Ракошин, Мукачівський район, Закарпатська область
Ракошин — село, центр Ракошинської сільської Ради. Розташований на правому березі річки Латориці, за 9 км від Мукачевого. В 1958 році до Ракошина приєднані села Бенедиківці і Кайданове, а в 1960 році Руське і Чопівці, які до того часу були окремими населеними пунктами. Ракошинській сільраді підпорядковане село Домбок. Через Ракошин проходить автомагістраль Мукачеве — Ужгород. Населення — 4823 чоловіки.
За переказами назва села Ракош (Ракове) походить від слова «раки», яких багато водилось у старому руслі річки Латориці, що пролягало через село х. В окремих письмових джерелах село зустрічається ще під назвою Берегракош (тобто Ракошин Березький), оскільки воно належало до Березького комітату.
Місцевість, де розташовані села Ракошинської сільради, була заселена з давніх часів. В районі Кайданового та околиці Ракошина знайдено кам’яні знаряддя праці епохи неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.).
В письмових джерелах село згадується в 1333 році. Вже тоді мешканці Ракошина сплачували церковний податок 3. У документах збереглися прізвища власників села. З XIV століття Ракошин, як і інші навколишні села, що належали до Мукачівської домінії, переходили у власність від одного феодала до іншого.
В XVII столітті селом володіли семиградські князі, зокрема родина Ракоціїв. Зміни власників села, їх чвари призводили до посилення закріпачення селян, до затримки розвитку села. В період війни чоловіків брали до армії. Кріпаків зобов’язували сплачувати численні грошові та натуральні повинності. Серед них т. зв. «ценз» — оброк від кожного двору, який сплачувався в день святого Юрія і на день Михайла — по 1 форинту з кожної душі. А на різдво кожен двір платив 12 снопів конопель, півкобла вівса, піввоза сіна. Кожного року для Мукачівського замку село давало 6 овець і «бузок» сиру. До того ж селяни змушені були здавати на панський двір десяту частину врожаю з своїх полів і виноградників, десятину від худоби, сплачували данину за проїзд і прохід через міст на річці Латориці. Крім численного оброку, селяни виконували різні роботи на будівництві і ремонті в панському маєтку чи в Мукачівському замку, несли охорону, транспортували різні речі тощо. В XVI столітті панщина значно зросла. На полях і на виноградниках феодала селян примушували працювати по 2—3 дні на тиждень. Пізніше панщина стала необмеженою.
Важкий феодально-кріпосницький гніт і жорстока експлуатація не раз викликали заворушення і виступи селян. Вже у 1427 році мешканці Ракошина та інших сіл боролись проти передачі їх земель Бранковичу. В 1463 році вони з селянами Іаношієва (Іванівки) протестували проти нападів і насильств іршавського феодала Ладислава Карачоні. У 1514 році вони взяли участь у селянській війні! На придушення виступів власті посилали регулярні війська. Для розміщення частин замкової кавалерії у селі власті збудували казарми.
Під час вторгнення на Закарпаття польського шляхетського війська у 1657 році маєток Ракоціїв в Ракошині був зруйнований. Проте володарі примусили селян швидко відбудувати його, а в 1684 році повністю реконструювали.
Крім феодальної експлуатації селяни терпіли і релігійне та національне пригнічення. Українському населенню, яке визнавало православ’я, силою нав’язувалась уніатська (греко-католицька) релігія; угорське ж населення терпіло від католицької церкви і переходило до протестантизму.
Тяжких руйнувань зазнало село у другій половині XVII століття під нас антигабсбурзького повстання.
Протягом 3-х років (1685—1688 рр.) воно було ареною битв. Село грабували і палили не тільки австрійські війська, а й місцеві феодали «аби облягаючим німцям не було де перезимувати». В ці роки в Мукачівській домінії було спалено 40 сіл з 152.
Після загарбання Закарпаття австрійськими Габсбургами становище народних мас ще дужче погіршало. Кріпаки як і раніше ледве животіли, терпіли нестатки, їх до того ж грабували розміщені тут німецькі війська. Цим, насамперед, і пояснюється активна участь багатьох селян Ракошина у визвольній війні угорського народу 1703 — 1711 рр.. В загонах куруців було понад 40 чол. Ракошина і сусідніх сіл.
Після 1728 року Ракошин, як і вся Мукачівсько-Чинадіївська домінія, перейшов до рук графа Шенборна.
Феодальна експлуатація, національний і релігійний гніт за часів панування Габсбургів все посилювався. Крім панщини, кріпаки виконували багато інших повинностей: віддавали Шенборну десятину від худоби, дев’ятину від врожаю і вина, курей, яйця, масло, пряжу, сплачували грошові чинші тощо. В урбарії села Ракошина, складеному в 1810 році, визначалися такі повинності: на 171 двір припадало відробити панщини з тяглом — 2882 дні, без тягла — 6340 днів; сплатити 163 форинти податків, дев’ятину з врожаю, 49 сажнів дров, 49 іц топленого масла, 49 курей, 589 яєць тощо. В цей час в середньому на селянський двір припадало лише 0,3 наділу або по 5 гольдів орного поля. Всієї орної землі в селі було 842 ¼ гольди, луків — 889 ¾ гольди. За цю землю селяни мусили відробляти на панщині з своїм тяглом 9222 дні. А якщо без тягла, то 12 104 дні. Отже, за кожен наділ селяни відбували на панщині 230 днів — більше як у два рази, ніж це передбачалося урбаріальною реформою другої половини XVIII століття.
Зростала диференціація селянства. З-поміж кріпаків виділялися багатії. Заможні селяни все частіше відкуповувалися від панщини. Вони і дев’ятину від врожаю та худоби сплачували не продуктами, а грішми. Селяни-багатії скупчували в своїх руках велику кількість землі. Поскільки багатії відкуповувалися від панщини, то на плечі сільської бідноти Ракошина звалювався увесь тягар панщини і феодальних повинностей.
До того ж феодали просто грабували селян. У 1842 році управителі графа Шенборна «обміняли» у ракошинських селян-кріпаків 458 гольдів родючих земель в урочищі Домбоки (фактично силою перегнали їх на гірші землі), а тут утворили домбоцьку економію. Там же в урочищі був організований монастир — ще один експлуататор селян.
Трудящі Ракошина вітали революцію 1848—1849 років. Частина молоді вступила до революційної армії та народної міліції Мукачевого, брала участь у штурмі Мукачівського замку. Революція хоч і звільнила селян від кріпацтва та одночасно майже позбавила їх землі. Після революції посилилася диференціація селянства. Переважна більшість селян Ракошина володіла від 0,1 до 2 гольдів пісної, глинистої землі, а багатії мали по 100—350 гольдів кращої землі. Основна ж маса земельних угідь залишилась в руках графа Шенборна, барона Ковнера та поміщиків. Селяни Ракошина, позбавлені тягла, змушені були і надалі працювати на багатіїв, брати у них землю в оренду, найматися на сільськогосподарські роботи. Десятки селян емігрували за кордон: до Франції, Бельгії, Бразілії і особливо до США в пошуках праці.
Проте розвиток капіталістичних відносин на селі сприяв поступовому його зросту. До кінця XIX століття населення збільшилось на третину і дорівнювало 1870 чоловік. Значна частина його працювала в поміщицьких і куркульських господарствах або орендувала клаптики землі, за що сплачувала від ½ до 5/6 врожаю. Через відсутність тягла, добрив і техніки, земля оброблялася погано і врожаї зернових не перевищували 6—8 цнт з гектара. За користування пасовиськом, крім відповідної плати, селяни були змушені ще й працювати на власника пасовиська.
Дуже поганим було медичне обслуговування населення в Ракошині. Навіть у перші десятиліття XX століття в селі не було жодного медичного закладу і медичного працівника. Не набагато кращим було становище з освітою. До середини XIX століття діяли лише церковні школи: реформатська і греко-уніатська. Державну початкову школу відкрито лише в другій половині XIX століття. Навчання велося угорською мовою, відвідували її в основному діти угорського населення. На 1915 рік в Ракошині з понад 150 дітей шкільного віку відвідували школу близько третини. Тому не дивно, що більшість населення залишалася неписьменною. Української державної початкової школи в селі не було. З 1911 року в Ракошині почала діяти невеличка т. зв. народна бібліотека, в якій нараховувалось близько 150 книг.
В роки першої світової війни посилилась експлуатація та жандармські репресії над трудящими села. Для потреб армії у селян забирали продовольство, фураж. Нерідко селяни залишались без посівного матеріалу. Влітку 1917 року екзекутори забрали у селян урожай прямо з поля. Житель Д. Глагола був по-звірячому побитий жандармами тільки за те, що відмовлявся здати своє зерно. У батраків, які не мали власної землі і жили з заробітків, на користь держави відбиралось 2/3 заробітку. У домбоцькому маєтку з кожних трьох батраків зароблену плату одержував лише один.
Під час війни власті навіть забороняли українські і російські книги. Селян часто звинувачували у «державній зраді» тоді, коли знаходили в селі навіть молитовну книжку російського видання.
На посилення революційної боротьби селян Ракошина особливий вплив мало повернення з Росії, де вже відбулася Велика Жовтнева соціалістична революція, військовополонених. В село повернулося багато революційно настроєних солдат — Д. Коштура, Д. Варга та інші. Вони очолили виступ односельчан.
22 березня 1919 року, після перемоги пролетарської революції в Угорщині, в Ракошині була встановлена Радянська влада. До складу сільської Ради жителі села обрали місцевих трудівників, серед яких були В. Марко, Д. Ковач, Д. Коштура, Ю. Мейсар та інші. Рада створила загін Червоної гвардії. Першими червоно-гвардійцями його стали О. Доктор, Ф. Глуханич, О. Бара, О. Балог, І. Молнар, М. Бара та інші. На початку квітня Рада конфіскувала зерно на складі поміщика Фейєрштейна і розділила його між сільською біднотою.
Однак Радянська влада в Ракошині проіснувала лише 39 днів. 29 квітня 1919 року Ракошин окупували румунські війська. А в травні на зміну їм прийшли війська буржуазної Чехословаччини. Окупаційні війська вели себе по відношенню до населення дуже жорстоко, переслідували учасників боротьби за встановлення Радянської влади, грабували. За активістами Радянської влади встановили контроль, провадили обшуки, застосовували тілесні покарання, окремих — ув’язнювали. Селяни чинили окупантам опір, виганяли із села урядових чиновників, що приходили для збору податків.
Під тиском безземельного та малоземельного населення Закарпаття чехословацький уряд провів у 1919—1938 рр. часткову земельну реформу. Проте вона майже нічого не змінила в землекористуванні селян, бо колишній маєток Шенборна відійшов у державний фонд. Поміщики, скориставшись реформою, навіть збільшили свої володіння, відібравши у селян Ракошина 210 гольдів землі. В 1925 році поміщик Фейєрштейн побудував у Ракошині спиртовий завод.
Землі за реформою одержала в Ракошині в основному сільська верхівка, яка підтримувала чехословацьку буржуазію. Бідні селяни змушені були орендувати клаптики землі за велику суму грошей і через це часто потрапляли у кабалу до банків та лихварів. При несвоєчасній виплаті внесків банкам чи лихварям, майно і земля селянина-боржника за безцінь продавалася з молотка. Так постраждали селяни М. Лендєл, С. Коштура, І. Кармазин та багато інших. Екзекутори забрали у них весь урожай та намагалися продати з аукціону їх ділянки землі.
До всього цього селяни часто терпіли і від стихійного лиха. Коли в червні 1930 року внаслідок градобиття було знищено не тільки врожай на полях, а й фруктові дерева і завдано великої шкоди будівлям, то бідняцьке населення села повністю зубожіло й знаходилося в розпачі. Збитки, нанесені селу, облічувалися сотнями тисяч чеських крон. Питання про допомогу потерпілим від градобиття селам поставили в чехословацькому парламенті К. Готвальд, М. Сидоряк і ще 22 комуністи. Але мізерні кошти, виділені для відшкодування, лише збагатили куркулів Ракошина та інших сіл. Біднота не могла поправити свої зруйновані стихійним лихом господарства і ще більше потрапляла в борги, розорялась.
Трудящі Ракошина не мирилися з таким становищем і рішуче піднімалися на боротьбу. Керували їх виступами комуністи. З утворенням у березні 1920 року на Закарпатті Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСП) — її осередок виник і в Ракошині. Газета «Правда» (Ужгород) писала, що 16 травня 1920 року відбулися збори селян в селах Ракошині, Іванівці, Гаті, Зняцеві та інших, де «були присутні майже всі жителі», які «одностайно, урочисто організувалися в партію» і одразу ж обрали партійні комітети. Під керівництвом МСП посилилася боротьба за землю. Селяни Ракошина та інших сіл, переконавшись в брехливості демократичних обіцянок чехословацького уряду і його «аграрної реформи», почали самі захоплювати поміщицькі землі, рубати ліси.
Важливою подією в історії села було створення первинної партійної організації Комуністичної партії Чехословаччини в 1921 році. Комуністи Д. Ковач, П. Варга та інші розгорнули агітаційну роботу серед бідноти. Під їх впливом селяни вимагали перегляду аграрної реформи, не сплачували церковний податок, брали участь у зборах, мітингах та демонстраціях, що відбувалися в Мукачевому. В травні 1922 року жителі Ракошина та інших сіл взяли участь у першотравневій демонстрації в Мукачевому. Перед демонстрантами з промовами виступали комуністи П. Галперт і М. Сидоряк. У 1924 році понад 200 жителів сіл Ракошина і Кайданового перешкодили представникам місцевої влади відібрати землю у селян М. Лендєла, С. Коштури, І. Кармазина і продати її на публічних торгах.
Авторитет комуністів постійно зростав. Про це яскраво свідчать вибори до чехословацького парламенту у березні 1924 року. Незважаючи на всілякі перешкоди і репресії за комуністичних депутатів було подано в Ракошині 237 голосів.
В тяжких умовах доводилось працювати сільським комуністам. їх, і тих хто їм співчував, тероризували власті і різні реакційні елементи, представники буржуазних і дрібно-буржуазних партій — аграрної, угорської автономної та інших. Щоб залякати комуністів і співчуваючих їм, вони в 1927 році підпалили хату комуніста Д. Ковача, який відмовився вийти із складу комуністичної партії. Комуністів І. Лендєла, І. Голода, П. Шафара, П. Варгу та інших часто заарештовували. Проте все це не злякало комуніста П. Варгу, який став бойовим керівником комуністичної партійної організації Ракошина. Під його керівництвом ракошинська комуністична організація залучила на свій бік більшість бідноти і середняків села. Пізніше П. Варга очолював організацію Об’єднання трудового селянства (ОТС) на Мукачівщині. В 1936 році П. Варга був обраний членом ЦК КПЧ.
За роки від першої до другої світових воєн Ракошин майже не зазнав змін. Більшість будинків була дерев’яними, вулиці невпорядкованими. В селі працював лише один медичний працівник. За медичною допомогою населення змушене було звертатись до Мукачевого до приватних лікарів, за що платили великі гроші. Вкрай незадовільним залишалося становище і з освітою. Напередодні другої світової війни в селі проживало 3,5 тис. чоловік, з яких половину складали українці, четверту частину угорці, решту — інші. Лише за настійною вимогою комуністів та при підтримці їх трудящими вдалося добитися від властей в 20-х роках відкрити в Ракошині українську народну (початкову) школу з паралельними угорськими класами. Однак ця школа могла охопити лише третину дітей шкільного віку. Навчалися в ній, головним чином, діти заможних селян. В одночас було відкрито чеську школу, хоч в селі проживало всього 21 чол. чеської національності. Більш як 20 років існувала в селі бібліотека. Та її книжковий фонд зростав щороку всього на 7—8 книжок.
15 березня 1939 року село окупували фашисти. Для ракошинців почались чорні дні. В селі розмістились жандарми. Комуністична організація пішла в підпілля. Посилилось національне гноблення. Українську мову було витіснено із школи, нею заборонялось навіть розмовляти в урядових установах. На початку 1941 року жандарми жорстоко побили юнаків В. Тягура, В. Коцібана, В. Когутича лише за те, що вони співали українські пісні. Одночасно окупанти натравляли угорське населення на українців.
В ці тяжкі роки неволі сільські комуністи виявили справжні зразки мужності і героїзму. Заарештований комуніст Дмитро Ковач терпів знущання і катування, але не видав своїх товаришів. Він сховав і до самого визволення села зберіг партквиток і червоний прапор сільської парторганізації.
Терор, катування і переслідування примусили багатьох юнаків і дівчат рятуватися втечею до Радянського Союзу. В 1940 році з Ракошина нелегально перейшли до СРСР 29 чоловік. А ті ракошинці, яких на початку 1941 року мобілізували в угорську армію і послали на Східний фронт, відмовлялися воювати проти Радянського Союзу і добровільно здавалися в полон. Брати М. і Ф. Балла, Ю. Товт, Г. Яров, М. Доктор, І. Когутич, В. Жупан та інші здалися в полон підрозділам радянських військ і вступили до лав Чехословацького корпусу, організованого на території Радянського Союзу. Чимало ракошинців допомагали підпільникам і місцевим партизанам. А такі як М. Логойда, Ю. Когутич пішли в партизанські загони. М. Логойда став заступником командира по розвідці в загоні В. П. Русина.
26 жовтня 1944 року війська 4-го Українського фронту визволили Ракошин. Чимало молоді Ракошина вступило в ряди Червоної Армії і брало участь в остаточному розгромі фашистів. До самого Берліна пройшли з боями ракошинці М. Доктор, В. Крупка, І. Когутич, Ю. Глагола та інші.
17 листопада 1944 року жителі села висловились за возз’єднання Закарпаття з матір’ю — Радянською Україною. їх обранці Дмитро Ковач, Петро Варга на Першому з’їзді Народних комітетів Закарпатської України голосували за возз’єднання Закарпаття з СРСР.
За ініціативою сільських комуністів І. Голода, М. Доктора, П. Шафара, Д. Деркача, І. Курака Народний комітет конфіскував 90 га попівських і куркульських земель і передав найбіднішим селянам, організував збирання посівного зерна для допомоги бідним господарствам. Народним методом були відремонтовані три шкільних приміщення, будинок лікарні, клуб, хата-читальня, поштове відділення, приміщення сільської Ради, відкрито дитсадок, кінотеатр тощо.
Велику допомогу одержали селяни від Радянської влади. В березні 1946 року почала діяти Ракошинська МТС, яка обслуговувала 6751 селянське господарство у 18 селах. Разом з технікою, надісланою із східних областей УРСР, прибули кращі механізатори—головний інженер В. Резніченко, бригадир М. Якименко та інші, які навчили умінню керувати трактором молодих хлопців і дівчат з Ракошина та навколишніх сіл. В МТС було створено 4 бригади, в яких працювало 36 чол., серед них 2 жінки.
Переконавшись, особливо після екскурсій до колгоспів східних областей УРСР, у перевазі колгоспів над роздрібненими господарствами і маючи гарантовану підтримку Радянської влади, трудящі Ракошина у 1948 році почали переходити на колективне господарювання. Дві ініціативні групи стали організаторами двох колгоспів — ім. Калініна та ім. Енгельса.
Вже у 1949 році в колгоспі ім. Калініна об’єдналось 344 господарства, які мали 886 га землі, з них: 579 га орної, 14 га виноградників, 7 га садів та інше. Першим його головою був обраний М. М. Доктор. Колгосп ім. Енгельса в 1949 році об’єднував 372 селянські двори, мав 829 га землі, з них: 617 га орної, 18 га виноградників, 8 га садів та інше. Головою колгоспу ім. Енгельса обрали І. П. Когутича.
Проведенню колективізації в Ракошині намагалися перешкодити куркульські елементи, які агітували проти колгоспу, залякували селян. Та скоро вони були знешкоджені. В серпні 1950 року колгоспи ім. Енгельса та ім. Калініна об’єдналися в один. Одночасно до них приєдналися ще 2 господарства — кайданівський колгосп «Червона зірка» та бенедиківська артіль ім. Будьонного. Об’єднаний колгосп мав у своєму розпорядженні 3402 га землі, 5 великих тваринницьких ферм. В колгоспі працювало 7 рільничих бригад, городня, будівельна, виноградарська та шляхова бригади і 64 ланки. Першим головою правління об’єднаного колгоспу став В. В. Микита.
Вже в перший рік свого існування об’єднаний колгосп Ракошина одержав понад 2 млн. крб. прибутків. Бригада І. Лендєла виростила по 26 цнт пшениці і по 40 цнт кукурудзи з га з усієї площі, ланка К. Больоги одержала по 28 цнт пшениці з 25 га, ланка В. Когутича — по 130 цнт картоплі з 10 га, ланка Г. Молнара — по 50 цнт винограду.
За короткий час колгосп створив міцну кормову базу. Посіви люцерни і конюшини в 1951 році вже досягли площі 320 га. Поголів’я худоби було повністю забезпечено кормами, заготовлено посівний фонд кормових трав і здано державі близько 500 цнт насіння конюшини.
Внаслідок здійснення рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС у колгоспі набагато поліпшилися добір, розстановка і виховання колгоспних кадрів. Бригади і ферми очолили спеціалісти, переважно — комуністи, які зуміли піднести дисципліну праці, організувати колгоспників на боротьбу за виконання виробничих планів. В соціалістичне змагання в той час включилося вже 12 бригад, 3 ферми та 10 ланок. В селі широко розгорнулося будівництво. Зростали прибутки колгоспу. Лише від побудованої у 1954 році теплиці вже через рік колгосп одержав 1760 крб. прибутку.
Натхненна праця, кваліфіковані кадри, нова техніка, добра організація праці сприяли підвищенню продуктивності колгоспного виробництва. У 1957 році виробництво молока на 100 га угідь становило по 260 цнт, тобто збільшилось у порівнянні з 1953 роком в три рази, м’яса вироблено по 44 цнт, або у два рази більше, ніж у 1953 році. Тваринники О. Балла, М. Яров, Л. Ваш, Г. Андрейчик від кожної закріпленої за ними корови надоїли до 2500 кг молока.
Значну роль у підготовці сільськогосподарських кадрів відіграло організоване у 1955 році 3-х річне зоотехнічне навчання тваринників колгоспу, а в 1956 році було проведено перепідготовку колгоспних кадрів. Все це сприяло дальшому зміцненню колгоспу. Врожай зерна в колгоспі майже подвоївся, зокрема кукурудзи становив уже 55,7 цнт з кожного гектара. Грошові прибутки колгоспу з 1953 по 1959 рік подвоїлись і становили 955 тис. карбованців.
За роки семирічки колгосп «XXII партз’їзд» домігся дальшого організаційного і господарського зміцнення. Взяті соціалістичні зобов’язання на честь XXII з’їзду КПРС були на кінець 1963 року повністю виконані. Значну роль у поліпшенні обробітку землі відіграла лукомеліоративна станція. За п’ять років тільки в колгоспі «XXII партз’їзд» нею осушено 750 га земель.
Нині ракошинський колгосп «XXII партз’їзд» — один з передових в районі і області. Він має 3 комплексні бригади: Бенедиківську, Кайданівську і Русківську, а також садо-виноградарські та городні бригади. За ними закріплено 28 тракторів, 4 комбайни та багато інших машин. Більшість робіт на полі та на фермах механізовано.
Добрими показниками зустріли трудівники Ракошина 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції — зібрали по 38,2 цнт всіх зернових і бобових культур з кожного га на площі 1000 га, у т. ч. пшениці по 29,6 цнт, кукурудзи в зерні по 60,1 цнт з га, по 200,9 цнт картоплі, по 591 цнт кормових буряків, по 218 цнт овочів. Окремі ланки і бригади зібрали ще вищий урожай.
Комплексна Русківська бригада, де бригадиром комуніст Г. Д. Пеца, зібрала по 69,3 цнт зерна кукурудзи з площі 45 га, пшениці — по 45 цнт з га, картоплі — по 214, 7 цнт та буряків по 541,8 цнт з гектара. Комсомольсько-молодіжна ланка Олени Рошко з Русківської бригади зібрала по 75,2 цнт кукурудзи, по 241 цнт картоплі, по 617,3 цнт буряків з кожного га. Ланка Павла Крайняниці виростила по 73,6 цнт кукурудзи, по 236 цнт картоплі та по 554 цнт буряків з кожного гектара. Садово-виноградарська бригада (бригадир В. Ю. Когутич) виростила по 110 цнт фруктів.
Гідно зустріли ювілей 50-річчя Великого Жовтня і тваринники колгоспу. На 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили по 569 цнт молока і по 151 цнт м’яса. Зверх плану продано державі 2000 цнт молока. Доходи колгоспу в 1967 році перевищили 3 млн. крб. Неподільний фонд зріс до 2,5 млн. карбованців.
Самовіддана праця ракошинців у ювілейному 1967 році була відзначена найвищою урядовою нагородою нашої країни. Колгосп «XXII партз’їзд» нагороджено орденом Леніна, господарству вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. У тому ж році колгосп нагороджено пам’ятним Червоним прапором Мукачівського райкому КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих х. Урядовими нагородами відзначено і багатьох передових трудівників колгоспу. Ордена Леніна удостоєні голова колгоспу І. І. Колька і бригадир комплексної бригади Г. Пеца. Орден Трудового Червоного Прапора одержав тракторист колгоспу П. Грубінка. Медаллю «За трудову відзнаку» нагороджена свинарка 3. Діаманштейн та інші. В колгоспному господарстві з’явилося багато нових професій, яких раніше не було. На полях і на фермах нині працюють агрономи, інженери, машиністи, трактористи, шофери та інші. Всіх спеціалістів в колгоспі нині працює понад 100 чоловік, абсолютна більшість з них місцеві жителі.
Організатором господарського і культурного життя села є партійна організація, яка налічує 70 комуністів. Більшість з них зайняті безпосередньо в колгоспному виробництві: 20 чоловік працює механізаторами, 14 — бригадирами і ланковими, 9 — у тваринництві і т. д. Комсомольська організація села нараховує 350 членів, з яких понад 300 працюють безпосередньо в колгоспі. Для підвищення політичних знань та ділової кваліфікації комуністів, комсомольців і безпартійних активістів в селі працює 4 початкові політшколи першого і другого року навчання, школа основ марксизму-ленінізму та агрономічна школа.
Міцніло господарство артілі «XXII партз’їзд», мінялося й саме село. Воно все більше набуває вигляду селища міського типу. В центрі села споруджено новий клуб на 300 місць, кінотеатр «Колос». Поруч милує око сад радянсько-угорської дружби, на вулицях прокладено тротуари, відкрито дитячий садок. Обабіч спортивного майданчика розкинувся новий житловий квартал. Всього в селі побудовано за роки Радянської влади 1252 добротні багатокімнатні житлові будинки, 530 з них споруджено за допомогою держави. В центрі села встановлено пам’ятник односельчанам — учасникам Великої Вітчизняної війни, що загинули в боротьбі проти фашистів.
До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрито торговельний комбінат, в якому розміщено універмаг, гастроном, ресторан, кафе.
Значну роботу по благоустрою села провела сільська Рада, її комісії та депутати. У передювілейному змаганні Ракошинська сільрада зайняла перше місце в Мукачівському районі і третє в області. Виконком обласної Ради депутатів трудящих та обласна рада профспілок вручили сільраді пам’ятний малий червоний вимпел, грамоту та третю грошову премію.
Зміцнення економіки села, зокрема розвиток основного господарства села — колгоспу, обумовлює заможне життя трудівників Ракошина. Про це яскраво свідчить хоча б той факт, що тепер в селі у власному користуванні жителі мають 15 автомашин, 450 мотоциклів. Якщо до встановлення Радянської влади в селі було всього З радіоприймачі, то тепер радіоприймач є майже в кожній хаті, крім того, є 380 телевізорів. Постійно зростає число вкладників в ощадні каси. Загальна сума вкладів перевищує 200 тис. карбованців. Про добробут населення свідчить і розвиток в селі кооперативної торгівлі. Лише за 1967 рік товарообіг села перевищив 1 млн. 200 тис. карбованців.
Значного розвитку набула за роки Радянської влади охорона здоров’я. Трудящі вперше одержали змогу безкоштовно лікуватися. Крім дільничної лікарні на 50 ліжок, в селі є 3 фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторія, аптека, дитяча консультація, 53 медичні працівники трудяться нині у селі. Для лікарні споруджено нове приміщення.
За роки вільного життя досягнуто великих успіхів у галузі народної освіти. В селі працюють дві середні, три восьмирічні і три початкові школи та школа-інтернат, в яких щорічно навчається понад 1350 дітей. Щорічно середні школи закінчує по 80—100 чоловік. За всю попередню історію Ракошина з числа його жителів лише 7 чоловік здобули середню освіту. А нині — понад 1300 юнаків і дівчат мають середню освіту, 375 випускників середньої школи вже здобули вищу освіту, а чотири з них стали науковцями. Це — кандидат медичних наук, доцент Львівського медінституту Д. М. Логойда, кандидат біологічних наук, доцент Ужгородського університету Г. М. Рошко, кандидат технічних наук, доцент Львівського політехнічного інституту О. О. Кюдзеній та кандидат фізико-математичних наук, науковий працівник Інституту фізики АН УРСР М. М. Тар.
На території Ракошинської сільської Ради працює 6 сільських бібліотек і 4 шкільні. Книжковий фонд лише в сільських бібліотеках складає понад 33 тис. примірників.
Добре налагоджено в Ракошині культурно-масову роботу. В п’яти сільських клубах працює 6 гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь понад 300 чоловік та хоровий колектив. В 1967 році хор зайняв призове місце на районному і обласному оглядах художньої самодіяльності. Масовими у селі стали фізкультура і спорт. Чудовим подарунком для молоді є новий стадіон на 2 тис. глядачів з волейбольним і баскетбольними майданчиками.
В побуті трудящих дедалі більше проявляються риси нового, комуністичного. В селі щорічно відзначаються день врожаю, день виноградаря, тваринника, городника, комсомольсько-молодіжні весілля, громадянські зірчини. Реєстрація шлюбів і народження провадиться в урочистій обстановці в кімнаті щастя. В селі, де дружно живуть і працюють українці і угорці, часто проводяться свята інтернаціональної дружби, які символізують незламну братерську єдність народів нашої Вітчизни.
Цікаві і міжнародні зв’язки ракошинців. Бригадир Любов Коштура побувала у кооперативі «Спіський Чтвиртак» на Словаччині, а бригадир городньої бригади Софія Мочкош і ланкова Віра Лукачина їздили обмінюватися досвідом з болгарськими овочеводами. Для запозичення досвіду колгоспу в Ракошин не раз приїздили друзі із Чехословаччини і Угорщини.
У наступні роки Ракошин буде зростати і далі. Вже будується нове приміщення для середньої школи на 520 учнів. Закінчується спорудження нового сільського клубу. Перспективним планом передбачено найближчим часом побудувати хлібокомбінат, лазню, житлові будинки та дальше упорядкування села. Трудівники Ракошиного дбають про те, щоб їх село відповідало всім побутовим і культурним вимогам соціалістичного села.
В. І. НЕТОЧАЄВ, І. М. ШЕРШУН