Чоп, Ужгородський район, Закарпатська область
Чоп — місто районного підпорядкування, розташоване між річками Тисою і Латорицею, за 25 км від Ужгорода. Населення — 6300 чоловік — українців, угорців та росіян. В 1945 році село Чоп віднесено до розряду селищ міського типу, а з 1957 року стає містом.
Чоп — південно-західні ворота нашої Вітчизни, важливий залізничний вузол на кордоні з Угорщиною та Чехословаччиною. Чоп — місце теплих зустрічей численних туристів та делегацій з братніх соціалістичних країн. Саме тут гості вперше відчувають гостинність радянських людей.
Вперше Чоп згадується в історичних документах у 1281 році. Багато разів мінялися власники села, серед яких була і поміщицька родина Чані, від якої, очевидно, походить первинна назва села. Жителі Чопа сплачували різні податки не тільки феодалам, а й державі. У списках сіл Ужанського комітату за 1346 рік згадується і Чоп, з жителів якого збирався податок на користь держави.
До XIV—XV століття село називалося по-різному: «Чан» і «Чоп». Мешканці його виконували різні феодальні повинності на поміщиків: давали десятину і дев’ятину з свого врожаю, худоби, сплачували різні натуральні податки, виконували безкоштовно роботи на панському дворі, на полі, а також сплачували державний податок — порту. Розміри феодальних повинностей в період закріпачення селян (XIV—XV століття) не були ще точно визначені і увесь час зростали. У 1427 році на території села проживало 26 кріпацьких сімей. Вони сплачували поміщикам від 1,5 до 2,6 флорина на рік, не рахуючи «кухонної данини» і різних робіт.
Зростання феодального закріпачення селян і постійне збільшення повинностей посилювало антифеодальну боротьбу селянства. В 1514 році жителі Чопа разом з селянами всієї Угорщини взяли участь у селянській війні в загоні Петра Баршваї. Після поразки у війні по всій Угорщині завершилося закріпачення селян. Антифеодальна боротьба не припинялася. Щоб уникнути утисків місцевого феодала, селяни тікали в інші місцевості. Чоп продовжував залишатися невеликим поселенням з малою кількістю населення.
Становище селян погіршувалось не тільки від зростаючої експлуатації, а ще й від внутрішніх феодальних усобиць і нападів зовнішніх ворогів, зокрема — турок. Після поразки збройних сил Угорщини під Могачем (1526 рік) турецькі напади на землі Угорської держави посилювалися, турки й татари доходили і до Закарпаття. Під час турецько-татарського набігу в 1557 році Чоп зазнав великих руйнувань. Частина кріпацьких дворів опустіла зовсім. У селі залишилось всього 16 феодально залежних дворів. До кінця XVI століття село дещо зросло, і тут вже налічувалося 36 дворів.
В XVII і XVIII століттях Чоп опинився в центрі частих воєнних дій. Тут не раз відбувалися бої між загонами феодалів, що ворогували, та бої під час національно-визвольних рухів.
Все це призводило до погіршення становища мешканців і дальшого їх закріпачення. Захопивши Чоп, австрійські власті обклали його населення різними повинностями на користь казни, а у 1675 році дарують Чоп феодалам Вечеї у «вічне володіння».
У відповідь на посилення експлуатації і панування Габсбургів на Закарпатті ще з більшою силою спалахували антифеодальні виступи та національно-визвольна боротьба. В цій боротьбі брали участь і жителі села Чопа. Зокрема, вони були активними учасниками Токайського повстання 1697 року та визвольної війни 1703—1711 років.
Війни призводили до розорення селян Чопа, до занепаду їх господарства, до посилення феодального гніту. Багато селян кидали через це свої оселі і утікали в інші місця. З 1712 по 1717 рік з Чопа втекли 12 кріпаків. В селі залишилося лише дев’ять кріпацьких сімей в складі 26 чоловік.
Поміщицькі господарства все більше втягувались у товарно-грошові відносини. На селян накладали все нові і нові повинності. В кінці XVIII століття феодали добилися дальшого збільшення повинностей і податків. В цей час селяни, крім панщини (2 і більше днів на тиждень), численних натуральних повинностей і грошових чиншів, ще сплачували податки воєнні, сеймові, комітатські та інші. Податки були настільки великі, що з року в рік за селянами залишалися великі недоїмки. Лише у 1768—1769 рр. недоїмки по Капушанському округу, до якого належало і село Чоп, складали 210 форинтів, 24 крейцери.
Разом з тим селяни багато терпіли від стихійних лих, постійних розливів Тиси, яким вони не в силі, були запобігти, а феодали і власті майже ніяких заходів не вживали, щоб відвернути ці лиха. Лише за розпорядженням керівника визвольної війни Ференца II Ракоці на початку XVIII століття поблизу Чопа було зведено
земляну греблю. Стихійні лиха призводили до частих неурожаїв чи загибелі вже вирощеного врожаю, через що селяни голодували. У 1786 році всім селом було зібрано лише 16 цнт пшениці і 12 цнт вівса. Голод був частим явищем. Під час проведеного в липні 1831 року обслідування сіл південно-західної частини Ужанського комітату, у т. ч. і Чопа, власті були змушені визнати, що біднота вже багато місяців знаходиться без хліба і в нужді, їсть недозрілі яблука, водорослі тощо.
Мешканці села дуже страждали від численних епідемій. На той час медичного обслуговування в селі не було ніякого. Тому холера, яка охопила в 1831 році всю Угорщину, завдала тяжкого лиха.
Внаслідок усього цього Чоп аж до середини XIX століття залишався незначним селом. Тут нараховувалось всього 80 працездатних.
Буржуазна революція 1848—1849 років, за якою було ліквідовано кріпацтво, відкрила шлях до розвитку капіталізму в країні. З 70-х років почалося будівництво залізниці, яка проходила і через Чоп. В останні три десятиріччя XIX століття стали до ладу залізничні лінії, які зв’язували Закарпаття з Галичиною і центральною Угорщиною і, зокрема, Чоп з Ужгородом і з Береговим. З побудовою в 1872 році залізничної станції Чоп став важливим транспортним вузлом.
Все це сприяло швидкому росту села. На початку XX століття тут вже нараховувалось понад 1800 жителів. Дві третини всіх працездатних були зайняті на транспорті, в промисловості, торгівлі тощо. Третина працювала в сільському господарстві. З зростанням і зміцненням робітничого класу в селі ще з кінця XIX століття почали поширюватися соціалістичні ідеї. Окружний начальник у 1898 році повідомляв про «соціалістичний рух» у Чопі і вказував, що тут розповсюджуються соціалістичні газети, що населення вимагає зменшити податки, розподілити землі, підвищити оплату праці.
Тяжкі умови праці на залізниці, на двох примітивних цегельнях і нафтоочисному заводі, в майстернях, мізерна заробітна плата, політичне безправ’я, національний гніт — все це зумовлювало загострення класової боротьби.
Не кращим було становище і селян. Лише близько 60 проц. оброблюваної землі належало селянам, а решта — поміщикам. До того ж значну частину селянської землі прибрали до своїх рук куркулі, що володіли по 20 і більше гектарів. Більшість селян зовсім не мала землі або володіла малими наділами.
В занепаді була й освіта на селі.
Напередодні першої світової війни тут діяла т. зв. народна школа, навчання в якій велося угорською мовою. Відкрита у 1911 році бібліотека обслуговувала службовців залізниці, інтелігенцію, а трудящим вона нічого не давала. Для трудового населення залишалися 2 церкви: римо-католицька і реформатська та кілька корчем.
В роки війни навколо Чопа розміщувались угорські та австрійські військові частини, які в значній мірі утримувались за рахунок місцевого населення. Все це, а також мобілізація чоловіків на фронт, високі воєнні податки та контрибуції розоряли населення Чопа, різко погіршуючи і без того його важке становище.
Перемога Великого Жовтня в Росії знайшла палкий відгук серед трудящих села. З Радянської Росії повернулися колишні військовополонені Єне Родойчич та Йожеф Балаж і розгорнули активну революційну агітацію. Вони і залізничники Елек Мадяр, Імре Цейкус, Іштван Галас, Ференц Мадяр, Берталон Молнар та інші поклали початок першій комуністичній організації села.
З перемогою в Угорщині в березні 1919 року пролетарської революції в Чопі створюються місцеві органи Радянської влади, а також і жупний директоріум Ужанського комітату (бо центр комітату — Ужгород був ще раніше захоплений чеськими військами).
10 квітня 1919 року відбулися вибори до місцевої і жупної Рад робітників, солдатів і селян. У виборах взяли участь 2500 жителів Чопа та навколишніх сіл. Це були перші в історії трудящих Закарпаття вибори, в яких вони взяли участь і обрали своїх представників до органів влади. Обранці народу склали присягу, що «кожний з них своїми здібностями, всім своїм старанням служитиме Радянській республіці». На першому засіданні Ради 15 квітня було обрано депутата на Всеугорський з’їзд Рад — учителя Йожефа Бано. Місцева Рада та її виконавчий комітет — Чопський директоріум гаряче взялись за перебудову життя трудящих Чопа. Вони організували забезпечення продуктами харчування не лише населення Чопа, а й частини Угорської Червоної Армії, розміщеної в Чопі. Радянська влада пробудила творчу діяльність трудящих, і вони стали брати участь у громадсько-політичному житті села.
Та вільне і радісне життя тривало недовго. Ще в березні чеські буржуазні війська зробили спробу напасти на Чоп, але були відбиті. Для запобігання новим нападам окупантів на Закарпаття сюди були надіслані частини 5-ї Угорської Червоної дивізії та почалося формування частин 65-ї Русинської Червоної бригади. Вона розміщувалась в районі Чопа. З місцевих залізничників було сформовано загін в складі двох рот, яким командував машиніст Михайло Шкотняр. У створенні загону взяла участь і комсомольська організація Чопа.
Новий напад чеських військ на Чоп почався 22 квітня 1919 року, а зі сходу ще з 16 квітня наступали війська боярської Румунії. На підступах до Чопа зав’язалися уперті бої. Головнокомандуючий збройними силами Радянської Угорщини відзначав, що «русинські й угорські воїни під Чопом майже босі і з гвинтівками на шнурках 14 днів бою, що тривав вдень і вночі, проти добре озброєної і в три рази переважаючої в силі чеської армії захищали диктатуру пролетаріату і тільки тому відступили, що в інших місцях фронт порушився». В боях під Чопом полягло багато червоноармійців, серед них і один з перших організаторів молоді Закарпаття Петро Деяк.
Потопивши в крові народну владу і захопивши в квітні село в свої руки, окупанти вчинили розправу над мирним населенням — прилюдно знущалися з заарештованих комуністів Чопа — Йожефа Балажа, Томаша Чопака, Бели Унгвара, Шандора Чопака та інших. Багатьох з них кинули до в’язниці.
Трудящі Чопа як раніше, так і під владою буржуазної Чехословаччини, були позбавлені політичних прав і жорстоко визискувалися експлуататорами.
Сторінки історії Чопа цього періоду багаті на революційні події. Хоч Радянська влада й була придушена, але з революційним робітничим і селянським рухом окупанти справитись не могли. Вже на початку 1920 року робітники депо під керівництвом Імре Цейкуса та Іштвана Галаса влаштували страйк, вимагаючи підвищення заробітної плати. У березні того ж року робітники і селяни надіслали двох своїх делегатів на установчий з’їзд Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСП), який відбувся в Ужгороді 21 березня 1920 року. Після з’їзду утворилась організація МСП у Чопі. Під її керівництвом жителі села в грудні 1920 року взяли участь у загальному страйку, що охопив усе Закарпаття.
В травні наступного року відбувся установчий з’їзд Комуністичної партії Чехословаччини, на який делегатом від чопських робітників прибув кочегар Й. І. Ерде. Після з’їзду в Чопі створюється місцева організація Комуністичної партії Чехословаччини. Її очолив Йожеф Балаж. До неї входили Йожеф Ерде, Імре Цейкус, Іштван Галас, Балінт Берцик, Томаш Чопак, Янош Бочкаї та інші. Одним з активних членів чопської парторганізації був колишній військовополонений в Росії Ференц Унгварі. До комуністичної партії він вступив ще у 1917 році у Челябінську. Після розгрому Колчака навчався на партійних курсах в Москві, а у 1921 році повернувся до Чопа.
У 1920—1930 рр. Чоп став місцем неодноразових конференцій і з’їздів. Восени 1922 року тут відбувся перший з’їзд Комуністичної Спілки молоді Підкарпатської Русі. Від молоді села на з’їзді були присутні Берті Гуляш, Шандор Катко, Антал Балог, Йожеф Ковач, Дюла Дьєрі, Лайош Чопак та інші. Партійна та комсомольська організації Чопа провадили велику роботу серед населення. І це позначилось на громадському житті. Під час виборів до чехословацького парламенту в березні 1924 року 60 проц. виборців села голосували за список КПЧ. Після цих виборів власті називали Чоп «червоним гніздом» або «червоним куточком».
Становище трудящих Чопа завжди було в центрі уваги крайової партійної організації. П’ята крайова конференція КПЧ в червні 1924 року на доповідь делегата чопської парторганізації Й. Балажа прийняла рішення про завдання комуністичних фракцій в місцевих сільських представництвах.
Комуністи Чопа були організаторами і керівниками страйків і демонстрацій. У 1927 році відбувся страйк на цегельних заводах, яким керував комуніст Янош Бочкаї. Страйкарі добились права створити профспілкову організацію та укласти колективну угоду з підприємцем.
Щороку робітники і селяни Чопа відзначали ленінські дні, річниці революційних подій — День міжнародної солідарності трудящих — 1 Травня, річницю Жовтневої революції тощо, організовували мітинги, демонстрації, масові гуляння, на яких влаштовували концерти, ставили революційні п’єси (зокрема за романом Горького «Мати»). Демонстрації не раз закінчувались сутичками з жандармами та арештами.
Незважаючи на те, що жандарми все частіше вчиняли в селі розправу над місцевим населенням, діяльність комуністичної організації і профспілок не припинялась. 25 березня 1928 року поблизу Чопа, на березі Тиси, відбулась восьма крайова конференція комуністів Закарпаття, яка обговорила важливі завдання парторганізацій краю. 16 вересня цього ж року в Чопі в Робітничому домі відбулась конференція Червоних профспілок Закарпаття, на якій обговорювалися питання економічного становища трудящих краю.
У 20-х і 30-х роках дещо пожвавішала робота залізничного вузла, окремих підприємств, ремесел. Але всі підприємства залишалися дрібними, на них працювало від 5 до 30 робітників. Ремісництвом займалося близько 100 чоловік. Серед них було 7 столярів, 7 шевців, 6 кравців, 4 слюсарі і т. д.
В період світової економічної кризи капіталізму (1929—1933 рр.) трудящі Чопа, як і всього Закарпаття, терпіли голод і злидні. Про це систематично писалось у революційній пресі. В 1930 році у комуністичному журналі «А Het» був опублікований вірш «Безробітний», в якому йшлося про долю безробітних. Автор вірша — учасник робітничого руху в Чопі І. Гуляш.
В ці роки трудящі посилювали опір окупантам. У 1932 році застрайкували робітники, що споруджували школу. Страйк був придушений. Організовано пройшов страйк робітників-будівельників у травні 1934 року, які працювали на регулюванні річки Тиси. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, виступали проти численних відрахунків і штрафів. І на цей раз власті застосували репресії. Заарештували робітників Й. Лакатоша і 3. Шато, а ще 35 притягли до судового слідства.
Напередодні окупації Закарпаття хортистською Угорщиною в Чопі налічувалось 617 будинків, у яких проживало понад 3300 жителів. Тут діяли невеликі підприємства — електропідстанція, нафтоочисний завод, цегельний завод, паровий млин. Було тут і кілька навчальних закладів — 1 горожанська, 2 державні початкові школи, 1 римо-католицька, 1 церковнопарафіальна, 1 промислово-учнівська, 1 сільськогосподарсько-реміснича школи, невелика бібліотека. Але всі вони обслуговували перш за все заможні верстви населення. У більшості шкіл викладання велося чеською чи угорською мовами.
У листопаді 1938 року Чоп окупувала угорська хортистська армія. Окупанти встановили жорстокий режим. Комуністи перейшли в підпілля. Внаслідок окупації становище жителів Чопа погіршилося. Зросло безробіття. Тільки в січні 1940 року тут налічувалося 130 безробітних. Гнів і обурення трудящих Чопа викликала звістка про напад гітлерівської Німеччини та хортистської Угорщини на Радянський Союз. Та найменший прояв незадоволення населення жорстоко придушувався. 10 жовтня 1942 року «за антидержавну діяльність» і за небажання йти до армії комуніста Яноша Бочкаї було засуджено до 10-річного ув’язнення. На суді він заявив: «Краще було б, як би тут руські були… інше було б становище… Якщо проти руських треба буде воювати, то я не буду стріляти на своїх братів… Я знаю куди треба повернути зброю, якщо повезуть мене на фронт».
Перемоги Червоної Армії над німецько-фашистськими загарбниками та їх хортистськими прислужниками запалювали трудящих Закарпаття, у т. ч. і жителів Чопа, на посилення боротьби проти фашистських окупантів. У 1944 році комуністи Чопа розповсюдили листівки, звернення, в яких закликали не воювати проти Радянського Союзу. У зв’язку з цим фашисти заарештували 10 чоловік, у т. ч. комуністів Йожефа Гуляша, Ференца Унгварі, Елека Мадяра, Іштвана Галаса і засудили кожного до 10 років ув’язнення. Кілька десятків сімей вивезли з села в концтабори смерті, звідки повернутися вдалося лише одиницям. За неповними даними, в роки фашистської окупації було по-звірячому знищено близько 500 жителів села.
З наближенням частин Червоної Армії до села Чоп прибули радянські розвідники — сини чопського лікаря Берната, брати Дьєрдь і Янош. їх переховував житель Чопа Йожеф Караков, який допомагав і партизанам, що приходили до Чопа.
Трудящі Закарпаття — українці та угорці — активно допомагали Червоній Армії і партизанам у визволенні краю. Багато жителів Чопа перебували в загоні Дюли Усти, з’єднанні Василя Русина та в партизанських загонах В. Хоменка і В. Буянова, що діяли поблизу села.
28 жовтня 1944 року радянські війська підійшли до Чопа. Внаслідок запеклого бою, який тривав цілий день, 28 жовтня війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу, 237, 8 та 138 стрілецьких дивізій визволили Чоп. Та скоро фашистські війська перейшли у контрнаступ. Окремі райони Чопа кілька раз переходили з рук у руки. Отстаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року.
В боях за Чоп віддали своє життя понад 300 радянських воїнів. На головній вулиці міста, у сквері, поруч з Будинком культури, поховано останки офіцерів і солдатів Червоної Армії. В центрі сквера стоїть обеліск з написом: «Своїм визволителям, доблесним воїнам Червоної Армії від мешканців селища Чопа. 1 липня 1945 року».
В грудні 1944 року почав діяти новообраний Народний комітет, який очолив комуніст Елек Мадяр. До його складу входили учасники революційного руху Й. Ерде, І. Гуляш, Б. Гуляш. Тоді ж була заново створена місцева комуністична організація, до складу якої увійшов 21 чоловік. Секретарем її став Ференц Унгварі.
Відступаючи, фашисти завдали жителям Чопа великої шкоди. Після визволення села тут уціліло не більше 30 проц. будинків. Вщент були зруйновані вокзал, пристанційні залізничні будівлі, депо, перевалочна база, водокачка, дуже пошкоджений цегельний завод.
Партійна організація і Народний комітет організовували трудящих на відбудову зруйнованого господарства. У відбудові села активну участь брали і воїни Червоної Армії. Вже в перші дні роботи Народний комітет поділив серед найбідніших селян Чопа близько 300 гольдів землі, організував кілька пунктів харчування, провів запис добровольців у Червону Армію та організував збирання посилок для фронту.
Багато зусиль доклали залізничники та населення Чопа за допомогою частин Червоної Армії, щоб за короткий час відбудувати залізничний вузол. Лише у вересні — жовтні 1945 року відбулося 5 недільників, в яких взяли участь близько 1,5 тис. чоловік. Одночасово велись роботи по відбудові локомотивного і вагонного депо. Незабаром було відбудовано депо і водокачку. Протягом 1946—1947 років лінія Чоп—Батеве, а потім й інші лінії були переведені на широку колію.
На Чопському вузлі був збудований спеціалізований парк, встановлено козлові електричні крани вантажопідйомністю до 100 тонн. Споруджено нове приміщення вокзалу, а поруч будинок нового готелю. Всі роботи по відбудові і перебудові залізниці було завершенно до початку семирічки. В зв’язку з великою потребою у будматеріалі за короткий строк було піднято з руїн цегельний завод. Вже за рік він виготовляв 100 тис. штук цегли і 32 тис. штук черепиці.
Велика увага приділялася житловому будівництву.
Значну роль у відбудовних роботах відіграло соціалістичне змагання. Зачинателями змагання на ремонті паровозів стали робітники О. Гайду, І. Берцик, І. Іллеш, які щоденно виконували норми на 170—200 проц. Розгорнулося змагання і серед машиністів великовагових составів. Машиністи М. В. Озорнін, О. Т. Щербінін, В. І. Горбунов та інші стали майстрами у перевозці грузів на великих швидкостях.
Трудящі Чопа дружно взялися і за перебудову сільського господарства. Ініціативна група в складі Елека Мадяра, Шандора Бимби, Йожефа Мишкольці, Ференца Варги та інших в кінці грудня 1948 року завершила організацію колгоспу «Перемога». Першим його головою став колишній залізничник Ференц Варга. Колгосп об’єднав 83 двори, мав 634 га землі, у т. ч. 200 гектарів орної.
В 1950 році відбулося об’єднання з артіллю ім. Мічуріна села Мінерального, а в 1963 році із артіллю «Авангард», що в селі Яворовому. Більшість колгоспників з Чопа переселилися в нове село — Красне.
Значних успіхів досягли трудівники Чопа в розвитку економіки і культури за роки семирічки і наступної п’ятирічки. Чоп віднесено до розряду міст. Станцію Чоп реконструйовано. На місці старих цехів виникли нові — по ремонту окремих секцій тепловозів і електровозів, ремонту електроапаратів і електроустаткування, ремонту паливної арматури тощо. Стали до ладу нові підприємства: вагонне депо, пункт перестановки вагонів з вузької колії на широку вітчизняну, пункт технічного огляду вагонів, механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт, новий вокзал. У 1965 році закінчено переобладнання стрілочних переводів станції на централізовану електросигналізацію. З 1961 по 1965 рік всі магістралі було повністю переведено на тепловозну і електровозну тягу.
В ці роки на підприємствах Чопа розгортається рух за комуністичну працю, організатором і душею якого була партійна організація. Вже у 1959 році бригаді машиністів, яку очолює І. А. Миль, одній із перших в області присвоєно звання бригади комуністичної праці. У наступному році почесне звання «підприємство комуністичної праці» завоювали колективи станції та пункту технічного огляду вагонів.
За роки Радянської влади на Чопському вузлі виросли чудові висококваліфіковані кадри залізничників. Кращими серед виробничників стали машиністи тепловоза С. М. Білоус, С. Т. Смирнов, машиніст-інструктор М. І. Верезуб, машиніст електровоза В. В. Мордованець, маляр М. Ф. Козьма, майстри Б. О. Берт, Я. Я. Скрипинець, старші оглядачі Б. Б. Берт, С. А. Ярема, крановщик Л. В. Резв’яков, вантажники Д. І. Гаврилович, Б. А. Баркас. Багатьох кращих виробничників відзначено урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено майстра депо А. А. Куна. Ще кілька чоловік нагороджено іншими орденами і медалями. Один з кращих машиністів І. Я. Гроберчук обирався депутатом Верховної Ради УРСР 6-го скликання.
Нарощує темпи робіт Чопський цегельно-черепичний завод. За роки семирічки потужність його значно зросла. Тут багато нової потужної вітчизняної техніки — металорізальні верстати, потужні преси, екскаватори «КЕМА», мотовози. За 1967 рік завод випустив понад 3 млн. штук цегли, 1,2 млн. штук черепиці. Випуск валової продукції виконано на 116 процентів. Заслуженою пошаною користуються на заводі з’йомник М. П. Гуляш (депутат міськради), шихтовщик Г. А. Ньїрі, слюсар І. О. Патакі, екскаваторник І. Я. Ватяні, які виконують норми виробітку на 115—120 процентів.
Велика увага приділяється благоустрою міста. Тільки в 1967 році на це було витрачено 120 тис. крб. Місто озеленене, освітлене люмінесцентними лампами, вулиці замощені андезитовою шашкою, працює водопровід, каналізація, автоматична телефонна станція, курсують автобуси. Для дальшого розвитку міста створено спеціальний фонд. Ініціаторами його виступили чопські залізничники. Фонд створюється за рахунок економії коштів на виробництві. Лише колективи залізничної станції і локомотивного депо зобов’язалися внести понад 200 тис. карбованців.
За останні роки реконструйована і розширена привокзальна площа. На ній виросли багатоповерхові 32-х квартирні будинки, універмаг, готель «Україна», ресторан «Карпати», гастроном, книжковий магазин, критий ринок, магазин «Малятко» та спеціалізований магазин подарунків і сувенірів. В місті багато квітів. До послуг жителів, туристів і пасажирів — численні підприємства громадського харчування та комбінат побутового обслуговування.
Щороку зростає купівельна спроможність жителів міста і попит на товари, про це свідчить товарообіг торговельних підприємств, який у 1967 році досяг 7 млн. карбованців.
За роки Радянської влади в Чопі споруджено десятки багатоповерхових житлових будинків. Трудівники міста одержали 550 зручних квартир. Більше як 200 сімей жителів Чопа за допомогою держави звели індивідуальні будинки-котеджі. На карті міста з’явилися широкі і упорядковані нові вулиці. Для молодих трудівників зведено три гуртожитки з усіма побутовими вигодами.
В місті добре організовано медичне обслуговування. Тут працює центральна районна лікарня на 50 ліжок, вузлова залізнична лікарня та поліклініка. Всі вони містяться в нових приміщеннях і мають необхідні лікувальні кабінети. Працює районна санепідстанція. Про здоров’я жителів міста піклуються 122 медпрацівники, у т. ч. 32 лікарі з вищою освітою і 90 чоловік середнього медичного персоналу. Заслуженою повагою серед мешканців Чопа користується лікар П. І. Коровкін. Чимало праці доклав він до організації медичної справи в Чопі. З повагою ставляться трудящі до лікарів К. Д. Михайлини та О. І. Дасканової, неодноразово обирали їх депутатами міськради.
В Чопі люблять спорт. Футбольна команда «Локомотив» бере участь у розиграші першості по області. В місті є добре обладнаний стадіон.
Незрівняно зросла освіта і культура. Діти робітників і службовців Чопа навчаються в нових світлих школах. Діти угорців відвідують школу з угорською мовою навчання. У двох середніх та вечірній школах робітничої молоді навчається близько 1500 учнів. Понад 800 юнаків і дівчат здобули вже середню освіту. їх навчають і виховують 86 вчителів, з яких 55 мають вищу освіту. Великим авторитетом користуються вчителі Е. С. Деметер, П. 3. Кома, К. І. Ломова, Н. І. Садовська, Е. О. Черничко, В. М. Заблоцький, О. В. Кадар, І. П. Черничко.
В Чопі добре налагоджено пропаганду знань серед населення. Близько 200 спеціалістів з вищою освітою передають трудящим свої знання. З інтересом слухають мешканці лекції членів товариства «Знання» вчителів О. П. Архипенка, М. В. Чубенка, Л. І. Чучки, машиніста-інструктора локомотивного депо М. І. Верезуба та інших. Багато трудівників Чопа відвідують народні університети культури, охорони здоров’я, батьківський лекторій.
Є тут Палац культури залізничників на 500 глядачів. В ньому розміщені бібліотека з читальним залом, міський Будинок політичної освіти, дитяча музична школа, в якій навчається 75 учнів, дитяча балетна студія на 25 хлопчиків і дівчаток. Діяльність колективу художньої самодіяльності Палацу не обмежується виступами лише перед трудящими Чопа, вони виступають у селах і містах області. У Палаці культури часто виступають артисти Москви, Києва, Львова, Одеси, Ужгорода та інших міст.
Добрі умови для догляду і виховання створено дітям дошкільного віку. В дитячих яслах та дитячих садках виховується понад 200 дітей робітників та службовців. Став до ладу і новий дитячий комбінат на 140 місць.
Чільне місце у підвищенні культури і знань трудящих міста відіграють 5 бібліотек з загальним книжковим фондом понад 76 тис. примірників. Читачами бібліотек є понад 5700 жителів.
Керівну роль у багатогранному творчому житті мешканців Чопа відіграють комуністи, яких в місті близько 500 чоловік. Допомагають їм понад 950 комсомольців.
Чоп наших днів — це місце, де збігаються землі трьох братніх соціалістичних країн — Радянського Союзу, Чехословацької Соціалістичної Республіки та Угорської Народної Республіки. Чоп — місто зустрічі друзів. Тут вступають на рідну землю і ті, хто багато років тому покинув Закарпаття, землю батьків, і виїхав до країн Європи й за океан в пошуках шматка хліба, роботи, кращої долі і тепер повертаються на Батьківщину.
Через Чоп до Країни Рад приїжджають численні гості — робітники і дипломати, селяни і вчені, студенти і артисти г. Тільки у 1967 році кількість туристів і гостей становила понад 125 тис. чоловік майже з ста країн світу.
В книзі відгуків на станції Чоп є тисячі записів, які схвалюють мир і дружбу, прославляють Радянський Союз. «Хай мир і щастя будуть з Вами і всі побажання здійсняться» — пише Джульсон з Канади. «Познайомилися з величезними досягненнями наших друзів за 5.0 років Радянської влади… Бажаємо і в дальнішому нових трудових успіхів і хорошого здоров’я радянському народу…» — написали учасники поїзда миру і дружби з угорського міста Дунайвароша.
Чудове нині місто Чоп. Та ще краща його перспектива.
У найближчі роки планується спорудження фабрики по виробництву побутових речей, будівництво овочесховища, забудова нових житлових масивів, дальший благоустрій вулиць міста, регуляція рік Тиси і Латориці тощо. Разом з усім народом трудівники Чопа вносять свій посильний вклад у справу комуністичного будівництва.
Я. І. ШТЕРНБЕРГ