Возз’єднання Закарпаття з Україною і відновлення народного господарства
Визволення Закарпаття відкрило нову сторінку в історії краю. Комуністи, вийшовши з підпілля, одразу спрямували свою діяльність на ліквідацію залишків фашистського режиму, на організацію і зміцнення Народних комітетів.
Трудящі Закарпаття добре розуміли, що тільки здійснення їх одвічної мрії — возз’єднання з матір’ю-Вітчизною, Радянською Україною — визволить їх від чужоземної неволі і капіталістичного рабства. Свої почуття і сподівання вони висловлювали на численних зборах і мітингах, на яких приймалися листи і петиції до ЦК ВКП(б), Радянського уряду і командування Червоної Армії.
12 листопада 1944 року населення Ужгорода на багатотисячних зборах прийняло петицію до Радянського уряду з проханням возз’єднати край з Радянською Україною. Цього ж дня таке рішення було прийнято і в Мукачевому. До голосу населення Ужгорода і Мукачевого приєднали свій голос трудящі всіх міст і сіл Закарпаття.
З перших днів визволення почала оформлятися Комуністична партія Закарпаття. 13 листопада 1944 року в Мукачевому було проведено партійну нараду, на якій обрано організаційний комітет. Йому доручалося провести підготовку по скликанню Першої Закарпатської партійної конференції. 19 листопада конференція розпочала свою роботу. В ній взяло участь 294 делегати, які представляли близько 3000 членів партії. Партійна конференція відзначила, що вирішальну роль у визволенні Закарпаття та встановленні справжньої демократичної влади відіграли збройні сили Радянського Союзу. «Наш народ,— вказувалось у резолюції,— вірив у перемогу Червоної Армії над фашистськими полчищами, чекав її, як діти чекають свою матір. Він глибоко вірив, що після розгрому фашистської Німеччини і її союзника— Угорщини, буде нарешті виправлена історична несправедливість і Закарпатська Україна об’єднається з Радянською Україною».
В резолюції про чергові завдання комуністів Закарпаття були чітко накреслені шляхи соціального і національного розвитку краю. В ній підкреслювалось, що на Закарпатті влада переходить до рук робітників і селян в особі міських і сільських комітетів, що партія бореться за конфіскацію поміщицьких земель і негайну їх передачу малоземельним селянам, що вона ставить невідкладним завданням поліпшення добробуту трудящих, ліквідацію безробіття, встановлення на підприємствах восьмигодинного робочого дня. Конференція закликала комуністів сприяти Народним комітетам у відкритті шкіл, налагодженні обов’язкового безкоштовного навчання всіх дітей рідною мовою. На конференції було проголошено створення Комуністичної партії Закарпатської України і обрано її Центральний Комітет. До його складу ввійшли І. Туряниця, І. Ваш, С. Вайс, А. Чеканюк (Андрійко), П. Варга, Д. Тарахович, Ц. Борканюк, М. Климпотюк, О. Тимко та інші. Очолив ЦК КПЗУ один з активних революційних діячів Закарпаття І. І. Туряниця.
Здійснюючи рішення конференції, партійні організації провели велику роботу по підготовці Першого з’їзду Народних комітетів. Делегатами на з’їзд обирались кращі представники робітничого класу, трудового селянства та інтелігенції. Делегатам давались накази, в яких трудящі висловлювали своє прагнення возз’єднатися з Радянською Україною.
Історичний з’їзд Народних комітетів Закарпатської України відкрився 26 листопада 1944 року в Мукачевому. З усіх кінців Закарпаття сюди прибуло 663 делегати. У своїх хвилюючих виступах вони розповіли про споконвічне прагнення закарпатців возз’єднатися з єдинокровними братами, бажання стати рівноправними членами братньої сім’ї народів Радянського Союзу. В одностайно прийнятому з’їздом Маніфесті проголошувалось:
- Возз’єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір’ю — Радянською Україною.
- Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закарпатську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.
- Обрати Народну Раду Закарпатської України як єдину центральну владу, діючу по волі народу на території Закарпатської України.
- Уповноважити і зобов’язати Народну Раду Закарпатської України здійснити рішення з’їзду про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.
З’їзд прийняв також постанову про конфіскацію поміщицьких земель і безкоштовну їх передачу безземельним і малоземельним селянам, робітникам і службовцям. На з’їзді було обрано Народну Раду Закарпатської України з 17 чоловік, яка 27 листопада обрала Президію та 11 уповноважених Народної Ради по різних галузях державного управління і народного господарства. Головою НРЗУ обрано І. І. Туряницю.
Трудящі міст і сіл Закарпаття з великою радістю зустріли рішення Першого з’їзду Народних комітетів. Всюди проходили багатолюдні демонстрації і збори, на яких закарпатці одностайно схвалювали історичний Маніфест.
КПЗУ надавала великого значення роботі з молоддю. 17 грудня 1944 року в Мукачевому було скликано Перший з’їзд Спілок молоді Закарпаття. З’їзд гаряче схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною і накреслив заходи по налагодженню роботи серед молоді.
В грудні 1944 року були проведені також з’їзди жінок у Виноградові та працівників мистецтва в Ужгороді, конгрес учителів у Мукачевому. На цих форумах була підтверджена єдність закарпатців, їх прагнення до возз’єднання з єдинокровними братами.
Всенародному рухові за возз’єднання чинив опір лондонський емігрантський уряд Чехословаччини. До Закарпаття він прислав свою делегацію на чолі з міністром Франтішеком Немецом. Більшість членів делегації були реакційними політичними діячами, які прагнули реставрувати довоєнні буржуазні порядки і перешкодити возз’єднанню Закарпаття з Радянською Україною. Вони вдавалися до прямих провокацій, створювали «сільські управи», де переважали куркульські елементи або їх підголоски. Була спроба навіть створити «центральний орган влади» — земську управу, делегація назначала воєнних комендантів, які почали переслідувати активістів, забороняти поширення комуністичних газет тощо.
Це не могло не викликати законного обурення населення Закарпаття. Тому Народна Рада видала декрет про припинення будь-яких стосунків з уповноваженими лондонського уряду.
Спираючись на підтримку населення, НРЗУ приступила до здійснення широкої програми соціально-економічних і політичних перетворень. Для боротьби з ворогами народу і охорони громадського порядку були створені нові судові органи, прокуратура, міліція. На базі партизанських загонів і з’єднань сформувалась народна дружина Закарпатської України — її суверенні збройні сили.
ЦК КПЗУ і Народна Рада зосереджували зусилля трудящих на відбудову зруйнованого народного господарства. Загальна сума збитків становила понад З млрд. 756 млн. крб. Особливо великої шкоди було завдано транспорту. Окупанти знищили 232 км колії, зруйнували 103 мости, 13 тунелів, 84 вокзали, 12 водонапірних башт, вивезли або зіпсували більшу частину паровозів, платформ. Спеціальні загони німецьких есесівців та угорських салашистів висадили в повітря, демонтували і вивезли 86 промислових підприємств. Тільки в лісовій промисловості було зруйновано 260 будівель і споруд, спалено і зруйновано 24 лісопильні і деревообробні заводи. Поголів’я худоби по селах, порівнюючи з довоєнним періодом, скоротилось на 60 процентів.
5 грудня 1944 року Народна Рада видала декрет про ліквідацію прав Чехословацької і Угорської держав на території Закарпаття. Всі землі, ліси, залізниці, фабрики, заводи, копальні націоналізовувались і переходили у власність трудящих. Тисячі селянських родин вперше в своєму житті одержали землю. їм було безплатно передано 59 200 гектарів землі, поміщицьку худобу, сільськогосподарський реманент та інше.
Але класовий ворог чинив опір народній владі. Куркулі всіляко саботували весняну посівну кампанію 1945 року, намагалися внести розлад у відбудову сільського господарства. Довелося комуністам докладати чимало зусиль, щоб зламати протидію сільських глитаїв і згуртувати бідноту на подолання труднощів. Комуністи через земельні громади організували допомогу біднякам, вдовам і сиротам у проведенні весняної сівби.
Велику допомогу Закарпаттю з перших днів його визволення подавало командування Червоної Армії. З фондів 4-го Українського фронту для населення Закарпаття було виділено 433 тис. пудів зерна, 9 тис. пудів солі, 500 тис. літрів гасу, 450 коней, 20 автомашин. Військові частини та з’єднання обладнали 150 медичних пунктів, які обслужили 64 215 чоловік.
Велику політичну та ідеологічну допомогу партійним органам і Народним комітетам визволеного краю подавав начальник політвідділу 18-ї армії полковник Л. І. Брежнєв. Закарпатці добре пам’ятають його виступи на зборах і мітингах трудящих, щирі поради про налагодження нового життя за умов народної влади.
У січні 1945 року в Мукачевому відбувся Перший з’їзд профспілок. Його делегати палко схвалили історичні рішення Першого з’їзду Народних комітетів про возз’єднання українських земель і звернулися з проханням до ВЦРПС прийняти профспілки Закарпаття до складу братніх профспілок Радянського Союзу.
Революційними перетвореннями визволеного краю керувала КПЗУ, яка здобула заслужений авторитет і довір’я широких трудящих мас, про що свідчить швидке зростання її рядів. На кінець 1945 року на Закарпатті числилось уже 434 первинні організації з 4279 членами.
З перших днів визволення Народна Рада Закарпатської України розгорнула роботу по наданню допомоги героїчній армії Радянського Союзу. Вона звернулася з відозвою до населення краю про добровільний вступ до Червоної Армії. Ця відозва знайшла палку підтримку серед закарпатців. 25 тис. чоловік, здебільшого юнаків і дівчат, стали добровольцями героїчної армії і брали участь у боях до повного розгрому фашизму, з них 15 тис. було нагороджено орденами і медалями.
Тисячі робітників і селян брали участь у відбудові шляхів і мостів, щоб допомогти просуванню радянським військовим частинам. Лише в одному недільнику в Хусті на відбудовні роботи вийшло понад 3 тис. чол. Командування Червоної Армії високо оцінило цю допомогу населення.
Закарпатці з любов’ю ставились до червоноармійців, які лікувались у госпіталях. Вони доглядали поранених, прали білизну, збирали подарунки воїнам-визволителям. На початку 1945 року серед молоді широко розгорнувся рух на збирання коштів у фонд будівництва ескадрильї літаків «Молодь Закарпаття».
Розуміючи прагнення трудящих Закарпаття про возз’єднання з Радянською Україною, новий демократичний уряд Чехословаччини пішов назустріч цим вимогам і направив до Москви урядову делегацію для переговорів з урядом СРСР по цьому питанню. Переговори проходили в атмосфері сердечності і щирої дружби. Вони закінчились 29 червня 1945 року підписанням Договору між СРСР і Чехословацькою Республікою про возз’єднання Закарпатської України з своєю прадавньою Батьківщиною — Україною — і включенням її до складу УРСР.
«Ми впевнені,— заявив після підписання договору голова чехословацького уряду Зденек Фірлінгер,— що возз’єднання Закарпатської України з своєю батьківщиною буде на користь обом країнам, що зв’язки, які зв’язували нас з нашими українськими братами під Карпатами в минулому, ще сильніше зміцнять наші братерські дружні відносини з усіма народами Радянського Союзу». Історія підтвердила правдивість цих слів.
Сьома сесія Верховної Ради УРСР гаряче схвалила цей мудрий акт. У листі на ім’я ЦК ВКП(б) і Радянського уряду учасники сесії висловили палку подяку за батьківську турботу про возз’єднання і розквіт Радянської України — складової і невід’ємної частини Союзу РСР. Возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною ознаменувало завершення історичного процесу об’єднання всіх українських земель в єдиній українській державі. Це була видатна подія в історії українського народу, в житті всіх народів СРСР4. Вона була тріумфом мудрої ленінської національної політики Комуністичної партії і Радянського уряду.
Звістка про рішення сесії Верховної Ради УРСР могутньою хвилею прокотилась по містах і селах Закарпаття. У святковому одязі, з червоними прапорами трудящі збиралися на мітинги, демонстрації, багатолюдні збори, на яких приймались резолюції та листи на адресу Радянського Уряду та Комуністичної партії. В цих документах, що відображали волю і прагнення закарпатців, вони дякували своїм радянським братам за щастя й свободу.
22 листопада 1945 року Договір між Чехословаччиною і СРСР про Закарпатську Україну був ратифікований Національними зборами Чехословацької Республіки, а 27 листопада — Президією Верховної Ради Союзу РСР5. 22 січня 1946 року в складі Радянської України було створено Закарпатську область з центром у місті Ужгороді.
Комуністична партія Закарпатської України 15 грудня 1945 року була прийнята до складу ВКП(б). Цим самим виявлялося високе довір’я до закарпатських комуністів.
Возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною відкрило широкі можливості для економічного і культурного розвитку краю. На кінець 1945 року промислову продукцію почали давати 14 лісопильних і деревообробних заводів, 3 лісохімічні, 4 ливарні і металообробні заводи, 6 електростанцій, 5 промислових артілей, 13 промкомбінатів, 7 харчокомбінатів, Ільницькі шахти, Солотвинський солерудник та інші підприємства.
Конкретні завдання дальшого розвитку економіки і культури Закарпаття були поставлені в «Законі про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 роки» та в ряді інших постанов Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У про розвиток народного господарства Закарпатської області. Трудящі Закарпаття з творчим піднесенням зустріли ці заходи і відповіли на турботу Батьківщини великими трудовими звершеннями. Уже в 1949 році в області працювало 250 підприємств, з’явились такі нові галузі промисловості, як швейна, взуттєва, трикотажна, яких раніше не було.
За ці роки на Закарпатті була створена буровугільна промисловість, шефство над якою взяли гірники Донецької області. Шефи надіслали устаткування для шахт, подали допомогу кваліфікованими кадрами і порадами. Це обумовило значні успіхи в розвитку виробництва. Якщо в 1945 році було видано на-гора всього 5 тис. тонн лігніту, то в 1950—259,4 тис. тонн. Зростання видобутку вугілля поліпшило паливні ресурси області і дало можливість економити дорогоцінну деревину.
Значного розвитку набула промисловість будівельних матеріалів. На базі невеликих каменоломень виросли механізовані кар’єри і щебеневі заводи. Докорінна реконструкція відбулася в Солотвинських солекопальнях. Ще в 1945 році основними знаряддями праці тут були кирка, мотига, молот. За роки четвертої п’ятирічки в шахти завезли врубові машини, електросвердла, електричні лебідки та інше технічне обладнання. Все це набагато полегшило працю солекопа і зробило її більш продуктивною.
Корінні зміни відбулися в закарпатському селі. В перші роки після возз’єднання було завершено аграрну реформу. До бідняцьких господарств перейшли поміщицькі, церковні і монастирські землі, а також земля куркулів, відібрана у них за порушення радянського законодавства. Внаслідок цього змінилася класова структура землекористування. Якщо в 1944 році біднякам і середнякам належало лише 15 проц. сільськогосподарських угідь, куркулям — 40 проц., поміщикам 1 церкві — 45 проц., то після реформи бідняки й середняки у своєму розпорядженні мали 89,8 проц. загальної площі землі. Поміщицькі і церковні землеволодіння були зовсім ліквідовані. Водночас селян звільнили від сплати банкам і лихварям 2 млрд. чеських крон боргів і щорічних процентів за них у розмірі 360 млн. крон.
Поступово трудящі селяни переконувались утому, що їм, як учив В. І. Ленін, без виробничої кооперації все рівно не вийти із нужди, хоч вони й будуть жити «…вільними громадянами на вільній землі». Вони не мали змоги добре обробляти землю і збирать високі врожаї. В середньому по області на 4 селянські господарства припадав 1 плуг, на 98 господарств — 1 культиватор, на 88 господарств — 1 сівалка.
Радянський уряд з перших днів возз’єднання надав трудящому селянству області значну допомогу сільськогосподарськими машинами і реманентом. У 1946 році було створено 9 машинно-тракторних станцій, які одержали 100 тракторів, 90 сівалок, 24 молотарки, 29 автомашин, 9 автопересувних майстерень, 310 тракторних і кінних плугів і багато інших машин. Із східних областей на Закарпаття прибуло 217 висококваліфікованих спеціалістів сільського господарства. Радянський уряд передав селянам Закарпаття 1070 голів племінної худоби.
Вже весною 1946 року в області було організовано 24 832 супряги і 4 радгоспи. Тоді ж з’явилися і перші колгоспи. Вони поклали початок колективізації на Закарпатті. На початку 1948 року в області було 27 колгоспів. В тому році вони зібрали врожай в середньому на 25—30 проц. вищий, ніж одноосібні господарства.
На Закарпатті вперше в історії з’явились і перші Герої Соціалістичної Праці. За успіхи в піднесенні сільського господарства в 1948—1949 рр. 15 колгоспників було удостоєно цієї найвищої урядової нагороди. Серед них Г. М. Ладані, П. Г. Пенчев, І. С. Борат, Ю. М. Рубіш, М. І. Като, М. М. Русинко та інші. 229 трударів колгоспних ланів було нагороджено орденами й медалями. У 1950 році ще три майстри високих врожаїв винограду — К. Й. Чотарі, Є. Й. Шош, Г. І. Раконца стали Героями Соціалістичної Праці. Все це стало дійовою агітацією за справу колективізації Закарпаття.
Повчальне значення на шляху корінного повороту селян Закарпаття до колективного господарювання мали в 1948 році поїздки в колгоспи і радгоспи східних районів республіки. Закарпатська делегація в складі 50 чол. відвідала в Запорізькій області 12 колгоспів, експериментальну базу філіалу інституту електрифікації сільського господарства, побувала на Дніпрогесі, заводі «Запоріжсталь». Делегати з інтересом оглянули поля, ферми, складські приміщення, побували на квартирах у колгоспників, на засіданнях правлінь і загальних зборах. Повернувшись у свої села, вони очолили ініціативні групи і першими вступили до колгоспів.
Так розпочався масовий рух за суцільну колективізацію області. На січень 1949 року, як відзначала друга обласна партійна конференція, на Закарпатті налічувалось уже 428 колгоспів, які об’єднували 48,2 проц. усіх селянських дворів. Такі райони як Ужгородський, Мукачівський, Берегівський, Виноградівський стали районами суцільної колективізації. А до кінця 1950 року колективізацію в області було в основному завершено.
Перебудова сільського господарства проходила в умовах гострої класової боротьби. Ворожі елементи робили все, щоб зірвати колективізацію, вони вели шалену наклепницьку агітацію проти колгоспного ладу, організовували підпали токів і ферм, вбивали активістів. Але ворожі вилазки були ліквідовані, а їх організаторів покарано.
Одночасно з перебудовою промисловості і сільського господарства велика увага приділялась охороні здоров’я трудящих. За короткий час в області було створено широку сітку лікувальних закладів. Якщо в дорадянський період на все Закарпаття було лише 5 лікарень і 125 лікарів, що мали приватну практику в районах, то вже в 1950 році тут працювали десятки лікувальних установ. Населення обслуговували 693 лікарі та 2110 чоловік середнього медичного персоналу. На базі місцевих мінеральних джерел організовувалися санаторії та будинки відпочинку.
Відповідно до нових умов розгорталася перебудова народної освіти. Замість старих шкіл і гімназій були створені початкові, неповні середні і середні школи. В 1945—46 навчальному році в області працювало 505 початкових, 169 неповних середніх і 17 середніх загальноосвітніх шкіл. Крім них, було ще відкрито 7 технікумів і училищ, 7 ремісничих і 33 вечірні школи. Уряд Радянської України відрядив на Закарпаття 820 вчителів і надіслав 378 тис. підручників.
Визначною подією тут було відкриття 15 жовтня 1945 року Ужгородського державного університету. У ньому почали навчання близько 200 студентів. З приводу відкриття цього навчального закладу буржуазна преса в одній із статей «Радянські жарти в Закарпатті» злорадно писала: «В Ужгороді відкрито гімназію, яку місцеве неписьменне населення назвало університетом». Та дійсність швидко довела, що це були не «жарти», а справжня турбота Радянської влади про трудящих Закарпаття.
Невідкладним завданням, яке мало не лише культурне, але й політичне значення, була ліквідація неписьменності і малописьменності, що в дорадянський період в окремих округах досягали від 75 до 95 процентів. Зразу ж за цю важливу справу взялося понад 3 тис. вчителів та інших культармійців. На кінець 1948 року біля 70 тис. чоловік дорослого населення ліквідували свою неписьменність.
У справі піднесення культурно-освітнього рівня найширших народних мас Закарпаття важливу роль відіграли клуби, бібліотеки, гуртки художньої самодіяльності. В 1950 році в області не було жодного села, де б не працювала бібліотека або хата-читальня, при будинках культури і клубах налічувалось 1303 гуртки художньої самодіяльності із загальною кількістю учасників 18 160 чоловік. Систематично проводились міські, районні і обласні огляди художньої самодіяльності. В 1951 році Закарпатська область зайняла на республіканському огляді друге місце. Вагомий вклад в культурне життя Закарпаття вносили обласний драматичний театр і філармонія, Закарпатський краєзнавчий музей та картинна галерея, лекційне бюро, відділення республіканського товариства «Знання».
Плідну роботу розгорнули відділення Спілки художників та Спілки письменників, навколо яких стали згуртовуватись талановиті митці області. В числі перших членів цих спілок були художники Й. Бокшай, Ф. Манайло, А. Коцка, В. Свида, письменники Ю. Гойда, О. Маркуш, М. Потушняк та багато інших, чиї імена відомі далеко за межами радянської країни.
Одним з важливих заходів Радянської влади на Закарпатті було створення в 1946 році обласного книжково-газетного видавництва «Карпати». В найвіддаленіші куточки краю стали швидко проникати кіно, радіо, а згодом і телебачення.
В наступних роках економіка і культура Закарпаття набирали все більшого розмаху. Із багатьох промислових центрів країни сюди прибувала передова техніка, промислове обладнання. Робітники Москви, Горького, Мінська надсилали автомашини, з Харкова, Луганська й Красноярська сюди надходили паровози і вагони. Молодій області надходила допомога з Ленінграда, Челябінська, Києва, Свердловська, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Казані і багатьох інших міст Радянського Союзу.
Разом з технікою прибували спеціалісти, які передавали багатий досвід передових методів роботи на кращих підприємствах країни. Між трудящими Закарпаття і братніми республіками встановлювалася міцна дружба.
В області будувалися нові підприємства, обладнані досконалою вітчизняною технікою. До ладу ставали Буштинський, Тересвянський і Довжанський деревообробні комбінати, Воловецький, Вовчанський, Великобичківський, Жорнавський і Ясинський лісопильні заводи, Іршавський комбінат, Мукачівська фабрика гнутих меблів. У п’ятій п’ятирічці було завершено будівництво потужної Рахівської картонної фабрики — одного з найбільших підприємств паперової промисловості України. Успішно здійснювалась реконструкція лісохімічних підприємств.
Яскравим прикладом братерської допомоги Закарпаттю є будівництво найбільшої в області Теребля-Ріцької ГЕС, яка дала перший електричний струм в дні роботи XX з’їзду КПРС. На її будівництві працювали робітники понад 50 національностей, серед них — багато росіян. З побудовою ГЕС виробництво електроенергії в області майже подвоїлося.
Швидкими темпами розвивалася лісова, деревообробна, легка, харчова промисловість, а також промисловість будівельних матеріалів.
З розвитком промисловості зростав робітничий клас, що мало важливе значення для зміцнення соціалістичного ладу на Закарпатті. Невпинно підвищувався рівень кваліфікації робітників. Широкого розмаху набрали винахідництво і раціоналізаторство. В 1960 році числилось понад 3500 раціоналізаторів. Технічний прогpec, зростання кваліфікації робітників, розгортання всенародного соціалістичного змагання — все це сприяло підвищенню продуктивності праці, збільшенню випуску валової продукції.
За самовіддану працю в роки шостої п’ятирічки багато робітників було відзначено урядовими нагородами. Г. Ю. Денчиля і Ю. І. Гудак удостоєні звання Героїв Соціалістичної Праці.
Поряд з розвитком промисловості зміцнювалось сільське господарство. Колгоспи Закарпаття одержували з східних областей країни допомогу машинами, сільськогосподарським реманентом. Сюди прибуло понад 300 спеціалістів вищої кваліфікації. Держава передала колгоспам полонини, ділянки лісового фонду, видала кредит на капітальне будівництво.
Однак невеликі за розміром колгоспи не могли повністю освоїти техніку і достатньо використати кадри. Виникла потреба укрупнити господарства. На кінець 1951 року в області замість 557 колгоспів після укрупнення стало 266.
Одночасно розгорнулася робота по підготовці і перепідготовці керівних кадрів та спеціалістів сільського господарства. З 1950 року при колгоспах почали працювати трирічні курси, де навчалося 15 462 чоловіки.
Для зміцнення колгоспних кадрів міські і районні партійні організації відрядили на постійну роботу в села понад 450 комуністів. Вони очолили найважливіші ділянки колгоспного виробництва. У бригадах і на фермах укрупнених колгоспів створювались партійні групи. На початок 1951 року налічувалось 225 колгоспних партійних організацій, які об’єднували понад 2400 комуністів.
Незважаючи на певні успіхи в розвитку сільського господарства, на Закарпатті, особливо в гірських районах, ще були колгоспи економічно слабкі. Радянський уряд пішов їм назустріч. Гірські і передгірські колгоспи були звільнені на кілька років від поставок зерна і картоплі, знижено на 50 проц. норми поставок сіна, м’яса, молока та списано недоїмки минулих років і різні позики.
В боротьбі за піднесення сільського господарства області важливе значення мали заходи партії і уряду, накреслені вересневим Пленумом ЦК КПРС 1953 року та XX з’їздом КПРС. У колгоспах ширше почали застосовувати принцип матеріальної заінтересованості, поліпшили добір і розстановку кадрів. У відстаючі господарства було направлено 49 інженерів і техніків, 470 агрономів і зоотехніків. Починаючи з 1958 року, колгоспи Закарпаття стали власниками складної сільськогосподарської техніки, придбали десятки автомашин, тракторів, комбайнів, багато причіпного і навісного реманенту, що створило необхідні умови для підняття культури землеробства.
Незабаром на Закарпатті з’явилось чимало господарств з високими виробничими показниками. В 1957 році Головний Комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки нагородив понад 160 передовиків області золотими і срібними медалями. Багато колгоспів у 1958 році одержали по 100 цнт м’яса і 400 цнт молока на 100 га земельних угідь. Колгоспи і радгоспи області розширили площу садів і виноградників. В 1960 році вони становили до 59,3 тис. га, тоді як до війни їх було менше 10 тис. гектарів.
Самовіддана праця хліборобів Закарпаття дістала високу оцінку партії й уряду. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 року за успіхи, досягнуті в справі збільшення виробництва і заготівель зерна, винограду, фруктів, молока, м’яса, вовни та інших сільськогосподарських продуктів, Закарпатську область нагороджено орденом Леніна. 1126 передовиків сільського господарства одержали ордени й медалі СРСР. Поповнилася новими прізвищами плеяда Героїв Соціалістичної Праці в області. Це — Ю. Ю. Пітра, М. М. Алечко, В. А. Фенич, А. І. Співак та інші. Знатна ланкова Ганна Михайлівна Ладані стала двічі Героєм Соціалістичної Праці.
Ріст промислового і сільськогосподарського виробництва сприяв піднесенню матеріального добробуту і культури трудящих. Роздрібний товарооборот державної і кооперативної торгівлі області на душу населення з 1950 по 1959 рік зріс на 87,1 проц. За 15 років Радянської влади тільки з допомогою державного кредиту на селах було споруджено 43,2 тис. будинків, більше, як за ціле сторіччя в часи капіталістичних режимів. У містах і селах розгорталося будівництво шкіл, клубів, кінотеатрів, бібліотек.
На початку січня 1959 року позачергова VIII обласна партійна конференція обговорила питання дальшого розвитку народного господарства і культури Закарпаття. Намічалося збільшити обсяг валової продукції за семирічку на 42,4 проц. Особливо великі завдання були поставлені перед такими галузями промисловості, як лісохімічна, меблева та будівельних матеріалів, обсяг виробництва яких планувалось збільшити у 2—3 рази. За рахунок підвищення врожайності передбачалося значно збільшити валовий збір зерна, піднести продуктивність тваринництва.
Завдання семирічки трудящі Закарпаття виконали з честю. Поряд з тими галузями промисловості, які вже існували, тут стало швидко розвиватись машинобудування і приладобудування. На околиці Мукачевого виріс верстатобудівний завод. Стали до ладу Мукачівський і Ужгородський заводи приладобудування, Виноградівський завод пластмасових сантехнічних виробів та інші підприємства. Докорінно було перебудовано транспорт, електрифіковано залізницю Львів—Чоп. Загалом за семирічку на Закарпатті введено в дію 145 підприємств і цехів. Кількість робітників і службовців у народному господарстві зросла на 52 тис., а спеціалістів з вищою і середньою освітою — на 13 тис. чоловік.
Значних успіхів досягнуто за семирічку і в розвитку сільського господарства області. Підвищилась врожайність зернових культур, а валовий збір зерна в колгоспах і радгоспах зріс майже на третину.
Проте загальний обсяг сільськогосподарського виробництва області не досяг рівня, передбаченого семирічним планом. Цьому перешкоджали несприятливі по-годні умови кількох років, порушення принципу матеріальної зацікавленості, порушення сівозмін та довільні розширення посівів окремих культур без урахування реальних можливостей їх обробітку.
Обласна партійна організація, керуючись настановами березневого Пленуму ЦК КПРС 1965 року, мобілізувала всі сили на подолання недоліків у сільському господарстві. Уже в 1965 році доходи колгоспів у порівнянні з 1958 роком зросли на 10 млн. крб., основні виробничі фонди збільшились на 46 проц., а чистий доход колгоспів зріс у два рази. За значні господарські успіхи рішенням виставному Виставки досягнень народного господарства СРСР Закарпатська область удостоєна диплома II ступеня і затверджена учасником виставки 1966 року.