Ужгород на наприкінці XIX — початку XX століття
Тяжке становище, політична безправність посилювали боротьбу трудящих за свої права. Спочатку переважали пасивні форми боротьби — скарги робітників на підприємців, псування інвентаря тощо. У скарзі, поданій будівельниками в 1884 році урядовим властям, зазначалося, що по договору підприємець повинен сплатити їм по 35 форинтів за виконану роботу, а фактично дав лише 15. В інших скаргах повідомлялося про знущання над робітниками, про тяжкі умови праці. Трудящі ставили вимогу: якщо уряд не втрутиться у справу і не допоможе їм, вони змушені будуть самі домагатися своїх прав. У 1882 році робітники лісопильного заводу Ш. Гартмана, не домігшись своєї мети мирним шляхом, залишили роботу. Підприємець повідомляв, що організатором цього виступу був один з найстаріших робітників А. Герзанич. Газета «Унг» підкреслювала, що робітниче питання є дуже гострим. Серед робітничих пропагандистів міста газета називала Ф. Тульського і Б. Горвата.
У 90-х роках XIX століття в Ужгороді виникла перша соціал-демократична робітнича організація, яка входила до складу Угорської соціал-демократичної партії. Соціал-демократи проводили агітацію серед робітників, поширювали революційну літературу, вимагали поліпшення умов праці, організовували виступи проти властей. Наприкінці XIX століття в місті організовувались перші професійні спілки будівельників, меблевиків, друкарів тощо.
Діяльність робітничих організацій жорстоко переслідувалась. У 1896 році поліція розігнала скликані соціал-демократами збори робітників у міському саду, на яких обговорювалось питання про боротьбу за скорочення робочого дня. В 1899 році трудящі міста вперше відсвяткували Перше травня у лісі біля села Невицького. Виступаючи на мітингу, керівник соціал-демократичної організації Ужгорода Клайн Ліпот заявив: «Ми зійшлися сюди, щоб показати робітничому класу всього світу, що наші робітники йдуть нога в ногу з ними. Ми сьогодні боремся за 8-го-динний робочий день, за кращі умови життя, за волю і щастя… Ми будемо боротися проти панів і фабрикантів за визволення трудящих. Хай живе Перше травня — наше свято праці!». З того часу святкування Першого травня стало традиційним святом трудящих міста.
Перший великий страйк у місті відбувся влітку 1899 року на фабриці «Мундус». Робітники протягом трьох тижнів вели боротьбу проти утисків і, нарешті, добились підвищення заробітної плати.
Дедалі визвольна боротьба набирала гострішого характеру. Крім економічних вимог, робітники добивалися політичних прав, зокрема широкої участі у виборах державних органів. У квітні 1902 року в місті відбувся тисячний мітинг трудящих Ужгорода і навколишніх сіл. Такі ж масові мітинги з вимогами поліпшити економічне становище і розширити виборчі права відбулися в травні і серпні того ж року. Буржуазна газета «Унгварі кезлень» змушена була визнати, що насильством жандарми не зможуть придушити робітничий рух.
У квітні 1903 року в Ужгороді застрайкували 140 робітників-будівельників. Вони вимагали підвищення заробітної плати, оплати додаткової праці, кращого ставлення до своїх запитів. 30 жовтня 1903 року застрайкували 450 робітників на фабриці «Мундус». Страйкарі виступали не лише за підвищення зарплати, а ставили питання про свободу спілок, демократизацію виборчого права тощо. Виступом меблевиків керував страйковий комітет, до якого входили робітники Станко, Нелит, Брухбауер. 4 листопада меблевики вийшли в місто на демонстрацію, співаючи «Марсельєзу». Лише на четвертому тижні властям удалося придушити страйк, але підприємці змушені були підвищити частково зарплату. На зборах робітників Ужгорода, що проходили у лютому 1904 році, оратори критикували розпорядження угорського уряду про обмеження свободи зборів і рішуче засуджували місцеву буржуазну пресу за нападки на робітників.
Звістка про початок революції 1905 року в Росії викликала в Ужгороді нову хвилю робітничого руху. На багатьох підприємствах виникали мітинги і страйки. Особливо посилилась революційна боротьба у зв’язку з наближенням Першого травня. Незважаючи на заборону святкування, вулиці міста заповнились робітниками, ремісниками та дрібними торговцями. На площі Кошута (нині Возз’єднання) відбувся мітинг. Оратори розповідали про значення міжнародного свята, закликали трудящих до єдності.
В наступні роки боротьба проти соціального і національного гніту ще більше посилилась. В одному з донесень ужгородського піджупана угорському урядові повідомлялося, що рух, який виник серед українців, спрямований не лише проти угорської влади, але й проти буржуазних порядків і приватної власності.
Українське населення Ужгорода довгий час зазнавало національного гніту. Уряд проводив насильницьку мадьяризацію. З цією метою починаючи з 70-х років XIX століття було заборонено викладати в школах українську мову. До гімназії все менше й менше приймали молодь українського походження.
Щодо загальної кількості навчальних закладів, то вони поступово збільшувалися. Крім загальної освіти, з другої половини XIX століття розвивалася фахова освіта. В 1898 році було відкрито керамічне училище, яке ще називали школою глиняного посуду. В 1903 році учителі Ужгорода домоглися відкриття школи для глухонімих, у якій навчалися діти Ужанського, Березького і Землінського комітатів.
В Ужгороді навчалися, певний час працювали відомі письменники і громадські діячі Закарпаття другої половини XIX — початку XX століття: І. Раковський (1815—1855 рр.), О. Павлович (1819—1900 рр.), А. Кралицький (1835—1894 рр.), Є. Фенцик (1844—1903 рр.) та інші. Тут працювали також художник Г. Рошкович (1854—1915 рр.), скульптор І. Петридес (1819—1920 рр.), викладач малювання гімназії Ференц Евердле.
В роки першої світової війни заводи й фабрики Ужгорода припинили роботу в зв’язку з нестачею робочих рук та перевантаженням транспорту військовими поставками. Не на повну потужність працювали і ті підприємства, які виробляли продукцію для армії (металообробний і лісопильний заводи, млини тощо). Населення міста в 1915 році внаслідок реквізицій залишилося без хліба, не було борошна. Тяжке становище трудящих погіршувалось ще від воєнних позик, які насильно збиралися урядовими органами.
Велика Жовтнева соціалістична революція й утворення Української Радянської держави мали революціонізуючий вплив на трудящих Ужгорода. Про ці події жителі міста довідувалися насамперед з соціал-демократичних і частково буржуазних газет. Газети «Непсава» («Слово народу») — орган Соціал-демократичної партії Угорщини та «Унгварі кезлень» — ліберально-буржуазний орган систематично вміщували відомості про перемогу революції в Росії, про рішення II з’їзду Рад. «Унгварі кезлень» підкреслювала, що новий уряд, прем’єром якого став Ленін, «завоював маси на свій бік популярним лозунгом негайного укладення миру». Пізніше газета писала, що в Росії поміщицькі маєтки ліквідовуються і землю розподіляють серед селян і солдатів. На її сторінках було надруковано вірш невідомого автора під назвою «Ленін». В ньому розповідалося, що В. І. Леніну довелося 20 років перебувати на чужині, бо кровопивці Росії переслідували його. Він «кращий з усіх народжених на землі», врятував людей від мук.
Навесні та влітку 1918 року в Ужгороді, як і у всьому краї, відбулися мітинги і страйки солідарності з Радянською Росією. Робітники вимагали поліпшення свого економічного становища, негайного припинення імперіалістичної війни і укладення демократичного миру. Вони висловлювали солідарність з революційними робітниками і селянами Радянської Росії, своє гаряче схвалення радянських декретів про мир і землю.
Значну роль у поширенні революційних ідей у місті відіграли солдати австро-угорської армії, що повернулися з Радянської Росії, де вони були в полоні. Піджупан Ужанської жупи у травні 1918 року просив командування гарнізону негайно вивести з Радванки 2500 солдатів, бо вони були «пройняті більшовицькими ідеями та вченням». Активну революційну пропаганду серед населення провадили, зокрема, колишні військовополонені І. Мондок та Г. Феєр.
Коли до Ужгорода дійшла звістка про буржуазно-демократичну революцію в Угорщині, на вулицях стихійно почали виникати мітинги. Вночі з 1 на 2 листопада 1918 року в місті було чути стрілянину з гвинтівок і кулеметів. Робітники й солдати, роззброївши поліцію і жандармерію, створили свою народну гвардію. В цей же час угорська й українська буржуазія захопила до своїх рук всю владу в місті.