Рахів, Рахівський район, Закарпатська область
Рахів — місто районного підпорядкування, центр району, лежить у мальовничій улоговині над рікою Тисою за 209 км від Ужгорода. Зі Львовом — залізничне сполучення, з Ужгородом — автобусне. Населення — 11,8 тис. чол., у т. ч. 8180 українців, 1400 угорців, 520 росіян, а також представники інших національностей. На території Рахова виявлено скарб бронзових предметів пізньо-бронзової доби (початок І тисячоліття до нашої ери).
Назва міста пов’язується з рухом опришків, які нібито в цій місцевості рахували відібране у багатіїв добро та розподіляли його між бідняками. Не виключено, що назва населеного пункту походить від слов’янського власного імені Рах.
Перша документальна згадка про місто датується 1447 роком. Першими поселенцями Рахова напевне були селяни Закарпаття та Галичини, що тікали сюди від феодальної сваволі. Тай тут вони не знаходили порятунку від кріпосницького гніту — їх закріпачують місцеві феодали Форінтвері та Драгфі. З XVI століття Рахів попадає в кріпосну залежність від Великобичківської казенної домінії. На 1600 рік у Рахові налічувалось 14 господарів, з них — два землевласники, які мали по два господарські двори. Вже на той час досить різко виявляється майнова нерівність селян. Якщо всього в селі налічувалось 13 коней, 12 волів, 60 корів та 920 овець, то у власності одного із господарів було 6 корів, 6 коней та 300 овець, а в іншого — 4 воли і 300 овець. Провідну роль у тогочасному господарському житті відігравало вівчарство. Населення займалося також рибальством, зокрема ловлею форелі в Тисі та мисливством у навколишніх лісах, багатих цінними хутровими звірами, у т. ч. й куницями, шкірки яких були платою за користування панськими наділами та пасовиськами. У 1600 році, наприклад, кріпаки Рахова змушені були платити домінії десятину від овець, 14 шкірок куниць та тисячу штук форелі.
З часом Рахів зростає. З середини XVII століття більш інтенсивно заселяється правий берег Тиси, де розпочинається видобуток солі, яка сплавляється вниз по річці до Великого Бичкова, де знаходиться солянотранспортне управління. За переписом 1720 року в Рахові було вже 54 селянські двори; селяни-кріпаки обробляли на той час 77 кобликів орної землі та 140 косашів луків.
Кам’яниста, важка для обробітку малородюча земля не могла забезпечити селянські господарства хлібом. Урожайність жита становила, наприклад, сам-два, вівса — сам-три. Дещо вищою була врожайність картоплі, але через мізерність селянських наділів її не вистачало для прохарчування 2. У 1720 році 14 кріпаків Рахова мали всього по одному коблику землі, 6 — по півкоблика.
Певного розвитку набуло скотарство. Селяни вирощували худобу і для власних потреб, і на продаж. Рахів лежав на торговому шляху із Галичини до Трансільванії, Молдавії та Угорщини, тому торгівля худобою була тут досить жвавою. У 1720 році прибуток населення від продажу худоби становив 770 форинтів. За виручені гроші селяни закупляли хліб, переважно кукурудзу, сплачували все зростаючі грошові податки.
До середини XVIII століття із селян Рахова щорічно стягали до 200 форинтів поборів (десятина з урожаю), кріпаків змушували також відробляти по 3 дні панщини, платити по 18 форинтів за вівцю, по 4 крейцери від кожного вулика бджіл та по 7 крейцерів від вівці за право випасу на казенних пасовиськах. Крім того, селяни здавали домінії хміль, по вимозі повинні були давати в користування до панського двору своє майно, посуд, худобу.
У XVIII столітті кріпосний гніт посилюється. Управителі Великобичківської казенної домінії заставляють селян-кріпаків працювати виключно на заготівлі та сплавлюванні лісу. Крім твердих порід деревини, масово заготовлявся смерековий кругляк, який по річці спускався до Великого Бичкова, а звідти в глибину Угорщини. Зокрема у 1720 році кріпаками Рахова було сплавлено по Тисі до Великого Бичкова 94 плоти деревини. Наприкінці XVIII століття заготівля і транспортування лісу проводились виключно кріпаками за рахунок відбування панщини.
За урбаріальною реформою Марії-Терезії 120 селянських дворів Рахова одержали 30 земельних наділів. За користування ними селяни повинні були відбувати щорічно 1180 днів панщини з тяглом, 3760 днів пішої панщини, платити 153 форинти замість дев’ятини врожаю, 120 форинтів за хату, здавати 36 сажнів дров, 72 курчат, понад 430 яєць тощо. Насправді повинності селян були ще вищі, ніж передбачалось урбарієм. Селянин Михайло Друляк за півнаділу землі змушений був відробляти поміщику 30 днів з волами, 61 день пішої роботи, платив 2 форинти 45 крейцерів дев’ятини, 1 форинт за хату та інші побори. У 1782 році силами кріпаків було побудовано перший дерев’яний міст через Тису.
У XVIII столітті кріпаки Рахова брали активну участь у опришківському русі, зокрема в загонах Івана Пинті, Федора Бойка, Івана Пискливого, а пізніше Олекси Довбуша, Василя Баюрака та інших, що діяли в горах поблизу Рахова.
У середині XIX століття в селі проживало 2985 чол., у т. ч. 540 на присілках Лаз, Вільховатий, Берлебаш, Білин, Неудорф. У Рахові діяло дві церковнопарафіяльні школи, в яких навчалось 56 дітей.
Після скасування кріпацтва економічне становище селян майже не поліпшилось. За аграрною реформою переважна частина селян Рахова одержала мізерні наділи, а 175 желярів зовсім не отримали землі. Урбаріальне врегулювання, проведене в інтересах поміщиків та куркулів, викликало невдоволення селян протягом всієї другої половини XIX століття. В 1900 році селяни Рахова скаржились на пограбування їх під час комасації, зокрема вказували, що їм було виділено землю, непридатну для користування і то в дуже малій кількості. Обезземелення, непосильні податки приводили до дальшого зубожіння селян. На той час у Рахові чітко виділились сільська біднота та куркульство. Згідно перепису 1900 року, в Рахові із 2854 чол. дорослого населення 1662 були зайняті в сільському господарстві, 207 — в ремісничому виробництві, 55 — в торгівлі, 62 — на транспорті; в селі було 162 поденники, понад 100 наймитів, 405 сезонних робітників-заробітчан. В числі ремісників було 9 ковалів, 6 столярів, 29 мулярів, 20 шевців і чоботарів тощо. В руках багатіїв були зосереджені десятки гольдів орних земель, луків і пасовиськ. Так, корчмар Менчел мав 124 кадастральні гольди пасовиськ, багатій Беркела — 192 гольди пасовиськ і лук. З числа українських багатіїв Прокопюк мав 36 гольдів землі та лісу, Попович — 58 гольдів тощо. Великим землевласником була і уніатська церква. В той же час селянин Лиман володів 220, а Ковач — всього 34 кв. сажнями землі.
Малоземельні та безземельні селяни, шукаючи виходу з тяжкого становища, орендували землю з третіх рук, вдавались до допоміжних заробітків. Вони працювали на лісозаготівлях, сплавленні плотів, будівництві шосейних шляхів, інші наймитували, але мізерні заробітки не рятували від злиднів.
У 1908 році тільки на лісозаготівлях працювало 110 робітників Рахова. їх денна плата складала всього 4 — 5 крон, яких ледве вистачало на прохарчування. Підприємці жорстоко експлуатували бідноту, відсутньою була всяка безпека праці. У лютому 1909 року в один день на лісозаготівлях загинуло троє жителів села: Ф. Ігнатюк, Ю. Козурак та І. Мельничук. Небезпечною була і робота бокорашів.
Зовсім не провадилось медичне обслуговування населення Рахова; внаслідок цього високою була смертність. У 1908 році, наприклад, в селі народилося 349, а померло 198 чоловік.
Занедбаною була і справа народної освіти та культури. На початку 80-х років XIX століття з усього населення письменними були лише 526 чоловік. У Рахові були тільки дві початкові школи, які відвідувало 150 учнів.
Населення Рахова зростає. У 1881 році тут проживало 3556 українців, 650 німців, 316 угорців та люди інших національностей, налічувалось 1130 будинків. На 1900 рік населення становило вже 5875 чоловік.
Перша світова війна принесла трудящим Рахова нові нещастя. Збільшуються податки, частішають реквізиції. Після запеклих боїв у жовтні 1914 року Рахівщину зайняли російські війська. Трудівники села вітали простих російських солдатів; деякі жителі були провідниками російських частин у горах. Австро-угорські війська, знову зайнявши Рахів на початку 1915 року, жорстоко розправилися з селянами за братання з російськими воїнами; кілька жителів Рахова було розстріляно. В дальшому ході війни Рахів ще два рази переходив з рук в руки, був місцем запеклих боїв.
Внаслідок воєнних дій та пограбування населення Рахова голодувало. Черва гостру недостачу кормів та швидке зростання цін на найнеобхідніші промислові товари багато селян змушені були продавати свою худобу. Тогочасні цензорські донесення містять чимало таких примітних уривків із листів: «Ми неспроможні тримати далі худобу, нема у нас кормів на зиму»,— писав своєму родичу на фронт Степан Юркуц із Рахова. На продажу худоби наживалися насамперед спекулянти.
Велика Жовтнева соціалістична революція мала великий вплив на трудящих Рахова. Вже у 1918 році в Рахів повертається з Росії багато колишніх військовополонених, які були очевидцями історичних звершень у Росії та на Україні.
Трудящі Рахова вже в першій половині листопада 1918 року рішуче піднялись на боротьбу за своє визволення. 18 грудня 1918 року представники Рахова взяли участь у «соборі» в Мармарош-Сігеті, де разом з іншими представниками трудящих Мармарощини рішуче виступали проти спроб угорських буржуазних націоналістів залишити Закарпаття в складі буржуазної Угорщини і вимагали возз’єднання з українським народом.
21 січня 1919 року на Всезакарпатський з’їзд в м. Хусті зібрались представники більшості міст і сіл Закарпаття. Від Рахова на ці збори, на жаль, пролізли буржуазно-націоналістичні елементи, які голосували за «соборну Україну», всіляко перешкоджали возз’єднанню Закарпаття з Радянською Україною. Проте буржуазним націоналістам не вдалось відвернути трудящих від боротьби за своє соціальне і національне визволення.
У березні 1919 року, після виникнення Угорської Радянської Республіки, трудівники Рахова зразу ж включились у боротьбу за встановлення Радянської влади на Закарпатті. 4 квітня 1919 року Народний комісаріат Рахівського (Тисодолинянського) округу оголосив про проведення виборів до Рад з 6 по 24 квітня 1919 року. В зверненні, зокрема, зазначалось, що «…кожне село дістане пасовисько», що «…всі державні полонини без винятку перейдуть у власність народу і окружна Рада вирішить, на якій полонині, які села будуть випасати худобу…» У зверненні наголошувалось, що Угорська Радянська Республіка уклала з Російською Радянською Республікою договір про оборону та взаємну допомогу.
Рада робітників, солдатів і селян Рахова була обрана 6 квітня 1919 року. Головою виконкому Ради — директоріуму став селянин П. П. Попенко.
Створюється загін Червоної гвардії, одним з перших бійців якого були, зокрема, М. Гулин, Ю. Ліпчей, М. Мойш, А. Шлосер. Сільську Червону варту очолив А. Штефан. Рахівські червоногвардійці брали участь у боях проти військ боярської Румунії.
У квітні 1919 Рахів зайняли білорумунські окупанти. Запанував терор і грабунки. Окупанти жорстоко розправлялись з активістами Радянської влади, червоногвардійцями, зокрема вбили П. П. Попенка (його ім’я присвоєно одній з вулиць Рахова).
Весною 1920 року на зміну румунським прийшли чехословацькі інтервенти.
Становище трудящих майже не поліпшилось; вони й далі терпіли важкий соціальний, політичний та національний гніт. Рахів стає центром округу.
Влітку 1920 року в Рахові починає діяти група Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСП). Після створення Комуністичної партії Чехословаччини група МСП вливається до міської організації КПЧ, яку очолює Г. Шімон. В наступні роки комуністичну організацію села очолювали комуністи Ю. Линчей та В. Годинко. Рахівські комуністи були в перших лавах борців проти експлуатації, за поліпшення становища трудящих. Коли у 20-х роках посилилось безробіття (на 1924 рік — 340 безробітних), комуністи села—члени сільського управління—вимагали забезпечення їх роботою, надання голодуючим продовольства.
У серпні 1924 року, в день роковин першої світової війни, в Рахові відбулась антивоєнна маніфестація.
У період підготовки до виборців у чехословацький парламент у 1925 році переслідування комуністів властями посилюється. Так, 4 листопада 1924 року жандарми арештували комуніста Бернарда Ербста, який роздавав селянам комуністичну брошуру «Виборчий маніфест» та комуністичні газети «Карпатська правда» і «Мункаш уйшаг», де були викладені вимоги Закарпатської комуністичної організації та піддавались нищівній критиці урядові і опозиційні буржуазно-націоналістичні партії.
У 1927 році трудівники Рахова об’єднались у Червоні профспілки, які очолили комуністи. Червоні профспілки укладали колективні договори з власниками лісопилок та з дирекцією лісового управління в Рахові. Вони постійно вимагали у підприємців поліпшення умов праці лісових робітників, підвищення заробітної плати тощо.
30 серпня 1927 року Рахів зазнав великої повені, внаслідок якої частина села була затоплена, знищено весь урожай картоплі та кукурудзи, загинуло багато домашньої худоби.
Зважаючи на злидні, що зросли у зв’язку із стихійним лихом, у вересні 1927 року депутати-комуністи чехословацького парламенту внесли проект закону про негайне надання потерпілим допомоги. У проекті закону передбачалось забезпечення бідноти харчами, одягом і притулком, списання усіх податків, проведення регуляцій рік, щоб у майбутньому уникнути небезпеки повеней.
На 1929 рік у Рахові проживало 6875 чол., з них 4844 українці, 542 угорці, 498 німців, 19 словаків тощо. Переважна більшість населення Рахова була неписьменною. Читати і писати вміло тільки 2220 чоловік. Із 1370 дітей шкільного віку початкову школу відвідувало всього 482 дітей. На вимогу комуністів у Рахові була організована горожанська школа, в якій навчалося 82 учні.
Неграмотність основної маси населення, його неоднорідний національний склад вимагали від комуністів, керівників профспілкових організацій напруженої роботи. Велика увага приділялась самоосвіті робітників. Комуністи розповідали робітникам про Радянський Союз, про те, як вирішено там національне питання, як ліквідовано неграмотність. Під керівництвом комуністів щороку проводилось відзначення революційних свят, у 1939 році було відзначено день народження Т. Г. Шевченка. Газета «Карпатська правда» виписувалась майже кожним робітником Рахова; серед трудящих поширювалась також література, надіслана з Радянської України.
За читання комуністичної преси чеські власті переслідували трудящих. Так, у 1921 році одного з селян Рахова було оштрафовано на 200 крон за те, що він читав і поширював газету «Правду».
Під час світової економічної кризи 1929—1933 рр. становище трудящих Рахова погіршилося. Зросла армія безробітних, різко впала заробітна плата; за визнанням Рахівської дирекції державних лісів, оплата лісорубів зменшилась на 72— 76 процентів.
В цей період симпатії до Радянського Союзу, який закінчував свою першу п’ятирічку, зростають. Багато рахівчан виявило бажання виїхати в Радянський Союз, де, за визнанням самої буржуазної влади, було ліквідовано безробіття. Буржуазія доклала немало зусиль, щоб перешкодити виїзду рахівчан до Країни Рад. В донесенні Рахівського окружного управління від 2 лютого 1932 року зазначалось про голодні походи безробітних. Донесення закінчувалось словами: «Взагалі слід сказати, що в нашому окрузі останнім часом Комуністична партія дуже посилила свою агітацію, яка спрямована проти держави і проти всього чеського. Присікти цю агітацію немає змоги, тому що не можна спіймати тих агітаторів, бо місцеве населення покриває їх, не виказує, тому дуже бажано, щоб діяльність Комуністичної партії була остаточно присічена розпущенням її та вжиттям суворих заходів з боку держави».
Агітацією для властей були і вимоги трудящих щодо підвищення заробітної плати. У серпні—жовтні 1932 року страйкарі Рахова домоглися часткового збільшення зарплати.
В післякризисний період комуністи Рахова організовували трудящих на страйкову боротьбу проти експлуататорів, проти загрози фашизму. 30 листопада 1934 року комуніст І. Седлак передав сільській управі вимоги комуністичної організації Рахова з 25 пунктів (на той час вона налічувала 30 чоловік). Під керівництвом комуністів у січні 1935 року робітники Рахова разом із лісорубами провели один з найбільших страйків не лише на Рахівщині, але й на Закарпатті. Під час цього двомісячного страйку комуністи досягли єдності дій всіх робітників Рахова, ізолювавши і викривши профашистську партію АЗС (автономний землеробський союз), яка виступала проти страйкової боротьби. Рахівська окружна партійна організація взяла безпосередню участь у керівництві страйком. 21 лютого 1935 року відбувся «голодний» похід трудящих до окружного управління.
Страйк закінчився 12 березня 1935 року перемогою трудящих, які домоглись підписання колективної угоди та підвищення розцінок робіт від 20 до 100 процентів. У грудні 1935 року робітники Рахова провели страйк солідарності з страйкарями Чинадієвого, Сваляви.
Гостру страйкову боротьбу лісоруби Рахова вели у травні 1937 року; підприємці змушені були задовольнити вимоги робітників.
Пам’ятною подією в історії революційної боротьби рахівських лісорубів був день 29 серпня 1937 року. В цей день комуністи Рахова організували «День лісових робітників», який вилився в могутню маніфестацію проти фашизму і реакції.
Колони трудящих пройшли вулицями міста під лозунгами-вимогами «Геть фашизм!», «Геть аграрну реакцію!», «Жадаємо негайну допомогу потерпілим від посухи!», «Довезіть доброї і дешевої кукурудзи!», «Геть спекулянтів з гнилою кукурудзою!», «Геть дороговизну, покарати тих, що роблять дороговизну!» тощо. Рахів ще не бачив такої маніфестації. Робітники поставили вимогу збільшити зарплату на 30 проц., знизити ціни на споживчі товари, заключити новий колективний договір, надати допомогу голодуючим. Того ж дня на площі зібралося понад 2 тис. чоловік. «День лісових робітників» у Рахові вилився в масову демонстрацію єдності боротьби за соціальні і національні права робітників і селян.
В наступні роки авторитет комуністів невпинно посилювався; комуністична організація стала найбільш впливовою силою в селі.
Під час виборів до чехословацького парламенту в 1935 році за комуністів було подано 1795 із 3614 голосів. А в 1936 році, на виборах в окружне представництво, за кандидатів-комуністів на Рахівщині було подано 8923 голоси. Із 16-ти членів місцевого управління 6 членів було обрано від КПЧ3.
Комуністи вміло поєднували боротьбу за економічні вимоги з політичною боротьбою, очолювали виступи трудящих за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Робітники та селяни Рахова добре розуміли небезпеку війни, вони активно боролися за єдність дій з пролетаріатом Чехословаччини, за збереження демократичної республіки, проти загрози внутрішнього і зовнішнього фашизму.
Протягом панування чехословацької буржуазії занедбаною була справа охорони здоров’я трудящих Рахова. У 20—30-х роках тут був один лікувальний заклад багатія-приватника та працювало 3 лікарі, які лікували хворих за високу плату. У селі була державна початкова школа з українською мовою навчання, яку відвідувало 885 дітей, та горожанська школа, де в 1926 році навчалось 113 учнів, працювали 4 вчителі.
В 1938—1939 роках рахівчани були свідками злочинів українських буржуазних націоналістів, які добившись утворення на частині Закарпаття т. зв. «Карпатської України» на чолі з гітлерівським агентом Волошиним, вчинили звірячу розправу над комуністами та прогресивно настроєними трудящими. На горі Думен поблизу Рахова волошинівці створили концентраційний табір, де катували передових людей Закарпаття. Комуністи змушені були піти в глибоке підпілля.
На 1939 рік у Рахові діяли 4 приватні лісопилки, на яких працювало 138 робітників. Соціальна структура тодішнього сільського населення Рахова була такою: 400 селян мало по 2—5 гольдів землі, 200 — по 5—10 гольдів, 153 — по 10 — 25 гольдів та 22 — від 25 до 100 гольдів.
У березні 1939 року Рахів, як і все Закарпаття, попав під гніт хортистської Угорщини. Життя трудящих погіршується. По-звірячому були вбиті громадяни П. Кушнір, В. Веклюк, В. Николюк та інші. Хортисти намагались створити у Рахові організацію фашистської партії, робили спроби привернути на свій бік хоч частину населення. У цьому їм сприяли різні ренегати, зокрема агент угорської розвідки греко-католицький піп Петро Дем’янович. Це з його допомогою в Рахові було створено «Мадьяро-Руську Народну Раду» та терористичну банду «Сабад чапат». З церковного амвона цей фашистський лакей всіляко проклинав боротьбу трудящих проти окупантів. За вірну службу своїм хазяям його було призначено депутатом угорського парламенту. Після визволення Рахівщини цей бандит у рясі намагався видати себе борцем за возз’єднання. Трудящі Рахова викрили злочинну діяльність ката. Він поніс заслужену кару.
Незважаючи на терор, комуністи Рахова, зокрема Василь Йонаш, Микола Ролюк, Іван Бойко, Петро Думен та інші, проводили активну антифашистську діяльність. Вони поширювали серед трудящих комуністичну літературу та листівки, розповідали правду про визвольну війну народів Радянського Союзу проти гітлерівських загарбників та їх союзників — фашистів хортистської Угорщини.
Однією з форм протесту проти фашистського окупаційного режиму в 1939— 1940 рр. був перехід трудящих у Радянський Союз, що особливо посилився після
визволення Західної України і возз’єднання її з Радянською Україною, коли радянський державний кордон проліг вздовж Карпатського хребта. За неповними даними, з Рахова в СРСР перейшло 34 чол., переважно комуністи і комсомольці. Окремі з них переходили до Радянського Союзу з сім’ями.
Значного поширення набула і така форма опору, як відмова від служби в фашистській армії, втеча з угорських військових частин. Ось що писалось в одному з донесень жандармерії Рахова від 6 квітня 1944 року: «Серед жителів міста поширюються комуністичні ідеї. Жителі всілякими шляхами ігнорують і саботують порядки і розпорядження влади, співчувають партизанам». В цьому донесенні подано список 17 жителів Рахова, яких, на думку жандамерії, доцільно інтернувати.
Активну участь у підпільній боротьбі проти фашистських окупантів в період 1939—1944 рр. брали мешканці Рахова М. Руснак, Д. Брана, В. Гаврилюк, М. Роман, І. Бойко і В. Бойко. Згідно донесення рахівського священника епіскопу Мукачівської єпархії від 17 лютого 1942 року комуністичні ідеї в Рахові поширювали Ю. Піцура, І. Брана, І. Беркела, М. Семенюк та інші.
За роки окупації Рахів зазнав жахливих людських втрат. Фашистами було розстріляно, арештовано і інтерновано 2233 жителі Рахова, переважно єврейського населення.
Рахів і його околиці були перетворені фашистами в укріплений вузол оборони. Як заявляли фашисти, взяти Рахівський «горішок» було неможливо.
Успіх операції по визволенню Рахова став можливим завдяки майстерно підготовленому і здійсненому маневру радянських військ, які зуміли по бездоріжжю, переходячи через кручі і провалля, лісовими хащами обійти Рахівський вузол оборони і вдарити з тилу. Першими зробили це 15 жовтня 1944 року бійці 768 стрілецького полку, зокрема підрозділи капітана С. С. Скакуна та лейтенанта І. Д. Коробова, які здійснили обхідний маневр, вийшли в тил гітлерівців і першими ввірвались у Рахів. Відважні офіцери були нагороджені орденами бойового Червоного Прапора. 16 жовтня Рахів був повністю очищений від фашистів.
Ніколи не забудуть рахівчани цього пам’ятного дня. Як свідчить начальник політвідділу 135-і стрілецької Ямпольської дивізії: «Весь народ вийшов на вулиці в святковому вбранні, частини Червоної Армії були зустрінуті з церковним дзвоном, населення вийшло з розгорнутими червоними прапорами, а попереду йшли найстаріші жителі села з хлібом-сіллю. Всі жителі села носили на грудях червоні банти. На багатьох будинках були вивішені червоні прапори. В місто прибули численні жителі навколишніх присілків. Всі з ентузіазмом розповідали один одному про свої зустрічі з бійцями Червоної Армії, яка назавжди позбавила їх від іноземного іга. В честь Червоної Армії жителі Рахова і гуцули з околиць скандували привітальні вигуки… Бійцям і командирам підносили сувенірні гостинці, фрукти і вино».
В історії Рахова почалась нова славна сторінка. Тут відразу ж були створені, органи народної влади — сільський та окружний Народні комітети. Комуністи Рахова, які вийшли з підпілля, взяли найактивнішу участь у створенні органів місцевої влади. Першим головою Рахівського окружного Народного комітету було обрано Ю. Ю. Штефанця, а головою Рахівського селищного Народного комітету — В. П. Годинку.
Рух трудящих Рахова за возз’єднання з Радянською Україною, що розпочався відразу ж після визволення, очолили комуністи села (на той час партійна організація Рахова налічувала 30 чоловік). Делегатами Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України були одностайно вибрані В. П. Годинка, Ю. Ю. Штефанець, П. П. Думен та С. П. Бойко, які за дорученням рахівчан підписали Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Повернувшись з Мукачевого, делегати розповіли трудящим Рахова про Маніфест та про звернення з’їзду до трудящих Закарпаття з закликом відбудовувати народне господарство.
У листопаді 1944 року в Рахові вже діяв окружком партії, першим секретарем якого було обрано М. І. Ролюка. Були створені первинні партійні організації на підприємствах і в селах Рахівщини. На 1 листопада 1945 року в Рахівському окрузі було створено 17 первинних партійних організацій, у т. ч. З на підприємствах та 14 в селах. Організовується також окружний комітет комсомолу та 14 первинних комсомольських організацій, в яких нараховувалось 420 членів СМЗУ, у т. ч. 75 чол. у Рахові.
Важливу роль у мобілізації трудящих на відбудову і розвиток народного господарства відіграли також профспілки. На 7 жовтня 1945 року в окрузі налічувалося З тис. членів профспілок.
Уже в 1946 році на основі постанов ЦК КП(б) України та Ради Міністрів УРСР в Рахові починаються підготовчі роботи по будівництву картонної фабрики.
Невдовзі Рахівська картонна фабрика, яка виросла на берегах Тиси, стала гордістю рахівчан. Це одне з перших підприємств, побудованих після возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Головні цехи фабрики — картоно-ящиковий, механічний, транспортний, ремонтно-будівельний. Фабрика має своє енергетичне господарство — потужну ТЕЦ. Перший картон рахівчани дали народному господарству країни у 1952 році; того року його випуск становив 2,8 тис. тонн.
У 1955 році фабрика досягла проектної потужності картоноробної машини — 10 тис. тонн картону в рік. Було завершено будівництво теплоелектроцентралі, що дало змогу ввести в дію ще одну картоноробну машину. Наприкінці 1957 року закінчився монтаж потокової лінії по виробництву картонних ящиків. В 1957 році було вироблено 500 тис. штук картонних ящиків під вершкове масло, а вже в 1958 році — 4 млн. 300 тис. штук. За роки семирічки на вищий рівень піднялись механізація та автоматизація виробництва, що дозволило збільшити випуск валової продукції у два з лишком рази, випуск картону — на 47 проц., а картонних ящиків — у три рази; продуктивність праці за цей період зросла на 76 процентів.
Колектив фабрики завершив семирічку достроково. Надпланової продукції було випущено на суму понад 4 млн. крб., а в цілому у 1965 році фабрика дала продукції на 10 млн. 99 тис. карбованців. Збільшення випуску продукції досягнуто за рахунок впровадження передової технології, нової техніки. На фабриці введено в дію нові поточні лінії, реконструйовано висічний автомат для виробництва картонних ящиків. Всі роботи по модернізації фабрики колектив провів власними силами. Рахівські картонники добре оволоділи своєю професією, стали досвідченими майстрами виробництва.
За станом на 1968 рік на фабриці працювало 997 чол., у т. ч. 70 інженерно-технічних працівників, 37 службовців та 890 робітників. Фабрика працює переважно на переробці макулатури та м’яких порід деревини. Продукція картонників надходить майже в усі братні республіки нашої країни.
Картонники — передовики соціалістичного змагання. У І кварталі 1966 року вони завоювали перше місце в соцзмаганні та перехідний Червоний прапор Міністерства лісової деревообробної і целюлозно-паперової промисловості СРСР і першу грошову премію. На фабриці виросли чудові кадри спеціалістів.
Неухильно зростає продуктивність праці трудівників фабрики. Так, наприклад, якщо у 1952 році виробіток на одного робітника складав 2571 крб., то в 1966 році він зріс до 15 572 крб., а випуск валової продукції за цей період збільшився з 540 до 10 099 тис. карбованців.
Передбачається дальше зростання виробничих потужностей фабрики. Планується монтаж третьої картоноробної машини продуктивністю 32 тис. тонн картону на рік, буде також модернізовано другу картоноробну машину. З кінця 1967 року фабрика працює за новою системою планування та економічного стимулювання.
За високі показники, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, рішенням бюро Закарпатського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих і президії обласної Ради профспілок колектив Рахівської картонної фабрики занесений в обласну ювілейну книгу Трудової Слави.
Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю картонників, багато з них удостоєні урядових нагород. Серед нагороджених — бригадири слюсарів І. В. Юрак та О. О. Кушнір, сортувальниця С. Л. Оренчак, бригадир вантажників М. М. Думен, токар Й. М. Фетько, робітниця Г. П. Сас, майстер С. С. Єгорова, начальник цеху Л. І. Малишев, директор фабрики О. С. Євстратенко та інші.
Картонна фабрика — це ціле благоустроєне містечко: житлові квартали, восьмирічна школа, дитячий комбінат, водолікарня, їдальня, Будинок культури, добре впорядкований стадіон, плавальний басейн з підігрівом води, і, нарешті, оранжерея. Багато квітів, декоративних дерев та кущів посаджено на всій території фабрики.
В 1960 році ліспромгосп та лісгосп Рахова об’єдналися у Рахівський лісокомбінат. Підприємство переходить до разрахункової лісосіки, неухильно зменшуються масові вирубки лісу, неослабна увага приділяється посадкам нових лісонасаджень. Так, у 1967 році було посаджено 253 га нових лісів, проведено «освітлення» лісів на площі 755 га та здійснено прочистку лісу на площі 964 гектари.
Лісокомбінат повністю забезпечує свої потреби у посівному та посадочному матеріалі цінних шпилькових і листяних порід дерев — площа розсадників і шкілок лісокомбінату займає 9,5 гектара. Ці заходи позитивно впливають на заліснення і відновлення «зеленого золота» Карпат.
За роки Радянської влади змінився і сам характер праці. На лісорозробках з’явилась нова техніка — трельовочні трактори, підйомні крани, електропили, електролебідки, автомашини тощо, якими керують люди нових професій — механіки, слюсарі, шофери, крановщики, електромеханіки та інші. Продукція лісокомбінату — ділова деревина, художні меблі та сувеніри, пиломатеріали, відправляється не тільки в братні союзні республіки, а й за кордон.
У 1950 році в Рахові була створена промислова артіль, яка згодом виросла в меблеву фабрику; в 1962 році вона була приєднана до лісокомбінату на правах цеху. Фабрика випускає художні меблі. В 1963 році нею випущено продукції на 450 тис., а в 1967 році — на 843 тис. карбованців.
Із 1946 року в Рахові діє маслозавод, який займається переробкою молочної продукції колгоспів району. В 1963 році валова продукція заводу становила 490 тис., а в 1967 році — 795 тис. карбованців.
У 1954 році в Рахові став, до ладу новий хлібокомбінат, який замінив кустарні хлібопекарні, що існували раніше. Він перетворився у високомеханізоване підприємство, яке забезпечує хлібобулочними виробами не тільки трудящих міста, але й населення навколишніх сіл. Хлібокомбінат щорічно дає продукції на 587 тис. карбованців.
Із 1957 року в Рахові працює харчокомбінат, який здійснює переробку фруктів, дикоростучих ягід та грибів. У 1966 році харчокомбінат було перетворено в соко-винний завод. В 1967 році його валова продукція становила 680 тис. карбованців.
За роки Радянської влади із відсталого села Рахів перетворився в промисловий центр району. В місті працює 7 промислових підприємств, шляхово-експлуатаційна та ремонтно-будівельна дільниці, міжколгоспбуд, райоб’єднання «Сільгосптехніка». Картон, ділова деревина, пиломатеріали, меблі — ось чим славиться нині Рахів. Продукція промислових підприємств Рахова користується великим попитом у населення. Підприємства та організації міста щорічно випускають продукції на 16,5 млн. карбованців.
На промислових підприємствах, у транспортних, шляхових і будівельних організаціях міста працює понад 3 тис. робітників, значна частина з них є висококваліфікованими спеціалістами, які постійно підвищують свою кваліфікацію та загальноосвітній рівень шляхом навчання без відриву від виробництва.
Колективи підприємств та організацій міста домагаються значних виробничих успіхів під керівництвом партійної організації Рахова, що становить понад 500 членів КПРС; у місті налічується понад 1400 членів ВЛКСМ.
Повнокровним життям зажило і трудове селянство Рахова. Вже 17 липня 1948 року була створена сільськогосподарська артіль «Верховина». Ініціаторами організації колгоспу були комуністи 1.1. Бернар, М. Д. Йонаш, В. П. Годинка, Д. Д. Брана та інші. Головою артілі було обрано комуніста І. І. Бернара. За станом на 10 листопада 1949 року в колгоспі налічувалось 75 дворів, було усуспільнено 181 га земельних угідь, 27 голів худоби, в т. ч. 17 корів, 6 волів і 4 коней.
Нині артіль — високорозвинене господарство, яке неухильно добивається все нових успіхів. Воно спеціалізується на вирощуванні великої рогатої худоби та овець, це зумовлено зокрема тим, що переважна частина земель навколо міста придатна тільки для сінокосів та випасу худоби. Колгосп має лише один орний масив у долині ріки Тиси, що становить 29 гектарів.
За артіллю закріплено 5088 га земельних угідь (орні землі, присадибний фонд, сінокоси, пасовиська і ліси). Про невпинний ріст економіки колгоспу свідчать його неподільні фонди, які неухильно збільшуються. Якщо в 1959 році вони становили 33 200 крб., то в 1965 році — 57 100 карбованців. Раніше, крім картоплі, інших культур в Рахові майже не садили, а зараз тут вирощуються овочі, кукурудза для силосу. В 1965 році колгоспники зібрали на силос по 500 цнт кукурудзи з га та по 151,7 цнт картоплі. Успішно розвивається колгоспне тваринництво. На 1 січня 1967 року у колгоспі налічувалось 780 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 220 корів, близько 2 тис. овець.
Промислові підприємства міста надають колгоспам значну шефську допомогу. Колектив картонної фабрики побудував і обладнав для рахівського колгоспу їдальню, гуртожиток для тваринників, капітально відремонтував водопровід, кормопереробну машину, сконструював мішалку для виготовлення кормів, кормокухню тощо. Всі колгоспні механізми ремонтуються силами робітників картонної фабрики. Крім того, картонники побудували і повністю обладнали показову районну агротехнічну лабораторію в колгоспі ім. Жданова села Середнього Водяного, виготовили розкидач мінеральних добрив тощо.
В 1966 році колектив фабрики подарував підшефному колгоспу «Верховина» радіостанцію, що дало можливість тримати зв’язок з тваринниками, які в літній період перебувають на полонинах. Дійову шефську допомогу надають підшефним колгоспам і інші промислові підприємства міста: Рахівський лісокомбінат — колгоспу «8 Березня» села Богдана, автопарк — колгоспу «1 Травня» села Верхнього Водяного, шляхово-експлуатаційна дільниця — колгоспу «Гірська Тиса» села Квасів. Колективи підприємств міста та колгоспів району часто організовують дружні зустрічі, влаштовують концерти, проводять свята серпа і молота, на яких вшановують знатних людей праці.
Рахів невпинно розширюється благоустроюється. Великого розмаху набрало в місті житлове будівництво. За рахунок спорудження комунальних багатоквартирних будинків та індивідуального будівництва житловий фонд міста порівняно з 1945 роком подвоївся. За роки Радянської влади в місті збудовано 760 індивідуальних будинків (всього в місті — 2100 будинків). Переважна більшість індивідуальних забудовників: одержала від держави грошову допомогу в порядку позики. Рахів став благоустроєним містом. Замощено десятки вулиць, збудовано міст через Тису, упорядковано водопостачання. В місті поруч з картонною фабрикою виріс цілий район будинків, що вишикувались у нові вулиці — Перемоги, Лесі Українки, Олекси Борканюка, Радянська та інші.
У 1966 році для благоустрою міста було виділено 98 тис. крб. державних коштів. Крім того, 45 тис. крб. було використано на ремонт
житла. Швидко зростає комунальний житловий фонд. Тільки в 1966 році було здано в експлуатацію два багатоквартирні житлові будинки на 82 квартири, споруджено новий будинок комбінату побутового обслуговування.
В центрі міста — могила Героя Радянського Союзу Олекси Борканюка, страченого угорськими фашистами 1942 року в будапештській тюрмі. Поряд розташовані братські могили воїнів Радянської Армії, які полягли в боях за визволення міста від чужоземних окупантів.
Неухильно зростає кількість торговельних підприємств та підприємств громадського харчування Рахова. До послуг трудящих міста чотири торговельні організації, у віданні яких є 55 торговельних підприємств. У Рахові є 7 їдалень, ресторан, 18 продовольчих, промтоварні та господарчі магазини. В 1963 році центральну вулицю міста прикрасив новий двоповерховий універмаг «Трембіта».
На належному рівні охорона здоров’я трудящих. В місті працює нова лікарня на 200 ліжок, два фельдшерсько-оздоровчі пункти, два диспансери, профілакторій з електро- і водолікуванням, поліклініка. На варті охорони здоров’я трудящих міста — 40 лікарів та 87 медичних працівників середньої кваліфікації.
Мальовничі Карпати, джерела мінеральних вод, цілюще гірське повітря щороку приваблюють у місто понад 10 тис. відпочиваючих з різних кінців Радянського Союзу. В 1954 році в місті відкрито природний парк ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією, який став улюбленим місцем відпочинку трудящих Рахова та туристів. Для бажаючих займатися спортом в місті обладнано два стадіони, відкрито басейн, спортзал тощо. З 1958 року в Рахові працює дитяча гірсько-лижна спортивна школа ДСТ «Авангард», де майстерністю гірсько-лижного спорту оволодівають 150 учнів.
Невпинно підвищується добробут трудящих Рахова. Свідченням цього, зокрема, є той факт, що на 1968 рік сума особистих вкладів рахівчан у місцевій ощадкасі становила 433 тис. карбованців. Майже кожна сім’я має радіоприймачі, в місті з’явилось багато телевізорів.
Неослабна увага приділяється пенсійному забезпеченню трудящих. Тільки пенсіонери та багатодітні матері міста щомісяця одержують від держави понад 35 тис. карбованців. Багато робітників та службовців міста проводять свої відпустки в санаторіях, турбазах та в будинках відпочинку нашої країни. Так, у 1965 році тільки робітники лісокомбінату одержали 30 санаторних путівок, у т. ч. 7 безкоштово, 8 путівок у будинки відпочинку, туристські путівки.
За роки Радянської влади в місті відбулась справжня культурна революція. До визволення Закарпаття в Рахові дві третини населення було неписьменним. Лише одиниці, здебільшого службовці, мали вищу і середню освіту.
На 1967/68 навчальний рік у Рахові працювали початкова, три восьмирічні, середня масова та середня школи робітничої молоді, в яких навчалося 2409 учнів, у т. ч. 326 чол. у вечірній школі. Понад 200 обдарованих дітей робітників, колгоспників та службовців навчаються в дитячій музичній школі. Дітей навчають 140 учителів.
Нині Рахів — місто суцільної грамотності. За період Радянської влади вищу освіту здобуло 300 чоловік. Із корінного населення міста вийшло 7 лікарів, 41 вчитель, 26 інженерів та інші висококваліфіковані спеціалісти. Троє рахівчан — художники з вищою спеціальною освітою, а один — член Спілки композиторів УРСР.
Десятки трудівників Рахова навчаються без відриву від виробництва у вищих та середніх спеціальних учбових закладах.
Для наймолодших жителів Рахова відкрито 4 дитячі садки на 400 місць, дитячі ясла. Комбінат дитячих установ рахівчани називають «дитячим раєм». В Рахові працює районний Будинок піонерів.
Великих успіхів досягнуто у розвитку культури трудящих Рахова. В місті діє цілий ряд культурно-освітніх закладів, і зокрема Будинок культури картонної фабрики, Палац культури на 600 місць, клуб, два кінотеатри тощо. Силами громадськості в місті споруджено телевізійний ретранслятор. Трудівники Рахова регулярно дивляться телепередачі з Москви, Києва, Львова, Ужгорода.
В місті діють 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становить близько 72 тис. примірників. Чи йде це хоч в якесь порівняння з дорадянським часом, коли бібліотека читацького гуртка села Рахова налічувала кілька десятків книг. Нині бібліотеки міста мають близько 10 тис. постійних читачів. Крім того, працюють шкільні бібліотеки. В місті немає такої сім’ї, яка б не передплачувала газети чи журналу. В Рахові діє друкарня, пошта, телеграф, радіовузол. Видається районна газета «Зоря Рахівщини».
Майже професіонального рівня досягла в місті художня самодіяльність. Жителі Рахова завжди займають призові місця на обласних оглядах художньої самодіяльності.
У гуртках художньої самодіяльності картонної фабрики бере участь понад 250 інженерів, техніків та робітників. При Будинку культури працюють естрадний і духовий оркестри, драматичний і вокальний гуртки, дитяча танцювальна група. Великою популярністю користується фабричний ансамбль пісні і танцю «Карпати», якому в 1964 році було присвоєно звання народного. Цей колектив часто виступає з концертами не тільки перед трудящими області, але й за її межами. Народний ансамбль «Карпати» виступав і перед трудящими столиці України в зв’язку з відзначенням в 1965 році 20-річчя возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. На запрошення ЦК профспілки робітників лісової, паперової та деревообробної промисловості народний ансамбль «Карпати» виступав з концертом у Москві перед делегатами з’їзду профспілки працівників лісової промисловості, він приймав участь у святі української пісні в Східно-Словацькому краї Чехословацької Соціалістичної Республіки. Колектив нагороджений 12 грамотами та дипломами г. При лісокомбінаті діє оркестр гуцульських народних інструментів, з мистецтвом якого знайомі трудящі Москви, Ленінграда, Києва.
Все міцніше в побут трудящих входять нові радянські обряди. В урочистій обстановці вручаються паспорти громадянам, які досягли 16 років, провадяться комсомольські весілля, урочиста реєстрація новонароджених. Щороку в червні у Ра-хові проходить районне театралізоване свято «Проводи на полонини», на яке збирається до 10 тис. трудящих району. Найближчим часом у Рахові буде споруджено готель на 100 місць, декілька магазинів, кафе, житлові будинки, автотехстанцію тощо. Виділяються значні кошти для благоустрою міста.
Трудящі Рахова виявляють дедалі більшу активність і творчу ініціативу в боротьбі за примноження суспільного багатства, за успішне перетворення в життя грандіозної програми комуністичного будівництва в нашій країні.
В. І. ХУДАНИЧ, І. Ф. ФЕДУРЦЯ