Новомихайлівка, Чернігівський район, Запорізька область
Новомихайлівка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на Приазовській височині, вздовж похилих берегів балки Бандурки, за 18 км від районного центру Чернігівки. До залізничної станції Токмак — 30 км, стільки ж до станції Пологи. Населення — 2080 чоловік. Сільраді підпорядковано с. Новоукраїнку.
На території села є великі поклади граніту та запаси білої глини, що здавна використовуються як будівельні матеріали.
Заселено цю територію державними селянами навколишньої місцевості у 1853 році з дозволу палати державного майна. На відміну від Михайлівни Мелітопольського повіту поселення назване Новомихайлівкою. За селянами числилось 5914 десятин землі, в т. ч. орної — 4782 десятини, під садибами — 320, під вигонами — 663, непридатної для обробітку — 149 десятин.
Після заснування Новомихайлівки відбувся перший переділ землі. Офіційно наділ на ревізьку душу становив 8 десятин. Але не всі господарства обробляли цю землю. Значна частина селян, не маючи худоби та реманенту, освоювала тільки по 3—5 десятин. Протягом наступних років проводилось ще кілька переділів. У 1874 році землю поділили на наявні душі чоловічої статі, кожному по 4,5 десятини. Зменшення наділів викликало невдоволення значної частини селян, вони зажадали розподілу не на наявні, а на ревізькі душі, на які за 10 ревізьким переписом мало припасти по 8 десятин. 8-десятинного наділу вимагали й солдати, що поверталися в село після служби в армії. 1884 року стався новий переділ, за яким на ревізьку душу нарізано 8 десятин, а на решту чоловічих душ — 2,5 десятини. Селян, які не жили постійно в селі, а саме бідняків, що наймитували у віддалених поміщицьких економіях, землею не наділяли.
У пореформений період, коли хліборобство стало основною галуззю господарства, новомихайлівці сіяли пшеницю, зокрема арнаутку, жито, ячмінь, просо, гречку, кукурудзу, льон та коноплі. Урожайного року десятина пшениці давала 7 чвертей зерна, ячмінь — 15. Село швидко зростало. В 1886 році тут налічувалось 276 дворів, проживало 1979 мешканців, у т. ч. 1007 чоловіків. Значна частина дворів, понад 40 проц., була бідняцькою. Щоб якось обробити свою землю, більшість бідняцьких господарств вдавалася до супряги. В супрязі обробляла землю і значна частина середняцьких дворів. їх в селі було 123, засівали вони по 10—25 десятин. Тільки 41 куркульське господарство мало вдосталь і землі, і знарядь праці. Орендуючи землю у селян, куркулі зосередили в своїх руках близько 80 проц. бідняцьких наділів. В куркульських дворах налічувалося 185 коней і волів, багато сільськогосподарських знарядь. Заможні селяни збирали з десятини по 37 пудів пшениці, 50—68 — вівса і 20—25 пудів жита. Бідняцькі ж господарства, обробляючи землю примітивно, збирали врожаї в 2—3 рази нижчі, ніж куркулі.
Однією з причин зубожіння бідняцьких господарств були численні податки і платежі, які щороку збільшувалися. Якщо в 1872 році державний оброчний податок становив 2840 крб., то в 1885 році мешканці села виплатили викупних, інших казенних, земських, волосних, мирських платежів 8552 крб., або по 13 крб. на рік з ревізької душі і 1,5 крб.— з десятини.
Хоч Новомихайлівка забудовувалася за планом, проте мала вона непривабливий вигляд. У степу, припадаючи до землі, тулилися невеличкі саманні хати і клуні, криті соломою чи очеретом, а між ними стриміли церква, кілька вітряків і корчма.
Про події 1905 року в Петербурзі та інших районах Росії селяни дізнались від учителя місцевої школи С. А. Стародубцева, який розповідав їм про криваву розправу царя з робітниками столиці, читав революційні листівки, брошури, одержувані через Бердянську організацію РСДРП. Місцеві куркулі видали Стародубцева поліції. Він та селяни-бідняки П. П. Скидан, І. С. Степаненко, які допомагали вчителеві у розповсюдженні літератури, були заарештовані.
Класові суперечності на селі дедалі загострювалися. Столипінська аграрна реформа поруйнувала общину, посилила процес класового розшарування. У 1909 році з 352 дворів 62 здавали в оренду всю землю, 54 — частину.
Повітове земство намагалося показати, ніби в селах, зокрема у Новомихайлівці, аграрна реформа дала добрі наслідки. З цією метою воно створило тут т. зв. показові селянські поля. Окремі господарства одержували добірний посівний матеріал, в них застосовувалася передова на той час агротехніка, і, безумовно, господарі їх збирали кращі врожаї, ніж інші селяни. За звітними даними земства, Новомихайлівка вважалася заможним селом. Але в статистичних звітах земства подавалися відомості головним чином про куркульські господарства, отже, показний «добробут» села представляли куркулі.
Напередодні першої світової війни Новомихайлівка була значним волосним селом. Тут налічувалося 379 дворів, проживало 3319 мешканців. Зовнішній вигляд села став дещо кращим. Куркулі спорудили три десятки будинків під черепицею. У заможних селян і в декого з середняків з’явилися фруктові сади. Але бідняцькі хати були ті ж самі саманні. Дуже погано було з водою. Викопані колодязі влітку висихали. Питна вода мала гіркувато-солонуватий присмак, тому використання її у домашньому господарстві ставало просто неможливим. Місцеві власті пробували клопотати про спорудження в Новомихайлівці артезіанської свердловини, але безуспішно.
Виснажлива праця, відсутність гігієни праці й побуту, злидні, постійне недоїдання, погана питна вода були сприятливим грунтом для епідемій. Наприклад, у 1888 році в селі спалахнула епідемія дифтерії, багато людей загинуло. Особливо великою була смертність серед дітей. У 1907 році волосна сходка звернулася до Бердянських повітових земських зборів з проханням відкрити нарешті лікарню в Новомихайлівці. Але земство тільки спромоглося надіслати комісію для вивчення цього питання. Лише через 10 років, у січні 1917 року в Новомихайлівці відкрили фельдшерський пункт.
Не в кращому стані перебувала й народна освіта. 1867 року в Новомихайлівці відкрилася школа грамоти, де дітей вчили два вчителі, піп і дяк. Приміщення школи взимку майже не опалювалося. Губернське управління по кілька місяців не видавало вчителям заробітної плати. Багатьом дітям так і не вдалося закінчити «науку». В перший рік існування школи в ній числилось 109 хлопчиків і 7 дівчаток, а закінчили навчання лише 9 хлопчиків. 1906 року школу закрили. Натомість відкрили дві — земську і церковнопарафіяльну.
Важким тягарем лягла на плечі новомихайлівців перша імперіалістична війна. Майже кожне господарство втратило робочі руки. Селяни змушені були віддавати для потреб царської армії коней, хліб, м’ясо, вовну, теплі речі. Нестача робочої сили, тягла, посівного матеріалу призвела до того, що половина земель пустувала. Ось чому трудове селянство Новомихайлівки радо зустріло звістку про повалення царизму. У селі відбулися багатолюдні збори. З постаменту скинуто статую царя. «Немає більше царів — геть і статую!» — говорили селяни.
Бідняки Новомихайлівки незабаром впевнилися, що Тимчасовий уряд — не захисник інтересів трудящих, замість землі, поліпшення умов життя від них вимагали нових податків, нових поборів. З перемогою Великого Жовтня у Новомихайлівці утворилися місцеві органи влади — ревкоми. Вони запроваджували в життя декрети Радянської влади; вилучали надлишки землі у куркулів і розподіляли її між біднотою, реквізували у них продовольство для трудящих промислових міст країни. За хліб, що був відправлений голодуючим, селяни Бердянського повіту, в т. ч. новомихайлівці, одержали 14 вагонів з сільськогосподарськими машинами, залізом мануфактурою.
В квітні 1918 року село захопили австро-німецькі окупанти. Почалися грабунки. Окупанти забирали худобу, фураж, зерно; награбоване відправляли до Німеччини. Тільки в листопаді 1918 року кайзерівці залишили Новомихайлівку. Однак трудящі села аж до кінця 1920 року не мали можливості в мирних умовах будувати нове життя, оскільки територія півдня України, в т. ч. Новомихайлівка, була ареною запеклих битв.
Наприкінці 1918 року село захопили білогвардійці з експедиційного корпусу генерала Тілло. Вони жорстоко розправилися з активістами, грабували населення, примушували юнаків служити в їхній армії. 15 березня 1919 року частини 3-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії визволили Новомихайлівку. У середині червня 1919 року тут з’явилися денікінці. Під натиском червоних військ вони залишили село у січні 1920 року.
Протягом 1919 року до Новомихайлівки кілька разів вдиралися банди Махна. Нападаючи зненацька, махновці грабували населення, розправлялися з тими, хто співчував Радянській владі. В один з наскоків вони схопили місцевих жителів — активістів І. І.Кисіля та Я. Г. Щербаня, відрубали їм руки і ноги, а потім стратили. У січні 1920 року кіннотники групи В. М. Примакова завдали махновським бандам великої поразки.
Влітку 1920 року південний район новоутвореної Олександрівської губернії став прифронтовою смугою в боях Червоної Армії з Врангелем. На початку червня Новомихайлівку захопила врангелівська Чеченська дивізія, у селі стояв її штаб. В ніч на 10 червня червоні кіннотники з 3-ї бригади 2-ї кавалерійської дивізії ім. Блінова раптово наскочили на розташовану в селі дивізію. Операція була ретельно підготовлена. Обмотавши копита коней ганчірками, а колеса тачанок — соломою, червоні бійці нечутно підібралися до ворожого штабу. Успіх був цілковитий. У полон потрапив командир Чеченської дивізії генерал Ревишин.
Остаточно визволено село від врангелівців 27 жовтня 1920 року військами 7-ї кавдивізії 27-ї бригади червоних військ.
В роки боротьби з білогвардійцями Трудящі Новомихайлівки допомагали Червоній Армії продовольством, підводами. В боях проти Денікіна і Врангеля у лавах червоних військ билися 146 новомихайлівців.
4 грудня 1920 року відновив роботу Новомихайлівський ревком. Його очолив К. Сизоненко. 1920 року Новомихайлівка стала волосним центром. З лютого 1921 року тут відбувся волосний з’їзд сільських Рад; до складу волосного виконавчого комітету увійшли місцеві активісти, головою виконкому став К. Ф. Кобзар. З’їзд звернувся до робітничо-селянського уряду з проханням якомога швидше провести землевпорядкування, допомогти бідноті реманентом, кіньми. В свою чергу делегати запевнили, що вони вживуть необхідних заходів щодо виконання вказівок робітничо-селянського уряду в проведенні державної розверстки, боротьби з господарською розрухою, бандитизмом, дезертирством. Було прийнято також постанову про відкриття в приміщенні колишнього кредитного товариства сільського будинку ім. Т. Г. Шевченка.
Партійний осередок у селі організувався в травні 1921 року у складі п’яти комуністів. Секретарем його став Є. Д. Сиводід, член партії з 1918 року. Втому ж році виник і комсомольський, який об’єднав 15 молодих селян-незаможників. Секретарем осередку комсомольці обрали П. Н. Пастушенка. Комсомольці активно допомагали комуністам при вирішенні найважливіших завдань.
Наприкінці 1920 року у Новомихайлівці створено комітет незаможних селян. Головою КНС обрали Г. Ф. Кобзаря. Одним з невідкладних завдань було вирішення земельного питання. Комісія наділяла землею в першу чергу червоноармійців та бідноту. Селяни одержали по дві десятини на їдока. Жінки, як повноправні громадяни, вперше одержали землю з рук Радянської влади. Другим невідкладним завданням була ліквідація розрухи і голоду. Голод став страшним бичем на шляху економічного відродження села. Понад 300 жителів Новомихайлівки голодувало, 700 — їли хліб, в якому було 75 проц. різних домішок. Органи місцевої влади у ті дні робили все можливе, щоб врятувати життя дітей, дорослих. За рішенням сільського сходу виконком вилучив церковні цінності і передав їх банкові, щоб придбати хліб для голодуючих. В селі відкрилися пункти допомоги найбільш потерпілим від голоду. Вилучався хліб у куркулів, які, пройняті ненавистю до Радянської влади, приховували, навіть знищували зерно.
Долаючи труднощі, викликані розрухою і голодом, сільвиконком, партійна і комсомольська організації, комітет незаможних селян розгорнули боротьбу за те, щоб навесні 1922 року засіяти розорану землю. Велику допомогу в цьому подала держава через сільськогосподарську кооперацію, організовану на початку 1922 року.
1922 рік видався врожайним, завдяки чому становище помітно поліпшилося. На той час у Новомихайлівці працювало вже 12 вітряків, дві олійниці, три кузні, відкрилися кооперативні крамниці. Щотижня відбувалися базари. Комуністи, комсомольці і активісти КНС виявили турботу про навчання дітей: почала працювати чотирирічна школа, відчинила двері бібліотека.
Незважаючи на часткові успіхи, стан господарства був тяжким. З 7148 десятин землі, які 1924 року були в індивідуальному користуванні селян, більшість оброблялась на низькому агротехнічному рівні, використати трактори, жниварки й сівалки на дрібних селянських наділах було важко і непродуктивно. Ось чому комуністи, керуючись вченням Леніна щодо соціалістичної перебудови села, наполегливо провадили роботу серед селян по залученню їх до колективних методів господарювання. 1924 року в селі виникла перша комуна — «Червоний прапор». Вона одержала від держави 2 тис. карбованців допомоги для придбання реманенту та тягла.
Щоб наочно переконати селян у перевагах господарювання на великих ділянках землі, де можна застосовувати агрономічну науку, техніку, в селі 1925 року створили т. з. зразкове поле. Згодом на цих землях організувалося три виробничі кооперативні товариства.
1928 року, крім трьох кооперативів, існувало три товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи) та п’ять садово-виноградарських колективних господарств. ТСОЗи хоч і були невеликими, об’єднували по 15—17 дворів, а все ж вони мали можливість раціонально використовувати трактори, запроваджувати агротехніку.
У 1929—1930 рр. в Новомихайлівці організовуються три колгоспи: ім. Леніна, «Жовтень», «Перший Новомихайлівський». Комуністи, комсомольці першими вступили до артілі.
Куркулі всіляко шкодили молодим колективним господарствам: ширили антирадянські плітки, отруювали худобу, знищували зерно, псували реманент. В 1932 році, за вимогою селян, найбільш злісні з них були вислані за межі району.
Велику допомогу в організаційному зміцненні новомихайлівських колгоспів подали комуністи-двадцятип’ятитисячним, що прибули сюди з Донбасу. Ф. Г. Чернишов очолив колгосп «Жовтень», Г. П. Фроликов став головою колгоспу «Перший Новомихайлівський». Головою колгоспу ім. Леніна був житель Новомихайлівки Н. К. Пастушенко. Всебічна допомога колгоспам з боку Комунарівської МТС, що була утворена в Новомихайлівці в 1934 році, дала змогу колгоспам села подолати перші труднощі. Політвідділ МТС провадив широку агітаційну роботу серед селян, організував змагання, добирав кадри. Механізація трудомістких процесів виробництва, насамперед таких, як оранка, боронування і жнива, сприяли підвищенню врожайності, продуктивності праці та збільшенню прибутків артілей. Якщо в перші післяреволюційні роки в селі збирали не більше як 8 цнт зерна з гектара, то в роки перших довоєнних п’ятирічок урожай подвоївся. В 1939 році, наприклад, одержали пересічно по 16,3 цнт пшениці з га, по 19 цнт ячменю, по 9,7 — соняшнику. Зростало й тваринництво. У кожному колгоспі були створені ферми великої рогатої худоби та свиноферми. Колгоспи своєчасно виконували плани хлібозаготівель, продажу державі тваринницької продукції.
Труд колгоспників винагороджувався все зростаючою вагомістю трудодня. В колгоспі «Перший Новомихайлівський» колгоспники одержали на трудодень по 4 кг зерна і 2,5 крб. грішми. Член артілі Я. Коваленко одержав за свою працю 260 пудів хліба і 2289 крб., А. Гринь — 216 пудів зерна і 1908 карбованців.
Колгоспний лад перекував психологію селянина. Колишній одноосібник, інтереси якого обмежувалися рамками власного господарства, став селянином-колективістом. Праця для людей стала справою честі. По 4,4—5 тис. кг молока одержували доярки від корови щороку на фермі племінної худоби у колгоспі ім. Леніна. Бригадира доярок П. І. Івашину — невтомну трудівницю, ініціатора багатьох корисних починань знали далеко за межами області. Комбайнер І. Ф. Шевченко в 1938 році зібрав 810 га пшениці і став учасником ВСГВ. У тому ж році його нагородили орденом Леніна. За зразкову працю на конефермі в колгоспі «Перший Ново-михайлівський» конюх А. П. Гринь теж був затверджений учасником ВСГВ на 1941 рік.
Самовіддана праця людей, піднесення економіки сприяли зростанню добробуту й культури трудящих Новомихайлівки. У передвоєнні роки село мало гарний зовнішній вигляд. Виросли квартали нових будинків під залізом і шифером, насаджено багато садів.
Значно поліпшилась охорона здоров’я трудящих. У 1925 році в Новомихайлівці відкрився медичний пункт, згодом амбулаторія. В 1934 році почала діяти лікарня на 10 ліжок, де працювали лікар, фельдшер, акушерка, медсестра.
Великі зміни відбулися в галузі народної освіти. В селі почали працювати гуртки по ліквідації неписьменності серед дорослих. Все ж на кінець двадцятих років у Новомихайлівці налічувалося 326 неписьменних. В 1930 році в селі відкрилась семирічна школа, яку 1935 року реорганізували на середню. Через рік вона переселилася у нове чудове приміщення. В школі здобували освіту 400 дітей, в ній працювало 17 учителів. Діти шкільного віку були повністю охоплені навчанням. На кінець другої п’ятирічки з неписьменністю було покінчено. За роки передвоєнних п’ятирічок у Новомихайлівці було відкрито 4 клуби: сільський і три колгоспні. В сільському клубі з залом на 200 місць працював драматичний гурток, яким керував колгоспник —активіст В. М. Задорожний. В 1937 році клуб придбав кіноустановку.
З тривогою і болем зустріли новомихайлівці звістку про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. В перші дні війни більшість чоловіків призовного віку пішла на фронт. Усі роботи по збиранню врожаю лягли на плечі жінок. І все ж зібрали і здали хліб державі своєчасно. В липні 1941 року в селі було сформовано загін народного ополчення на чолі з місцевим жителем комуністом А. І. Гринем.
7 жовтня 1941 року Новомихайлівку окупували фашисти. Відрізаний зі сходу ворожими військами, загін народного ополчення не встиг відступити. А. І. Гринь був схоплений гітлерівцями, відправлений до концтабору і там загинув.
Близько двох років лютували в селі фашистські окупанти, забираючи у населення найостанніше, жорстоко переслідуючи за будь-яке порушення наказів. За цей час до Німеччини було вивезено 160 юнаків і дівчат.
19 вересня 1943 року радянські війська визволили село. Відступаючи, окупанти спалили приміщення середньої школи, лікарню, крамниці, млини, колгоспні ферми, кілька будинків колгоспників. В артілі «Жовтень» вони постріляли всю худобу і птицю. Збитки, завдані фашистськими окупантами селу і колгоспам, становили 45,5 млн. карбованців.
В боях за Новомихайлівку загинуло 73 радянські бійці, серед них українці, росіяни, киргизи, туркмени. На могилі загиблих споруджено гранітний пам’ятник. Для новомихайлівців стало традицією щороку, в День Перемоги, збиратися на мітинг біля дорогої могили.
950 новомихайлівців бились на фронтах Великої Вітчизняної війни. 256 з них нагороджені бойовими орденами і медалями. В боях з фашистами не раз відзначався уродженець села І. Д. Мерзляк. Біля села Осинового на Харківщині 9 березня 1943 року танковий екіпаж під командуванням І. Д. Мерзляка знищив 5 ворожих танків, шість гармат польової артилерії, 8 вогневих точок, понад 30 гітлерівців. У цьому бою І. Д. Мерзляк загинув. Посмертно його удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
253 мешканці села загинули на війні. Смертю хоробрих полягли секретар комсомольської організації села 20-х років П. Н. Пастушенко, перший механізатор колгоспу ім. Леніна Д. І. Одинець.
Після визволення села новомихайлівці приступили до відбудови зруйнованого господарства. Усе доводилось починати спочатку. Не було тяглової сили, необхідної сільськогосподарської техніки. В колгоспі «Перший Новомихайлівський» залишились пара коней та зіпсований трактор. Вся робота по відбудові колгоспів і обробітку землі знову лягла на плечі жінок і підлітків. В 1944 році Чернігівський райвиконком прийняв постанову про звільнення від обов’язкових поставок 146 господарств колгоспників Новомихайлівки, головним чином сімей фронтовиків. Держава надала колгоспам довготерміновий кредит на придбання худоби. Райвиконком виділив 6606 карбованців на організацію підсобного господарства Новомихайлівської лікарні.
Колгоспники обробляли поля, використовуючи власних корів, а то й вручну. Закінчивши навесні 1944 року посів ярих культур та соняшнику, колгоспниці відразу готували грунт під кукурудзу, очищали поля від бур’янів. На ручних візках вивозили гній на поля. Тому врожай наступного 1945 року по колгоспах «Перший Новомихайлівський» та «Жовтень» становив 9 цнт зернових, 18 цнт кукурудзи, 8 цнт соняшнику. Надій від корови дорівнював 1320 кг молока. Трудівники артілей вибороли це у наполегливій, невтомній праці.
Радянський уряд відзначив самовіддану працю кращих трудівників Новомихайлівки. Медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» було нагороджено 33 колгоспники, серед них ланкові Г. Ю. Дмитренко, М. Мерзляк, Я. А. Педорець, конюх Я. О. Одинець.
Незважаючи на воєнний час, Радянська держава дбала про охорону здоров’я селян, про налагодження регулярного навчання дітей. Вже в листопаді 1943 року відновила роботу амбулаторія. Почав працювати і Новомихайлівський зооветпункт, що обслуговував 11 колгоспів району. 254 учні з Новомихайлівки сіли за парти неповної середньої та початкової шкіл.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни трудящі Новомихайлівки активно включилися у боротьбу за виконання планів першої післявоєнної п’ятирічки. Новомихайлівці взяли на себе чималі зобов’язання по збору зерна, розвитку тваринництва тощо. Договором з Новогригорівською сільрадою передбачалось озеленити село, спорудити два стави.
Плани відбудови сільського господарства, завдяки зусиллям трудівників села і допомозі держави, успішно виконувались. Вже 1948 року в колгоспах з’явились тваринницькі ферми. Зросла і продуктивність тваринництва. Вихід молодняка пересічно по всіх колгоспах села становив у 1948 році 83 телят на 100 корів. Надої молока того року дорівнювали 1600 літрам від корови. Сільгоспартіль «Жовтень» по поголів’ю рогатої худоби і вівцях план 1948 року значно перевиконала. В соціалістичному змаганні сільрад за друге півріччя 1948 року Новомихайлівська сільрада посіла одне з перших місць по продуктивності тваринництва, посіву озимих, піднятті зябу, заготівлі кормів та по шляховому будівництву.
В боротьбі за виконання п’ятирічки були визнані переможцями передові колгоспники Новомихайлівки: свинарка артілі ім. Леніна Є. Д. Бережна, що одержала по 17 поросят від свиноматки, пташник колгоспу «Жовтень» Я. О. Одинець, який перевиконав план по збиранню яєць, та ін. передовики. Долаючи труднощі, новомихайлівці до 1950 року перевершили довоєнний рівень виробництва сільськогосподарської продукції.
В серпні 1950 року відбулося об’єднання господарств села. Утворилося два колгоспи — «Жовтень» та ім. Леніна. Це мало позитивний вплив на розвиток господарства. На кінець другої післявоєнної п’ятирічки врожайність озимої пшениці становила 16 цнт з га, кукурудзи — більш ніж подвоїлася, а соняшнику — досягла 19,2 цнт. У 1,2—1,5 раза збільшилося виробництво продукції тваринництва. Середньорічний надій молока від фуражної корови підвищився до 2300 кг. Зростали й прибутки господарств. 1958 року вони становили в артілях «Жовтень» та ім. Леніна відповідно 3,4 і 4,9 млн. крб. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва 8 трудівників села були нагороджені орденами і медалями.
Ініціаторами змагання колгоспників за високі врожаї, розвиток тваринництва були комуністи. В селі три парторганізації — дві колгоспні й територіальна. Комуністи, розставлені на найважливіших ділянках, усюди виступали поборниками нового, передового. Особливою активністю відзначилася партійна група в тракторній бригаді, очолюваній І. Д. Жоглом. Тут всі комуністи показували приклад у праці: перевиконували норми виробітку, боролись за високу якість робіт. З їх ініціативи було зразково обладнано польовий стан, провадилась велика агітаційна та виховна робота. Територіальна парторганізація створила лекторську групу у складі 9 чоловік. Лектори і доповідачі часто виступали на фермах, у майстернях, на польових бригадних станах.
Комуністи, комсомольці, активісти сільської Ради по-бойовому мобілізували трудівників села на успішне здійснення завдань семирічного плану розвитку народного господарства у 1959—1965 рр. У перший рік семиріччя колгоспи Новомихайлівки об’єдналися в одне велике господарство — колгосп ім. Леніна. Новоутворена сільгоспартіль мала 9017 га землі, з них — 6661 га орної. Основними напрямами виробництва стали рільництво та молочнотоварне тваринництво.
В роки семирічки і нової п’ятирічки в колгоспі ім. Леніна широко розгорнулось соціалістичне змагання між виробничими колективами та окремими трудівниками. Не раз перемагала в змаганні телятниця О. Г. Данильченко, яка домоглася середньодобового приросту кожного теляти 730 грамів. За 20 післявоєнних років вона виростила 2 тисячі телят. Добре трудилася свинарка М. С. Одинець, в її групі свині щодоби прибавляли 480 грамів. Ім’я однієї з найбільш шанованих трудівниць артілі — Г. П. Прядко, яка рік у рік вирощувала по 50—80 цнт кукурудзи на кожному гектарі, занесено до обласної Книги пошани. 1966 року за досягнуті успіхи партія та уряд нагородили орденами і медалями 10 колгоспників Новомихайлівки. Орденом Леніна нагороджено тракториста М. С. Шерстюка.
Партійні організації села по-бойовому організували соціалістичне змагання хліборобів за гідну зустріч двох великих дат — 50-річчя Жовтня і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Змагання це кожного року приносило нові виробничі перемоги. В 1967 році колгосп ім. Леніна досяг високої рентабельності господарства — 76 проц. 1969 року, незважаючи на дуже несприятливі кліматичні умови, колгоспники артілі виростили по 17,5 цнт зернових, 20,4 цнт кукурудзи, 18,3 — соняшнику з кожного гектара посіву. Колгосп вчасно виконав план продажу державі м’яса, а до 25 грудня — план продажу молока. На кінець 1969 року на колгоспних фермах було 2780 голів великої рогатої худоби. Прибуток цього року перевищив 2 млн. крб. Колгосп ім. Леніна — високомеханізоване господарство. На його ланах і фермах працює 55 тракторів, 26 різних комбайнів, 34 вантажні автомашини. Професія механізатора стала тут провідною. В артілі трудяться 3 інженери, стільки ж механіків, 72 трактористи, 35 комбайнерів, 34 водії автомашин.
Питання виробництва були в центрі уваги партійної організації колгоспу ім. Леніна. В 1966 році, щоб подолати відставання у тваринництві, парторганізація вжила відповідних заходів. На постійну роботу на ферми були послані комуністи, організована зооветеринарна робота, поліпшена племінна справа. На фермах, у літніх тваринницьких таборах працювали спеціальні штаби. Наслідки вжитих заходів виявились вже через рік: у 1968 році артіль змогла повністю виконати план виробництва усіх видів продукції тваринництва і продажу її державі.
В селі провадиться інтенсивне будівництво господарських, побутових, культурних об’єктів, зокрема, споруджено приміщення 7 тваринницьких ферм, 25 житлових будинків колгоспників, двоповерховий будинок правління, 3 нові крамниці тощо.
Новомихайлівка — красиве сучасне село. На рівних вулицях вишикувалися кам’яні будинки, вкриті залізом чи шифером, усюди багато зелені, поліпшилося водопостачання, насаджено парк. Прикрашають село новий сільмаг, будинок комбінату побутового обслуговування, будинки сільської Ради, відділення зв’язку. На благоустрій села щороку витрачається понад 20 тис. карбованців.
Величезну роль у господарському і культурному будівництві, поліпшенні побуту відіграє сільська Рада депутатів трудящих. На своїх сесіях Рада обговорює животрепетні питання: про культуру землеробства, організацію торгівлі в полі, всеобуч і підготовку шкіл, діяльність культосвітніх закладів тощо. З ініціативи депутатів проведено чималу роботу по впорядкуванню села.
Щороку зростає достаток сільських трудівників. Кожна колгоспна родина має цегляний чи обличкований будинок з добре умебльованими кімнатами, присадибну ділянку з допоміжним господарством. До послуг населення чотири крамниці. Колгоспники і службовці пенсійного віку одержують пенсії.
Значно поліпшилося медичне обслуговування. В селі працює лікарня на 25 ліжок, обладнана сучасним устаткуванням, амбулаторія, аптека. Медичну допомогу трудящим подають 2 лікарі та 13 чоловік середнього медичного персоналу. За рахунок колгоспної профспілкової організації щороку в санаторії і будинки відпочинку їздять 10—15 колгоспників. Є в селі дитячі ясла і садки на 100 місць.
Чималі досягнення в галузі народної освіти. До 1951 року в Новомихайлівці була семирічна школа. Діти вчилися в пристосованому до занять приміщенні. У 1949/50 навчальному році школу відвідували 278 учнів, їх навчали 12 учителів, у 1969/70 році в 15 світлих просторих класах і кабінетах середньої школи здобувають освіту 432 учні, їх навчає й виховує 31 педагог.
За роки Радянської влади з випускників місцевої школи 48 стали вчителями, 30 — інженерами, 10 — лікарями, 10 — агрономами, 22 — офіцерами Радянської Армії.
З кожним роком повніше задовольняються культурні запити трудівників села. Щовечора гостинно відчиняються двері сільського та колгоспного клубів, які разом вміщують 400 чоловік. Тут працюють п’ять гуртків художньої самодіяльності — хоровий, хореографічний, музичний, драматичний та художнього читання. В їх роботі беруть участь 150 чоловік. Тричі на тиждень демонструються нові кіно фільми. Книги, журнали й газети увійшли в побут колгоспників. У трьох бібліотеках села з фондом 7,5 тис. примірників — понад тисячу постійних читачів. У 1969 році в Новомихайлівку надходило 2745 примірників періодичних видань.
Змістовну ідейно-виховну та пропагандистську роботу на селі провадить організація товариства «Знання». В її складі 28 лекторів. 1969 року вони прочитали близько 260 лекцій на найрізноманітніші теми.
У Новомихайлівці люблять спорт. Фізкультурний колектив колгоспу ім. Леніна об’єднує 310 юнаків і дівчат. Працюють футбольна, волейбольна, легкоатлетична команди, секції з шахів і шашок. У спортивному колективі — майстер спорту легкоатлет І. А. Таран і першорозрядник шахіст О. А. Псьол.
Міцно увійшли в життя села нові радянські звичаї та обряди. Новомихайлівці відзначають щороку День пам’яті (9 травня), посвячення у хлібороби, комсомольські весілля, свято хлібороба, вечори трудової та бойової слави. Цікаво проходять вечори зустрічей представників різних поколінь, на яких комуністи старшого покоління, що своїми руками будували сьогоднішнє життя, передають молоді та дітям свій досвід, розповідають про боротьбу людей за щасливе майбутнє. Естафету приймають надійні, молоді руки.
К. І. КЛИМЕНКО, П. Т. КРИВЧИК