Закарпатська область і Велика Жовтнева соціалістична революція
Напередодні першої світової війни імперіалісти Австро-Угорщини посилили реакційний наступ на демократичні та робітничі організації, проводили прямий терор і репресії. Цій меті, зокрема, служив і спеціально організований в 1913— 1914 рр. т. зв. другий 4 Мармарош-Сігетський судовий процес. На лаву підсудних посадили десятки простих українських селян Ізи, Велятина, Сокирниці та багатьох інших сіл, яких безпідставно звинувачували у шпигунстві на користь царської Росії. Як привід до судового процесу власті використали масовий рух трудящих проти уніатської церкви на Закарпатті. Засуджених селян було надіслано у штрафні батальйони і відправлено на фронт першої світової війни.
Ведучи боротьбу проти соціального і національного гніту, закарпатські трудящі виступали за дружбу і єднання з українським і російським народами. Прагнення населення до возз’єднання особливо сильно виявилось на початку першої світової війни, коли російські війська підійшли до Карпат. Закарпатські трудящі бажали поразки австро-угорській монархії і з приходом російської армії сподівались визволитись від іноземного поневолення. Протягом вересня—жовтня 1914 року російські військові частини оволоділи значною територією Великоберезнянського, Воловецького, Свалявського, Рахівського та інших округів. Російські солдати, яких царський уряд насильно погнав на імперіалістичну війну, вбачали в трудящих Закарпаття не ворогів, а таких же як і вони пригнічених робітників і селян. Вони ділилися з населенням останнім шматком хліба, годували багатьох бідняків на солдатських кухнях. І це зрозуміло. В. І. Ленін вчив, що в кожній нації є дві нації, нація панівних класів і нація трудящих; і робітники й селяни однієї країни співчували і солідаризувалися з трудящими інших країн, виходячи з своїх класових позицій, а в даному випадку і братерських почуттів.
Симпатії закарпатців до єдинокровних братів і ненависть до гнобителів виявлялись також у масовому ухиленні їх від служби в австро-угорській армії, добровільному переході на бік російських військ. За неповними даними, тільки з Воловецького округу 238 осіб добровільно приєдналися до відступаючих в 1915 році частин 8-ї російської армії 3. Австро-угорські власті жорстоко розправлялися з українським населенням. Тисячі чоловік було заарештовано і кинуто в тюрми, чимало з них розстріляно і повішено. У жовтні 1914 року власті віддали до суду 800 українців з Волівця, Канори, Верхніх Воріт, Нижніх Воріт та інших сіл. їх звинувачували в тому, що вони «вітали козаків як справжніх визволителів» і вказували місце перебування австро-угорських військ. Водночас їх судили і за напади на корчми, магазини лихварів, на квартиру окружного начальства і попів 4. Кривава розправа над населенням «за зв’язки з росіянами» відбулася в Ясині, Великому Бичкові, Торуні, Верхньому Водяному та інших селах.
В роки війни становище трудящих Закарпаття стало нестерпним. Більшість промислових підприємств була воєнізована. Під збройним примусом військових комендатур вводився ненормований робочий день, нещадно придушувались найменші прояви неслухняності і непокірності. Селянство терпіло від численних податків, реквізицій, позик, грабежів, якими займались військові частини. Чиновники і жандарми забирали в селян останнє зерно, картоплю, худобу. В містах і селах Закарпаття голод косив людей. За даними мукачівського епіскопа в січні 1918 року 48 311 чоловік Березької жупи не мали ніяких харчових продуктів і повністю або частково голодували.
Доведені до відчаю, трудящі маси рішуче піднімалися на боротьбу проти гнобителів, вимагали хліба, роботи, політичних прав. В ряді місць мали випадки голодних бунтів, виступи проти адміністрації на підприємствах.
Докорінний поворот в боротьбі трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення зробила Велика Жовтнева соціалістична революція. «Жовтнева революція ознаменувала початок революційного переходу від капіталізму до соціалізму в усьому світі». Про Жовтневі події в Росії населення дізнавалось з місцевої і з центральної угорської преси. На Закарпатті поширювались листівки соціалістичних організацій Угорщини із закликом до трудящих наслідувати приклад російських товаришів. Вже перші повідомлення про перемогу революції в Росії викликали відгук у містах і селах Закарпаття. У Мукачевому, Сваляві, Береговому та інших містах відбулися мітинги та демонстрації солідарності. 20 грудня 1917 року в Ужгородській газеті «Унгварі кезлень» («Ужгородські відомості») було надруковано вірша про В. І. Леніна. Селяни відмовлялися сплачувати податки, борги за оренду, чинили збройний опір властям (Великі Лучки, Порошкове). Велику організаторську і пропагандистську роботу серед трудящих розгорнули колишні військовополонені, що повернулися з Радянської Росії. їх було близько 8 тис. чол; Серед них були І. І. Мондок, І. І. ІНербан, І. П. Локота, Я. І. Галгоці та інші, які пізніше стали відомими на Закарпатті керівниками революційно-визвольного руху. Комуністи з числа колишніх військовополонених разом з революціонерами підпілля склали ядро першої комуністичної організації Закарпаття — групу комуністів Руської Крайни, яка була оформлена в кінці листопада 1918 року при ЦК Компартії Угорщини.
В умовах загострення загальнонаціональної кризи в Австро-Угорщині, яка призвела до розпаду монархії, трудящі маси Закарпаття на численних народних зборах, у заявах і «оголошеннях» робітничо-селянських Рад, які виникали в кінці 1918 — на початку 1919 років, рішуче вимагали возз’єднання з Радянською Україною. 21 січня 1919 року на з’їзд в Хусті зібралося 420 представників від 175 населених пунктів. Народні_обранці прийняли рішення добиватися возз’єднання Закарпаття з «усією Україною», під якою робітничо-селянські делегати розуміли Радянську Україну. Та в цей вирішальний час реакційні елементи — клерикали, буржуазні націоналісти, різного роду запроданці з емігрантів із Закарпаття в США зрадили інтереси народу. Налякані розмахом революційної боротьби трудящих, вони на чолі з А. Волошиним, Г. Жатковичем (юрисконсульт американської компанії «Дженерал Моторе»), А. Бескідом, братами М. та Ю. Бращайками та іншими підтримали продиктоване імперіалістами Англії, Франції та США рішення Паризької конференції про включення Закарпаття до складу Чехословаччини.
За прикладом і при підтримці угорського пролетаріату, який переміг у соціалістичній революції і створив Угорську Комуну, 22—24 березня 1919 року на більшій частині території Закарпаття (крім окремих сіл Ужгородщини, Тячівщини і Рахівщини, які ще в січні 1919 року були окуповані чеськими та румунськими військами) було встановлено владу Рад.
Незважаючи на короткочасність свого існування (в Угорщині — 133 дні, а на Закарпатті до 40 днів), Радянська влада мала винятково важливе політичне значення. Вона здійснила ряд соціалістичних перетворень в різних галузях економіки і культури. В складі Угорської Радянської Республіки трудящі Закарпаття одержали територіальну автономію. Створювалась нова адміністративна одиниця — Руська Крайна. Це завоювання розглядалося комуністами як підготовчий етап для здійснення перспективного завдання — возз’єднання з усім українським народом на соціалістичній основі. Газета «Руська правда», що видавалося для закарпатців у Будапешті, писала: «Як великоруські браття висвободять бідних галицьких українців, соединимся з ними, а не з тими (петлюрівцями та зунрівцями — авт.), що хотять з українського народа кожу здерти».
На початку квітня 1919 року на Закарпатті відбулись вибори до нових органів влади. Виборчими правами користувалися всі трудящі. В ході виборчої кампанії були створені або обновлені сільські і міські Ради робітників, солдатів і селян. Трудящі посилали своїх делегатів також до районних та окружних жупних Рад. 14 квітня було обрано членів Березької окружної Ради і делегатів на крайовий з’їзд Рад в складі 12 чол. Пізніше було обрано Мармароську і Ужанську окружні Ради. Для керівництва поточними справами Ради створювали виконавчо-розпорядчі органи — директоріуми, а останні — управління, відділи та комісії. Згідно з проектом «Конституції Руської Крайни», вищим органом влади на Закарпатській Україні повинен був стати крайовий з’їзд Рад. Але наступ інтервентів перешкодив скликанню цього з’їзду.
Після перемоги пролетарської революції на території Закарпаття почали створюватись об’єднані організації Соціалістичної партії Угорщини, куди входили комуністи та ліві соціалісти. На кінець березня 1919 року ці організації існували в усіх жупах, округах, містах і в ряді сіл Закарпаття. їх роботою керував Руськокрайнянський партійний комітет (секретаріат), що перебував у Будапешті. Активну участь в діяльності комітету брали Іван Мондок та Ерне Сайдлер.
Багато зусиль у налагодженні роботи місцевих органів Радянської влади на Закарпатті докладали такі активісти як: Іван Шербан, Василь Сепеші, Людвіг Дечеї, Золтан Фабіян, Янош Галгоці, Арпад Герпаї, Марія Панько, Лайош Мондик, Дюла Катко, Микола Чобан, Михайло Фегер, Олександр Розінгер, Михайло Логойда, Ференц Мольнар, Иосиф Тангел, Юрій Калинич, Юлій Чегіль, Иосиф Балаж, Дмитро Звонар, Олександр Біндас, Людвіг Уріняк та сотні інших. Вони зуміли у значній мірі нейтралізувати провокаційну діяльність таких капітулянтів і зрадників, як нарком у справах Руської Крайни А. Штефан та політуповноважений у Мукачевому Й. Камінський.
З кінця березня 1919 року на Закарпатті почалась націоналізація банків, транспорту, промислових підприємств і майстерень, де працювало понад 20 чоловік. Зарплата робітників підвищувалась на 25 і більше процентів. Всюди встановлювався 8-годинний робочий день. На фабриках і заводах були створені контрольні робітничі ради або робітничі комісії. Крім того, уряд призначав спеціальних уповноважених —виробничих комісарів. Вони замінили колишніх директорів.
За Декретом Радянського уряду Угорщини від 3 квітня 1919 року поміщицькі володіння, які мали понад 100 гольдів (57 гектарів) орної землі, підлягали конфіскації. Як з’ясувалось пізніше, Радянський уряд Угорщини допустив істотну помилку, не розподіливши серед селян частину конфіскованої у поміщиків землі. Натомість була спроба «ввести соціалістичну форму господарювання» на селі. На базі відібраних маєтків створювалися великі державні господарства — виробничі кооперативи (товариства). Правда, дрібні наділи залишалися у приватній власності, а це в умовах Закарпаття, де налічувалась значна кількість дрібних господарств, було схвально прийнято трудящим селянством. Селяни верховинських районів безкоштовно одержали пасовиська. В деяких селах, зокрема на Свалявщині та Берегівщині, бідняки почали самочинно ділити землі.
Внаслідок численних реквізицій під час війни, свавілля і грабежів, що їх чинили австро-угорські та німецькі війська, навесні 1919 року робітники й селяни Закарпаття залишились без будь-яких запасів. На допомогу їм прийшла Радянська влада. На Закарпатську Україну були надіслані продовольчі товари, посівне зерно, одяг, взуття тощо.
Діяльність органів Радянської влади на Закарпатті була дуже різноманітною. Великі житлові будинки націоналізовувались і передавались у розпорядження квартирних комісій та домоуправлінь для заселення робітниками. За рішенням Радянського уряду були скасовані всі титули і ранги, станові привілеї. Для робітників і бідних селян запроваджувались безкоштовні прийоми в лікарнях. Почала здійснюватись програма загального обов’язкового навчання дітей до 14-річного віку. Діти трудящих одержували матеріальну допомогу, розпочалась кампанія по ліквідації безпритульності. При Радах депутатів організовувались відділи освіти та шкільні комітети, до складу яких входили батьки і вчителі. Церква відокремлювалась від держави і від школи. Викладання «закону божого» в школах заборонялося. Але в результаті протидії зрадників і капітулянтів ці декрети на Закарпатті виконувалися непослідовно.
Велике значення для культурного будівництва на Закарпатті мало розпорядження Радянського уряду про впорядкування українського правопису. Видавались газети угорською та українською мовами. Серед них «Руська правда»— орган Руськокрайнянського комісаріату в Будапешті (вийшло 13 номерів), «Червона Україна»— орган української комуністичної групи (куди входили колишні військовополонені), «Берегі мункаш» («Березький робітник»), «Мункачі непсава» («Мукачівське народне слово») та інші. В цих газетах друкувалось багато матеріалів про Руську Крайну, роз’яснювалась політика Радянського уряду.
На сторожі завоювань Радянської влади стали збройні сили Червоної Армії Угорщини. На Закарпатті формувались національні частини Угорської Червоної гвардії та Червоної Армії — Русинська Червона дивізія та окремий Русинський батальйон. Вирішальну роль у формуванні нової армії на Закарпатті відіграли комуністи, зокрема Янош Галгоці, Іван Шербан та інші.