Хуст, Хустський район, Закарпатська область
Хуст — місто районного підпорядкування, центр Хустського району. Розташований у підніжжі гір на просторій рівнині. Бурхливі води Тиси, зливаючись з Рікою, наче обіймають місто з двох боків. В центрі міста тече річка Хустець, від якої, очевидно, й походить назва міста. Через Хуст проходить головна шосейна дорога Ужгород — Рахів та залізнична магістраль, яка зв’язує його з Ужгородом, Мукачевим. Відстань від Ужгорода залізницею — 122 км, автомобільним шляхом через Берегове — 132 км, через Іршаву — 109 км. Чисельність населення — 25 100 чоловік. Хустській міській Раді підпорядковано села Зарічне, Кіреші і Чертіж.
Археологічні розкопки, проведені працівниками Академії наук УРСР в Хусті на Замковій горі та його околицях у 1947—1961 рр., свідчать про те, що на території сучасного міста ще на початку нашої ери жили носії культури карпатських курганів — безпосередні предки однієї з великих слов’янських груп,— літописних білих хорватів.
Хуст, як укріплений населений пункт, існував уже в X—XI століттях. У 1191 році в Хусті закінчили споруджувати замок-фортецю (будували його понад 100 років). Замок служив для захисту Мармароських солекопалень, розташованих за 50 км, а також для оборони від нападу ворогів. У фортеці розміщувалися урядовці соляних копалень.
Хустський замок не раз перебудовувався. В’їзні ворота з південно-східного боку захищала башта, спрямована гострим кутом назовні. В зовнішньому дворі були господарські та житлові приміщення, а також великі резервуари для води, у внутрішньому дворі палацові споруди та інші приміщення і, крім того, колодязь завглибшки в 160 метрів.
Протягом століть Хустська фортеця відбивала напади ворогів. Великий бій оборонці фортеці дали татаро-монгольським ордам хана Батия в 1242 році. Лише після впертих, тривалих битв фортеця була здобута і спустошена.
Після відступу татаро-монголів замок було знову відбудовано. У 1281— 1321 рр. він входив до складу Галицько-Волинського князівства. Із зростанням стратегічної ролі фортеці, навколо неї збільшувалося поселення. У 1329 році Хуст одержав право коронного міста.
На протязі XIII—XV століть угорські королі поселили в пониззі річки Тиси багато німецьких колоністів. Частина з них прибула також і в район Хуста. В 1455 році у Хусті було побудовано перший великий кам’яний будинок — реформатську каплицю, про що свідчить напис на її південній стіні.
Утримання фортеці в належному стані, постачання її необхідними продуктами вимагало важкої роботи кріпосних селян, а також ремісників, дрібних торговців, які охороняли замок і мусили йому підкорятись.
Переважна більшість населення Хуста займалась землеробством. Жителі міста, як і навколишніх поселень, на протязі століть виконували різні повинності на користь фортеці.
У 1511 році король Владислав II віддав Хустську фортецю з усіма її маєтками за 20 тис. золотих у заклад угочанському жупану Габору Перені. Під час селянського повстання під проводом Д. Дожі населення Хуста здобуло замок-фортецю.
Після поразки угорців у битві з турками під містом Могачем 1526 року, коли розпалося Угорське королівство, Хустський замок потрапив до складу Трансільванського князівства.
В 1546 році військо імператора Фердинанда одержало перемогу над Яношем Заполі і оволоділо Хустським замком. Однією з причин падіння фортеці було те, що під час її тривалої облоги тут виникла велика епідемія.
Протягом другої половини XVІ і XVII століть Хуст разом з фортецею був одним з центрів міжусобних війн між трансільванськими князями і Габсбургами.
В 1556 році генерал армії австрійського імператора Лазар Швенді оточив фортецю, але взяти її не зміг, бо на допомогу оборонцям прибуло військо з Трансільванії під керівництвом Яноша Жігмонда і темешварського паші Хусейна. З 1557 року Хустом знову володіли трансільванські князі. Влітку 1594 року на Хуст напала 80-тисячна орда хана Гірея, яка дуже спустошила околицю, але фортецю не змогла взяти.
В середині XVII століття на Закарпатті стали частими набіги кримських татар. У 1657 році на Хуст напало польське військо під керівництвом князя Любомирського, але фортецю теж не взяло. Від навал татар та численних міжфеодальних усобиць і війн дуже страждало населення Хуста, його околиць. Особливо великою була татарська навала в 1659 році. Рятуючись від неї, трансільванський воєвода Немеш прибув з армією до Хустської фортеці і вирішив тут дати бій ворогам. Однак татари не наважились брати фортецю, а пограбували ряд населених пунктів і відступили.
Протягом 1661—1662 рр. Хуст не раз штурмували турки. Однак і вони не змогли перемогти опір ратних людей замку, які не лише оборонялися, але й примусили ворогів відступити. Пізніше татари знову робили спроби оволодіти Хустською фортецею, але кожного разу зазнавали невдачі.
На початку визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца II Ракоці у 1703 році повстанці, керовані Я. Маяшем і А. Кішем, оточили фортецю і 17 серпня 1703 року оволоділи нею та містом, захопивши багато рушниць, мортир, різних припасів. До повстанців приєдналися також солдати гарнізону. Хуст знову став одним з центрів повстання проти австрійського панування.
Після взяття Хустського замку до Ф. Ракоці приєдналося з Мармароського комітату 4 тисячі піших і 800 кінних бійців. З самого Хуста в армії Ракоці лише в гарнізоні фортеці служило 33 чоловіки. У жовтні 1709 року прихильники Ракоці в Хусті провели загальнотрансільванський сейм.
Коли повстання було жорстоко придушене, Хуст зазнав варварських руйнувань, а населення міста — жорстоких репресій. Воно змушене було виконувати тяжкі повинності, сплачувати різні платежі і утримувати розміщених тут німецьких солдатів. Австрійські місцеві власті, яких підтримували військові загони, проводили арешти, заковували жителів у кайдани. Розлючений діями мешканців Хуста австрійський імператор видав наказ про зруйнування Хустської фортеці. Але наказу не було виконано, бо на Хуст у 1717 році напали татари. Та ординці не наважилися напасти на Хустський замок і, пройшовши по лівому березі Тиси, поспішили втекти із здобиччю до Криму. В гірських ущелинах шлях їм перегородили загони місцевого ополчення. Відбувся великий бій. На ратному полі, як свідчать тогочасні документи, залишилося шість тисяч ворожих трупів. Ополченці звільнили 7 тис. невільників, переважно підлітків і дівчат. На той час Хустський замок вважався недоступною твердинею. Та в 1766 році під час грози над Хустом блискавка вдарила в порохову вежу фортеці і запалила її. Так скінчилася історія Хустського замку.
На початку XVIII століття Хуст став порівняно невеликим населеним пунктом. У 1720 році в ньому налічувалось 70 дворів, з них 29 були дворянські, 41 — селянський.
Починаючи з середини XVIII і до першої половини XIX століття місто Хуст значно зросло. У 1827 році воно вже мало 377 дворів, що платили податки. У 1838 році жителі Хуста повинні були сплатити державі 1187 форинтів, крім того, 2656 форинтів воєнного податку.
На початку XVIII століття в Хусті розвивалось ремісництво, зокрема шевське, ткацьке, ковальське та інші. З 1760 року в місті почав працювати пороховий завод, який переробляв селітру, вироблену на підприємствах Мармарощини.
Трудящі міста багато терпіли від стихійних лих. Під час голоду 1786—1787 рр. загинуло 213 чоловік. Реформатський священик І. Гаті у своїх спогадах відмічає, що в період голоду гроші зовсім не мали ціни, в місті не було ніяких товарів, люди ходили наче тіні, на яких була лише шкіра й кості. Вони змушені були перемелювати на борошно кору дерев, а подекуди навіть суху кропиву, з чого готували різні суміші й мамалигу. Іноді використовували для хліба навіть тирсу.
Наприкінці XVIII і на початку XIX століття набуває широкого розвитку ремісництво, а також торгівля великою рогатою худобою, значна частина якої переганялась сюди з Галичини і Буковини. Крім того, з-за Карпат на ринок Хуста привозили овець, хутро, зерно та інші товари.
Хуст був також одним з центрів духовної культури краю. Зовнішній вигляд його був набагато кращий за інші навколишні міста і села Закарпаття. Крім замку, у місті збереглися й інші визначні споруди, зокрема будинок окружного управління, споруджений у XVII столітті. Він виділявся своєю оригінальною архітектурою. Цікавою архітектурною пам’яткою є також костьол, збудований в середині XV століття у готичному стилі.
У місті в першій половині XIX століття жило багато різьбярів, бондарів та інших майстрів по обробці дерева. Залишені ними меблі, іконостаси, художньо виконані рами та ікони, картини, дзеркала, бочки для вина, старовинний дерев’яний посуд, є свідченням високої культури народних умільців.
Поволі ширилась серед населення освіта. Перша церковнопарафіальна школа у Хусті почала працювати в 1766 році. Та справою освіти відало духовенство, грамоти дітей навчав дяк. Лише одиниці з дітей трудівників закінчували школу, виходили «в люди».
В Хусті народився відомий вчений І. С. Орлай. У 1791 році він виїхав до Росії на навчання і залишився там працювати викладачем, а потім — директором Ніжинського ліцею. І. Орлай був другом сім’ї видатного російського письменника М. В. Гоголя, його вихователем. Вважають, що М. В. Гоголь саме від Орлая довідався про Карпатську Русь і вперше в російській літературі заговорив про неї 3. Проживаючи в Росії, Орлай не забував свого мальовничого рідного краю. Він надсилав на Закарпаття багато книг, журналів, творів видатних російських вчених і письменників. Залучав молодих освічених людей — закарпатських українців — до участі в науковій і педагогічній діяльності Росії (М. Балудянський, П. Людій, В. Кукольник та інші). В Росії І. С. Орлай став членом Російської Академії наук. Цей та інші факти яскраво свідчать про те, що, незважаючи на іноземну окупацію, зв’язки населення Хуста не припинялись з російськими і українськими братами по той бік Карпат.
Майже все життя прожив у Хусті один з угорських еволюціоністів додарвінської епохи Иосиф Дьєрдь. У 1839 році він 26-річним юнаком, після закінчення навчання, був призначений головним лікарем колишнього Мармароського комітату (нині Хустського, Міжгірського, Тячівського і Рахівського районів). Й. Дьєрдь намагався поліпшити охорону здоров’я, займався дослідженням місцевих мінеральних джерельних вод тощо. Його син Аладар, який народився в Хусті, став журналістом. Він не раз зустрічався і спілкувався з Карлом Марксом, перебував під впливом його вчення. Аладар Дьєрдь став активним популяризатором, захисником вчення і перекладачем праць К. Маркса. Його статті про Маркса та 1-й Інтернаціонал мають значну цінність. Вони були одними з перших матеріалів, що знайомили угорських читачів з найважливішими теоретичними положеннями наукового комунізму, з питань стратегії і тактики міжнародного комуністичного руху, очолюваного Марксом і Енгельсом.
В другій половині XIX століття у Хусті виникає перше деревообробне підприємство, млин, з 1909 року почав працювати цегельно-черепичний завод. Розвивалось ремісництво, збільшувався обсяг торгівлі. Місто, як і раніше, було одним з важливих центрів торгівлі худобою та різними речами ремісницького виробництва.
З розвитком капіталістичних відносин, що проникли в цехове ремесло, поглибився процес майнового та соціального розшарування. За даними перепису 1895 року, в Хусті налічувалося понад 300 ремісників різних спеціальностей. 10 власників майстерень використовували найману працю 10—20 робітників. З введенням у 1870 році в експлуатацію залізниці Чоп — Королеве частина жителів Хуста працювала на постійній та сезонних роботах на залізниці. Досить широко використовувалась наймана праця і в сільському господарстві. Наприкінці XIX століття в Хусті було вже 405 сільськогосподарських робітників.
На рубежі XIX і XX століть з 2286 чол. працездатного населення, яке жило в місті, в сільському господарстві було зайнято 1584, у ремеслі 514, в торгівлі 188 чоловік. Отже, переважна кількість населення займалась сільським господарством.
В умовах розвитку капіталістичних відносин відбувалось дальше розорення бідного селянства, а господарства поміщиків, багатіїв зростали. Причому землю концентрували в своїх руках не лише дворяни, але й торговці та власники майстерень. їм у Хусті належало 10 523 кадастральні гольди землі. Становище промислових, а особливо сільськогосподарських робітників було дуже важким. Робочий день, як правило, тривав від зорі до ночі. Заробітна плата була мізерною і вдвічі нижчою від зарплати сільськогосподарських робітників центральних районів Угорщини.
Тяжким було становище і тих робітників, які працювали в кустарних майстернях, на підприємствах, будівництві по 12—14 годин на добу. Робітників жорстоко експлуатували, чинили над ними сваволю і насильство. В місті зростало безробіття, бо кілька невеликих кустарних підприємств, що тут діяли, не могли забезпечити всіх роботою.
Особливо погіршало становище робітників і селян в роки першої світової імперіалістичної війни, оскільки Хуст опинився у прифронтовій зоні. Від трудящих забрали худобу, зерно та інші сільськогосподарські продукти. Ціни на хліб зросли в 2—3 рази, а на інші товари (цукор, сіль, гас) — в 2—5 разів.
Населення Хуста чинило опір гнобителям, допомагало наступаючим російським військам. Вшановуючи пам’ять тих, що полягли на фронтах першої світової війни, населення Хуста та російські військовополонені в 1915 році побудували біля Замкової гори пам’ятник-піраміду.
Широкий відгук серед населення мали події, які відбувались у Росії в 1917 році. Про них розповідали військовополонені, що повертались зі Сходу і були очевидцями встановлення Радянської влади. Серед них були М. Шкробинець, В. Костянець та інші.
Буржуазний уряд жонглював різними обіцянками, щоб перешкодити революційному рухові, стримати потяг трудящих до Країни Рад. Хустське окружне управління в одному з оголошень писало: «Всі бідні солдати та інваліди, які будуть поводити себе добре, залишаться вірними угорській державі і не будуть вимагати відриву від держави, возз’єднання з Україною, одержать від угорської влади 10 гольдів землі».
Після того, як розпалася Австро-Угорщина, населення Хуста 10 листопада 1918 року першим висловилося за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Українські буржуазні націоналісти в листопаді 1918 року створили в Хусті т. зв. Руську народну раду, яка встановила зв’язок з галицькими буржуазними націоналістами та іноземними імперіалістами. Ця «рада», граючи на почуттях симпатій закарпатців до російських і українських братів, в середині грудня 1918 року розіслала в усі села Закарпаття спеціальні анкети з такими запитаннями: а) Ваші селяни бажають, щоб ми, русини, стали воєдино з мадьярами? б) У вас народ хоче до Русі (України) приєднатися?
Уніатські попи, буржуазні націоналісти всіх мастей, реакційні угорські чиновники розгорнули серед селян шалену агітацію. Та намагання реакціонерів зазнали поразки. В усіх селах трудящі одностайно висловилися за возз’єднання з Радянською Україною. їх окрилював прапор Великого Жовтня.
На Всезакарпатському з’їзді в Хусті, що відбувся 21 січня 1919 року і був важливою віхою в історії національно-визвольної боротьби трудящих Закарпаття, прийнято рішення «більше не посилати депутатів до будапештського парламенту і з’єднатися «без усяких умов з Україною». Такі думки висловили представники простого люду І. Волощук, житель с. Нанкова, В. Тимчук і М. Філак, жителі Хуста й інші.
Пробуджені Великим Жовтнем, трудящі міста продовжували боротись за своє соціальне і національне визволення. 23 березня 1919 року в Хусті проголошено Радянську владу. Було обрано міську Раду на чолі з селянином Іваном Раковці. Населення міста з великим ентузіазмом приступило до будівництва нового життя. Та до складу Ради пробралися контрреволюціонери, які робили все, щоб перешкодити революційним заходам. Маючи склад зброї, вони під час нападу боярської Румунії мали намір здійснити відкритий виступ проти Радянської влади.
18 квітня 1919 року Хуст і навколишні райони окупувала румунська вояччина, яка придушила Радянську владу. Інтервенти встановили жорстокий режим, заборонили збори, чинили злочини і завдали багато лиха населенню.
Восени 1919 року на зміну румунським окупантам до Хуста прийшла чехословацька буржуазна влада. Однак становище трудящих лишалось і далі важким.
Чеські окупанти принесли їм також безправ’я і ті ж національні утиски. Все це загострювало серед населення класові протиріччя, зумовлювало дальше розгортання революційно-визвольної боротьби.
Керівником і організатором передових кіл у Хусті була місцева організація Міжнародної соціалістичної партії (МСП), яка на 1 вересня 1920 року налічувала 400 членів. З революційного ядра Міжнародної соціалістичної партії в травні 1921 року була створена хустська організація КПЧ. Одним з фундаторів її був учасник громадянської війни у 1918—1919 рр. в Росії В. Кундря, уродженець села Бороняви.
В Хусті містився секретаріат окружного комітету КПЧ, який керував робітничим і селянським рухом округу.
З утворенням організації КПЧ класова боротьба стала набирати більш організованого характеру. Під керівництвом комуністів уже в травні 1921 року страйкувало більшість робітників, а 1 травня відбувся багатолюдний мітинг, на якому лунали заклики: «Хай живуть Радянська Росія і Україна!», «Хай живе III Інтернаціонал!»
В листопаді 1921 року влада прийняла рішення про розпуск місцевої організації комуністичної партії, але після гострих і тривалих протестів трудящих 10 грудня 1922 року урядовці відмінили своє рішення.
Комуністи добивались єдності дій трудящих у боротьбі проти соціального і національного гніту. Питання інтернаціональної солідарності трудящих у класовій боротьбі з експлуататорами було в центрі уваги партійної організації, адже національний склад населення міста був різноманітний. З 11854 чоловік, що проживали в Хусті у 1921 році, українців було 6834 чол., євреїв — 3397, угорців—941, німців — 393, чехів і словаків — 265, румун — 10, італійців — 12.
Із загальної кількості дорослого населення в той час працювало в сільському господарстві 1200 чол., в промисловості — 57, ремісничих цехах — 85, торгівлі—66. У статистиці зазначено, що 1700 чол. не мали жодної професії, вони були чорноробами. 200 чол. працювали поденниками та 237 — хатніми служницями. 76 чол. жили з чималого прибутку, були багатіями.
Класова боротьба трудящих міста з кожним роком ширилась і набирала більш масового організованого характеру. У 1922 році на першотравневому мітингу і в демонстрації взяло участь 1500 чоловік. На цьому мітингу виступив І. Локота. 21 липня 1922 року відбувся страйк хустських меблевиків, які вимагали підвищення зарплати на 40 проц. Підприємці на початку серпня частково задовольнили вимоги страйкарів, підвищили заробітну плату на 10 проц. Масові страйки проводились і далі.
Особливо активізувалась робота комуністів у зв’язку з першими парламентськими виборами, що відбулись 16 березня 1924 року. Комуністи йшли на вибори під прапором ленінізму, боротьби за встановлення диктатури пролетаріату і добились великих успіхів. За них під час виборів у місті голосувало 2251 чоловік. Ні одна з 12 буржуазних партій не одержала такої кількості голосів. Великий успіх мали комуністи і під час парламентських виборів 1925 року.
Широкого розмаху набрав страйковий рух у Хусті і в наступні роки. В травні 1925 року виступили меблевики Хуста, вимагаючи 8-годинного робочого дня і відновлення на роботі звільненого члена страйкового комітету Е. Данка. Страйк закінчився 1 червня частковим успіхом робітників.
Масовий бойовий характер мали в ті роки щорічні Першотравневі демонстрації.
У 1927 році в Хусті відбувся політичний страйк на знак солідарності з боротьбою пролетаріату міста Відня. З великим піднесенням трудящі відзначали 10-і роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції. На зборах і в демонстраціях, присвячених цій даті, взяло участь понад 2 тис. чоловік.
Весною 1928 року в місті відбувся страйк візників за підвищення заробітної плати, що тривав понад два місяці. В ньому взяло участь 200 чоловік. 10 травня між підприємцями і страйкарями було укладено колективний договір, на основі якого підприємці погодились підвищити заробітну плату.
У серпні 1929 року в Хусті проходили антивоєнні мітинги і демонстрації трудящих. Характерно те, що поліція і жандармерія кілька разів розганяла демонстрантів, але трудящі знову збирались у центрі міста. Багатьох учасників було поранено, а керівників демонстрації Й. Гакена і Е. Кліму затримано. Однак з колон лунали вигуки: «Геть владу капіталу!», «Хай живе соціалістична революція!», «Геть мілітаризм!», «Геть підготовку війни проти СРСР!» Учасники демонстрації засвідчили велику революційну витримку і рішучість. Всі колони демонстрантів прийшли до окружного уряду і висловили свій протест проти реакційної політики буржуазної влади. На вершині гори біля Хустського замку під час демонстрації майорів червоний прапор.
Велику роботу проводили комуністи серед 45-го піхотного полку, що був розміщений у місті. Починаючи з 1925 року, хустський поліцейський комісаріат тривалий час одержував донесення від командування і поліції про те, що серед солдатів розповсюджується «невідомими злочинцями» підпільна антимілітаристська нелегальна комуністична газета «Вояк». Вона видавалась ЦК КПЧ у Празі чеською, словацькою, німецькою та угорською мовами. Разом з газетою розповсюджувались серед солдатів-комуністів важливі документи ЦК КПЧ, а також Закарпатської крайової комуністичної організації. Особливо активну участь брав у розповсюдженні комуністичної літератури мужній революціонер, комуніст М. Можарович.
У період світової економічної кризи в 1929— 1933 рр. у місті майже припинилося промислове виробництво, було закрито лісопильний і цегельно-черепичний заводи, занепала деревообробна, меблева та інпіі галузі. Десятки робітничих і селянських родин голодували.
В місті зростало безробіття, лютували епідемічні хвороби, збільшувалася смертність. Заробітна плата робітників лісової промисловості зменшилася на 50—70, а в інших галузях—на 30 процентів. Деградували і занепадали бідняцькі господарства. Більшість з них не мала не тільки насіння та кормів для худоби, а й шматка хліба для сім’ї.
Про злидні трудящих Хуста розповідав депутат-комуніст Й. Штєтка у промові, виголошеній у буржазному парламенті 23 січня 1932 року: «Для безробітних в сільському бюджеті не відведено ні геллера. 80 проц. всіх господарств обтяжені боргами на векселі при 16—50-процентних платежах. Екзекутор прямо з підводою під’їжджає до крамаря і забирає все, що знайде в крамниці. Все це відвозить до лихваря або продає на площі з молотка». У промові депутата наводились приклади розорення дрібних ремісників, сім’ї яких також голодували. «Від кількох громадян дізнаємось,— говорив Й. Штєтка,— що в Хусті лютує страшний голод і що там вже зареєстровано майже 60 випадків тифу».
Перед стійкістю і солідарністю, яку виявляли трудящі Хуста у класовій боротьбі в роки кризи, під час страйків, буржуазія часто була безсилою. їй для придушення виступів усе частіше доводилося використовувати жандармерію і поліцію. Так, 10 липня 1931 року, коли понад 300 робітників, що працювали на регулюванні течії р. Хустець, почали страйк за збільшення заробітної плати і за поновлення на роботі звільнених робітників, адміністрація намагалася зірвати виступ. 20 липня агенти жандармерії спровокували сутичку страйкуючих з штрейкбрехерами, що послужило приводом до розправи. Оберігаючи купку штрейкбрехерів від гніву страйкуючих, жандарми без попередження почали стріляти у робітників. Жертвою цієї провокації стало кілька робітників, а М. Гінцак помер у лікарні в Севлюші.
Вчинивши розправу над страйкуючими, жандармерія арештувала 6 передових робітників на чолі з сенатором І. Локотою, а наступного дня — ще 18 молодих комуністів, щоб звалити на них всю вину за кровопролиття. Незважаючи на масові арешти, робітники продовжували стійко боротися за підвищення заробітної плати.
Похорон робітника М. Гінцака, що відбувся 22 липня 1931 року, перетворився на демонстрацію протесту трудящих багатьох міст Закарпаття проти окупаційного режиму чехословацької буржуазії. «Все було закрито,— писала „Карпатська правда»,— місто наче мертве. Завмерла під час похорону вся робота і торгівля». На похороні товариша по боротьбі, що відбувся на кладовищі у місті Севлюші, було також багато робітників з міста Хуста.
У роки світової економічної кризи в 1929—1933 рр. трудящі Хуста проводили масові походи голодуючих, демонстрації, конференції.
15 листопада 1931 року в Хусті відбулась конференція трудового селянства, на яку зібралося понад 4 тис. селян з 46 сіл округи. В день конференції селяни провели демонстрацію під гаслами: «За передачу землі, лісів і пасовиськ трудовому селянству без викупу!», «Геть з всякими екзекуціями!», «За рідну мову в школах!».
На масових зборах, що відбулися після демонстрації, виступив комуніст Дмитро Попович з села Бороняви, який після закінчення навчання в м. Києві повернувся додому. В своєму виступі Д. Попович розповів про життя трудящих Радянської України, про будівництво першого в світі соціалістичного суспільства. Збори прийняли резолюцію протесту проти переслідування комуністів, непосильних податків, кривавих репресій ката Пілсудського в Західній Україні. Всі учасники одностайно висловили свою солідарність з трудящими Західної України в їх боротьбі за соціальне і національне визволення.
Комуністи Хуста організували в 1931 році масову демонстрацію. 15 листопада до Хуста почали збиратися колони демонстрантів з сіл Сокирниці, Велятина, Бороняви, Ізи, Нанкового, Рокосова, Березового. Об 11-й годині дня вулицями міста рушило 1600 демонстрантів з прапорами і лозунгами. Попереду колони йшов сенатор І. Локота. В центрі міста відбувся масовий мітинг. У виступах І. Докоти, П. Терека, П. Дьєрі, Д. Поповича та інших було викладено основні вимоги Союзу працюючого селянства і міської бідноти, оголошено також привітання від трудящих Словаччини. Учасники мітингу обрали делегацію для вручення селянського «меморандуму» окружним управлінням, прийняли резолюцію з вимогами негайно звільнити 7 селян, заарештованих за опір екзекуторам. Надіслано вітальні телеграми селянським спілкам СРСР, Чехословаччини й Німеччини.
Масова демонстрація відбулася в Хусті і 11 січня 1932 року. В ній взяло участь 5 тис. голодуючих і безробітних селян, а також дрібних торговців і ремісників. Понад 50 поліцаїв і жандармів накинулися на демонстрантів і били їх палицями, шаблями, відкрили провокаційну стрілянину.
Напружена, копітка робота комуністів серед трудящих дала добрі наслідки. Велика частина жителів йшла за комуністами. Про це свідчило і те, що, незважаючи на всілякі махінації і терор буржуазних властей під час виборів до місцевих органів влади, які відбулися в грудні 1931 року, за комуністів було подано 1796 голосів. З 26 мандатів вони одержали 11.
24 вересня 1933 року Хуст став свідком однієї з найбільших демонстрацій. На центральному майдані зібралось 3 тисячі жителів міста і навколишніх сіл, щоб продемонструвати свою волю в боротьбі з фашизмом. На численних транспарантах і червоних полотнищах були написи: «Геть фашизм!», «Геть владу капіталу!», «Хай живе спільна боротьба робітників і селян!», «Землю — трудовому селянству без викупу!». В той же день у Хусті відбувся II з’їзд Об’єднання трудящого селянства, в роботі якого брало участь понад 2 тис. делегатів і гостей з усіх округів Закарпаття. Делегати говорили про злидні, зубожіння населення.
Робота з’їзду проходила з таким революційним запалом, що присутній представник окружного уряду кілька разів погрожував розпустити з’їзд. З’їзд виявив бойову волю трудового селянства боротися разом з міськими робітниками проти голоду, фашизму й підготовки імперіалістичної війни, за владу робітників і селян. Він показав, «що трудяще селянство нашого краю твердо стоїть на революційній дорозі. Даремно буржуазія з своїми слугами старалася всіма засобами розбити бойову єдність трудящих міст і сіл».
Буржуазні власті посилювали репресії проти учасників революційного руху. За участь у походах, демонстраціях і страйках в Хустському окрузі в той період було засуджено 136 жінок. Та боротьба не припинялася.
У 1934 році в Хусті посилився антифашистський рух. Вже в середині березня робітники міста заявили, що вони приєднуються до празьких робітників, які розпочали підготовку до проведення антифашистської конференції і закликали всіх трудящих Закарпаття приєднатися до цієї боротьби. 15 квітня в Хусті відбулась антифашистська конференція. Сюди зібралося 450 делегатів від робітників і селян Іршавського, Рахівського, Севлюського і Хустського округів. На конференції з доповідями виступили І. Туряниця і П. Терек. Делегати, що виступали в дебатах, говорили про злидні і голод в більшості округів Закарпаття, засуджували колоніальну політику уряду.
У другій половині 30-х років революційні виступи трудящих не вщухали. У липні — серпні 1936 року відбувся загальний страйк меблевиків міста, в якому взяло участь 130 чоловік. Робітники вимагали збільшення заробітної плати. Страйк закінчився укладенням колективного договору, на основі якого підприємці зобов’язалися підвищити заробітну плату.
В умовах буржуазного чехословацького режиму мало уваги зверталося і на стан охорони здоров’я населення. Хуст був «одним з середовищ епідемії», як це визнавали навіть буржуазні власті.
Місцева влада мало турбувалася і про розвиток освіти трудящих. У 1921 році на вимогу мешканців Хуста та сусідніх сіл відкрито гімназію, до якої прийняли лише 40 учнів. Вчилися тут переважно діти заможних верств населення, бо за навчання треба було платити великі гроші.