Мукачеве, Мукачівський район, Закарпатська область
Мукачеве — місто обласного підпорядкування, центр Мукачівського району. Розташоване на стику останніх відрогів вулканічних Карпат і Закарпатської низовини, по середній течії річки Латориці, по обох її берегах на висоті 117—120 м над рівнем моря, за 42 км від обласного центру. Площа — 30 кв. км, населення — 58,3 тис. чоловік. Тут проживають: українці, росіяни, угорці, болгари та інші національності, що складають дружну трудову сім’ю.
За розміром і економічно-політичним значенням Мукачеве друге місто в області, велика станція Львівської залізниці. Через місто проходить шосе з Ужгорода на Рахів, Івано-Франківськ, Чоп, Іршаву. В Мукачевому зосереджені численні підприємства промисловості, будівництва, транспорту і торгівлі.
Навколишні гори створили велетенський природний амфітеатр, звернений в бік середньовічної фортеці, що височить на мальовничому горбі на околиці міста. Гори надійно охороняють Мукачеве і південні передгір’я Карпат від вторгнення холодних мас повітря з півночі і сходу. Клімат характеризується м’якою зимою і нежарким літом з великою кількістю сонячних днів (180—200 на рік) і значними опадами. Парки і сади Мукачевого багаті різноманітною рослинністю, в т. ч. рідкісними екзотичними деревами і кущами, батьківщиною яких є Японія, Китай, Індія та узбережжя Середземного моря.
Околиці Мукачевого досить багаті корисними копалинами: високоякісними гончарними глинами, вулканічними туфами і каменем, перлітами і цементною сировиною.
В районі Мукачевого археологи відкрили знаряддя праці пізньопалеолітичного часу (40—12 тис. до н. е.). Інтерес викликає також пізньонеолітичне поселення на Малій горі (III тис. до н. е.). На горах Кам’янка, Червона гора та в Підмонастирі виявлено залишки поселень бронзового віку (III—II тис. до н. е.), а нагорі Голіш— поселення пізньої бронзи (II тис. до н. е.) та раннього заліза (VI—III століття до н. е.). Цікавою пам’яткою першої чверті 1 тисячоліття до н. е. є городище на горі Тупчій поблизу села Шелестового. Воно було тимчасовим оборонним сховищем для жителів найближчих поселень під час нападу войовничих племен. Унікальною пам’яткою є залізоробний центр (VI—III століття до н. е.), розташований поміж схилами гір Голіш та Ловачка. Тут виявлено 24 напівземлянкові житла, кілька ковальських майстерень з набором професійних інструментів і залишки горнів, а також понад тисячу залізних знарядь (наральники, серпи, коси) та ювелірні вироби з бронзи й заліза. Виявлені матеріали свідчать про високий технічний рівень ремісництва і землеробства у місцевих племен Закарпаття. На території Мукачевого виявлені ще слов’янські поселення VIII—IX століть н. е.
За народними переказами Мукачеве виросло поблизу феодального замку, будівництво якого принесло багато мук і страждань простим людям. Звідси пішла й назва Мукачеве. Інша легенда пов’язує цю назву з словом мука (борошно), яке вироблялося тут на водяному млині.
У X—XI століттях в числі інших населених пунктів Закарпаття Мукачеве входило до складу Київської Русі. Князівські міжусобиці ослабили могутню Русь, і угорські королі, скориставшись цим, загарбали землі Закарпаття. Іноземні володарі перетворили Мукачеве у центр феодального володіння.
Перші офіційні згадки про місто зустрічаються в хроніці «Gesta Hungarorum» безіменного угорського літописця XII століття. У древніх джерелах зазначається, що місто спустошили монголо-татари, які вдерлися на Закарпаття в 1241— 1242 роках.
В кінці XIII століття галицький князь Лев Данилович на деякий час поширив свій вплив на частину Закарпаття, в т. ч. і на Мукачеве, населення якого прагнуло до возз’єднання з рештою руських земель. Після смерті князя місто знову переходить у власність угорських королів. У зв’язку з тим, що фортеця на протязі всього середньовіччя відігравала значну оборонну функцію, невелике місто Мукачеве було відоме далеко за межами краю.
Замок-фортеця височить на горі вулканічного походження висотою 68 м над рівнем міста. Серед рівнини, недалеко від гірського масиву, Замкова гора здалеку скидається на штучно насипану конусоподібну висоту. Гадають, що в середині XI століття фортеця вже існувала, а в 1086 році під час нападу половців була зруйнована. Така ж доля спіткала її і в 1241 році. Докорінну перебудову замку було проведено в 1396—1414 роках, коли ним володів подільський князь Федір Корятович. Тоді було побудовано кріпосну стіну з 4 круглими баштами, три з яких уціліли й досі.
В часи Корятовича в Мукачевому спостерігався помітний розвиток торгівлі та дрібного ремесла. Тут було засновано монастир, який до середини XVII століття був одним з осередків боротьби проти уніатства й католицизму. По смерті Корятовича в 1414 році місто разом з домінією переходило до рук різних феодалів і королів.
В 1376 році місто одержало право на власну печатку, нею користувалися для скріплення різних цінних паперів і купчих. У 1445 році Мукачеве дістало право на самоуправління і формальну незалежність від феодалів. На цей період припадає і відкриття в місті першого кравецького цеху. Гучні ярмарки Мукачевого стали відвідувати купці багатьох сусідніх міст. Але ще довгий час значна частина міського населення перебувала в кріпосницькій залежності. Тут жили також ремісники, купці, батраки-поденщики, хлібороби, дворяни та військові люди.
Борючись проти важкого соціального і національного гніту, мукачівці не раз брали участь в народних повстаннях. В 1514 році, під час селянської війни, трудяще населення Мукачевого штурмом оволоділо замком і розправилось з експлуататорами. Після придушення повстання Мукачеве було віднесено до числа бунтарських міст, розграбоване і довгий час виплачувало велику контрибуцію. Різні військові повинності, податки і грабежі стали тут звичайним явищем.
Після поразки Угорщини у війні з турками під Могачем у 1526 році Мукачеве перейшло у володіння трансільванських князів, васалів Туреччини. Влітку 1566 року австрійські завойовники, намагаючись загарбати Трансільванію, вдерлися на Закарпаття і майже цілком зруйнували місто Мукачеве. Відтоді воно та його околиці стали предметом постійних сутичок між Габсбургами і трансільванськими князями. Починаючи з 1633 року, трансільванські князі династії Ракоці на деякий час перетворили місто у столицю свого князівства. Містом і домінією вони володіли понад 60 років.
Соціальний і національний гніт на Закарпатті значно посилився після запровадження унії з 1649 року. Це викликало релігійні заворушення. В 1657 році польська шляхта при явному підбурюванні Ватікану, прагнучи відомстити Дєрдю II Ракоці за його союз з Богданом Хмельницьким, розгромила Мукачівську домінію. Запеклий католик князь Любомирський зі своїми карателями вчинив жорстоку розправу над населенням домінії, а місто пограбував і спалив.
Наприкінці XVII століття князі Ракоці запросили для реконструкції Мукачівської фортеці французьких військових інженерів, які перебудували її в стилі споруд Вобана. До старого «Верхнього замку» були добудовані ще два замки: «Середній» і «Нижній», а також зовнішнє оборонне кільце, що складалося з водного рову і земляних валів. Замок кілька разів зазнавав нападу військ австрійських Габсбургів та польської шляхти. Найбільша з облог сталася в 1685—1688 рр., коли населення міста і навколишніх сіл майже 3 роки героїчно оборонялося у фортеці від габсбурзьких поневолючів.
В кінці XVII століття Мукачеве захопили австрійські Габсбурги. Під час визвольної війни 1703—1711 рр. Мукачеве стало центром воєнних дій між куруцами і прихильниками австрійського імператора — лабанцями. 24 червня 1703 року загони повстанців, що вели визвольну війну проти угорських і австрійських феодалів, визволили Мукачеве. У звільнене місто почали сходитись волелюбні українці, угорці, словаки, щоб із зброєю в руках позбутися австрійського ярма. З цього часу Мукачеве стало опорним пунктом визвольної війни під керівництвом Ференца II Ракоці. Армія повстанців за рахунок русинів зростала і становила понад 3 тис. піхотинців і 300 кіннотників. Ференц II Ракоці звернувся до Росії за допомогою.
Петро І охоче пішов назустріч, приславши йому кошти і зброю. В цей час у Мукачівському замку перебували посли російського царя, через яких він підтримував зв’язок з Угорщиною.
Незважаючи на деякі успіхи, учасники визвольної війни все ж були розбиті. За Сотмарським мирним договором 1711 року всі володіння Ракоці, в т. ч. й Мукачеве, знову перейшло до рук Габсбургів. Через 17 років Мукачівська домінія була передана німецьким імператором у дар графу Шенборну-Бухгейму, який посилив пригнічення населення.
В XVII—XVIII століттях в Мукачевому відбувався процес розвитку ремісництва. У 1649 році вже згадується 17 різних ремесел, якими займалося 55 чоловік. В цей час було 17 купецьких крамниць, розміщених поблизу замку. В описах за 1682 рік зазначено, що в місті були гончарський, слюсарський, ковальський, чинбарський та інші цехи, виготовлялися шерстяні тканини. Тут же вперше згадується Шелестівська залізна мануфактура.
Ремісники Мукачевого, що не належали до шляхетського походження, повинні були виконувати різні роботи на феодала, платити йому оброк. Про це свідчить грамота, яку видав Дєрдь II Ракоці в 1645 році Мукачівському гончарному цеху, де вказано, що ремісники «тільки нам і нашим законним спадкоємцям повинні своїм звичайним ремеслом служити». Ця грамота видана у зв’язку з скаргою майстрів гончарного цеху на те, що вони «безплатно і без нагороди повинні по потребі поставляти кахлі, горшки, кувшини і інший глиняний посуд для замку». Натуральний оброк поступово замінявся на грошовий. З 1672 року ковбасники, наприклад, замість 16 голів худоби на рік, повинні були сплатити феодалові 100 гульденів грішми.
З 1627 року в Мукачевому карбувалися монети. Великий монетний двір тут було споруджено в 1705 році, у період визвольної війни угорського народу. Він належав Ференцу II Ракоці. Тут виготовлялися мідні, срібні, золоті монети. На монетах був лозунг Ракоці «Pro libertate» («За свободу».). Монетний двір працював до 1724 року.
На початку XVIII століття в Мукачевому були цехи гончарів, чоботарів, перукарів, ковалів, мулярів, слюсарів, різників, кравців, ткачів та інші. В другій половині XVIII століття кількість видів ремесла значно зросла.
Часті військові сутички, що велися між феодалами, іноземні набіги, податки та різні побори погіршили й без того важке життя трудящих міста, викликали масову еміграцію. В кінці XVII століття еміграція набрала таких розмірів, що для домінії виникла небезпека залишитись без робочої сили. Тому в 1682 році була видана спеціальна постанова, яка гарантувала пільгові умови для тих, хто з сільської місцевості переселявся до міста: обмеження панщини до 12 днів, звільнення від податків тощо.
Міське населення, крім феодальних повинностей, виконувало повинності на користь армії. Так, після поразки визвольної війни Ракоці місто сплачувало австрійським офіцерам натуральні побори: яйця, кури, рибу, ягнята, фрукти і навіть «хліб для собак вахмістра». Мукачівці змушені були нести витрати і на прийоми приїжджих високопоставлених чиновників. В останній чверті XVIII століття в Мукачевому була збудована казарма, де знаходився гарнізон в кількості 20 солдатів.
В 1782 році Мукачівський замок було перетворено в тюрму. До кінця XIX століття в казематах цієї похмурої катівні згасло життя двох тисяч в’язнів — борців проти кріпосницького гніту. Тут знаходився, зокрема, видатний діяч грецького національно-визвольного руху Олександр Іпсиланті.
В другій половині XVIII століття Мукачеве перетворилося на найбільший центр торгівлі на Закарпатті. Домінія Шенборна швидко пристосувалась до потреб ринку.
Вона продавала не тільки сільськогосподарські, але й промислові вироби. В 1771 році було підписано спеціальний договір між Шенборном та угорською фірмою. За цим договором фірма щорічно купувала в домінії відгодовану худобу. Домінія вивозила на Мукачівський ринок молоко, шкіру, бринзу, масло, м’ясо. В Мукачевому відбувалися ярмарки, торги, базари, де продавались різні товари: пшениця, ячмінь, овес, кукурудза, овочі, виноград, віск, вовна, худоба та інше. На ярмарок у Мукачеве приїжджали і закордонні купці. Мукачівсько-Чинадіївська домінія будувала на базарній площі торговельні приміщення і здавала їх в оренду.
На початку XIX століття домінія заснувала в Мукачевому черепичне підприємство. В 1803 році воно виготовило 68 400 штук доброякісної черепиці, яка використовувалась на покрівлі будівель.
Розвиток промислового виробництва і торгівлі позначився на збільшенні населення міста. За переписом 1817 року в Мукачевому проживало 3141 чол., а в 1848 році — 6612 чол. Змінювався і класовий склад населення. Якщо в 1817 році в Мукачевому, крім ремісників, жило 117 селян з наділом, 447 желярів та 42 слуги, то через 10 років картина різко змінилася. Селян з наділом залишилося 31, желярів — 365, напівжелярів — 45, слуг — 22, купців — 26, власників підприємств — 31. За даними 1837 року в Мукачевому було 260 дворян.
До скасування кріпосного права на Закарпатті міщани ходили на панщину, вносили десятину з врожаю, а також платили данину від поголів’я свиней та овець, дев’ятину із винограду, постачали Мукачівську домінію різними продуктами. Частину врожаю вимагала й церква. Жителі міста змушені були здавати: католики — римо-католицькій церкві 1/15, а уніати — греко-католицькій церкві 1/9 частину врожаю винограду. Тільки в 1802 році мукачівські міщани віддали церкві 2467 іц вина. Крім поборів на користь феодала, міське населення платило ще державні податки. Оподаткуванню підлягали не тільки доходи від ремесла, торгівлі, заробітків, але й садиба, худоба тощо. В середньому один двір щорічно платив у першій половині XIX століття близько 10 форинтів державних податків, не враховуючи інших поборів на користь феодалів і церкви. Міські плебейські маси зазнавали багато кривди та утисків від чиновників, купців, дворян і офіцерів австрійської армії. Крім непосильних податків, власті забороняли простому населенню будувати в містах майстерні, склепи, торговельні приміщення тощо.
Феодальний гніт стояв на перешкоді розвитку культури і освіти. Перший лікар в Мукачевому згадується в 1740 році, він посланий сюди в зв’язку з лютуванням чуми. А перша аптека була відкрита лише в 1758 році.
Школи в Мукачевому почали виникати вже в XVI столітті і належали релігійним общинам та монастирю. В 1612 році на утримання вчителів-дяків виділялася десятина із урожаю винограду на Сорочій горі та певна доля з помелу Росвигівського млина. В XVIII столітті свої школи мали римо-католики, православні і протестантські церкви. Була одна єврейська приватна школа. В 1746 році у місті відкрито гімназію. Вона давала поповнення для духовної семінарії, яка була заснована Е. Ольшовським.
Феодальна верхівка міста не раз зверталася до уряду з проханням, щоб відкрити ще одну гімназію з латинською мовою навчання. Але будівництво приміщення під цей навчальний заклад надовго затяглося, і лише в 1837 році гімназія розпочала роботу в приватному будинку пенсіонера Пежу Кароля. В ній навчалося понад 100 учнів. З 1859 року діяв пансіонат для дівчат, виховательками в ньому працювали черниці. В 1872 році у місті навчалося 814 дітей.
В 1746 році було виготовлено першу карту Мукачевого. Згідно цієї карти в місті налічувався 171 будинок, із них — 9 кам’яних.
В Мукачевому народився і провів свої дитячі роки видатний угорський живописець, борець за свободу Мігаль Мункачі. Його талант високо цінували російські художники І. Ю. Рєпін, М. М. Антокольський. В. В. Стасов називав Мункачі одним з найбільш рішучих і невгамовних реалістів у Європі3. В 1880 році його було обрано почесним громадянином Мукачевого, яке художник не раз відвідував.
Населення Мукачевого брало активну участь в революційних подіях 1848— 1849 років в Угорщині. Тут широко обговорювалися 12 пунктів програми угорських демократів. Озброєне населення взяло Мукачівський замок і визволило звідти усіх в’язнів. На території замку згодом було посаджено «дерево свободи». У місті було створено народну міліцію. Понад 600 жителів записалися добровольцями в народну армію. В 1849 році російські війська, надіслані Миколою І на придушення революції в Угорщині, побували і в Мукачевому.
Революція в Угорщині привела до скасування кріпосного права. Однак розвиток капіталістичних відносин на Закарпатті, в т. ч. і в Мукачевому, відбувався дуже повільно. В місті фактично ще до 80-х років XIX століття існували цехові об’єднання.
У другій половині XIX століття на Фрідешівському залізоробному заводі, заснованому в 1642 році, і на руднику графа Шенборна працювало 180—200 робітників. Завод мав залізоплавильну піч, ливарний, ковальський і прокатний цехи та майстерню для виготовлення ножів і цвяхів. Продукція цього підприємства реалізовувалася в Мукачевому, на угорських та австрійських ринках.
З будівництвом в 1886 році залізниці, що зв’язала Мукачеве з Будапештом, Кошіце і Львовом, у місті створилися сприятливі умови для розвитку промисловості й торгівлі. Виростають невеличкі підприємства столярно-меблевої і харчової промисловості, зокрема пивоварний завод графа Шенборна, на якому працювало 50 робітників. На кінець XIX століття в Мукачевому вже було кілька фабрик та заводів напівкустарного типу. В 1898 році у складських приміщеннях графа Шенборна почала працювати т. зв. пробна сигаретна фабрика, з якої утворилася тютюнова фабрика. В 1899 році на ній працювало 215 чоловік.
За рахунок припливу до Мукачевого розорених селян швидко зростала кількість населення міста. Якщо в 1848 році тут. жило 6612 чоловік, в 1870 році —8602, в 1900 році — 14 416, то в 1910 році — 17 275 чоловік.
З розвитком промислового капіталізму життя трудящих погіршувалось. Заробітна плата була мізерною, а робочий день тривав 14—16 годин. Робітниця тютюнової фабрики, наприклад, в 1910 році заробляла в середньому за день 13—15 австрійських крон. Купівельна спроможність трудящих була низькою. Широко використовувалась на підприємствах жіноча й дитяча праця. Так, у 1899 році на тютюновій фабриці з 215 робітників було 200 жінок. На залізоробному заводі Шенборна у 1867 році працювало 20 дітей. За тодішнім угорським законодавством жінкам на пологи надавалася лише чотириденна відпустка, яка зовсім не оплачувалась. Обов’язкового страхування не існувало, а добровільне страхування на випадок захворювання на 2/3 покривалось коштами робітників.
Тяжке становище викликало, починаючи з 1895 року, масову еміграцію мукачівців до США, Канади, країн Латинської Америки. А хто залишався у місті, то змушений був за безцінь продавати свої робочі руки місцевим експлуататорам. Все це сприяло наростанню революційного руху.
В 1901 році мукачівські ремісники Янош Югас, Йозеф Гачі та Лайош Кокош намагались організувати в місті соціал-демократичну групу. Але поліція заборонила їм проводити будь-яку політичну діяльність. У червні 1903 року в Мукачевому була створена профспілкова організація робітників-мулярів. На перших зборах один з активістів закликав присутніх до спільної боротьби проти експлуататорів. Для залучення робітників до профспілки на зборах була обрана комісія з 11 чоловік. Того ж місяця робітники провели страйк, вимагаючи скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати і поліпшення умов праці.
Великий вплив на формування революційної свідомості населення мала марксистська література, яка проникала зі Сходу. Серед трудящих нелегально розповсюджувалась газета «Искра». Один з номерів цієї газети мукачівські робітники зберегли до наших днів.
Живий відгук серед мукачівських робітників знайшли події 1905 року в Росії. Трудящі вийшли на демонстрацію, з радістю вітаючи героїчну боротьбу російських робітників і селян. 1 травня 1906 року в центрі Мукачевого на мітинг зібралось понад 150 робітників. Вони рішуче вимагали підвищення заробітної плати і зменшення робочого дня. Жандарми оточили робітників тісним кільцем багнетів. Зав’язалась сутичка, в якій кілька чоловік було поранено. Ці події знайшли відгук серед трудящих багатьох навколишніх міст і сіл.
В наступних роках революційна боротьба трудящих міста не припинялася. В 1913—1914 рр. на Закарпатті був дуже великий голод, особливо від нього терпіли робітники міста. Перша світова війна також негативно вплинула на економічне становище трудящих. З населення стягали численні реквізиції, силоміць змушували підписуватись на воєнну позику. Кращі представники робітничого класу шукали вихід з важкого становища у революційній боротьбі.
Під впливом Великої Жовтневої революції трудящі Мукачевого ще з більшим запалом розгорнули боротьбу за свої права. У січні і в червні 1918 року в місті відбулися загальні політичні страйки. Активно виступали робітники тютюнової фабрики, де працювало 892 чоловіки. Бургомістр міста доповідав властям: «Страйкуючі припинили роботу, збираються групами, радяться, виступають проти службовців і адміністрації, а розмови про мир посилюють і без того напружений стан у місті і районі».
У травні 1918 року на Мукачівській тютюновій фабриці була створена ліва група соціал-демократичної організації. Вона видавала і розповсюджувала свою газету «Робітник тютюнової фабрики». На сторінках цієї газети висвітлювались питання про матеріальне становище робітничого класу, засуджувалась політика буржуазного уряду. Керівництво тютюнової фабрики з тривогою повідомляло головну дирекцію в Будапешті про революційні настрої трудящих, про вступ великої кількості робітників у соціал-демократичну організацію.
Після перемоги буржуазно-демократичної революції і розпаду Австро-Угорщини революційно-визвольний рух трудящих Закарпаття набрав ще гострішого характеру. В Мукачевому 1—2 листопада 1918 року робітники промислових підприємств браталися з солдатами. Організаторами і керівниками революційних виступів трудящих, як правило, були колишні військовополонені, які поверталися з Росії.
Наприкінці грудня 1918 року в Мукачевому була створена комуністична організація. Першими до її рядів вступили мешканці міста Янош Галгоці, Иосиф Тангел, Ференц Мезей, Лайош Мондик, Андраш Лорков, Марія Панько, Шандор Шімонич, Шандор Мадьярі, Микола Черничко, Арпад Герпаї та інші. Вони розгорнули політмасову роботу серед трудящих міста. Під їхнім керівництвом на початку січня 1919 року в Мукачевому створюється Рада робітників і солдатів, головою якої став комуніст Янош Галгоці. Рада тісно співробітничала з комуністичною організацією, спільно з нею вирішувала основні політичні завдання.
Ввечері 21 березня 1919 року трудящі Мукачевого вийшли організовано на демонстрацію і гаряче вітали угорську революцію. Створений раніше загін робітничої гвардії, який складався з колишніх військовополонених, а також з робітників пивзаводу, тютюнової фабрики та залізничників, зайняв важливі об’єкти міста. 22 березня на центральній площі відбувся масовий мітинг, на якому з балкону міської ратуші перед населенням виступив голова міського директоріуму Янош Галгоці. Тисячі людей бурхливими оплесками зустріли його повідомлення про встановлення Радянської влади в Угорщині і на Закарпатті. На площі лунали вигуки: «Хай живе революція!», «Хай живе Угорська Радянська Республіка!», «Хай живе великий Ленін!».
Згідно з тимчасовою конституцією Угорської Радянської Республіки в Мукачевому 8 квітня 1919 року було проведено вибори до міської Ради. Депутатами Ради були обрані столяри Янош Галгоці, Йосиф Тангел, червоноармієць Янош Товт, робітниця тютюнової фабрики Марія Панько, слюсар Лайош Мондик, залізничник Шандор Шімонич, учитель Андор Кеварі та інші, всього 44 депутати.
Радянська влада вжила ряд заходів по соціалістичній перебудові міста. Було проведено в життя декрети уряду Радянської Угорщини про націоналізацію промислових підприємств, де працювало понад 20 робітників, про націоналізацію великих торговельних закладів, про встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати на 25—50 процентів. Вживалися заходи щодо поліпшення важкого становища селянства, зокрема сільськогосподарських робітників. Налагоджувалась справа по охороні здоров’я трудящих, запроваджувалось безплатне лікування. Школа була відокремлена від церкви. Навчання в школах велося рідною мовою. Видавалась газета «Мункачі непсава» («Мукачівське народне слово»).
Мукачівська Рада подбала про поліпшення добробуту трудящих. Для робітників пивзаводу було заплановано побудувати кілька житлових будинків. Населення міста з великим ентузіазмом відгукнулося на звернення органів Радянської влади про добровільний вступ до лав Червоної Армії. Першими червоноармійцями у місті стали Михайло Сарканич, Петро Кушнір, Іван Туряниця, Стефан Ціп, Михайло Гарагонич, Юрій Сарканич та багато інших.
Реакційним силам не по душі була Радянська влада. 21 квітня 1919 року вони організували в Мукачевому контрреволюційний заколот. Проти заколотників виступили червоноармійці. Контрреволюціонери були розгромлені.
Але влада в руках трудящих була недовго. В результаті наступу іноземних інтервентів, розпочатого проти Угорської Радянської Республіки, румунські окупаційні війська 28 квітня 1919 року вдерлися в Мукачеве і повалили Радянську владу. Через два дні сюди вступили також військові частини буржуазної Чехословаччини. В місті було встановлено режим військової диктатури. Окупанти заарештували і кинули до в’язниці Марію Панько та інших діячів революційного руху Мукачевого, які не встигли евакуюватися разом з радянськими установами до Угорщини.
Перед наступом інтервентів директоріуму на чолі з Я. Галгоці вдалося вивезти з Мукачевого найважливіші матеріали радянських установ та цінності банку. Пізніше буржуазним урядом Я. Галгоці був заарештований і засуджений на 15 років тюремного ув’язнення. В 1922 році Радянський Союз домігся його звільнення. Я. Галгоці переїхав до Москви, де працював у партійних і державних органах.
Після придушення Радянської влади на Закарпатті реакція розгромила й комуністичні організації. Комуністи і найбільш стійкі ліві соціалісти пішли в глибоке підпілля. Але революційна боротьба не припинилась і в умовах жорстокого білого терору. Мукачівські комуністи-підпільники розповсюджували рукописні листівки, в яких закликали трудящих до боротьби проти поневолювачів. У лютому 1920 року в Мукачевому оформляються групи комуністів та лівих соціалістів. Вони поклали початок створенню 21 березня 1920 року Міжнародної (інтернаціональної) соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСГІ). 20 червня 1920 року, в дні загального страйку, який охопив усі підприємства Мукачевого, тут було скликано надзвичайний з’їзд МСП. На центральній площі міста відбувся 8-тисячний мітинг трудящих. На ньому з полум’яною промовою виступив Бела Іллеш. Присутні проголошували лозунги: «Хай живе Ленін!», «Хай живе Радянська Росія!», «Вся влада Радам робітничих і селянських депутатів!».
У грудні 1920 року в Мукачевому спалахнув загальний страйк. Для придушення виступу страйкарів поліцейське управління застосувало військову силу.
Знаменною подією для трудящих Чехословаччини і Закарпаття було створення в травні 1921 року Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ). Це значно активізувало роботу мукачівських комуністів, ряди їх швидко почали зростати. Якщо в 1921 році в місті було 50 комуністів, то в 1930 році — 2532.
Славний шлях революційного гарту пройшла молодь Мукачевого, яка разом з батьками і старшими братами-комуністами боролась за своє соціальне і національне визволення, за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Вже після установчого. з’їзду Спілки молодих робітників Угорщини, що проходив на початку грудня 1918 року, в Мукачевому відбулась перша конференція молодіжних організацій Закарпаття. Весною 1921 року, після створення Чехословацької Комуністичної Спілки молоді, в Ужгороді відбулась перша конференція комсомольських організацій Закарпаття, в якій взяли участь і делегати з Мукачевого. З цього часу починається славна діяльність комсомольців міста. Вони виховали у своїх рядах мужніх борців за перемогу комуністичних ідей на Закарпатті, таких як О. Борканюк, П. Терек та інших.
Комуністи й комсомольці міста вели боротьбу за поліпшення матеріального становища трудящих, за політичні права. Авторитет їх неухильно зростав. Коли в 1923 і 1927 роках проходили вибори до Мукачівського міського представництва, населення обрало своїми посланцями Иосифа Тангела, Миколу Черничка, Гейзу Валберта та інших комуністів.
Партійна організація КПЧ проводила значну агітаційну і пропагандистську роботу серед трудящих у період виборів до чехословацького буржуазного парламенту в 1924 році. У місті поширювались передвиборні плакати, на підприємствах організовувалися бесіди. Проведена робота дала свої позитивні результати. В день виборів до парламенту майже одна третина виборців проголосувала за комуністичних кандидатів у депутати. Жодна з інших 12-ти партій не одержала такої кількості голосів.
На знак протесту проти тяжких умов життя в 1928 році застрайкували будівельники міста. Страйк тривав майже сім тижнів. Трудящі пред’явили капіталістам політичні й економічні вимоги, зажадали восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, укладення колективного договору. Очолюваний комуністами страйк відзначався високою організованістю. В міському представництві комуністи домагалися, щоб страйкарям була надана грошова допомога (5 тис. крон). Була винесена спеціальна постанова. Але згодом власті саботували цю постанову і зробили все, щоб допомогу робітникам не видавати.
Незважаючи на всі заходи підприємців та властей, що хотіли зірвати страйк, цього їм не вдалося зробити. Страйк закінчився підписанням з підприємцями колективного договору, на основі якого заробітна плата будівельників підвищувалась на 10—17 процентів. Виступ мукачівців знайшов підтримку серед робітників Закарпаття, а також далеко за його межами.
Характеризуючи виступ мукачівських будівельників, газета «Карпатська правда» писала, що страйкуючі показали таку відвагу та дисципліну, що можуть бути прикладом для всіх робітників.
У період тимчасової стабілізації капіталізму більшість трудящих Мукачевого хоч і мала змогу працювати на підприємствах міста, але експлуатація їх невпинно зростала, безправ’я посилювалось. А світова економічна криза 30-х років ще негативніше позначилася на їхньому становищі. Багато підприємств було закрито, а ті, що не припиняли виробництва, скоротили до мінімуму кількість зайнятих робітників. Масове безробіття, голод і злидні досягли жахливих розмірів.
В цей час Мукачеве стало одним з центрів революційної боротьби на Закарпатті. Тут з 1929 по 1937 рік періодично перебували Закарпатський крайовий комітет КПЧ, крайова Рада Червоних профспілок, робітничо-селянське кооперативне товариство «Єдність», Союз працюючого селянства (СПС), редакції робітничих газет «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг», «Пролетарій», «Працююча молодь».
У крайкомі КПЧ працювали відомі діячі комуністичного руху на Закарпатті: Олекса Борканюк, Павло Терек, Іван Локота, Герман Феєр, Іван Туряниця та інші.
Бурхливо пройшов у Мукачевому День боротьби проти загрози імперіалістичної війни (1 серпня 1930 року). Знаючи, що жителі міста вийдуть на демонстрацію, поліція виставила посилені патрулі біля промислових підприємств. Призначений виступ І. П. Докоти на тютюновій фабриці не зміг відбутися. Тоді комуністи провели мітинг на «зеленому» базарі міста, де в цей час зібралося багато людей. І. П. Локота звернувся до присутніх з полум’яним словом, критикуючи імперіалістичну політику уряду. «Нам треба революції, а не війни»,— говорив промовець, вириваючись з рук поліцаїв, що його заарештували. Присутні на мітингу вигукували: «Геть підготовку імперіалістичної війни!», «На захист Радянського Союзу!».
Незважаючи на арешти комуністів і провокації з боку лідерів буржуазно-націоналістичних партій і клерикалів, революційний рух безперервно ширився. Комуністам вдалося створити в Мукачевому в 1931 році організацію «Лівого фронту», яка об’єднавши робітників і прогресивну інтелігенцію міста, широко популяризувала досягнення соціалістичного будівництва в СРСР5.
Влітку 1931 року в Мукачевому відкрився Перший з’їзд СПС, на який з’їхалися селяни-бідняки з 75 сіл Закарпаття. Початок роботи його ознаменувався трьох-тисячною демонстрацією. На адресу з’їзду надходили вітальні телеграми від трудящих Австрії, Італії, Німеччини, Польщі, від Спілок друзів Радянського Союзу та закарпатської еміграції. В міському кінотеатрі для делегатів було показано радянський кінофільм про громадянську війну. У Маніфесті з’їзду розкривалися причини злиднів селянства і накреслювались першочергові завдання СПС.
Встановлення гітлерівської диктатури в Німеччині активізувало реакційні кола буржуазної Чехословаччини. Її уряд посилив наступ на робітничий клас. Особливо жорстоких репресій зазнали комуністи Закарпаття, зокрема Мукачевого, їх переслідували на кожному кроці, заборонялися партійні видання. «Карпатська правда» та інші газети виходили з великими перебоями. Довелося використовувати і нелегальні форми боротьби. На квартирі робітника Ф. Бірова був ротатор, на якому друкувалися комуністичні листівки і прокламації. їх поширювали серед населення міста.
Хоч буржуазний уряд посилював репресії проти демократичних сил, але комуністи Мукачевого продовжували свою революційну діяльність. У 1935 році вони організували робітничо-селянську конференцію, на яку прибуло понад 1000 делегатів з багатьох сіл округу. Конференція прийняла програму боротьби проти економічного гніту, переслідувань, виступила за те, щоб розпустити всі фашистські організації і звільнити з тюрем політичних в’язнів.