Велика Добронь, Ужгородський район, Закарпатська область
Велика Добронь — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на правому березі Тиси і лівому березі Латориці, за 42 км від Ужгорода. Населення — 4550 чоловік.
Археологічні знахідки, виявлені на території села,— бронзові кільця, гудзики, серп, наконечники списів, скляне намисто,— свідчать, що люди тут жили ще в кінці II — на початку І тисячоліття до н. е. Перші документальні відомості про село відносяться до 1248 року. Документи 1270 і 1282 рр. згадують його як королівський маєток і називають Доброн, Дубрум, Дуброн.
У XIV столітті Велика Добронь переходить у володіння феодалів. Її власниками були Р. Доброні, Д. Доборускаї, подільський князь Ф. Корятович. Серед володарів XV—XVI століть відомі Д. Добо, Ф. Добо, П. Перені, Ф. Дароці. З 1638 року добронськими землями заволоділи члени князівської сім’ї Ракоці, з якої вийшло багато відомих діячів національно-визвольного руху угорського народу проти габсбурзької тиранії.
Активно підтримали кріпаки Великої Доброні боротьбу угорських трудящих під час визвольної війни 1703—1711 рр. Під прапорами Ференца II Ракоці проти військ австрійських Габсбургів боролось понад 600 чол. із Мукачівської домінії, в т. ч. жителі Великої Доброні — Ф. Віро, І. Кландико, І. Ердег, М. Пінте та інші.
Після поразки повстанців австрійський імператор передав володіння Мукачівського замку графу Фрідріху Карлу Шенборну, одному з найбагатших і най-жорстокіших поміщиків.
В той час майже всі кріпаки села за національною приналежністю були угорцями. В 1769 році тут поселилось декілька українських сімей.
Кріпаки, як угорці так і українці, терпіли страшенні злидні. Документи донесли до наших днів багато фактів, що розповідають про безмежне свавілля графів Шенборнів та їх урядників по відношенню до своїх підданих. В 1802 році селяни розпочали судовий процес проти Шенборна. Графські економи, як говорилось у скарзі, протягом десятиріччя обтяжували кріпаків непосильною панщиною. 133 селянські двори, користуючись 54 земельними наділами, відробили на панщині 9767 днів, що становило в середньому по 296 днів на кожне господарство, а згідно урбарію вони повинні були працювати лише по 104 дні. Селяни Великої Доброні, таким чином, працювали на панщині на 4151 день більше ніж їм належало. Та судовий процес не дав ніяких наслідків. Панські слуги продовжували виганяти на панщину селян понад визначену норму. Дуже відчутною у Великій Доброні була недостача землі. Лише на протязі 35 років (1806—1841 рр.) кількість безземельних дворів тут зросла з 4 до 114 і.
Трудящі Великої Доброні в 1848—1849 рр. гаряче відгукнулися на революційні події в Угорщині. Вони виступали за розподіл поміщицьких і церковних земель, за скасування кріпацтва. Багато з них добровільно вступили в революційну армію або національну гвардію.
Майже не поліпшилось життя селян і після ліквідації кріпацтва. Не маючи достатньої кількості землі, вони змушені були йти в кабалу до поміщиків і куркулів. Поразка угорської буржуазної революції викликала посилення терору каральних органів. У 50—60-х роках податки та орендна плата за користування землею часто стягувалися у Великій Доброні з допомогою війська. Реформатська церква в селі теж була одним з головних експлуататорів. Навіть офіціальні церковні джерела визнавали, що до 1870 року церква була хазяїном в селі, а жителі — її батраками.
Великодобронські землі давали дуже низькі врожаї. Великі збитки приносили повені, проти яких населення було зовсім безсилим. Повінь відрізала Велику Добронь на кілька тижнів від окружного центру і навколишніх сіл, часто залишала людей без шматка хліба. Щоб звести кінці з кінцями, багато селян займалося ловлею риби та збиранням дикоростучих плодів. У неврожайні роки вони збирали кору ясена, перемелювали її на кам’яних жорнах, змішували з їстівними сільськогосподарськими продуктами і так годували свої сім’ї.
Крім жорстокого соціального гніту, частих неврожаїв і повеней, на Велику Добронь обрушувалися й інші лиха. В 1873 році спалахнула епідемія чуми. Позбавлені медичної допомоги, жителі села вмирали сотнями. 16 жовтня 1883 року від пожежі згоріло 102 будинки, тобто майже половина села, загинуло багато худоби і птиці.
Інтенсивний розвиток капіталістичних відносин і зростання експорту деревини в останні десятиріччя принесли нові страждання трудящим Великої Доброні. Вони вирубували ліс графа Шенборна для відправки деревини у Францію і Австрію, гнули спину на будівництві каналу й насипних дамб тощо.
Протягом другої половини XIX століття порівняно швидко зростає населення Великої Доброні. Якщо в 1863 році в селі налічувалося 1876 чол., то в 1881 році тут у 299 будинках проживало 2089 чол. Через 10 років кількість жителів становила 2810 чол., а напередодні першої світової війни у Великій Доброні було вже 486 будинків і 3033 жителі.
Одночасно поглиблювалось і розшарування селян. У 1900 році тут нараховувалося 189 безземельних і малоземельних господарств, 428 чол. належали до категорії сільськогосподарських робітників. Здебільшого вони працювали наймитами у графа Шенборна і поміщика Шандора Рота. Частина жителів Великої Доброні займалася ремеслом і торгівлею. Ремісників тут було 129 чол., торговців — 9. Більшість майстерень села обходилася без найманої праці або ж користувалася 1—2 наймитами, лише в одній з них працювало понад 20 чол. Всього село мало 33 майстерні. Багато жителів, шукаючи кращого життя, виїжджали до США, але там їх чекали ще більші злидні. Втративши здоров’я й останні засоби до існування, частина з них поверталася у Велику Добронь інвалідами й жебраками. Так сталося з Ш. Геці, Ф. Надем та багатьма іншими.
Дуже низький рівень мали в селі освіта і охорона здоров’я. В церковнопарафіяльній школі, відкритій 1855 року, працювало лише 2 вчителі. Згодом одного вчителя «через відсутність коштів» церква скоротила. Тільки в 1905 році була відкрита державна початкова школа, де дітей навчали вже 5 учителів.
Під час першої світової війни майже всі чоловіки Великої Доброні були мобілізовані в австро-угорську армію. Багато з них, потрапивши на Східний фронт, здалися в полон. Коли відбулася Жовтнева революція в Росії, деякі великодобронці-військовополонені перейшли на бік більшовиків. Так, Ф. Балог воював проти контрреволюційних банд Колчака і Денікіна, Й. Баті — проти білополяків.
22—24 березня 1919 року у Великій Доброні були створені органи Радянської влади. Народна влада стала на шлях обмеження великих власників, куркулів, спекулянтів. Рада робітників, секретарем якої працював Ф. Галл, доповідала політичному уповноваженому у справах постачання Березької жупи про конфіскацію 629 кг білого борошна, яке один спекулянт хотів контрабандою вивезти в місто Мукачеве. 31 березня 1919 року Рада звернулася з проханням дозволити продаж конфіскованого борошна незабезпеченому населенню.
Контрреволюції вдалося з допомогою іноземної імперіалістичної інтервенції (зокрема буржуазної Чехословаччини та боярської Румунії) придушити молоду Угорську Радянську Республіку. В кінці квітня на територію села вступили війська боярської Румунії, які тут перебували до червня 1919 року. Вони пограбували більшість селянських дворів і вивезли значну частину худоби. Після відходу румунських військ Велика Добронь потрапила під владу буржуазної Чехословаччини.
Великим впливом користувалися у Великій Доброні колишні військовополонені, які повернулися з Радянської Росії. Вони не тільки розповідали трудящим правду про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, але й багато зробили для політичної організації трудящих. У селі була створена професійна спілка сільськогосподарських і лісових робітників, а восени 1921 року — комуністична організація, в якій нараховувалося 7 членів КПЧ. Першим секретарем первинної партійної організації був столяр Ф. Пап. В його квартирі проходили збори і різні наради трудящих села.
Жителі Великої Доброні і на початку 20-х років залишалися малоземельними. На території села було кілька господарств із земельною площею понад 100 га; 9 куркульських сімей мали по 10—15 га землі, біля 100 сімей — по 5—10 га, 22 га кращої землі належало церкві. В той же час 223 сім’ї володіли ділянками по 2—5 га, а третина населення — менше одного га. Мізерні клаптики землі не могли прогодувати бідняцькі сім’ї. В період голодних зим вони були змушені «знищувати худобу». Багато жителів Великої Доброні ходили на сезонні роботи або працювали у поміщиків і куркулів свого й навколишніх сіл. Немало сімей переїжджали з села в інші населені пункти.
Марними були сподівання й надії безземельних і малоземельних селян Великої Доброні на земельну реформу, яку проводив буржуазний уряд. Ця реформа вилучила тільки частину поміщицької землі, яку до того ж одержали в основному Таможні селяни. Наприклад, викуплені у поміщика Зіхермана 300 гольдів землі держава формально передавала у «володіння селу». Та сільське представництво і його куркульські верховоди провели розподіл землі так, що біднякам майже нічого не дісталося. Касир Великої Доброні П. Гіді, який керував розподілом, заявив, що землю одержить лише той, хто вступить в аграрну партію. І основну частину землі наділили тим селянам, які вже мали по 5 і більше гольдів. Зокрема, 4 гольди дістав нотар, 2 — директор школи. Не забув себе й касир: його ділянка збільшилася теж на 2 гольди. Зате 30 бідняків одержали по 0,5—1 гольду, а 350 чол.— не дістали нічого. Сільські багачі під час реформи захопили й луки, позбавивши бідноту права користуватися ними г. До рук заможних селян перейшли також землі маєтку «Ке-репець». Таким чином, біднота, яка складала дві третини населення Великої Доброні, опинилася після реформи ще в гіршому становищі. Якщо раніше вона могла працювати за одну третину або половину врожаю в панських маєтках, то тепер була позбавлена такої можливості. Звичайно, все це не могло не викликати обурення з боку трудящих.
Про настрої селянства в ці роки свідчить повідомлення великодобронського жандармського поста Ужгородському окружному управлінню від 13 травня 1924 року. В ньому говориться, що серед безземельної і малоземельної частини населення Великої Доброні панує незадоволення і «слід було б щось зробити.., бо в іншому разі можна побоюватись заворушення». Жандарми у Великій Доброні були настільки перелякані, що самі внесли пропозицію передати конфісковану у великих землевласників землю в оренду тим, які не мають її або мають обмаль. Одночасно вони перейшли в наступ проти трудящих та їх прогресивних організацій. Восени 1921 року була розпущена місцева група професійної організації сільськогосподарських робітників. Документи спілки та зібрані членські внески жандарми конфіскували. Почастішали заборони публічних зборів, на яких трудящі збирались обговорювати актуальні питання.
Але, незважаючи на репресії, комуністи села послідовно відстоювали права сільської бідноти, мобілізовували трудящих на боротьбу за справедливе вирішення питання про землю. Вони організовували демонстрації, часто скликали збори, на яких викривали антинародний характер земельної реформи. На одних таких зборах 24 березня 1922 року виступив сенатор від Комуністичної партії Чехословаччини Дюла Надь з міста Братіслави, який перед трудящими села виклав розгорнутий план діяльності комуністичної партії по вирішенню соціального і національного питань.
Авторитет комуністів у селі постійно зростав. Так, у вересні 1923 року, коли буржуазія не дозволила комуністам виставити на виборах у сільське управління свої кандидатські списки, виборці — прихильники комуністів — кидали в урни порожні конверти. Таких порожніх конвертів було 539, тобто біля третини всіх голосів.
Напередодні виборів у чехословацький парламент у березні 1924 року комуністи села розповсюджували листівки, в т. ч. відозву Міжнародної Селянської Ради (Селянського Інтернаціоналу). Цей документ закликав трудящих селян голосувати за комуністів, вимагати експропріації землі без компенсацій, повернення лісів і пасовиськ, заборону надмірної орендної плати.
На виборах за комуністів голосувало 1088 чол., тобто більше половини загальної кількості виборців. Трудівники села йшли за компартією. Щоб не допустити нової перемоги комуністів, представники буржуазних партій на наступних виборах (1925 р.) викрали з урн кількасот комуністичних списків і замінили їх бюлетнями аграрної партії. Незважаючи на це, комуністи одержали 528 голосів.
В період між двома світовими війнами трудящі Великої Доброні щороку брали участь у першотравневих демонстраціях, зборах, мітингах. На Першотравневі збори 1927 року з’явилось, наприклад, 1000 чол. На мітингах у Великій Доброні часто виступали представники крайового комітету КПЧ — депутат Е. Шафранко, секретар крайкому Г. Феєр, солотвинський шахтар Ю. Фегер, профспілковий діяч А. Дьєзе та інші.
У списках жителів, позбавлених засобів до існування на півроку і більше, по Великодобронському нотарському управлінню значилось 3036 чол. (672 сім’ї). Взимку 1931 року сотні сімей, які не мали ніяких продуктів харчування, взяли участь у голодних походах. Вони збиралися перед великодобронським нотарським управлінням та Ужгородським окружним управлінням і вимагали, щоб їм надали допомогу. Класові бої наростали. Влітку 1935 року сільські пролетарі Великої Доброні включилися в страйк, що спалахнув під час очищення земельних угідь Чорного Мочара.
В серпні того року відбувся страйк 350 землекопів, які очищали Високонабережний канал між Великою Добронню і Береговим. Організаторами страйку були великодобронські, малодобронські та чомонинські комуністи — Ф. Молнар, Ф. Деак, Й. Деак, Й. Баті, Ф. Балог, К. Віро, Б. Ур. Велику роботу по згуртованню робітників проводив комуніст — депутат чехословацького парламенту П. Терек. Страйк викликали надзвичайно важкі умови ручної праці, низька заробітна плата. Робітники працювали 12—14 годин на добу, а зарплату одержували по знижених розцінках. Незважаючи на погрози чеської жандармерії, яка прибула для придушення страйку, страйкарі не відступили і після семи днів здобули перемогу: була підписана угода про підвищення плати на 10—20 процентів.
В цей період комуністична організація села нараховувала 19 членів КПЧ. Її секретарем був Ш. Гіді, який не раз обирався членом районного керівництва КПЧ, а також депутатом окружного представництва. Скарбником партійної організації працював Я. Гете. До її складу входили Й. Гіді, Й. Сані, Ф. Балог, К. Молнар, Й. Баті, Ф. Сані, Ф. Молнар, А. Сані, Ш. Вадо, Ф. Деак та інші. Комуніст Ф. Молнар керував профспілковою організацією сільськогосподарських робітників, яка налічувала близько 100 членів. Значна частина жителів продовжувала підтримувати комуністів. Так, на парламентських виборах 1935 року за членів КПЧ голосувало 564 виборці (з 1719). Боячись впливу комуністів на селянські маси, буржуазні органи влади на початку 1936 року розпустили сільське представництво.
Комуністи в своїй практичній роботі завжди враховували національні інтереси населення. В 1935—1938 рр. у селі було проведено багато зборів і мітингів, на яких члени КПЧ закликали трудящих угорців не йти на поводі в буржуазно-націоналістичних верховодів — агентів Гітлера, а боротися разом з українськими трудящими Закарпаття проти зовнішнього і внутрішнього фашизму. На цих зборах виступали члени крайкому КПЧ І. Туряниця, І. Ціпф та інші. Комуністи і співчуваючі з Великої Доброні брали участь в конференціях Об’єднання трудящого селянства в Мукачевому.
У Великій Доброні значна частина селян не мала своїх будинків. Часто під однією покрівлею проживало кілька сімей. Траплялось і так, що в одному дворі жило 5—6 сімей, які складалися з 20—30 чол. В селі ще під кінець 30-х років налічувалось понад 200 чол. неписьменного населення. Село було заражене малярією, тифом та іншими інфекційними хворобами. Незважаючи на це, у Великій Доброні обслуговували населення тільки один лікар і один аптекар.
В 1938 році в селі працювали чеська й угорська державні початкові школи, а для українського населення були відкриті лише окремі класи (при угорській школі).
В листопаді 1938 року Велика Добронь була окупована фашистською Угорщиною. В село прибули члени терористичної організації «Сабад чапат» і жандармерія, які почали розправу над місцевими комуністами. Діяльність комуністичної організації була заборонена, елементарні демократичні права трудящих — ліквідовані. Комуністи щоденно викликались на допити в жандармське управління, де їх жорстоко катували. Переслідувались і сім’ї комуністів, їх позбавляли продовольчих карточок.
Коли хортистська Угорщина вступила у злочинну війну проти СРСР, комуністів забрали в штрафні батальйони, де фашисти намагалися якнайшвидше ліквідувати їх. Так загинув, зокрема, секретар комуністичної організації Великої Доброні Ш. Гіді.
Зміна чехословацької буржуазної влади угорською нічого не принесла Великій Доброні, незважаючи на те, що це було село з угорським населенням. Навіть монографія, яка вийшла з друку в 1940 році під назвою «Ужгород і Ужанська жупа», змушена була визнати, що «жителі цього багатолюдного села протягом віків жили впроголодь як батраки, поденники, а частково так живуть і зараз. Багато сімей і тепер, крім мізерних халуп і працелюбних рук, абсолютно нічого не мають» г. У селі в 1941 році було 250 безробітних.
В період фашистської окупації трудящі села чинили впертий опір антинародним заходам властей. Зокрема, мали місце виступи проти мілітаризації економіки, а також виховання молоді в фашистському дусі.
Багато юнаків ухилялося від занять військовою підготовкою в організаціях «Левенте». Інколи юнаки нападали навіть на інструкторів фашистських організацій.
Навесні 1944 року село було зайняте німецькими фашистськими військами, які почали відбирати в селян продукти, худобу, майно. Але фашистському «новому порядку» надходив кінець. До Закарпаття наближались переможні радянські війська.
26 жовтня 1944 року село визволив партизанський підрозділ на чолі з Андрієм Калашниковим. Партизанську групу супроводив житель Великої Доброні М. Порохнавець. Незабаром в село увійшли частини Червоної Армії.
В зв’язку з тим, що в районі Чопа фронт стояв понад 40 днів, великодобронці подавали радянським військам дійову допомогу. В селі було створено кілька перев’язочних пунктів, а в школі — організовано госпіталь. Жінки збирали для поранених бійців подарунки, чоловіки ремонтували дороги й мости. В 1945 році для Червоної Армії в селі заготовлено 1368 цнт м’яса, 510 цнт хліба, 650 цнт картоплі, 1924 цнт капусти, 1750 цнт сіна.
З перших днів визволення з фашистської неволі комуністи Великої Доброні стали організаторами нового, соціалістичного життя. За дорученням великодобронських трудящих Ф. Молнар і Ф. Балог брали участь в роботі Першого з’їзду Народних комітетів у Мукачевому. Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною підписала переважна більшість жителів села.
В кінці 1944 року заново була створена партійна організація в складі 13 чоловік (Й. Гіді, Й. Сані, Ф. Молнар, Ф. Сані, А. Гете, Ф. Деак, К. Молнар та інші). Секретарем первинної організації працював Ф. Молнар. За ініціативою партійної організації відкрито пункт для надання матеріальної допомоги сільській бідноті, розгорнута робота по розподілу поміщицьких і церковних земель. Серед 291 безземельного і 114 малоземельних селян розділено 692 гольди землі. Було створено земельну громаду, головою якої обрано Андраша Гете. В селі організувалася МТС.
Але поділ поміщицької та церковної землі не вирішив соціальні проблеми й питання господарського піднесення села. До 1948 року в селі все ще нараховувалося 11 куркулів, 342 середняки і 471 бідняк.
5 березня 1948 року виник перший колгосп «Перемога», який об’єднував 51 чол. Він мав 420 га землі. Правління очолив М. Порохнавець.
Куркульські елементи з усіх сил намагалися перешкодити соціалістичній перебудові села. Вони поширювали наклепницькі чутки про колгоспний лад, саботували продаж хліба державі, сплату податків. Проти них одні адміністративні заходи були недостатніми. Партійна організація посилила масово-роз’яснювальну роботу серед трудящих, організовувала вивчення досвіду передових колективних господарств республіки. Це дало бажані наслідки: кількість колгоспників постійно збільшувалась. В 1949 році у Великій Доброні була завершена суцільна колективізація. Організувалося ще два колгоспи — ім. Дзержинського, головою якого був обраний А. Сані, і «Комсомолець» на чолі з Ф. Гейці.
На початку 1950 року при МТС створено політвідділ. Його працівники подавали велику допомогу в організаційно-господарському зміцненні колгоспів та первинних партійної й комсомольської організацій.
30 серпня 1950 року відбулося об’єднання всіх трьох колгоспів. Новоутворена артіль дістала назву «Перемога». За час, що минув відтоді, колгосп «Перемога» організаційно і економічно значно зміцнів. Найціннішим його досягненням за ці роки було постійне зростання активу та спеціалістів сільського господарства. Якщо в перші роки колгоспного життя в селі налічувалося тільки декілька десятків ентузіастів нової форми господарювання, то зараз на кожній ділянці в колгоспі працює велика кількість спеціалістів, знавців своєї справи.
Колгосп, який у наші дні об’єднує 2310 колгоспників, має 3631 га землі.
Тут вирощуються зернові культури (пшениця, кукурудза), а також тютюн, овочі, картопля, успішно розвивається виноградарство. Високі врожаї цих культур завойовують Й. Вадо, Б. Сані, Б. Серні, Я. Варга, Ш. Катона, Я. Молнар. Швидко зростає продукція тваринництва. В колгоспі є 1354 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 472 корови, 208 свиней, 1603 вівці.
В 1966 році вироблено по 254,5 цнт молока і 48,6 цнт м’яса на 100 га угідь. Славляться в колгоспі старанною працею доярки Є. Балог та М. Надь, телятниці Й. Катона, Є. Сані та Є. Надь. По 14 поросят приплоду від кожної свиноматки та по 114 ягнят від 100 вівцематок одержують свинар Г. Гете й чабан К. Шюте. Ф. Надь за успіхи, досягнуті у справі збільшення настригу вовни, нагороджений орденом Леніна.
Значно зросло технічне озброєння колгоспу. Зараз він має 18 тракторів, 6 комбайнів, 15 вантажних автомашин. Механізаторів у колгоспі налічується 100 чол., передовиками соціалістичного змагання серед яких є М. Балог, Ф. Мішак, Ф. Сані. Широко розгорнувся в колгоспі рух за звання колективів комуністичної праці. Ним охоплено 360 колгоспників.
Рік у рік міцніє й багатшає колгосп.
Свідчення цього — велике будівництво, що розгорнулося останнім часом. Артіль має добре обладнані зерносховища, молочний пункт, корівники, сушарки, пилораму, кузню, майстерню, гараж для тракторів, млин з вальцями, олійницею та агрегатом для виготовлення комбінованих кормів.
Про зміцнення економіки колгоспу за останні роки свідчать і грошові доходи колгоспу, які в 1966 році складали 571 тис. крб. Лише рослинництво дало прибутків на суму 282 тис. крб. Це в свою чергу вплинуло на оплату праці колгоспників, яка в 1966 році складала 1,93 крб. на один людино-день, а в 1967 році — 2,86 крб. Неухильно зростає добробут колгоспників. Яскравим підтвердженням цього є аналіз річного бюджету сім’ї тракториста Міклоша Балога (син працює в механічній майстерні, а невістка — на птахофермі). Сім’я Балога, яка нещодавно побудувала новий будинок, виробила в 1966 році 2500 трудоднів. На них вона одержала 50 цнт зерна, 1218 крб. грішми, 107 літрів олії, 45 літрів вина і 310 шт. яєць. Прибуток із 0,23 га присадибної ділянки складав біля 1000 крб. За 1966 рік сім’я придбала холодильник, телевізор, килим, меблі, обладнала ванну і т. д. 1
В 1960 році у Великій Доброні створено лукомеліоративну станцію (ЛМС), яка за роки свого існування провела корчування на площі 4000 га і вклала гончарний дренаж на площі 3700 га. На ЛМС працює близько 300 чол.
Докорінно змінився вигляд села: заасфальтована центральна дорога, впорядковані бічні вулиці, заново перебудовано і автоматизовано поштове відділення і телеграф. Велику увагу звертає колгосп на поліпшення житлових умов трудящих села. Після 1945 року тут споруджено 551 новий будинок (площею понад 45 тис. кв. м) — тобто майже стільки, скільки всього нараховувалося будинків до визволення. Зараз в селі налічується 1079 будинків. Спорудження нових жител триває.
Зникли в селі будинки, криті соломою. В квартирах великодобронців — сучасні меблі, в багатьох нових житлах встановлені ванни. В селі є понад тисячу радіоприймачів, багато телевізорів, пральних машин, холодильників, мотоциклів, велосипедів.
Внаслідок неухильного підвищення життєвого рівня трудівників села зростає продаж населенню товарів широкого вжитку. Якщо до Радянської влади у Великій Доброні був один магазин і декілька корчем, то тепер тут є 14 магазинів, в т. ч. універмаг (з річним оборотом 360 тис. крб.), будмаг, меблевий магазин, книгарня. Великодобронському сільському споживчому товариству підпорядковано 35 торговельних точок, його товарооборот в самому селі складає 1 млн. крб. (в 1956 році — 430 тис. крб.).
В дорадянський період у селі лютували епідемії різних хвороб. Радянська влада виділила значні кошти на поліпшення медичного обслуговування. Вже в 1946 році відкрито амбулаторію і стоматологічний кабінет. Через рік почала діяти державна стаціонарна лікарня. В 1960 році споруджено нову лікарню на 25 ліжок, при якій діють два рентген-кабінети, фізіотерапевтичний кабінет, пологове відділення, лабораторії. В амбулаторії щоденно проходять медогляд понад 40 хворих. Тепер в селі працюють два лікарі, зубний технік, аптекар, фармацевт, три фельдшери, шість медсестер.
Поліпшення охорони здоров’я привело до різкого скорочення дитячої смертності. Приріст населення за 1966 рік по селу складає 50 чол.
11 січня 1946 року у Великій Доброні відкрито неповну середню школу з угорською мовою навчання х. З 1953 року семирічна школа була реорганізована в середню. Це була перша в історії Закарпаття середня школа з угорською мовою навчання в сільській місцевості. В ній навчається нині понад 900 учнів і працює 51 учитель. Вчителі Великодобронської середньої школи — справжні ентузіасти своєї справи. Вони успішно застосовують найновіші здобутки методичної й педагогічної майстерності. Такі вчителі, як О. Петричкович, М. Бочок та інші, користуються заслуженою повагою всього населення. Директор школи О. Л. Панн за успіхи в розвитку народної освіти нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
За останні 13 років школу закінчило 352 чол. Випускники школи К. Молнар та М. Сані працюють зоотехніками, Я. Вадо — бригадиром; багато колишніх учнів стали вчителями та лікарями. 30 випускників школи навчаються у вузах.
В селі повністю ліквідовано неписьменність і малописьменність. 36 жителів села здобули вищу освіту, незакінчену вищу — 25, середню — 243 чоловіки.
Справді революційні зміни за роки Радянської влади сталися в побуті та звичаях великодобронців. Колись у селі панували темрява й безкультур’я. Ось що писалось у 1931 році про Велику Добронь в одній монографії: «Жителі села мало уваги звертають на досягнення сучасної техніки. За одягом, мовою і народним звичаєм вони твердолобі консерватори. Вони відомі і тим, що танцюють тільки чардаш, одружуються тільки з урожденками села, зневажають чужих». Гуляння в селі часто закінчувалося вбивствами. За шматок землі чи переорану межу селяни один на одного не раз піднімали сокири й вила.
Серед сучасних жителів Великої Доброні панує міцна, здорова, творча дружба. Допомагаючи один одному, працюючи єдиною сім’єю, великодобронці назавжди позбулися «консервативності» й замкнутості.
Вони передплачують газети й журнали, слухають радіо, відвідують клуб, кінотеатр, бібліотеки. Книжковий фонд трьох бібліотек села нараховує біля 10 тис. книг, кількість читачів — понад 1600 чол. У клубі працюють гуртки художньої самодіяльності. Колгоспний хор, який налічує 50 чол., часто виступає і в інших селах. Різними видами спорту займаються понад 200 чоловік.
Жителі села шанують і розвивають кращі традиції минулого. Вони пам’ятають, що у Великій Доброні побували видатний угорський поет-революціонер Ендре Аді і відомий угорський композитор, фольклорист і музикознавець Золтан Кодай. Творчість цих митців користується особливою популярністю в селі.
В клубі часто ставляться п’єси драматруга Й. Сиглигети та інших класиків угорської літератури. Разом з тим село активно прилучається до сучасної радянської літератури та мистецтва. Колгоспники з задоволенням дивляться п’єси О. Корнійчука, В. Розова та інших радянських драматургів, захоплюються віршами сучасних радянських поетів. Вони радісно й гостинно зустрічають у себе художні самодіяльні колективи колгоспів Мукачівського і Перечинського районів, з якими їх зв’язує міцна дружба, угорську бригаду обласної філармонії, а також студентів Ужгородського державного університету, які часто виступають в селі з концертами.
На таких зустрічах урочисто звучать угорські, українські, російські пісні, виконуються танці народів СРСР.
Виросли в селі і свої самодіяльні таланти. П’єси працівника колгоспу Ержебет Вадо («Майські вогні», «Сирота входить до рідного дому» та інші) успішно ставились в шести селах району, а також на обласному огляді художньої самодіяльності. У газетах і журналах області часто друкується вчитель Великодобронської школи Деже Ченгері, обласне видавництво «Карпати» у 1959 році випустило його збірку нарисів «Гроза», де знайшли яскраве відображення тяжка доля селян в минулому і нове, щасливе життя трудящих Великої Доброні сьогодні.
У Великій Доброні працює багато громадських організацій. Спрямовуюча роль в їх діяльності належить комуністам села. Первинна партійна організація колгоспу, яка має 4 групи, нараховує у своєму складі 44 комуністи. В первинній парторганізації лукомеліоративної станції — 19 членів партії. У 5 комсомольських організаціях села — 312 комсомольців. Вихованці Ленінського комсомолу (Еміль Сюч, Шандор Вадо, Олена Мишак, Янош Вадо та інші) успішно працюють на вирішальних ділянках колгоспного виробництва, очолюючи ряди передовиків соціалістичного змагання.
Зміни, що відбулися останнім часом у селі, наочно підтверджують величезну перетворюючу силу соціалістичного суспільного ладу.
В. С. БОЧОК, М. Є. РОТМАН