Велика Білозерка, Кам’янсько-Дніпровський район, Запорізька область
Велика Білозерка — село, центр Червоної та Великобілозерської сільських Рад. Розташована за 38 км на південь від районного центру Кам’янки-Дніпровської і 56 км на захід від залізничної станції Пришиб. Населення — 11,7 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Качкарівка і Новопетрівка.
Територія, на якій розташоване сучасне село, була заселена з давніх часів, про що свідчать археологічні знахідки. Понад Білозерською балкою тягнуться кургани, частина яких розкопана. Тут виявлені поховання доби бронзи (III—І тисячоліття до н. е.)1. В курганах, відомих під назвами Цимбалка, Мала Цимбалка, Орел, Чмирова могила виявлені багаті скіфські поховання з золотими прикрасами (V—III, а також VIII—VII ст. ст. до н. е.). У Чмировій могилі, в окремій камері, знайдено також поховання коней.
Тривалий час у придніпровському степу через спустошливі набіги кочівників-татар постійних поселень не було, за винятком зрідка розкиданих зимівників запорізьких козаків. У 1736 році, під час походу на Крим російської армії під командуванням Мініха, на березі річки Білозерки споруджено кілька тимчасових мостів для переправи військ. Щоб захистити переправи від татар, збудували фортецю з ретраншементом і редутами. Гарнізон, що залишався тут, перебував на утриманні Запорізького кошу.
Після приєднання в 1783 році Криму та північної Таврії до Росії в цій місцевості почали виникати поселення. Саме на цей час і припадає заснування Великої Білозерки переселеними сюди державними селянами з Полтавської та Чернігівської губерній, які побудували тут 30 землянок уздовж річки Білозерки. Поселення дістало назву за найменуванням річки. На відміну від сусіднього однойменного села, розташованого вище за течією річки, полтавці та чернігівці почали називати своє село Нижньою або Великою Білозеркою. Згодом за ним остаточно закріпилась ця назва. У 1804 році сюди прибула нова група поселенців із Загрудної та інших слобід Зіньківського повіту Полтавської губернії. Село зростало й далі за рахунок нових груп переселенців. У 1845 році тут утворилася сільська община. На початку 70-х років XIX ст. у Великій Білозерці налічувалось 900 дворів, проживало 7513 чоловік.
Основним заняттям жителів села було вівчарство. Цьому сприяли безкраї степові простори. Великої рогатої худоби було мало. Хліборобство відігравало тут другорядну роль. Його розвиток значною мірою гальмувався нестачею тягла, що утруднювало розорювання цілини. До того ж внутрішній ринок був ще обмеженим, зернові вирощували головним чином для задоволення власних потреб. Тільки після реформи 1861 року основним напрямком господарства стало хліборобство. Внаслідок щорічного зростання посівних площ під зерновими культурами в селі все гостріше відчувалася нестача землі. У 1881 році сільська сходка запропонувала бажаючим переселитися на віддалені польові смуги: 252 родини того ж року заснували нові села Корніївку і Гаврилівку.
Оскільки Велика Білозерна простягалася майже на 25 км, приписану до сільської общини землю було розподілено за парафіями. З того часу в селі існували самостійні Петропавлівська, Покровська та Преображенська общини. На ревізьку душу припадало по 8 десятин, а не ревізьку (тобто на тих чоловіків, хто народився після ревізького перепису 1858 року) — по 3,1 десятини.
З розвитком капіталізму дедалі посилювалося класове розшарування селянства. Агротехніка землеробства була примітивною, врожаї низькими. У кращі роки з десятини пересічно збирали по 10 чвертей пшениці, а в інші — лише 1—З чверті. Бідняцькі господарства, які не мали тягла і сільськогосподарського реманенту, розорялися. У 1884 році в селі налічувалося 1510 дворів, проживало 9497 чоловік. З усієї кількості господарств 105 зовсім не мали посівів, 113 — сіяли менше 5 десятин, 302 — засівали до 10 десятин, а 722 — до 25 десятин. В селі виділилася заможна верхівка. По 25—50 десятин землі засівали 234 родини, а 34 мали більш як по 50 десятин і застосовували найману працю.
Про глибоке класове розшарування селян свідчив також нерівномірний розподіл тягла та реманенту. 399 бідняцьких господарств зовсім не мали засобів обробітку землі, а 138 — робочої худоби. Вони змушені були наймати тягло та інвентар або об’єднуватися у супряги. 455 середняцьких господарств були маломіцними і теж об’єднувалися для обробітку своїх наділів. Водночас на кожне з 268 куркульських господарств припадало по 7 коней та волів; сільським багатіям належали всі 72 жниварки, які були в селі, та інший сільськогосподарський реманент.
У 80-х роках XIX ст. Велика Білозерка була одним з трьох сіл у Мелітопольському повіті, які славились садами та городами, що займали тут понад тисячу десятин землі.
Селяни Великої Білозерки сплачували велику кількість податків. У 1884 році, наприклад, сума викупних платежів, державних земельних та інших податків становила 42,4 тис. крб. На ревізьку душу припадало 8,8 крб., а з кожної десятини землі — 1,2 крб. На бідноту податки лягали важким тягарем.
Масове зубожіння бідняцьких верств населення, посилення експлуатації були причиною селянських заворушень у роки першої російської революції. Формуванню класової свідомості трудового селянства сприяла більшовицька пропаганда. На початку 1905 року у Великій Білозерці вперше з’явилися більшовицькі прокламації, що закликали селян силою захоплювати поміщицьку землю, готуватися до збройного повстання проти царизму. 23 жовтня 1905 року до села повернувся І. Михало, який до цього працював на чавуноливарному заводі Лібермана в Мелітополі. Там він вступив у члени РСДРП. За дорученням Мелітопольської організації РСДРП І. Михало розповсюджував у селі листівки, роз’яснював селянам, якими шляхами потрібно боротися проти самодержавства. 9 грудня 1905 року бідняки Великої Білозерки та сусідніх сіл Іванівки і Кам’янки розгромили економію поміщиці Ковалевської, а 14 грудня 1905 року разом з селянами Новопетрівки — маєток поміщика Шредера. Повсталі поділили хліб і худобу, спалили поміщицькі садиби.
Царизм жорстоко придушив селянські виступи. Активних учасників розгрому панських економій заарештували й вислали до Сибіру. Жителя Великої Білозерки О. А. Мироненка засудили на довічну каторгу, тільки після Лютневої революції 1917 року він повернувся до рідного села. Селянські виступи тривали й далі. У березні 1907 року селяни відмовилися дати царським стражникам підводи, за що були піддані екзекуції.
У 1906 році у селі власті почали активно впроваджувати столипівську аграрну реформу. Наслідком її здійснення було ще більше зубожіння бідняків. Тільки 296 господарств закріпили наділи у приватну власність, 838 — мали менше 10 десятин. Хлібороби обробляли землю за правилами і звичаями, наслідуваними від дідів. Через низьку культуру землеробства врожаї були низькими.
В селі існували гончарний, теслярський, ковальський, бондарний, стельмаський та інші промисли.
З початком світової імперіалістичної війни значну кількість чоловіків мобілізували до армії. Понад 200 жителів Великої Білозерки загинуло на фронті, чимало повернулося каліками.
Непривабливий вигляд мала Велика Білозерка. Тільки багатії мали добротні будинки, трудове ж селянство тулилося в землянках та критих соломою або очеретом саманних хатах, безладно розкиданих обабіч брудних вулиць.
Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. Тільки на початку XX ст. у Великій Білозерці відкрили амбулаторію. Один лікар, два фельдшери та акушерка обслуговували дільницю, до якої належало 8 населених пунктів з 22,6 тис. чоловік населення.
Не краще було і з народною освітою. Лише через 60 років після заснування села тут з’явилося парафіяльне училище, а перша земська однокласна школа на 80 дітей була відкрита 1865 року. Через чотири роки відкрито ще одну таку школу. У 1883 році у Великій Білозерці діяли три початкові школи, в яких навчалося 260 учнів, в т. ч. 20 дівчаток. Школи перебували в жалюгідному стані. Взимку класні кімнати не опалювалися, за кожною партою замість 5 сиділо по 8 учнів. Рівень грамотності населення був низьким. У 1884 році з 9,5 тис. жителів села вміли читати й писати 908 чоловіків і 385 жінок. У 1912 році в селі діяло 7 земських народних училищ, в яких навчалось 537 дітей. Завершили ж учбовий рік всього 50 учнів.
Не змінилося становище трудящого селянства і після Лютневої буржуазно-демократичної революції. У період між лютим і листопадом 1917 року більшовики Мелітополя та Олександрівська провадили активну агітаційну роботу серед селян. Влітку 1917 року у Великій Білозерці виникла група співчуваючих більшовикам, до якої входили батраки, селянська біднота і солдати, що повернулися з фронту.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни-бідняки О. А. Мироненко, Д. В. Шкурко, М. К. Булах, А. В. Ялівець, К. С. Ємець та інші при підтримці бідняків і наймитів на початку грудня 1917 року створили ревком, який почав запроваджувати в життя декрети Радянської влади, зокрема Декрет про землю. 21—23 січня 1918 року в роботі повітового з’їзду Рад, який проходив у Мелітополі, взяли участь представники і Великої Білозерки. По земельному питанню було ухвалено рішення керуватися інструкцією, затвердженою В. І. Леніним. Ревком, очолений Д. М. Сахном, провів облік поміщицьких і нетрудових куркульських земель та майна, і приступив до розподілу їх серед найбіднішого селянства. Багато уваги приділялося заготівлі хліба для Червоної Армії та промислових міст.
У квітні 1918 року село захопили австро-німецькі війська. Окупанти переслідували борців за перемогу Радянської влади, грабували населення, вивозили продовольство на станцію Пришиб і в порт Кам’янку-на-Дніпрі для відправки до Німеччини. В умовах підпілля Великобілозерський ревком створив для боротьби з німецькими окупантами і гетьманцями партизанський загін. В числі організаторів загону були голова ревкому д. м. Сахно, член ревкому А. П. Ситий та інші. Партизани підтримували зв’язок з загонами сусідніх сіл, часто нападали на окупантів, відбивали у них валки з награбованим майном. Як тільки окупанти залишили село, партизани одразу ж зайняли його. Волревком організував поповнення загону новими бійцями. На той час Великобілозерський партизанський загін об’єднався з загоном села Верхній Рогачик. Командиром об’єднаного загону став І. С. Мойсеєнко (пізніше генерал Радянської Армії). Штаб загону розташувався у Великій Білозерці. У січні—лютому 1919 року загін разом з партизанами Михайлівни, Балок та інших сіл успішно обороняв Михайлівну від денікінських військ генерала Тілло. З підходом сюди в березні того ж року групи радянських військ під командуванням П. Ю. Дибенка ворог був розгромлений, його рештки відкинуто до Криму. З білозерських партизанів та нових добровольців сформувалось ядро 1-го Українського полку 2-ї бригади щойно створеної 1-ї Задніпровської радянської дивізії, яка уславила себе в боях з денікінцями.
В березні того ж року оформилась Великобілозерська партійна організація, склад якої 24 березня 1919 року затверджено на засіданні Мелітопольського повітового комітету партії.
Волревком і партосередок розгорнули роботу по збору продовольства для голодуючих промислових міст півночі країни, знову приступили до вирішення земельного питання, але закінчити цієї роботи не змогли, бо в червні 1919 року село захопили денікінці.
У січні 1920 року, відразу ж після визволення села від білогвардійців, відновилась діяльність волревкому, а потім і партійного осередку, який об’єднував 11 комуністів. До його складу входили Д. В. Шкурко, А. В. Ялівець, І. Е. Лісничий та інші. Ревком та партійний осередок організували комітет бідноти на чолі з С. А. Хорольським. А невдовзі — у лютому 1920 року в селі була створена і комсомольська організація. До її складу ввійшло 17 юнаків і дівчат. Комсомольський осередок очолив С. Г. Максименко. Волревком, комсомольці, комбід організували допомогу продовольством Червоній Армії, сім’ям червоноармійців, а також провели добровільний збір хліба для голодуючих північних районів країни.
Улітку 1920 року село захопили війська Врангеля. Ревком та комуністи, що перебували в підпіллі, активно допомагали загонам Червоної Армії у боротьбі з контрреволюцією. Восени того ж року частини 2-ї Кінної армії, зокрема 2-ї та 16-ї кавалерійських дивізій, кілька разів займали Велику Білозерку. 27 жовтня 1920 року червоні кіннотники остаточно визволили село від білогвардійців.
У роки громадянської війни трудящі Великої Білозерки внесли вагомий вклад у розгром сил контрреволюції. За героїзм у боротьбі проти ворогів молодої Радянської республіки бійця 520-го полку 58-ї дивізії, жителя Великої Білозерки А. Л. Сидорця у 1919 році нагороджено орденом Червоного прапора. Мужньо бився з контрреволюцією також М. А. Ткаченко. У 1928 році, в день 10-х роковин Червоної Армії, його нагороджено іменним годинником з написом «Стійкому захисникові пролетарської революції — від РВР СРСР». У боротьбі з ворогами Радянської влади відзначилися також великобілозерці воїни Червоної Армії Д. М. Сахно, І. П. Тарасенко та інші. Напередодні 50-х роковин Великого Жовтня велика група жителів села за участь у боротьбі за владу Рад була відзначена урядовими нагородами. Орденом Червоної Зірки нагороджені П. М. Дичко, С. Л. Коваль, П. К. Передерій, А. В. Савушкін, А. Ю. Сечін. Двадцять чоловік одержали медалі.
Після закінчення громадянської війни у Великій Білозерці завершили запровадження в життя ленінського Декрету про землю. За рахунок конфіскованих поміщицьких та вилучення нетрудових земель у куркулів, безземельні та малоземельні селяни одержали наділи в розмірі 2 десятин на їдця. В кінці листопада 1920 року тут створено волосний комітет незаможних селян, який працював у тісному контакті з партосередком, волосною та чотирма сільськими Радами села, обраними наприкінці січня 1921 року.
З великими труднощами зіткнулись партосередок, Ради та КНС у першу мирну весну: занепаду і руйнації зазнали майже всі селянські господарства, не було посів-матеріалу, тягла, реманенту. При волвиконкомі було створено посівний комітет, а при сільрадах — посівні трійки, які мали насінний фонд, видавали селянам позички, організували супрягу тощо. Внаслідок зусиль партійного і радянського активу того року селяни засіяли всю посівну площу. Червоноармійським сім’ям та бідноті ділянки засівали під час недільників. Велась боротьба з куркулями, які саботували виконання продрозверстки, гноїли хліб у ямах.
Комуністи з допомогою активу провели велику роботу по перебудові села на новий лад. Протягом 1921 та 1922 рр. тут створено 11 колективних господарств: комуни «Вільна праця», «Шлях до соціалізму», колгоспи «Червона поляна», «Зоря нового життя», «Єдиний труд», «Рівність» та інші. Організаторами їх були Й. Ф. та Є. І. Пархоменки, І. І. Гонтар й інші. Радянський уряд всіляко сприяв зміцненню молодих колгоспів. Так, комуна «Вільна праця», що об’єдналася з артіллю «Рівність», одержала кредит у розмірі 500 крб., інвентар тощо.
У 1923 році Велика Білозерна, де проживало 18,3 тис. чоловік, стала районним центром. Це сприяло подальшому розвиткові села. У 1925 році обсяг сільськогосподарського виробництва у Великій Білозерці перевищив довоєнний рівень. Але перші артілі були ще економічно слабкі, в селі переважали дрібні одноосібні господарства. Розгортали свою роботу споживче та 2 кредитні товариства. В цей час тут працювали 10 парових млинів, 91 вітряк, 3 олійниці, 3 крупорушки, 10 кузень, переважно приватних. Партійний осередок, сільські Ради, КНС надавали велику допомогу бідняцьким господарствам, боролися проти засилля куркулів. До активного громадського життя залучалися жінки.
В ці роки зроблено важливі кроки і в галузі охорони здоров’я, народної освіти і культурного будівництва. Відкрито амбулаторію і лікарню на 8 ліжок, де працювали лікар, 5 фельдшерів і 2 санітарки, а також 10 шкіл і хату-читальню, організовано гуртки по ліквідації неписьменності серед дорослих.
Колективні господарства Великої Білозерки з кожним роком міцніли, демонструючи переваги колективних форм господарювання над одноосібними. Велике враження справила поява в селі перших двох тракторів, одержаних у 1926 році артіллю «Зоря нового життя» та комуною «Шлях до соціалізму». Першими механізаторами стали В. П. Маловічко та Є. І. Пархоменко.
Протягом 1927—1928 рр. в селі виникло кілька ТСОЗів, але масова колективізація одноосібних господарств розпочалася в 1929 році. Весною 1931 року 23 колгоспи об’єднали все трудове селянство. Організаторами артілей стали комуністи та сільські активісти. Велику роль у створенні і зміцненні колгоспів відіграли посланці робітничого класу — двадцятий’ятитисячники шахтарі Донбасу О. Г. Авдеев, К. Є. Овчаренко, Г. К. Дмитраков, та багато інших. Вони очолили колгоспи та найважливіші ділянки артільного виробництва, сільські культурно-освітні заклади тощо. Того року в селі розгорнула роботу МТС. У 1934 році, крім тракторів, сівалок, жниварок і молотарок, МТС вже мала 42 комбайни.
Куркулі чинили відчайдушний опір колгоспному будівництву, ухилялися від хлібозаготівель, гноїли хліб у ямах. Сільські активісти виявили близько 35 ям з зерном. За рішенням загальних колгоспних зборів куркулів вислали за межі республіки.
Партійна організація багато уваги приділяла підготовці кадрів, поширенню досвіду передовиків, політичній освіті комуністів і безпартійних. Ширилося соціалістичне змагання за високі виробничі показники, з’явилися перші ударники.
Сумлінна праця колгоспників та механізація основних трудомістких процесів виробництва дали змогу підняти врожайність зернових з 8 до 12 цнт з га. Зростало громадське тваринництво. У 1939 році учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки стали свинар артілі ім. Ворошилова Ф. В. Гусєв, який 1938 року одержав по 18,7 поросят від кожної свиноматки, та доярка колгоспу «Шлях незаможника» Г. І. Жмурко, що надоїла від кожної закріпленої за нею корови по 2840 літрів молока. У 1940 році учасниками ВСГВ були колгоспи «Змичка», «Веселий степ», «Запорожець», «Зоря нового життя», «Радянське село», «Побережжя», «Червона громада», а також ланкова М. Я. Старик, комбайнер Великобілозерської МТС Г. П. Лагода та інші.
У передвоєнні роки колгоспи Великої Білозерки стали економічно міцними, прибутковими господарствами. Колгосп «Змичка», за яким було закріплено понад 800 га землі, у 1940 році мав 296 голів робочої великої рогатої худоби та молодняка, 280 свиней. Тут збудовано корівник, свинарник, вівчарник. Значних успіхів було досягнуто і в галузі рільництва: 90 проц. землі оброблялося тракторами. Розвиток колгоспної економіки обумовлював неухильне піднесення добробуту і культури трудящих. Члени артілей одержували пересічно по 2 кг хліба на трудодень і по 4 крб. 30 коп. грішми. Сотні трудівників спорудили добротні житлові будинки.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. В селі працювали лікарня на 50 ліжок, амбулаторія, аптека, чотири фельдшерські пункти. Велика увага приділялася профілактиці захворювань. Діяли дитячі ясла, піонерські табори.
Великі зміни сталися в культурному житті. До 1936 року було ліквідовано неписьменність. У 1940 році в селі діяло 13 шкіл, де працювало понад 100 вчителів. Багато вихованців середньої школи стали студентами вузів, інші залишилися працювати в колгоспах. У побут селян широко ввійшли книги, газети, кіно, радіо. Працювало 5 бібліотек, колгоспники передплачували понад 1,5 тис. примірників газет і журналів. З 1932 року в селі почала виходити районна газета «Червоний степ».
У кожному колгоспі працював клуб, де щотижня демонструвались художні кінофільми, діяли самодіяльні гуртки, кімнати ігор і відпочинку. Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі завершено будівництво двоповерхового районного будинку культури з залом на 400 місць.
Як тільки в селі стало відомо про напад фашистської Німеччини на Радянську країну, понад 1,5 тис. чоловіків призовного віку стали до лав Червоної Армії. На виробничих ділянках їх замінили жінки й підлітки. Незважаючи на нестачу робочих рук, збирання колоскових закінчили вчасно. Колгоспи виконали річний план хлібозаготівель, здали для потреб армії багато худоби і верхових коней. З наближенням фронту, під керівництвом колгоспних парторганізацій створювалися загони народного ополчення. Тільки з артілей «Робітник України» та «Шлях до соціалізму» до них вступило 89 колгоспників. З села були евакуйовані машини, обладнання МТС, колгоспна худоба, багато людей.
19 вересня 1941 року село окупували фашисти. Вони почали грабувати населення, господарства колгоспів, знищувати радянських людей. 29 жовтня загін есесівців розстріляв велику групу патріотів, у т. ч. комуніста Г. І. Мисюру. В ніч на 26 червня 1942 року у протитанковому рові на околиці села фашисти розстріляли 200 колгоспників, серед яких було багато жінок, дітей і літніх людей. Замість колгоспів загарбники створили т. зв. общинні господарства, що мали постачати продовольство для Німеччини. Непосильним тягарем на плечі селян лягли численні побори. Як правило, окупанти повністю забирали хліб.
З перших днів окупації жителі Великої Білозерки всіляко саботували заходи військової адміністрації: псували майно, не виходили на роботу. В селі виникла підпільна група під керівництвом молодої колгоспниці Г. Ф. Сторчило. В день 25-х роковин Червоної Армії та свята 8 березня члени групи написали і розклеїли в центрі села плакати з написами «Хай живе непереможна Червона Армія!», «Геть Гітлера — людожера!» та інші. Члени підпільної групи вели агітацію серед молоді, закликаючи юнаків і дівчат уникати відправки до Німеччини. І це дало наслідки. Окупантам вдалося вивезти з Великої Білозерки лише 190 чоловік, хоч намічалося 500.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, гітлерівці чинили нові злочини. Вони розстріляли колгоспників П. М. Коломійця і всю його сім’ю, О. І. Назаренка, І. Д. Короля, І. Д. Ткаченка та інших2. Окупанти знищили МТС, цегельню, друкарню, вітряки, тваринницькі ферми, понад 500 житлових будинків, а також школи, районний будинок культури, лікарню, бібліотеку, клуби й інше. Загальні збитки, заподіяні лише колгоспам села становили 147,7 млн. карбованців.
29 жовтня 1943 року війська 4-го Українського фронту, зокрема, воїни 279-ї стрілецької дивізії визволили село від німецько-фашистських загарбників. В запеклих боях за Велику Білозерну загинуло 3233 радянських воїнів. Жителі села свято шанують їх пам’ять, на могилах героїв встановлені пам’ятники.
У лавах Червоної Армії мужньо билося з ворогом понад дві тисячі односельчан. Безсмертний подвиг здійснив С. А. Савушкін, командир стрілецької роти. У критичний момент одного з наступальних боїв він підняв роту в атаку, і це забезпечило радянським частинам успіх всієї операції. За сміливість і відвагу йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У боях з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни загинув 591 житель села.
Відразу ж після визволення Великої Білозерки відновили діяльність райком партії та райвиконком, сільські Ради, первинні партійні організації. Було налагоджено роботу крамниць, шевських і кравецьких майстерень, пошти, зв’язку. Почалася відбудова рай-промкомбінату. Невдовзі вже працювали ковальсько-слюсарний, шкіряний, теслярський, гончарний та інші цехи. Робітники МТС побудували тимчасові приміщення майстерень, відремонтували 3 трактори, 5 комбайнів, деякий інвентар.
Важко було піднімати артільне господарство: в селі залишилося всього 290 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 33 пари волів, 7 корів, 137 робочих коней. Держава виділила для МТС 83 трактори, для колгоспів — 298 коней, 600 корів, 1000 овець, 2800 цнт посівного матеріалу, майже на 3 млн. крб. різних промислових товарів і 140 тис. крб. довготермінового кредиту. З РРФСР прибули трактори, з Середньої Азії та Омської області — худоба, з Сибіру — ліс. В свою чергу трудівники села всіляко підтримували Червону Армію продовольством. До фонду постачання армії колгоспи здавали зерно, овочі, м’ясо. З урожаю 1943 року державі було здано 420 тис. пудів хліба. У 1944 році план сівби ярих культур колгоспи виконали на 124,1 проц. У лютому того ж року жителі села зібрали 675 тис. крб. на будівництво ескадрильї «Великобілозерський колгоспник». Артілі взяли також шефство над донецькою шахтою № 9. Вони відправляли гірникам зерно, м’ясо, яйця. Молодь села брала активну участь у відбудові промислових підприємств Запоріжжя. З грудня 1944 року по березень 1945 року 550 колгоспників працювали на відбудові Дніпрогесу, за відмінну працю їм вручили Червоний прапор і третю премію. Із зароблених на відбудовних роботах грошей великобілозерці внесли 200 тис. крб. на будівництво ескадрильї «Відбудовник Дніпрогесу».
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни до села повернулися демобілізовані воїни. Кількісно зросли партійні організації колгоспів, посилився їх вплив на маси. Широко розгорнулося змагання за дострокову відбудову колгоспів, виконання та перевиконання виробничих завдань. У 1945 році найкращих виробничих показників добилися артілі «Запорожець», «Змичка», «Нове життя», «За урожай», ім. Седова, «Борець». Середній урожай кукурудзи тут становив 19,2 цнт. Сотні колгоспників показували зразки героїчної праці. На збиранні першого післявоєнного врожаю особливо відзначилися колгоспниця У. І. Цвілій, яка виконувала норми більш як на 300 проц. У 1946 році ланкова артілі «За урожай» М. Ф. Бойко виростила по 14 цнт проса з гектара. Високопродуктивно працювали механізатори рільничих бригад, які очолювали В. А. Кривко, І. Олійник, В. В. Бехтер. Відзначилися передові трактористи К. О. Тронь, Я. Г. Кривко, О. О. Шкрум, які перевиконували норми і економили пальне. На 140—250 проц. виконували завдання на ремонті техніки робітники МТС А. С. Науменко, П. П. Паневін, М. Я. Цвілій.
У 1947 році великобілозерські колгоспи засіяли на 1200 га більше, ніж 1940 року. Наступного року державі було здано на 1 млн. 80 тис. пудів зерна більше, ніж у попередньому. Велику групу передовиків колгоспного виробництва відзначено орденами та медалями СРСР. Орден Трудового Червоного Прапора одержали ланкові колгоспу «Побережжя» П. П. Калюжна і Є. X. Кириленко.
З 1950 року у Великій Білозерці почалося поступове укрупнення колгоспів, внаслідок чого замість 23 дрібних господарств було утворено 6 великих багатогалузевих механізованих артілей: «Росія», ім. Фрунзе, «Білозерський», «40 років Жовтня», «Правда» та ім. Суворова. Це дало змогу збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. У боротьбі за дальше піднесення господарства багато колгоспників активно включилось у соціалістичне змагання. За трудові успіхи в 1951 та 1953 рр. відзначено дипломами обласної сільськогосподарської виставки ланкову М. І. Руденко, комбайнера І. Ф. Собура, бригадирів Т. Д. Данька, М. Г. Нагорного, М. П. Жука, М. І. Маловічка та інших.
Важливою віхою в боротьбі за дальше піднесення колгоспного виробництва став вересневий (1953 року) Пленум ЦК КПРС. У 1955 році великобілозерські артілі виростили по 19,2 цнт зернових з га, по 12,6 цнт кукурудзи і по 10,6 цнт соняшнику. За друге повоєнне п’ятиріччя в півтора-два рази збільшилося поголів’я колгоспної худоби. У 1958 році загальний прибуток і неподільний фонд артілей порівняно з 1955 роком зросли більше ніж у 2 рази.
Виробничим успіхам артілей сприяло зміцнення колгоспних партійних організацій, які поліпшили добір і виховання кадрів, посилили політико-виховну роботу серед трудівників села. Активізували свою діяльність сільські Ради та їх постійні комісії. У 1954 році відбулося злиття 4 Рад — Трудової, Робітничо-селянської, Червоної та Шевченківської в одну сільраду — Великобілозерську.
Рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду партії дали білозерським артілям науково обгрунтовану програму для нового піднесення всіх галузей сільськогосподарського виробництва. В структурі посівних площ зернових культур головне місце зайняла озима пшениця, значні площі виділено для забезпечення сталої кормової бази тваринництва. Більше уваги приділено зміцненню технічної бази колгоспів. Це дало змогу провадити польові роботи в стислі строки, значно підвищити культуру землеробства.
У роки поточної п’ятирічки широке впровадження наукової організації праці та здійснення заходів по моральному і матеріальному стимулюванню хліборобів дало можливість значно підвищити продуктивність сільського господарства. Середня урожайність зернових закріпилась на рівні 21 цнт з га. Щороку висівається на значних площах соняшник, який дає великі прибутки. Найкращих урожаїв зернових у 1969 році добилися хлібороби колгоспів «Росія» та «Правда».
Досягненню успіхів у галузі тваринництва сприяло зміцнення кадрів тваринників комуністами і комсомольцями, створення сталої кормової бази. 1968 року у великобілозерських колгоспах виробництво молока на кожні 100 га угідь дорівнювало 203 цнт, м’яса — 42,5 цнт, а на 100 га зернових — по 15,6 тис. шт. яєць.
Велику допомогу колгоспам Великої Білозерки подав робітничий клас. Шефи колгоспу «40 років Жовтня» — колективи заводу «Комунар» та управління № 443 тресту «Запоріжелектромонтаж» — електрифікували кілька ферм і польових станів, побудували 2 зерносховища, проклали двокілометрову лінію водопроводу тощо.
Зростали кадри сільськогосподарського виробництва. На 1 січня 1969 року в селі працювали 646 механізаторів і 82 спеціалісти сільського господарства. Серед них заслужений агроном УРСР X. М. Шульга.
У Великій Білозерці виросло багато передовиків сільського виробництва, чудових майстрів своєї справи. За досягнуті успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції орденом Леніна нагороджено доярку В. С. Глотку, колишню голову колгоспу ім. Фрунзе Д. М. Михеєнко.
У Великій Білозерці працюють відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд», «Міжколгоспшляхбуд» та підприємства місцевої промисловості: маслозавод, олійниця, металомеханічний завод. У 1968 році вони випустили продукції більш як на 800 тис. карбованців.
В колгоспах, на підприємствах та установах Великої Білозерки активно діють 15 первинних партійних організацій, які об’єднують 417 членів КПРС. В комплексних бригадах та на фермах створено партійні групи. Під керівництвом комуністів працюють 326 комсомольців, серед них 47 спеціалістів сільського господарства. Комуністи та комсомольці виступають організаторами соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань п’ятирічки, ведуть велику виховну роботу.
Високі темпи розвитку суспільного виробництва забезпечують неухильне піднесення добробуту і культури трудящих. Невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. У 1960—1969 рр. споруджено близько 400 індивідуальних будинків, приміщення лікарні, кінотеатру, школи-інтернату, побутового комбінату, середньої та двох восьмирічних шкіл, культмагу, трьох будинків культури тощо. Продовжувалися роботи по впорядкуванню села. Зросла мережа водопроводу, заасфальтовано тротуари, забруковано головні вулиці. Окрасою села став парк. В селі діють готель, чайна, пошта, телеграф. Село повністю електрифіковане, почалася його газифікація. Збільшуються реальні доходи трудящих. Середньомісячний заробіток рядового колгоспника становить понад 100 крб. Літні колгоспники одержують державні пенсії. Яскравим свідченням піднесення добробуту трудящих є зростання їх купівельної спроможності. В селі працює понад 40 торговельних підприємств. Якщо 1958 року на одного жителя було продано товарів на суму 181 крб., то в 1969 році— в два рази більше.
Розширюється мережа закладів охорони здоров’я трудящих. За останнє десятиліття тут споруджено лікарняне містечко на 125 ліжок, діє 7 медичних пунктів, З пологові будинки, де працює 25 лікарів і 72 чоловіка середнього медичного персоналу. В селі функціонують дитячі ясла, два дитячі садки. Щороку в санаторіях і будинках відпочинку лікуються і відпочивають у середньому 120 чоловік. Сотні дітей проводять літні канікули у піонерських таборах.
Разом із зростанням матеріального добробуту підноситься і культура трудящих. У селі працюють 2 середні, 3 восьмирічні і 4 початкові школи, в яких працює 94 вчителі. За успішну багаторічну роботу в галузі народної освіти О. Л. Ткаченко нагороджена орденом Леніна. Великою повагою серед населення користуються педагоги І. Я. Пацьора, делегат Всесоюзного з’їзду вчителів Л. К. Щербина, М. І. Лихо та інші. У селі діє заочна середня школа, де молодь здобуває середню освіту без відриву від виробництва.
Багатою за змістом і різноманітною за формою стала діяльність культурно-освітніх установ. Гордістю села є будинки культури колгоспів «Росія», «Білозерський» та ім. Суворова. Тут створено десятки гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь близько 300 чоловік. Самодіяльні колективи виступають на сцені, в польових таборах та червоних кутках, на тваринницьких фермах. Великою популярністю серед населення користуються аматори сцени колгоспів «Білозерський» та ім. Суворова. В селі діє кінотеатр на 460 місць, 16 стаціонарних та одна пересувна кіноустановка.
Трудівники села міцно подружили з книгою. У Великій Білозерці — 21 бібліотека, загальний книжковий фонд яких перевищує 100 тис. книг. Бібліотеки систематично організовують диспути, читацькі конференції та огляди новинок політичної, сільськогосподарської і художньої літератури. На кожну тисячу чоловік населення в 1968 році передплачено 920 примірників газет і журналів.
У побут трудящих ввійшли нові звичаї і обряди: свята урожаю, посвячення в хлібороби, вечори трудової слави, комсомольські весілля, відзначення повноліття, зорини.
У найближчі роки село прикрасять сотні нових житлових будинків, три колгоспних будинки культури, бібліотека, магазин, нова автоматична телефонна станція, дитячі садок і ясла, 2 стадіони. Продовжується укладка водопроводу, брукування та асфальтування вулиць і тротуарів, озеленення села.
Під зорею Радянської влади здійснилася заповітна мрія селян Великої Білозерки. Натхненні ленінською партією, вони наполегливо борються за перетворення в життя величних планів побудови комунізму.
А. Г. ЩЕРБИНА