Клімат і рельєф Закарпатської області. Історія заселення Закарпаття
Закарпатська область розташована на крайньому південному заході Української РСР. Вона займає південно-західну частину Східних Карпат та північно-східну частину Середньодунайської низовини, яка заходить сюди по ріці Тисі та її притоках. На північному заході області проходить кордон Радянського Союзу з Польською Народною Республікою, на заході — з Чехословацькою Соціалістичною Республікою, на південному заході — з Угорською Народною Республікою і на півдні — з Соціалістичною Республікою Румунією. На сході та північному сході Закарпатська область межує з Івано-Франківською, а на півночі — з Львівською областями.
Територія області — 12,8 тис. кв. км. Населення— 1050,1 тис. чол., густота —82 чол. на 1 кв. км. У містах проживає 311,6 тис. чол., у селах — 738,5 тис. чол. Українців — 74,2 проц., угорців — 15,6 проц., росіян — 3,4 проц., румунів — 2,1 проц., словаків — 1,4. Крім того, в області проживають євреї, німці, чехи, грузини, вірмени — всього до 30 національностей.
Область поділяється на 13 адміністративних районів. На її території — 2 міста обласного підпорядкування (Ужгород, Мукачеве), 7 міст районного підпорядкування (Берегове, Виноградів, Рахів, Свалява, Тячів, Хуст, Чоп), 14 селищ міського типу, 270 сільських Рад, яким підпорядковано 580 сільських населених пунктів.
Через гірські перевали Карпат — Ужоцький, Верецький, Воловецький (чи Бескидський), Торунський та Яблуницький (чи Ясинський) Закарпатська область сполучається залізницею і шосейними шляхами з іншими областями УРСР і всього Радянського Союзу.
Українські Карпати простяглися з північного заходу на південний схід і в межах області являють собою три поздовжніх пасма хребтів: Горгани, Полонинські гори, Вулканічні Карпати та відокремлену гірську групу на південному сході. Самі ж гори поділені широкими поздовжніми, а іноді й поперечними улоговинами та численними долинами річок і мають порівняно м’які обриси. Найвищі гори в межах області — Говерла (2061 м), Піп Іван (2022 м), Петрос (2020 м), Полонина Боржава (1847 м), Стій (1655 м), Полонина Рівна (1482 м) та інші.
За характером рельєфу Закарпаття — гірська область: 4/5 її території займають гори. Вони вкриті густими лісами та зеленню буйних трав. Найдовшою рікою є Тиса. Починаючи з південно-східного кордону області вона несе свої білопінні води до її південно-західного кордону, а далі в Угорщину, Югославію, де впадає в Дунай. Її притоки: Тересва, Теребля, Ріка, Боржава. Серед порівняно більших рік Закарпаття слід назвати Латорицю та Уж, які впадають в р. Бодрог (Словаччина).
Майже половина Закарпаття вкрита лісами. Бук тут займає близько 59 проц. лісового масиву, ялина — 30,6 проц., дуб 6—7 проц., піхта 1,6 проц.. Решта припадає на такі породи, як ясен, береза, липа тощо. Дуби ростуть в основному на низовинній рівнині, подекуди в передгір’ї. Середній лісовий пояс складають букові і буково-грабові породи. Ялинові масиви розміщені на найвищих гірських частинах схилів та деяких вершинах понад 1100 м над рівнем моря.
Закарпатська область багата також на корисні копалини. Тут є великі запаси кам’яної солі. Солотвинське та недавно досліджене Олександрівське родовища належать до найбільших у Європі. Про поклади кам’яної солі на Закарпатті люди знали вже давно і примітивно розробляли їх ще в часи панування рабовласницької Римської імперії. Інтенсивна ж експлуатація їх розпочалась лише з XVIII століття, коли було закладено існуючі нині шахти. Закарпатська сіль вивозилась далеко за межі краю, про неї знали в усіх країнах Західної Європи.
Закарпаття багате і на будівельні матеріали: андезит, трахіт, базальт, туф, вапняки, пісковики тощо. Зокрема, закарпатський різнокольоровий мармур має загальнореспубліканське значення. На території області є природні горючі гази, залізна руда, буре вугілля, руди кольорових металів, значні запаси бентонітових глин, високоякісних каолінів. Знаменно, що каоліни Закарпаття давно були відомі далеко за межами краю. З дубриницького каоліну, наприклад, вироблявся колись відомий віденський фарфор.
Область славиться великою різноманітністю мінеральних джерел—соляних, сірчаних, йодистих, залізистих та інших. Тільки до 1935 року їх було взято на облік 400. За роки Радянської влади Ужгородським філіалом Одеського інституту курортології вже вивчено для широкого використання понад 150. При сприятливих кліматичних умовах на фоні чудової природи вони дають можливість широко розгортати на Закарпатті будівництво санаторіїв, курортів, будинків відпочинку, пансіонатів.
Енергія рік області (Тиси, Ужа, Латориці, Ріки, Тереблі, Тересви та інших) обчислюється в 1 млн. 300 тис. кіловат.
Грунти на Закарпатті мають свої особливості. У гірських частинах вони переважно глинисто-піщані. На цих грунтах в основному росте ліс. Орні землі тут зустрічаються лише по долинах річок. На низовині грунти дернові, опідзолені, дерново-глейові і дерново-середньопідзолисті. Ці грунти родючі і використовуються для землеробства.
Природа Закарпаття з його гірським рельєфом, великою кількістю річок, багатою рослинністю зумовлює різноманітний тваринний світ. Тут зустрічаються 63 види звірів — дикі кабани, ведмеді, лисиці, вовки, борсуки, козулі, куниці, рисі, видри та інші. Окреме місце займають олені, що становлять окрасу Карпатських гір. На території області є понад 180 видів птахів, з них близько третини осілі. Здебільшого водяться глухарі, тетереви, дятли, рябчики, сірі куріпки, чижі, зозулі, пугачі, фазани, дрозди. В лісах живуть ще орли, коршуни, бекаси, соколи. У ріках і озерах є багато прісноводної риби. Найціннішими є форель, харіус. В області створено 14 спеціальних форелевих заводів, де вирощується молодняк для зарибнення гірських річок.
Територія Закарпаття була заселена з давніх-давен. Підтвердженням цього є окремі знахідки часів пізнього палеоліту. Численні стоянки племен і поодинокі знахідки нового кам’яного віку виявлені в багатьох місцях області — від кордону з Словаччиною до Білої Тиси.
Особливе місце в Закарпатській області посідають археологічні пам’ятки матеріальної культури бронзового віку (II—І тисячоліття до н. е.). Крім поселень і могильників, виявлено понад 140 скарбів бронзових виробів. Вони свідчать про високий розвиток бронзоливарного виробництва у Верхньому Потиссі в кінці II — на початку І тисячоліття до н. е..
Біля Мукачевого (Галіш-Ловачка) знайдено понад 1000 сільськогосподарських та побутових виробів із заліза, в т. ч. наральники, молотки, серпи, ножиці, наконечники списів та ін. Нещодавно археологічна експедиція Інституту археології АНУРСР відкрила в районі с. Дякового в Новому Клиновому залізоливарний центр III—І століть до н. е. Тут знайдено 10 залізоливарних горнів, понад 100 металургійних конгломератів вагою до 80 кг кожний. За своїми розмірами Новоклинівський центр є другим у Європі після відомого центру в Польщі у Свєнтокрижцьких горах. Археологічні знахідки свідчать, що протягом І тисячоліття до н. е. Закарпаття було центром залізоробної справи.
Серед археологічних пам’яток першої половини І тисячоліття н. е. на Закарпатті широко відомі карпатські кургани. Вчені встановили, що їх залишили предки слов’янських племен білих хорватів. Археологічні пам’ятки Закарпаття незаперечно доводять культурну і етнічну єдність місцевого населення з населенням Подніпров’я і Прикарпаття, що вже існувала на початку І тисячоліття нашої ери.
Десь у другій половині VI століття н. е. в Прикарпатті створився східнослов’янський політичний союз, до нього входили і слов’янські племена, які жили на південному заході за Карпатським хребтом. В IX—X століттях на закарпатських землях існувало східнослов’янське князівство білих хорватів, яке тяжіло до могутньої давньоруської держави — Київської Русі. В старовинних літописах згадується про похід князя Олега в 906 році на Царгород. В цьому поході брали участь і білі хорвати — предки закарпатських українців.
У кінці IX — на початку X століття через Верецький перевал і Трансільванію в межі слов’янських князівств, які займали територію навколо Ужгородського та Боржавського укріплених городищ, почали просуватись угорські племена. Місцеве слов’янське населення на чолі з князем Лаборцем, який за легендами заснував Ужгородський замок, чинило їм героїчний опір. Під час цієї боротьби загинула вся дружина і сам князь Лаборець.
Після важкого походу угорці зупинилися біля Мукачевого, де відпочивали 40 днів, а потім стали просуватись далі на південь, в Придунайську низовину. Розрізнені угорські племена тоді не змогли поширити свою владу на закарпатські землі, які ще в першій половині XI століття входили до складу Київської Русі. Тільки в другій половині XI століття частина Закарпаття була загарбана угорськими феодалами. Решта цих земель ще і в першій половині XIII століття входила до Галицько-Волинського князівства. Це стверджують і т. зв. засічні лінії, що проходили (як кордони Угорщини) лише по південній частині Закарпаття понад Тисою і Латорицею. І лише після розпаду Галицько-Волинського князівства Угорщина повністю оволоділа Закарпаттям.
На закарпатські землі не раз нападали половці. В 1086 році їх орди під проводом хана Кутеска дійшли до Ужгорода. Та населення краю героїчно захищалося. Половцям так і не вдалося взяти Ужгородський замок.
Захопивши Закарпаття, угорські королі перетворили його в свій домен і роздавали тут маєтки своїм васалам, на військову силу яких вони спиралися. Внаслідок цього посилювалась економічна і політична влада феодалів, розширювались їхні володіння. Одночасно королі відбирали землі у тих феодалів, які виступали проти їхньої влади. В силу цих обставин окремі частини Закарпаття нерідко переходили з рук у руки. В XIII столітті на Закарпатті одержали маєтки багаті роди Гунт-Пазманів (пізніше — Уйгелі), Рейнольда (Розгоні) і ряд інших представників аристократичної знаті9. В наступному столітті тут були володіння королівського палатина Амодея (в районі Ужгорода-Невицького) та великого магната Матвія Чака.
Після їх виступу проти нової королівської династії маєтки навколо Ужгорода перейшли до роду Другетів. В кінці XIV століття на Закарпаття переселився разом з великою дружиною подільський князь Федір Корятович, якому було підпорядковано Мукачеве з довколишніми селами.
В XIV—XV століттях появилися на Закарпатті Білкеї, Ілошваї та інші феодали. З роками великі земельні латифундії дуже зростали. Власність родини Довгаїв у Мармароській і Березькій жупах становила понад 200 тис. кадастральних угрів землі. В середині XV століття Ян Гунядій володів великою частиною Закарпаття, включаючи Мукачеве і близько 70 сіл Берегівщини. В кінці цього ж століття ця частина Закарпаття, за винятком району Ужгорода і 5 королівських міст, була в руках Яна Заполі. Маєтки Довгаїв перейшли до рук графів Телекі. На початку XV століття королівський суддя С. Вербовці вже мав 50 маєтків.
Захопивши кращі землі, угорські феодали почали розселяти на Закарпатті своїх підлеглих угорських селян. Внаслідок цього місцеве українське населення поступово відтіснялося в передгірські і гірські райони.
Про Угорщину тих часів Карл Маркс писав, що там «магнати були багатими, король бідним; країною керували поміщики, дворяни і прелати…, (відбувалася) легкодушна роздача державного майна, постійні внутрішні усобиці між магнатами, баронами й прелатами»…2 Все це відноситься і до Закарпаття. Водночас з посиленням економічної могутності і політичної влади великих землевласників зростала експлуатація кріпосного селянства.
Вже на початку XIV століття селян було позбавлено права переходу від одного феодала до іншого. За королівським декретом від 1351 року тільки феодали могли володіти землею. Селяни змушені були їм платити десяту частину від врожаю, худоби, виконувати різні безкоштовні роботи.
Протягом XIV—XV століть відбувалося дальше закріпачення закарпатських селян. Одночасно поглиблювався процес класової диференціації серед населення. Частина кріпаків позбавлялася своїх наділів. А були й такі серед них, які не мали не тільки землі, а й своїх власних жител. Замість десятини, на користь поміщиків була запроваджена дев’ятина. Десяту частину від худоби і врожаю селяни віддавали церкві. Панщина становила 2—4 дні на тиждень, а подекуди селян змушували працювати по 6 днів. Крім того, вони зобов’язані були виплачувати державні податки (королівську порцію), які за 1405—1527 роки зросли в 3,3 раза.
За рахунок нещадної експлуатації кріпаків феодали будували великі замки-фортеці. Протягом XIII—XV століть замки були споруджені в містах Мукачевому, Хусті, Виноградові, у селах Вишковому, Королевому, Невицькому, Середньому, Довгому, Броньці та інших. Ці гнізда стали осередками жорстокого економічного й політичного гніту населення на Закарпатті.
Навколо замків утворювалися домінії — групи сіл, що належали феодалам. Домінії входили до тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці — жупи — комітату. На чолі цього центру стояв жупан, якого пркзначав король з числа великих землевласників. На Закарпатті здавна було чотири жупи — комітати: Ужанська, Березька, Угочанська, Мармароська.
Незважаючи на те, що між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв’язки між ними ніколи не припинялися. В XIV— XV століттях на території Південно-Західної Русі, в т. ч. і на Закарпатті, почала складатися українська народність. В середині XVII століття один з польських діячів в листі до князя Дєрдя II Ракоці називав Мукачівщину «Мукачівською Україною».