Чинадієве, Мукачівський район, Закарпатська область
Чинадієве — селище міського типу, центр Чинадіївської селищної Ради. Розташоване в долині річки Латориці на автостраді і залізниці Мукачеве—Львів за 7 км від районного центру. Селищній Раді підпорядковане село Синяк. Населення — 6,4 тис. чоловік.
Місцевість, де розміщене Чинадієве, заселялася людиною давно. Про це свідчать знахідки неоліту (IV тисячоліття до н. е.) і доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), мідні, срібні і золоті монети часів Римської імперії (II століття н. е.) та слов’янський посуд (VIII—X століття н. е.).
В письмових джерелах вперше село згадується за 1214 рік під назвою Золява-Сент-Міклош. Назва Сент-Міклош походить від побудованого тут і названого іменем святого Миколая поміщицького двору. Під цією назвою село фігурує в офіційних латинських і угорських документах аж до 1944 року. Однак засноване село місцевим руським населенням і давня його руська назва — Чинадієве. За народними переказами вона походить від того, що на цьому місті пани чинили дії, тобто суд, розправу. Про слов’янське походження назви села свідчать і старовинні назви частин села (Березник, Грабини, Новоселиця, Чинадьов). Про слов’янське походження назви Чинадієве свідчить і грамота угорського короля Стефана V, який у 1264 році подарував «село Чинадієве, що по цю сторону засіки, і село Сваляву по ту сторону засіки» магістру Аладару, який виконував доручення короля до галицького князя.
У XIII столітті виникла Чинадіївська домінія. В 1387 році вона належала багатому феодальному роду Переніїв. Чинадіївській домінії в цей час належало 15 сіл. З середини XV століття Чинадієве стає містечком (Opidum). Побудований тоді поміщицький палац зберігся до нашого часу.
Зростанню населення Чинадієвого, як і інших сіл домінії, сприяв прихід сюди втікачів і переселенців з Галичини. Вони селились по т. зв. волоському або німецькому праву. На 10—12 років вони звільнялись від повинностей, а тоді обкладались податками і феодальними данинами, які весь час зростали. Селянам надавалась гірша земля. Вони не тільки обробляли панську землю, але і платили дев’ятину з урожаю і добутого хутра панові та десятину православному священику.
Під час безперервних воєн, які вели Угорщина і Семиграддя з Польщею, Австрією, Туреччиною, Чинадієве не раз спустошувалось. За переписом 1567 року в ньому залишилось три двори, які платили податок — Козака, Нашка та Міхалка, і двір «кенезя» (старости), який звільнявся від податку.
Чинадіївська домінія передавалась від одного власника до іншого. В 1612 році її було об’єднано з Мукачівською — в Мукачівсько-Чинадіївську домінію. В 1669 році Мукачівсько-Чинадіївську домінію за 1600 форинтів придбали трансільванські князі Ракоці. Щоб забезпечити свою армію провіантом і фуражем, вони весь час посилювали експлуатацію селян. В кінці XVII і на початку XVIII століття селяни відробляли в рахунок панщини кожний третій тиждень (104 дні на рік). Збільшилась дев’ятина. Селянські господарства занепадали. В 1690 році у володінні селян було лише 2 коней, 8 волів, 13 корів.
Після поразки визвольної війни 1703—1711 рр. Мукачівсько-Чинадіївська домінія стала королівською власністю. Через відсутність збуту виробів чинадіївська економія занепадала. Але експлуатація селян посилювалась. Панщина все частіше замінялась грошовим податком.
В 1728 році австрійський імператор Карл VI Габсбург подарував Чинадієве разом з усією домінією архієпіскопу Шенборну. З пануванням тут Шенборнів зв’язана майже 200-річна багатостраждальна історія Чинадієвого. Почалося заселення домінії переселенцями-німцями, яких наділяли кращою землею за рахунок місцевих селян. У другій половині XVIII століття тут числилась 61 кріпацька родина, з них 60 належали Шенборну і одна — Мукачівському монастирю. За соціальним станом вони поділялися так: 49 сімей кріпаків, що мали землю, 9 желярів, 3 під-желяри. У володінні 49 господарств було всього 11 кріпацьких наділів гіршої землі. Це становило 535 пожонських мір, у т. ч. 236 орної землі і 234 сіножатей. Великий тягар феодальних повинностей виконували в той час кріпаки Чинадієвого. Вони відробляли в економії 703 дні панщини з тяглом і 1605 днів без тягла, давали дев’ятину натурою з усіх виробів свого господарства, звозили на економію урожай з панського поля, сплачували різні данини, зокрема грошову «таксу» з житла по 1 форінту на рік. Ця данина бралась з цілого телеку (наділу), але її брали і з тих, хто мав половину наділу. Крім того, селяни давали дрова, масло, курей, яйця, платили за помол зерна (24—35 крейцерів), давали феодалу 6 мішків (в дарунок), 6 форинтів за користування річкою, возили по 1 возу солі з Мармароша-Сігета. Їм заборонялось варити пиво і горілку.
У першій половині XIX століття експлуатація знов посилилась. Поміщики відбирали у селян кращі землі. Так, в 1818 році відібрали землі у 5 чинадіївських селян. Кріпаків примушували працювати на гуральнях, на будівництві доріг, на осушувальних роботах тощо. В 1827 році селяни Чинадієвого відробили вже 3587 днів. В цьому ж році їх примусили відробити 74 штрафні дні. Кількість землі у володінні селянських господарств в цей час зменшилась в середньому до ¼ наділу. Зросли і державні податки. Крім «такси» по 1 форинту з господарства, село в 1828 році сплатило податок з зернових посівів — 62 форинти і з сінокосів — 132 форинти.
До половини XIX століття Чинадієве зросло, збільшилось і його населення як за рахунок власного приросту, так і за рахунок переселенців з інших місцевостей, і в 1837 році досягло 605 чоловік. З них українців було 590.
Важкий соціальний та духовний гніт, який терпіли закріпачені селяни Чина-дієвого, став поштовхом до активної участі їх в революції 1848—1849 рр. Разом з селянами Оросієвого, вони вимагали наділення їх землею, політичних прав, свободи господарювання. Багато колишніх кріпаків Чинадієвого і серед них Юрій Русин, Василь Бірчак і ряд інших пішли добровольцями в армію Кошута.
Хоч революція 1848—1849 рр. не дала селянам очікуваного покращання життя, вона сприяла росту їх національного самоусвідомлення. Позитивну роль в цьому відіграла і діяльність виходця з села відомого закарпатського історика Івана Дулишковича. Священик за освітою, він у 1874—1877 рр. видав з допомогою письменника Олександра Павловича кілька книг російською мовою; серед них велику історичну працю в трьох випусках — «Исторические черты угро-русских». В цій праці, полемізуючи з угорськими і німецькими істориками, він одним з перших доводив, що руське населення Угорщини за своїм походженням є корінними жителями Закарпаття і становить етнографічну вітку українського народу.
Поглиблення капіталістичних відносин після революції позначилось і на Чинадієвому. Змінився і став більш строкатим національний склад його жителів. В 1900 році тут проживало 1472 чоловіки, з них українців — 1103. Іншим став і соціальний склад. З 527 чоловік самодіяльного населення 68 проц. було зайнято в сільському господарстві. Інші — в ремеслі, на транспорті, службовці, робітники. Змінилась і класова структура населення, зайнятого в сільському господарстві. З 86 господарств 51 були середняцькі і частково куркульські, а 35 — малоземельні. В сільському господарстві працювало 43 чоловіки дворової челяді і 181 чоловік сільськогосподарських робітників. Біднота жила в дерев’яних курних халупах, критих соломою і дранкою. З 210 будинків села в 1900 році було 14 з глини, 173 дерев’яні, 93 криті дранкою і 116 соломою. А граф Шенборн за селом побудував у 1890 році розкішний мисливський замок в стилі середньовічних рицарських замків з баштами. Нині там відкрито санаторій «Карпати».
Внаслідок швидкої класової диференціації селяни втрачали і ту землю, яка була в них з часів кріпацтва. Шукаючи кращої долі, багато селян емігрували, переважно до Америки. З 1870 по 1920 рік з Чинадієвого виїхали в інші країни 120 чоловік.
Частина трудівників села працювала на дрібних місцевих підприємствах — у млині, на побудованому в 1892 році фанерному заводі, на залізниці Ужгород — Львів та будівництві станції в Чинадієвому, на сірниковій фабриці «Вулкан», що почала діяти з 1903 року та в економії Шенборна.
Дуже повільно розвивалась в селі освіта. З 105 дітей шкільного віку лише половина відвідувала початкову школу, в якій працював один учитель. В 1910 році в селі відкрили бібліотеку, яка нараховувала 150 книг.
Тяжкий слід в історії села залишила перша світова війна. Чоловіків забрали в угорську армію. Залишені без годувальників сім’ї голодували. Після війни зосталось понад 50 вдів і сиріт. Власті переслідували все, що нагадувало селянам про їх єдність з російським і українським народами. В школі була впроваджена угорська мова навчання. На угорську мову переведена була навіть церковна служба і заборонено відзначати свята по-православному, руському календарю. Все це викликало жагучу ненависть українського населення до поневолювачів, прагнення покінчити з гнітом. Перебування у Чинадієвому в жовтні 1914 року російських військ, що наступали тоді долиною річки Латориці, посилило прагнення жителів Чинадієвого до возз’єднання з українським і російським народами.
Революційно-визвольні настрої ще більше посилились після Великої Жовтневої соціалістичної революції, коли з Східного фронту почали повертатись додому солдати, а з Радянської Росії — військовополонені. Революційну агітацію в селі вели Василь Желізняк, Йосип Удут, Андрій Петричко. Трудящі села їх обрали своїми делегатами на Всезакарпатський з’їзд (21. 1. 1919) в Хуст з наказом домагатись возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Пішки делегати добирались до Хуста, де разом з іншими делегатами вимагали возз’єднання Закарпаття.
22 березня 1919 року в Чинадієвому встановлено Радянську владу. Вперше селяни-бідняки і робітники обрали свою Раду в складі 10 чоловік. Головою її став активіст Василь Желізняк. Рада почала провадити набір добровольців в Русинську Червону дивізію. Та вже в кінці квітня 1919 року Закарпаття окупували війська буржуазної Чехословаччини. Селяни Чинадієвого так і залишились в переважній масі безземельними і малоземельними. У 1926 році 47 проц. дворів не мали землі, або користувались лише присадибними ділянками, 43 проц. мали від 0,5 до 5 гольдів, 7,7 проц.— від 5 до 10 гольдів. В травні 1928 року маєток графа Шенборна перейшов у власність іноземної фірми «Латориця», їй перейшло і 170 різних ділянок землі і лісу. Селяни платили за пасовисько по 50—60 крон у рік і не мали права набрати в лісі навіть хмизу на паливо.
Важкими були умови праці на підприємствах. Сірникова фабрика «Вулкан» стала широко «відомою» не тільки жорстокою експлуатацією робітників, але і дуже частими нещасними випадками — отруєнням, вибухами, опіками і інше. Підприємці застосовували потогонну систему організації праці. Неймовірно дешева робоча сила чинадіївських і довколишніх бідняків, за безцінок отримувана високоякісна букова деревина давали фірмі високі прибутки. В 1929—1930 рр. в Чинадієвому «Латориця» спорудила новий лісопильний завод потужністю 60 тис. кубометрів пиломатеріалів на рік. На ньому працювало 200—250 робітників.
Відсутність техніки безпеки призводила до частих каліцтв робітників, а то й до загибелі. 12 червня 1929 року через відсутність елементарної техніки безпеки на пилорамі загинув робітник М. Комарницький.
Важкі умови життя та праці штовхали робітників на боротьбу. Чинадіївські робітники і сільські бідняки в ці роки стали відомі як найбільш бойовий революційний загін трудящих Закарпаття. Керувала цією боротьбою комуністична організація, яка виникла в 1921 році на чолі з Василем Желізняком. В 1927 році була створена і молодіжна комуністична організація. Провідну роль в ній відігравав Іван Гарагонич і його сестра Софія. На квартирі комуніста Івана Гоги розміщалась бібліотека і зберігався прапор організації. Вже в 1924 році за комуністами йшла більшість села. В парламентських виборах того року комуністи дістали 468 голосів (64 проц.).
В 1920 — 1930 роках жителі Чинадієвого вписали славну сторінку в історію класової боротьби.
Гостро проходила страйкова боротьба в червні 1924 року на фабриці «Вулкан» у відповідь на масове звільнення робітників. Активно пройшли страйки лісорубів і робітників лісовозної залізниці фірми «Сольва» в серпні 1925 року, страйк солідарності в міжнародний день боротьби з безробіттям 25 лютого 1931 року, страйк
солідарності в день похорону забитого жандармами хустського робітника Гінцяка 23 липня 1931 року, страйк робітників заводу та лісовозної залізниці Чинадієве — Нижня Грабовниця — Тур’я Поляна та інші. На всю Чехословаччину став відомий 9-тижневий страйк робітників Чинадіївського лісопильного заводу. Почався він 2 серпня 1930 року в знак протесту проти звільнення робітників і зниження розцінок. Виступом робітників керували сенатор-комуніст І. Локота та депутат чехословацького парламенту М. Сидоряк. Відбулось ряд сутичок з жандармами. В селі було введено надзвичайне становище. Для придушення страйку прибуло 105 жандармів.
2 вересня 1930 року робітники примусили штрейкбрехерів залишити роботу. Жандарми кинулись на робітників і почали бити гвинтівками. Багатьох поранили. Депутата парламенту М. Сидоряка побили до непритомності і разом з сенатором І. Локотою заарештували. Виступаючи в парламенті з цього приводу, Сидоряк, звертаючись до буржуазних депутатів, сказав: «Ви боїтесь безробітних робітників і, замість того, щоб дати їм хліба, посилаєте на них поліцію і жандармерію, щоб їх бити. Чинадіївські робітники і селяни разом з своїми жінками і дітьми, яких ваші жандарми теж не щадили і били гвинтівками, запишуть це в історію свого визвольного руху». Хоч вимоги робітників не були задоволені, але страйк підготовив дорогу до дальших боїв.
25 лютого 1931 року в міжнародний день безробітних біля 2 тис. трудящих Чинадієвого і околиць зібрались коло нотаріату, вимагаючи хліба і роботи. Чиновники і жандарми поховались. Жителі оволоділи селом. В урядових повідомленнях зазначалось, що «спокій» і порядок не був порушений. Але це був не буржуазний порядок, «а порядок свідомої переможної робітничої маси». Трудящі Чинадієвого не раз приймали на своїх зборах резолюції, в яких вимагали єдності дій усіх мешканців в боротьбі проти загрози фашизму і війни.
Чехословацькі буржуазні власті не дбали про матеріальний добробут і здоров’я трудящих-українців. Про це свідчить і погане медичне обслуговування населення. В селі лютували епідемії. Це призводило до високої смертності, особливо серед дітей. В 1925 році з 97 дітей, що народилися в Чинадієвській лікарській дільниці, 27 вмерло.
Мало турбувались власті і про освіту. На початку 20-х років на велике село були лише дві початкові школи, де працювало чотири вчителі. Зате про релігійний вплив на людей дбали чотири священики, яким держава виплачувала велику плату. В 1935 році була відкрита горожанська школа з російською мовою викладання. Приміщення школи було прикрашене барельєфом О. С. Пушкіна. Але все це чеські власті дозволили реакційним русофільським елементам з т. зв. товариства ім. Духновича, що верховодили в школі і, спекулюючи на народній любові до російського народу і його культури, намагались натравити трудящих Чинадієвого проти Радянського Союзу і комуністів, прищепити їм шовінізм і відвернути від класової боротьби.
Угорська фашистська окупація Чинадієвого принесла трудящим ще більші страждання. Зменшилась заробітна плата. Введено нормований розподіл товарів. Селян обклали численними податками і реквізиціями. Сім’ї, з яких чоловіків було забрано в фашистську армію, не отримували ніякої допомоги, хоч їм загрожував голод.
Окупанти відмінили виборність сільського представництва, призначили нового нотаря, розв’язали шалений терор. Крім жандармського відділення, в селі почав діяти слідчий центр, який перетворив старовинний палац в тюрму, де катували антифашистів. Один з заарештованих І. І. Ряшко про це свідчив, що 10 діб їх допитували по дням і ночам і піддавали страшним мукам. Близько 200 чоловіків і жінок забрали окупанти у військові трудові табори і погнали на роботу, де через каторжні умови та хвороби багато покалічилось та повмирало. Понад сорок комуністів і їх дружин відправили до концтаборів та у в’язниці.
Та трудящі Чинадієвого не скорились. Протестуючи проти угорсько-німецької окупації, з села нелегально перейшли до Радянського Союзу близько 160 чоловік, які пізніше добровільно вступили до лав Червоної Армії і Чехословацького корпусу. Серед них: Ю. Скринець, М. Плеша, І. Гарагонич, С. Гарагонич і інші. Молодь Чинадієвого саботувала призов в угорську армію і в загони «Левенте», за що в червні 1942 року В. Скиба, І. Турянчик, М. Шемшеї, В. Симчина були засуджені до різних строків тюремного ув’язнення і штрафів. Не зважаючи на терор, трудящі саботували сплату податків та реквізицій і у 1943 році сплатили лише 2—6 проц. різних податків.
Рух опору очолила комуністична організація. Комуністи розповсюджували антифашистські листівки, допомагали молоді нелегально переходити до Радянського Союзу тощо.
Восени 1944 року в районі Чинадієвого розгорнулась партизанська боротьба. 24 чоловіки з села пішли в партизани, серед них були І. Сабо, І. Коневич, В. Халявка, Ю. Русин, В. Попович і інші. 8 жовтня за допомогою підпільника начальника станції Чинадієве І. М. Кручаниці та своїх зв’язківців І. О. Олександровича і М. М. Турянчика партизани забрали з ешелону 2100 ручних гранат. 23 жовтня вони розгорнули бої проти військових частин ворога в селі Ряпідь і на околицях Чинадієвого.
Відступаючи в паніці, ворог заподіяв чималої шкоди: були зірвані мости, будови і споруди залізничної станції, вивезене обладнання з лісопильного заводу, пошкоджено приміщення школи. Загальна сума збитків, заподіяних селу, становила 2219 тис. пенгів.
26 жовтня 1944 року радо зустрічали жителі Чинадієвого Червону Армію. Ю. Гога і Ю. Решетар підняли червоний прапор з серпом і молотом, Г. Решетар, М. Плеша, Ю. Плетяк вивісили через шлях лозунг «Хай живе братній російський народ! Хай живе СРСР!». «Ми були переконані,— казали вони, вітаючи радянських воїнів,— що ви прийдете нам на допомогу, що ви нас визволите від угорсько-німецьких загарбників». В перші дні після визволення до Червоної Армії добровільно вступило близько 60 чоловік. На загальних зборах жителі села обрали сільський Народний комітет, який очолив М. Білей. Серед народних обранців було 13 комуністів. Народний комітет створив загін міліції, взяв під охорону все майно села, організував роботи по відбудові мостів та ремонту доріг, постачав госпіталям продовольство тощо.
На лісопильному заводі та інших підприємствах виникли робітничі комітети, які взяли керівництво підприємствами в свої руки. Народний комітет розподілив 200 га орних земель та сінокосів, які належали фірмі «Латориці» та прислужникам окупантів між малоземельними і безземельними селянами, головним чином між сім’ями партизанів і добровольців. «Я безмежно радий,— писав в газету Іван Де-метр,— що Народна Рада Закарпатської України повертає нам землю… Я йду до Червоної Армії, щоб воювати за нашу землю»8.
В серпні 1945 року Рада націоналізувала промислові підприємства: лісопильний завод, сірникову фабрику «Вулкан», гуральню, пекарню і каменоломню. Будинки фашистських прислужників, що повтікали, і репресованих були передані тим, хто не мав житла і багатодітним сім’ям.
Багато сімей одержали ділянки і безплатний будівельний матеріал для спорудження жител. Не-забезпеченим сім’ям Народний комітет подав допомогу продовольством, паливом. Велику матеріальну допомогу населення одержало від 4 Українського фронту — 625 цнт зерна, 25 цнт цукру, 12,5 цнт солі, 12,5 цнт мила тощо. Військові частини допомогли відкрити амбулаторію, укомплектувати її найнеобхіднішими ліками та повести боротьбу з епідемічними захворюваннями.
Взимку 1945 року почала діяти вперше в Чинадієвому українська середня школа.
Сільський Народний комітет очолив масовий рух жителів села за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Делегати села на Першому з’їзді Народних комітетів В. Желізняк, П. Блага, М. Масяк, І. Раточка за дорученням односельчан голосували за Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.
10 лютого 1946 року робітники і селяни Чинадієвого вперше проголосували за народних кандидатів до Верховної Ради СРСР — І. М. Ваша та І. І. Туряницю. Вибори до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР 9 лютого 1947 року були великим святом для трудящих, масовим виявленням найкращих почуттів до соціалістичної Батьківщини. Вперше на основі Конституції УРСР трудящі Чинадієвого обрали до сільської Ради своїх представників — 7 робітників, 8 селян, 3 вчителі, 7 інших службовців. В числі обраних були: один з кращих робітників майстер В. В. Софілканич, робітниця Г. С. Туряниця, селянин І. М. Гога, директор школи М. П. Ігнатенко та інші. Новообрана Рада і партійна організація стали на чолі трудящих, що приступили до будівництва нового життя. Через створені у 1946 році дві земельні громади було організовано взаємодопомогу та проведено підготовку до весняних польових робіт, подано допомогу окремим селянським родинам посівним матеріалом, реманентом. Такі заходи сприяли трудовому і політичному згуртуванню селян, підготовляли умови до переходу на колективне господарювання.
У вересні 1948 року з числа комуністів і бідноти в селі створюється ініціативна група по організації колгоспу, а вже 6 листопада на загальних зборах було створено колгосп ім. 31 річниці Великого Жовтня. Першим головою його став М. Ю. Скрипенець. Колгосп одержав близько 200 га землі, позику в сільдержбанку. Вже в перший рік колгосп виростив добрий врожай. Ланкова Т. Симчина зібрала на площі 10 га по 71 цнт кукурудзи.
Навесні 1950 року в селі було завершено суцільну колективізацію. З колгоспу були виключені куркулі та ледарі-спекулянти3. В березні 1950 року колгосп об’єднався з дрібними артілями сусідніх сіл. На його поля вийшли трактори Мукачівської МТС. З цього року Чинадіївська сільськогосподарська артіль названа ім. М. І. Калініна. Вона стала одною з кращих в районі. Артіль розвивалась як багатогалузеве господарство. За нею було закріплено 800 га землі. Вже в перший рік господарювання колгоспники одержали понад 300 тис. крб. прибутків. За п’ятирічку тут було побудовано типові приміщення на чотирьох тваринницьких фермах, споруджено ставок для розводу риби. Добре розвивалось в господарстві садівництво і виноградарство. Лише від виноградництва колгосп одержав 120 тис. карбованців прибутку. Зростала продуктивність тваринництва. Ферма, якою керував Ю. М. Гасинець, зайняла друге місце в районі. Краща доярка тих років Г. Ковач надоювала від кожної з закріплених корів до 2 тис. літрів молока.
Пізніше артіль об’єдналась з сусіднім колгоспом села Обави та з колгоспом «Радянська Армія» села Кольчиного. Нині — це велике високомеханізоване господарство рільничого, м’ясо-молочного і садово-виноградарського напряму. Село Чинадієве становить в ньому окремий госпрозрахунковий відділок м’ясо-молочного і садово-виноградарського напряму. На полях і на фермах всі трудомісткі роботи механізовано. В господарстві багато спеціалістів-агрономів, механізаторів, шоферів та інших. Тут вирощують добрі врожаї. У 1967 році відділок одержав по 30 цнт озимих, 55 цнт зерна кукурудзи, 140 цнт картоплі з одного га. Чистий прибуток чинадіївського відділку у 1967 році становив 420 тис. карбованців.
Самовіддана праця колгоспників високо оцінена. За рентабельність ферм і довготривалу роботу завідуючий молочно-товарної ферми Ю. М. Гасинець нагороджений орденом «Знак Пошани»1.
Крім колгоспу в Чинадієвому, значного розвитку набули промислові підприємства. З ними тісно пов’язане життя, робота, культурне та духовне зростання трудящих селища.
Вже в 1946 році лісопильний завод, який почав називатись деревообробним комбінатом (ДОК), став передовим підприємством в районі, перевиконав планове завдання і дав країні за рік на 830 тис. крб. лісопродукції. Важливе місце у взуттєвій промисловості країни зайняла і колодочно-каблучна фабрика, відкрита у 1946 році на базі колишньої сірникової фабрики.
На підприємствах утвердилось нове соціалістичне відношення до праці. В ході масового соціалістичного змагання лісоруб Чинадіївської лісодільниці М. Танинець виконав три річні норми. Комсомольсько-молодіжна бригада паркетного цеху перевиконувала свої норми в 1,5—2 рази.
Між робітниками підприємств та колгоспниками встановились дружні шефські взаємовідносини. Робітники ДОКу допомагали колгоспникам побудувати зерносховище, свинарник, парники, насосну станцію, рибник, колгоспний ринок. Комбінат передав колгоспові 500 тонн добрив.
Підприємства села і в першу чергу ДОК обладнані новою технікою. Це сприяло зміцненню їх потужності і збільшенню виробництва продукції. Застосування нової техніки вимагало підвищення кваліфікації робітників і оволодіння новими професіями. Лише в 1955 році на ДОКу було підготовлено і навчено новим спеціальностям 41 чоловіка і підвищено розряд 31 робітнику.
Широко розгорнувся на підприємствах рух раціоналізаторства і новаторства. Лише в 1966 році робітниками ДОКу внесено 50 раціоналізаторських пропозицій, з яких 32 впроваджено у виробництво. За рік завод одержав 125 тис. крб. понадпланових прибутків. Валова продукція ДОКу в порівнянні з 1950 роком збільшилась у 4,2 раза і досягла в 1967 році 5,4 млн. крб. Продуктивність праці за цей же час зросла на 33 проц., а середня заробітна плата на 16 процентів.
В 1958 році на підприємствах Чина-дієвого розгорнувся рух за комуністичну працю. В 1967 році ним охоплено 30 бригад і 3 цехи. 10 бригад з числом робітників 168 чоловік вже завоювали почесне звання колективу комуністичної праці.
За виробничі успіхи колектив комбінату в 1967 році нагороджений пам’ятним Червоним прапором РК КП України і райвиконкому, 10 бригадам та одному цеху ширвжитку присвоєно звання ім. 50-річчя Жовтня. Гордістю комбінату, його золотим фондом є кваліфіковані кадрові робітники, які піднімали завод ще з руїн. 23 роки працює на заводі токар Й. Товтін. За багаторічну і творчу роботу його нагороджено орденом Леніна.
З травня 1959 року Чинадієве стало селищем міського типу. Воно зростає і красивішає. Майже всі житлові будинки є новими або перебудованими. Індивідуальні забудовники одержали від селищної Ради і профспілки кредити та будівельні матеріали.
Селищна Рада приділяє багато уваги і виділяє значні кошти на благоустрій селища. У найближчі роки передбачено реконструювати каблучно-колодкову фабрику, спорудити нове приміщення середньої школи, прокласти тротуари, мости, провадити дальше озеленення Чинадіє-вого.
З кожним роком поліпшується добробут трудящих Чинадієвого. Зростає їх купівельна спроможність. Все більше зростає попит на культурно-побутові товари, такі, як холодильники, радіоприймачі, піаніно, пральні машини, телевізори тощо. Жителі селища придбали 25 автомобілів, понад 400 телевізорів, сотні мотоциклів, радіоприймачів. Лише за 1967 рік товарообіг Чинадіївського споживчого товариства досяг майже 2 млн. карбованців.
Особливу турботу відчувають трудівники селища в справі охорони здоров’я. Тепер в Чина дієвому діють дільнична амбулаторія, лікарня на 50 ліжок з родильним відділенням, здоровпункт на ДОКу і амбулаторія. В селі працюють 7 лікарів та 30 медичних працівників з середньою освітою.
Глибокі перетворення в селищі відбулись в галузі народної освіти. В Чинадієвому працюють середня, восьмирічна школи і вечірня школа робітничої молоді, в яких навчається понад 1300 учнів, 135 дітей робітників і колгоспників набувають музичну освіту у місцевій музичній студії.
Навчають і виховують молодь понад 70 учителів. В числі багатьох майстрів своєї справи є відмінники народної освіти: Г. М. Панькович, нагороджена медаллю «За трудову відзнаку», директор ніколи І. Ю. Мікла, завуч школи М. М. Світлик, учителька К. С. Кейпаза та інші.
Великою популярністю користується у жителів селища Чинадіївська бібліотека, одна з кращих у районі. Колгоспники і робітники стали активними читачами. Зростає попит і на періодичну літературу. У 1968 році на кожну родину припадає 2—3 примірники газет і журналів.
Добре організована культурно-масова робота. Клуби (селищний, присілкові, заводський) та червоні кутки в цехах і на фермах стали місцем відпочинку трудящих. В клубних гуртках художньої творчості бере участь понад 200 юнаків і дівчат. Гуртківці багато уваги приділяють вивченню і показу життя селища. Самодіяльні кінолюбителі — учителі Є. Русин і М. Світлик — поставили кінофільм з життя рідного колгоспу. Аматори сцени, якими керує Ю. І. Ділонг, підготували літературно-художній монтаж з історії революційного минулого селища. Прекрасне і щасливе життя трудящих селища оспівує в своїх творах відомий народний коломийкар О. Улинець, мешканець Чинадієвого.
Подією в культурному житті селища стало відкриття картинної галереї, де експонуються твори, подаровані закарпатськими художниками.
Багатим стало матеріальне і духовне життя трудящих Чинадієвого. Вони слідкують і живо відгукуються на міжнародні і внутрішні політичні події. Під зверненням Всесвітньої Ради Миру, наприклад, в 1951 році поставило свої підписи все доросле населення. В резолюції мітингу, скликаного з цього приводу, вони заявляли: «Ми не можемо спокійно спостерігати того, що американські палії війни готуються кинути світ у криваву бійню. Ми протиставимо їх шаленій гонці озброєнь своє неухильне прагнення зберегти мир і ми збережемо його, зробивши свою Батьківщину ще могутнішою і багатшою».
З Чинадієвого вийшло чимало відомих на Закарпатті революційних і громадських діячів, науковців. Серед них ветеран комуністичного руху на Закарпатті В. Желізняк, організатори партійного осередку і колгоспного руху П. Блага і Ю. Скрипинець, доцент Ужгородського університету І. В. Смоланка, доцент Київської сільськогосподарської академії В. В. Сухан, доцент Київського університету М. Ю. Кучинка, заслужений майстер спорту футболіст В. Ю. Турянчик та інші.
Молоде покоління чинадіївців йде дорогою своїх батьків і своєю працею помножує їх діла. Діти комуніста І. Гоги — Василь став учителем, Іван — начальником цеху на комбінаті, дочка Марія — лаборанткою сушильного господарства, а син Михайло — відомий виробничник-новатор. Добра слава йде в селищі про дочок В. Зареви — полірувальниць Віру і Софію, про синів Г. Халявки — робітників ДОКу Юрія, Василя, Михайла, Андрія і Йосипа. їх батьки віддали своє життя у боротьбі за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною і за побудову соціалізму. Діти їх борються за комуністичне майбутнє.
В. В. ХАЙНАС