Сьогоднішнє життя Ужгорода
В економіці Ужгорода значне місце посідає торгівля. До кінця 1946 року вона була в приватних руках. За радянських часів у місті побудовано 50 продовольчих і промислових магазинів, 17 ресторанів, їдалень і кафе, критий колгоспний ринок, загальний ринок з чайною, магазинами і приміщеннями для роздрібної торгівлі. Кількість торговельних підприємств зросла до 222 одиниць. Багато підприємств торгівлі і громадського харчування після реконструкції переведено на прогресивні форми роботи за методом самообслуговування, з відкритою викладкою товарів.
Змінюється сама структура товарообороту. З кожним роком збільшується питома вага товарів культурно-побутового призначення. Четверта сім’я в місті має пральну машину, а кожна третя — телевізор і холодильник. У торговельній системі працює переважно молодь, яка закінчила торговельний технікум або середні школи.
Поряд з кадровими працівниками торгівлі і громадського харчування, такими, як С. О. Холодников та І. Р. Поліщук, виріс великий загін молодих спеціалістів, які добре себе зарекомендували на роботі.
Це насамперед директори й завідуючі магазинами Ю. С. Лучанін, Ю. А. Літак, Р. 3. Вайдафі, Й. С. Сенько. За відмінну роботу О. А. Боднару, першому в області, присуджено почесне звання заслуженого працівника торгівлі Української РСР. Кондитер комбінату громадського харчування Марія Дяченко зайняла друге місце на республіканському конкурсі молодих кондитерів. Молодий офіціант ресторану «Ужгород» А. А. Панчик зайняв перше місце на республіканському конкурсі працівників громадського харчування й третє місце на всесоюзному конкурсі.
Для побутового обслуговування населення створено спеціальний комбінат, що має 110 майстерень різного типу. Комбінат виконує понад 200 видів замовлень. У 1965 році збудовано великий банно-пральний комбінат, відкрито майстерні, які терміново ремонтують взуття, шиють одяг, обробляють хутра тощо.
Вперше в історії Ужгорода безплатною стала медична допомога населенню. До возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною в місті були одна лікарня, пологовий будинок, амбулаторія. За радянський період відкрито 21 оздоровчий заклад, де працює понад 500 лікарів. Постійне піклування про здоров’я трудящих, розширення мережі медичних установ, забезпечення їх висококваліфікованими кадрами, устаткуванням, медикаментами зумовило значне скорочення смертності серед населення та повну ліквідацію інфекційних захворювань. Щорічно сотні ужгородців відпочивають і лікуються в здравницях Радянського Союзу.
Трудящі міста теплими словами згадують заслуженого лікаря Української РСР О. В. Фединця. За 50 років трудової діяльності він зробив понад 30 тисяч складних хірургічних операцій, врятував життя тисячам людей. Маючи 71 рік, О. В. Фединець і понині проводить складні операції. Він написав 80 наукових праць, бере активну участь у громадсько-політичному житті, неодноразово обирався депутатом Ужгородської міської Ради депутатів трудящих. Його нагороджено орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора і медаллю «За трудову доблесть». Авторитетом серед населення користуються заслужені лікарі Української РСР — Л. О. Руднева та Д. О. Снігурський, лікарі Г. Д. Скринник, А. І. Немеш, П. Ю. Сердюк, Г. С. Кармальська, Л. Д. Бобренок, В. В. Касарда, П. С. Рішко, Г. М. Уліганець, В. Я. Плахотнюк, Т. М. Ясинчак, Н. К. Стасєва.
В місті дедалі розвивається народна освіта. В 21 школі навчається 12 700 учнів, їх навчають і виховують 900 педагогів. Серед них майстри педагогічної справи — заслужені вчителі школи УРСР Л. О. Олександрова і 3. Ю. Безугла, вчителі А. А. Андришко, О. І. Гончаренко, О. В. Семенюк, В. М. Сегеда, Е. М. Токар, Д. В. Калинин, М. П. Далекий, Г. М. Ілляш, І. І. Ігнат, Н. І. Карплевська, М. К. Сміян, О. І. Медведев, Ю. М. Лавер, П. І. Владимир, М. М. Івашкович, С. П. Яцкович, Н. С. Тимошок, Л. І. Шандига, Н. В. Дякова.
Педагогічні колективи шкіл зосереджують свою увагу на вихованні дітей на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу. Учні шкіл здійснюють походи по місцях бойової слави Радянської Армії та партизанських загонів, переписуються з учасниками визволення Закарпаття і Ужгорода, видатними громадсько-політичними діячами нашого часу. Зібрані матеріали дали можливість створити 8 музеїв В. І. Леніна, 6 кімнат бойової слави, 3 клуби інтернаціональної дружби. Музей В. І. Леніна школи-інтернату № 2 нагороджено Почесною грамотою ЦК ЛКСМУ. Добра слава йде про клуб інтернаціональної дружби «Мир» школи № 8. Його учасники листуються, з дітьми 37 країн світу. Особливо тісні зв’язки встановлено з учнями чехословацьких шкіл. На запрошення чехословацьких друзів ужгородські діти побували в братній соціалістичній країні, ознайомилися там з шкільним життям, відвідали музей антифашистської боротьби у місті Животіце, поклали квіти біля пам’ятника відважного сина зелених Карпат Степана Вайди. В свою чергу ужгородські учні запросили до себе в гості чехословацьких дітей і показали їм визначні культурні пам’ятки свого міста. Почесними членами клубу «Мир» є Голова Ради Міністрів СРСР О. М. Косигін, державні діячі соціалістичних країн Ю. Цеденбал, В. Ульбріхт, Я. Кадар, Т. Живков, космонавти і Маршали Радянського Союзу.
В місті працює ряд позашкільних закладів: Палац піонерів, станції юних техніків, натуралістів, дитяча залізниця. При Палаці піонерів є 30 гуртків художньої самодіяльності, образотворча студія. Вихованці студії посилають свої роботи на республіканські, всесоюзні і міжнародні виставки дитячого малюнка. Юні художники нагороджувались медалями виставок, грамотами ЦК ЛКСМУ, ЦК ВЛКСМ, Міністерства освіти УРСР.
Керівник студії 3. С. Баконі удостоєний звання заслуженого вчителя школи УРСР.
Крім загальноосвітніх шкіл, у місті є 5 спеціальних середніх учбових закладів: музична школа, училища музичне та прикладного мистецтва, технікум радянської торгівлі, професійно-технічне і технічне училища.
Музичне училище закінчило понад 900 чол. Багато з них навчалося потім у Московській, Ленінградській, Одеській, Львівській, Казанській консерваторіях. Училище пишається своїми випускниками. Серед них чимало талановитих діячів музичної культури. С. Мартон — композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР, Л. Васильченко, яка на міжнародному конкурсі в Будапешті у 1961 році здобула звання лауреата міжнародного конкурсу вокалістів, тепер солістка Державного Академічного Великого театру в Москві, М. Попенко — диригент Закарпатського заслуженого народного хору, І. Лацанич — диригент Львівського державного оперного театру ім. І. Франка, І. Мокан — артист державного симфонічного оркестру УРСР, К. Генел — соліст Львівського симфонічного оркестру, викладач Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка, А. Златова — солістка Мінського оперного театру, М. Білий — соліст Казанського оперного театру, В. Штефуца — соліст ансамблю пісні і танцю ім. Александрова та інші. Більшість викладачів училища — це колишні його випускники.
Ужгородське училище прикладного мистецтва за роки свого існування підготувало 240 майстрів-художників. Більша частина з них — діти робітників і селян. Багато випускників училища одержали вищу освіту у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва, Ленінградському, Київському художніх інститутах. Ужгородські художники беруть участь в обласних, республіканських і міжнародних виставках.
Ужгород став університетським містом. З 1945 року тут працює державний університет. Значну допомогу в організації навчання і обладнанні кабінетів подали йому наукові заклади країни. Лише в 1955 році близько 20 інститутів Академії наук СРСР передали ужгородцям електровимірювальну апаратуру, радіометричні установки, рефректометри та інше устаткування. В комплектуванні наукової бібліотеки рідкісними виданнями допомогли їй Ленінградський університет, Державна публічна бібліотека ім. Салтикова-Щедріна. Ботанічний сад університету одержав насіння і саджанці від 120 ботанічних садів і наукових установ країни. 160 працівників університету захистили докторські і кандидатські дисертації. Вони працюють в багатьох наукових закладах країни: доктор історичних наук А. Пушкаш — в Інституті історії Академії наук СРСР, кандидат історичних наук І. Ганжа і кандидат філологічних наук М. Пещак — в Академії наук УРСР. Близко 200 чоловік викладацького складу — це випускники університету. Серед них керівні працівники ректорату і факультетів — проректори М. О. Лакиза, І. М. Чаварга, декани — Ю. І. Балега, І. В. Смоланка, Г. С. Чекрій завідуючі кафедрами—В. В. Хайнас, І. М. Гранчак, М. П. Лизанець, М. І. Головей, В. І. Комендар, М. М. Ганич. Кафедри університету підтримують творчі зв’язки з багатьма науковими центрами, вузами та учбовими закладами зарубіжних країн. Університет співробітничає з трьома іноземними вищими учбовими закладами: Сегедським і Ніредьгазьким педагогічними інститутами Угорської Народної Республіки та Кошицьким університетом ім. П. Й. Шафарика Чехословацької Соціалістичної Республіки. Практикується взаємний обмін науковою продукцією, спільна праця над колективними дослідженнями, монографіями. Ужгородські студенти й аспіранти виїздять в братні країни для вивчення мов, проведення виробничої практики. З цією метою до Ужгорода прибувають представники вузів Чехословаччини й Угорщини.
Для багатьох закарпатців університет став другою сім’єю. Хіба міг коли-небудь простий залізничник М. І. Кишко мріяти про вищу освіту для своїх шести дітей? А сьогодні у робітничій родині два чоловіки мають середню спеціальну освіту, чотири — вищу, два з них кандидати наук. Один із синів С. М. Кишко — декан загальнотехнічного факультету Ужгородського університету.
В обласному центрі Закарпаття працюють культурно-освітні установи: музично-драматичний театр, філармонія, обласний будинок культури, широкоформатний кінотеатр. Часто виступають на гастролях видатні артисти з великих міст нашої Батьківщини та зарубіжних країн. У місті проходять художньо-самодіяльні огляди й олімпіади, організовуються виставки.
У 1946 році в Ужгороді створено Закарпатський український драматичний театр. Керівником його став народний артист СРСР В. Магар. В становленні театру велику допомогу подали театральні колективи Запоріжжя і Чернівців. За свою мистецьку роботу В. Воловик, Г. Ігнатович, А. Ратміров, К. Маринченко, В. Аведіков, О. Дудківська, М. Харченко, М. Пільцер були удостоєні почесного звання — заслужених артистів УРСР.
Поряд з ужгородськими художниками, скульпторами, артистами, композиторами, письменниками плідно працюють народні умільці — вишивальниця Г. Шнінська, різьбяр по кості Д. Лазар, майстер художнього ткання і плетіння Г. Драмарецька та інші. Справою рук талановитого майстра Миколи Сядристого є такі вироби, як мініатюрна балалайка, що вміщується в футлярі, зробленому з половинки макового зерна, мотор у тисячу разів менший від сірникової головки тощо. Багато його унікальних робіт експонувалося на Всесвітній виставці в Монреалі.
В стінах стародавнього Ужгородського замку розміщено Закарпатський державний краєзнавчий музей і картинну галерею. Тут зібрано цінні надбання культури, рідкісні експонати, які переконливо висвітлюють історію Закарпаття. В музеї зберігається близько 40 тис. експонатів — кам’яні, бронзові і залізні знаряддя праці, зразки зброї різних часів, унікальні стародруки і рукописи книг, етнографічні колекції вишивок, вироби з дерева, кераміки, оригінальні макети закарпатських сіл тощо. В картинній галереї експонуються роботи багатьох українських, російських та іноземних художників і скульпторів. Відомий художник-мистецтвознавець, академік І. Грабар, уродженець Ужгорода, подарував галереї колекцію своїх робіт. Музей і картинну галерею щороку відвідує близько 80 тис. екскурсантів.
На Замковій горі споруджується новий музей дерев’яного зодчества і етнографії. З різних районів Закарпаття сюди звезені старі гуцульські будівлі, знаряддя праці, предмети народного декоративного мистецтва, типові домашні речі. Відвідувачі музею матимуть змогу наочно побачити, як жили закарпатці до радянських часів і порівняти минулі села з сучасними.
Роль культури і мистецтва в житті міста з кожним роком зростає. В Ужгороді працює 125 колективів художньої самодіяльності, в них бере участь близько 5000 чоловік. Трудящим добре відомі самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю фанерно-меблевого комбінату, хорова капела вчителів, ансамбль пісні та танцю механічного заводу, танцювальний колектив студентів університету та інші.
В Ужгороді є 59 бібліотек, в яких нараховується понад 640 тис. примірників книг, 25 клубів та червоних кутків, міське відділення товариства «Знання», кіно-лекторій та 16 народних університетів. Для населення організовуються лекції, зустрічі з письменниками, ветеранами громадянської і Великої Вітчизняної воєн, Героями Соціалістичної Праці. Споруджено парк культури і відпочинку ім. Горького, амфітеатр на 4,5 тис. місць. Парк — улюблене місце трудящих. Тут з концертами і виставами виступали Піддуклянський український народний ансамбль Східно Словацького краю ЧССР, словацький ансамбль пісні і танцю «Чарніца», український державний народний театр з міста Пряшева. В теплій обстановці братерської дружби демонстрували своє мистецтво і такі відомі колективи Угорської Народної Республіки як «Чардаш», «Будапешт», «Дунай», самодіяльний хор з міста Ніредьгаза, естрадний концерт НДР, артисти Югославії, Москви, Києва, Ташкента, Тбілісі.
Значно зросла і кіномережа міста. В 1946 році в Ужгороді була одна кіноустановка, тепер їх 45. Збудовано нові кінотеатри «Комсомолець», «Москва», функціонує літній кінотеатр на 600 місць.
Ужгородці люблять спорт, для них створено понад 150 різних спортивних споруд. Серед них — стадіони «Авангард» і «Спартак», водний басейн, 30 баскетбольних і 70 волейбольних майданчиків, 14 спортивних залів, 9 футбольних полів, 20 тенісних кортів. Понад 30 чол. стали майстрами спорту, майже тисяча — першорозрядниками, 6100 чол. одержали масові спортивні розряди. За межами області відомі прізвища кращих спортсменів міста А. Фарагуна, Я. Мийо, Й. Гагера, Т. Негера, П. Герка, С. Танинця, П. Ковач, О. Єгорова, С. Вереша.
Вихованці Ужгородської футбольної команди М. Михалина, Д. Товт, Ю. Лавер, Е. Юст, М. Коман, 3. Сенгетовський, Й. Беца, Й. Сабо, Ф. Медвідь, В. Турянчик успішно виступали на республіканських, всесоюзних і міжнародних чемпіонатах з футболу. Окремі гравці і понині захищають честь київської команди «Динамо». Багатьом з них присвоєно звання майстра спорту і заслуженого майстра спорту СРСР.
З кожним роком міцніють спортивні зв’язки молоді Ужгорода з спортсменами братніх соціалістичних республік. Щороку в місті проводяться міжнародні зустрічі спортсменів Закарпаття, Чехословаччини й Угорщини з футболу, легкої атлетики, тенісу, волейболу, баскетболу. Ці зустрічі проходять в теплій обстановці і сприяють зміцненню дружби між народами братніх соціалістичних країн.
Величні перетворення відбуваються не тільки в народному господарстві, освіті і культурі. Відчутно зростає духовне багатство населення. З розвитком соціалістичного будівництва зросла й нова людина з новим комуністичним світоглядом і переконаннями. Це — свідомі будівники нового життя, активні громадські працівники. 482 ужгородці нагороджено орденами і медалями СРСР. Орден Леніна одержали 15 чоловік: робітники — Г. І. Конька, Б. Б. Пушкаш, О. І. Луцович, професор університету О. В. Фединець та інші. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені майстер швейної фабрики А. Б. Ванькова, будівельник Я. Д. Михайлко, завідуючий магазином харчоторгу Й. С. Сенько, робітник хлібокомбінату В. Ф. Мишко, майстер електромережі Е. Л. Буковинський, майстер механічного заводу В. Д. Деркач, всього — 62 чоловіки. Передовим виробничникам О. І. Луцовичу, А. А. Андрику, О. Й. Йордану присвоєно звання заслужених будівельників УРСР, В. Г. Крегеру, А. І. Ганзе — заслужених раціоналізаторів УРСР.
В усіх сферах міського життя відчувається організаторська і спрямовуюча діяльність комуністів. Партійні організації підприємств, навчальних і культурно-освітніх закладів постійно займаються питаннями виховання трудящих в комуністичному дусі, налагодження виробничого процесу, зростання культури і добробуту» населення.
На 1 січня 1968 року в міській парторганізації перебувало на обліку близько 5300 комуністів. Значно поліпшився якісний склад секретарів парторганізацій, більшість із них мають досвід організаторської і політичної роботи. Комуністи неодноразово обирають секретарями своїх партійних організацій І. В. Опаленика, В. С. Варана, С. Я. Клайна, Г. І. Мамченко, О. Ф. Проніна, Я. П. Шевніна, М. А. Гаврилик, А. Г. Горбунова, О. Г. Воловик, М. М. Пушкарьова. М. І. Жолудева.
Більших масштабів набирає робота міської Ради депутатів трудящих. До її складу в 1967 році було обрано 198 депутатів. При міськраді створено 9 комісій, які охоплюють основні ділянки господарської й культурно-освітньої роботи. До громадської діяльності депутати залучають широкий актив трудящих міста.
У своїй повсякденній роботі комуністи і депутати міської Ради спираються на профспілкові організації. На багатьох підприємствах профспілки добре налагодили роботу постійно діючих виробничих нарад. На авторемонтному заводі за пропозицією наради, яку очолює інженер М. Л. Бабич, було розроблено і впроваджено у виробництво ряд заходів по вдосконаленню технологічного процесу. Внаслідок цього набагато поліпшилася якість продукції.
З великим ентузіазмом працюють комсомольці. В їх рядах перебуває 14 тис. юнаків і дівчат. Напередодні 50-річчя Радянської влади серед молоді народилася нова форма трудового змагання — естафета спадкоємців Великого Жовтня. 23 комсомольсько-молодіжні бригади, загони і дільниці міста пройшли всі етапи естафети. 17 з них завоювали почесне звання колективів ім. 50-річчя Великого Жовтня. Комсомольці змагаються за звання кращого виробничника — токаря, слюсаря, будівельника та інших професій. Щороку молодіжні бригади міста виїжджають працювати на цілинні землі, на спорудження виробничих об’єктів країни.
Разом з усім радянським народом трудящі міста наполегливо борються за виконання рішень XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України. У 1967 ювілейному році широкого розмаху набрало соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. За високе звання колективів імені 50-річчя Жовтня змагалося 176 бригад, дільниць, змін і цехів. В авангарді боротьби за виконання господарських планів ішли колективи швейної фабрики, автоколони № 2195, фабрики індпошиву ім. Жданова, учбово-виробничі підприємства, електростанції. Ще в жовтні вони виконали соціалістичні зобов’язання ювілейного року і почали працювати в рахунок третього року нової п’ятирічки.
За досягнуті успіхи в розвитку економіки і культури бюро обкому КП України, виконком обласної Ради депутатів трудящих та президія обласної ради профспілок вручили пам’ятні Червоні прапори місту Ужгороду, державному університету, фабриці індпошиву ім. Жданова, технікуму радянської торгівлі. Десять колективів міста нагороджено пам’ятними Червоними прапорами міськкому КП України і міської Ради депутатів трудящих.
У трудових зусиллях — патріотичне прагнення ужгородців внести свій важливий вклад у виконання грандіозних планів будівництва комунізму.
Так волею Комуністичної партії, волею народу, його героїчними звершеннями розквітає і крокує вперед древній Ужгород.
І. М. ГРАНЧАК, К. О. КУЦЕНКО, М. М. ЛЕЛЕКАЧ, Я. І. МЕЖБЕРГ, О. В. ХЛАНТА