Буковець, Міжгірський район, Закарпатська область
БУКОВЕЦЬ — село, центр сільської Ради. Розташований в гірській ущелині між відрогами Боржавських полонин, за 25 км від районного центру, за 23 км від залізничної станції Воловець. Населення — 679 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Потік.
В селі розміщені 2 комплексні бригади колгоспу «Заповіт Ілліча», виробничий напрям яких — тваринництво та вирощування картоплі. За бригадами закріплено понад 1800 га землі, в т. ч. 300 га орної, 1100 га сіножатей і пасовиськ.
У Буківці є восьмирічна та початкова школи, клуб, бібліотека.
Село згадується в документах середини XVII століття.
В квітні 1919 року в Буківці створено Раду робітників, селян та солдатів.
В 1924 році створена первинна організація КПЧ. На парламентських виборах 1925 року з 292 виборців за комуністів голосували 200 чоловік.
Під час угорсько-фашистської окупації 36 юнаків і дівчат емігрувало до Радянського Союзу. В Чехословацькому корпусі генерала Л. Свободи воювали 17 жителів Буківця.
12 жовтня 1944 року село визволено від фашистських окупантів; понад 20 чоловік пішло добровольцями до лав Червоної Армії.
Биркович Петро
| #
Буковецький четвертий млин. Зруйнована пам’ятка архітектури.
Останній млин на Міжгірщині був розташований у верхньому кінці Буковця урочищі Заломисте. Збудував його місцевий житель Плетан Іван десь в 1830-х роках. Працював він так: в верху в річці була зроблена дамба щоб підняти рівень річки, потім малим потічком вода була спрямована на млин, коли вода доходила до розгалуження, то на кожному жолобі стояла дошка для того щоб перекрити воду, бо коли треба молоти, то валило і жолоб в річку перекривали та спрямовували на водяне колесо.Жолоб, по якому вода йшла в млин, був зроблений з розпиленої вздовж смереки. У цей млин приходили молоти зерно не тільки буківчани, а й люди з інших сіл. Щоб змолоти жито, або овес люди записувалися тиждень наперед. Проте в млині час від часу потрібно було міняти жорна, мельник ходив за ними в Хустський р-н в с. Шандрово там він підбирав два однакові жорна. СПОГАД : «Ми коли були дітьми бавимеся у прогоні нам по 5 років, а на вичир ідеме у млин спати, нас дітей відти наженут, бо туди прийдуть люди із далеких сіл та там сплять на такій постели, що уйко фиґурин зробив , там як жорна були та постіль коло них, оби за млином дивити, а пак пішла електрика, щи мало у колгоспі молоти». Останнім мельником був Михайло Плетан.
У 1985 р. голова колгоспу наказав розібрати старий млин і перевести на полонину в 1986 р. щоб був вівчарям за хатку. Але ця ідея провалилася. Млин розібрали зняли колеса, повикидали жорна і залишили тільки валило. Відтак колишній млин просто так, не було ні вікон ні дверей, вівчарі там не жили, бо ставили свої колиби не тільки на одному місці, а переносили. Стояв млин до 1990 р. потім почав гнити. Місцеві жителі вирішили перекрити млин і віддати старій одинокій жінці. Після її смерті млин, що почав розвалюватися був розібраний і порізаний на дрова.
Автор Биркович Петро
Reply