Мелітополь, Мелітопольський район, Запорізька область (продовження)
Під час наступу армії Врангеля в Мелітополі перебували Кримський ревком та Тимчасове бюро Кримського обласного комітету РКП(б), членом яких був брат В. І. Леніна—Д. І. Ульянов. Він керував продовольчою справою і охороною здоров’я трудящих, а під час наступу білогвардійців забезпечував евакуацію поранених та хворих червоноармійців.
З наближенням врангелівців у червні 1920 року міський партійний комітет сформував комуністичний загін під командуванням міськвоєнкома І. С. Йочко-Вакуленка. Загін вирушив на допомогу частинам Червоної Армії і вступив у бій з білогвардійцями поблизу села Мордвинівки. Та сили були нерівні, 9 червня врангелівці захопили Мелітополь.
Внаслідок пошкодження залізничного моста на підступах до міста, бронепоїзди «Радянська Росія», «Грім», «Радянська Латвія», «Карл Маркс», «Лейтенант Шмідт» та інші, якими командував А. В. Полупанов, були відрізані від основних частин Червоної Армії й опинилися без продовольства, води та вугілля. Протягом десяти діб загін мелітопольських залізничників, до складу якого входили члени комсомольської організації станції Мелітополь на чолі з більшовиками X. Г. Шиповим та Г. Г. Шульгою, працював під ворожим вогнем, відбудовуючи залізничний міст. Завдяки героїзму, виявленому комуністами і комсомольцями, бронепоїзди вирвалися з оточення і продовжували бої проти ворога на лінії Мелітополь—Олександрівськ.
У тилу врангелівців діяв партизанський загін під командуванням начальника повітової міліції Ф. П. Хімича. На початку жовтня він налічував близько 250 бійців; базуючись у дніпровських плавнях, партизани завдавали відчутних ударів білогвардійцям. Підпільна більшовицька група, яка діяла на станції Мелітополь, чинила диверсії, виводила з ладу паровози, вагони, руйнувала залізничну колію тощо.
Врангелівці перетворили Мелітополь на один з своїх опорних пунктів. Жорстокі бої за його визволення точилися з середини липня до кінця жовтня. В цих боях були розгромлені найдобірніші частини врангелівської армії. В ніч на 30 жовтня 1920 року 5-а кавалерійська дивізія з групи Н. Д. Каширіна перейшла в рішучий наступ. Вранці вона вела бій безпосередньо за місто. 25-й і 26-й полки 1-ї кавалерійської бригади під командуванням комбрига Воронова та 29-й полк Третьої кавалерійської бригади визволили від ворога передмістя, а 27-й і 28-й полки 2-ї кавалерійської бригади — місто. Вони захопили багато складів з продовольством, зброєю і боєприпасами. 2 листопада у місті відновив роботу повітовий ревком.
Після закінчення громадянської війни перед трудящими Мелітополя постали невідкладні завдання по відбудові зруйнованого господарства. Майже всі промислові підприємства лежали в руїнах. Особливої шкоди зазнала залізниця. Білогвардійці залишили після себе розбиті паровози, обгорілі вагони, захаращені колії. Питанням відбудови народного господарства міста і сіл повіту була присвячена повітова безпартійна робітничо-селянська і червоноармійська конференція, що відбулася 1—6 грудня 1920 року, в її роботі взяло участь 268 делегатів. Гостями мелітопольців були члени виконкому другого конгресу III Комуністичного Інтернаціоналу. З палкими вітальними промовами на конференції виступили тт. Штейнгард, Шеде, Поль Валентин і Беккер — представники комуністичних і робітничих партій Австрії, США, Франції та Швейцарії. В середині лютого 1921 року тут обрано міську Раду робітничих і червоноармійських депутатів. Запровадження 8-годинного робочого дня і робітничого контролю над виробництвом, введення соціального страхування, заборона дитячої праці, боротьба з голодом, епідеміями та бандитизмом — усі ці питання стали в центрі уваги міської партійної організації та новообраної Ради.
Боротьбу з бандитизмом, зокрема з махновщиною, очолила Надзвичайна повітова нарада, що мала в своєму розпорядженні частини особливого призначення (ЧОП), які складалися з комуністів і комсомольців. їм допомагали також частини 30-ї Іркутської дивізії. За успішну боротьбу з бандитизмом 5-й з’їзд Рад повіту вручив Надзвичайній повітовій нараді Червоний прапор, її голову В. Т. Семенова нагороджено орденом Червоного Прапора.
Невпинно зростала і зміцнювалась міська партійна організація. Якщо після вигнання білогвардійців вона налічувала лише 50 чоловік, то в серпні 1921 року на обліку в 30 партійних осередках перебувало 240 членів та 112 кандидатів у члени партії. Налагоджувались братні зв’язки міста й села.
Для подолання післявоєнної розрухи велике значення мало запровадження нової економічної політики. Вже 1922 року в місті діяло близько 200 кустарних підприємств, де виготовлялись різноманітні товари для населення. Став до ладу колишній завод Классенів, який дістав назву Першого радянського. Завод почав виробляти косарки, маслоробки тощо. Колишній завод Зафермана (Другий радянський) було віддано в оренду приватним особам. Тут ремонтувались нафтові двигуни, букери та інші сільськогосподарські машини. На залізниці відновився регулярний рух поїздів.
У 1923 році було створено Мелітопольську округу та однойменний район з центром у Мелітополі. Робітничий клас міста надав істотну допомогу селу в організації сільськогосподарських товариств, радгоспів і комун, прокатних технічних пунктів, провадив велику політико-масову роботу серед селянства.
З глибокою скорботою трудящі Мелітополя сприйняли звістку про смерть В. І. Леніна. Вони надіслали до Москви виготовлений місцевими майстрами вінок дубового листя, відлитий з металу. На вшанування пам’яті вождя у Мелітополі встановлено пам’ятник, ім’ям Леніна названо міську лікарню та одну з центральних вулиць. У дні ленінського призову десятки робітників мелітопольських підприємств вступили до лав Комуністичної партії, зокрема на станції Мелітополь — 92 залізничники.
Відбудова господарства міста супроводилась витісненням з економіки приватно-капіталістичних елементів. Соціалістичний сектор здобував вирішальну перемогу. Зростала питома вага кооперативної промисловості. Вже в 1924—1925 рр. на кооперативних засадах працювали завод сільськогосподарських машин ім. Воровського, Перший радянський завод (орендований сільськогосподарським кредитним товариством), промислово-кооперативна артіль «Перемога», створена на базі Другого радянського заводу, шкіряний завод (орендований артіллю шкіряників). Державними підприємствами стали млин № 11 (колишній Классенів і Нейфельда), друкарня (колишня Ліфшиця і К°), електростанція та залізнична станція Мелітополь.
Дрібні кустарно-ремісничі майстерні об’єднувались у кооперативні підприємства: ковальсько-слюсарні, хімічні, харчові, тютюнові, шкіряні, текстильні, кравецькі та інші. Тільки деякі з них ще орендували приватні особи. Витіснення приватного сектору відбувалося і в галузі торгівлі, але частка приватного капіталу ще була відчутною. Так, наприклад, товарооборот 167 державних і кооперативних торговельних підприємств Мелітопольського округу в 1926 році становив 6,3 млн. крб., а 383 приватних — 2,6 млн. карбованців.
На 1 січня 1926 року в місті проживало 24 470 чоловік. За соціальним станом населення розподілялося так: робітників — 17,2 проц., службовців — 20,2, селян — 22,1, інших (дрібні промисловці, торгівці) — 40,5 процента.
Після XI з’їзду РКП(б) органи Радянської влади вжили ряд заходів, спрямованих на обмеження непманської буржуазії. Багато робітничих родин переселилось з убогих халуп до будинків багатіїв. З 2960 міських житлових будинків 467 вже належали до комунального фонду.
Великі зміни сталися в охороні здоров’я трудящих. Наприкінці 1925 року в місті діяло 4 лікарні на 135 ліжок, 3 амбулаторії, пологовий будинок. Налагоджувалось і культурне життя. Міська рада і партійна організація піклувалися про розвиток народної освіти та культурно-освітніх закладів. У 1926 році в Мелітополі діяло 2 початкові і 7 семирічних трудових шкіл, педагогічний технікум. В школах працювало 130 педагогів. Розгорнули роботу 8 бібліотек з книжковим фондом 27,8 тис. книжок, 3 клуби, селянський будинок, кінотеатр, музей.
Загоював рани і залізничний транспорт. Його відбудові трудящі міста присвятили перші комуністичні суботники.
Розвиток промисловості Мелітополя набув широкого розмаху в роки п’ятирічок. Протягом першої п’ятирічки тут почав працювати насосно-компресорний завод, оснащений новою технікою. У довоєнні роки він перетворився на одне з найбільших підприємств міста. В 1929—30 рр. споруджено основні виробничі цехи м’ясокомбінату, міську електростанцію, томатний завод, кілька артілей промислової кооперації.
Водночас розширювалося виробництво на діючих підприємствах. Завод ім. Воровського почав випускати елеваторне обладнання, завод «Перемога» наприкінці п’ятирічки повністю перейшов на виробництво суднових двигунів потужністю 20 і 25 кінських сил, збільшили випуск продукції швейна і взуттєва фабрики, механічно-чавуноливарний та цегельний заводи міськпромкомбінату.
В роки другої п’ятирічки в місті споруджено маслозавод, великий консервний, а на базі ремонтних майстерень — мотороремонтний заводи, значно розширили виробничі площі й випуск продукції заводи: «Перемога», ім. Воровського та насосно-компресорний, швейна фабрика ім. Р. Люксембург, державний млин та інші підприємства.
Протягом 1938—1941 рр. тут з’явилися нові підприємства: верстатобудівний завод ім. ОДПУ, потужний елеватор, хлібозавод, ряд підприємств місцевої промисловості і промислової кооперації: заводи «Ковкий чавун», «Металонікель», «Металооб’єднання», крупорушка, меблева, макаронна, лакофарбова фабрики тощо.
Якщо в 1934 році на 16 підприємствах міста працювало понад 6 тис. робітників, то напередодні Великої Вітчизняної війни на 39 підприємствах, у т. ч. 7 — союзного і десяти — республіканського підпорядкування, їх було понад 11 тис. чоловік. Загальний обсяг промислового виробництва у 1940 році становив понад 166 млн. крб., а це в 55 разів перевищувало рівень 1913 року. Мелітополь ставав значним машинобудівним центром на Запоріжжі.
Партійні, профспілкові та комсомольські організації в довоєнні роки широко розгорнули соціалістичне змагання за виконання і перевиконання виробничих завдань, всіляко заохочувався рух раціоналізаторів і винахідників. Завдяки цьому протягом 1930—1940 рр. продуктивність праці на підприємствах міста зросла в 4,5 раза, виробничі плани перевиконувались на 15—25 проц. На підприємствах виросли сотні передовиків виробництва. Серед них були добре відомі: стругальник-багатоверстатник М. Г. Крайній, формувальник І. Апачанський, слюсарі С. Г. Драгун, В. А. Москаль та інші. В лютому 1940 року відбулася перша міська партійна конференція. Секретарем міського комітету КП(б)У було обрано В. П. Романова, який очолював його і в перші післявоєнні роки.
Одночасно з розвитком економіки зростало й саме місто, яке 1939 року віднесено до розряду міст обласного підпорядкування. У 1941 році населення міста становило 85 тис. чоловік. Тут виросли нові житлові і громадські будинки. Житлова площа на початку того року порівняно з 1925 зросла майже вдвоє і становила 277,2 тис. кв. м. Довжина електроосвітлювальної мережі дорівнювала майже 80 км. До половини житлових будинків було підведено водопровід. Збільшилась загальна площа парків і скверів, уздовж вулиць проведено деревонасадження.
Значно зросла на той час мережа лікувально-профілактичних закладів. В місті працювали 5 лікарень на 420 місць, 7 поліклінік, 11 медичних пунктів, 2 пологові будинки, водолікарня, грязелікарня, санітарно-епідемічна та протималярійна станції, діяло кілька клінічних лабораторій і рентгенкабінетів. У медичних закладах працювало 105 лікарів та 145 чоловік середнього медичного персоналу.
Багато робилось в місті і в галузі народної освіти та культури. Ще у 1931 році тут здійснено загальну семирічну освіту, а до 1938 року повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1940 році в Мелітополі працювало 11 середніх, 5 неповних середніх і 7 початкових шкіл, діяли палац піонерів, дитяча бібліотека з фондом 13 тис. книг, дитяча технічна станція тощо.
З 1922 року в Мелітополі працювали Вищі трирічні педагогічні курси, реорганізовані 1933 року в державний педагогічний інститут з стаціонарним та заочним відділеннями.
На базі технікуму індустріалізації сільського господарства створено завод-втуз ім. ОДПУ, якого пізніше перетворено на інститут механізації сільського господарства. У 1939 році на Всесоюзній сільськогосподарській виставці він удостоєний диплома Першого ступеня. Працювали сільськогосподарський і бібліотечний технікуми, фельдшерсько-акушерська школа.
Зростання культурних запитів трудящих зумовило розширення мережі культурно-освітніх закладів. В місті діяло 5 центральних, 60 профспілкових клубів і червоних кутків на підприємствах, установах та учбових закладах; на початку 30-х років у Мелітополі відремонтували, а потім значно розширили приміщення місцевого театру, в ньому не раз виступали театральні колективи Запоріжжя, Дніпропетровська, Києва та інших міст.
1939 року в Мелітополі створено театральну трупу, яка підготувала і поставила спектаклі «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Весілля в Малинівці» Л. Юхвіда, «Безталанна» І. К. Карпенка-Карого.
Збагачувались і розширялись бібліотеки. У 1940 році центральна міська бібліотека налічувала понад 200 тис. книжок, мала добре обладнаний читальний зал. Клуби, школи, інститути мали власні бібліотеки. В місті працював краєзнавчий музей.
Після закінчення громадянської війни в Мелітополі почала виходити газета «Думка» (пізніше — «Радянський степ»).
Улюбленим місцем відпочинку трудящих став центральний міський парк, закладений 1927 року комсомольцями. Тут спорудили стадіон, літній кінотеатр, бібліотеку з читальним залом, дитячу залізницю.
Партійні і радянські органи міста велику увагу приділяли фізкультурній та оборонній роботі. Тут діяли добровільні спортивні товариства «Авангард», «Буревісник», «Динамо», «Іскра», «Спартак», які об’єднували понад 2 тис. спортсменів. При клубах працювали стрілецькі та інші оборонні гуртки. У 1939 році обласна рада Тсоавіахіму на виділені заводами кошти придбала кілька гвинтівок, протигазів, кулеметів тощо.
Як тільки почалася Велика Вітчизняна війна, міськком партії і міськвиконком розробили заходи по перебудові економіки міста на воєнний лад. На заклик партійних організацій до загонів народного ополчення вступило 3477 чоловік. З їх числа створено 1-й зведений стрілецький і 2-й залізничний полки народного ополчення. Сотні молодих мелітопольців пішли на фронт добровольцями і ввійшли до складу сформованого в перші місяці війни 38-го комсомольського інженерно-саперного полку.
5 вересня 1941 року спеціально сформований міськкомом КП(б)У авіадесантний загін, що складався з 35 мелітопольських комуністів і 36 комсомольців, висадився в героїчній Одесі і взяв участь в обороні міста.
Коли наблизився фронт, з Мелітополя було вивезено в глибокий тил 2 тис. вагонів з верстатами, готовою продукцією, сировиною та матеріалами. Виїхало близько 30 тис. чоловік кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників і службовців з сім’ями. З елеватора відправлено на схід понад 18 тис. тонн зерна.
5 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Мелітополь, установивши жорстокий окупаційний режим. За два роки окупації фашисти розстріляли у протитанковому рові на околиці міста понад 14 тисяч радянських громадян. 13 жовтня 1943 року вони підпалили в’язницю, де живцем згоріло 250 жінок і дітей. Багато юнаків і дівчат насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини. За час окупації населення Мелітополя зменшилося на 23 тис. чоловік.
В Мелітополі діяло кілька підпільних груп, що налічували 26 чоловік. Групу О. П. Чугунова гестапо незабаром вислідило, її керівників — О. П. Чугунова і Ю. Г. Петрухіна — розстріляли. Шість чоловік цієї групи пізніше приєдналися до групи О. О. Костенка, чисельність якої в березні 1942 року зросла до 20 чоловік. Патріоти пускали під укіс ворожі ешелони з танками і автомашинами, провадили антифашистську пропаганду серед населення, розповсюджували зведення Радянського інформбюро. У квітні 1942 року фашисти заарештували і розстріляли активних членів цієї групи: Є. П. Плахотнікову (Балкіну), Т. І. Шавріна, Н. Ф. Прокопович, В. Ф. Місюрина. О. О. Костенко під час арешту вчинив збройний опір і загинув смертю героя.
Група К. Ф. Хилько, до складу якої входили комсомольці Ліда і Микола Хилько, О. Коленко, К. Тиркіна та прикомандирована розвідвідділом 9-ої армії радистка Т. Васильєва, збирала розвідувальні дані про розташування ворожих частин і воєнних об’єктів та передавала їх командуванню радянських військ. Члени цієї групи також загинули у боротьбі з ворогом.
Ризикуючи життям, мелітопольці передавали військовополоненим продовольство і медикаменти, а тим, хто міг тікати,— одяг. У грудні 1941 року виникла нова підпільна патріотична група, до якої ввійшли вчителька В. Д. Земцева, дружини радянських офіцерів М. А. Кутасевич, Л. Г. Яценко та інші патріотки. Пізніше до них приєдналося кілька визволених з лазарету полонених. Крім систематичної допомоги військовополоненим, члени підпільної групи розповсюджували антифашистські листівки, добували зброю, яку використали проти фашистів під час наступу Радянської Армії на Мелітополь. На час визволення міста в групі налічувалось 29 чоловік.
У березні 1942 року в місті виникла ще одна підпільна група на чолі з М. М. Харченком. Більшість її учасників становили радянські бійці, які втекли з табору полонених. Напередодні визволення міста в групі було 23 чоловіка. Вони розповсюдили 70 листівок, а здобувши зброю, знищували живу силу і техніку ворога, порушували лінії зв’язку тощо. В жовтні 1943 року, разом з військами Червоної Армії, група М. М. Харченка брала активну участь у боях за визволення міста.
У лютому 1942 року К. В. Махонько, М. Т. Матюхін і В. К. Щербаков організували комсомольсько-молодіжний загін «За Батьківщину», до якого входило 15 чоловік. Бійці загону знищили 60 гітлерівських солдатів, 8 офіцерів, кілька автомашин, мотоциклів, кулеметів тощо. У боях з ворогами загинули М. Т. Матюхін, В. К. Щербаков, К. П. Щедрін, В. П. Макаров, В. І. Ширкін, О. М. Мисягін.
Під час окупації Мелітополя фашисти зруйнували пам’ятник В. І. Леніну. Бюст Володимира Ілліча вони відправили на завод (тепер ім. 23-го жовтня) на переплавку. Але майстер ливарного цеху О. С. Заплесвичко, робітники Г. Д. Луньов і П. О. Барсов, ризикуючи життям, надійно його сховали, а після вигнання гітлерівців з міста встановили у сквері на території заводу. Бюст В. І. Леніна стоїть там і тепер.
В березні 1943 року ворог розгорнув великі фортифікаційні роботи по створенню потужної довготривалої лінії оборони вздовж річки Молочної (лінія «Вотан»), маючи намір перетворити Мелітополь на міцний вузол опору. Тут він зосередив частини 6-ї і 17-ї німецьких армій у складі 10 піхотних, 3 гірськострілецьких і 2 танкових дивізій.
Вранці 26 вересня 1943 року війська Південного фронту розпочали бойові дії по прориву ворожої оборони. Гітлерівці чинили відчайдушний опір. 12 жовтня частини Червоної Армії вийшли на південну околицю Мелітополя. Розпочалися кровопролитні бої за оволодіння містом. їх вели частини 54-го стрілецького корпусу 51-ї армії, яким командував генерал-лейтенант Т. К. Коломієць. Окремі будинки і квартали по кілька разів переходили з рук в руки. Тільки 17 і 19 жовтня воїни 126-ї стрілецької дивізії відбили 70 контратак ворога. За 7 днів бойових дій частини цієї дивізії знищили 5,5 тис. ворожих солдатів і офіцерів та кілька десятків танків.
Мелітополь повністю визволено від ворога ранком 23 жовтня. За успішні дії по здійсненню цієї операції 91-й, 118-й, 315-й, 347-й стрілецьким дивізіям та багатьом іншим військовим частинам присвоєно звання Мелітопольських. 126-у Горлівську і 416-у Таганрозьку стрілецькі дивізії та 1-у гвардійську Сталінградську штурмову авіаційну дивізію нагороджено орденом Червоного Прапора.
Тисячі бійців і командирів Червоної Армії за мужність і героїзм, виявлені в боях за визволення міста, нагороджено орденами і медалями, 70 чоловік удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу.
У боях за місто віддали своє життя воїни багатьох народів Радянського Союзу. Серед них Герої Радянського Союзу росіянин С. Т. Новиков, калмик І. А. Бейбулатов, українець І. К. Нестеренко та інші. На братській могилі мелітопольці спорудили меморіал — ансамбль пам’ятних скульптурних груп.
Мелітопольці завжди пишаються подвигами своїх земляків, які внесли гідний вклад у загальнонародну боротьбу за перемогу над фашистською Німеччиною.
В боях за м. Єльню відзначився 38-й комсомольський добровольчий полк, сформований з комсомольців і молоді Мелітополя.
Мелітополь — місто, яке дало країні 13 Героїв Радянського Союзу. Серед них П. С. Середа, передовий токар дизелебудівного заводу, в роки війни капітан. Командуючи авіаескадрилью, він здійснив 270 бойових вильотів, провів 60 повітряних боїв. Особисто збив 7 літаків і знищив 65 автомашин, 6 гармат, 10 зенітних установок, танк, переправу, 400 ворожих солдатів й офіцерів. Колишній слюсар заводу ім. Воровського Л. П. Кальян у повітряних боях особисто знищив 5 ворожих бомбардувальників і розвідувальних літаків. 12 березня 1943 року його ескадрилья вступила в бій з 84 гітлерівськими літаками над станцією Валуйки, де зосередилось багато радянської військової техніки. Шість радянських асів збили 9, розсіявши решту ворожих літаків. Колишній слюсар депо станції Мелітополь М. Г. Лисконоженко в одному з повітряних боїв знищив три ворожих літаки, з них два — тараном. Останнього, винищувача, він таранив, будучи сам тяжко пораненим. Лейтенант М. Г. Лисконоженко благополучно приземлився на своїй території, але від одержаних у бою ран помер. Молодший лейтенант О. І. Перепелиця, який до початку війни був робітником залізничної станції Мелітополь, повторив безсмертний подвиг капітана М. Ф. Гастелло.
Високе звання Героя Радянського Союзу присвоєно також уродженцям з Мелітополя — полковнику І. Н. Панченкові, майору Ф. В. Хімичу, капітану С. А. Без-часному, старшим лейтенантам М. Н. Кияшку, М. П. Кравцю і М. С. Малюзі, лейтенантам В. С. Лещенку і В. В. Смазнову, старшині С. А. Хазаряну, їх славні імена, їх відвага і мужність у битвах проти ворога назавжди ввійшли до літопису бойових подвигів Радянської Армії.
Відступаючи з Мелітополя, фашистські загарбники підірвали електростанцію, 10 найбільших заводів і фабрик, обидва інститути, технікум, міську бібліотеку, кінотеатр, зруйнували залізничний вузол. Із всієї кількості житлових будинків, які виявилися придатними для відбудови, залишилось 34 проц., з 16 великих промислових підприємств — лише 6, з 23 шкіл можна було відбудувати тільки 4. В місті знищено водопровідну мережу, 2 лікарні, 2 поліклініки, багато інших закладів і установ. Збитки, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками, становили 340 млн. карбованців.
Після визволення Мелітополя почалися роботи по відбудові підприємств, установ, житлового фонду. 200 комсомольців працювали на відбудові залізниці, 100 — на відбудові дизелебудівного заводу. Комсомольці відремонтували кінотеатр «Червоний факел», радіотрансляційну мережу, лінії електропередач, 2 хлібопекарні, З їдальні. В листопаді 1943 року в місті вже діяли 4 середні та 3 семирічні школи.
На окремих об’єктах міста розгорнулося змагання за почесне звання фронтових бригад. Особливо відзначилася бригада ім. Зої Космодем’янської, яка, відбудовуючи консервний завод, виконувала по 2—3 денних норми. До початку 1945 року відремонтовано 7250 державних, відомчих і приватних будинків, 60 тис. кв. м виробничих площ, кілька їдалень, магазинів, більше половини мережі водопроводу. За відмінну роботу на відродженні велетня вітчизняної енергетики Дніпрогесу ім. В. І. Леніна комсомольській організації Мелітопольського педагогічного інституту у квітні 1945 року вручено Червоний прапор.
Мелітополь тривалий час був базою Четвертого українського фронту. Тут розташовувалося 20 військових госпіталів. Населення міста надіслало фронтовикам сотні посилок-подарунків. Із своїх трудових заощаджень лише протягом лютого — березня 1944 року мелітопольці відрахували 2 млн. 850 тис. крб. на будівництво авіаескадрильї ім. Героя Радянського Союзу Г. К. Нестеренка.
Повесні 1944 року з евакуації повернулися до міста робітники та інженерно-технічні працівники дизелебудівного заводу, водночас надійшла частина верстатів. У рекордно короткий строк завод було відбудовано. 29 серпня випущено перший післявоєнний дизель. Протягом того ж року стали до ладу верстатобудівний, чавуноливарний, консервний, спиртогорілчаний, олійноекстракційний заводи, електростанція, млинокомбінат та 12 промислових артілей.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни багато воїнів Радянської Армії повернулося до мирної праці. Зросли асигнування держави на відбудову міста та його підприємств. У 1945 році стали до ладу головні цехи м’ясокомбінату, який уже 18 грудня виконав річне завдання. У червні того ж року почав випускати млино-елеваторне устаткування завод ім. Воровського, а в жовтні приступив до серійного випуску продукції насосно-компресорний завод.
На відбудовних роботах ширилося соціалістичне змагання, ініціаторами якого були комуністи. Завдяки нечуваному ентузіазму і самовідданості населення народне господарство Мелітополя швидко відроджувалося. За трудові подвиги під час Великої Вітчизняної війни 2430 мелітопольців нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Починали працювати торговельні підприємства, заклади охорони здоров’я.
Велика увага приділялася відновленню діяльності вищих, середніх навчальних та культурно-освітніх закладів. 1 січня 1944 року розпочалися заняття в педінституті, в інституті механізації сільського господарства, а також у 4 початкових, 6 семирічних і 5 середніх школах. Відновили роботу палац піонерів, дитяча технічна станція, 15 дитячих ясел і садків. Після капітального ремонту розгортали роботу міський театр і кінотеатр, більшість заводських клубів та червоних кутків, бібліотеки.
Протягом 1946—1947 рр. тривала відбудова підприємств союзного, республіканського та місцевого підпорядкування. На цей час більшість їх досягла або перевершила обсяг довоєнного виробництва. У березні 1947 року почала випускати продукцію трикотажна фабрика, а насосно-компресорний завод виробив того року в чотири рази більше компресорів, ніж у 1940 році. На 10 проц. добився зниження собівартості продукції дизелебудівний завод, що випустив понад план десятки дизелів та насосів; завод ім. Воровського видав понадпланової продукції на 1 млн. крб., а консервний завод на 1 грудня 1947 року виробив понад план 1 млн. банок консервів. Значно розширились виробничі потужності міськпромкомбінату, в системі якого діяли такі підприємства як заводи «Універсал», металоширвжитку, деревобробний тощо. Довоєнного рівня виробництва електроенергії досягла міська електростанція, а залізнична станція зайняла перше місце у перевезенні вантажів по відділенню Придніпровської залізниці.
Промисловість міста успішно виконала завдання першої післявоєнної п’ятирічки, а колективи заводів ім. 23-го жовтня, ім. 30-річчя ВЛКСМ (колишній «Ковкий чавун»), міськпромкомбінату завершили п’ятирічку за чотири роки. На ряді підприємств освоєно випуск нової продукції.
У відбудові промисловості мелітопольці виявляли справжній героїзм і творчу ініціативу. Працювали, не знаючи втоми, не рахуючись з часом. Повсюдно розгорталось соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів. Наприкінці 1947 року на підприємствах міста працювало 2630 ударників. Завдяки раціоналізації та винахідництву, передовики виробництва — слюсарі-котельники заводу ім. Воровського І. О. Костенко і К. П. Фільчагін та слюсарі насосно-компресорного заводу М. Я. Романюта і В. Ю. Черненко виробили по шість річних норм. У 1950 році на підприємствах Мелітополя працювало 4 тис. передовиків виробництва, близько половини з них завершили п’ятирічку за чотири роки.
Зразки ударної праці подавали комуністи. У 1948 році міська партійна організація об’єднувала 2738 членів і кандидатів у члени КПРС, три чверті яких працювало на вирішальних ділянках виробництва. Партійні організації керували соціалістичним змаганням, контролювали господарчу діяльність підприємств, вміло спрямовували ініціативу молоді. На підприємствах і транспорті 1948 року трудилося 1878 комсомольців, 840 з них були передовиками виробництва. За дев’ять місяців того ж року 48 комсомольсько-молодіжних бригад виконали річні виробничі плани.
У роки другої і третьої післявоєнних п’ятирічок відбулась докорінна модернізація діючих підприємств. Протягом 1951—1954 рр. завод «Універсал» перетворено на зразкове підприємство гідравлічного машинобудування республіканського підпорядкування. 1963 року його перейменовано на «Гідромаш». Невдовзі одне з провідних місць у вітчизняному виробництві швидкісних малопотужних дизелів зайняв дизелебудівний завод. У 1955 році дизелі цього заводу експортувались до 30 зарубіжних країн. За роки п’ятої п’ятирічки завдяки впровадженню нової техніки продуктивність праці на цьому підприємстві зросла у 3,7 раза. Докорінно реконструйовано верстатобудівний завод ім. 23-го жовтня та компресорний завод, який у 1955 році в чотири рази перевершив довоєнний рівень виробництва.
План другої післявоєнної п’ятирічки достроково завершили 30 підприємств міста. З 1951 по 1955 рік вони збільшили випуск продукції більш як удвічі. За високі виробничі показники 80 кращих залізничників удостоєно високих урядових нагород, у т. ч. 24 чоловіки — ордена Леніна, 23 чоловіки — ордена Трудового Червоного Прапора.
Зростання промислового виробництва міста, освоєння серійного випуску нових тинів машин і обладнання вимагало дальшого розвитку спеціалізації. З 1959 року дизелебудівний завод спеціалізується на виробництві моторів для мікролітражного автомобіля «Запорожець», завод ім. 30-річчя ВЛКСМ — на виробництві промислових холодильників, на заводі «Побутмаш» налагоджено випуск побутових холодильників і пральних машин.
У роки семирічки в Мелітополі стали до ладу завод кольорового литва, найбільший на Україні, та агрегатний. Підприємства обладнані новітнім устаткуванням, на багатьох з них введено в дію потокові автоматичні лінії. За цей час вони освоїли виробництво понад 60 нових видів машин і механізмів. Обсяг промислового виробництва міста в роки семирічки зріс більше як у 2,3 раза, а в провідній галузі — машинобудуванні — більш як у 4 рази.
Подальшого розвитку набула промисловість у роки поточної п’ятирічки. В 1969 році в Мелітополі працювало 40 підприємств, з них 10 машинобудівних заводів союзного значення. Приріст продукції на всіх промислових підприємствах міста протягом 4 років п’ятирічки становив 40 проц., а на підприємствах машинобудування — 70 проц.
Постійно збільшується виробництво товарів народного споживання. Тут працюють трикотажна, швейна і меблева фабрики, десятки різноманітних майстерень та ательє. Найбільшими підприємствами харчової промисловості є м’ясний, хлібопекарський, харчовий і консервний комбінати та маслоекстракційний, молочний, пивоварний, лікеро-горілчаний заводи. Протягом 1966—1969 рр. обсяг випуску продукції легкої та харчової промисловості збільшився на 30 млн. карбованців.
Міська партійна організація, яка 1969 року об’єднувала близько 8 тис. комуністів, очолила боротьбу трудящих за підвищення якості промислової продукції. На виконання постанови вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС міський комітет партії накреслив конкретні заходи для втілення їх у життя. Здійснення цих заходів вже через рік дало позитивні результати. Так, колектив моторного заводу добився збільшення потужності двигуна автомобіля «Запорожець» з 27 до 40 кінських сил та продовження строку його експлуатації без капітального ремонту — з 50 тис. км пробігу до 100 тис. км. Моторесурс холодильників заводу ім. 30-річчя ВЛКСМ збільшено з 8 до 10 тис. годин.
В піднесенні економіки Мелітополя велику роль відіграють новатори виробництва. Тільки протягом 1965 року кількість впроваджених винаходів і пропозицій порівняно з минулим роком зросла майже втроє, а річна економія від їх застосування — з 800 тис. до 3 млн. крб. Мелітопольські новатори на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства завоювали 12 золотих, срібних і бронзових медалей.
У 1958 році в місті розгорнулось змагання за комуністичне ставлення до праці. Через два роки почесне звання колективу комуністичної праці завоювали трудівники 3-х підприємств, а 1969 року тільки на підприємствах машинобудування працювало кілька тисяч ударників і 150 колективів комуністичної праці. Багато передовиків виробництва за визначні виробничі успіхи, досягнуті в роки семирічки нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Ордена Леніна удостоєні шліфувальниця компресорного заводу, депутат обласної Ради депутатів трудящих М. П. Брусенська, наладчик моторного заводу П. М. Стицин і багато інших.
З розвитком промисловості далі зростало і впорядковувалося місто. У березні 1948 року міська Рада депутатів трудящих затвердила генеральний план забудови Мелітополя. Нове житлове будівництво розгорнулося головним чином в нагірній його частині, недоступній для весняних паводків. За останні роки тут виросло нове місто з асфальтованими вулицями і тротуарами, кварталами багатоповерхових будинків. Інтенсивно велося державне, кооперативне та індивідуальне житлове будівництво. Якщо в 1950 році в місті налічувалося 13 тис. житлових будинків, з яких лише близько сотні було дво- і чотириповерхових, то в 1969 році кількість їх збільшилася до 26 тис., в т. ч. понад 600 — багатоповерхових. Загальна житлова площа становила понад 900 тис. кв. м, з яких 416 тис. кв. м, тобто вдвічі більше, ніж за всю попередню історію міста, введено в експлуатацію протягом останнього десятиріччя. На центральних вулицях встановлено тепер люмінісцентне освітлення.
Значно поліпшилось побутове і комунальне обслуговування трудящих.
В місті діють побуткомбінат, який об’єднує понад 100 різноманітних майстерень, ательє та пунктів побутового обслуговування, велика фабрика індивідуального пошиття та ремонту одягу, комбінат комунальних підприємств.
Мережа водопроводу в 1969 році перевищила 100 км. Прокладено десятки кілометрів каналізації.
У 1961 році в місті зведено телевізійний ретранслятор, що дає змогу приймати передачі центрального телебачення. Споруджено будинок зв’язку, автоматичну телефонну станцію.
До Великої Вітчизняної війни у Мелітополі не було міського пасажирського транспорту. В 1950 році тут курсувало всього кілька автобусів і легкових таксі; зараз міський автопарк налічує 216 автобусів і 46 таксі. Добре розвинуте внутрірайонне та міжміське автобусне сполучення. З Мелітополя тепер можна поїхати автобусом до Москви, Києва, Одеси, Криму, Донецька, Запоріжжя, Сімферополя та в десятки інших міст і сіл.
Велика увага приділяється дальшому розвиткові мережі закладів охорони здоров’я трудящих. У 1969 році в місті діяли 2 лікарні і 2 диспансери на 1260 ліжок, 36 медичних пунктів на підприємствах. Трудящим подають медичну допомогу 1473 медичні працівники, в т. ч. 326 лікарів. Велику пошану серед населення здобув заслужений лікар республіки кандидат медичних наук С. І. Лиходід, 20 медичних працівників є відмінниками охорони здоров’я.
Улюбленим заняттям молоді є фізкультура і спорт. В місті діють палац спорту, 2 стадіони, 5 спортивних товариств, які об’єднують близько 16 тис. членів.
Великі зміни відбулися в галузі народної освіти та культури. У 1969 році в місті працювало 24 загальноосвітні школи, 2 школи-інтернати, 7 вечірніх шкіл робітничої молоді, 4 середні спеціальні учбові заклади (машинобудівний та сільськогосподарський технікуми, медичне і культурно-освітнє училища), 5 професійно-технічних училищ, 2 інститути (педагогічний і механізації сільського господарства). У 1969 році в школах, технікумах і вузах міста працювало 2726 вчителів і викладачів, у т. ч. 70 кандидатів наук.
Серед уродженців Мелітополя — Я. М. Збарж, доктор медичних наук, завідує кафедрою ортопедичної стоматології Львівського медінституту; Є. X. Капленко, професор, завідує кафедрою Харківського інституту залізничного транспорту; Б. І. Коган, доктор технічних наук, професор кафедри теоретичної механіки Харківського інституту комунального будівництва; В. І. Мосаковський, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент АН УРСР; Г. Н. Чухрай, визначний радянський кінорежисер, постановник багатьох фільмів, відзначених на міжнародних кінофестивалях, лауреат Ленінської премії 1961 року.
У 1969 році в місті діяло 9 кінотеатрів, багато стаціонарних кіноустановок, кілька палаців культури та 12 робітничих клубів. У міському палаці культури ім. Т. Г. Шевченка колективи художньої самодіяльності об’єднували 524 чоловіка, в палаці культури залізничників — близько 500 чоловік. Зростає майстерність аматорів сцени. Колективу співаків палацу культури ім. Т. Г. Шевченка у 1962 році присвоєно звання народної хорової капели. У 1967 році вокально-музичний ансамбль «Дзвіночок», народна хорова капела та квартет «Ритм» палацу культури залізничників брали участь в обласному і республіканському оглядах самодіяльного мистецтва. Нагороджений золотою медаллю ансамбль «Дзвіночок» та квартет «Ритм» були учасниками огляду художньої самодіяльності народів СРСР у Москві.
Місто має 99 бібліотек з книжковим фондом 1,5 млн. примірників. Тільки бібліотека ім. Лєрмонтова обслуговує 3200 читачів. Кожна тисяча жителів міста у 1970 році передплачувала 1408 примірників газет і журналів. З 1925 року тут видається газета «Серп і Молот». В місті є державний історико-краєзнавчий музей, що має близько 15 тис. експонатів.
У Мелітополі створено відділення товариства «СРСР — Франція», до якого входять кілька колективних членів. Підтримуються дружні стосунки мелітопільців з громадянами французького міста Бривля-Гайярда. Муніципалітет цього міста і Мелітопольська міська Рада регулярно листуються. Діє також міське відділення товариства польсько-радянської дружби.
У невпинній творчій праці, з новими успіхами впевнено йдуть трудящі Мелітополя в комуністичне майбутнє.
Г. О. БАРКОВ, Л. Ю. НЕЧАЄНКО