Середнє, Ужгородський район, Закарпатська область
Середнє — село, центр однойменної сільської Ради. Розташоване за 22 км на схід від міста Ужгорода, на автомагістралі Ужгород—Мукачеве. Біля села проходить вузькоколійна залізниця Ужгород—Антонівка. Населення — 3025 чол. Середнянській сільраді підпорядковані села: Вовкове, Чертіж та Лемківці.
Територія Середнього була заселена людьми в глибоку давнину. Археологічні пам’ятки, виявлені тут, відносяться до неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та доби бронзи (II тисячоліття до н. о.). В письмових джерелах село вперше згадується в XIV столітті. Назву воно одержало, очевидно, від того, що знаходиться на пів-дорозі між містами Ужгородом і Мукачевим. Збереглися перекази, ніби жителі села тричі переселялися на нові місця. Теперішнє Середнє знаходиться там, де колись єзуїтський орден тамплієрів збудував замок для поширення католицизму серед місцевого населення. Після розпаду ордену тамплієрів в 1312 році замком оволоділи монахи ордену св. Павла. З XVI ст., коли населення Закарпаття прогнало монахів-католиків, замок належав різним феодалам, а також власникам Ужгородського замку, з яким, за народними переказами, був з’єднаний підземним ходом.
Колись село було оточене густими лісами. Його мешканці займалися землеробством і скотарством. Поступово вони вирубували ліси й насаджували виноградники. В письмовій згадці про Середнє 1417 року говориться, що воно славилося своїми виноградниками. Це було велике село, в якому, крім кріпаків, проживали й дворяни. В XV столітті Середнє одержало офіційний привілей і назву містечка.
З другої половини XV століття розвиток виноградарства затримується, бо на селян-виноградарів були накладені непосильні податки й феодальні повинності. Вони змушені були платити десятину від вина церкві, віддавати дев’ятину феодалові і обробляти панські та церковні виноградники. Крім того, вільний продаж селянського вина дозволявся лише після того, як панське вино було продане на території домінії.
В XIV—XV століттях в Середньому розвивається свинарство на базі дешевого корму великих дубових лісів, що росли навколо. Частина жителів займалася також мисливством та домашніми промислами. Для Середнього велике значення мало те, що в період середньовіччя через нього проходив торговий шлях із Львова до Ужгорода.
Основну масу жителів села становили закріпачені селяни, які виконували на феодала різні роботи в маєтку, біля худоби та перевозили панські вантажі. Вони також платили оброк панові, податки церкві та державі.
В XVII столітті економічне й політичне гноблення селян посилюється внаслідок дальшого зростання феодального землеволодіння. В господарствах феодалів провідне місце займало й далі виноградарство. Є відомості про те, що середнянські вина вже в XVII—XVIII століттях вивозились у різні країни Європи і навіть до царського двору Петра І 4. Це викликало ріст феодальних повинностей. У 50— 60-роках XVII століття панщина середнянських кріпаків досягала 3—4 днів на тиждень.
Значним тягарем для селян була поміщицька монополія на горілку, пиво, сіль та інші товари. Кріпаки, що не вживали спиртних напоїв, а згодом і всі селяни, платили податок, так звану суху корчму (від 21 до 36 флоринів з кожного двора).
Непосильний кріпосницький гніт викликав численні виступи проти феодалів-кріпосників. Під впливом визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на Закарпатті активізується діяльність опришків, які доходили і до Середнього. Тут вони під керівництвом Степана Форгача в ніч з 5 на 6 вересня 1652 року напали на шляхтичів і орендарів, захопили грамоти й листи, в яких були записані податки й недоїмки. В цьому ж р оці на поміщиків Середнього здійснив напад повстанський загін на чолі з М. Шотвошем.
Під час селянського повстання 1672—1676 рр. на Мармарощині виступали й селяни Середнього. В селах Ужанської жупи повстанці спалили 7 маєтків графа Другета. Багато середнянців в 1703—1711 рр. влилося в ряди угорської повстанської армії. Австрійські регулярні війська після поразки визвольної війни жорстоко розправлялися з її учасниками, не шкодуючи ні дітей, ні жінок, ні старих. Чимало середнянських кріпаків розбіглося тоді по навколишніх горах і лісах, і село кілька років підряд залишалося напівпустим.
В 1720 році в ньому налічувалося лише 2 коріннні та 19 переселенських родин селян і 11 родин дворян.
Протягом XVIII століття населення Середнього займалося в основному виноградарством, з чого кріпаки платили дев’ятину, а також виконували різні повинності.
Дальший розвиток товарно-грошових відносин викликає підвищення податків і посилення експлуатації населення. В 1804 році селяни Середнього заплатили поміщикам тільки одних грошових податків 233 форинти, не зважаючи на те, що більшість із них не мала земельних наділів. В користуванні 85 сімей знаходилось лише 68 гольдів землі, а 49 сімей були безземельними. В селі мешкало ще 47 батраків. Зате поміщик Барночі володів 200 гольдами кращої землі.
В першій половині XIX століття на Закарпатті прискорюється розклад феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин. У Середньому в 1830 році почала працювати гуральня, яка належала барону Гілані. Село поступово розросталося, і в 1839 році в ньому вже проживало 1578 чоловік.
Хвиля революційної боротьби, що спалахнула в Угорщині в 1848—1849 рр., охопила й Середнє. У загонах революційної армії Кошута боролись десятки жителів села. Родина Бордошів до наших днів зберегла посвідчення про участь одного з її предків у революції.
Після поразки революції габсбурзькі правителі вимушені були формально скасувати кріпосне право, але селяни й далі перебували в економічній залежності від поміщиків і церкви, які під час комасації навіть збільшили свої володіння. Тільки сільський піп додатково одержав за рахунок селян 32 гольди орної землі. В 70-х роках XIX століття з 4050 гольдів земельних угідь майже половина належала поміщикам та лихварям і лише п’ята частина була власністю селян. Наприкінці XIX століття один поміщик А. Снацій мав 1024 гольди землі, в т. ч. 200 гольдів орної землі і 33 гольди виноградників. Лихварі Рот, Герзон і Вайнбергер володіли 427 гольдами землі, Мермельштейн — 178 гольдами. Великим землевласником був сільський піп, який мав понад 100 гольдів орної землі і 6 гольдів виноградників. Всю його землю селяни обробляли безплатно.
Становище селян, особливо безземельних, було надзвичайно тяжким, вони часто голодували, харчувалися вівсяними коржами і картоплею, якої також було обмаль. Але навіть безземельні не звільнялися від сплати податків. Наприкінці XIX століття більшість селян мала борги або великі недоїмки. В 1891 році, наприклад, на селян Середнього було накладено 3010 форинтів податків, а сплатити вони змогли тільки 2005 форинтів. До того ж за ними вже числилось 3101 форинт недоїмок.
На початку 80-х років XIX століття в Середньому налічувалось 253 двори і 1707 жителів 2, у 1891 році кількість дворів збільшилася до 300, а населення — до 1861 чол. Але зростали й злидні. В ці роки розорились сотні селян. Майно і хати багатьох із них були продані з молотка. На початку XX століття майже половина сімей не мала своїх хат і жодного гольда землі. Вони жебракували або батракували у куркулів, поміщиків та лихварів. В пошуках роботи і хліба десятки середнянських селян залишали свої сім’ї й емігрували у Францію, Америку, Аргентіну, Канаду та інші країни. Пізнали гіркої долі за океаном П. Стегун, А. Стегун, Ю. Василина, А. Курах, Д. Бордош, М. Стегун, Е. Кріцький, І. Пилгович, І. Кардош, І. Сабовчак, І. Кундрик, Ю. Галуза та багато інших.
Ріст населення внаслідок цього фактично припинився. За даними статистики 1915 року, в селі проживало стільки жителів, скільки і в 1891 році.
Панівні класи не дбали про освіту трудящих, більшість яких залишалася неписьменною. Хоча в Середньому існувала церковнопарафіальна школа з двома класними приміщеннями, її відвідувало з великими перебоями всього 128 учнів,— не більше 1/6 частини дітей. В 1911 році в селі було створено народну бібліотеку, яка нараховувала 192 книжки і обслуговувала 142 читачі. В 1912 році тут організовано ще господарську бібліотеку, якій міністерство сільського господарства виділило близько сотні книжок і брошур. Але ці бібліотеки були укомплектовані книжками на угорській мові і користувалися ними в основному чиновники, шинкарі та кілька куркулів.
Терплячи жорстоке соціальне й національне гноблення, середнянці з надією звертали свої погляди на Схід, мріючи про возз’єднання з єдинокровними братами. Вони цікавились життям трудящих Росії, розвитком російської та української культури. Одним із середнянців, який підтримував жваві зв’язки з передовими російськими діячами, був інженер-економіст Є. Є. Бачинський. Працюючи в Росії на посаді вчителя й вихователя дітей міністра Мілютіна, він познайомився з багатьма російськими письменниками, зокрема з Л. М. Толстим. Зберігся лист від 30 червня 1874 року, в якому великий російський письменник просив Є. Є. Бачинського підшукати в Закарпатті вихователя для його дітей: «Мне нужно к моим двум старшим сыновьям (11 и 8 лет) воспитателя. Нет ли из Ваших соотечественников знакомых Вам людей, которые бы захотели принять это место?».
В 70-х роках Є. Є. Бачинський повернувся у рідне село, де зазнав переслідувань за перебування в Росії. На батьківщину він привіз 74 орловські рисаки, про що розповідає виданий йому диплом.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. Працездатні чоловіки були мобілізовані і відправлені на фронт. У селян забирали коней для війська, реквізували худобу, хліб. Бідування населення посилились.
Коли в Росії в 1917 році перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція, трудящі села активізували боротьбу за своє соціальне і національне визволення. Цьому в значній мірі сприяло повернення з Росії військовополонених, які були свідками жовтневих подій. Вони розгорнули пропаганду революційних ідей серед населення. Деякі середнянці, залишившись у Росії, зі зброєю в руках відстоювали там завоювання Жовтня від сил контрреволюції. А. І. Ясенівський, який проживає в Середньому й зараз, в рядах Червоної Армії громив війська чорного барона Врангеля. На батьківщину він повернувся лише після закінчення громадянської війни (у 1922 році).
З великим піднесенням трудящі Середнього зустріли проголошення Радянської влади в Угорщині і на Закрпатті. 7 квітня 1919 року в селі проведено вибори сільської Ради. Вперше за всю історію було обрано місцевий орган влади, до складу якого ввійшли представники бідноти (М. Фешко, П. Шагій, В. Шагій, М. Стричинець та інші).
З перших днів сільська Рада почала проводити соціалістичні перетворення. Земельна комісія, яку очолив Г. Лілієнталь, розділила між селянами пасовиська, відібрані у великих землевласників. Рада також зайнялася забезпеченням бідноти продуктами харчування, розпочала організацію загонів Червоної гвардії, в ряди якої вступили В. Шагій, П. Шагій, І. Скиба, М. Фешко, Ю. Мучичко та інші. Середнє стає районним центром, оскільки місто Ужгород в січні 1919 року було окуповане чеськими контрреволюційними військами.
Але Радянська влада проіснувала в селі недовго. В кінці квітня 1919 року війська буржуазної Чехословаччини зайняли Середнє. Розпочалися арешти. Лише окремі активісти, серед них і Лілієнталь, втекли в Угорщину, решта була ув’язнена й піддана жорстоким катуванням. Хоч Радянську владу вороги придушили в селі, але її ідеї глибоко запали в серця простого люду. Окупанти не змогли приборкати трудящих, які продовжували вести боротьбу за своє визволення. Особливо посилилась ця боротьба після утворення Компартії Чехословаччини та її Закарпатської крайової організації, яка користувалася великим авторитетом серед сільської бідноти й робітників.
В Середньому засновниками комуністичної організації, що виникла в 1922 році, були М. Каганець, І. Скиба, Ю. Шіпош, М. Стричинець та інші. Першим секретарем працював Ю. Шіпош. Комуністи села швидко завоювали довір’я трудящих: вони вели велику роз’яснювальну роботу серед односельчан, піднімали сільськогосподарських робітників на боротьбу за поліпшення їх становища. В 1924 році комуністи організували найбільший в округу страйк виноградарських робітників. Він розпочався 27 березня і тривав до 16 квітня 1924 року. Страйк відбувся на виноградниках 160 поміщиків, куркулів і заможних селян, які користувалися найманою працею, і охопив понад 450 виноградарських робітників. Страйкуючі вимагали підвищення щоденної заробітної плати з 10 до 15 крон, організації харчування та поліпшення умов праці.
«Ми, середнянські робітники,— писали його учасники,— вибрали собі своїх заступників, і тоти наші заступники за нас за ушитких стали до суду із середнянскими виничнима газдами о работах [і] виничних платнях, щоб то нам установили і осудили, бо наші виничні газди таку ціну обстановили, што ми негодні за тоту платню робити і з того вижити». Страйк закінчився частковою перемогою страйкуючих. Це сприяло піднесенню авторитету сільських комуністів. В 1925 році парт-організація Середнього налічувала уже близько 70 чол. В сільському представництві 4 депутати були комуністами.
Заслуженою повагою користувався, зокрема, Юрій Шіпош, секретар сільської організації КПЧ. Він був малописьменним, а тому всю документацію вела його дочка Варвара, член КПЧ з 1927 року. Вона виконувала такі партійні доручення, як поширення листівок, розклеювання комуністичних плакатів тощо. Агітмасову роботу серед населення проводили також комуністи Ф. Мингляк, його батько І. Мингляк та інші.
В травні 1932 року відбувся страйк на виноградниках Ужгородського округу, участь в якому взяли і робітники Середнього. Приводом до цього страйку послужило зниження власниками виноградників деяких розцінок оплати за працю. Жандармерія, виконуючи волю багатіїв, з першого дня страйку заарештувала найбільш активних ватажків, серед них Ю. М. Фешка й І. С. Шереша, які були членами страйкового комітету. Але, незважаючи на репресії, страйкарям вдалося домогтися деяких успіхів: власники відмовились від зниження розцінок. Поряд із згаданими мали місце дрібніші страйки середнянських сільськогосподарських робітників і батраків.
За часів панування буржуазної Чехословаччини тривав процес обезземелення селян. Рекламована буржуазією аграрна реформа не дала бідному селянству землі.
Її одержала куркульська верхівка, шинкарі та церква. У 1939 році в селі було 431 будинок і 2552 жителі, яким належало 4030 гольдів землі. Найкращими землями заволоділи Г. Тітус (90 гольдів), Годік-Барковці (85 гольдів), Феєрштайн (90 гольдів), греко-католицька церква (29 гольдів), монастир (23 гольди).
Чорною сторінкою в історії села була окупація краю фашистською Угорщиною. 15 березня 1939 року в Середнє вступили перші частини хортистської армії. Трудящі зразу були позбавлені найелементарніших політичних свобод.
Комуністи пішли в глибоке підпілля. Запідозрених у нелояльності фашисти десятками відправляли в концентраційні табори. Комуністів О. Перевузника, П. Каганця, П. Машіку, Ю. Сабовчика та багатьох інших було кинуто до в’язниці. Сотні жителів села потрапили до «робочих таборів» або ж були піддані катуванням у мукачівському застінку «Ковнер каштель».
Особливо посилилися терор і репресії тоді, коли Червона Армія стала наближатися до Карпат. Щоб запобігти розгортанню партизанського руху, фашисти масово вивозили чоловіків у робочі табори, а також у табори смерті. Всього за роки окупації фізично знищено 560 мешканців села. Багато працездатного населення було відправлено в гори на будівництво «лінії Арпада». Гітлерівці завдали великої шкоди ряду будівель села. Реквізиції зерна й м’яса на потреби армії в 1944 році перетворилися у відкриті грабежі й насильства, внаслідок чого селяни змушені були переховувати худобу в лісі.
Однак боротьба проти окупантів не припинялася. Трудящі Середнього Василь Голомб, Іван Калинин та інші активно підтримували партизанів. Скориставшись допомогою селян Середнього, партизани, що діяли поблизу села, 26 вересня 1944 року влаштували засаду на шляху між Середнім і Лінцями. Було вбито 8 солдатів ворога. 23 жовтня 1944 року в присілку Грабини І. Калинин, І. Перевузник та інші сміливці обеззброїли роту гітлерівців й захопили у них велику кількість зброї, яка була передана радянським військовим частинам, що визволяли Середнє.
25 жовтня 1944 року рухома група 18 армії під командуванням полковника Й. Ф. Хомича визволила Середнє від фашистських окупантів 1 2. Трудящі села назавжди стали вільними, влада перейшла до Народного комітету, куди було обрано комуністів і безпартійних. Очолював перший орган народної влади старий комуніст П. М. Каганець. Народний комітет розпочав конфіскацію покинутих поміщицьких земель та їх розподіл між біднотою, організацію народної освіти, постачання населення тощо. Особлива увага зверталася на допомогу Червоній Армії, до лав якої вступило 36 добровольців.
Для потреб Червоної Армії Середнянський Народний комітет організував поставку картоплі, фруктів та іншої сільськогосподарської продукції, в т. ч. 7,5 цнт м’яса, 88 цнт картоплі, 50 цнт вівса, 40 цнт сіна, 5 цнт овочів.
Народна влада зробила багато, щоб відбудувати зруйновані фашистами громадські будівлі села. Вже в листопаді — грудні стали до ладу сільські підприємства. Почала працювати школа, а для дітей віддалених присілків було організовано інтернат, найбіднішим дітям безкоштовно видано взуття, одяг. Біднота Середнього, вдови й сім’ї добровольців одержали матеріальну допомогу (зерно, мінеральні добрива). Червона Армія передала середнянським селянам кілька десятків коней. Санітарні військові частини відкрили в селі медичний пункт, який надавав широку допомогу населенню по охороні здоров’я. Згодом цей пункт було перетворено в дільничну лікарню.
Народний комітет організував широке роз’яснення історичних рішень Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України. В листопаді 1944 року було проведено збір підписів односельчан під Маніфестом про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Цей документ, який виражав прагнення і думи трудящих, підписало все доросле населення Середнього.
Відбудова села, наділення безземельних селян землею, введення трудового законодавства поліпшили долю бідноти, але не вирішували всіх питань розвитку сільського господарства. В селі розпочинається рух за створення колективного господарства. Ініціативна група, опираючись на парторганізацію та виконком сільради, підготовила скликання організаційних зборів, які в квітні 1947 року прийняли Статут сільськогосподарської артілі і обрали правління. Першим головою колгоспу став Ф. І. Шингляк. Невеличкий колгосп, який мав 25 коней і подаровану військовою частиною автомашину, за перший рік наполегливої праці виростив добрий урожай. Його члени одержали на трудодень по 5 кг зерна та по 4 3 крб. грішми. Рядовий колгоспник М. Бірта, в минулому батрак, разом з своєю сім’єю на трудодні заробив 40 цнт зерна і 20 тис. крб. грішми. Багато грошей і хліба одержали П. І. Вакула, І. М. Кряк, Г. П. Бокшай та інші.
Переконуючись у перевагах колективного господарювання, селяни Середнього почали масово вступати в колгосп. У селі була створена друга ініціативна група, яка в серпні 1948 року організувала колгосп ім. Кірова. Головою колгоспу збори обрали комуніста Є. Н. Фінкельберга.
Завдяки наполегливій роз’яснювальній роботі комуністів на весну 1949 року більшість селян Середнього вступила до колгоспів. В кінці цього року парторганізація рапортувала про завершення суцільної колективізації села. В 1950 році обидва колгоспи об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Кірова, до якої трохи згодом приєднався невеликий колгосп ім. Щорса с. Вовнового. Укрупнений колгосп мав у своєму розпорядженні 659 га орної землі, 100 коней, 427 голів великої рогатої худоби, 210 свиней, 300 овець.
1959 року з колгоспом ім. Кірова з’єдналися ще дві невеликі артілі: ім. Кутузова с. Чертежа і «30 років Радянської Армії» с. Дубрівки. Колгосп став великим, багатогалузевим господарством, у розпорядженні якого знаходиться 4372 га землі й міцна матеріальна база. В 1968 році тут нараховувалося 21 трактор, 15 вантажних автомашин, 8 комбайнів та багато іншої техніки.
Артіль має допоміжні промислові підприємства (два млини, лісопилку, каменоломню), займається виноробством. Парторганізація і правління колгоспу велику увагу звернули на розстановку кадрів. Тепер основна частина комуністів зайнята безпосередньо в сфері матеріального виробництва: на тваринницькій фермі працюють 25, у рільництві — 6, механізаторами і трактористами — 14 комуністів.
Артіль рік у рік зростає. В 1964 році у колгоспі зібрано по 17 цнт зернових з га, 120 цнт картоплі, 45 цнт кукурудзи, 17 цнт тютюну, 45 цнт винограду. В колгоспі є 428 га виноградників. Новим п’ятирічним планом намічено довести їх загальну площу в 1970 році до 700 га.
Підвищується грошова оплата праці. Якщо в 1965 році колгосп виплатив на трудодні 290,6 тис. крб., то в 1966 році — 308 тис. карбованців.
Успіхи колгоспу — наслідки самовідданої й натхненної праці всіх колгоспників і передусім передовиків соціалістичного змагання. Заслуженою пошаною в Середньому користуються колишній батрак, а тепер кращий їздовий В. А. Біланич, знатний виноградар Ю. К. Мучичко та багато інших. Незважаючи на свої 96 років і призначену колгоспом пенсію, продовжує працювати, виробляючи щороку по 650—700 трудоднів, колишній наймит І. Й. Бакош. Успішно трудиться над збагаченням суспільного добра В. М. Олеан, якого зла доля в дорадянські часи змушувала довго поневірятися по заробітках в далекій Америці.
Всі вони занесені в районну Книгу пошани ветеранів праці. В 1967 році загальні збори колгоспу присвоїли їм звання почесного колгоспника. Старанна праця багатьох колгоспників відзначена урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено О. Федорняка, К. Ваша, В. Шпонтак, Р. Шпонтак, Є. Андрейчик.
У Середньому є також садовинрадгосп — велике спеціалізоване господарство, утворене в 1946 році на базі 28 га поміщицьких виноградників та 33 га виноградників підсобного господарства в с. Геївцях.
У 1947 році радгосп мав лише одну автомашину, 2 пари волів і 1 пару коней. Всього в радгоспі працювало 55 робітників.
В наступні роки радгосп розширив своє господарство. В 1950 році він мав уже 98 га плодоносних виноградників, на яких зібрав по 41,3 цнт винограду з кожного га. Бригада Д. Бордоша тоді виростила по 54,8 цнт на площі 14,8 га. Партійна організація, яка об’єднує біля 100 комуністів, та профспілкова організація, що налічує понад 1100 членів, провели велику роботу серед робітників радгоспу по закріпленню набутого досвіду вирощення високих урожаїв винограду. Основну увагу було звернуто на організацію соціалістичного змагання, своєчасне проведення всіх агротехнічних заходів. Це позитивно позначилося на успішному виконанні плану. Середній урожай з одного га дорівнював 61,3 цнт. За високі врожаї 12 кращих робітників радгоспу дістали урядові нагороди: О. В. Онуфер була удостоєна ордена Леніна, М. І. Бобок, А. І. Са-бовчик, І. Ю. Сембер — ордена Трудового Червоного Прапора.
На кінець п’ятої п’ятирічки Середнянський винрадгосп зайняв перше місце по врожайності, а по валовому збору — друге у Закарпатському винтресті. Особливо відзначилася бригада І. Ю. Сембер, яка виростила по 80 цнт винограду з кожного гектара.
В наступні роки винрадгосп швидкими темпами розширював площі виноградників, і тепер став провідним господарством у районі. Площа виноградників і садів перевершує тут 1000 гектарів.
Винрадгосп має свій завод первинної переробки вин, кілька виноробок та підвали для доведення до кондицій і зберігання витриманих вин. В урожайні роки завод переробляє по 3,5 тис. тонн винограду.
Середнянський мікрорайон — єдиний в області, де є найсприятливіші умови для вирощування технічних сортів винограду для всіх марок вин, що виробляються на Закарпатті. Середнянські вина як столові, так і десертні, відмінні своїми смаковими і ароматичними якостями, вони відомі далеко за межами області. Славляться, зокрема, «Троянда Закарпаття», «Рислінг Закарпатський», «Променисте», «Середнянське». Не раз середнянські марочні вина на міжнародних виставках в Будапешті, Любляні, Тбілісі здобували високі відзнаки. В 1966 році на Міжнародній виставці в Софії середнянські вина «Троянда Закарпаття» та «Рислінг Закарпатський» були удостоєні золотих медалей, а «Променисте» — срібної. В 1967 році вино «Середнянське» було представлене на Всесвітній виставці у Монреалі. В цьому році винороби Середнянського радгоспу освоїли виробництво нової марки вина «Квіти полонини», яка вже одержала відмінну оцінку.
В Середньому працюють два цехи Ужгородського райхарчокомбінату, відкриті в 1945 році на базі двох невеликих поміщицьких гуралень. Для них споруджено нові приміщення, розширився асортимент продукції. Наприкінці 1955 року в селі закінчено будівництво нового консервного цеху, який випускає консерви і маринади. Зараз виробнича потужність цього цеху майже подвоїлась.
Соціалістичні перетворення, що сталися в Середньому після його визволення, сприяли швидкому піднесенню матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.
З допомогою державного кредиту в селі збудовано 630 індивідуальних будинків. Роками мріяв чабан К. Л. Ваш про власну хатину, тулячись у невеличкому курені біля овець. Тут знаходилась його сім’я, тут народився син Карло. Але грошей на будівництво не було. І ось у селі встановилася Радянська влада. К. Л. Ваш продовжував працювати чабаном. Але пас уже не панську, а громадську отару. На зароблені гроші він збудував не хатину, а будинок на чотири кімнати і обладнав його добротними меблями, забезпечив телевізором, радіолою тощо.
Рік у рік зростає купівельна спроможність жителів Середнього. В селі працює 11 магазинів, хлібозавод, кафе, чайна. Протягом останніх дев’яти років трудівники села придбали 14 легкових автомашин, 42 мотоцикли, 400 велосипедів, 715 радіоприймачів і 159 телевізорів.
На честь 50-річчя Великого Жовтня трудящі спорудили будинок побутового обслуговування та дільничну амбулаторію з хірургічним, терапевтичним, педіатричним, гінекологічним та зубопротезним кабінетами. Лікарня Середнього має рентген-кабінет і операційний зал, оснащені найновішим устаткуванням, пологовий будинок.
В дитячому садку виховується 60 дітей працівників радгоспу та колгоспу, дитячі ясла обслуговують 40 дітей.
Корінні зміни відбулися і в культурному житті села. Тут відкрито середню школу і школу робітничої молоді, де працюють 66 вчителів. На початку 1966— 1967 навчального року молодь села одержала чудовий подарунок — нове шкільне приміщення на 560 місць. Тепер у селі налічується 64 чол. з вищою, 22 — з незакінченою вищою, 148 — з середньою спеціальною і 325 чол. із загальною середньою освітою.
Культурно проводять своє дозвілля трудящі села. В селі діє стаціонарний кінотеатр на 200 місць. До 50-річчя Жовтня побудовано великий амфітеатр, літню естраду, завершується будівництво великого двоповерхового Будинку культури із залом на 600 місць.
Ансамбль пісні і танцю «Виноградар», а також 2 духові, струнний і домбровий оркестри та аматорський драмгурток залучили в свої ряди десятки жителів села. Виступи ансамблю, оркестрів і гуртківців користуються популярністю і в інших місцях області.
Люблять середнянці книгу. В селі є сільська і дві шкільні бібліотеки з книжковим фондом понад 15 тис. томів. До 50-річчя Радянської влади в селі відкрито історичний музей.
Чудових успіхів домоглися трудящі села Середнього за порівняно короткий період радянського життя. Сьогодні вони самовіддано трудяться, щоб внести свій гідний вклад у справу виконання нових планів, накреслених партією й урядом.
О. І. ВІГАР , С. Ю. ПРУНИЦЯ