Сьогоднішній день Закарпатської області
В житті трудящих області 1965 рік був особливим. В цьому році вони урочисто відзначали 20-річчя возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною, підбивали підсумки своїх досягнень. За трудовий героїзм, виявлений у роки семирічки, сотні закарпатців відзначено урядовими нагородами. А бригадир комплексної бригади Солотвинських солекопалень Ю. В. Лопатюк, доярка колгоспу «За нове життя» Іршавського району М. А. Симканич, бригадир колгоспу ім. Димитрова Мукачівського району О. О. Ткалич та бригадир комплексної бригади Усть-Чорнянського лісокомбінату Тячівського району І. В. Чуса одержали звання Героя Соціалістичної Праці.
З великою увагою і глибоким інтересом зустріли трудящі міст і сіл Закарпаття рішення XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України.
Матеріали з’їздів широко вивчались на підприємствах, у колгоспах і установах. Робітники, колгоспники визначали свої рубежі в боротьбі за виконання величних накреслень нової п’ятирічки.
Нова п’ятирічка відкрила невичерпні можливості для розвитку економіки і культури області. Обсяг валової продукції намічено збільшити на 65—70 проц. Заплановано будівництво понад 60 нових промислових підприємств. Передбачено здійснити газифікацію трьох міст області — Ужгорода, Мукачевого і Сваляви.
Великі роботи намічено подальшому вдосконаленню шляхів сполучення. Будуть побудовані нові культурні і громадсько-побутові заклади.
Обсяг побутових послуг на кінець п’ятирічки збільшиться більше ніж у 2,5 раза.
В новій п’ятирічці передбачено рішуче прискорення темпів розвитку сільського господарства на основі його інтенсифікації, насамперед технічного переозброєння, меліорації, застосування хімічних добрив та інше. Швидкими темпами зростатимуть площі під садами й виноградниками.
Мобілізуючи широкі народні маси на виконання завдань п’ятирічного плану, обласна партійна організація спрямувала їх зусилля на вирішення корінних проблем розвитку економіки і культури. Серед населення комуністи посилили організаторську та ідейно-політичну роботу. І це дало свої позитивні наслідки: накреслені завдання успішно перетворюються в життя.
За перші два роки нової п’ятирічки було збудовано Свалявський склотарний, Берегівський майоліковий заводи, Хустський хлібозавод та інші підприємства. Швидко розвивалися всі галузі промисловості, особливо з переходом на нову систему планування і економічного стимулювання виробництва. Валова продукція сільського господарства збільшилась на 23 млн. крб. Грошові доходи зросли з 60 млн. крб. у 1965 році до 74 млн. крб. у 1967 році.
Виконання нового п’ятирічного плану співпало з підготовкою до всенародного відзначення славного 50-річчя Великого Жовтня і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. На честь цих знаменних дат трудящі області брали підвищені зобов’язання, активніше включалися у виробниче і громадське життя. Напередодні Жовтневого свята на підприємствах, в установах, колгоспах і радгоспах та навчальних закладах проводились теоретичні конференції, зустрічі з учасниками революційних подій, організовувались театралізовані свята «Жовтень у Карпатах», фестивалі інтернаціональної дружби, масові походи молоді по місцях революційної і бойової слави, зльоти орденоносців, старих комуністів.
В ході підготовки до 50-річчя Жовтня в області силами громадськості були побудовані амфітеатри, клуби, бібліотеки, 92 будинки культури, створено 108 нових музеїв і понад 100 музейних кімнат, відкрито 34 пам’ятники та понад 100 обелісків.
На відзначення 50-річчя Радянської влади Закарпатська область була нагороджена пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР та ВЦРПС. Такою ж високою нагородою відзначено і колгосп ім. В. І. Леніна Міжгірського району. Пам’ятні Червоні прапори ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради одержали колективи Берегівського меблевого комбінату і Солотвинських солекопалень.
У сім’ї братніх народів Радянського Союзу трудящі Закарпаття знайшли своє справжнє щастя. За роки з часу возз’єднання тут звершилося справжнє чудо: зникли безробіття і безземелля, голод і нестатки. Всюди виросли нові промислові центри з сучасними фабриками і заводами, закрасувалися села, оповиті родючими садами і ланами. Широко розрослася мережа навчальних і культурних закладів, лікувальних установ, курортів і санаторіїв. Пишно оновилася й розквітла вся закарпатська земля.
Інша картина була в минулому. За часів панування австро-угорської монархії, чеських капіталістів і угорських фашистів Закарпаття терпіло соціальний і національний гніт. Звідси лише вивозили сировину і брали дешеві робочі руки. Промисловість була відсталою, з кустарними і напівкустарними підприємствами, а кілька більших заводів і фабрик, які тут були побудовані, належали іноземному капіталу. Ніколи не забути селянам Закарпаття свавілля поміщиків, князів і баронів, куркулів і лихварів, «земельного голоду» в дорадянські часи.
Возз’єднання, перемога колгоспного ладу докорінно змінили життя трудящих Закарпаття., Тут виготовляються тепер високоякісні складні верстати, прилади, автоматичне устаткування, які знайшли визнання не тільки в нашій країні, але й за її межами. Продукція промислових підприємств області сьогодні експортується в 35 країн світу. Радянська влада передала колгоспам на вічне користування 365,2 тис. гектарів сільськогосподарських угідь. В області є 151 колгосп, 18 радгоспів, працюють дві дослідні сільськогосподарські станції. З кожним роком зростає технічна оснащеність колгоспно-радгоспного виробництва. В сільському господарстві налічується 3200 тракторів, 372 комбайни, 2599 вантажних автомобілів, багато інших сільськогосподарських машин і знарядь.
В області з року в рік зростає добробут населення. Досить пройтися вулицями сучасних міст і сіл. Вони помолоділи, вийшли далеко за свої старі межі. Лише в сільській місцевості побудовано на власні кошти трудящих та за допомогою держави близько 94 тис. індивідуальних житлових будинків, десятки тисяч старих будинків перебудовано. Тепер уже важко знайти де-небудь старий непереобладнаний будинок.
Яскравим показником зростання добробуту трудящих є купівельна спроможність. Населення придбало понад 2500 автомобілів, 16 тис. мотоциклів, 30 тис. телевізорів, велику кількість побутових машин.
Величезні кошти відпускає держава на виплату допомоги і пенсій. Тільки в 1967 році трудящі області одержали понад 26 млн. крб., у т. ч. понад 18 млн. крб. державної пенсії та близько 6 млн. крб. колгоспної пенсії.
За Радянської влади на Закарпатті створено густу мережу закладів охорони здоров’я: 109 стаціонарно-лікувальних закладів, 18 амбулаторій, 146 здоровпунктів, 480 фельдшерсько-акушерських пунктів, 114 колгоспних пологових будинків, 15 санітарно-епідеміологічних закладів, 93 консультації для жінок і дітей. В медичних установах працює 1632 лікарі, 5,9 тис. чоловік середнього медичного персоналу. Це в десятки разів більше, ніж було в умовах дорадянського Закарпаття.
З усіх кінців Радянського Союзу трудящі приїжджають на Закарпаття лікуватись і відпочивати. Тут працює 7 санаторіїв, будинки відпочинку, пансіонати, які розміщені в чудових місцях поблизу цілющих мінеральних джерел. Найбільш популярними з них є санаторії «Карпати», «Сонячне Закарпаття», «Квітка полонини», «Синяк», «Поляна», «Шаян». Крім того, на території області функціонують ще 16 міжколгоспних лісокомбінатовських, дитячих та інших санаторіїв і будинків відпочинку, де щороку відпочивають і набирають здоров’я тисячі трудящих.
Майже третина дорослого населення області займається фізкультурою і спортом. До послуг любителів спорту благоустроєні стадіони, гімнастичні зали, тенісні корти, літні басейни. Не тільки в містах і робітничих селищах, алей у селах є добре обладнані стадіони, на яких нерідко проводяться республіканські спортивні змагання. Про масовість спорту свідчить наявність в області 25 тис. футболістів.
Мальовнича природою і багата історичними пам’ятками Закарпатська область за роки Радянської влади стала краєм розвиненого туризму, з густою мережею туристських баз. Найбільше туристських маршрутів проходить у Карпатах та по Закарпатській низовині.
За радянських часів Закарпатська область досягла значних успіхів у розвитку народної освіти, науки, літератури і мистецтва. В області працює 768 шкіл, в т. ч. 129 середніх, з українською, російською, угорською і молдавською мовами викладання. Відкрито також 17 шкіл-інтернатів, де виховуються тисячі учнів. Масового поширення набрали вечірні школи робітничої і селянської молоді. В 1968 році навчалось понад 240 тис. чоловік, або кожний четвертий житель. В галузі шкільної освіти працює близько 12 тис. учителів.
Крім загальноосвітніх шкіл, на Закарпатті є 8 професійно-технічних училищ і 6 технікумів, де молодь набуває середньої спеціальної освіти. В області налічується 18 музичних шкіл.
У великий навчальний центр країни виріс Ужгородський державний університет, на 12 факультетах якого навчається понад 10 тис. студентів — представників 27 національностей. Університет готує кадри понад 50 спеціальностей. В цьому закладі часто відбуваються всесоюзні і міжнародні конференції та симпозіуми з питань електроніки, мовознавства, математики, економіки та інших галузей знань.
В області створено сітку інших науково-дослідних закладів. Сюди відносяться обласна державна сільськогосподарська станція в Вахті, Гірсько-Карпатська науково-дослідна станція в Нижніх Воротах Воловецького району, Мукачівський філіал Львівського науково-дослідного інституту педіатрії, акушерства та гінекології, Закарпатська лісова дослідна станція в Мукачевому, Ужгородський філіал Одеського науково-дослідного інституту курортології та інші. В наукових і науково-дослідних закладах працюють сотні вчених, докторів і кандидатів наук. Вчені Закарпаття вносять достойний вклад у розвиток радянської медицини, фізики, хімії, математики, агробіології, економічних, філософських та історичних наук.
В народному господарстві області трудиться понад 44 тисяча фахівців середньої і вищої кваліфікації.
Трудящих Закарпаття обслуговують понад 650 будинків культури і клубів, 785 масових бібліотек, близько 700 кіноустановок, краєзнавчий та художній музеї. В бібліотеках області понад 4,6 млн. книг, вони обслуговують мільйони читачів. В новій п’ятирічці будуть побудовані нові клуби, бібліотеки, палаци культури.
Популярними стали народні музеї, які створюються на громадських засадах у багатьох містах і селах. У них зібрані цінні реліквії, які розкривають багату історію Закарпаття, подвиги його чудових людей. Для трудящих відкрито понад 130 народних університетів — педагогічних, медичних, природничо-наукових знань, технічного прогресу, культури, сільського господарства та інших.
Дванадцятитисячний загін лекторів товариства «Знання» читає щороку близько 100 тис. лекцій.
В області виходять п’ять обласних газет українською, російською та угорською мовами і 13 районних загальним тиражем понад 260 тис. примірників. В університеті видається багатотиражка «Радянський студент». Трудящі міст і сіл передплачують сотні тисяч республіканських і союзних газет та журналів. Листоноші доставляють населенню 972 тисячі примірників періодичних видань. Газета і книга, радіо і телебачення міцно ввійшли в побут закарпатців.
На Закарпатті виріс загін радянських письменників. Поряд з літераторами старшого покоління О. І. Маркушем, Л. В. Дем’яном, Ю. В. Боршошем-Кум’ятським, Ф. М. Потушняком, Й. В. Жупаном, Ю. А. Гойдою широко розкрилося творче обдарування молодих письменників. Серед них добре, відомі читачам І. М. Чендей, Л. К. Бала, М. І. Томчаній, Ю. В. Мейгеш, П. В. Угляренко, В. І. Ладижець, П. Д. Цибульський, В. Ю. Вовчок, П. М. Скунць, В. П. Поліщук, С. І. Панько та інші.
Закарпатське відділення Спілки письменників України об’єднує до 30 літераторів. В 1950—1960 рр. воно видавало літературно-художній альманах «Радянське Закарпаття». При відділенні, а також в університеті, Мукачевому та деяких інших містах працюють групи літераторів-початківців. Обласне відділення Спілки журналістів нараховує понад 100 членів.
За радянських часів одержала право громадянства Закарпатська школа живопису. Ця школа визнана не лише в нашій країні, алей за рубежем. Її представляють такі видатні майстри пензля і різця як народний художник СРСР Й. Й. Бокшай, народний художник УРСР А. М. Кашшай, заслужені діячі мистецтв УРСР Г. М. Глюк, Ф. Ф. Манайло, А. А. Коцка, скульптор, заслужений діяч мистецтв УРСР В. І. Свида, І. І. Гарапко, 3. І. Шолтес.
З 1963 року в області працює Ужгородська ретрансляційна станція, яка дала можливість приймати телевізійні передачі зі Львова, Києва, Москви та інших міст Радянського Союзу. В 1965 році вступив до ладу в районі Рахова другий ретранслятор, побудований силами громадськості, став функціонувати Тячівський ретранслятор. Недавно введено в дію Ужгородський телецентр. Тепер населення області слухає і дивиться програми багатьох радянських телестудій.
Зберігаючи свої традиції національної самобутності і колориту, далі розвивається народне мистецтво Закарпаття. Тут працюють музично-драматичний театр з російським та українським відділенням, обласна державна філармонія. В складі колективу філармонії діє Закарпатський заслужений народний хор УРСР, українська та угорська концертні бригади. Своїми виступами хор завоював визнання як одного з кращих колективів країни. Він успішно виступав також на сценах Чехословаччини, Угорщини, Польщі. Уряд України високо оцінив роботу цього колективу, присвоївши йому почесне звання заслуженого хору Української РСР. Художньому керівнику М. М. Кречку присвоєно звання народного артиста УРСР а солістам хору К. Ф. Балог, Б. А. Єрьоменку — заслужених артистів УРСР. Багатьох учасників хору нагороджено орденами й медалями СРСР.
З творчим запалом працюють композитори Д. Є. Задор, С. Ф. Мартон, М. В. Машкін та інші. їх музичні твори включають в програми багатьох мистецьких колективів України. Композитори, артисти, співаки постійно допомагають самодіяльним гурткам налагоджувати роботу.
Населення Закарпаття любить пісні, танці, різні народні мистецькі видовища. До їх послуг при палацах культури і клубах організовано понад 4 тис. аматорських гуртків. Ними охоплено 70 тис. ентузіастів. Танцювальному колективу «Юність Закарпаття» клубу облпрофради присвоєно почесне звання заслуженого самодіяльного ансамблю танцю УРСР. 16 інших колективів удостоєно звання народних.
За успішний виступ на республіканському конкурсі фестивалю самодіяльного мистецтва в 1967 році ансамбль «Юність Закарпаття» було нагороджено золотою медаллю та дипломом першого ступеня, його бувшому керівнику М. Л. Суслікову, а також директору Берегівського районного Будинку культури О. Л. Шоберу, керівнику хору Свалявської райспоживспілки М. С. Чайковському та керівнику симфонічного оркестру Мукачевого А. Д. Качуру присвоєно звання заслужених працівників культури УРСР.
Активними носіями народної культури Закарпаття є талановиті казкарі та коломийкарі. Вони склали багато казок і пісень. Серед цих митців художнього слова відомі А. С. Калин, М. М. Галиця, В. В. Королович, В. Холод, І. Лазар, О. Улинець та інші.
В декоративно-прикладному мистецтві найбільш розвинуті на Закарпатті вишивання, художнє ткання, килимарство, різьбярство, інтересів тощо. Цими видами самодіяльного мистецтва займаються десятки тисяч трудящих. Про закарпатських умільців далеко іде слава за межами республіки. Одній з кращих його представників, килимарниці с. Ганичі Тячівського району Гафії Петрівні Візичканич присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. На виставці в Києві, присвяченій 50-річчю Радянської влади, багато народних умільців Закарпаття були відзначені нагородами. Вишивальниця М. Ю. Шерегій одержала золоту медаль, Г. П. Візичканич — срібну.
Закарпаття багате пам’ятними місцями, які пов’язані з героїчною боротьбою трудящих за своє соціальне та національне визволення і возз’єднання з матір’ю — Радянською Україною, з мужніми подвигами радянських воїнів-визволителів та партизанів. В області зареєстровано 134 історичні та архітектурні пам’ятки.
З розвитком культури в побут трудящих входять нові народні обряди: комсомольсько-молодіжні весілля, зірчини, свята пісні і танцю, свята праці, свята серпа і молота. Особливо популярними і барвистими на Закарпатті бувають традиційні свята дружби народів. І це показово, адже Закарпатська область — багатонаціональна, де в дружній сім’ї поряд з українцями живуть і трудяться росіяни, угорці, румуни та представники інших національностей.
Радянське Закарпаття стало справжніми воротами і мостом дружби. Через його територію проходять такі визначні магістралі зв’язків з європейськими країнами соціалізму, як нафтопровід «Дружба», високовольтна лінія «Мир», що об’єднала енергосистеми західних областей України з енергосистемами Чехословаччини, НДР, Польщі, Румунії та Болгарії. В 1967 році завершено спорудження газопроводу «Братерство», по якому голубе паливо йде з Долинського родовища в Чехословаччину.
Новою будовою дружби стала споруджена в Ужгороді міжнародна залізнична станція Ужгород-2, нею відкривається широко лінійна залізниця Ужгород—Кошіце. Ця магістраль забезпечує східно-словацький металургійний гігант криворізькою рудою.
Багато підприємств, колгоспів, установ, навчально-освітніх закладів області установили тісні зв’язки з колективами сусідніх країн Чехословаччини, Угорщини, Румунії. На території Закарпаття щорічно відбувається обмін естафетами миру і дружби між Радянським Союзом та Чехословаччиною і Угорщиною. Численні делегації трудящих цих республік відвідують Радянську Україну. В свою чергу представники українського народу, зокрема закарпатці, часто гостюють в братніх країнах народної демократії.
В багатогранному житті Радянського Закарпаття, у величезних соціально-економічних і культурних перетвореннях провідне місце належить комуністам. На 1 січня 1968 року в обласній партійній організації налічувалося 29 тис. членів і кандидатів партії, з них «близько 68 проц. працюють у сфері матеріального виробництва.
Під керівництвом партійних організацій багатогранну роботу проводять Ради депутатів трудящих.
Вони об’єднують понад 11 тис. депутатів місцевих Рад. У складі постійних комісій місцевих Рад працює близько 17 тис. активістів.
Залученню мас до активної участі в громадсько-політичному і культурному житті сприяє активна робота масових добровільних товариств, спілок і творчих організацій. Особливу увагу обласна партійна організація приділяє профспілкам, членами яких є близько 250 тис. робітників, службовців, працівників сільського господарства. Саме через профспілки йде залучення трудящих до безпосередньої участі в управлінні виробництвом. В складі виробничих нарад є понад 13 тис. чоловік. На підприємствах області працюють понад 100 конструкторських і технологічних бюро, 160 громадських бюро і груп економічного аналізу, 36 бюро по впровадженню наукової організації праці, 193 громадські бюро по технічному нормуванню праці та 281 організація науково-технічних товариств.
Активними творцями нового життя виступають комсомольці. Обласна комсомольська організація об’єднує понад 94 тис. юнаків та дівчат. Вони разом з комуністами йдуть в перших лавах будівників комунізму, виступають разом з комуністами застрільниками соціалістичного змагання.
Корисну роботу по військово-патріотичному вихованню населення здійснюють організації ДТСААФ. Її членство досягає 300 тис. чол. В організації Червоного хреста 322 тис. членів. Рішення XXIII з’їзду КПРС відкрили широкий простір для активізації цих організацій і піднесення їх ролі в комуністичному вихованні трудящих.
Так живуть і трудяться нині вільні закарпатці у великій сім’ї радянських народів-братів. Тільки з встановленням Радянської влади і возз’єднанням з Радянською Україною їм по-справжньому засвітило сонце людського щастя, яке вони оспівують у численних піснях. В одній з таких пісень самодіяльного закарпатського композитора, заслуженого діяча мистецтв Української РСР Михайла Маш-кіна «Верховино, мати моя…» передається натхненна радість усіх закарпатців, їх порив до творчого прогресу.
У цих чудових словах, як у дзеркалі, відбито оновлене Закарпаття. Хто знав колись убогу Верховину, сьогодні бачить її багаті міста і села, перетворені волею Комуністичної партії.
Закарпатці добре усвідомлюють, що своїм щастям, своїми успіхами вони зобов’язані рідній Комуністичній партії і Радянській владі, що відкрили їм чудові далі, Радянській Армії-визволительці, кращим синам і дочкам рідного краю, які боролися за його визволення. Своїми героїчними трудовими успіхами вони прославляють квітуче орденоносне Закарпаття.
Верховино, ти мій краю,
Хто твої тепер пізнає
І села і міста?
Я сміюсь на повні груди,
Радію, мов дитя,
Перетворюють в нас люди
І край свій, і життя.
З високої полонини
Бачу твоє, Верховино,
Щасливе майбуття!
В. І. БЄЛОУСОВ, А. О. ГОНЧАРЕНКО, В. І. ІЛЬКО, Ю. В. ІЛЬНИЦЬКИЙ,
С. Ю. ПРУНИЦЯ, Б. І. СПІВАК, І. Л. ХОМЕНКО, І. Г. ШУЛЬГА