Вишкове, Хустський район, Закарпатська область
Вишкове — село, центр Вишківської сільської Ради Хустського району, розташоване на лівому березі Тиси, за 25 км від районного центру. В ньому налічується 2718 дворів. Населення — 7530 чоловік. Це одне з найбільших сіл на Закарпатті. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Модьорош, Ракош, Шаян, Яблунівка.
Село розкинулося у мальовничій долині, яку оточують, мов дозорці-вартові, три гори — Шаян, Шаяниха і Шаїня. Ріка Тиса протікає з північного боку села на відстані півтора кілометра. На південній околиці височать похилі горби — відроги Гутинських гір, які видніються вдалині.
Археологічні розвідки та знахідки трьох скарбів бронзових виробів (1891—1892 рр.). свідчать про заселення території села в добу неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.). Про тривале проживання тут людей свідчать також залишки поселення древніх слов’ян (VII—IX століття н. е.).
Перші письмові згадки про Вишкове відносяться до 1271 року. В них зазначено, що це був королівський маєток, який угорський король Ладислав IV подарував феодалам — братам Мікові і Штефанові Чепанам з роду Гунт—Пазмань.
Укріплюючи свої володіння, вони побудували в 1281 році у Вишковому земляну фортецю. Вона була споруджена на горі Варгеді (Замкова гора), на висоті 600 метрів. Головне її призначення — охорона соляних копалень Мармароша та контроль за транспортуванням солі по Тисі. В 1300—1350 рр. ця фортеця була центром Мармароського комітату. Її було відібрано у феодалів Гунт — Пазманів і передано казні. Тут же знаходиться і комес (управитель) замку Мікулаш Пок. Та примітивні оборонні споруди Вишківської фортеці не могли довго відповідати своєму призначенню. Згодом функції контролю шляхів і оборони соляних копалень перейшли до фортеці м. Хуста.
У другій половині XIII століття у Вишковому був споруджений один з перших на Закарпатті кам’яний костьол. За його міцними мурами ховалося населення під час ворожих нападів. Вишківський костьол є однією з архітектурних пам’яток Закарпаття.
В 1329 році Вишкове одержало право королівського (коронного) міста, за яким у селі дозволялось вільне поселення, а його мешканці звільнялися від натуральних і грошових поборів на користь феодала. Вони повинні були сплачувати податок у королівську казну. Мешканці Винтового мали також право на вільне переселення у інші місцевості. На чолі села стояли староста і суддя. Староста обирався мешканцями села, а суддя призначався королем. При них були радники і присяжники.
В кінці XIV — на початку XV століття Вишкове на деякий час потрапило до рук великих румунських феодалів Драги і Балки. Але вже в 1413 році вони змушені були залишити Мармароський комітат, і Вишкове знову стало королівським маєтком. В кінці XV і на початку XVI століття (1472 і 1504 рр.) Вишкове зазнавало нападів від молдавських феодалів.
Незважаючи на те, що Вишкове мало титул міста, переважна більшість його жителів протягом XIV—XV і наступних століть займалася землеробством та скотарством. З худоби найбільше розводили корів (36 проц.), а також овець і свиней.
Становище селянських мас було важким. Незважаючи на право королівського міста, феодальний гніт посилювався, збільшувалися натуральні повинності, податки. Так, за користування землею мешканці Вишкового платили по 10 пенязів. Зростали транспортні повинності селян (перевезення солі).
Коли у 1514 році в Угорщині і на Закарпатті спалахнуло селянське повстання, багато найбідніших жителів Вишкового також взяли в ньому участь. Після поразки селянської війни на «заколотні» центри, в числі яких було і Вишкове, феодали наклали велику контрибуцію. Указом т. зв. дикого сейму селяни всієї країни оголошувалися кріпаками на вічні часи.
На протязі XVI—XVII століть у селі поряд із землеробством розвивається і ремесло. Тут були такі спеціальності: ковалі, шевці, кравці, різники, гончарі, пивовари, майстри золотих і срібних виробів, столяри, мельники, лимарі. Звичайно, їх продукція ще не виходила за межі місцевого ринку. Вона мала збут на торгах, що відбувалися часто у Вишковому. Розвиваються у селі також і промисли, зокрема домашнє ткання полотна з льону і конопель. Крім того, кілька десятків жителів села Вишкового працювали на розробці солі у Солотвині.
Вишкове, як одне з п’яти коронних міст Мармароського комітату, мало деякі привілеї — право вільного користування землею і випасу худоби в королівських лісах, вільної ловлі риби в річках, безмитної торгівлі тощо. Та за це мешканці села повинні були постачати провіант для гарнізону Хустського замку, перевозити сіль з Солотвинських солекопалень та виконувати для казни інші повинності. Ці привілеї мало полегшували становище трудового селянства. У скарзі мешканці п’яти коронних міст в 1593 році писали, що їх примушували привозити вино з Угорщини, вимагали натуральних податків за випас свиней у лісах і виконувати різні роботи в замку тощо. Селяни повинні були також сплачувати податки на користь казни та церкви.
Крім того, що мешканці Вишкового терпіли соціальний і національний гніт, їх важке становище погіршували часті війни та стихійні лиха.
У середині XVII століття Вишкове стало місцем важливих подій. В 1656— 1657 рр. князь Дьєрдь II Ракоці по домовленості з шведським королем Карлом XI і Б. Хмельницьким виступив із своїм військом проти панської Польщі. Взимку 1656—1657 рр. трансільванська армія розташувалася на околиці Вишкового. У січні 1657 року у Вишковому відбулися державні збори Трансільванії, на яких схвалено плани князя Дьєрдя II Ракоці.
Але похід був невдалим. Армія Дєрдя II Ракоці була розгромлена польським військом, яке вдерлося на Закарпаття і спустошило багато міст і сіл. Дуже було зруйноване та спалене і Вишкове. У селі залишилося біля 100 дворів та 400 чоловік мешканців. У 1675 році північна частина Вишкового була знесена під час повені.
У кінці XVII століття, коли територія Закарпаття була захоплена австрійськими Габсбургами, на Мармарощині у 1685—1687 рр. розташувалися загони німецьких військ. У Винтовому знаходився загін рейтарів, що контролювали перевезення солі по Тисі.
Коли Закарпаття було охоплене визвольною війною 1703 — 1711 рр., на чолі одного з загонів повстанців-куруців став виходець з Винтового — Степан Вігакі. В 1705 році, як підтверджують документи, 40 вишківців теж брали участь у повстанських загонах. Хоч багато мешканців села після придушення повстання було страчено, селяни продовжували вести боротьбу проти гнобителів. Коли в 1717 році на Закарпаття вдерлися орди кримських татар, які діяли на боці Туреччини у війні проти Австрії, все доросле населення Вишкового разом з гарнізоном Хуста мужньо билося проти ординців. На околиці Вишкового загони татар були розгромлені. Відступаючи, татари спустошили значну частину села, повбивали багатьох мешканців.
У другій половині XVIII століття Вишкове залишається центром окремих сільських промислів Мармароського комітату. В ті роки село славилося виготовленням тканин із льону, які збувалися не тільки на ринках Закарпаття, айв центральних районах Угорщини і Трансільванії.
Зростання землеробства, наявність значної кількості луків і пасовиськ, а також використання відходів від гуральництва та пивоваріння, сприяли збільшенню кількості великої рогатої худоби. У Вишковому і сусідніх селах засівали чимало конопель і льону для розвитку ткацького промислу. Одночасно збільшення тваринництва сприяло і розвиткові шевського промислу.
У 1730 —1780 рр. Вишкове одержує від імператорської канцелярії право безмитної торгівлі та проведення ярмарків, на яких збувалися ремісничі вироби, хліб, худоба та інші товари.
Розвиток товарного виробництва, що сприяв проникненню грошових відносин у сільське господарство, викликав зростання сільського транспорту, зокрема візницького і сплавницького промислів. Так, у другій половині XVIII століття у Вишковому налічувалося 104 візники, які мали вози і понад 400 коней та 53 плотарі (бокораші). Основна маса населення була зайнята перевезенням та сплавом по Тисі казенної солі.
Але бідні селяни ледве зводили кінці з кінцями. За відсутністю потрібної кількості тягла і насіння багато наділів пустувало. До того ж несприятливі кліматичні умови 1785 року призвели до великого голоду, який загнав у могилу десятки тисяч людей. На Мармарощині у 1786 році померло 3925 чол., а в 1787 році — 9423 чол., з них в районі Хуста (включаючи і Вишкове) —1423 чол. Про страхітливі картини того часу розповідає книга Й. Гаті «Иосиф II в Мармароському голоді».
У роки голодування трудове селянство Вишкового вело боротьбу проти безробіття, репресій, за свої права та незалежність. Про це свідчить хоча б той факт, що місцева влада виявила у мешканців села 32 рушниці, з якими вони мали намір взяти участь у селянській війні, що вибухнула в Трансільванії у 1784 році. У село були надіслані війська та дворянські ополченці, які почали відбирати зброю, проводити репресії.
Незважаючи на тяжкий іноземний гніт, постійні війни, часті стихійні лиха тощо, селяни Вишкового вели боротьбу за розвиток народної освіти й культури, вони, зокрема, вимагали, щоб у селі відкрили школу, та їх вимога була задоволена частково. Школу було відкрито лише у середині XVII століття і то при реформатській церкві Вишкового. Навчали грамоти дітей в ній угорською мовою. Лише у 1824 році для українського населення в селі була відкрита окрема церковна школа.
Із Вишкового вийшло ряд вчених. Серед них Іштван Лашшу (1812—1852) був одним із фундаторів статистики як науки в Угорщині. Його перу належить географічний опис Росії, який вийщов у 1831 році угорською мовою. На будинку, в якому він народився і жив певний час у кінці XIX століття, в зв’язку з відзначенням 1000-річчя Угорщини було встановлено меморіальну дошку.
В середині XIX століття становище трудового селянства Вишкового погіршилося в зв’язку з голодом 1845 року, що був викликаний весняною повінню, коли вийшла з берегів Тиса і завдала непоправної шкоди посівам та житловим будинкам. У 1846 році загинула на полях майже вся картопля — єдина їжа біднішого селянства. Власті Мармароського комітату (найбільш охопленого голодом) виділили у 1846— 1847 рр. голодуючим мізерну допомогу — 1000 форинтів на увесь комітат. До того ж у комітаті розташувалися війська, щоб запобігти народним виступам. їх населення змушене було утримувати.
Революція 1848—1849 рр. хоч і привела до скасування кріпацтва, ліквідації феодальних повинностей, та селянство і надалі залишилося без землі і в злиднях. Одночасно було ліквідовано і права коронного міста для Вишкового.
У другій половині XIX століття у Вишковому почали діяти державні шахти по видобутку свинцевої руди. У селі було побудовано два млини, які належали заможним жителям. Будівництвом залізниці Хуст — Мармарош — Сігет, яка проходить поблизу села, посилились економічні зв’язки мешканців Вишкового з іншими місцевостями Закарпаття.
Зростає чисельність населення, основним заняттям якого було землеробство. Якщо у 1847 році у Вишковому нараховувалося 2350 жителів, то у 1891 вже 4045 чол., а у 1913 році — 4839 чоловік, які мешкали у 1316 будинках. В той час у селі посилилася класова диференціація селянства. З одного боку виділилися багаті землевласники — куркулі, а з другого — зростала кількість сільської бідноти, що мала по 1—5 гольдів землі на родину. Серед найбільших землевласників була і реформатська церква, яка володіла 126 гольдами землі.
Тернистим був шлях трудящого населення Вишкового й до науки та культури, хоч тут і діяли 2 церковні школи, а в 1860 році була створена державна школа по садівництву. Навчались в них переважно діти багатіїв. У 1870 році вчителі створили т. зв. гурток 1848 року, в якому налічувалося 205 чол. Відповідно до статуту гурток ставив собі за мету сприяти поширенню освіти, пропагувати ідеї свободи, братерства і рівності. Гурток існував до кінця XIX століття. Керували ним прихильники угорської буржуазно-ліберальної «партії 1848 року», які намагалися відвернути увагу мас і особливо молоді від соціальної боротьби.
Існували у Вишковому на початку XX століття і 2 бібліотеки. В одній з них налічувалося 347 примірників книг. Працювали ці т. зв. культурні заклади один день на тиждень, і за рік ними було видано лише 75 книг. Населення села становило майже 5 тисяч чоловік. Щоб стати читачем бібліотеки, необхідно було платити великі гроші. Більшість мешканців Вишкового була неписьменною.
Перша світова імперіалістична війна значно погіршила і без того тяжке становище трудящих Вишкового, в околицях якого проходила прифронтова смуга. Тут розміщувалися австро-угорські і німецькі солдати, польські легіонери, які нещадно грабували селян. Крім того, більшість чоловіків було мобілізовано на фронт, а поля обробляли жінки здебільшого вручну, а тому врожаї були дуже низькими.
Коли в березні 1919 року в Угорщині та на Закарпатті перемогла соціалістична революція, у Вишковому було встановлено Радянську владу. Трудящі активно включалися у будівництво нового життя. 11 квітня 1919 року на засіданні сільської Ради робітників, селян і солдатів було обрано виконавчий комітет, до складу якого ввійшли І. Варга, А. Дьєрдьєш, П. Єреш, Д. Співак та Е. Кінчеші.
Головою Ради був обраний учитель В. Гегедюш. Під час виборів, які проходили в умовах гострої класової боротьби, контрреволюційні елементи поширювали провокаційні наклепи, намагалися зірвати голосування, пролізти у нові органи влади.
Та трудящі Вишкового дали відсіч ворогам. Вони відкликали одного депутата-саботажника, який не відповідав своїй посаді. Його вивели зі складу Ради.
Здійснюючи заходи Угорської Радянської Республіки, Рада націоналізувала поміщицький маєток, будинки і переселяла сюди робітників, що не мали помешкання, запровадила обов’язкове навчання, безплатне медичне обслуговування тощо.
Але Радянська влада у селі проіснувала лише 30 днів. Вже 19 квітня у Вишкове вдерлися війська боярської Румунії, які завдали великої шкоди селу: забрали худобу, зерно, зруйнували курорт на горі Варгед і чимало житлових будинків.
На зміну румунським загарбникам у Вишкове восени 1919 року прийшли чеські окупанти. Нові правителі обіцяли трудящим золоті гори, а встановили колоніальний режим.
У роки економічної кризи в сільському господарстві, яка почалася набагато раніше, ніж у промисловості, у Вишковому посилився процес класового розшарування селян. Карликові селянські господарства розорювалися, а куркульські — збільшувалися.
На початку XX століття у Вишковому починає розвиватися промисловість. Найбільшим було деревообробне підприємство.
Промислові підприємства, що існували в 1920—1930 рр. у Вишковому, були в основному дрібні, на яких перероблялась сільськогосподарська сировина і лісоматеріали. На них працювало понад 100 робітників. В 20-х роках на околиці села почали працювати 2 кам’яні кар’єри. У 30-х роках недалеко від Вишкового почалися розробки кам’яного вугілля, які здійснювала Празька акційна компанія.
Становище трудового селянства та робітників було дуже тяжким. На 31 грудня 1933 року заборгованість бідного селянства банкам становила десятки тисяч крон, що значно перевищувало вартість належної їм землі і всього маєтку. За переписом 1930 року, в селі було 1579 будинків, в яких мешкало 6127 чоловік.
Важке становище робітників та селян погіршували стихійні лиха, безробіття. Так, у 1933 році велика повінь знищила всі посіви картоплі і кукурудзи. Виступаючи в чехословацькому парламенті 12 лютого 1925 року, депутат від Комуністичної партії Чехословаччини М. Сидоряк говорив, що робітники Вишкового змушені працювати по 16 годин на добу 3. Постійно в селі налічувалося 100 і більше безробітних, які не мали ніяких засобів для існування.
Боротьбу трудящих села за соціальне і національне визволення очолила вишківська організація КПЧ, створена у 1921 році. Комуністи очолювали революційні виступи трудящих, розповсюджували твори Леніна, газету «Карпатська правда», листівки та іншу комуністичну літературу.
Про авторитет комуністичної організації Вишкового свідчить той факт, що на виборах до чехословацького парламенту у 1925 році комуністи одержали 760 голосів з 2293. Майже кожен третій мешканець села голосував за комуністів. Решта 1533 голоси виборців розподілилися між одинадцятьма буржуазними і дрібно-буржуазними партіями, що протистояли комуністам.
Боротьба комуністів Вишкового за створення єдиного фронту зустрічала шалений опір з боку місцевої організації соціал-демократичної партії, яка підривала віру робітників і селян у свої власні сили, прирікала їх на пасивне очікування. Та трудящі Вишкового під час виступу на зборах одного з керівників цієї партії заявили, що «найкраще було б всіх таких агітаторів вигнати, щоб не баламутили народ».
Єдність та згуртованість трудящих Вишкового проявлялася у різних формах: мітингах, демонстраціях, страйках, відмовах від сплати податків. У жовтні 1921 року відбувся виступ селян Вишкового, що протестували проти призову в чеську армію. У травні—червні 1925 року відбулися 2 страйки. Понад 80 робітників парової лісопильні та 60 робітників деревообробних майстерень боролися за підвищення заробітної плати, за 8-годинний робочий день, за поліпшення умов праці. Страйкуючи, вони виявили високу дисциплінованість і класову солідарність.
У вересні 1932 року з ініціативи комуністів розпочали боротьбу за збільшення зарплати понад 100 будівельників моста через р. Тису. Страйкарі вимагали також від дирекції фірми прийняти на роботу звільнених робітників. Їхній виступ увінчався перемогою. Вони добилися підвищення зарплати, поновлення на роботі багатьох робітників. У грудні спалахнув страйк на лісопильні, в якому взяло участь понад 100 робітників. Виступ тривав більше тижня. Підприємці змушені були збільшити зарплату робітникам на 7—12 проц. Хвиля страйків прокотилася і на інших підприємствах. В 1932 році у Вишковому створено організацію Червоних профспілок, яка проводила значну роботу по підготовці страйків і демонстрацій робітників.
Страйкова боротьба робітників мала значний вплив і на бідне селянство Вишкового, яке відмовлялося від сплати податків, протестувало проти екзекуцій з боку влади, брало участь у демонстраціях. У першотравневій демонстрації в 1927 році взяло участь понад тисячу робітників і селян Вишкового. В одностайно схваленій резолюції учасники мітингу закликали всіх трудящих ще активніше боротися за єдність революційного руху, посилити боротьбу проти антирадянських виступів імперіалістичних кіл. Більшість виступів трудящих Вишкового закінчувалась повною або частковою перемогою.
Протягом 1920—1930-х рр., незважаючи на антинародну політику чеських властей, певний крок вперед було зроблено у розвитку культури Вишкового. В селі функціонувало 3 народні (початкові) школи, у яких в 1938 році працювало 23 вчителі. Починаючи з 1928 року у Вишковому діяв кінотеатр на 250 місць, в якому фільми демонструвалися два рази на тиждень. Приміщення кінотеатру використовувалося також як клуб. Тут не раз відбувалися сільські збори, молодь виступала з виставами. У 1930-х роках в селі працювали також амбулаторія, де був один лікар, пошта, 10 крамниць. Але чеська влада мало дбала про матеріальну базу шкіл, культурних закладів. Вона всю увагу приділяла церквам, яких було у Вишковому три — уніатська, реформатська та римо-католицька.
Вишкове з кожним роком все більше зростало, розширювало свої межі. На 1935 рік у селі уже налічувалося 1885 будинків, в яких мешкало 7675 чоловік. Більшість населення займалась сільським господарством.
Після окупації Закарпаття фашистською Угорщиною у Вишковому був встановлений режим кривавої диктатури. Окупанти насильно відправляли людей на каторжні роботи. Особливо нещадно вони переслідували комуністів, які змушені були піти у глибоке підпілля. З ініціативи комуністів чимало мешканців Вишкового емігрувало в СРСР. Лише в 1940 році із села виїхало у Радянський Союз 18 чоловік.
Незважаючи на важкі умови підпільної боротьби проти фашистів, комуністи Вишкового розповсюджували листівки, в яких розповідалося про те, що наближається час визволення, про історичну місію Червоної Армії. Систематично проводилися анти саботажу і невиконання розпоряджень окупантів. Організатором антифашистської боротьби в селі був радянський розвідник-партизан Ф. Ф. Буряков. Він приймав і поширював зведення Радянського Інформбюро, готував міни, на яких не раз підривалися німецькі машини з солдатами.
І ось 22 жовтня 1944 року прийшло довгожданне визволення. Трудящі Вишкового вітали радянських воїнів, зустрічали їх хлібом і сіллю. Свою подяку червоним бійцям трудящі села висловили на мітингу, на якому прозвучала вимога возз’єднання з Радянською Україною. Із Вишкового добровольцями у Червону Армію пішло 162 жителі села, а 38 — боролися проти фашизму у лавах Чехословацького корпусу. Першими влилися у загін добровольців М. Борщ, Ю. Голубка, Ю. Матика, І. Попович, І. Варваринець та інші.
Після визволення трудящі Вишкового взяли владу у свої руки. 23 жовтня 1944 року на зборах робітників і селян було обрано Народний комітет — перший орган нової влади, до складу якого увійшли кращі представники робітників, трудового селянства, передової інтелігенції. Очолювали його роботу О. Фаркаші К. Жігов.
Всі основні ділянки політичного і економічного життя в селі очолили комуністи. На першому засіданні Народного комітету обговорено ряд важливих питань, зокрема про поліпшення добробуту й охорону здоров’я трудящих, очищення села і навколишньої-території від мін, відбудову моста через Тису, розподіл продовольства, налагодження роботи школи, конфіскацію і розподіл поміщицької землі тощо. Понад 207 бідняцьких сімей одержали 304 гольди землі, у т. ч. 129 гольдів—сім’ї добровольців Червоної Армії.
У листопаді 1944 року представники Вишкового І. Томаш, Ю. Тупиця та К. Жігов брали участь у роботі Першого з’їзду Народних комітетів в Мукачевому.
Основна увага комуністів та обраної на початку 1947 року сільської Ради була спрямована на проведення масово-політичної роботи. Комуністи В. Магай, О. Фаркаш, К. Жігов та інші провели велику роботу по створенню у Вшпковому
колгоспу. Вони на конкретних прикладах з життя колгоспів УРСР показували переваги колективного господарства перед одноосібним. 17 лютого 1947 року у селі створено першу в Хустському районі сільськогосподарську артіль. Головою обрали І. М. Томаша. У колгоспі об’єдналося 61 господарство, яке усуспільнило 226 га землі.
І хоч куркулі кепкували з колгоспників, називаючи їх «злиденними комунарами», артіль рік у рік зростала. Перший урожай на колгоспних полях зібрано значно вищий, ніж на ділянках одноосібників. Особливо добре потрудилися ланкові Ганна Лехман та Олена Сейпі. Вони зібрали по 100 цнт кукурудзи з кожного га. Радянський уряд відзначив працю трудівниць високою нагородою. Г. Лехман та О. Сейпі стали Героями Соціалістичної Праці, а 16 колгоспників було нагороджено орденами та медалями.
Здобутки колективного господарювання сприяли дальшому зміцненню колгоспу, до якого вступали все нові сім’ї. На кінець 1947 року у колгоспі вже налічувалося 100 селянських господарств і 338 чоловік дорослого населення.
У 1950 році Вишкове стало селом суцільної колективізації. Тут було створено 5 колгоспів, які у 1952 році було об’єднано в одне велике колективне господарство «Прикордонник». За ним було закріплено понад 7,5 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч.— 4616 га орної землі, 1914 га — садів. Колгосп значно збільшив посівні площі. На полях працювало багато сільськогосподарської техніки. У 1956 році хлібороби при її допомозі виростили по 25 цнт зернових з кожного га, у т. ч. по 50 цнт кукурудзи, 120 цнт картоплі. Грошові прибутки становили 6,6 млн. карбованців.
Багатогалузеве господарство артілі ведеться на міцній науковій основі: розроблено цілий комплекс агротехнічних заходів, які стали законом культурного господарювання. Сюди входить: система сівозмін, обробка грунту, удобрення, боротьба з шкідниками сільськогосподарських рослин тощо. Земля щедро віддячує дбайливим господарям. Протягом 1960—1965 рр. середня врожайність зернових становила 20,4 цнт з га, кукурудзи — 35 цнт, гороху — 24 цнт, картоплі — 101 цнт, тютюну — 11 цнт. У ювілейному 1967 році хлібороби Вишкового виростили по 29,2 цнт зернових, у т. ч. пшениці — по 26,7 цнт з кожного гектара. Значних успіхів досягнуто в розвитку тваринництва і садівництва. У 1967 році врожай фруктів досяг 54 цнт з га, а ланки В. В. Палько і Й. Й. Фодової зібрали ще вищий врожай.
Колгосп «Прикордонник» славиться також своїми садами, які розкинулися на двадцять п’ять кілометрів на кряжах і сідловинах, перевалах і долах, присілках. Сади затопили усе село Вишкове, його присілки Шаян, Яблунівку, Орсоглаз, Грендеш, Ракош, Модьорош. Жодна галузь не може дать такі прибутки як сад. Вишківські сади — то золоті гори, криниці живлющі.
Якщо у 1967 році прибутки артілі «Прикордонник» становили 1450 тис. крб., то майже половину з них виручив сад.
У боротьбі за високі врожаї всіх сільськогосподарських культур, за розвиток садівництва, тваринництва та інших галузей колгоспного виробництва велику роль відіграють механізатори. Машинний парк налічує 18 тракторів, 20 автомашин та багато іншої техніки.
Неухильне зростання грошових прибутків сприяє збільшенню неподільних фондів, які з 5 тис. крб. у 1947 році досягли 2,9 млн.— у 1967 році. Зростання прибутків дає можливість розширювати будівництво у сільгоспартілі, у якій за роки існування споруджено понад 220 колгоспних будівель, з них: 10 корівників, 11 вівчарників, 3 свинарники, 12 тютюносушарень, приміщення столярної і ремонтної майстерень, реконструйовано два млини, побудовано гараж і навіси для машин, склади, телятник тощо.
У артілі запроваджено нову систему оплати праці — грошову, розмір якої залежить від кваліфікації та виконаної роботи за день.
У колгоспі успішно розвиваються сільські промисли, які є додатковими джерелами до грошових прибутків. Господарство розвиває промисел відповідно до місцевих традицій, наявності сировинних ресурсів та робочої сили. Найбільш популярним промислом у артілі є виготовлення з обгорток кукурудзяних качанів красивих речей, які прикрашають житла, дають естетичну насолоду: різнокольорових кошиків, жіночих сумок, доріжок, іграшок, на які великий попит у багатьох містах Радянського Союзу. Та й вигода чимала — щорічно в колгоспну касу надходить 60 тис. крб. прибутку.
Працюють у колгоспі також кар’єр по добуванню будівельного каменю, цех художніх виробів, столярний цех, 2 млини, олійниця. У 1967 році підсобні підприємства дали колгоспові 371,4 тис. крб. прибутку.
Партійна організація колгоспу налічує 95 комуністів. Серед них 11 ланкових, 23 садоводи, 14 тваринників, 10 спеціалістів сільського господарства, 8 механізаторів, 6 бригадирів. Партійний комітет на чолі з І. М. Копанським уміло проводить виховну, ідеологічну і культурно-масову роботу серед колгоспників, бореться за дальше піднесення добробуту трудівників села, зміцнення економіки артілі, високу культуру землеробства.
Колгоспний лад виховав цілу плеяду майстрів колективного виробництва, які нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. З перших днів заснування артілі трудився на її полях К. Л. Штовк. На його рахунку багато трудових рекордів. Він багато років одержував найвищі врожаї кукурудзи — по 90 цнт з кожного га.
Ланка Карла Штовка довгий час була школою передового досвіду. Сюди приходили вчитись не тільки односельчани, а й кукурудзоводи всього Закарпаття. Він написав книгу про вирощування високих врожаїв кукурудзи, яку видано великим тиражем. Груди невтомного трудівника прикрашав орден Трудового Червоного Прапора. Після його смерті ланку кукурудзоводів очолила його дочка — Розалія Штовк, яка з успіхом наслідує набутий досвід батька по вирощуванню високих врожаїв кукурудзи.
Гордістю і славою Вишкового є також ланка Емеріха Варги, яка у 1962 році зібрала по 102 цнт качанів кукурудзи з га на площі 20 гектарів. Ланковий Е. Варга теж удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Хліборобську естафету батька-хлібодара продовжують нести його син Емеріх та ланкова Магдалина Івегеш.
Багато хорошого і повчального можна розповісти про інших трудівників Вишкового. За останні роки відзначилася наполегливою працею ланка кукурудзовода-комуніста Золтана Ідяртова, у якого вже є багато учнів і послідовників. Ланковий-кукурудзовод Емеріх Бечке виростив у 1967 році по 53,6 цнт кукурудзи з гектара.
Високі виробничі показники мають і тваринники: доярка Ганна Евтеш, яка до 1962 року доглядала 12 породистих корів, надоювала по 4 тис. кілограмів молока. У 1962 році вона стала доглядати 24 корови. Водночас — вирощувала групу первісток, від яких вже у перший рік надоїла по 2800 кілограмів молока. З 1968 року вона очолює молочно-товарну ферму. І. С. Козьма — тринадцятий рік завідує вівцефермами, яких дванадцять у артілі. Як заснувався колгосп, його обрали головою, а коли укрупнювався — бригадиром. Та найбільше покликання в нього — вівчарство, яке дає значні прибутки господарству.
Далеко за межами Вишкового відомі також імена знатних садоводів Ю. Менжули, Е. Ернея, В. Палка, Й. Фодової, І. Скунця та інших. Юрій Менжула — першим домігся щорічного плодоносіння садів. Він щороку збирає з кожного гектара саду по 80 і більше цнт яблук на площі 50 га. Множить багатство артілі і садовод Емеріх Ерней, який за останні п’ять років виростив понад 60 тис. саджанців.
Серед вишківських механізаторів своєю ударною роботою прославились брати Юрій і Йосип Мікловці, І. Турок, І. Зейкан та інші, які кожного року виробляють по 1680—2650 га оранки. Іван Турок нагороджений орденом «Знак Пошани».
В колгоспі пліч-о-пліч трудяться люди різних національностей. Це ланковий-кукурудзовод — угорець 3. Ідяртов і завідуючий вівцефермою румун І. Козьма, трактористи — росіянин С. Цуканов, білорус В. Улановський, мордвин Г. Белов, грек Т. АслановЧ Щороку в колгоспі влаштовуються вечори інтернаціональної дружби.
У Вишковому з 1946 року розташований відділок Данилівського садорадгоспу, який має 108 га саду. Завдяки передовій агротехніці, внесенню органічних компостів, мінеральних добрив, дбайливому догляду за садами робітники відділку добилися значних успіхів. За останні п’ять років садоводи зібрали у середньому по 70—80 цнт плодів з кожного га, а у ювілейному 1967 році — по 102 цнт яблук та 140 цнт слив. Очолює відділок знатний садовод В. В. Суханов, нагороджений у 1966 році орденом Трудового Червоного Прапора.
Вишкове славиться не тільки високою культурою землеробства і садівництва. В 1946 році тут почав діяти цех Буштинського лісокомбінату по виробництву гнутих меблів, у якому працює 150 робітників. У 1967 році цех випустив продукції на суму 595 тис. крб. Виготовлені вишківцями меблі користуються широким попитом не тільки на Закарпатті, а й далеко за його межами. У селі працює також геологорозвідувальна партія, яка багато зробила для виявлення природних багатств на околицях села і підготувала матеріали для великого промислового будівництва.
У 1968—1970 рр. в районі Вишкового намічено побудувати ртутний гірничо-металургійний комбінат і шахту для видобування руди. В недалекому майбутньому Вишкове стане значним промисловим центром Закарпаття.
Докорінно змінився зовнішній вигляд Вишкового, яке вийшло за свої старі межі. Замість кривих вуличок з бідними, обшарпаними хатинами, в селі виросли добротні квартали світлих і просторих будинків. Широкі вулиці, тротуари, кількаповерхові будинки надають селу вигляду міста. За Радянської влади у селі з допомогою державного кредиту споруджено 970 нових житлових будинків. До центру села прокладена широка асфальтована дорога, обсажена деревами; до присілку Шаян шлях викладено каменем і з обох боків обсаджено деревами. Вимощена каменем також центральна площа Вишкового, у центрі села обладнано парк, реконструюється стадіон.
З кожним роком поліпшується матеріальний добробут трудівників Вишкового. До їх послуг 33 торговельні підприємства, чайна, кав’ярня, ресторан з мистецькими інтер’єрами. Більшість з них реконструйована і обладнана новим інвентарем, їх товарообіг за останні роки перевищив 2,5 млн. крб. В 1967 році завершено будівництво двоповерхового торговельного комбінату «Дружба», споруджено сільську лазню. Характерно, що тепер у трудівників Вишкового великий попит на телевізори, радіоприймачі, мотоцикли, холодильники, пилососи та інші предмети культурно-побутового призначення.
Радянська влада подбала про охорону здоров’я трудящих. У Вишковому відкрито сільську лікарню на 50 ліжок. Вона добре обладнана, має 4 медичні кабінети, пологове відділення. В селі є також амбулаторія, аптека, а на присілках два фельдшерсько-акушерські пункти. Мешканців села обслуговує 6 лікарів і 22 медичні працівники з середньою медичною освітою. Великою повагою і авторитетом серед жителів Вишкового користується головний лікар—рентгенолог М. М. Ковач.
Значних успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. У перші роки Радянської влади в селі працювали лише дві семирічні школи з українською та угорською мовами навчання. У 1950-х роках відкрито 2 середні школи. Тепер у Вишковому працює дві середні школи та вечірня середня школа сільської молоді, 2 восьмирічні та чотири початкові школи, у яких трудиться 116 вчителів. Здобувають в них освіту 2500 учнів. Кращі педагоги Вишкового — М. М. Антал, В. Ю. Гарастей, М. М. Жигмонд, А. А. Куцин, С. В. Огар, І. М. Гайович, М. Ю. Гасуха, В. П. Лукач, Й. Ф.Пал та інші — не тільки збагачують знаннями підростаюче покоління, а й проводять велику політичну і культурно-освітню роботу серед трудівників села.
У 1967 році методами народної будови споруджено приміщення восьмирічної школи на присілку Ракош.
У селі діє також 3 дитсадки та 2 ясел. Дошкільні заклади села є кращими в районі.
Книга — невичерпне джерело знань. Її пропагандою займаються у Вишковому 10 бібліотек: сільська, 4 шкільні, 3 присілкові, колгоспна і бібліотека при санаторію «Шаян». На 1 січня 1968 року у бібліотеках нараховувалося 32 тис. книг.
Трудівники села пишаються сільською бібліотекою, якій надано почесне звання бібліотеки відмінної роботи. Тривалий час нею завідувала М. І. Алмаші, яка залучила до своєї роботи широкий актив і з його допомогою охопила читанням книг майже всіх мешканців Вишкового. Активісти бібліотеки проводять цікаву роботу серед читачів: бібліографічні огляди, літературні вечори, читацькі конференції, зустрічі з передовиками виробництва. Нині бібліотекою завідує Є. Г. Лазарович, а М. І. Алмаші — вчителює в рідному селі. Щорічно бібліотека видає читачам 75 тис. томів.
Важливу роль у культурному житті трудівників Вишкового відіграє сільський клуб. Сюди щовечора приходять люди різного віку подивитись новий кінофільм, послухати концерти, почитати газети і журнали. При клубі працюють 7 гуртків художньої самодіяльності — хоровий, два драматичні, хореографічний, вокальний, художнього читання і шаховий. В них бере участь понад 300 аматорів. Великі творчі здобутки має угорський самодіяльний хор. Він неодноразово займав призові місця на районному та обласному оглядах художньої самодіяльності.
Під час польових робіт з числа самодіяльних митців створюється агіткультбригада у складі 10—15 чол., яка виступає з концертами безпосередньо на польових станах, у бригадах, на фермах. У 1961 році агіткультбригада Вишкового зайняла перше місце на районній та обласній олімпіадах.
Багато ентузіастів Вишкового безкорисливо віддають свій вільний час і сили роботі у громадських організаціях села: агітколективах, товариських судах, народній дружині, сільській організації товариства «Знання» та інших, які становлять опору сільської Ради та партійної організації. Кращими пропагандистами і лекторами є В. Магарита, О. Огра, В. Перинець, М. Антал, М. Гарастей, М. Жигмонд та багато інших.
Мешканці села передплачують понад 7 тис. примірників газет та журналів. У побут трудівників міцно входять радіо і телебачення. У селі працює 150 телевізорів, 2 тис. радіоприймачів. У мешканців Вишкового є 21 легкова автомашина, 310 мотоциклів, багато швейних і пральних машин, холодильників. Ось вони — колгоспні достатки.
Докорінно змінили своє обличчя присілки Вишкового. Присілок Яблунівка, в якому колись було декілька десятків хат на схилах гори та сідловинах, тепер налічує понад 250 нових будинків. Інші присілки теж розширили свої межі, оновилися, збагатилися новими спорудами. Великі зміни, зокрема, сталися на. присілку Шаян. Тут, біля підніжжя гори Великий Шаян, розташована здравниця всесоюзного значення «Шаян», яка має мінеральні води різного типу 2. Щорічно тут зміцнюють своє здоров’я та виліковують різні хвороби понад 1000 чоловік.
В багатогранному житті Вишкового активну роль відіграють депутати сільської Ради — кращі трудівники колгоспу, робітники і представники сільської інтелігенції. При виконавчому комітеті сільради створено постійно діючі комісії, які залучають до громадської роботи широкий актив. Постійна сільськогосподарська комісія, щоб предметніше здійснювати контроль, впливати на господарську діяльність артілі, створила три секції: по рільництву, тваринництву і садівництву. До їх роботи залучено численний актив.
Секція сільськогосподарської комісії по тваринництву, докладно ознайомившись із становищем в цій галузі, прийшла до висновку, що необхідно вжити радикальних заходів по підвищенню продуктивності тваринництва. Було висловлено ряд пропозицій і вирішено вивчити досвід роботи передових господарств країни, який можна застосувати в умовах артілі. Депутат сільради, голова колгоспу В. П. Коваль побував у господарствах Прибалтики, а працівники ферми вивчили досвід сусідів — колгоспу ім. Леніна Тячівського району і «Ленінський шлях» Хустського району. Застосувавши досвід передових господарств, артіль «Прикордонник» подолала відставання і тепер йде в числі передових по виробництву і продажу державі продуктів тваринництва.
Багато цікавого і повчального в діяльності інших постійно діючих комісій та в роботі всіх депутатів Вишківської сільради в цілому. У 1966 році в соціалістичному змаганні сільських Рад Закарпатської області Вишківська сільрада посіла друге місце.
Міцніє рік у рік дружба між трудівниками Вишкового. У селі живуть не тільки українці, а й угорці, румуни, чехи та люди інших національностей. І щира дружба є між ними. За останні роки в селі відбулося ряд свого роду інтернаціональних весіль: росіянина і угорки, румуна і українки та інші. Справжня інтернаціональна дружба не знає кордонів, і мешканці Вишкового вже давно дружать з трудівниками міста Гуменного (Чехословаччина). В дні святкування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції у селі Вишковому гостювала делегація Гуменного на чолі з заступником голови міської Ради Т. Ю. Тарньошем.
Величні перспективи дальшого розвитку відкриваються перед Вишковим у майбутньому. У колгоспі намічено побудувати консервний завод, холодильну установку для зберігання фруктів, багато інших сільськогосподарських будівель. Стануть до ладу також нова лікарня на 100 ліжок, клуб на присілку Яблунівка, дитячий садок та інші культурно-побутові заклади. Все це ще більше поліпшить матеріальний добробут і культурний рівень трудівників Вишкового, яке з кожним роком все більше розцвітає під зорею Радянської влади.
Я. І. ШТЕРНБЕРГ