Ясиня, Рахівський район, Закарпатська область
Ясиня — селище міського типу (з 1947 року), центр селищної Ради, розташоване біля підніжжя карпатських вершин Говерла, Петрос і Близниця за 32 кілометри від Рахова. Територія Ясині становить 39 529 гектарів. Населення — 6,9 тис. чоловік.
Назва селища пов’язується з ясеновим лісом, де пастухи знаходили затишну зимівку для овечих отар. Це підтверджується, зокрема, стародавньою печаткою Ясині, на якій зображено ясен, а під ним — пастуха та овець.
Перша письмова згадка про село датується 1555 роком. В документі зазначається, що Ясиня належить угорському феодалу Драгфі. З 1583 року село переходить у власність феодала Каролі. Феодали грабували селян, примушували їх відробляти панщину. Так, селяни повинні були щорічно здавати пану «кухенне» (яйця, сир та інші продукти), шкірки куниць, платити грошима по 4—16 пенязів, поставляти плоти для сплаву солі, виконувати різні роботи у господарстві феодала.
У 1672 році село перейшло у власність Бичківської казенної домінії, сільська община мусила сплачувати державний податок. Крім того, кожна кріпацька сім’я повинна була виготовити 300 дранок, здати домінії 24 штуки сушеної риби, шкурку куниці, щотретього тижня виконувати пішу панщину, платити «гроші від волів». До другої половини XVII століття кріпаки змушені були також перевозити з соляних копалень сіль; з 1672 року жителі села стали платити гроші за перевозку солі та виготовляти домінії плоти.
За переписом 1720 року у Ясині налічувалось 53 двори селян-кріпаків, у користуванні яких було 138 кобликів орної землі та 216 лук. Селяни займались скотарством і частково землеробством, вони мали 49 коней, 18 волів, 60 корів, понад 770 овець тощо. На той час уже чітко визначається майнова нерівність селян. Так, сільський багатій Лукач Петрушинич мав 2 коней, 4 корови, 200 овець, Степан Митрюк — 4 коней, 4 воли, 6 корів, 100 овець. В той же час у Федора Васкіна було тільки 20 овець, а в Івана Лукача взагалі не було худоби.
Населення зазнавало гніту і від купців-лихварів, які за безцінь скуповували у селян продукти, втридорога продавали привезені сюди товари.
Селяни Ясині неодноразово виступали проти жорстокого феодального гніту. В 1703—1711 рр. в околицях села діяли «гуцульські загони», очолені І. Пинтею, О. Микуляком, Ф. Бойком та іншими ватажками. В їх складі були і жителі села. У вересні 1703 року опришки Пинті напали поблизу Ясині на купців. Селяни активно підтримували також загони опришків легендарного Олекси Довбуша, що неодноразово, зокрема в 1743 і 1745 рр., бували в Ясині.
У другій половині XVIII століття провадиться німецька колонізація Ясині. Місцеве населення виганялось із власних осель та земель, які передавались колоністам. Останні користувались привілеями, призначались на різні державні посади.
Основне багатство краю — ліси належали казні. Місцевому населенню було заборонено полювати, заготовляти паливо і навіть збирати в лісах ягоди та гриби. Було введено й нові форми повинності.
В усіх селах Бичківської домінії, в т. ч. і в Ясині, замість натурального оброку вводились все зростаючі грошові побори. Замість здачі шкурки куниці селяни стали платити 3 золотих форинти, вівці — 1 форинт 20 крейцерів, замість відробітку женця (чоловіка чи жінки) — 3 форинти тощо. З введенням грошової ренти, кріпаки, щоб знайти засоби для сплати грошових поборів, змушені були продавати на ринку свою худобу, йти на заробітки в ліси, на регулювання річок. Щоб інтенсивніше, безпечніше сплавляти ліс по Тисі, в Ясині у 1724 році було споруджено перше водоймище — «Стебне». Наприкінці XVIII століття в околицях села на лісозаготівлях та сплаві лісу працювало 300—400 чоловік.
В першій половині XIX століття процес обезземелення і експлуатації селян посилюється. їх нещадно експлуатували управителі казенної домінії, сільські багатії, лихварі, церква. Та трудівники не мирилися з жорстоким гнітом. У 1845 році загони опришків Івана Вердюка та Івана Волощука протягом семи тижнів вчинили 16 нападів, у т. ч. 5 на управителя казенного маєтку та орендаторів Ясині.
З часом кількість жителів села збільшується. Напередодні буржуазної революції 1848 року в Ясині налічувалось 2788 чол. населення, тобто у два з лишком рази більше, ніж у 1782 році. В селі знаходилась митна станція, продуктові склади.
На 1800 рік у Ясині діяла церковнопарафіальна школа, в якій навчалось 25 дітей.
Під час буржуазної революції 1848—1849 рр. мали місце і виступи селян Ясині. Як тільки долетіла вістка про події в Пешті, повсталі селяни підпалили католицьку церкву, стали вимагати наділення землею, щоб «…всі землі, ораниці, ниви і луги у наших руках зостали, от которих до марта 1848 року ніяку дачку іншу крім панщини і поденщини не давали есме». У червні 1849 року каральний загін жорстоко розправився із повсталими.
Після скасування кріпацтва становище селян Ясині майже не покращало. Все більше земельних угідь зосереджувалося в руках сільських багатіїв, в той час як основна маса селян задихалась від безземелля, була неспроможною вести своє господарство. За переписом 1900 року з 3454 чол. самодіяльного населення 1439 чол. були зайняті в сільському господарстві, 219 — у ремісничому виробництві, 150 — в торгівлі тощо. Крім того, в селі було 255 робітників-поденників, 158 слуг, 330 чол., які ходили на сезонні заробітки.
В кінці XIX — на початку XX століття у зв’язку зі зростом на внутрішньому ринку Австро-Угорщини та за кордоном попиту на ліс, у Ясині було проведено роботи по регуляції річок Чорної Тиси та Лазещини, а також їх приток Довжани, Тищори, Сухого, Стебного та Лопушанки, споруджено греблі. Почалась хижацька вирубка та транспортування лісу. Транспортування деревини йшло по річці Тисі та по залізниці.
На початку XX століття в Ясині провадились роботи по розвідці нафти. Було навіть створено австро-німецьку фірму «Ясінер петролеум гезельшафт», але пошуки були марними. Тоді ж виникає кредитне товариство, яке приносить прибутки місцевим багатіям і одночасно приводить до дальшого зубожіння основної маси населення.
Важким було становище трудівників Ясині. Мізерного заробітку ледве вистачало на прохарчування. Жахливими були житлові умови селян. Вони тулились у малих хатинах-колибах без димарів, з маленькими віконцями, разом з худобою. Відсутність охорони здоров’я приводила до частих захворювань, високої смертності. Так, у 1870 році в Ясині народилось 172, а померло 160 дітей, у 1908 році — відповідно 455 і 2406.
Населення Ясині не мирилося з жорстокою експлуатацією. У 1908 році оголосили страйк пастухи, вони вимагали підвищення заробітної плати. Не діждавшись задоволення своєї вимоги, вони залишили худобу на полонині без догляду. Багатії змушені були самі піти за худобою.
Значно збільшилась кількість населення Ясині. На 1909 рік у селі та присілках проживало понад 10 тис. чол., у т. ч. понад 7 тис. українців, а решта — угорці, німці тощо.
Незадовільною була справа народної освіти. Крім двокласної церковнопарафіяльної школи, навчання в якій велося українською мовою, у 1882 році в Ясині була заснована державна чотирьохкласна початкова школа з угорською мовою навчання. У 1907 році їх відвідувало всього 118 учнів.
В пошуках кращої долі немало жителів Ясині виїхало за кордон. Та їх сподівання не справдились.
Трудящі Ясині споконвіку прагнули до возз’єднання з українським і російським народами, постійно боролися проти своїх поневолювачів. У жовтні 1914 року трудівники села по-братерському вітали простих російських солдатів, що в складі підрозділів російської армії увійшли в Ясиню. За симпатії до росіян австро-угорські окупаційні власті жорстоко розправилися з селянами після відступу російських військ. 150 жителів Ясині було заарештовано, 65 з них — засуджено до страти через повішення. Пізньої осені 1914 року, коли за селом ще гриміли гармати, кати повісили перших засуджених: Леся Чуфещука, Дмитра Бронтерюка, Миколу Стеблюка, Юрія Чеваша, Миколу Струтинського. Боячись вибуху народного гніву, окупанти замінили іншим 60 селянам смертну кару тюремним ув’язненням.
Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції боротьба трудящих за своє визволення посилилась.
Активну участь у боротьбі за владу Рад взяли, зокрема, колишні військовополонені, що повернулися з Росії. Серед активних борців за нове життя були Микола Чайковський, Василь Дячук та Василь Борканюк, що воювали на фронтах громадянської війни в Радянській Росії і там стали членами більшовицької партії.
Та на перешкоді революційній боротьбі трудящих стали місцеві українські буржуазні націоналісти — колишній австрійський офіцер С. Клочурак, власник лісопилки В. Клемпуш, куркулі І. Тулайдан, М. Гринюк та інші. 9 листопада 1918 року вони проголосили в Ясині не більше й не менше як утворення «Гуцульської республіки», з «верховним органом» — «Гуцульською радою», куди увійшла куркульська верхівка села. Члени «Гуцульської ради», орієнтуючись на буржуазно-націоналістичну Західно-Українську народну республіку (ЗУНР), намагалися потягнути за собою і народні маси, наносячи цим самим велику шкоду боротьбі трудящих Закарпаття за возз’єднання з усім українським народом. Куркульська «Гуцульська рада» не здійснила (і не могла здійснити) ніяких соціальних перетворень, нічого не зробила, щоб покращити становище сільської бідноти. Зрозуміло, що серед трудівників Ясині вона це користувалася ніяким авторитетом. Єдине, що зробили проводирі «Гуцульської республіки»,— це здійснили безславний «військовий похід» з метою- «розширення» володінь «республіки» вниз по течії Тиси. Пізніше окремі члени «Гуцульської ради» в складі петлюрівських банд брали участь у боротьбі проти Червоної Армії.
Трудяще населення Ясині гаряче вітало в березні 1919 року проголошення Угорської Радянської Республіки. Село увійшло до складу окремого Тисодолинянського округу. Селяни взяли активну участь у підготовці та проведенні виборів до сільської Ради. Та в середині квітня в Ясиню увірвались війська боярської Румунії: запанував терор і грабунки. Члени сільської Ради були заарештовані і страчені в м. Сігеті.
Весною 1920 року село було зайняте військами буржуазної Чехословаччини. В роки чехословацького буржуазного режиму становище трудівників Ясині майже не поліпшилось. Серед селян дедалі поглиблювався процес класового розшарування. Про це свідчить зокрема нерівномірний розподіл землі. Так, у 1930 році в селі було 332 власники земельних наділів площею від 1 до 2 кадастральних гольдів, 989 — з наділом від 3 до 5, 196 — від 5 до 10, 85 — від 10 до 25, 36 власників — з наділом від 25 до 100 кадастральних гольдів. Сільські багатії мали також великі лісові масиви пасовиськ. Тим часом основна маса селян ледве животіла.
У січні 1921 року жителі Ясині звернулися до властей з листом, в якому вимагали повернути їм полонини, які 20 років тому були відняті у них казною. Наступного року селяни скаржились на місцеву лісову управу, що продає їм будівельне дерево набагато дорожче, ніж торговцям.
У 1930-х роках в Ясині деякого розвитку набуло тваринництво — в селі розводилась алгавська порода великої рогатої худоби, яка вивозилась торговцями до Чехії, Моравії, Австрії 4. На той час у Ясині працювали 4 лісопилки, кілька лісозаготівельних фірм, інтенсивно велась заготівля та транспортування деревини. На 1934 рік у селі налічувалось 200 бокорашів, в т. ч. 15 керманичів, які сплавляли ліс. За 11 годин щоденної праці робітники одержували незначну плату, якої ледве вистачало на прохарчування. Чимало жителів села змушені були виїжджати на заробітки до Угорщини, Румунії, на вугільні шахти Франції.
Трудящі Ясині все активніше включаються в революційний рух, який очолює місцева комуністична організація.
Комуністичний рух у Ясині тісно пов’язаний з ім’ям Василя Борканюка. Ясинянський окружний начальник характеризував його як «активного агітатора і пропагандиста більшовизму». По його слідах пішов і молодший брат — Олекса Борканюк, який виріс у полум’яного керівника комуністичної організації Закарпаття.
Партійна організація КПЧ в Ясині була створена в листопаді 1922 року. Як писав 31 травня 1923 року начальник Цивільного управління краю «Комуністична організація в с. Ясині відзначається значним впливом на маси трудящих…». У тому ж році під керівництвом комуністів відбувся великий страйк робітників лісосплаву на греблі Довжана. В 1923 році під час виборів до Ясинянського сільського представництва кандидати-комуністи набрали абсолютну більшість голосів. Сільське представництво на чолі з комуністами робило все для того, щоб полегшити становище трудівників.
Урядовці марно намагались «викрити» в Ясині «комуністичну змову» і на підставі цього розпустити сільське представництво. Як провину старості-комуністу Василеві Борканюку нагадали й те, що на з’їзді КПЧ він заявив про свої симпатії до Радянського Союзу.
Комуністи села неодноразово організовували маївки та мітинги трудящих Ясині на честь річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Масовий мітинг трудящих відбувся, зокрема, 1 травня 1926 року, на якому з промовою виступив комуніст Йосип Бойчук.
Політична активність трудящих села неухильно зростала. Весною 1931 року в Ясині на багатолюдних зборах виступив Василь Борканюк, який викрив антинародну діяльність буржуазних партій. 2 червня того ж року на сільському мітингу з промовою виступив представник крайкому КПЧ Іван Локота, який закликав трудящих до боротьби за свої права. Мітинг був розігнаний жандармами. Авторитет комуністів неухильно зростав. На парламентських виборах 1935 року комуністи одержали поміж усіх партій найбільше число голосів — 2064 з усіх 4302 голосів.
Особливо активну діяльність провадили комуністи Василь Борканюк, Кирило Рещук, Василь Манівчук, Антон Кашнар, Франтішек Кашпар, Андрій Білусяк, Андрій Вершак та інші.
У Ясині поширювались періодичні видання з Радянського Союзу, зокрема твори К. Маркса, Ф. Енгельса, журнал «Комуністичний Інтернаціонал» тощо.
В культурному відношенні село дещо просунулось уперед. У 20-х роках тут діяла горожанська школа з українською мовою навчання, п’ятикласна початкова школа, трикласна початкова школа на присілку Лопушанці, двокласні — на присілках Свидовці та Лазещині. Крім того, працювала горожанська та початкова школи з чеською мовою навчання. В Ясині діяла також професійно-технічна, різьбярська школи. Та всі ці школи були мало доступними для дітей розореної бідноти, які не мали навіть у що взутись. На все село був тільки один лікар 4, який лікував за плату.
17 березня 1939 року Ясиня була окупована військами фашистської Угорщини. Банди хортистських молодчиків жорстоко знущалися з трудящих. З перших днів фашистської окупації під нагляд поліції були взяті всі комуністи села; партійна організація змушена була піти в підпілля.
Переслідувалася українська мова, закривались школи — у Ясині залишилась тільки державна восьмикласна та 2 початкові школи у присілках Лопушанці та Свидовці з угорською мовою навчання.
Та окупантам не вдалося зломити трудящих Ясині. В донесеннях за 1941 рік районний нотаріат систематично повідомляв, що в Ясині має місце викрадання зброї, що молодь тут знаходиться під великим впливом антифашистської пропаганди.
В 1939—1940 рр. понад 100 громадян Ясині на знак протесту проти окупантів перейшли до Радянського Союзу. Багато з них у 1943 році вступило в Чехословацький корпус, який бив фашизм пліч-о-пліч з Червоною Армією. Це, зокрема, С. Бондарюк, В. Поп’юк, М. Кабалюк, М. Тафійчук. В. Поп’юк нагороджений найвищим бойовим орденом ЧССР, подвиги М. Тафійчука згадує генерал Свобода в своїх спогадах «Від Бузулука до Праги».
Комуністи села встановлюють зв’язки з ув’язненими в концентраційних таборах, що були розміщені в районі Ясині — Околи, створюють підпільні групи, які переправляли в’язнів в СРСР. Підпільники дезорганізовували в районі Ясині будівництво укріплень «лінії Арпада».
Окупанти посилюють переслідування комуністів та співчуваючих їм. Особливо непокоїло фашистів те, що саме з Ясині походив видатний революційний діяч Закарпаття О. Борканюк, який на той час знаходився в Радянському Союзі. Хортисти встановлюють за селом пильний нагляд. 5 січня 1942 року в Карпатах десантувалась група патріотів на чолі з О. Борканюком для координації дій окремих партизанських загонів та підпільних комуністичних організацій.
Та фашистам вдалося натрапити на слід патріотів. 12 лютого 1942 року в Ясин хортисти схопили Олексу Борканюка. Перед стратою він писав у листі до рідних: «Прожив я 41 рік. З них присвятив 20 років справі бідного народу… Наше діло справедливе, і перемога буде нашою…»1. Весною 1945 року від рук фашистів загинув і його брат Василь Борканюк.
Угорськими фашистськими окупантами було інтерновано близько 2 тис. жителів села. Майже все єврейське населення Ясині було винищене.
Та трудящі не скорилися окупантам. Влітку 1944 року, коли зі сходу в район Ясині підійшли партизани С. А. Ковпака, багато жителів села подавали їм допомогу продовольством, повідомляли про дії ворога.
28 вересня 1944 року радянські війська визволили присілок Лазещину та північну частину Ясині. Фашисти чинили шалений опір, оборонні позиції ворога пройшли по лінії полонина Головческа — присілок Лопушднка — висота Костирівка — присілок Свидовець — полонина Драгобрат.
Запеклі бої тривали 17 діб. На цій ділянці фронту наступав 17 окремий гвардійський стрілецький корпус генерала А. І. Гастиловича, що входив до складу 4 Українського фронту. Село визволяла 138 та 8 стрілецькі дивізії, якими командували гвардії полковники В. Є. Васильєв та Герой Радянського Союзу В. Угрюмов. Жителі села подавали братам-визволителям всіляку допомогу — проводили підрозділи радянських військ по крутих Карпатах в тил ворога, постачали продовольство, допомагали пораненим. Гуцульські хати на схилах гір перетворилися в командні пункти, штаби, пункти спостереження, перев’язочні пункти тощо. Протягом всіх 17 діб Ясиня та присілки щоденно піддавалися кількаразовим артилерійським обстрілам.
Довгожданий день визволення настав 14 жовтня 1944 року. У боях за Ясиню віддали своє життя 413 радянських воїнів. Жителі села свято шанують їх пам’ять. До лав Червоної Армії добровільно стало понад 300 жителів села. 30 з них смертю героїв полягли на полі бою.
Зразу після визволення було обрано Народний комітет Ясині, який очолив проведення ряду докорінних перетворень. На Перший з’їзд Народних комітетів Закарпатської України жителі Ясині послали комуністів В. Копанчука, А. Білусяка, М. Молдавчук, М. Поповича та інших. Разом з усіма делегатами вони одностайно схвалили рішення про возз’єднання краю з Радянською Україною. Пізніше все доросле населення підписало Маніфест з’їзду.
Відступаючи, фашисти зробили все, щоб паралізувати життя села. Вони знищили лісопильні заводи, де працювало понад 500 робітників, спалили майже всі будинки в центрі села, зруйнували залізничну станцію, підірвали мости. Населення опинилося без палива і хліба. За рішенням Військової Ради 4 Українського фронту в село для безплатного розподілу між сім’ями робітників і селян було направлено зерно, борошно, промислові товари. Провадиться розподіл поміщицької та куркульської землі між біднішим селянством. До травня 1945 року незаможним селянам було передано понад 1000 га орної землі та сінокосів.
Наприкінці 1944 року в Ясині спалахнула епідемія сипного тифу. На допомогу зразу ж прийшли брати зі Сходу. В селі було організовано поголовне обслідування громадян, проведено щеплення проти тифу. Стала діяти лікарня, першим лікарем якої став капітан медичної служби Червоної Армії С. Г. Ратовський. Йшла напружена боротьба за кожну людину. І смерть відступила…
В Ясиню було вислано групу спеціалістів, які знешкоджували фашистські міни і одноразово підготували групу мінерів з числа місцевого населення.
Налагоджувати мирне життя доводилося у запеклій боротьбі проти недобитків українських буржуазних націоналістів, які тероризували населення, чинили звірячі вбивства. Так, вони вбили старого комуніста В. Копанчука, активіста М. Бокаєва, вчинили ряд інших злочинів. На боротьбу проти бандитів піднялися всі трудящі села. Наприкінці 1951 року навколишні ліси були остаточно очищені від вбивць.
Все відчутнішими ставали наслідки праці на визволеній землі. В Ясині за короткий час було відремонтовано і пущено в хід лісопильний завод, здійснена електрифікація села, відремонтовано шкільні приміщення та інтернат, організовано кооперативну їдальню тощо.
Значних успіхів домоглися Ясинянський ліспромгосп та лісгосп, об’єднані 1957 року в одне підприємство — лісокомбінат «Радянські Карпати». В 1953 році переможцями соціалістичного змагання за дострокове виконання виробничих завдань стали лісозаготівельники П. Писар, В. Личківський, М. Кобаль, вантажник М. Ключевський та інші. Вони систематично виконували свої норми на 150— 160 процентів.
Лісокомбінат — це велике сучасне підприємство, де трудиться понад 2 тис. робітників, інженерно-технічних працівників та службовців. Він має чотири лісопункти, 5 лісництв та лісозавод, 23 майстерські дільниці, автопарк, механічно-ремонтну майстерню, два вантажних склади, форелеве господарство. Лісокомбінат став високомеханізованим підприємством. Неухильно збільшується випуск промислової продукції, зростає продуктивність праці. Лісокомбінат щороку переробляє в середньому 330 тис. кубометрів деревини. Вартість випущеної продукції тільки в 1967 році становила понад 2800 тис. карбованців. За роки Радянської влади підприємство дало країні понад 6 млн. кубометрів лісу.
Лісокомбінат «Радянські Карпати» забезпечує своєю продукцією деревообробні та меблеві комбінати Закарпаття, Києва, Луганська тощо. Кругляк та пиломатеріал йде також на експорт в УНР, ЧССР, Італію, Францію, Швейцарію та в інші зарубіжні країни.
Постійно заліснюються площі вирубок. За період з 1948 по 1968 рік лісами засаджено понад 9600 гектарів. Багато працівників лісокомбінату славиться своїми трудовими ділами. Регулярно перевиконує виробничі завдання бригада електропильщиків, очолювана депутатом Верховної Ради УРСР п’ятого скликання І. Д. Гутелюком, нагородженого орденом Леніна, бригада лісорубів, яку очолює Д. Ч. Копанчук та інші. Багато лісорубів є ударниками комуністичної праці, інші борються за це високе звання. Кращі люди лісокомбінату обираються депутатами Верховної Ради УРСР, обласної, районної, селищної та сільських Рад депутатів трудящих.
Множаться ряди винахідників-раціоналізаторів лісокомбінату. Тільки у 1966 році від запроваджених у виробництво 45 рацпропозицій одержано понад 13 тис. крб. економії. Неухильно зростає технічний та освітній рівень працівників лісокомбінату. В 1967 році тут працювало 28 чол. з вищою, 45 — з середньою спеціальною освітою, у вузах навчалися 32 чол., з них 12 чол. — за рахунок підприємств, 46 — заочно у технікумах.
Неослабну увагу приділяє партійна організація Ясині сільськогосподарському виробництву. Першу земельну громаду села було створено 1945 році, а наприкінці 1948 року вона перетворилася в ініціативну групу по створенню колгоспу. Керівним ядром групи стали комуністи, зокрема А. І. Спасюк, В. Ю. Канчук, С. П. Палчук, X. Д. Цімліхман та інші. Спираючись на бідніше селянство, група розгорнула діяльну роботу. Вже на кінець грудня 1948 року у новоствореній артілі було усуспільнено 20 корів, 10 пар коней, кілька возів тощо.
Вже в першу колгоспну весну 1949 року на усуспільнені поля вийшли трактори Тересвянської МТС. Успішним був перший колгоспний рік — грошима та натурою на трудодень припало по 25 карбованців. До колгоспу вступила решта одноосібних господарств. На 1950 рік було здійснено суцільну колективізацію Ясині. Того року до Ясинянського колгоспу було приєднано артілі сіл Лазещини та Чорної Тиси; новостворене господарство назване іменем Олекси Борканюка.
За об’єднаним колгоспом було закріплено 8468 га землі, у т. ч. 252 га орної, 3003 га сіножатей, 1507 га лісів та 3457 га пасовиськ. Ця кількість землі стала міцною економічною базою для інтенсивного розвитку громадського тваринництва.
На 1967 рік у колгоспі налічувалось понад 1700 голів великої рогатої худоби, у т. ч. 700 корів, 3000 овець. Того року колгосп достроково завершив завдання по виробництву і продажу державі молока та м’яса. За станом на 1967 рік державі було продано 9010 цнт молока при плані 7500 цнт та 1526 цнт м’яса при плані 1482 центнери. Добре розвинене картоплеводство колгоспу. Площа під цією культурою розширилась до 211 гектарів, картоплю вирощує 17 ланок. У 1967 році було одержано в середньому по 150,2 цнт картоплі з гектара. В колгоспі щороку одержують високі врожаї сіна. Так, у 1967 році на площі 2822 га зібрано по 18,7 цнт сіна з га при плані 15 центнерів.
Заслуженою славою користуються передовики колгоспного виробництва В. Тулайдан, В. Климпуш, А. Агопшук, І. Дячук, М. Конапчук, М. Чуфищук та інші.
На 1967 рік грошові прибутки колгоспу досягли 620 тис. крб., а його неподільні фонди — 1 млн. 330 тис. карбованців.
За роки Радянської влади достаток прийшов у хату кожного трударя, в кожну сім’ю. Із 1700 будинків 65 проц. нових або ж капітально відремонтованих. Поруч з індивідуальним будівництвом, що набуло справді масового характеру, здійснюється будівництво житла лісокомбінатом, колгоспом. Світлі, просторі гуртожитки спорудив лісокомбінат; лісоруби перейшли із закурених колиб у благоустроєні приміщення.
В центрі селища, біля школи, жителі Ясині встановили пам’ятник своєму славному земляку Герою Радянського Союзу О. Борканюку, при сільській бібліотеці створено музей-кімнату героя.
Значно розширилась торговельна мережа селища. Крім споживчої кооперації тут діють відділ робітничого постачання та Рахівський відділ «Укркурортторгу». В 1967 році в Ясині працювали три універмаги, в т. ч. новий двоповерховий, три спеціалізовані продовольчі та 2 хлібні магазини, меблевий магазин, 10 магазинів змішаних товарів, 10 підприємств громадського харчування (крім тих, що розміщені на лісорозробках), багато кіосків для продажу промислових, продовольчих та культтоварів. У селищі є дві пекарні, 7 пунктів комбінату побутового обслуговування населення.
На належному рівні медичне обслуговування трудящих. В Ясині працює лікарня на 35 ліжок, поліклінічний відділ, аптека. Про здоров’я трудящих дбають 7 лікарів, 25 медпрацівників середньої кваліфікації. В 1966 році громадськість Ясині провела на пенсію заслуженого лікаря Української РСР кавалера ордена Леніна С. Т. Ротовського.
З кожним роком зростає добробут трудящих. В 1967 році оплата трудодня в колгоспі становила 2,5 карбованця. Зростають асигнування на соціально-культурні потреби. Понад 700 чол. одержують пенсію.
В Ясині за роки Радянської влади відбулася справжня культурна революція. В 1945 році тут була організована семирічна школа, яка в 1948 році переросла в середню. На 1967 рік в ній вчилося 1237 учнів, працювало 68 вчителів. В Ясині діє також окрема середня школа робітничої молоді. При середній школі є інтернат на 100 місць, виробничі майстерні, добре обладнані біологічний, хімічний, фізичний та інші кабінети. В селищі діють також музична школа-семи-річка, дитячі ясла, 3 дитячі садки. За роки Радянської влади вищу освіту здобуло понад 100 жителів Ясині. За невтомну працю по вихованню підростаючого покоління А. Зимана нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, В. Студеняка — орденом «Знак Пошани», О. Ердевш — орденом Леніна; звання заслуженої вчительки школи УРСР удостоєно Г. В. Дячук.
У Ясині працюють дві масові та ряд профспілкових бібліотек, які налічують понад 25 тис. примірників, діє кінотеатр, кабінет політичної освіти, радіоредакція на громадських засадах, Будинок культури. При Будинку культури Ясині успішно працює самодіяльний ансамбль «Гуцульщина». Старші учасники цього колективу 6 листопада 1946 року виступали на сцені Великого театру в Москві з нагоди 29 роковин Великого Жовтня. Учасники художньої самодіяльності часто виступають на звітних конкурсах-оглядах в Ужгороді, Києві.
Комуністи селища йдуть у перших рядах будівників нового життя. В Ясині є 5 партійних організацій, 2 з яких мають свої парткоми: в колгоспі ім. О. Борканюка та лісокомбінаті «Радянські Карпати». Партійні організації є також при Ясинянській середній школі, селищному споживчому товаристві, турбазах.
На кожному підприємстві чи установі селища діяльну роботу провадять комсомольська та профспілкова організації, працюють жіночі, спортивні, оборонні, протипожежні та інші громадські організації.
Ясиня — одне з мальовничих селищ Карпат, відправний пункт для сходження на гірські вершини Говерлу, Петрос, Близниці та навколишні полонини. Туристські бази «Говерла» та «Едельвейс» побудовані в гуцульському стилі, щороку їх відвідують понад 3 тис. трудящих нашої країни. Турбази обслуговують 5 літніх та 2 зимові маршрути.
Відрадні перспективи розвитку Ясині. Передбачено будівництво лісопильного заводу потужністю 100 кубометрів на добу. Протягом найближчого часу всі тваринницькі ферми колгоспу перейдуть на нову технологію виробництва молока і м’яса при ліквідації ручної праці. До 1970 року намічено покрити асфальтом вулиці, площі та тротуари, озеленити селище тощо.
Буде здійснена регуляція річок Чорної Тиси та Лазещини, закріплено їх береги.
При постійній турботі Комуністичної партії і Радянського уряду Ясиня, як і багато інших відсталих в минулому місць Верховини, перетворюється в квітуче селище з розвиненою економікою і культурою.
М. М. ЛЕЛЕКАЧ, В. С. МОЛДАВЧУК