Воловецький район, Закарпатська область
Воловецький район (до 1953 року — Воловецький округ) розташований на півночі області. На півночі межує з Сколівським районом Львівської області, на сході — з Міжгірським, на півдні — з Свалявським, на заході — з Перечинським та на північному заході — з Великоберезнянським районами Закарпатської області. Площа району — 543,9 кв. км. Населення — 23,6 тис. чоловік, у т. ч. сільського — 19,4 тис., або 82 проц. від загальної кількості населення району. Середня густота населення — 43,4 чол. на 1 кв. кілометр.
У районі є 25 населених пунктів, які підпорядковані 14 сільським Радам. Через територію району проходить шосейна автострада всесоюзного значення Мукачеве— Львів, дорога республіканського значення Нижні Ворота — Міжгір’я, електрифікована залізнична лінія Москва—Чоп, нафтопровід «Дружба» і високовольтна лінія електропередачі «Мир».
Головне місце в економіці району посідає лісова та деревообробна промисловість. Із загальної площі району 60,7 проц. займають ліси. Основну частину лісів державного фонду складає молодняк першого та другого класу. У новій п’ятирічці намічено розширити площі лісових масивів. У 1967 році посаджено понад 150 га лісових культур.
У районі працює 5 промислових підприємств, на яких зайнято 1200 робітників та інженерно-технічних працівників. Валова продукція підприємств за 1967 рік становила 2,9 млн. карбованців. За вартістю продукції головне місце належить лісовій та деревообробній промисловості.
Значні зміни сталися і в сільському господарстві. В районі є 10 колгоспів, республіканська Гірсько-Карпатська сільськогосподарська дослідна станція в Нижніх Воротах, які спеціалізуються в основному на виробництві тваринницької продукції та вирощуванні картоплі. їх сільськогосподарські угіддя становлять 16,7 тис. га. Врожайність картоплі у 1967 році становила по 140 цнт з кожного га, а середній річний надій молока від корови по 1855 кілограмів.
На полях району працює 103 трактори, 69 вантажних автомашин та багато іншої техніки. Багато складних машин мають тваринницькі ферми. Це — подрібнювані, транспортери, змішувачі, доїльні агрегати та інші механізми, які значно полегшують працю тваринників.
За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, у 1966 році 18 передовиків виробництва нагороджено орденами і медалями СРСР.
Значного розвитку набула торгівля. В районі працює понад 100 торговельних підприємств, річний товарообіг яких становить 7 млн. крб. У селах району побудовано магазини «Ялинка», «Промінь», «Світанок», ресторани «Верховина», «Бескид», діють численні підприємства громадського харчування.
За роки Радянської влади в районі побудовано і реконструйовано понад 3 тисячі житлових будинків, тобто близько 70 проц. до загальної кількості. Всі села району електрифіковано і радіофіковано.
Великі зміни відбулися в галузі охорони здоров’я. Якщо в минулому в районі була одна амбулаторія, то в 1967 році працювали районна та 2 дільничні лікарні на 195 ліжок, 22 фельдшерсько-акушерські пункти, 3 колгоспні пологові будинки, в яких працює 150 медичних працівників. Щороку на охорону здоров’я держава виділяє понад півмільйона карбованців.
У районі діє 36 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 14 початкових, 13 восьмирічних, З середні, школа-інтернат, 3 школи робітничої молоді, працює 360 педагогів, які навчають 5620 учнів. Щороку держава асигнує для розвитку народної освіти один млн. крб. 1919 випускників району здобули середню освіту. З них стали кандидатами наук 5 чол., лікарями та медичними працівниками середньої кваліфікації — 119 чол., інженерами — 43 чол., педагогами — 157 чол.. спеціалістами сільського господарства — 94 чол., спеціалістами інших галузей народного господарства — 237 чоловік.
Розквітла культура верховинських сіл. У селах району працює 36 клубів, 30 бібліотек, кінотеатр та 31 стаціонарна кіноустановка. Славиться район і колективами художньої самодіяльності. Великою популярністю користуються народні оркестри сіл Скотарського, Лазів, Верхніх Воріт та інших.
Керівною силою у здійсненні завдань комуністичного будівництва є районна партійна організація, яка налічує в своїх лавах понад 780 комуністів.
Трудящі району мають славні революційні традиції. Під впливом ідей Великого Жовтня у квітні 1919 року в районі було створено Ради робітників, селян і солдатів.
Особливо великого політичного піднесення набула боротьба трудящих за свої права у 1932—1933 рр. Тільки протягом двох місяців — грудня 1932 і січня 1933 року — в Нижніх Верецьках і Волівці відбулося 6 масових походів голодуючих робітників і селян до нотарських управлінь. 156 найбільш активних учасників цих походів було заарештовано і кинуто до в’язниць.
Окупація верховинського краю фашистською Угорщиною була найтяжчим періодом в історії Закарпаття. Масовим терором окупанти хотіли задушити боротьбу трудящих за своє соціальне і національне визволення. Однією з форм стихійного опору фашистським окупантам був масовий перехід людей через кордон до Радянського Союзу. За неповними даними, тільки у 1939—1940 рр. через кордон до СРСР нелегально перейшло з району 270 чоловік.
В роки фашистської окупації разом з радянськими розвідниками в районі велику роботу проводила група патріотів, активними членами якої були Ф. І. Росоха, І. В. Овсак, В. В. Іванчо, П. В. Кобрин, А. М. Мадяр, Ф. М. Мадяр, І. М. Мадяр, М. Г. Кобрин, А. М. Копча та багато інших. Вони переходили кордон і передавали радянським розвідувальним органам відомості про роди військ, їх розташування, про військові укріплення, мости і дороги, доставляли і передавали форми одягу військовослужбовців і жандармів, бланки документів, посвідчень тощо. Окупантам вдалося схопити 14 членів групи, яких було засуджено на різні строки ув’язнення.
190 жителів теперішнього Воловецького району воювали в лавах Чехословацької бригади, що була сформована на території Радянського Союзу. Про одного з бійців Чехословацької бригади офіцера Степана Шагуру писала «Комсомольская правда»: «Групи Степана Шагури та Івана Куриловича дійсно виконували особливо важливі завдання командування Червоної Армії і брали активну участь у партизанському русі в Чехословаччині. При виконанні завдань проявили себе хоробрими, мужніми і відданими своїй Батьківщині, справі визволення слов’янських народів від німецько-фашистських окупантів».
У жовтні 1944 року трудящі верховинських сіл з хлібом і сіллю зустрічали воїнів-визволителів. 150 юнаків району добровільно вступили до лав Червоної Армії.
У Воловецькому районі народились і провели свої юнацькі роки член Спілки письменників України Лука Дем’ян та народний поет Закарпаття Олекса Улинець. У 1889 та 1895 рр. у селах Воловецького округу побував великий Каменяр Іван Якович Франко. В районі працює відомий самодіяльний художник Ф. М. Бабинець.
На території Воловецького району є чимало лісових заповідників та пам’яток живої природи, які взято державою під охорону. Так, в урочищі Три Готари Пашківського лісництва на площі 56 гектарів ростуть ялицеві праліси, в урочищі Високий Камінь біля Нижніх Воріт — природні насадження дуба і сосни, а на полонині Пікуй в урочищі Менчул росте тис ягідний. Вздовж і навколо потічка Оса створено форелевий заповідник.
З пам’яток архітектури в районі є церкви XVII — XVIII століть — у селах Котельниці, Гукливому, селищі Волівці (присілок Канора).