Арданове, Іршавський район, Закарпатська область
Арданове — село, центр сільської Ради, розташоване на південно-західних схилах гори Гат, за 18 км від Іршави. Через село протікає річка Мухів Ярок. Населення — 1930 чоловік. До складу сільської Ради входять також села Дунковиця та Мідяниця.
На околиці села виявлено залишки поселення та окремі знаряддя праці часу неоліту (IV тисячоліття до н. е.). Тут же знайдено побутові предмети періоду бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.). Великий інтерес для історичної науки являє городище X—VII століть до н. е., розташоване на підвищенні «Богослов»; воно має подвійну систему земляно-кам’яних валів і ровів, що збереглись і понині. У VII—X століттях під час небезпеки городище було притулком для слов’янського населення.
Виникнення села відноситься до 40-х років XIII століття і пов’язане з будівництвом фортець для захисту від татарських нападників. На той час жителі села не були закріпачені, вони платили тільки податки власникам Мукачівської фортеці. Перша документальна згадка про Арданове датується 1364 роком. Назва села, напевне, походить від імені одного із його давніх володарів — Ардана. Село часто переходило від одного власника до іншого, з 1495 року воно стало власністю Мукачівської домінії. Селяни повинні були щорічно платити власникам Мукачівського замку по 3 форинти, здавати по 6 овець та головці сиру з двору. Крім того, вони змушені були виконувати панщину, зокрема працювати на панських виноградниках, платити десятину церкві.
У XVI столітті частина жителів села була звільнена від податків та робіт на користь Мукачівського замку, але зате вони повинні були з’являтись на перший виклик начальника Мукачівського замку при повному озброєнні, на коні. В мирний час вони були зв’язківцями.
Арданівські селяни на заклик Ференца II Ракоці, власника Мукачівського замку, взяли активну участь у національно-визвольній війні угорського народу проти монархії Габсбургів у 1703—1711 роках. Після поразки визвольної війни австрійський уряд конфіскував усі володіння дворян, які брали участь у війні. Арданове, власність Ракоці, в 1728 році було передано графу Шен-борну-Бухгейму, який включив його до своєї Мукачівсько-Чинадіївської домінії. Шенборн, намагаючись одержати якнайбільше прибутків від свого нового маєтку, посилює експлуатацію селян. Вирубку і транспортування лісу було повністю покладено на плечі кріпаків; селяни часто скаржились на виснажливу роботу по лісозаготівлях. Крім того, вони змушені були лагодити шляхи, відбувати обозну повинність, виконувати панщину, яка неухильно зростала. Якщо у 1793 році 77 селянських дворів Арданового відробили на панщині 322 дні, то у 1811 році — 4509 днів, що перевищувало норму на 979 днів. Кріпаки відробляли на панщині значно більше днів, ніж належало за урбаріальною реформою другої половини XVIII століття. Внаслідок жорстокої експлуатації селяни-кріпаки втрачали худобу, майно і розорювались, перетворюючись на сільських пролетарів. На початку XIX століття на 85 дворів села припадало всього 48 волів, а 61 двір зовсім не мав тягла.
Крім панщини, кріпаки змушені були щорічно платити поміщикові натуральну данину — десяту вівцю, десятий вулик бджіл, дев’яту частину врожаю, по іці топленого масла, двоє курей, 12 яєць тощо. Поміщик здирав також податок за хату, викуп за випас худоби, за збирання хмизу у панському лісі, за ловлю риби в потоці. У 1811 році селяни внесли до панського двору 4 копи і 9 снопів пшениці, 29 кіп вівса, 55 коблів кукурудзи, 24 кобли картоплі, 276 головок капусти, 60 мітків прядива та 40 іц вина.
Після скасування кріпосного права становище селян майже не поліпшилось. Земля і надалі залишалася в руках поміщиків та багатіїв. У 1865 році один поміщик та 120 заможних селян Арданового володіли майже всіма орними землями, луками, пасовиськами та виноградниками села. Біднота ж змушена була наймитувати, займатися побічними промислами.
Посилюється національне гноблення українського населення Арданового. В школі вводиться навчання угорською мовою.
Наприкінці XIX — початку XX століття в селі виник ткацький цех по виготовленню килимів, вишиваних рушників, в ньому працювало 30 чоловік. Дещо згодом розпочало діяльність кредитне товариство, що давало за проценти позики селянам та закупляло у населення сливи, із яких на горілчаному заводі варилась «арданівська сливовиця». Було організовано також кошикарню, вироби якої користувались попитом на мукачівському та інших ринках Закарпаття. Тривалість робочого дня для ткачів та кошикарів не визначалась, вони працювали від світанку до пізньої ночі. За переписом 1900 року із 1060 жителів Арданового у сільському господарстві було зайнято всього 376 чоловік.
У 1903 році від Арданового до Дунковиці була прокладена шосейна дорога, що зв’язала село із шляхом Іршава — Мукачеве. Дещо згодом було проведено примітивний водопровід на одну колонку.
Перша російська революція 1905—1907 рр. знайшла відгук і в Ардановому. Робітники ткацької артілі, кошикарень, а також робітники, які працювали на черепично-цегельному заводі в сусідньому селі Мідяниці, вимагали на сходках і мітингах загального виборчого права, наділення селян землею.
Особливо широко ці вимоги виставлялись під час проведення маївок, які, як правило, проходили під лозунгами «Землі і волі», «Хліба і роботи». Багато учасників маївок було заарештовано, побито; зокрема по 25 ударів палицями дістали жителі Арданового Ю. Лупак, В. Глухан, В. Хрипта, І. Лендєл та інші.
Незважаючи на арешти та побої, все більше трудівників Арданового бере участь у революційному русі.
Виступи робітників налякали власників підприємств. У 1910 році був закритий ткацький цех. Правда, закриття цеху мотивувалось відсутністю ринку збуту готової продукції. Насправді ткацькі вироби арданівських жінок славились по всій країні. В Угорській енциклопедії за той же рік зазначається: «Арданове — відмінне поселення ткачів, вироби їх — килими, рушники, полотна, штори — високої якості. Народ села тверезий, старанний, хороше господарює».
Чимало селян Арданового в пошуках кращої долі емігрували перед першою світовою війною в США та Канаду.
Перша світова війна погіршила становище трудящих Арданового. Переважна більшість населення була забрана в армію. Трудящі голодували. Багато селян збирали в лісах жолуді, які домішували до кукурудзи. А в інших не було навіть і кукурудзи, вони змушені були харчуватись гнилими буряками, що завозилися спекулянтами із Угорщини. Згідно донесень представника міністерства землеробства Угорщини в Ардановому гостро голодувало понад 30 чоловік.
Про Велику Жовтневу соціалістичну революцію жителі села дізнались від своїх земляків, колишніх військовополонених М. Якими, В. Поповича, М. Лупака, які розповідали про те, що дала соціалістична революція трудящим Росії та України, як вирішено в Країні Рад національне питання тощо.
Трудівники Арданового одностайно висловились за возз’єднання з Радянською Україною. Вони записали у своїх наказах делегатам Всезакарпатського з’їзду в Хусті у січні 1919 року: «Ми даємо відповідь, що ми, все наше село Арданове, хочемо пристати до руського народу, до України».
Представники Арданового брали участь у демонстраціях, які проходили в Мукачеві у зв’язку з проголошенням Радянської влади в Угорщині та на Закарпатті. 7 квітня 1919 року в селі відбулись вибори до сільського директоріуму, було обрано також делегатів до окружної Ради депутатів трудящих. Директоріум зразу ж зайнявся наділенням селян землею із масивів графа Шенборна. Було накреслено ряд заходів по покращанню становища трудящих.
Та у квітні 1919 року село було окуповане військами боярської Румунії, на зміну яким у серпні прийшли чехословацькі війська. Все, що було надано населенню під час короткочасного існування Радянської влади, було відмінено. Чеська адміністрація встановила підвищені ціни на паливо, заборонила випас худоби та збирання хмизу в лісах графа Шенборна, ввела податки за землю, садибу і вимагала негайного їх сплачення. Селяни, які напередодні першої світової війни купили у графа пасовиська і частину лісу, відмовились виконувати ці розпорядження. Для обговорення спільних дій у с. Колодному 19 червня 1921 року зібрались жителі 25 сіл Іршавщини; тут же було прийнято рішення добитися повернення відібраної у селян землі. Центром виступу стало Арданове, його керівниками були обрані Олександр Варга, Василь і Михайло Поповичі.
Виступ почався 21 червня 1921 року. Цього дня бідняки Арданового вигнали свою худобу на панські пасовиська. Коли окружний лісничий у супроводі кількох жандармів почали стріляти по худобі, селяни роззброїли і побили їх. Наступного дня із Мукачевого в Арданове прибув жандармський загін чисельністю 50 чоловік. За вказівкою місцевого священика та куркулів жандарми заарештували 19 учасників виступу. За умовленим сигналом, 23 червня в Арданове прибули на підмогу загони селян Іршави, Мідяниці та Сільця чисельністю близько 400 чоловік. Але в Ардановому з’явились і військові частини: ескадрон кавалерії, піхотний батальйон та загін кулеметників, які оточили село і почали розправу над беззбройними жителями. У сутичці, яка зав’язалася, було вбито 3 та поранено 30 селян. 40 активних учасників повстання було заарештовано, а решта жителів зігнана на церковну площу і побита палицями та прикладами. Багато селян переховувалось у лісі. Один із чеських службовців писав: «Арданове робило враження вимерлого села, крім кількох старих жінок, немає нікого». Те ж саме було і в інших сусідніх селах. Усіх активних учасників виступу було ув’язнено в берегівській тюрмі, а його керівників Петра і Олександра Варгу, Михайла Поповича і його дружину, Йосипа Гарлі та інших — по-звірячому замордовано. На село була накладена велика контрибуція. Подібне сталося і в селі Мідяниці.
В наступні роки боротьба трудящих Арданового за свої права проходить під керівництвом комуністичної організації, що виникла в 1921 році. На початку свого виникнення вона налічувала 6 членів, у 1924 році —12. Найбільш активними з них були Й. Фельцан, В. Кобаль, В. Варга, В. Пекар, І. Лупак, М. Попович, С. Делеган.
Комуністи мали великий вплив на селян: вони провадили широку роз’яснювальну роботу, викривали антинародну політику буржуазного уряду, протестували проти підвищення цін тощо.
Напередодні виборів до чехословацького парламенту в 1924 році комуністи провели в селі великі збори, на яких викривали чеську буржуазію, що наживалась на перепродажу сільській бідноті кукурудзи, критикували податкову політику чеських властей. Про авторитет комуністів серед селян свідчить зокрема той факт, що на виборах до чехословацького парламенту у 1924 році, з усіх приналежних до 12 партій, комуністи одержали найбільшу кількість голосів — 338 із 5384.
У 30-х роках, під час економічної кризи, становище трудівників Арданового погіршало. Багато селян виїжджало на заробітки в західні області Чехословаччини, де на кордоні з фашистською Німеччиною будувались військові укріплення.
У 30-х роках досить часто проходили голодні походи селян Арданового до нотарського управління та в м. Мукачеве. Учасники походів вимагали покращення свого становища, списання боргів тощо. У 30-х роках в селі проживало 1270 чол., налічувалось 269 дворів, за якими числилось 960 га землі. Якщо не рахувати наділів, що належали церковникам та куркулям, то на один селянський двір не припадало і 2 га орної землі.
За період чехословацького панування дещо поліпшився стан справ з розвитком освіти. З 1919 року в селі стала діяти початкова школа з українською мовою навчання, де працювало 3 вчителі; у 1939 році їх було вже 7. Хоч початкове навчання й було обов’язковим, не всі діти бідноти ходили в школу; більшість із них кілька років відвідувала один і той же клас.
Значну роботу серед населення проводила комуністична організація села, яка систематично поширювала комуністичну літературу, зокрема газети «Карпатська правда» та «Працююча молодь». Комуністи налагодили художню самодіяльність, у селі регулярно відзначались революційні свята. Культурний рівень населення був низьким, у селі не було ніяких культурних установ.
15 березня 1939 року Арданове було окуповане військами хортистської Угорщини. Запанував фашистський режим терору і насильства. Патріотів, що виступали проти окупантів, зокрема І. Якиму, І. Соломку, І. Конина, О. Поповича, Г. Костака, І. Шанту, хортистські жандарми у квітні 1939 року кинули в концтабір, звідки їх після жорстоких катувань відпустили під нагляд жандармерії.
Частина селян постійно чинила окупантам опір—відмовлялась здавати продовольство, переховувала в лісах свою худобу. Немало молоді на знак протесту проти фашистської диктатури нелегально перейшло в Радянський Союз. Жителі села з радістю зустріли появу в районі Арданового партизанів під командуванням Д. Усти. Селяни повідомляли народних месників про дії фашистських військ, ділились з партизанами останнім шматком хліба.
Частина арданівських селян була мобілізована в хортистську армію і відправлена на фронт. Та при першій же нагоді вони здавалися в полон. Майже всі вони, зокрема О. Мигович, О. Пекар, М. Митрин, М. Синетара, М. Герлій, М. Копин, І. Муска, В. Глухан, вступили до Чехословацького корпусу і громили фашистів пліч-о-пліч з воїнами Червоної Армії.
27 жовтня 1944 року село було визволене. До лав Червоної Армії добровільно вступило чимало жителів Арданового. Новостворений Народний комітет у складі Ю. Гаджеги, М. Фельцана, М. Лупака, В. Кобаля, А. Бідзілі та Ю. Плескача зразу ж після визволення села став здійснювати заходи по налагодженню мирного життя. Було створено народну дружину, організовано земельну громаду. Відкриваються ткацький цех, завод по переробці слив.
Делегатами Першого з’їзду Народних комітетів у м. Мукачевому на загальних зборах села одноголосно були обрані Ю. Гаджега, М. Фельцан, М. Лупак та О. Попович, які за дорученням своїх земляків підписали Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.
У березні 1945 року селяни-бідняки Арданового одержали землю; з фондів 4-го Українського фронту бідняцьким господарствам було виділено посівний матеріал. Земельна громада організувала зерноочисні пункти, допомагала безтягловим господарствам в обробітку землі. Велику допомогу було подано біднякам Іршавською МТС — селянські господарства забезпечувались добірним зерном та мінеральними добривами1.
Діяльну роботу по налагодженню господарського життя проводила партійна організація села, яка у 1945 році налічувала 8 комуністів.
З перших днів визволення в селі стала діяти школа, було відкрито клуб та читальню.
Великою подією для жителів села було проведення перших виборів до Верховної Ради Радянського Союзу. Для проведення роз’яснювальної роботи серед трудящих партійна організація виділила 17 агітаторів. Населення проявило велику активність; протягом двох годин проголосували всі виборці.
Комуністи Арданового провели серед селян значну роботу по кооперуванню господарств; 18 грудня 1948 року створено артіль ім. К. Маркса, яка спочатку налічувала всього 26 господарств. Та вже наступного року колективізацію села було завершено.
У 1950 році колгосп було укрупнено, до нього влились також артілі сіл Мідяниці та Дунковиці. Новостворене господарство отримало назву ім. Мічуріна.
Нелегкими були перші роки колективного господарювання — не було навиків керівництва таким великим господарством, не все гаразд було з трудовою дисципліною членів артілі. Ці питання були в центрі уваги комуністів Арданового — на партійних зборах накреслювались дійові заходи по виправленню становища. У всіх бригадах були створені партгрупи, на відповідальних ланках виробництва розставлені члени партії, комсомольці. Внаслідок проведеної роботи уже в 1954 році було досягнуто певних успіхів. Замість запланованої посадки 5 га виноградників посаджено 32 га, замість 6 — 10 га саду. На 1955 рік було вже 216 га виноградників та 66 га садів. Зросло і поголів’я великої рогатої худоби.
Натхненно працювали колгоспники. Переможцями в соцзмаганні 1954 року вийшли ланкові Олена Кенез, Марія Соломка, Павлина Гелетей. Вони зібрали з кожного гектара по 60 цнт зерна кукурудзи.
Серед бригад перше місце зайняла рільнича бригада (бригадир М. Мікловші). Цій бригаді вручено перехідний Червоний прапор. Велику допомогу в організації праці колгоспникам надавала і стінна газета «Колгоспник», яка виходила З рази в місяць.
На 1956—1960 рр. колгоспники взяли зобов’язання створити 470 га нових виноградних плантацій та 150 га садів. Ці зобов’язання були успішно виконані.
У колгоспі стали вирощувати і нові культури, зокрема тютюн, цукрові буряки. Однак основними культурами і надалі залишились виноград, кукурудза, картопля.
Арданове здавна славиться своїми садами, зокрема сливами сорту «угорка» (по місцевому «бистриця»). Після 1945 року було реконструйовано й значно розширено завод по виготовленню відомої «арданівської сливовиці». Заново збудовано дві сушарки для виготовлення сухофруктів з слив, груш та яблук. У зв’язку з централізацією виробництва у 1965 році завод приєднано до Іршавського соковинного заводу в Білках.
У 1966 році за виконання і перевиконання планів продажу державі продукції тваринництва колгосп було удостоєно Червоного прапора Іршавського райкому КП України та райвиконкому. За одержання високих урожаїв кукурудзи та картоплі у 1965—1966 рр. П. Копіна була нагороджена орденом «Знак Пошани», а М. Сочка за успіхи в розвитку тваринництва — медаллю «За трудову відзнаку».
Колгосп перейшов на гарантійну зарплату ще у 1965 році. У 1966 році заробітна плата колгоспників зросла майже на 50 тис. карбованців.
Невпізнанним стало Арданове. У селі прокладено бруковані вулиці, діє водопровід. Колгосп допомагає селянам споруджувати красиві будинки під шифером та черепицею. Із 384 будинків Арданового 333 збудовані за роки Радянської влади. У 1965 році артіль налагодила виробництво черепиці, якою забезпечує не тільки своїх колгоспників, але й сусідні села.
Сільрада Арданового кілька років підряд займає в районі по всіх показниках призові місця. Рішенням Іршавського райкому КП України та райвиконкому за успіхи у соціалістичному змаганні сільраду нагороджено червоним вимпелом.
У 1967 році в Ардановому на місці виступу селян у 1921 році встановлено меморіальну дошку з написом: «В червні 1921 р. на цій площі відбулося повстання проти гніту поміщиків і капіталістів». Жандарми вчинили криваву розправу над повсталими. Трудящі села Арданового свято бережуть пам’ять про учасників повстання». В селі проживають учасники повстання В. М. Пекар, О. В. Попович, Г. П. Попович, М. М. Фірцак, І. І. Черничко.
У центрі села обладнано Алею трудової слави з портретами передовиків колгоспу. Біля будинку правління артілі встановлено бюст І. В. Мічуріна.
Значно розширилась торговельна мережа села. Збудовано три нових магазини, в яких трудящі можуть придбати все необхідне. У селі діють майстерні по пошиву та ремонту одягу і взуття. В селі працює заготівельний пункт по закупівлі фруктів, грибів тощо.
Належна увага приділяється медичному обслуговуванню. В селі функціонують фельдшерський пункт і пологовий будинок.
Колгоспний лад приніс у село не тільки достатки, а й нову соціалістичну культуру. У побут колгоспників все ширше входять нові радянські звичаї — комсомольські весілля, новосілля, урочиста реєстрація новонароджених тощо. Тільки у 1967 році в Ардановому справлено 17 комсомольських весіль.
Із 1945 року в селі працюють клуб, бібліотека, яка налічує близько 5 тис. книг. Багато жителів села мають великі власні бібліотеки.
У сільському клубі діють гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада. Вони виступають з концертами не тільки для односельчан, але й беруть участь у районних і обласних оглядах.
По колгоспному радіовузлу систематично читаються лекції та провадяться бесіди на суспільно-політичні, науково-природничі, сільськогосподарські теми. В 1967 році було проведено ленінські читання та цикл лекцій до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.
У селі створено спортивний клуб «Колгоспник», який об’єднує 112 спортсменів. Найбільш улюбленим видом спорту є футбол. Колгоспні футболісти беруть участь у змаганнях на першість області.
За роки Радянської влади досягнуто великих успіхів у розвитку народної освіти. У селі назавжди покінчено з неписьменністю і малописьменністю. Якщо з 1910 по 1945 рік у Ардановому середню освіту одержало лише 11 чол., то з 1945 по 1966 рік середню, незакінчену вищу та вищу освіту набуло 185 чоловік. Більшість вчителів села — це колишні учні Арданівської школи. Нині цю школу очолює син колгоспника Ф. Дуфинець. Інші випускники працюють у народному господарстві Закарпаття. У селі діє школа сільської молоді, де без відриву від виробництва навчається близько 30 колгоспників. На ниві народної освіти в селі працює 16 вчителів, у т. ч. відмінники народної освіти І. Якима, Ф. Дуфинець. До послуг найменших жителів села — дитячий садок на 25 місць. В Ардановому проживає казкар М. Ю. Фельцан, який склав понад 100 казок.
У селі на громадських засадах діють товариський суд, група народного контролю та кабінет політичної освіти.
В. І. ХУДАНИЧ, І. І. ЯШМА