Велика Знам’янка, Кам’янсько-Дніпровський район, Запорізька область
Велика Знам’янка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на березі Каховського водоймища, за 9 км на південний захід від райцентру. З районним та обласним центрами має шосейне і водне сполучення. Відстань до найближчої залізничної станції Нікополь — 20 км (через Каховське водоймище). Населення — 11 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковане також с. Новоолексіївка.
Територія, де розташована сучасна Велика Знам’янка, була заселена в давні часи. В північно-західній частині території сучасного села збереглися залишки т. зв. Знам’янського городища, що в V—III ст. ст. до н. е. було центральним укріпленням Кам’янського городища. Тут розміщувався адміністративний центр першої столиці колишньої Скіфії до перенесення її на початку II ст. до н. е. в Крим. Після цього на городищі проживало мішане населення — скіфи, сармати, і частково слов’яни зарубинецької та черняхівської культур (II ст. до н. е.— VI ст. н. е.). Поблизу городища розкопано кілька скіфських курганів і серед них — знамениту Солоху, де виявлено 2 поховання — жіноче та чоловіче, з великою кількістю дорогоцінних речей, як-от меч у піхвах, оздоблених золотом, горіт із стрілами, прикрашений срібними пластинами, та шедеври мистецтва — золоті браслети, гребінь (вагою 293 гр.), посуд, на яких викарбувані сцени битв кінних і піших воїнів, звірі тощо.
Сучасна Велика Знам’янка заснована державними селянами із Стародубського повіту Чернігівської губернії, які оселилися тут ще в 1780 році. У квітні 1785 року вони одержали від казни землю по лівобережжю Дніпра і стали розводити худобу та сіяти хліб. Того ж року сюди переселено 40 сімей державних селян із Старої Знам’янки Дмитрівського повіту Херсонської губернії, а з-за Дунаю прибуло кілька сімей колишніх запорізьких козаків. Саме вони почали насаджувати в слободі виноградники. Восени 1786 року до слободи переселились ще 172 сім’ї з села Знам’янки Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва. Осідали тут і служилі та біглі солдати, а також кріпаки — втікачі з Росії. Від найменування сіл, звідки вийшла більшість поселенців, населений пункт дістав назву Великої Знам’янки.
Природні умови — широкі придніпровські степи, багаті на рибу озера та лимани — сприяли розвиткові скотарства і рибальства. Однак у післяреформений період основним заняттям населення стало хліборобство, садівництво, городництво та виноградарство. Селяни орендували в Рогачицькій економії поміщицьку землю, відбуваючи панщину — т. зв. місячину, а також «світські» повинності, платили казенний податок — 56 коп. з ревізької душі. Оскільки такі податки для багатьох були непосильними, то борги щороку зростали і напередодні реформи 1861 року становили пересічно 12 крб. 50 коп. з селянина. Особливо тяжким було становище бідноти, яка хоч і користувалася земельними наділами, але не мала ні тягла, ні інвентаря і змушена була повністю або частково здавати свої наділи в оренду заможним селянам і йти в найми.
Село швидко зростало. 1848 року тут налічувалось 597 дворів, проживало 1877 ревізьких душ. Зручне географічне положення, наявність водних та сухопутних шляхів сприяли розвиткові торгівлі. У селі три рази на рік збиралися великі ярмарки. 1848 року сюди було завезено різних товарів на 35 тис. крб. Пожвавлення торгівлі викликало поширення судноплавства на нижньому Дніпрі.
Населення зростало й далі. За переписом 1858 року у Великій Знам’янці проживало понад 5 тис. чоловік. В селі переважали низенькі глинобитні халупи під очеретом та соломою, які безладно тулилися вздовж Дніпра. Восени та весною село потопало в грязюці. Антисанітарні умови спричиняли різні епідемічні хвороби. На охорону здоров’я кошти не відпускалися. В селі не було навіть фельдшерського пункту. Не набагато краще було і з народною освітою. Перше початкове училище міністерства державного майна тут відкрито тільки через 64 роки після заснування села. Навчалось у ньому 30 хлопчиків. У 1861 році відкрито й церковнопарафіяльне училище, де розпочали навчання 65 дітей, але навчальний рік закінчили лише 203.
В результаті реформи 1861 року державні селяни Великої Знам’янки з 1866 року почали викупати землю, на якій вони до цього господарювали. Спочатку платежі являли собою щорічний безстроковий оброк, а з 1887 року стягалися грішми. За десятину землі селянин мусив щороку (протягом 49 років) сплачувати 1,4 крб. Ці платежі, а також державні, земські, волосні, мирські та інші податки, яких община щороку сплачувала понад 31,7 тис. крб., або 12,2 крб. з ревізької душі, непосильним тягарем лягли на плечі селян, особливо бідноти.
Бурхливий розвиток капіталізму після скасування кріпацтва позначився на характері господарства Великої Знам’янки, посилив класове розшарування села. У 1873 році великознам’янська община перейшла до переділу землі на наявні чоловічі душі, що призвело до подрібнення наділів; через 10 років на душу припадало тільки по 4 десятини землі. Невеликі наділи не давали змоги більшості селян виробляти товарне зерно, і тому значна частина їх займалась садівництвом, городництвом та виноградарством. Так, 1875 року у 1175 великознам’янських господарствах налічувалося близько 500 тис. кущів винограду, 100 тис. плодових дерев тощо. 1884 року в селі під садами, виноградниками та городами знаходилось 2,4 тис. десятин землі. Для місцевих виноградників завозилися чубуки кращих кримських сортів.
У зв’язку з великим попитом на високоякісну вовну на внутрішньому ринку та за кордоном у Великій Знам’янці значного розвитку набуло промислове розведення мериносових овець. У селі почали діяти кілька вовномийок. Працювали також цегельний завод, майстерні для виробництва віялок, бричок, тарантасів, меблів та інших предметів широкого вжитку. 1865 року село стало волосним центром.
В 1884 році у Великій Знам’янці налічувалося 1736 дворів і близько 11 тис. чоловік населення. Але 122 двори, в яких проживало 555 чоловік, не були приписані до сільської общини і права на орну землю чи пасовища не мали. Із 1614 приписаних до общини дворів 114 були безпосівними — здавали наділи в оренду заможним селянам, 269 — засівали менше 5 десятин, а 488 господарств — 5—10 десятин. Це була сільська біднота, яка становила більшість господарств Великої Знам’янки. Четверта частина з них не мала робочої худоби, а восьма — лише по одному коню. Внаслідок цього майже всі бідняцькі господарства для обробітку своїх ділянок вступали в супрягу або наймали тягло та інвентар.
Трохи більше третини дворів села становили середняцькі господарства, більшість яких вдавалася до супряги чи здавала землю в оренду. Отже, становище більшої частини середняків було нестійким, вони поступово розорялись.
Зате багатіли куркулі. 160 господарств села засівали від 25 до 100 десятин і більше. 10 таких господарств мали понад 2,9 тис. десятин купленої землі, а ще більше орендували у своїх односільчан та в поміщицьких економіях. Кожне куркульське господарство мало по 6 і більше коней, по 4 корови, багато сільськогосподарських машин. Ці господарства широко застосовували найману працю.
Тяжке становище трудового селянства посилювалось також частими в Таврії неврожаями. Так, із двадцяти років (1866—1886) — 12 були неврожайними. До того ж на початку XX ст. наділ на чоловічу душу зменшився до 2,9 десятини. Це значно погіршило становище основної маси селянства, оскільки земля була головним джерелом їх існування.
Тяжке економічне становище та посилення соціального гніту породжували невдоволення селян існуючим ладом. Під час першої російської революції селяни Великої Знам’янки виступили проти поміщицького свавілля. На початку грудня 1905 року вони спалили шість економій на землях великого князя Михайла Романова, брали активну участь у розгромі економій німців-колоністів А. Шредера, Я. Зудермана та Д. Шредера. Пізніше, 8—15 грудня того ж року, селяни Великої Знам’янки та навколишніх сіл розгромили маєток Майчокрак. Вони розподілили між собою захоплені у поміщиків хліб, худобу, сільськогосподарський інвентар та інше майно.
Уродженець села, матрос М. Д. Данилов брав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». У 1955 році з нагоди 50-річчя цього повстання його нагороджено орденом Червоної Зірки.
Царський уряд направив на придушення повсталих селян жандармів і військові частини. Повстанців шмагали різками, а селянина-бідняка К. Кузьмикова кинули до в’язниці і закатували. І все ж селяни Великої Знам’янки не припиняли боротьби. На сільському сході на початку 1907 року вони вимагали відібрати землю у церковного причту, розподілити її серед бідноти, увільнити з посади волосного старшину. За його розпорядженням селяни Ночвинов і Панкеєв як «зачинщики» були кинуті до «холодної» і закатовані. Довідавшись про розправу, селяни схопили старшину, побили і зачинили у ту ж «холодну». Лише за допомогою жандармів повітовим властям вдалось навести у селі «порядок».
Під час столипінської аграрної реформи 19 куркульських господарств, одержавши відруби, заснували 12 хуторів. У той же час 185 бідняцьких господарств продали свої невеликі ділянки і стали наймитами. За 30 років кількість бідняцьких господарств у селі зросла в 2,8 раза і становила 84 проц. усіх селянських господарств Великої Знам’янки. 348 бідняцьких родин постійно перебували на заробітках поза межами села.
На початку XX ст. село було досить значним торговельним пунктом північної Таврії. Тут діяло понад 50 торговельних підприємств, загальний товарооборот яких перевищував 0,5 млн. крб. Протягом року збиралося кілька ярмарок, а щонеділі — великі базари. У 1913 році в селі працювало понад 15 різних ремісничих майстерень — кравецьких, шевських, бондарних, стельмаських, а також кузень. Понад двісті дворів виготовляли на продаж льняне полотно, ковдри, взуття, корзини, кошики тощо.
Село, хоч і було волосним центром, але, як і раніше, мало убогий вигляд. Близько 70 проц. осель було вкрито соломою та очеретом. Часто спалахували пожежі. Земська статистика зареєструвала у Великій Знам’янці лише протягам 1896—1906 рр. 250 пожеж, внаслідок яких згоріло 533 будівлі.
Більшість сімей Великої Знам’янки проживала у жахливих побутових умовах. Лише наприкінці 90-х років XIX ст. в селі почав працювати фельдшер, на початку XX ст. відкрито невелику амбулаторію. У 1913 році тут працювали лікар, фельдшер і акушер. Лікарняна дільниця обслуговувала п’ять населених пунктів, де проживало 22,8 тис. чоловік.
Не краще було з народною освітою. Крім початкового та церковнопарафіяльного училищ, тут тривалий час не існувало інших навчальних закладів. Лише в 70-х роках XIX ст. відкрито земську однокласну школу. Ці школи в 1883/84 навчальному році відвідували 310 учнів, що становило тільки 14 проц. дітей шкільного віку. Серед дорослого населення письменних налічувалося 984 чоловіка. Наприкінці 90-х років XIX ст. у Великій Знам’янці почала працювати ще одна, а в 1900— 1903 рр.— три однокласні початкові земські школи. Для дітей заможних селян та духовенства в 1895 році відкрили двокласне синодальне училище, вихованці якого могли вступати до духовної або ж учительської семінарій. У 1907/08 навчальному році в селі працювало 11 учителів, навчалося 679 хлопчиків і 125 дівчаток. У 1914 році в селі навчанням було охоплено тільки 16 проц. дітей шкільного віку.
За клопотанням учителів у 1903 році тут засновано невеличку народну бібліотеку, що налічувала кількасот книжок переважно релігійного змісту.
Як тільки почалась перша світова імперіалістична війна, майже половину працездатного чоловічого населення мобілізували до армії. Нестача робочих рук призвела насамперед до значного скорочення посівних площ і занепаду селянських господарств.
Наприкінці лютого 1917 року селяни дізнались про повалення царизму. Вони знищили погруддя царя Миколи II, встановлене на ярмарковому майдані, провели мітинг. Але незабаром трудящі переконались, що між політикою царизму і Тимчасового буржуазного уряду різниці, по суті, немає.
З великим піднесенням зустріли вони звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді. В січні 1918 року в селі проголошено Радянську владу. Волосний ревком організував загін самооборони і провів вибори до сільської Ради. Першим її головою став місцевий селянин 3. О. Глазунов. Сільрада почала відбирати нетрудові землі, лишки тягла та реманенту у куркулів і розподіляти між біднотою. Але вже в квітні 1918 року австро-німецькі окупанти захопили село. Вол ревком, сільрада та її актив пішли у підпілля. В селі почалися грабунки. Так, у липні того року німці перехопили череду, яка поверталася з толоки, і загнали її на подвір’я сільської управи. Виставивши на ганку кулемет, окупанти зажадали викупу по 10 крб. з кожного власника корови.
У листопаді 1918 року окупанти залишили село. Вийшов з підпілля і відновив роботу волосний ревком. Головою його став селянин с. Олексіївни червоноармієць В. П. Тригубов. Ревком створив збройний загін, на чолі якого став місцевий селянин М. Т. Плешивенко. 12 березня 1919 року обрано Великознам’янську Раду робітничих і селянських депутатів у складі 30 чоловік. До виконкому увійшло 9 депутатів. При Раді розгорнули діяльність відділи: управління, фінансовий, продовольства та земельний. Волревком і сільрада, керуючись ленінським Декретом про землю, повернулися до вирішення земельного питання, а весною сільська біднота, організувавши супрягу, провела сівбу на одержаних наділах.
На початку липня 1919 року Велику Знам’янку захопили денікінці. Ревком і члени сільвиконкому пішли в підпілля. Переховуючись у плавнях, вони через зв’язкового Я. М. Персидського та інших підтримували зв’язок з селом. Коли денікінці оголосили мобілізацію населення до білої армії, то ревком допоміг більшості молодих селян утекти в плавні. Білогвардійська контррозвідка схопила підпільників Я. Синюкова та М. Слободіну і по-звірячому закатувала їх. Дружину голови волревкому В. П. Тригубова розстріляли.
7 січня 1920 року частини 46-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволили село від денікінців. Вийшов з підпілля ревком. Активну роботу в ревкомі проводив заступник голови матрос односельчанин О. І. Богочаров, у минулому засуджений царськими сатрапами до страти за більшовицьку пропаганду на флоті. Волревком організував допомогу сім’ям червоноармійців, провадив заготівлю продовольства для Червоної Армії. Наприкінці травня він створив комітет незаможних селян, яким керував наймит Ф. К. Приткін. КНС приступив до розподілу землі, реквізовував лишки хліба у куркулів, організував виконання продрозверстки.
Але на початку липня 1920 року село захопили врангелівці. Увесь склад волревкому, а також багато селянської молоді влилося в один з полків 15-ї стрілецької Інзенської дивізії Червоної Армії, яка пізніше брала участь у штурмі Перекопу. Врангелівці грабували селян, били їх різками і шомполами.
28 жовтня 1920 року частини 2-ї кавалерійської дивізії 2-ї Кінної армії та 46-ї стрілецької дивізії з участю партизанів, які діяли в плавнях, назавжди визволили село від білогвардійців. 30 жовтня того ж року відновив роботу волосний ревком, головою якого став О. І. Богочаров. Волревком взяв діяльну участь у розміщенні в селі армійських госпіталів. Селянські обози підвозили фронтовим частинам продовольство, фураж і боєприпаси. Відновив діяльність і волосний комнезам, який активно допомагав у виконанні продрозверстки та організації продовольчої допомоги Червоній Армії. Ревком ужив заходів до забезпечення всіх 8 шкіл паливом, і в них розпочали навчання.
У грудні 1920 року у Великій Знам’янці створено партійний осередок, очолений Д. Я. Зайцевим. Нечисленна спочатку група комуністів стала ініціатором багатьох починань: заготівлі хліба, допомоги бідноті, ліквідації неписьменності тощо. Активними помічниками комуністів стали комсомольці, об’єднані в комсомольський осередок, створений у січні 1921 року. Секретарем осередку був С. Уваров. Комсомольці відкрили народний будинок, у якому члени драмгуртка ставили вистави. Наприкінці січня 1921 року в селі відбулися вибори до волосної і сільської Рад селянських депутатів. їх очолили В. П. Тригубов і С. Хітайлов (у лютому того ж року він загинув від рук махновських бандитів). Значну організаторську роботу провадили відділи волвиконкому: земельний (завідуючий С. М. Белов), військовий (Р. Г. Боренко), народьої освіти (Г. В. Негусторов) та інші. Земельний відділ волвиконкому та комнезам розподілили землю з розрахунку понад 1 десятину на кожного члена сім’ї.
Селянські господарства Великої Знам’янки, розорені довготривалою громадянською війною, ледве животіли. Не вистачало тягла, реманенту, посівного матеріалу. З представників партосередку, волосного та сільського виконкомів Рад і волкомнезаму створено волосний посівний комітет. Він організовував супряги бідноти, виявляв схований куркулями хліб, розподіляв державні позички посівного матеріалу. Тільки від повітового посівному великознам’янці одержали 2400 пудів пшениці, ячменю, кукурудзи, проса та вівса. Завдяки цьому при допомозі червоноармійських частин, майже вся орна земля була засіяна.
Внаслідок посухи 1921 року в селі почався голод. В цей час активізувались куркульські банди. Комуністи, комсомольці та комнезамівці створили для боротьби з бандами загін особливого призначення. Завдяки енергійним діям загону та червоноармійських частин 30-ї Іркутської дивізії бандитські зграї восени 1921 року були розгромлені.
Партосередок, сільрада, КНС проводили велику виховну роботу серед селян. З їх ініціативи восени 1921 року на відібраних у куркулів землях організовано комуну під назвою «Шлях до світлого майбутнього». Згодом комуна одержала від держави перший трактор «Фордзон». За його кермо сів сільський коваль М. Й. Котляров.
Господарські успіхи комуни сприяли виникненню нових колективних господарств. У вересні 1922 року в селі організувались колгоспи: «Новий світ», «Своя праця» та «Об’єднана праця». В них налічувалося 170 чоловік працездатних, було 545 десятин орної землі, 39 робочих коней.
На початку січня 1923 року село відвідав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Він побував у комуні, колгоспах, ознайомився з життям села. На загальних зборах селян Григорій Іванович виступив з доповіддю про міжнародне і внутрішнє становище країни Рад, роз’яснив політику уряду щодо селянства, відповів на численні питання трудящих.
В той час партосередок села об’єднував 11 комуністів, комсомольська організація налічувала 32 чоловіка. Партійна організація всіляко сприяла піднесенню економіки бідняцьких і середняцьких господарств. Через створені в селі кооперативні споживче та кредитне товариства сільській бідноті надавалися значні позички. У 1926 році господарство села досягло довоєнного рівня виробництва. Наприкінці відбудовного періоду тут було 3839 дворів, проживало 17,4 тис. чоловік. Діяли 3 державні та кооперативні механічні млини, майстерня для ремонту сільськогосподарського інвентаря, а також приватні підприємства: олійниця, 28 крупорушок, 10 кузень, 5 бондарень тощо.
У тяжких умовах створювалася нова система охорони здоров’я трудящих. У 1920—1922 рр. у селі часто спалахували епідемії тифу, віспи, дизентерії. На початку 1921 року тут відкрили амбулаторію та лікарню, де працювали лікар і 4 фельдшери. Ці працівники виявляли справжній героїзм, рятуючи людей від смерті. їм допомагали комсомольці й активісти жіночої ради, що подбали про відкриття в селі аптеки та фельдшерського пункту.
В роки відбудовного періоду зроблено перші кроки і в галузі народної освіти та культурного будівництва. У 1921 році в селі працювало 6 трудових початкових шкіл, які охоплювали третину дітей шкільного віку. Тоді ж на базі однієї з цих шкіл створено сільськогосподарську профшколу. Поступово шкільна мережа розширювалась. У 1926/27 навчальному році тут працювало кілька початкових та семирічна школи. Активісти організували кілька гуртків лікнепу.
Велику популярність здобув відкритий комсомольцями сільбуд, де читались лекції, відбувались вистави, влаштовувались атеїстичні вечори-диспути, випускались стінгазети тощо. При сільбуді працювала бібліотека.
У 1927 році партійна організація посилила пропаганду колективних форм господарювання. Комуністи й комсомольці знайомили селян з досягненнями комуни та перших колгоспів, роз’яснювали політику партії щодо селянства. Сюди часто приїздили робітничі делегації з Мелітополя та Запоріжжя. Вони допомогли селянам організувати ремонтні майстерні та перші в селі ТСОЗи «Шлях до соціалізму» і «Об’єднана праця».
У 1929 році почався масовий вступ селян до колгоспів. Через рік у Великій Знам’янці їх було 12 — «День праці», «Друга п’ятирічка», «День урожаю», ім. Карла Маркса, «Червоний Жовтень», ім. Будьонного, «Червона праця» та інші. Цінну ініціативу виявили педагоги великознам’янської агротехшколи, які організували збирання коштів на придбання трактора. Вони запропонували передати його тому селу волості, що першим закінчить суцільну колективізацію.
Куркулі чинили запеклий опір колгоспному рухові. У 1931 році вони виступали особливо активно: намагалися саботувати хлібоздачу, провадили антирадянську агітацію, погрожували активістам тощо. Сільський актив, очолюваний комуністами, дав рішучу відсіч діям ворога. За рішенням загальних зборів колгоспників, найбільш злісних, ворожо настроєних глитаїв, було розкуркулено і вислано за межі республіки.
Артілі поступово міцніли; у становленні економіки та організаційному їх зміцненні велику роль відіграла Кам’янська МТС та її політвідділ. У колгоспах Великої Знам’янки працювали десятки тракторів, комбайнів та іншої техніки. МТС готувала місцеві кадри механізаторів, рільників, тваринників. Політвідділ допомагав партійній організації села провадити масово-політичну роботу. У 1936—1940 рр. у колгоспах широко розгорнулося соціалістичне змагання за високі виробничі показники, за право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Врожайність зернових у колгоспах Великої Знам’янки в ті роки зросла до 16—20 цнт з га на всіх площах посіву.
Зростало колгоспне тваринництво. Наприкінці 1940 року колгосп «Друга п’ятирічка» мав 260 коней, 244 голови великої рогатої худоби. Артілі «Друга п’ятирічка» та «Червона праця» вже у 1939 році стали мільйонерами. У 1939 році прибуток колгоспу «Червона праця» становив 1 млн. 85 тис. крб. Колгоспники одержали на трудодень по 6 кг хліба і по 4 крб. 55 коп. грішми. Члени артілі Н. Курносова, Г. Соловйов і багато інших мали за рік по 2—3 тонни хліба та по 1,5—2 тис. крб. грішми. В артілі «Друга п’ятирічка» того ж року видано на трудодень по 3,8 кг хліба та по 6 крб. 44 коп. грішми.
Колгоспи «Червона праця» та «Друга п’ятирічка», окремі бригади і ланки, стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—1940 рр. На ВСГВ були представлені також ланки кукурудзоводів Є. М. Гребньової та А. С. Плюти з артілі «Друга п’ятирічка», які у 1939 році зібрали по 44,7 і 39 цнт зерна кукурудзи з га, виноградарі В. Н. Журавльов, К. Й. Антоненко та І. П. Гребнєв, що зібрали 304 цнт винограду з га. Головвиставком ВСГВ нагородив колгосп «Друга п’ятирічка» дипломом першого ступеня, преміював легковим автомобілем і грошовою премією в розмірі 10 тис. карбованців.
Змінився зовнішній вигляд Великої Знам’янки. Тут з’явилися нові кам’яні будинки під черепицею та залізом, загрейдеровані та обсаджені декоративними і фруктовими деревами вулиці, відкрилося три крамниці, кілька кіосків тощо. В селі діяли лікарня на 15 ліжок, амбулаторія, аптека, два медичні пункти, де працювали лікар, п’ять чоловік середнього медичного персоналу.
Великі зміни сталися в культурному житті села. До 1938 року тут ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1940/41 навчальному році в селі працювали середня, п’ять семирічних і три початкові школи, де навчались усі діти шкільного віку. У трьох бібліотеках налічувалось близько 5 тис. книжок, діяло три клуби. Сільські аматори сцени, крім творів українських драматургів, ставили п’єси «Діти сонця» та «На дні» М. Горького,
«Любов Ярова» К. Треньова та інші. Працював самодіяльний струнний оркестр, щотижня демонструвались кінофільми. Майже кожна сім’я передплачувала газети й журнали. Випускалися стінні газети. Так, колгоспи «Червона праця» та ім. Будьонного випускали гарно оформлену стінну газету «Стахановець».
Вона мала 59 постійних кореспондентів і широко висвітлювала колгоспне життя. Газета була затверджена учасником ВСГВ.
Нове життя породжувало нові звичаї та обряди.
Широко відзначались революційні свята, вшановувались передовики і переможці змагання, влаштовувались урочисті проводи до Червоної Армії. По-новому селяни справляли весілля.
Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянську країну переважна більшість чоловіків призовного віку стала до лав Червоної Армії. Самовіддано, під гаслом «Все для фронту, все для перемоги!» працювали колгоспники — жінки, літні люди, підлітки на збиранні врожаю 1941 року. З наближенням фронту проведено евакуацію на схід частини населення, колгоспного майна і техніки.
18 вересня 1941 року гітлерівці окупували Велику Знам’янку. Невдовзі на околицях села фашисти розстріляли 70 активістів. Та, незважаючи на масові вбивства, і репресії проти місцевого населення, воно всіляко чинило опір ворогові: тут активно діяли партизанський загін, диверсійна та підпільна групи.
У травневу ніч 1942 року над плавнями було скинуто червоноармійський десант. Через кілька днів у селі з’явився незнайомий юнак, якого відразу ж схопили поліцаї. Після допиту і знущань у жандармерії хлопця відпустили. Це був комсомолець Н. К. Тараскін. Незабаром він почав працювати сторожем на баштані. Назвався Д. І. Махіним. Разом з іншими товаришами він створив у Великій Знам’янці Добровільну організацію патріотів — «ДОП», до якої входили Д. Д. Козлова, комсомолки Н. П. Печуріна, Г. К. Стрельцова, вчителька Л. Н. Белова, коваль С. І. Беров, 3. Д. Приданцева, К. А. Тяжлова, Г. Я. Галунець, О. Г. Маслова та інші — всього понад 40 чоловік. Патріоти розповсюджували антифашистські листівки, перешкоджали вивезенню молоді до Німеччини. Чотири місяці підпільники героїчно боролися проти окупантів. Але внаслідок недостатньої конспірації група була розкрита. Десять її членів, у т. ч. і керівників, фашисти розстріляли 7 січня 1943 року.
З березня 1942 року однією з партизанських груп у Великій Знам’янці керував комуніст К. І. Баранов, колишній викладач Бердянського учительського інституту. До його групи входили Г. П. Кузовлєв, Ф. В. Кружнов, М. І. Федорченко, П. П. Федорченко, Н. М. Власенко, О. І. Ясницький, А. І. Точиліна та інші — всього 30 чоловік. Партизани знищили 33 фашисти, 11 ворожих автомашин, танк. Вони всіляко перешкоджали окупантам вивозити молодь до Німеччини.
Восени 1943 року в знам’янських плавнях висадилась парашутна диверсійна група в складі В. Лапіна, М. Бєдарєва, М. О. Сухова та О. А. Фільчагіна, яка влилася до партизанського загону К. I. Баранова. Під час однієї з облав М. Бєдарєв і В. Лапін загинули. Напередодні визволення села гітлерівці схопили і розстріляли командира групи К. І. Баранова. Велику допомогу партизанам та селянам подавали лікар М. М. Молодико та працівниця аптеки Є. О. Шерстюк. Тим, кому загрожувала відправка до Німеччини, вони видавали фіктивні довідки про хворобу, робили щеплення, які штучно викликали захворювання.
Відступаючи під натиском Червоної Армії, окупанти пограбували колгоспне майно, спалили виробничі та службові приміщення, три школи, аптеку, 6 житлових будинків. Збитки, заподіяні лише колгоспам села, становили 73,5 млн. карбованців.
У сільському сквері височить гранітний монумент. На ньому викарбувано імена героїв-підпільників, які віддали своє життя в боротьбі проти фашистських загарбників.
6 лютого 1944 року частини 243-ї дивізії 3-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту визволили Велику Знам’янку від фашистських окупантів. Під час визволення села загинуло 39 бійців і офіцерів Червоної Армії; вони поховані в трьох братських могилах, на яких жителі села спорудили пам’ятники.
Багато жителів Великої Знам’янки проявили велику мужність і героїзм у боях з фашизмом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 265 чоловік за бойові подвиги удостоєні урядових нагород, а І. І. Бувіну, К. Є. Ковалю і Г. Є. Ткачову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Старший лейтенант, член КПРС І. І. Бувін у роки Великої Вітчизняної війни командував артилерійською батареєю. 23 квітня 1944 року його підрозділ разом із взводом протитанкових рушниць на Варшавському напрямі знищив багато техніки ворога, понад 800 солдатів і офіцерів, відбив вісім контратак. За мужність і відвагу, проявлені в цьому бою, його удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу.
К. Є. Коваль 6 листопада 1944 року у числі перших радянських бійців форсував ріку Тису і в бою за плацдарм на протилежному березі проявив виняткову мужність і відвагу. Після поранення він і далі вів бій і знищив понад 20 гітлерівських солдатів і офіцерів. У тому ж бою відважний воїн загинув. Звання Героя йому присвоєно посмертно.
Г. Є. Ткачов, закінчивши перед війною авіаційне училище, в роки Великої Вітчизняної війни здійснив 263 бойові вильоти, в т. ч. 124 — у глибокий ворожий тил. За відвагу, високу бойову майстерність Г. Є. Ткачову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Ще за Дніпром гриміли гармати, точилися повітряні бої, а жителі Великої Знам’янки почали відбудовувати зруйноване війною господарство. Повесні 1944 року першим привів свою корову і запріг у плуга 76-річний Т. Ф. Топорков. Його приклад наслідували інші. Посівне зерно в поле носили на плечах клунками. Всі свої сили колгоспники спрямували на те, щоб підняти колгоспне господарство, допомогти воїнам швидше розгромити ворога. Жінки збирали для бійців теплі речі, а також кошти на будівництво літаків і танків.
До 1945 року у Великій Знам’янці відновили роботу всі колгоспи, за кожним з яких було закріплено по 1000—1500 га землі. Велику допомогу дістали колгоспи від держави та братніх республік: сюди прибували худоба, техніка, надходив ліс.
Після закінчення війни повернулися додому воїни Радянської Армії. Фронт відбудовних робіт ширився. Але в колгоспах гостро відчувалася нестача техніки.
Кам’янська МТС могла виділити тільки одну тракторну бригаду на 3—4 колгоспи. Механізатори не завжди мали змогу своєчасно виконати величезний обсяг польових робіт. Тому 1945 року колгоспники обробили тільки дещо більше 60 проц. посівних площ, а врожайність зернових становила 6—7 цнт з гектара. На кінець року в колгоспах було вже 226 робочих коней та 80 волів, 623 голови великої рогатої худоби.
В роки першої післявоєнної п’ятирічки колгоспи села набагато зміцніли, а згодом досягли довоєнного рівня виробництва. В більшості з них працювали партійні організації, які очолили соціалістичне змагання за дострокове відродження економіки артілей. В ті роки артілі збирали пересічно 12 цнт зернових з га, а на парах — до 16 і більше центнерів. Значно зросло поголів’я худоби. Загальні прибутки артілей досягли 2,6 млн. карбованців.
Самовідданою працею відзначилися сотні колгоспників і механізаторів, серед них А. М. Гончаров, Т. Т. Павлова, Т. І. Полякова, К. Т. Альошин та інші.
1950 року на базі артілей села утворилося три укрупнені колгоспи — «Друга п’ятирічка», ім. Будьонного та ім. Сталіна. У 1953 році у Великій Знам’янці почала працювати МТС. Завдяки значному підвищенню культури землеробства, самовідданій праці трудівників села в роки другої повоєнної п’ятирічки зросли врожаї, підвищилась продуктивність тваринництва. В останньому році п’ятирічки врожайність зернових становила 18,5 цнт. Значні площі відводились під соняшник, який дав пересічно 11 цнт з гектара. Збільшилось у 1,5—2 рази поголів’я худоби, особливо корів, яких стало близько 800. Загальні прибутки колгоспів майже потроїлись, а неподільні фонди становили 9,1 млн. карбованців. Колгоспи дістали змогу розгорнути будівництво громадських приміщень, шкіл, магазинів, житлових будинків.
У 1957 році на базі колгоспів створено великий радгосп «Знам’янський». Основним напрямом господарства стало виробництво зерна, овочів і продуктів тваринництва. Вже 1958 року середня врожайність зернових досягла тут 20 цнт, а поголів’я худоби, особливо корів, свиней, овець, зросло в 1,5—2 раза. Значно підвищилась продуктивність тваринництва. На кожні 100 га угідь було вироблено по 66,7 цнт м’яса, 182 цнт молока тощо. 1962 року з радгоспу виділилась птахофабрика «Лиманна», що спеціалізується на розведенні качок.
За визначні трудові успіхи 23 передовики виробництва Великої Знам’янки нагороджені 1966 року орденами й медалями СРСР. Ордена Леніна удостоєні свинар А. П. Афанасьев, овочівник У. Ф. Афанасьева; ордена Трудового Червоного Прапора — чабан Г. Г. Куксенко, механізатор М. П. Морозов,доярка М. К. Ульянич.
Радгосп «Знам’янський» та птахофабрика «Лиманна» — сучасні, механізовані господарства. За ними закріплено 19,7 тис. га орної землі, 460 га саду та 93 га виноградників. Протягом чотирьох років поточної п’ятирічки середня врожайність зернових становила тут 21 цнт, а озимої пшениці — 23 цнт. У 1968 році в обох господарствах налічувалось понад 7,4 тис. голів великої рогатої худоби. Того ж року в радгоспі «Знам’янський» вироблено на 100 га угідь по 315 цнт молока, 80 цнт м’яса, 85 кг вовни та 11 тис. штук яєць на 100 га зернових, а на птахофабриці «Лиманна» — по 207 цнт молока, 83,3 цнт м’яса, 204 кг вовни та 27,7 тис. яєць. В обох господарствах працювало 350 механізаторів та 67 спеціалістів високої кваліфікації.
У мобілізації трудівників села на піднесення сільськогосподарського виробництва авангардна роль належить комуністам. У 1969 році у Великій Знам’янці працювало 290 членів і кандидатів у члени КПРС. Парторганізація радгоспу «Знам’янський» об’єднувала 142 комуністи. Більшість їх працює безпосередньо в бригадах і на фермах. В центрі уваги партійної організації завжди були корінні питання розвитку економіки, культури, підвищення добробуту трудящих. Партком постійно дбає про поліпшення умов праці в польових таборах і на тваринницьких фермах.
Комсомольців у селі — 242 чоловіка. Вони ведуть перед у соціалістичному змаганні, в організації культурно-виховної та спортивної роботи.
Велику роботу серед населення проводить сільська Рада, яка в своїй діяльності спирається на широкий актив. При сільраді працюють чотири постійні комісії, до яких залучено понад 200 активістів. Сільська Рада велику увагу приділяє впорядкуванню села, організації торгівлі, роботі клубів, бібліотек, шкіл.
Неухильно поліпшується добробут трудящих. Середній заробіток робітників радгоспу та птахофабрики становить 90 крб. на місяць. Протягом 1951—1969 рр. у Великій Знам’янці споруджено 700 житлових будинків. Тут з’явилися нові вулиці, забудовані кам’яними будинками, які стоять серед зелені садів і виноградників.
У селі розгорнуто широку торговельну мережу. Щороку великознам’янці купують тільки в місцевих крамницях товарів більш як на 3 млн. карбованців.
З кожним роком поліпшується медичне обслуговування населення. У 1952 році в селі відкрито фізіотерапевтичний кабінет, а в 1967 — рентгенкабінет; того ж року споруджено нову лікарню на 52 ліжка, амбулаторію, пологовий будинок, три медичні пункти. На виробничих дільницях діють профілакторії. В медичних закладах трудяться 36 кваліфікованих медпрацівників, у т. ч. 5 лікарів. Заслужену повагу здобули відмінник охорони здоров’я лікар М. А. Литвиненко та фельдшер Г. С. Гриценок.
Зростає мережа закладів народної освіти. У 1969 році в селі працювали середня, три восьмирічні і дві початкові школи, при яких є дослідні ділянки, теплиці, майстерні і всі необхідні навчальні кабінети і лабораторії. Функціонує консультаційний пункт районної заочної середньої школи. З 1966 року працює професійно-технічне училище. В селі 97 вчителів; педагоги Н. А. Кіндратенко та М. Я. Самарська нагороджені орденом Леніна, М. Я. Самарська — заслужений вчитель школи УРСР.
В селі трудяться 80 чоловік з вищою освітою; із 1,6 тис. випускників середньої школи 90 стали вчителями, 50 — лікарями і стільки ж — інженерами.
У Великій Знам’янці народилися і починали свій життєвий шлях О. П. Чекмарьов — нині дійсний член АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР, доктор технічних наук, двічі лауреат Державної премії, визначний спеціаліст у галузі чорної металургії; Ф. Д. Білий — учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер 16 орденів, тепер генерал-майор; Г. Е. Навроцький — контр-адмірал у відставці. Серед знатних людей, які починали свою діяльність у Великій Знам’янці, також С. О. Бірюков, член КПРС з 1918 року, учасник громадянської війни.
Помітних успіхів досягнуто в галузі культурного будівництва. В селі є будинок культури і три клуби. Популярність серед односельчан здобули сільський хор і танцювальний колектив. До села приїздять мистецькі колективи Запоріжжя, Києва, Москви. У будинку культури та клубах організовуються вечори трудової слави, зустрічі з ветеранами революції, посвячення в хлібороби, комсомольські весілля, урочисті проводи молоді до Радянської Армії.
У чотирьох бібліотеках села 1969 року налічувалося понад 20 тис. книг. Кожна сім’я передплачує газети і журнали. Активно діє місцева організація-товариства «Знання». Її члени того року прочитали близько 800 лекцій та доповідей.
Колгоспники Великої Знам’янки докладають усіх зусиль, щоб до 53-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції повністю виконати завдання п’ятирічного плану.
О. П. ЗЕТЧЕНКО