Берестове, Бердянський район, Запорізька область
Берестове — село центр однойменної сільської Ради, складається з трьох частин, що мають окремі назви: власне Берестове, Вибоєве і Яровицьке. Розташоване за 45 км на північний схід від районного центру і сполучене з ним асфальтовим шосе. До найближчої залізничної станції Царекостянтинівка — 28 км. Населення 4910 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Довбине і Сачки.
В X—XI ст. ст. на території Берестового протягом тривалого часу перебували кочові племена. Від тих часів збереглися 14 кам’яних баб.
Село засноване у 1801 році державними селянами — переселенцями з Полтавської та Чернігівської губерній, які спорудили свої оселі біля невеликої річки. Від заростей береста вздовж берегів здобула назву річка, а за її найменуванням — і село. Тоді ж на берегах річок Берестової та Верди, в яку впадає Берестова, засновано невеликі хутори Довбин, Ланців, Тристанові і Сачки, що мали по 5—7 дворів кожний. У 1806 році в Берестовому вже налічувалося 1846 жителів, у т. ч. 1005 чоловіків та 841 жінка.
До 1833 року першопоселенці користувалися такою кількістю землі, яку могли обробити, оскільки вільних ділянок було ще багато. До села прибували все нові й нові групи переселенців, серед них — багато втікачів від кріпацтва з північних губерній України. У зв’язку із зростанням населення кількість вільних ділянок землі швидко зменшувалась, а 1833 року, коли село стало волосним центром, землю поділили на ревізькі душі; Берестове об’єдналося з навколишніми хуторами в одну земельну общину.
У перші десятиріччя XIX ст. в господарстві селян переважало тваринництво, розводили головним чином овець. Зростання промислових міст після реформи 1861 року посилювало попит на сільськогосподарські продукти, в першу чергу на хліб. У Берестовому, як і в інших селах, головним напрямком господарства стало рільництво, насамперед вирощування пшениці на продаж. Товарно-грошові відносини набагато прискорили процес класового розшарування селянства. За даними перепису 1886 року в селі налічувалося 1332 двори, проживало близько 10 тис. чоловік, що входили до складу двох общин: Берестівської та Вибоєвської. В умовах частих посух та невисоких врожаїв у зв’язку з низькою культурою землеробства для прогодування багатодітної сім’ї потрібно було не менше 18 десятин орної землі. Проте, у селі 415 родин засівали до 10—15 десятин, 187 — менш ніж по 5 десятин, а 85 не сіяли зовсім. Більше третини всіх цих господарств були безкінними, а чотири п’ятих не мали ніякого сільськогосподарського інвентаря. Біднота і значна частина середняків Берестового — всього 892 двори — через це вдавалися до супряги та найму. За рахунок зубожіння основної маси селянства виділилася заможна верхівка. Багатії, крім власних наділів, орендували близько 4 тис. десятин, у т. ч. 1,3 тис. десятин у сільської бідноти, мали вдосталь власного тягла і реманенту. 22 куркулі використовували в своїх господарствах наймитів-односільчан.
Заможні селяни були основними виробниками товарного зерна. Вони збували його в Бердянську, де відкрили свої контори не тільки російські, а й іноземні перекупники. З метою інтенсифікації рільництва куркулі почали застосовувати сільськогосподарські машини, а також добрива. Власники Бердянського заводу «Джон Грієвз і компанія» та «Торговельного будинку вдови Матіас і синів» відкрили в селі філіал контори для продажу сільськогосподарських машин. Біднота купувати машини не могла, тому що для придбання, наприклад, букера селянин продавав 50— 60 пудів зерна, а жниварки-самоскидки — 150—160 пудів. Техніку купували і впроваджували у виробництво куркулі, одержуючи від того значні прибутки.
На початку XX ст. бідняцькі господарства Берестового, не витримуючи конкуренції з куркульськими, ще більше розорялися. 1908 року вже 745 родин — 44 проц. всіх господарств — не мали знарядь для обробітку землі, 459 — не мали власного тягла. Це примушувало бідняків іти в найми або шукати заробітків у місті. Сільські глитаї експлуатували 154 наймити. Понад 100 селян працювало на підприємствах Бердянська і Маріуполя. 970 чоловіків і 318 жінок з 722 дворів займалися різними промислами, половина з них — за межами села і навіть повіту1.
Нагромадивши значні капітали, куркулі займалися лихварською і підприємницькою діяльністю. Місцевий куркуль Харченко видавав селянам позички з розрахунку 5 проц. річних. Вже через кілька років у кабалу до нього потрапила значна частина бідняків села. Цей визискувач придбав три економії у різних місцевостях, у т. ч. й у Криму, що разом налічували 680 десятин землі. Багатій Горелік збудував паровий млин та олійницю, де експлуатував 10-12 робітників. Інший глитай мав 4 вітряні млини, брав четверту частину зерна за помел, а наймитам платив копійки. Куркулі Макаренки і Шендрик відкрили цегельно-черепичні заводи, інші — продовольчі та господарчі крамниці.
Соціальний гніт викликав гострий протест бідняцьких мас. На зміцнення революційних настроїв серед селян Берестового безпосередній вплив мали виступи у березні — квітні 1905 року робітників бердянських заводів (серед них було багато вихідців з села), які провели кілька страйків, вимагаючи політичних свобод, підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.
Столипінська реформа зміцнила становище заможних селян і посилила розорення бідноти. 1908 року в Берестовому налічувалося 14 дворів, які засівали понад 50 десятин кожний, і 190 дворів, що мали по 25—50 десятин посівів. Одночасно близько ста родин, здавши в оренду або продавши свої ділянки, остаточно перетворилися на сільських пролетарів. Під час проведення реформи лише куркулі та заможніші середняки, що становили менше третини загальної кількості населення, змогли викупити у казни свої наділи і вийти із земельних общин, яких стало три. Куркулі, одержавши «відруби», в 1910—1913 рр. заснували хутори Дудуки і Прихленків.
Напередодні першої світової війни Берестове було великим селом, де у 2012 дворах проживало 18,6 тис. жителів. Забудова його проходила безпланово, роботи по впорядкуванню не проводилися. Тільки три десятки багатіїв спорудили цегляні будинки, криті черепицею. Переважна більшість селян ставила хати з саману, вкриваючи їх соломою. Садів навколо осель не було, лише в низинних місцях понад річкою з давніх часів збереглися берестові порослі.
Селяни здебільшого обходилися примітивними саморобними меблями, простим домотканим одягом і взуттям власного виготовлення. У невеликих приватних крамницях, що існували в селі, біднота купувала лише сіль, гас, сірники та інші найнеобхідніші речі.
Медична допомога для селян була майже недоступною. Протягом ста років у селі не було ніяких медичних закладів, серед населення ширились епідемічні захворювання. Наприклад, у 1899 році від різних хвороб померло 383 чоловіка, у т. ч. 243 дитини. Земську лікарню на 12 ліжок відкрито лише на початку XX ст. Працювали у ній лікар, 2 фельдшери й акушерка. Лікарня обслуговувала дільницю з населенням понад 30 тис. чоловік. Не дивно, що середня тривалість життя селян Берестового на цей час становила 21,2 року.
Не краще було і з народною освітою. Відкрите 1854 року однокласне міністерське училище охоплювало всього 133 учні. На клопотання Берестівської общини за рішенням Бердянських повітових земських зборів восени 1876 року в селі відкрили друге однокласне земське училище, а через два роки — третє. 1900 року, коли в селі налічувалося 14 тис. жителів, навчалося лише 563 учні, 1478 дітей шкільного віку залишалося поза школою. Протягом 1900—1905 рр. земство відкрило в селі ще три початкові однокласні школи, у всіх школах вчилося менше половини дітей. Та більшість з них через півроку залишала школу, бо кожній трудовій сім’ї потрібні були робочі руки.
Трудящі Берестового примножували, розвивали самобутню народну культуру. Майстерні вишивальниці прикрашали чудовими візерунками рушники, сорочки тощо. Родини гончарів В. Шендрика і Л. Зозулі виготовляли розмальовані миски, глечики, горщики, макітри, дитячі іграшки.
Позитивно впливала на культурне життя села місцева інтелігенція, що складалася з десяти вчителів, лікаря, ветеринара й агронома, який обслуговував, крім Берестовецької, ще 6 волостей. У 1913 році вчителі за участю сільської молоді створили драматичний гурток. Оскільки спеціального приміщення не було, довелося пристосувати під «театр» сарай. Тут любителі сцени поставили кілька п’єс Т. Г. Шевченка, М. П. Старицького та І. К. Карпенка-Карого.
Продовження і після Лютневої революції братовбивчої війни викликало у селян невдоволення політикою Тимчасового уряду. Загасити ненависть до експлуататорів місцеві власті були безсилі. Берестівські наймити, що працювали у куркуля Горе-ліка, підпалили паровий млин та олійницю, а його самого вбили. Учинили бунт і наймити, що працювали в економії поміщика Тарана за 12 км від села.
Як тільки у селі стало відомо про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, бідняки, зібравшись на сільську сходку, висловили підтримку петроградському пролетаріату. На початку січня 1918 року було ліквідовано волосне земство, обрано волосну Раду селянських депутатів на чолі з бідняком X. М. Спицьким, а також земельний і продовольчий комітети. Жителі колишніх берестівської та вибоєвської общин обрали сільські Ради.
У квітні 1918 року село захопили австро-німецькі війська. Вони грабували селян, забирали хліб і худобу. Окупанти створили з місцевих куркулів «волосне правління», та їхня влада протрималася недовго. У зв’язку з наступом Червоної Армії та вибухом революції в Німеччині, наприкінці 1918 року загарбники відступили. В селі відновилася Радянська влада.
Становище лишалося і далі тривожним — з Дону насувалися білогвардійські війська. Для боротьби з ними у Берестовому створили червоний батальйон, який очолив колишній фронтовик селянин-бідняк Г. Г. Марусич. Батальйон у складі частин Махна виступив проти білогвардійців. Але через зраду махновців йому довелося сам на сам вступити в нерівний бій з денікінцями поблизу височини «Кам’яні могили». Більшість червоних бійців і командир полягли в бою. Скориставшись цим, махновці захопили село і вбили перших організаторів Радянської влади X. М. Спицького та інших. На початку червня 1919 року Берестове знову окупували денікінці. Червона Армія визволила Берестове від білогвардійців у грудні 1919 року, тоді ж було створено і ревком .
Члени ревкому зайнялися передусім мобілізацією сил на боротьбу з махновськими бандами, проведенням продрозверстки. У січні 1920 року ревком надіслав в розпорядження повітового військового комісаріату для боротьби проти бандитських зграй 10 бійців з кіньми. Під керівництвом ревкому селяни також виявляли і збирали зброю. Поступово налагоджувалося господарство. У 1920 році селяни Берестового успішно провели сівбу і жнива. Це дало можливість їм подати допомогу голодуючим робітникам Петрограда, Москви і Донбасу. Успішно проходило виконання продрозверстки: протягом трьох тижнів селяни відправили державі близько 5 тис. пудів зерна.
В серпні 1920 року в село вдерлися врангелівці. Ревком пішов у підпілля. Населення всіляко саботувало заходи білогвардійців. У вересні — жовтні Берестове кілька разів переходило з рук у руки. 26 жовтня 1920 року червоні бійці 3-ї бригади 2-ї Донської дивізії розгромили козачі частини Донського корпусу врангелівців і остаточно визволили Берестове.
В роки громадянської війни понад 100 жителів Берестового загинуло в боротьбі за Радянську владу. В центрі села їм встановлено пам’ятник.
Після визволення села частини Червоної Армії допомогли сільській бідноті створити волосний і в кожній з частин села — сільський ревкоми, а наприкінці листопада 1920 року — волосний і сільський комітети незаможних селян. Наприкінці січня 1921 року відбулися вибори волосної і двох сільських Рад. Толовою волвиконкому обрали В. І. Литвиха, а головою Вибоєвської Ради — місцевого жителя А. І. Антоненка.
Чималі труднощі виникли у зв’язку з посухою та неврожаєм. Більшість населення залишилася без хліба, почався голод, зросла смертність. Держава не залишила у біді селян. У січні 1922 року населення Бердянського повіту, в т. ч, й Берестового, одержало 5 вагонів хліба. Були організовані їдальні для дітей та голодуючих селян-незаможників. Бідняки одержали також насіннєві позички і значні податкові пільги. Голод відступив. Багатьом незаможним селянам комнезами та сільради допомогли розірвати кабальні угоди з куркулями. Для розподілу надлишків конфіскованої землі в кожній з частин села створили спеціальні комісії KHС. Відрізані у куркулів землі розподілялися між малоземельними бідняками з розрахунку 2 десятини на їдця.
Відновилися заняття у школах, почали працювати гуртки по ліквідації неписьменності. Діяльну участь у цій справі брали вчителі Є. П. Коцевич, П. М, Заводовська та інші, які систематично працювали на десятихатках.
У 1923 році утворився Берестівський район (ліквідований 1930 року). Тоді ж у селі виникли партійна і комсомольська організації. Секретарем райкому партії обрали робітника М. Ф. Шестакова. Комуністи і комсомольці роз’яснювали населенню політику партії та уряду, багато уваги приділяли боротьбі за піднесення господарства, допомозі сім’ям червоноармійців і бідноті, займалися культурно-освітньою роботою.
На початку 1925 року в селі налічувалося 2393 двори, де проживало 13,6 тис. чоловік. Для оперативного керівництва селом в усіх його трьох частинах створено сільські Ради. Мирні роки, запровадження непу сприяли поступовому відродженню господарства.
Розвивалися також і місцеві промисли: на початку 1925 року в селі діяли 10 олійниць, 9 кузень, 46 вітряків, 5 бондарень, 2 гончарні; були свої шевці, колісники, жерстяники тощо.
Держава дбала і про охорону здоров’я та налагодження роботи шкіл. У селі відкрили амбулаторію і лікарню на 25 ліжок, де працювали лікар, фельдшер і акушерка; для сиріт — дитячий будинок. У березні 1924 року селяни зібрали для нього 58 пудів хліба, 6 пудів картоплі, забезпечили паливом лікарню, засіяли у фонд шкіл 20 десятин землі. У 1925 році в селі діяло 5 шкіл, у яких десять вчителів навчали і виховували 440 дітей. Комсомольці відкрили бібліотеку, сільбуд та дві хати-читальні.
До сільськогосподарського кредитного товариства на правах пайовиків у 1926 році вступило 859 селян. Понад 700 селян об’єдналось у споживчому товаристві. Хлібороби продавали державі надлишки зерна та інших продуктів через ці товариства і через них же одержували в кредит гроші, машини, реманент. Товариства допомагали виводити племінну рогату худобу і коней, видавали напрокат сільськогосподарські машини й інвентар, займалися заготівлею хліба для держави.
Партійна організація, яка наприкінці 1926 року налічувала 20 комуністів, все більше посилювала свій вплив на бідноту і середняків. Зростала активність трудівників села, які починали усвідомлювати себе господарями нового життя. Селянина-бідняка Н. Ф. Прихненка відрядили працювати до земельного відділу Бердянського округу, згодом його обрали членом ВУЦВКу. Він не раз брав участь у роботі з’їздів Рад, які відбувалися у Харкові і Москві.
В перші роки непу знову підняли голови куркулі. Вони таємно орендували землю у бідноти, експлуатували наймитів. І хоч держава запровадила для куркульських господарств значні обмеження та підвищені розміри оподаткування, все ж глитаї не здавали своїх позицій.
Комуністи вели широку агітацію за колективні форми господарювання. Ще 1925 року в селі з членів КНС утворилось два невеликі колгоспи. Проте масова колективізація як і повсюди, розгорнулася в селі 1929 року. Навесні виникли перші товариства спільного обробітку землі: «Червоний прапор», «Прапор Жовтня», «Червоний Жовтень» та ім. Петровського у Берестівській частині села. На весну 1931 року до колгоспів вступило 80,9 проц. господарств. Активно проходила колективізація у Вибоєвській та Яровицькій частинах села.
Суцільній колективізації всіляко намагалися шкодити куркулі. Вони діяли хитро й підло: одних відвертали від колгоспів підкупами, інших — погрозами. Проникаючи в колгоспи, куркулі розкрадали майно, чинили саботаж, знищували худобу. На загальних зборах 26 лютого 1931 року колгоспники Берестового одностайно схвалили рішення партії і уряду про ліквідацію куркульства як класу. Було розкуркулено і виселено за межі республіки 34 глитаї, майно і землю передано колгоспам, яких налічувалось у селі вже близько 20.
З перемогою колгоспного ладу зростала активність і свідомість селян. Між хліборобами Берестового і Білоцерківки укладено договір про соціалістичне змагання за краще проведення хлібозаготівель, передплати позики тощо. Передові колгоспники вступали до партії. 1931 року партійний осередок, що об’єднував комуністів усіх трьох частин села, зріс до 35 чоловік.
У перші роки колгоспного життя довелося долати багато труднощів. Бракувало організаційного досвіду. Щоб допомогти хліборобам, до району прибув Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. 25 січня 1933 року він провів у Берестовому нараду активу, на якій обговорювалися питання боротьби за підвищення врожайності, успішного виконання плану хлібозаготівель і підготовки до весни. Вживалися заходи щодо дійової допомоги артілям. Держава видала колгоспникам насіннєві позички, забезпечивши успішне проведення весняної сівби. При МТС, створеної 1932 року, організували гурток для вивчення сільськогосподарських машин.
Політвідділ МТС і сільський партосередок велику увагу приділяли розгортанню масового соціалістичного змагання. Трактористи К. М. Терентьев, І. Ю. Муха та інші достроково завершили ремонт машин і були відзначені червоними вимпелами. Кращих виробничників заохочували також матеріально.
Оскільки МТС поповнювалася новою технікою, восени 1935 року тут почали працювати спеціальні курси, на яких навчалося 60 юнаків і дівчат — кращих ударників колгоспних ланів. Враховуючи прагнення трудівників до агрономічних знань, партійний осередок створив у кожній артілі рільничий, тваринницький і садово-городній гуртки, а також школу колгоспних активістів. У кожній артілі навчалося понад сто осіб.
Активно працювала сільська Рада.
Вона згуртувала у своїх комісіях актив з 130 чоловік. Особливо добре працювали комісії по боротьбі за підвищення врожайності. Сільрада допомогла 132 колгоспникам придбати корів та іншу худобу.
З кожним роком міцніли колгоспи.
Напередодні Великої Вітчизняної війни на їхніх ланах працювало 35 тракторів і 22 комбайни. Значного розвитку набувало тваринництво. У 1940 році колгоспи мали 1332 голови великої рогатої худоби, 940 свиней, 2370 овець. Учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки стали колектив свиноферми колгоспу ім. 20-річчя Жовтня, тваринники колгоспу «Третій вирішальний» і група механізаторів.
Зміцнення артілей, зростання прибутковості господарств сприяли підвищенню оплати праці колгоспників. У передвоєнні роки на трудодень видавали в середньому по 2,15 кг хліба та но 1 крб. 35 коп. грішми. Найвищими були заробітки в артілях «Червона нива», ім. Петровського та «Третій вирішальний», де на трудодень колгоспники одержували по 6—7 кг зерна.
Мінявся і зовнішній вигляд села. Багато родин переселилося у нові добротні будинки, біля кожної оселі квітли сади.
Добре налагоджувалося медичне обслуговування населення. У 1935 році розширено лікарню, працювало також 2 медичні пункти, пологовий будинок.
У передвоєнні роки в Берестовому відбулися зміни і в галузі культурного будівництва. Неповну середню школу 1937 року перетворено в середню. Всього в селі працювало 6 шкіл, які охопили близько 1,5 тис. дітей. У 1939 році відкрито школу робітничо-селянської молоді.
Крім сільського клубу, з ініціативи комсомольців у всіх колгоспах відкрито свої клуби та червоні кутки, а з 1936 року в селі почав працювати будинок колективіста. При них працювали драматичні, хорові, музичні, а також спортивні гуртки, часто демонструвалися кінофільми. У 1940 році 95 проц. родин передплачували газети і журнали.
Подальший господарчий і культурний розвиток села був перерваний у 1941 році, коли почалася Велика Вітчизняна війна. З Берестового та його виселків на захист Батьківщини пішло 838 чоловік. В селі організувався винищувальний загін у складі 50 бійців, який діяв у контакті з військовими частинами. Згодом більшість членів загону влилася до лав Червоної Армії. З наближенням ворога значну частину техніки, зерна і колгоспної худоби евакуйовано до східних районів країни. Виїхала в тил і частина мешканців села.
7 жовтня 1941 року в Берестове вдерлися гітлерівські загарбники. Приміщення середньої школи вони перетворили на табір військовополонених. Ризикуючи життям, селяни передавали полоненим хліб, одяг, взуття. Масові облави та обшуки, що їх чинили гітлерівці, супроводжувалися розстрілами. Окупанти силоміць вивезли до Німеччини 175 хлопців і дівчат, знищили багато худоби, спалили приміщення ферм, MTС, клубу, лікарні, чотири школи, вітряки, 90 проц. будинків колгоспників. Загальна сума збитків, що їх завдали фашисти, становила 91,2 млн. карбованців.
16 вересня 1943 року воїни 248-ї стрілецької дивізії 28-ї армії Південного фронту визволили село від окупантів. Дивізією командував полковник М. 3. Галай. В боях за Берестове загинуло 42 солдати й офіцери Червоної Армії. Їх поховано в трьох братських могилах у центрі села.
Мужньо билися з гітлерівцями на фронтах Великої Вітчизняної війни воїни з Бегрестового. 424 з них загинули в боях, понад 500 чоловік повернулися переможцями, більшість — з бойовими орденами і медалями.
Після визволення села почалося його відродження. Відновлені сільські Ради і партійна організація спрямували на це всі зусилля населення. Ремонтували і вводили в дію трактори, комбайни, реманент. Кілька тракторів колгоспам передали військові частини, вони ж допомогли інструментом. До посівної 1944 року МТС підготувала для берестівських колгоспів 37 тракторів. Але доводилося ще орати й сіяти кіньми і коровами, працювати вручну.
Більшість ділянок колгоспного виробництва після визволення очолили жінки. М. М. Німич, Г. А. Бакай, Г. Г. Міщенко, Г. Я. Андрущенко стали бригадирами. При МТС відкрилися курси механізаторів, на яких навчалося 70 дівчат і жінок. У 1944 році вони вже працювали на ланах, забезпечивши тракторною оранкою три чверті земельних угідь.
Війна ще тривала, і для прискорення перемоги колгоспники Берестового із своїх особистих запасів передали до фонду допомоги фронтові по 5—6 пудів хліба з двору. Трудівники артілі «Третій вирішальний» в 1944 році внесли до фонду оздоровлення радянських бійців 18 тис. літрів молока. В селі зібрано близько 200 тис. крб. на будівництво ескадрильї літаків.
У 1944 році при артілях створено первинні партійні організації, які спрямовували свої зусилля на розв’язання питань колгоспного будівництва.
В кожній артілі створили будівельні ланки по 25—30 чоловік. Матеріали для будівництва вишукували на місці, частину їх дали промислові підприємства Бердянська та Запоріжжя. В результаті протягом 1944—1945 рр. в селі збудували 3 тваринницькі приміщення та 120 житлових будинків, відремонтували 153 будинки тощо. Село поступово відроджувалося: зникали землянки, виростали нові вулиці.
З переможним закінченням Великої Вітчизняної війни до села повернулися фронтовики. Держава подавала все більшу допомогу МТС і колгоспам. Наприкінці 1945 року МТС одержала 10 автомашин, а колгоспи — понад сто коней. В артілях створювалися стахановські школи, в яких навчалися бригадири, ланкові та рядові колгоспники. Господарські справи у селі поступово налагоджувалися. Розвивалося й тваринництво. Великої рогатої худоби на той час налічувалося 946 голів, також 210 коней, 460 свиней, 650 овець, 2200 штук птиці. У 1948 році колгоспне виробництво Берестового досягло довоєнного рівня.
1950 року в результаті укрупнення на базі 9 берестівських артілей створено 5. У 1950 році колгоспники зібрали пересічно по 10 цнт зернових з кожного га. Загальний прибуток колгоспів становив 2,25 млн. крб., а сума неподільних фондів — 1,87 млн. карбованців.
Значний розвиток усіх ланок колгоспного виробництва почався після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. На той час в усіх артілях працювали партійні організації, які вирішували важливі господарські питання. Парторганізація колгоспу «Батьківщина», наприклад, послала в одну з відстаючих бригад комуніста І. К. Зозулю, бригадиром тракторної бригади комуніста І. Д. Гордієнка. Комуністи розгорнули боротьбу за піднесення тваринництва, яке ще відставало. Почали із зміцнення ферм кадрами. Парторганізація артілі ім. Шевченка у жовтні 1953 року більше половини комуністів відрядила працювати на ферми, постійно дбала про матеріальне заохочення тваринників, яким було встановлено додаткову оплату праці за перевиконання виробничих завдань. Водночас правління артілей збільшували площі під посіви кормових культур. Завдяки цим заходам колгоспи добилися значного піднесення виробництва. На фермах виросло багато передовиків тваринництва. У 1956 році пташниця Н. К. Данильченко та свинарка С. М. Орел були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Таку ж нагороду одержала доярка М. Л. Червона, яка надоїла по 5120 кг молока від фуражної корови.
Процес реорганізації колгоспів продовжувався й далі. У 1957 році замість 5 створено 3 крупні багатогалузеві господарства: ім. Кірова, ім. Шевченка та «Батьківщина», які мали 22,2 тис. га землі. Укрупнення артілей, поліпшення організаційної та виховної роботи серед трудящих сприяли новому піднесенню виробництва. У 1958 році колгоспники зібрали пересічно по 20,6 цнт зернових з га. Загальний прибуток колгоспів становив 24,5 млн. карбованців.
Найбільшого економічного піднесення, після деякого уповільнення темпів зростання господарства в роки семирічки, трудящі села добилися після березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС та XXIII з’їзду партії, які розробили глибоко наукову програму ведення сільського господарства. Провідною культурою стала озима пшениця, під яку в 1967 році відведено 5,3 тис. га. Близько 3 тис. га займали посіви кукурудзи на зерно, понад 2 тис. га — посіви соняшнику. Розвивалися й інші галузі господарства: площа садів досягла 340 га, виноградників — 90 гектарів.
Роботу по перетворенню в життя рішень Пленуму очолили комуністи. За дорученням партійної організації колгоспу ім. Кірова комуніст агроном І. С. Пирч очолив відстаючу бригаду, згодом вона вийшла в передові, щороку одержувала не менше як 25 цнт зерна з га. За високі показники в 1966 році І. С. Пирча нагороджено орденом Леніна. Бригадиром комплексної бригади колгоспу «Батьківщина» парторганізація рекомендувала комуніста І. П. Щасного. Під його керівництвом колектив вийшов у передові, за що в 1966 році І. П. Щасного удостоєно ордена «Знак Пошани».
Велику роботу провели колгоспники щодо дальшого розвитку тваринництва. Розв’язувалися важливі питання: зміцнення кадрів тваринників, спорудження нових приміщень, впровадження механізації та створення міцної кормової бази тощо. 1968 року колгоспи Берестового мали вже 6,8 тис. голів великої рогатої худоби,. З тис. свиней, 9,7 тис. овець, близько 15 тис. штук птиці, спорудили 40 нових тваринницьких приміщень.
Піднесенню господарства артілей сприяв високий рівень механізації. У 1968 році тут було 97 тракторів, 68 сівалок, 103 культиватори, 51 комбайн, 52 вантажні автомашини тощо. З 200 встановлених на виробничих ділянках електромоторів більшість призначено для механізації тваринницьких ферм.
Значну допомогу колгоспникам подали колективи бердянських заводів «Азов-кабель», «Скловолокно» та морського порту. Шефи спорудили зрошувальну систему на площі 32 га, змонтували 18 км ліній електропередач, електрифікували 3 тваринницькі ферми і 2 польові стани, збудували кормокухню.
Внаслідок інтенсивного розвитку колгоспного виробництва прибутковість господарств у 1968 році порівняно з 1964 роком майже подвоїлася.
У колгоспах склався великий загін спеціалістів сільського господарства. В 1968 році в Берестовому працювало 254 механізатори і 69 агрономів, інженерів,, зоотехніків та інших фахівців. За самовіддану працю у післявоєнні роки 22 трудівники села нагороджено орденами і медалями СРСР. За багаторічну бездоганну працю і одержання високих врожаїв зернових колишній бідняк, потім один з перших колгоспників села М. Г. Телиця удостоєний високої нагороди — ордена Леніна.
У 1969 році в Берестовому, крім трьох колгоспних, діяли територіальна і шкільна партійні організації, які об’єднували 203 комуністи. Комсомольська організація налічувала у своїх лавах 298 юнаків і дівчат.
Велику роботу на селі проводили Ради, з 1956 року об’єднані в одну Берестівську Раду. У своїй діяльності вона спирається на депутатів і активістів. Саме з них створено 7 постійних комісій у складі 40 чоловік, а також 23 вуличні комітети. Під керівництвом сільської Ради зроблено чимало по впорядкуванню села, поліпшенню культурно-побутового обслуговування населення. З ініціативи її депутатів споруджено ще один фельдшерський пункт, аптеку, лікувальний корпус сільської лікарні на 25 ліжок, 6 магазинів тощо.
Внаслідок значних соціалістичних перетворень невпізнанним стало село. На місці старих хат і повоєнних землянок споруджено нові кам’яні будівлі. Тільки протягом 1965—1968 рр. тут з’явилося 160 нових житлових будинків. Почалася газифікація квартир. Заасфальтовано центральну вулицю, забруковано 15 км інших вулиць.
Незрівнянно підвищився життєвий рівень трудящих. У 1969 році середньомісячний заробіток рядового колгоспника становив 80—90 крб. У середньому кожний мешканець села придбав протягом року лише в крамницях сільського споживчого товариства товарів на 310 крб. Втричі зріс попит на товари культурно-побутового призначення. Наприкінці 1969 року трудівники села мали 360 телевізорів, 50 легкових автомобілів, 196 мотоциклів тощо.
В селі працює тепер дільнична лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, пологовий будинок, 2 фельдшерсько-акушерські пункти, 10 постійних і сезонних дитячих садків та ясел. У 1969 році близько 700 літніх колгоспників села одержували пенсії, 50 колгоспників лікувались у санаторіях, понад 30 побували в туристських подорожах.
В середній, восьмирічній та 6 початкових школах у 1968/69 навчальному році було 776 учнів. При середній і восьмирічній школах створено очно-заочні групи та вечірні класи для колгоспної молоді. У школах працює 50 вчителів, більше половини їх — уродженці села. Різними видами навчання охоплено кожного третього жителя. На допомогу вивчаючим марксистсько-ленінську теорію створено три кабінети політичної освіти, що працюють на громадських засадах, та консультаційні пункти на виробничих ділянках. У селі є близько ста пропагандистів та агітаторів, діють дві лекторські групи. Жителі села передплачують 5 тис. примірників газет і журналів.
Центрами культурно-освітньої роботи стали 3 сільські і 3 колгоспні клуби, кожний на 300—450 місць, а також 11 бібліотек з книжковим фондом 48 тис. томів. Усі клуби обладнані стаціонарними кіноустановками, тут працюють гуртки художньої самодіяльності. До села приїздять також театральні колективи Запоріжжя, Києва та інших міст країни.
З покоління в покоління передаються духовні надбання народу: пісні і казки, влучне, дотепне й гостре слово. Пристрасні збирачі усної народно-поетичної творчості — студенти Запорізького педінституту записали в Берестовому десятки говірок, приказок і частівок від колгоспниць П. Пилипенко, К. Г. Трегуб та багатьох інших.
Добрі перспективи забудови села у майбутньому. Закінчується спорудження середньої школи, колгоспного будинку культури, ветеринарної лікарні. В найближчі роки будуватимуться приміщення ще одної середньої школи і їдальні для учнів, амбулаторії та вузла зв’язку, сільради тощо. Заплановано також забрукувати 5 км шляхів, прокласти нові тротуари, значно розширити сільський парк.
Окрилені безсмертним вченням марксизму-ленінізму, трудівники села успішно здійснюють програму Комуністичної партії.
О. Г. ЖОГЛО