Андріївка, Бердянський район, Запорізька область
Андріївка — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташована на річці Кільтиччі, за 45 км на північ від районного центру та за 25 км від найближчої станції Єлизаветівка Придніпровської залізниці. Населення — 8 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковано також села Дахно, Іванівну, Новосільське, Сахно, Софіївку, Успенівку.
Андріївку заснували 1809 року на місці колишнього татарського аулу Канжегали переселенці — державні селяни з Полтавської, Чернігівської, Київської губерній та кріпаки-втікачі з різних місць Росії. Названо село ім’ям першого переселенця з Полтавської губернії Андрія Дерев’янка.
Поселенці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, коноплі, розводили велику рогату худобу та овець. Хоч за сільською поземельною общиною було закріплено 22 315 десятин, незабаром вільної землі не стало. Тому 1859 року здійснено перший її переділ на 2743 ревізькі душі з розрахунку 8,2 десятини на душу.
На час реформи 1861 року Андріївка вважалася одним з найбільших волосних сіл Північної Таврії. Тут налічувалося 905 дворів, проживало 7262 мешканці, в т. ч. 3787 осіб чоловічої статі. Село забудовувалося невеликими мазанками чи складеними з саману хатами, безладно розкиданими вздовж кривих, вузьких вулиць.
З 1866 року, згідно з царським указом про землеустрій державних селян, Андріївська поземельна община сплачувала щорічно 31 949 крб. різних платежів, а з десятини наділу по 1 крб. 40 копійок.
В 1879 році андріївці добилися права розподілу землі на наявні душі. Під час переділу на кожну душу чоловічої статі припало по 4,75 десятини, в т. ч. по чверті десятини під садибу і по 1 десятині під толоку. Існувало черезсмужжя, кожний селянин мав наділи в кількох місцях.
Проникнення капіталізму в сільське господарство з кожним роком поглиблювало класове розшарування села. У 1886 році в Андріївці налічувалося 1397 дворів. З них 57 дворів, не приписаних до общини, не мали надільної землі. Дехто з них торгував або ремісникував, більшість наймитувала. Бідняцьких господарств у селі налічувалося 682, у т. ч. 448 — частково чи повністю не мали інвентаря та робочої худоби, 240 чоловік з цих дворів працювало за наймом. Багато сімей цілорічно змушені були шукати заробітків поза межами села. Середняцьких дворів налічувалося в Андріївці 548 та на хуторах — 23.
Тим часом 112 куркульських господарств засівали по 25—50 і більше десятин на двір, мали достатню кількість інвентаря, по 2—3 пари коней і по 3—4 пари волів. Куркульські наділи зростали й за рахунок оренди та прикуповування землі.
За двадцять наступних років класове розшарування селян поглибилося. Зростання населення призводило до все більшого подрібнення наділів. І хоч община купила ще 3376 десятин, на душу пересічно припало всього по 3,5 десятини землі.
Під час революції 1905—1907 рр. учителі М. Я. Воронович та П. Ф. Яценко створили в селі перші революційні гуртки, члени яких розповсюджували заборонену політичну літературу, вимагали забезпечити землею біднішу частину населення. 1905 року учні Обиточненської нижчої сільськогосподарської школи, де навчались і юнаки з Андріївки, організували демонстрацію під лозунгами передачі землі біднякам, запровадження 8-годинного робочого дня, свободи слова, друку, громадських організацій. Після поразки революції групу учнів старших класів за участь у революційних подіях виключили зі школи без права вступу до будь-якого навчального закладу протягом десяти років.
У 1907 році відбувся формальний переділ Андріївської поземельної общини на дві — Андріївську і Успенівську. До останньої відійшла третина загальної кількості дворів і землі.
В результаті столипінської аграрної реформи півтора десятка місцевих куркулів в 1912 році оселилися на хуторах. Вони мали по 50—80 десятин землі, по 10—15 коней, по десятку корів, великі отари овець. Широке використання найманої праці, впровадження сільськогосподарської техніки примножили багатства куркулів. А тим часом чимало вкрай зубожілих андріївських бідняків ставали робітниками. Навідуючись до села, ці спролетаризовані селяни розповідали про революційні настрої, боротьбу робітників, закликали селян рішучіше відстоювати свої права.
Революціонізуючий вплив робітників Бердянська на бідноту села ще більше посилився у роки першої світової війни. Мобілізація на фронт значної частини працездатних чоловіків призвела до ще більшого зубожіння й занепаду бідняцьких та середняцьких господарств. Революційні ідеї, поширювані в селі бердянськими робітниками-більшовиками С. П. Пулимом, Селівестровим і Козловим,— місцевими уродженцями, знайшли сприятливий грунт.
Зовнішній вигляд дореволюційної Андріївки, в якій 1914 року налічувалося 1618 дворів і проживало 16 337 мешканців, яскраво свідчив про різку диференціацію населення. Невеликі саманні хати бідняків під солом’яними стріхами з підсліпуватими віконцями безладно тулилися вздовж кривих вулиць. А куркулі жили в добротних будинках, споруджених з цегли, виробленої на місцевому заводі. В селі працювало 5 крамниць.
Медичної служби майже не було. 1879 року земські повітові збори ухвалили збудувати в Андріївці лікарню. Минуло ще 20 років, доки її спорудили й відкрили. В цій лікарні на 20 ліжок працював 1 лікар, чотири фельдшери, акушерка. Лікарня обслуговувала округу з населенням 23 тис. чоловік. У 1899 році на акушерському пункті приймали тільки 2 проц. новонароджених. Тому з 515 померлих у цьому році 317 становили діти, серед яких 223 — віком до одного року.
У селі було два однокласних міністерських училища, відкритих у 1849 і 1874 рр., які в 1874/75 навчальному році відвідувало 119 дітей, з них 8 дівчаток. 1889 року тут відкрили два земські однокласні народні училища, а 1897—1898 рр.— ще два. У 1889/1890 навчальному році в них налічувалося 634 дітей, але ще 1085 хлопчиків і дівчаток лишалися поза школою.
Дебати про будівництво в селі земського училища на зборах Бердянського повітового земства тривали близько 10 років. Лише 1908 року його спорудили на кошти сільського кредитно-ощадного товариства. Але тут могли навчатися тільки діти заможних батьків — основних пайовиків товариства. На 1908 рік у селі працювало 11 шкіл, навчалося 840 дітей, з них 230 дівчаток.
Послугами шкільних бібліотек, книжковий фонд яких 1899 року становив 1680 примірників, користувалося близько 300 учнів. З 1908 року нечисленна сільська інтелігенція — вчителі, лікар, ветеринар, агроном, землемір — почали одержувати газети.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни не одержали давно очікуваних землі й миру, їх сподівання здійснилися з перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції. Одразу ж після організації Бердянської Ради наприкінці грудня 1917 року Радянська влада встановилась і в Андріївці. Волосний виконком очолив Д. В. Маджаров. Скликані через кілька днів загальні збори обрали першу Раду селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Ф. Д. Шуть. Рада створила комітет підготовки до здійснення справедливого розподілу землі. Та втілити це у життя не встигли: наприкінці квітня 1918 року село окупували австро-німецькі війська, і члени Ради перейшли на підпільне становище. Частина чоловіків з бідняцького активу села ще до вступу австро-німецьких військ влилася до лав відступаючої на Донбас Червоної Армії. Майже слідом за австро-німецькими військами, від яких село було визволено в другій половині листопада, тут з’явилися махновці, а в середині грудня 1918 року — частини з денікінського корпусу генерала Тілло. Білогвардійці протрималися в Андріївці до середини березня 1919 року і залишили село під натиском частин 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка.
Створений після визволення села волревком використав недовгий перепочинок, щоб організувати збір продовольства для Червоної Армії, поповнити її лави. Було відновлено роботу земельного комітету. Прибулим з Донбасу робітникам члени вол-ревкому подали широку допомогу в заготівлі хліба. Нерідко на Андріївку нападали махновці. Під час одного з таких наскоків бандити порубали міліціонерів. А 8 червня Андріївку захопили денікінці. Неодноразові їх спроби мобілізувати до «добровольчої» армії селян та заготовити хліб виявилися марними.
Наприкінці грудня 1919 року село визволили від денікінців червоні козаки з кінної групи В. М. Примакова.
Після денікінщини трудове селянство Андріївки остаточно повернуло на бік Радянської влади. З успіхом проходили на селі тижні підтримки й допомоги Червоній Армії. 21 січня 1920 року 1200 громадян Андріївки на загальній сходці обрали сільський і волосний ревкоми, головою останнього став місцевий бідняк 3. А. Дубонос. Новостворений земельний комітет ревкому передав для розподілу селянам колишні земельні володіння церкви та великих куркулів-відрубників. Норма наділу становила 1,3 десятини на їдця. Було набрано добровольців до 1-ї Кінної армії.
Опір куркульства, наскоки махновських зграй перешкоджали радянському будівництву в Андріївці. Під час одного з таких нападів махновці по-звірячому закатували Д. М. Фомінського, місцевого бідняка, комуніста, який очолив створений у березні 1920 року андріївський продовольчий загін. Але продармійці не припинили своєї діяльності. Виявлені ними в одного з куркулів 300 пудів ячменю ревком реквізував і, оскільки волость виконала продрозверстку, продав його біднякам; 32 пуди сортового заліза, вилучені в іншого глитая, ревком розподілив серед селян для ремонту сільськогосподарського інвентаря.
В липні 1920 року в селі засновано партійний осередок, секретарем якого став місцевий бідняк М. С. Писанець. Коли наблизився фронт, ревком і партійний осередок організували поповнення лав Червоної Армії. Бої червоноармійців з врангелівцями за село точилися зі змінним успіхом. Захоплену 2 серпня 1920 року Андріївку врангелівці залишили вже 6 серпня; незабаром село знову опинилося в їх руках. 20 вересня один з полків червоної Морської експедиційної дивізії закріпився на західній околиці села і через два дні розгорілися запеклі бої з отаманським козачим полком, «вовчою» козачою дивізією та іншими бойовими одиницями врангелівців. Після значних втрат особового складу полку і загибелі його командира А. Д. Ранцева та комісара О. Бойченка, ворогові вдалося захопити село. 12 жовтня 1920 року загін моряків-десантників Азовської червоної флотилії почав запеклий бій з врангелівцями на околицях Андріївки. Під час цього бою 30 тяжкопоранених моряків потрапили в полон. їх привселюдно по-звірячому вбили біляки. В боях за село загинуло 268 матросів. Вони поховані у братській могилі на сільській площі. 28 жовтня 1920 року червоні бійці 2-ї бригади Донецької стрілецької дивізії 13-ї армії остаточно визволили село від врангелівців.
Цим закінчуються події громадянської війни в Андріївці. На її фронтах хоробро билося проти ворогів Радянської влади багато вихідців з села, серед них А. Г. Синявський— учасник боїв з денікінцями, К. К. Бабенко — учасник боїв за Харків, Київ, Вінницю; до 50-річчя встановлення Радянської влади всі вони нагороджені медалями «За бойові заслуги».
5 листопада 1920 року сход селян обрав сільський і волосний ревкоми, які насамперед організували продовольчу допомогу червоноармійським сім’ям. Нарада представників ревкомів Андріївської, Софіївської, Новотроїцької та Троянівської волостей, що відбулася того дня в Андріївці, прийняла постанову провести мітинги на честь 3-х роковин Великого Жовтня. Резолюції наради закликали трудящих посилити боротьбу з бандитизмом і спекуляцією, активніше допомагати Червоній Армії. Трудящі Андріївки надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну: «Москва, Голові Раднаркому Леніну. У день роковин Великої Жовтневої революції андріївці шлють Вам велике сердечне вітання і запевняють, що будуть здійснювати Ваші безсмертні ідеї, доки всесвіт не зіллється в єдину сім’ю братерства і рівності».
Дійову допомогу волревкому в проведенні продрозверстки та підготовці до виборів місцевих Рад подавав волосний, а також Андріївський і Успенівський сільські комітети незаможних селян. Наприкінці січня 1921 року відбулися вибори до сільських Рад і з того часу Андріївка й Успенівка стали окремими селами. В січні обрали і виконком волосної Ради на чолі з А. Л. Власенком. На мітингу 8 травня 1921 року андріївці вирішили допомогти продовольством робітникам і зібрали для цього по пуду хліба з кожного двору. На початку січня 1922 року для боротьби з голодом у селі створено комітет по організації допомоги голодуючим, а також для проведення посівної кампанії. 13 січня учасники загальної сходки вирішили вилучити з церкви дзвони та інші цінні речі, щоб придбати хліб. Було відкрито кілька їдалень і харчо-пунктів для дітей.
Молодь села з допомогою комуністів весною 1922 року створила комсомольський осередок. Очолив його молодий робітник з Бердянська О. Жмудь.
У березні 1923 року Андріївка стала районним центром. Того місяця тут створюється районний комітет партії, а незабаром — райком комсомолу. 1923 року розпочав свою діяльність виконавчий комітет районної Ради. Партійний осередок Андріївки на цей час налічував 7 членів і 4 кандидати в члени партії.
Районний комнезам очолив О. С. Лисенко, делегат III Всеукраїнського з’їзду КНС, у минулому вчитель, якого царські власті за революційну роботу серед селян кілька разів кидали до в’язниці, а з 1913 року позбавили права вчителювати. З ініціативи КНС в Андріївці створюється прокатний пункт, зміцнюються створені 1921 року кредитне та споживче кооперативні товариства. Не послабив роботи і сільський комнезам. Протягом серпня 1923 року він розірвав 80 кабальних угод бідняків з куркулями, укладених голодного 1921 року. Комнезам організував для безпритульних дітей будинок на 100 чоловік.
Мешканці села в квітні 1923 року, під час тижня допомоги робітникам, зібрали 1075 крб. Вони також брали участь в організованих протягом грудня того ж року місячнику допомоги студентові-незаможнику, тижню допомоги матері-пролетарці. Андріївці зібрали 57,7 тис. крб. на побудову вітчизняного повітряного флоту.
Партосередок за допомогою райкому партії налагодив політичне навчання комуністів, комсомольців і членів КНС. Уже з 1924 року почали діяти гуртки по вивченню історії ВКП(б), азбуки комунізму, історії революційного руху в Росії та на Заході, політекономії, історичного матеріалізму. Зростав інтерес трудового селянства до колективного господарювання. Цьому значною мірою сприяв приклад дружної роботи членів комуни ім. III Інтернаціоналу сусіднього села Успенівки, заснованої 1921 року. Весною 1927 року 18 незаможників Андріївки об’єдналися в т. зв. машинно-тракторне товариство, яке наступного року прийняло статут ТСОЗу, що дістав назву «Незаможник». Господарство мало 182 десятини землі, 14 коней, 17 корів тощо, а також 5 жниварок, 7 плугів, сівалку, 6 віялок і молотарку. Його члени придбали в кредит трактор та молотарку. Перетворене 1929 року в артіль ім. Івана Франка на чолі з двадцятип’ятитисячником Д. С. Колесниковим, господарство швидко зростало і через рік мало 3 бригади.
У 1927 — 1929 рр. виникло ще близько десятка ТСОЗів, на базі яких пізніше створено колгоспи «Червоний колос», «Червона гора», «Зелена гора» та ін. В 1930 році в Андріївці налічувалося 8 колгоспів з загальною кількістю орної землі 10,3 тис. га. Навесні 1931 року артілі «Червоний лан» і «Червоноармієць» об’єдналися в одне господарство ім. Паризької Комуни.
Колективізація села проходила в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі зривали хлібозаготівлі, саботували розпорядження Радянської влади, всіляко шкодили молодим колгоспам. Один з них підпалив колгоспні скирти, інші провадили серед селян ворожу агітацію, підмовляючи їх не виконувати плани хлібоздачі тощо. Тому, за постановами сільських сходів і зборів колгоспників, глитаїв вислали за межі села, а їхнє майно конфіскували. На серпень 1931 року 91,9 проц. андріївських дворів стали членами колективних господарств.
Партійна організація села, Рада, комітет незаможних селян виступали ініціаторами організації мітингів-перекликів готовності до посівної кампанії та жнив, конкурсів-оглядів діяльності колгоспів, нарад молоді і жінок, випуску стінгазет — «Іллічовок». Читання газет і журналів, бесіди з колгоспниками були також в арсеналі політико-масової роботи активістів села. Наприкінці 1931 року колгоспи районного центру вели перед у соцзмаганні по району. 14 жовтня 1931 року колгоспники Андріївки організували до річниці колективізації й свята врожаю червону валку з надплановим хлібом — 250 підвід.
Машинно-тракторна станція, яка обслуговувала 12 колгоспів, створена в селі 1932 року. МТС направила в кожну артіль агронома. 1933 року при МТС були організовані курси трактористів, комбайнерів, механіків. Широка механізація на колгоспних ланах, робота політвідділу МТС по поліпшенню трудової дисципліни, кращій організації праці сприяли економічному зміцненню колгоспів Андріївки, одержанню високих урожаїв. 1935 року врожай озимої пшениці становив пересічно 20 цнт з гектара.
Трудові успіхи колгоспників Андріївки не раз відзначались урядовими нагородами. Бригадир рільничої бригади колгоспу ім. Івана Франка А. Ф. Конопелько, колишній сирота-наймит, один з перших організаторів ТСОЗів, 1935 року за одержаний його бригадою врожай озимої пшениці по 40 цнт з га, удостоєний ордена Леніна. Цією ж високою нагородою відзначений бригадир рільничої бригади артілі «Червоний колос» А. В. Курило. Колектив артілі ім. Паризької Комуни виборов перше місце по району в соціалістичному змаганні.
Механізація виробничих процесів у рільництві досягла 85 проц. За три передвоєнні роки тут значно зросло поголів’я худоби: корів — у півтора раза, овець — у три рази, свиней — майже в п’ять разів. На початку 1940 року сім артілей Андріївки об’єдналися в п’ять: ім. 13-річчя Жовтня, ім. Паризької комуни, ім. Івана Франка, «Зелена гора» та «Червоний колос». Цього року їх загальні прибутки становили 1,5 млн. карбованців.
Учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року став колгосп «Паризька комуна», вівцеферма цієї артілі, її завідуючий М. Т. Пилипенко та чабан О. Ф. Міщенко, який виростив по 150 ягнят від 100 вівцематок, та інші.
На трудодень трудящі Андріївки одержували по 3—5 кг хліба та по 2—3 крб. грішми. 1936 року в селі з’явилося електричне освітлення, простяглися лінії радіотрансляції. Село змінило своє обличчя: його прикрасили впорядковані вулиці, добротні будинки, школа-десятирічка, парк, закладений у центрі Андріївки. Заповідним у селі стало місце, на якому у 1940 році спорудили пам’ятник В. І. Леніну.
В центрі уваги Андріївської районної Ради стояли питання благоустрою села, добробуту, медичного обслуговування населення. Її чергова сесія у січні 1941 року
постановила поліпшити роботу підприємств місцевої промисловості, побутових майстерень, збільшити виробництво цегли й черепиці. В селі відкрили авторемонтну майстерню, швейне ательє, а в колгоспах — шевські майстерні.
1941 року в Андріївці працювали лікарня на 20 ліжок, амбулаторія та аптека, штат їх складався з чотирьох лікарів і 6 осіб середнього медичного персоналу. Кожен колгосп мав дитячий садок та ясла.
До 1937 року в селі була ліквідована неписьменність.
Тоді ж на базі семирічки відкрилася середня школа, де трудилося 30 вчителів, в 1940/41 навчальному році її відвідувало 900 учнів.
Крім районного будинку культури, протягом 1932—1936 рр. у кожному колгоспі відкрилися клуби, де демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. Молодь села брала участь в оборонних та спортивних гуртках. Районна та сільська бібліотеки налічували в 1940 році понад 10 тис. томів, кожна колгоспна родина передплачувала газети й журнали.
З початком війни близько 500 жителів села пішли на фронт. Андріївці вчасно закінчили жнива і здали державі багато надпланового хліба. З наближенням фронту почалася евакуація людей, а також сільськогосподарської техніки та худоби.
6 жовтня 1941 року Андріївку захопили фашисти. З перших днів окупації гітлерівці почали полювання на комуністів та радянських активістів. Вони розстрілювали працівників радянських і державних установ, активістів, які не встигли евакуюватися.
Окупанти примушували людей працювати у т. зв. общинах. Приміщення школи вони перетворили на склад награбованого зерна, звідки його вивозили до Німеччини. Близько 800 юнаків і дівчат села гітлерівці силоміць вивезли до Німеччини.
Відступаючи під натиском радянських військ, окупанти почали спішно вивозити з села хліб, продовольство і цінні речі, палили будівлі, знищували худобу. Оскаженілі фашисти підпалили вітряк на території колгоспу їм. Карла Маркса і кидали у вогонь підлітків. Гітлерівці розстріляли, закатували та спалили живцем понад 100 жителів Андріївки.
17 вересня 1943 року частини 248-ї стрілецької дивізії Південного фронту під командуванням полковника М. 3. Галая визволили Андріївку. 72 радянські воїни, що загинули у боях за село, поховані у братській могилі поряд з моряками — захисниками села у 1920 році. Хоробро билися за Вітчизну фронтовики — вихідці з Андріївки. З перших днів війни добровольцем пішов на фронт зоотехнік колгоспу ім. Івана Франка М. С. Потапенко. Під час наступу на Київському напрямі у вересні 1943 року смертельно поранений М. С. Потапенко продовжував керувати боєм. Миколі Семеновичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ратні подвиги подружжя І. Л. та О. Т. Власенків відзначені багатьма орденами та медалями.
Війна дорого обійшлася андріївцям: 250 вихідців із села загинули на фронтах, відстоюючи свободу і незалежність Батьківщини. Гітлерівці зруйнували громадські приміщення та більшість житлових будинків. Збитки, завдані окупантами тільки колгоспам, становили близько 53 млн. карбованців.
Відбудова села та допомога фронту стали першочерговими завданнями колгоспних партійних організацій та сільради. Не було тягла, реманенту. Члени тракторної бригади, що майже повністю складалася з жінок, восени 1943 року склали із старих списаних машин 7 тракторів та 3 комбайни. При обробітку полів і вивезенні хліба використовували 24 подарованих червоноармійцями коней та уцілілі власні корови. Доводилося працювати і вручну. 1945 року колгоспи освоїли 75 проц. довоєнної посівної площі. Андріївці одержали від держави будівельні матеріали, а також худобу, надіслану колгоспами Російської Федерації та республік Середньої Азії.
Андріївці вносили свій вклад в остаточну перемогу над ворогом — допомагали фронту хлібом, відправляли воїнам посилки з подарунками. Колгоспник Й. М. Удод передав на будівництво бойового літака 150 тис. крб. своїх заощаджень, а Є. С. Пискивець — 100 тис. карбованців.
Після закінчення війни збільшилася кількість робочих рук за рахунок демобілізованих солдатів, що повернулись у рідне село. Завдяки напруженій праці колгоспників, швидкій механізації виробництва на кінець першої післявоєнної п’ятирічки нільське господарство Андріївки загалом перевищило довоєнний рівень розвитку. Особливо швидкими темпами розвивалася основна галузь господарства — рільництво. 1950 року посівні площі під озимою пшеницею зросли порівняно з довоєнним часом на 50 проц., урожайність зернових становила 16—17 цнт з га проти 8—10 цнт у перші післявоєнні роки.
На цей час повністю закінчилась і відбудова села. Колгоспники переселилися у новоспоруджені житлові будинки. У 1949 році відновила роботу місцева електростанція.
Влітку 1951 року 5 андріївських артілей укрупнилися в 4, а 1958 року — у дві: «Світанок» і «Україна». Протягом 1951—1958 рр., завдяки впровадженню багатопільної сівозміни, широкому застосуванню органічних і мінеральних добрив врожайність зернових збільшилася до 19,5 цнт, а основної технічної культури — соняшнику — до 17,5 цнт з га. За ці роки подвоїлося поголів’я громадської худоби, кількість корів збільшилася в 3,5 раза. Набагато зросли й загальні прибутки.
Добре плодоносили колгоспні сади, насаджені на місці вирубаних німцями. Старанний догляд, широке застосування техніки дали можливість збільшити урожайність фруктів до 98,5 цнт з гектара.
У боротьбі за розвиток колгоспної економіки сільська партійна організація надавала першорядного значення підвищенню кваліфікації кадрів, розгортанню соціалістичного змагання, моральному і матеріальному стимулюванню колгоспників. В артілях працювали курси-семінари бригадирів, ланкових, агротехніків, голів колгоспів, механізаторів. З 1952 року впроваджено Книги пошани, куди заносили імена переможців змагання. За перевиконання найважливіших завдань колгоспники одержували премії у розмірі 25 проц. від загальної суми заробітку.
Значних успіхів добилися колгоспи «Світанок» та ім. Карла Маркса (до 1962 року — «Україна») в роки семирічки і особливо за чотири роки поточної п’ятирічки. Головною культурою стала озима пшениця, врожайність якої досягала в кращі роки 25 цнт на всіх площах посіву. Врожайність кукурудзи становила 38 цнт з га, соняшнику — 20—23 цнт. Для внесення мінеральних добрив широко використовується сільськогосподарська авіація. Далі розвивається тваринництво — під кормові культури щороку відводяться значні посівні площі, споруджено тваринницькі містечка, 1955 року село підключили до державної електромережі, і це дало змогу 75 проц. трудомістких робіт у тваринництві механізувати. В колгоспах впроваджено електродоїння, змонтовано молокопроводи тощо. На виробничі потреби у тваринництві господарства протягом 1969 року використали понад півмільйона квт.-год. електроенергії.
Зміцнення кадрів комуністами, точний розпорядок робочого дня тваринників, відзначення кращих виробничників, впровадження чіткого обліку одержаної продукції та витрат кормів — усі ці заходи дали позитивні наслідки.
Високі прибутки одержували андріївські колгоспи від реалізації врожаю садів, які 1969 року займали площу 290 га. З 1968 року з’явилася нова галузь господарства — зрошуване городництво. Шефи — робітники Бердянського заводу шляхових машин допомогли колгоспникам ввести в дію 5 дощувальних установок. На зрошених 220 га городів одержано по 259 цнт з га кормових коренеплодів і по 134 цнт овочів.
Переведення комплексних рільничих бригад, ферм, майстерень тощо на господарський розрахунок позитивно відбилося на їх рентабельності. У 1969 році прибутки артілей становили близько 2 млн. крб. Під час реорганізації МТС колгоспи придбали велику кількість сільськогосподарської техніки і з кожним роком поповнювали її парк. 1969 року на андріївських ланах працювали 81 трактор, 47 комбайнів, 34 автомашини, 216 електромоторів.
У перших рядах борців за високий урожай, комплексний розвиток господарства йшли комуністи, яких 1969 року налічувалося 126. Члени партії очолили змагання за комуністичну працю й побут. Під керівництвом партійних організацій активно працює великий загін андріївських комсомольців, який об’єднує 230 юнаків і дівчат.
Комуністична партія і Радянський уряд гідно оцінили внесок андріївців у всенародну справу розвитку економіки країни. За трудові успіхи в 1959—1966 рр. орденами й медалями СРСР нагороджено 30 передовиків виробництва.
1957 року Андріївку віднесено до категорії селищ міського типу. З того часу трудящі побудували понад 500 добротних будинків. У селищі споруджено 9 двоквартирних і 4 восьмиквартирні житлові будинки, 9 магазинів, готель тощо. Селище прикрасили кінотеатри, стадіон.
В Андріївці працюють маслозавод, цех Бердянського харчокомбінату, цех Успе-нівського побуткомбінату, що виготовляє двері, віконні рами, а також залізну черепицю з відходів жерсті заводу «Запоріжсталь».
Велику турботу про впорядкування і озеленення Андріївки виявляє селищна Рада. З ініціативи комісії по благоустрою 1966 року закладено парк площею 2 га. Заасфальтовано 8 км вулиць і стільки ж тротуарів, забруковано шляхи до залізничної станції Єлизаветівка та сусіднього села Берестового. Зведена на околиці Андріївки гребля дала змогу очистити води річки Кільтиччі, а два резервуари по 300 куб. м кожний забезпечили достаток води. У селищі прокладено 13 км водопроводу.
З 1965 року в артілях введено грошову оплату праці. Середньомісячний заробіток рядового колгоспника становив 95 крб., а тваринника і механізатора — 120— 140 карбованців.
У селищі відкрита лікарня на 130 ліжок та кілька медпунктів, на фермах — профілакторії для тваринників. У 1969 році тут працювало 20 лікарів та понад 100 чоловік з середньою медичною освітою.
Зросла культура колгоспної Андріївки. В селищі відкрито дві районні бібліотеки — для дорослих і дітей та 2 колгоспні. Загальний книжковий фонд їх перевищує 57 тис. томів.
Середні денна та вечірня школи, де працює 46 педагогів, охоплюють 786 учнів. Т. Г. Мизіній у 1966 році присвоєно звання заслуженої вчительки школи УРСР. За роки Радянської влади з уродженців села вийшло понад п’ятсот висококваліфікованих спеціалістів.
В Андріївці є свої слюсарі, будівельники, електрики, радисти, механізатори. В колгоспах селища працює 9 агрономів, 10 зоотехніків, 7 інженерів, 14 економістів і бухгалтерів.
До послуг жителів Андріївки — будинок культури і два колгоспні клуби, при яких створені гуртки художньої самодіяльності. Далеко за межами села лине слава про сім’ю танцюристів Ашифіних, які з успіхом виступали на багатьох фестивалях і оглядах самодіяльного мистецтва.
У селищі працює первинна організація товариства «Знання», яка налічує 30 членів. При лікарні активно діє жіноча Рада у складі 9 чоловік. Добровільне спортивне товариство «Колгоспник» та первинні організації ДТСААФ організували спортивні гуртки, обладнали стадіон і стрілецький тир.
Під керівництвом партійних організацій трудящі селища успішно борються за перетворення в життя накреслень XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України.
П. Г. ЛИСЕНКО, Я. Т. ОАРСЬКА.