Мукачеве, Мукачівський район, Закарпатська область (продовження)
Масової форми набрало в Мукачевому святкування Дня робітничого спорту. 30 червня 1935 року сюди прибула молодь з Ужгорода, Берегового, Хуста, Перечина і навіть з Рахова. Колони демонстрантів з оркестрами і революційними піснями пройшли вулицями міста до стадіону. Тут відбувся мітинг, спортивні ігри.
Під час проведення VII з’їзду КПЧ 13 квітня 1936 року помер у празькій лікарні делегат з’їзду Павло Терек. Його похорон в Мукачевому, в якому взяло участь понад 18 тис. чоловік, перетворився в могутню демонстрацію проти фашизму.
Трудящі Мукачевого гаряче відгукнулись на події в республіканській Іспанії. В місті організовувались спеціальні концерти, кошти від них ішли у фонд боротьби іспанського народу. Серед бійців інтернаціональної бригади, які пліч-о-пліч з іспанцями відстоювали свободу іспанської республіки від фашистів, були мукачівці Олександр Вайс, Іван Каган, Іван Молнар, Адальберт Фізеші.
В економічному розвитку Мукачевого в 20—30-х роках особливих змін не сталося. У місті переважали напівкустарні промислові підприємства. За винятком державної тютюнової фабрики, цегельно-черепичні, нафтоочисний, пивоварний, залізоробний, лікерогорілчані заводи, меблеві майстерні та інші підприємства належали приватним власникам. Вся торгівля теж перебувала в приватних руках. У місті проживало 30 великих та близько 4-х тис. середніх і дрібних торговців. Частина міського населення була зайнята в сільськогосподарському виробництві.
Медичне і культурно-освітнє обслуговування населення відставало від зростаючих потреб. Лікарню тут відкрито в 1881 році. Але лікарська допомога завжди була платною, недоступною для більшості населення. У 1928 році вартість лікування за один день становила від 24 до 75 крон, в той час як робітник у день заробляв 10—12 крон.
У місті працювали 3 гімназії з українською, чеською, єврейською мовами навчання, учительська семінарія і торговельна школа. В навчальних закладах здебільшого вчилися лише діти заможних верств населення.
На організацію міської публічної бібліотеки пішло десять років переговорів. Вона була відкрита в 1929 році і мала 6 тис. примірників книг. Із 727 читачів робітників і селян були лише одиниці.
В незначній кількості розповсюджувалась серед трудящих міста періодична преса і література. Книжки були дорогі — нерідко 100—200 і більше крон. Прогресивна преса, зокрема комуністична, переслідувалась.
Незважаючи на жорстоку протидію окупаційних властей та реакційної частини місцевої інтелігенції, трудящим міста завжди близькою і рідною була радянська культура, література і мистецтво. В місті існував робітничий колектив художньої самодіяльності. Його учасники ставили п’єси радянських драматургів, давали концерти. З лекціями про успіхи Радянського Союзу в будівництві соціалізму в Мукачевому виступав відомий чеський журналіст і письменник Юліус Фучік. Комуністи організовували в місті і по селах вивчення революційних пісень, ноти й тексти яких одержували з Радянського Союзу.
В трагічні дні мюнхенської зради вирішилась і доля Мукачевого. Угорщина окупувала місто разом з 14 населеними пунктами Мукачівського округу. Настали найчорніші роки фашистської реакції. Фашисти зробили все можливе, щоб знищити й ті незначні досягнення, які мали трудящі в роки чехословацького буржуазного режиму. Були загнані в підпілля всі прогресивні організації, в першу чергу комуністичні. Звірства фашистів стали нестерпними. Однак ніщо не могло залякати трудящих — вони розгорнули боротьбу проти загарбників. Визвольним рухом в місті керувала підпільна комуністична організація, до якої входили М. А. Смуток, І. М. Шомпляк, М. Т. Курта, П. І. Симулик, М. С. Панько та інші. Комуністи випускали листівки і поширювали їх серед трудящих. В одній з листівок говорилося: «Єдина наша надія — це наші брати на тому боці Карпат… Об’єднаймося, брати, для боротьби з нашим ворогом. Прийде до нас довгочекана свобода із Сходу».
В цей період прогресивно настроєна молодь, ризикуючи життям, нелегально втікала до Радянського Союзу. Так, зокрема, зробили 46 молодих мукачівців, які перейшли на територію СРСР3. Хто залишався дома, не сидів склавши руки, а продовжував підпільну роботу. Після нападу німецьких фашистів на Країну Рад, визвольна боротьба в Мукачевому значно посилилась. Занепокоєні діями антифашистів, окупанти вдавалися до жорстоких репресій. Бургомістр міста Мукачевого видав кілька розпоряджень, у яких попереджав населення, що всіх запідозрених у співчутті до Радянської країни буде суворо покарано.
З 1944 року на території Мукачівського району діяли партизанські з’єднання, якими керували О. В. Тканко і В. П. Русин. Серед народних месників були жителі Мукачевого: Г. І. Ібер, Ю. Ю. Іванчик, В. П. Тимко, А. В. Мелетенков та інші. За допомогою партизанів у місті було створено підпільний Народний комітет, який становив зародок народної влади. Вся боротьба й політична діяльність трудящих Мукачевого була спрямована на допомогу славній Червоній Армії, що несла їм визволення.
Фашисти перетворили Мукачеве в сильний вузол оборони. Навколишні гори були усіяні дзотами і польовими вогневими точками, а підступи до міста закриті мінними полями, бетонними надовбами і обстрілювались багатоярусним вогнем. Однак ніщо не могло стримати наступального руху радянських військ. Тісно взаємодіючи між собою, війська 18-ї армії генерал-лейтенанта Є. П. Журавльова та 17-го гвардійського стрілецького корпусу генерал-лейтенанта А. І. Гастиловича брали в стальні тиски гарнізони опорних пунктів ворога, знищували їх або примушували здаватися в полон. Тільки на підступах до Мукачевого було захоплено до 1000 полонених.
26 жовтня на світанку, коли радянські воїни вели бої вже недалеко від міста, повітря сколихнули сильні вибухи, спалахнуло небо велетенськими снопами полум’я. Німецько-угорські бандити розпочали підривати нафтоперегінний завод, електростанцію та інші підприємства. Радянські бійці посилили наступ, щоб врятувати місто. Змітаючи ворожі сили, авангардні частини 351-ї і 237-ї стрілецьких дивізій вибили фашистів з Мукачевого і визволили його від іноземного поневолення. Населення вийшло на вулиці міста і гаряче вітало Червону Армію. Відважних воїнів засипали квітами, широко відкривали перед ними ворота і двері хат — звали в гості. На центральних вулицях жителі співали гімн Радянського Союзу, який вони крадькома від фашистів слухали по радіо і вивчили напам’ять.
Незабаром все місто замайоріло червоними прапорами. «Досить глянути на них,— писала фронтова газета,— щоб побачити, що це робилось не в останню хвилину, що люди в підпіллі довго і любовно вишивали ці червоні полотнища». Прапорами були прикрашені майже всі будинки міста. До пізнього вечора на вулицях панувало надзвичайне пожвавлення. Це було справжнє всенародне радісне свято.
«Щасливий день в нашому житті — 26 жовтня 1944 року,— писали воїнам Червоної Армії жителі міста Іван Острокі, Федір Гебеш, Михайло Віл ас, яких танкісти визволили з табору на околицях Мукачевого, де за колючим дротом перебувало понад 700 закарпатців.— Низький вам уклін, військового щастя вам бажаємо, наші дорогі визволителі. Ви повернули нам життя, вернули нас до своїх жінок, дітей і матерів».
Військовим частинам, які визволяли місто, було присвоєно найменування «Мукачівські». Багато учасників боїв нагороджено орденами і медалями, а підполковнику І. А. Анкудінову, який із своїми бійцями відзначився в боях за Ужгород і Мукачеве, було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Визволення Мукачевого відкрило нову сторінку в його історії. На численних зборах і мітингах жителі дякували воїнам Червоної Армії і виступали за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Невдовзі на зборах комуністів було обрано оргбюро в складі 11 чоловік — С. Ципф, І. Ледней, М. Черничко, Я. Бадзо, М. Панькота інші. Це був своєрідний тимчасовий міський комітет Комуністичної партії Закарпатської України (КПЗУ), який провів значну роботу по оформленню партійних організацій на підприємствах.
Наприкінці жовтня 1944 року до Мукачевого прибув начальник політвідділу 18-ї армії 4-го Українського фронту полковник Л. І. Брежнєв. Він розмовляв з комуністами та керівниками міського Народного комітету, давав їм поради як краще відбудувати економіку міста.
Після шестирічної перерви в Мукачевому почала виходити газета «Закарпатська правда». Вона стала органом ЦК КПЗУ, а потім Закарпатського обкому КП України.
На загальноміських зборах трудящих 12 листопада 1944 року було обрано міський Народний комітет в складі 43 чоловік. На цих зборах учасники заявили: «Ми хочемо, щоб наші фабрики і заводи, які завжди знаходились у чужих руках, працювали на користь нашого народу, щоб наша молодь і здібна інтелігенція з користю працювали на ниві розвитку нашої національної культури й освіти нашого підростаючого покоління, яке рветься до світла й знання. Всього цього ми можемо досягнути тільки при одній умові: коли Закарпатська Україна ввійде до вільної і щасливої сім’ї народів Радянського Союзу».
В Мукачевому за ініціативою комуністів-партизанів була створена ініціативна група, якій доручалося підготовити і скликати Першу конференцію Компартії Закарпатської України. З цим завданням члени групи успішно справилися.
На Першу конференцію КПЗУ 19 листопада 1944 року прибуло 418 комуністів. Вони обговорили питання про возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною і обрали ЦК КПЗУ. Від мукачівської партійної організації до його складу ввійшли І. І. Туряниця, С. Г. Борканюк, М. І. Черничко та І. Д. Ледней.
26 листопада 1944 року місту випала велика честь зустрічати делегатів Першого з’їзду Народних комітетів. Сюди з’їхалось 663 посланці від трудящих. Відкриваючи з’їзд, голова Народного комітету Мукачевого Микола Драгула сказав: «Сьогодні ми зібрались на великий історичний з’їзд, щоб твердо вирішити свою долю і своє майбутнє. Кожний з нас почуває в своєму серці глибоке хвилювання, викликане важливістю моменту. Цей день, цей момент має для нас більше історичне значення, ніж багатьом з нас в цю хвилину здається. В цей важливий і радісний день сльози радості будуть у кожного з нас на очах, бо сьогодні вирішуємо нашу долю, про що наші предки тисячоліттям могли лише мріяти».
Разом з усіма делегатами посланці Мукачевого дружно голосували за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. До Народної Ради Закарпатської України від Мукачевого були обрані І. Туряниця, І. Керча, Г. Русин, І. Керечанин, Ф. Чекан та С. Борканюк.
В громадсько-політичне життя активно включалася молодь. У грудні 1944 року в Мукачевому відбулася конференція молоді, а 17 грудня — з’їзд, на якому оформилася Спілка молоді Закарпатської України (СМЗУ). В Мукачевому відбулися Перший конгрес учителів (23 грудня 1944 р.) і Перший з’їзд профспілок визволеного Закарпаття (21 січня 1945 р.).
Після того, як газета «Закарпатська правда» стала органом ЦК КПЗУ, в Мукачевому з 8 грудня 1945 року почала виходити міська газета «Прапор перемоги».
Вона висвітлювала життя громадських організацій, популяризовувала кращі зразки роботи трудящих по відбудові міста. На її сторінках мукачівці розповідали про своє життя, яке оновилося після встановлення народної влади. Практичну допомогу місцевій пресі надала виїзна редакція газети «Комсомольская правда». Її працівники вчили місцевих кореспондентів, як треба висвітлювати в газеті те чи інше питання. В Мукачевому виїзна редакція видала 40 номерів газети під назвою «Комсомольская правда» в Закарпатській Україні».
Під керівництвом міської партійної організації трудящі Мукачевого швидко відбудовували зруйноване господарство. На підприємствах організовувалось соціалістичне змагання, налагоджувався виробничий процес. Безкорисну допомогу мукачівцям подавали колективи підприємств Москви, Ленінграда, Києва, Одеси та багатьох міст нашої Радянської країни. Не пройшло і року з дня визволення, як підприємства міста злагоджено працювали і давали продукцію для потреб народного господарства. Це відзначала перша міська партійна конференція, яка відбулася в липні 1946 року.
Поряд з відбудовою зруйнованих окупантами підприємств, йшла їх докорінна реконструкція, споруджувалися нові промислові об’єкти — меблева і трикотажна фабрики, хлібозавод тощо. Наявність достатньої кількості робочих рук, місцевої сировини — сприяла розвиткові харчової промисловості. В 1947 році в місті працювало 19 підприємств.
Ще більше прискорився розвиток промисловості Мукачевого в період п’ятої і шостої п’ятирічок. Якщо в 1946 році валова продукція підприємств міста обчислювалась в 1,1 млн. крб., то в 1967 році вона досягла 68,8 млн. крб. На 27 підприємствах працювало понад 12,6 тис. чол. Гордістю жителів міста є «Мукачівприлад» і верстатобудівний заводи.
Верстатобудівний завод ім. С. М. Кірова виник на основі старого підприємства, де в дорадянські часи було всього три старі токарні і два свердлильні верстати. Тепер його цехи оснащені складним сучасним обладнанням. Завод виготовляє напівавтомати для алмазної заточки металорізальних інструментів, обдирно-шліфувальні та інші верстати. Його продукція експортується у 18 країн світу.
За останні роки значного розвитку набула меблева промисловість міста. Після об’єднання п’яти меблевих артілей і фабрик виробництво художніх і гнутих меблів зосереджено з 1963 року в одному з найбільших на Закарпатті Мукачівському меблевому комбінаті. Порівняно з 1946 роком виробництво меблів у місті зросло в 1966 році в 60 разів. Для подання допомоги меблевикам Закарпаття в удосконаленні виготовлення нових виробів у Мукачевому створено (1958 р.) філіал республіканського науково-дослідного інституту «Укрдіпромеблі». Його наукові працівники подали понад 350 проектів різних виробів, у т. ч. зразки сучасних меблів. Нові гарнітури, створені конструкторами філіалу в співдружності з колективами підприємств, відзначені першою премією на другому всесоюзному конкурсі в 1961 році в Москві. На республіканському ярмарку вони одержали диплом другого ступеня. Мукачівські меблі можна побачити в культурно-освітніх установах і на квартирах трудящих Москви, Ленінграда, Баку, Душанбе, Оренбурга, Сімферополя, Челябінська, Магнітогорська та багатьох інших містах і селах Радянського Союзу.
Добре зарекомендували себе й лижі, які виробляє Мукачівська лижна фабрика. На них радянські спортсмени не раз встановлювали рекорди на республіканських, всесоюзних і міжнародних змаганнях, ними користуються на Памірі, Кавказі, в Підмосков’ї і Сибіру. Вони стали в пригоді нашим вченим на станціях «Північний полюс» і в далекій Антарктиці.
Найновішими вітчизняними верстатами і машинами обладнані підприємства міста — трикотажна, швейна і кондитерська фабрики, соковий, плодоконсервний і виноробний заводи, хлібокомбінат, заводи «Мукачівприлад» і комплектних лабораторій. їх творцями і будівниками були не лише мукачівці, а й трудящі багатьох промислових центрів майже всіх республік країни. У спорудженні заводу «Мукачівприлад», наприклад, населенню міста подали братню допомогу трудівники багатьох союзних республік. Вони поставляли заводу верстати, обладнання, технічну документацію.
На Всесвітній виставці в Монреалі серед тисяч експонатів демонструвались і вироби мукачівських трикотажників. Вони виготовлені молодими майстрами експериментального цеху І. Ніко і М. Скибою, в’язальницями М. Юсько, М. Туряницею. Вироби мукачівських підприємств були представлені також на Міжнародній виставці в Москві.
На місці колишніх дерев’яних приміщень мукачівської станції, які були зруйновані фашистами, споруджено просторий вокзал, локомотивне депо з допоміжними цехами. На зміну паровозам прийшли електровози, депо оснащене потужними підйомними кранами, досконалими верстатами та іншим сучасним устаткуванням.
Розширення економічних зв’язків з соціалістичними країнами вимагало перебудови залізничного транспорту. Насамперед постало питання про електрифікацію ділянки залізниці від Мукачевого до Лавочного. Будівельники успішно справились з цим завданням, 31 жовтня 1956 року машиніст Георгій Сарканич з Мукачевого провів перший електровоз.
На кордоні Радянського Союзу і Чехословаччини з’єдналася контактна сітка електрифікованих залізниць двох братніх соціалістичних країн: вступила в дію трансєвропейська магістраль Львів — Прага. На її радянській ділянці поїзди ведуть електровозники депо станції Мукачеве — першого на Закарпатті підприємства комуністичної праці.
В недалекому минулому в місті переважав гужовий транспорт. В радянські часи тут організовано автобусно-таксомоторний парк, який в 1967 році налічував 95 автобусів і 30 легкових таксі.
Лише за один день автобуси проїжджають понад 16 500 км — значно більшу відстань, ніж від Карпат до Владивостока. Промислові підприємства обслуговуються автотранспортним підприємством і транспортно-експедиційною конторою облспоживспілки. Окремі організації мають свої вантажні автомашини.
За почином колективів локомотивного депо, заводу «Мукачівприлад» і меблевого комбінату з 1963 року почалось загальноміське соціалістичне змагання за перетворення Мукачевого в місто ударної праці, високої культури і зразкового громадського порядку. Цей рух знайшов підтримку серед усіх мукачівців. Учасники змагання досягли видатних успіхів. Промислові підприємства в 1966 році випустили надпланової продукції на 2 млн. 488 тис. крб. В ході соціалістичного змагання активізувалася творча діяльність раціоналізаторів. Лише в 1963 році від них надійшло 1517 пропозицій, від реалізації яких одержано 416,5 тис. крб. економії. Кращому новаторові заводу «Мукачівприлад» І. І. Оанці Президія Верховної Ради УРСР присвоїла почесне звання заслуженого раціоналізатора УРСР.
В 1967 році в місті налічувалось 5320 робітників, яким присвоєно звання ударника комуністичної праці. Поряд з уже відомими іменами — делегата XXII з’їзду КПРС полірувальниці М. Й. Делеган, машиністів В. М. Філінова, Г. Г. Овчинникова, М. Н. Назарова, токаря І. І. Гонка, заливщика І. І. Усти з’явились нові імена передовиків виробництва, ударників комуністичної праці — бригадира кондитерської фабрики С. В. Попович, в’язальниці трикотажної фабрики Г. Ю. Лакатош, шліфувальника лижної фабрики І. І. Вереша, заслуженого будівельника України А. І. Вереша, робітника хлібокомбінату Д. Д. Глеби, слюсаря-інструментальника «Мукачівприлад» В. П. Горбачова та багатьох інших.
За успіхи, досягнуті у виконанні завдань семирічки, 150 робітників і службовців міста нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Із них орден Леніна одержали В. С. Казаков, І. І. Лендєл, М. М. Пилип, І. В. Рошко, Л. М. Чернявська, Г. Ф. Нечипорчук, А. І. Береш. Це завдяки їх золотим рукам, зусиллям багатьох інших передовиків праці місто славиться приладами, меблями, верстатами, виробами харчової і легкої промисловості.
В Мукачевому бурхливого розмаху набрала державна торгівля. В кінці 1945 року відкрився міськзмішторг, який у своєму підпорядкуванні мав 15 магазинів і 5 підприємств громадського харчування. В 1967 році товарооборот міста уже складав понад 46,4 млн. крб. Тут працювало 115 магазинів і 82 підприємства громадського харчування. В торгівлю дедалі вводяться нові форми роботи, відкрито обладнані сучасним устаткуванням спеціалізовані магазини.
В місті працює комбінат побутового обслуговування. На цьому підприємстві робітники виконують різні види замовлення: шиють і лагодять одяг та взуття, ремонтують квартири, меблі, радіоприймачі, телевізори, мотоцикли, електроприлади. Населення може одержувати напрокат речі домашнього вжитку. До його послуг відкрито нову лазню, 2 механізовані пральні, 18 перукарень. Для приїжджих є три готелі.
На очах жителів Мукачевого помітно розширяється територія їхнього міста,
прикрашаються вулиці новими будинками. Тільки за 1955—1967 роки зведено 1802 комунальні і відомчі та 968 індивідуальних будинків, забруковано багато вулиць.
На фоні нових будов міста яскраво виділяються архітектурні пам’ятки минулого. Мукачівці дбайливо зберігають їх і пишаються ними. Вони становлять цінне надбання нашої країни. Серед цих споруд найоригінальнішим є Мукачівський замок. Його щороку оглядають тисячі екскурсантів з усіх кінців Радянського Союзу і багатьох зарубіжних країн.
Добре збереглася до наших днів православна церква, споруджена з дерева в 1777 році у приміському селі Шелестовому і перевезена в 1927 році до Мукачевого.
Вона являє собою типовий зразок перехідного архітектурного стилю в дерев’яному будівництві — від триглавого шатрового храму до одноглавого барокко.
Багате Мукачеве революційними місцями, зв’язаними з героїчною боротьбою трудящих за Радянську владу, за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. В центрі міста підноситься
величний пам’ятник героям Вітчизняної війни — радянським воїнам і партизанам, що полягли в боях за визволення Мукачевого.
До визначних пам’яток належить будинок міського кінотеатру «Перемога». Меморіальна дошка, встановлена на фасаді будинку, розповідає про світлу сторінку з історії Мукачевого і Закарпаття. Тут 26 листопада 1944 року делегати І з’їзду Народних комітетів прийняли Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Після встановлення Радянської влади на Закарпатті проводились енергійні заходи по забезпеченню населення кваліфікованою медичною допомогою. Тепер у Мукачевому є 3 лікарні на 900 ліжок, 4 поліклініки, дитяча й жіноча консультації, З диспансери, санітарно-епідеміологічна станція, 21 медпункт на підприємствах. Всього в місті налічується 40 лікувально-профілактичних установ і 6 аптек. В 1946 році створено науково-дослідний інститут охорони материнства і дитинства. Його працівники вивчають питання кращого лікування дитячих хвороб і подають всебічну допомогу населенню у вихованні здорових дітей. У 22 дитячих садках і яслах виховується близько двох тисяч дітей.
В Мукачевому трудяться 1700 чоловік медичного персоналу. Високою кваліфікацією відзначаються кандидати медичних наук С. К. Руденко, Г. Ф. Фролов, Р. Ш. Грозблат, В. В. Андрашко, О. І. Сенюкова, лікарі М. Г. Вітенбергер, К. П. Балла, І. Ф. Жиляєв, О. В. Громова, О. І. Виноградов, В. М. Коструб, І. І. Чередниченко, 3. А. Бельцева та інші.
На охорону здоров’я трудящих виділяються великі кошти. Лише за останні 5 років у місті збудовано нові корпуси залізничної лікарні, туберкульозного відділення, харчоблоку, жіночої консультації і станції швидкої допомоги. Медичні установи щороку поповнюються найновішою апаратурою і обладнанням, які дають змогу виявити й лікувати найскладніші важкі захворювання.
Нині в місті функціонують будинок інвалідів праці, школа-інтернат для сліпих дітей, учбово-виробниче підприємство для сліпих. Для них обладнані приміщення, створені всі умови для навчання, праці й лікування.
За свою багатовікову історію стародавнє місто не знало такого всеосяжного потягу до освіти, як у роки Радянської влади. Щороку тисячі юнаків і дівчат заповнюють світлі класи, навчальні майстерні, кабінети шкіл. В 1967 році в Мукачевому працювали 22 загальноосвітні середні школи, в т. ч. одна з угорською мовою навчання, школа-інтернат. У них навчалось понад 10 тис. дітей. У трьох вечірніх і заочній середній школах одержують освіту без відриву від виробництва 1300 робітників і службовців. Педагогічне і професійно-технічне училища, сільськогосподарський та кооперативний технікуми щороку випускають сотні спеціалістів з середньою освітою.
Вихованням і навчанням дітей та молоді займається великий загін учителів — понад 750 чоловік. Серед них багато визнаних майстрів педагогічної справи — заслужені вчителі школи УРСР — Ю. Д. Балецький, Н. М. Галузинська, Г. І. Борбель, І. В. Марко та інші.
Робітники, інженерно-технічні працівники і службовці міста мають змогу набувати вищу освіту на вечірньому відділенні загальнотехнічного факультету Ужгородського університету, яке працює в Мукачевому. На цьому відділенні навчається 350 чол. Понад 1000 трудівників міста вчиться заочно. В 1967 році різними формами навчання в Мукачевому було охоплено понад 24 тис. чоловік — майже кожний другий мешканець міста вчиться. Багато мукачівців стали вченими, визначними дослідниками різноманітних галузей знань.
У 1948 році в Мукачевому створено Карпатську лісодослідну станцію Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації. На станції працюють 46 чоловік, серед них 1 доктор та 6 кандидатів наук. Вони вивчають типи лісів західних областей УРСР. їхні наукові роботи ввійшли до збірника «Типи гірських лісів», виданого в Ужгороді. На основі проведених ними дослідів підготовлено й передано установам і підприємствам ряд інструкцій, настанов і правил, які стали нормативними актами ведення лісового господарства на Закарпатті. Станція підтримує постійний зв’язок з науковими закладами багатьох союзних республік, а також соціалістичних країн. Сюди часто приїздять для обміну досвідом спеціалісти з різних областей нашої країни, з Румунії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини.
Мукачеве після Ужгорода є другим культурним центром Закарпаття. В 1947 році тут було відкрито драматичний театр. Він обслуговує жителів міста і області. В Мукачевому є Будинок культури, дитяча музична школа, 3 кінотеатри, туристська база, станції юних техніків і натуралістів. На фабриках, заводах і в установах діють 26 клубів. На громадських засадах працюють товариство «Знання», народні університети культури і здоров’я, кінолекторій, театр ляльок, музичний лекторій, народний театр, народшій цирк, історико-краєзнавчий музей та інші культурно-освітні установи.
Славиться на всю область Мукачівська хорова капела вчителів. Вона виступає в багатьох містах і селах, серед її учасників є чимало талановитих співаків. У республіканських оглядах художньої самодіяльності часто виступав естрадний оркестр Будинку культури. В аматорських гуртках міста бере участь понад 3 тис. чоловік. Здібним керівником самодіяльних гуртків є заслужений працівник культури УРСР А. Д. Качур.
Перед трудящими широко відкриті двері бібліотек, книжковий фонд яких сягає нині за 600 тис. томів. Населення передплачує понад 68 тис. газет і журналів. У місті видається районна газета «Прапор перемоги», працює редакція місцевого радіомовлення.
У скарбницю української радянської культури вносять і свою творчу лепту митці Мукачевого. Закарпатцям добре відоме ім’я інкрустатора Ю. В. Кулі, який трудиться в Мукачевому. Його картини не раз експонувалися на обласних і республіканських виставках. Художні твори мукачівських письменників Юрія Мейгеша та Луки Дем’яна з інтересом читають шанувальники української літератури.
Належна увага в Мукачевому приділяється розвитку фізичної культури. Спортом займається близько 19 тис. чоловік. Якщо до Радянської влади в місті не було жодного вчителя фізкультури чи спортсмена з вищою освітою, то тепер їх понад 70 чол. Багато мукачівців бере участь у розиграші першості країни з футбола серед команд майстрів класу «А» та олімпійської збірної країни. Житель міста Михайло Мозер став чемпіоном Радянського Союзу з теніса. Для розгортання спортивної роботи у місті обладнано 3 стадіони, 7 спортивних гімнастичних залів, 3 тенісні корти, 5 футбольних полів, водний басейн, 52 волейбольні і 18 баскетбольних майданчиків.
Важлива роль у вирішенні основних питань, зв’язаних з розвитком міста, належить міській Раді депутатів трудящих та її виконавчому комітету. Всі 190 депутатів міської Ради сумлінно працюють серед населення, виступають провідниками і організаторами виконання на місцях постанов партії і уряду. Добре зарекомендували себе як активні організатори мас депутати В. І. Роща, Г. Т. Жадько, I. IT. Кузьма, Г. Ф. Мазур, О. Ю. Бомбушкар, М. В. Ілько, П. І. Молотков та інші. При виконкомі міської Ради працює 21 комісія на громадських засадах. До їх складу входить 238 чоловік. Члени комісій організовують населення на впорядкування і озеленення міста, поліпшення санітарного стану дворів та вулиць, розглядають скарги і заяви трудящих.
Значне місце в громадському житті міста займають профспілки. Вони об’єднують 27 655 чоловік. Профспілки згуртовують трудящих на виконання виробничих завдань, дбають про добробут населення та підвищення його політичного і культурного рівня. Однією з ділянок їх роботи є налагодження соціалістичного змагання на підприємствах за звання колективів комуністичної праці. Цим рухом охоплено 27 підприємств і 322 бригади.
В боротьбі за побудову комуністичного суспільства в нашій країні пліч-о-пліч з старшим поколінням трудящих Мукачевого йде молодь, організатором якої виступають комсомольці. Міська комсомольська організація, яка об’єднує понад 8 тис. юнаків і дівчат, пишається іменами Ганни Герц і Василя Томаша із заводу «Мукачівприлад», Марії Ільтьо та Людмили Розиграєвої з кондитерської фабрики, Марії Халус та Єви Голіш з хлібокомбінату, Ірини Дрогобецької і Олени Панкулич з швейної фабрики, Ганни Мерцин з плодоконсервного заводу, Юрія Голкіна з заводу ім. Кірова. Вони, як і сотні інших ентузіастів, своєю працею поповнюють чашу народного достатку.
Комсомольці міста виступили ініціаторами у спорудженні на громадських засадах міського амфітеатру. У фонд цього будівництва вони зібрали понад 2500 крб. На зібрані ними кошти збудовано також пам’ятник В. І. Леніну. На честь 50-річчя Жовтня силами комсомольців та молоді завершено спорудження стадіону «Спартак» та посаджено лісопарк на 10 гектарах.
Колись на гербі Мукачевого були відображені атрибути торгівлі. Якби нині довелося створювати новий герб міста, то слід було б на ньому викарбувати електронний прилад, заточувальний верстат і багато-багато іншого. За роки Радянської влади місто пережило своє друге народження, перетворившись в один з найбільших промислових центрів орденоносного Закарпаття.
З кожним роком економіка Мукачевого міцніє, місто стає все кращим. Великі перспективи перед ним відкрились у новій п’ятирічці. Будуються нові цехи на заводах «Мукачівприлад», верстатобудівному ім. Кірова, виноробному, цегельно-керамічному та інших. Розгорнулось будівництво фабрики білизняного трикотажу, яка випускатиме 17 млн. виробів на рік. Створюється база будівельної індустрії.
Всіма своїми успіхами трудящі міста зобов’язані постійному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду, братерській допомозі радянських народів. Чотирнадцять років уже приносить щедрі плоди міцна дружба трудящих Мукачевого з колективами міста Дмитрова Московської області. Вона допомагає впроваджувати передовий досвід, удосконалювати технологію, сприяє ширшому розгортанню змагання за комуністичну працю. Представники обох міст відвідують один одного, взаємно вирішують спільні завдання комуністичного будівництва.
Мукачеве розташоване немовби на великому шляху економічної співдружності країн соціалізму. Під Мукачевим споруджена потужна електропідстанція «Мир». На його околицях встановлені опори високовольтної лінії, яка несе сусіднім соціалістичним країнам електроенергію Добротвірської ДРЕС. Тут нафтопроводом «Дружба» безперервним потоком йде чорне золото до Чехословаччини й Угорщини. Поблизу міста збудовано газопровід «Братерство», ним пливе голубе паливо в братню Чехословаччину.
Жителі Мукачевого підтримують дружні зв’язки з трудящими Саболч-Сатмарської області Угорської Народної Республіки і з Східно-Словацьким краєм Чехословацької Соціалістичної Республіки. Обмін делегаціями, поїздка за досвідом стали традиційними між мукачівцями й друзями з УНР, ЧССР і СРР. Коли трудящі нашої країни відзначали 50-річчя Радянської України, в Мукачевому побувала делегація партійних працівників Саболч-Сатмарської області Угорщини. В міськкомі партії гості ознайомились з досвідом ідеологічної роботи, оглянули наочну агітацію на заводі «Мукачівприлад», поділились досвідом виховної роботи з партійною організацією меблевого комбінату.
Міська партійна організація, ряди якої зросли до 3300 чоловік, спрямовує волю й енергію трудящих на успішне виконання завдань нової п’ятирічки, на піднесення добробуту населення, на те, щоб людям жилося краще й веселіше, щоб слава про мукачівців далеко лунала за Карпатами.
Трудові успіхи мукачівців добре відомі нашій країні. На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції місто Мукачеве нагороджено пам’ятним Червоним прапором обкому КП України, облвиконкому і облпрофради. Цією ж почесною нагородою відзначені колективи заводу «Мукачівприлад», будівельно-монтажного управління № 77, ремонтно-будівельної дільниці та автотранспортного підприємства № 06061.
Пам’ятними Червоними прапорами міськкому КП України і виконкому міської Ради депутатів трудящих нагороджені верстатобудівний завод ім. Кірова, трикотажна фабрика, хлібокомбінат, залізнична станція Мукачеве, транспортно-експедиційна контора облспоживспілки, доррембуддільниця, міськпромторг, педагогічне училище, міська лікарня, зелене господарство міськкомунгоспу.
За досягнення високих показників у соціалістичному змаганні на честь всенародного свята в обласну ювілейну книгу Трудової слави занесені мукачівські колективи верстатобудівного заводу ім. Кірова, трикотажної фабрики та міськпромторгу. Кращим бригадам міста присвоєно звання ім. 50-річчя Жовтня. Одними з перших це звання одержали бригади, очолювані комуністами І. В. Рошком і О. І. Гончаком.
Трудящі Мукачевого докладають усіх зусиль, щоб їхнє місто ще швидше росло й міцніло, щоб трудовими подвигами прославити рідну радянську Батьківщину.
Д. І. БУРМА, О. М. ГОРШКОВ, В. М. ЛЕНДЄЛ, М. В. ТРОЯН