Вознесенка, Мелітопольський район, Запорізька область
Вознесенка — село, центр однойменної сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Молочної, за 7 км на схід від Мелітополя. З районним центром сполучена асфальтованим шосе. Населення — 4,5 тис. чоловік.
Територія сучасного села була заселена ще в стародавні часи. Про це свідчать археологічні знахідки: поблизу Вознесенки виявлено рештки поселень доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.).
Вознесенка виникла у 1861 році на місці ногайського аулу Боурдек Ессебей, населення якого виїхало до Туреччини. Засновниками села були державні селяни, переселені сюди царським урядом з Полтавської, Харківської, Чернігівської, Курської і Рязанської губерній. Оскільки перші поселенці прибули в день релігійного свята Вознесіння, то й назвали село Вознесенкою. Заселення її тривало і в наступні роки: в 1865 році тут налічувалося 234 двори, проживало 2090 чоловік. Того ж року Вознесенка стала волосним центром. Селяни займалися переважно хліборобством. На ревізьку душу, за переписом населення 1858 року, припадало 9 десятин.
1886 року в селі було 600 дворів; до общини входило 546, з яких 32, маючи пересічно по 7,7 десятини надільної землі, за браком тягла й інвентаря мусили здавати свою землю в оренду, а самі йшли в найми. 68 господарств засівали до 5 десятин, 145 — від 5 до 10. Отже, 245 дворів, тобто майже половина селянських дворів, були бідняцькими. 46 родин щороку посилали чоловіків і жінок на сезонні заробітки до Криму і Мелітополя.
З 233 середняцьких дворів, на кожен з яких припадало по 14 десятин, лише 52 обробляли землю своїм тяглом та інвентарем. Решта ж вдавалася до супряги чи найму.
Водночас 70 куркулів, що мали на двір близько 25 десятин надільної землі, орендували у бідноти, казни й поміщика майже 2 тис. десятин і засівали по 25— 100 десятин. У них було по 7—8 коней та по три пари волів, достатня кількість інвентаря; вони постійно застосовували найману працю. Куркулі стали основними виробниками товарного зерна і швидко багатіли.
Основна ж маса селян, придушена тяжкими поборами і платежами, розорялася. Не бажаючи миритися з своєю гіркою долею, селянство боролося за справедливий розподіл землі. При черговому переділі 1889 року общинну землю розподілено з розрахунку по 4 десятини на ревізьку душу і по 3 десятини на наявну чоловічу душу. Проте це привело лише до подрібнення наділів і не поліпшило становища більшості селянських господарств.
Весною, влітку і восени 1905 року у Вознесенці відбулися бурхливі сходки, маївки, розповсюджувалися революційні прокламації. Виступами селян керували їх односельчани А. П. Лихач, В. І. Синявський, П. П. Строкань, що мали тісні зв’язки з робітниками Мелітополя. Щоб запобігти збройному виступу селян, поліція змушена була викликати до села військові частини.
Запровадження столипінської аграрної реформи значно поглибило класове розшарування села. 1912 року понад 60 проц. дворів були бідняцькими. Кількість середняцьких господарств зменшилась з 39 до 29 проц. Середняки засівали тільки 30,8 проц. від усієї орної землі. Водночас 15 куркульських господарств закріпили за собою кращі землі общини і вийшли на хутори. Крім того, куркулі скупили значну частину землі у бідноти своєї та сусідніх волостей. Так, три господарства мали від 100 до 150 десятин землі, інші два — 302 і 715 десятин.
Напередодні першої світової війни у Вознесенці проживало 2776 чоловік. У селі було три вулиці, що тягнулися майже на 6 км вздовж річки Молочної. Забудувалося воно невеликими хатами-мазанками під соломою та очеретом. Лише наприкінці 90-х років XIX ст. на присадибних ділянках почали насаджувати фруктові дерева. У заможних селян були великі сади, з яких вони одержували значні прибутки. Крім землеробства, 1202 чоловіки займалися промислами (торгівлею, візникуванням, ковальством, столярством, бондарством тощо). 14 куркульських дворів мали торговельно-промислові підприємства, де використовувалась праця найманих робітників.
Селянська біднота жила у злиднях. Про тяжке становище вознесенських селян свідчить їх скарга до Державної думи, в якій вказувалося на те, що жебрацтво серед них породжується малоземеллям і занадто високою орендною платою (близько 30 крб. за десятину). «Для піднесення селянського добробуту,— писали вони,— бажано, щоб усі казенні, монастирські, церковні, поміщицькі… землі були взяті до державної казни для негайної передачі в общинне користування без права продажу, і друге — дати можливість селянам здобувати освіту в середніх і вищих учбових закладах за рахунок держави».
Майже півстоліття населення Вознесенки було позбавлене медичної допомоги. Невелику дільничну амбулаторію відкрито лише на початку XX ст. У 1914 році тут працював один лікар, фельдшер і акушерка.
Більшість дітей бідноти не мала змоги вчитись. Через вісім років після заснування села тут відкрили земське однокласне училище, де 1868 року навчалось 82 учні. Друге училище почало працювати в 1889 році, а наступного року — двокласне церковнопарафіяльне. Ними було охоплено лише п’яту частину дітей шкільного віку. В 1907 році відкрито ще одну земську школу. Загальна кількість учнів досягла 440. Але тільки шоста частина з них закінчувала навчання.
Великого лиха селянам завдала перша імперіалістична війна. З її початком половину працездатних чоловіків мобілізовано до армії, реквізовано значну частину коней, возів. Майже на 11 проц. зменшилися посівні площі, значно зросла кількість безпосівних і малопосівних господарств (з 32,5 проц. у 1912 р. до 41,2 в 1917 р.). Скориставшись з скрутного становища бідноти, куркулі інтенсивно скуповували її землі. Напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції в руках куркулів було зосереджено половину посівних площ, 44 проц. робочої худоби. В той же час 80 проц. безземельних і 67 проц. малоземельних селян мусили наймитувати у місцевих куркулів або йти на підприємства Мелітополя.
Після повалення самодержавства надії селянства на землю й припинення війни не здійснились. Зростало незадоволення політикою Тимчасового уряду. Жителі Вознесенки, які працювали в Мелітополі, розповсюджували серед односельчан більшовицькі ідеї щодо революційного розв’язання земельного питання і боротьби за владу Рад.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді в с. Пологах 5 листопада 1917 року відбувся з’їзд представників чотирьох волосних центрів, у т. ч. і Вознесенки. З’їзд ухвалив резолюцію, в якій, зокрема, вказувалося: «Врятувати країну в такий тяжкий момент може тільки перехід влади до рук Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів».
Радянську владу в селі проголошено в січні 1918 року. Створений волосний ревком став активно впроваджувати у життя перші декрети Радянського уряду. Земельна комісія приступила до перерозподілу землі на основі ленінського Декрету. Але завершити цю роботу не вдалося.
Наприкінці квітня 1918 року Вознесенку захопили австро-німецькі окупанти. В селі почалися реквізиції хліба, худоби. Але вже у другій половині листопада розгорнувся наступ Червоної Армії та українських повстанських військ, і окупанти залишили село. Волревком вийшов з підпілля й відновив роботу. Та в середині грудня Вознесенку захопили білогвардійські частини експедиційного корпусу генерала Тілло. Невдовзі білогвардійці оголосили мобілізацію до білої армії. Але чоловіки не з’явилися на призовні пункти. У січні 1919 року селяни під керівництвом активістів П. І. Перемета та Ю. А. Помаза створили партизанський загін, який, базуючись у дніпровських плавнях, завдавав ударів білогвардійським гарнізонам, розташованим у селах повіту.
17 березня частини 2-ї бригади Першої Задніпровської радянської дивізії визволили Вознесенку. До лав бригади влилося близько 300 жителів села. Волревком організував збирання продовольства для Червоної Армії та голодуючого населення промислових міст. Кілька тисяч пудів хліба було відправлено для робітників Петрограда і Москви.
Та мирний перепочинок тривав недовго. На початку липня 1919 року село захопили денікінці. Знову почалися реквізиції продовольства, коней, возів, мобілізація селян у «добровольчу» армію. Але жителі всіляко саботували заходи денікінців: ховали хліб, худобу, а ті, хто підлягав мобілізації, пішли в дніпровські плавні. Білогвардійці заарештували близько двох десятків селян. Серед них денікінський офіцер впізнав колишнього солдата І. К. Товчигречка, який під час Жовтневого повстання в Петрограді разом з іншими солдатами зривав з офіцерів погони. Білогвардійці привселюдно розстріляли І. К. Товчигречка, І. А. Міняйла та М. Л. Стицина.
На початку січня 1920 року, після визволення села від денікінців, тут створено волревком, куди увійшли селяни П. М. Головін, Ф. І. Дяков, О. С. Браташ і В. І. Синявський. Тоді ж створено і сільський ревком на чолі з бідняком К. І. Морозом. Ревкоми організували допомогу частинам Червоної Армії продовольством. У лютому за рішенням сільського сходу 1-му кавалерійському Латиському полку передано чимало хліба, фуражу і м’яса, а 411-му полку — 65 пудів печеного хліба, 22 пуди м’яса, 3 пуди сала і 100 пудів ячменю. На сільському сході 28 березня селяни схвалили текст листа радянським частинам, де, зокрема, говорилось: «Ми, громадяни села Вознесенки, шлемо палкий привіт нашій доблесній Червоній Армії і зобов’язуємось підтримувати її постачанням продовольства, а також добровільним вступом до її лав». Особливо багато жителів вступило до 30-ї Іркутської стрілецької дивізії, частини якої перебували в той час у селі.
9 червня 1920 року Вознесенку захопили врангелівці. Грабунки, насильства і катування під час перебування в селі «воїнства чорного барона» стали повсякденним явищем. У серпні і вересні радянські частини, ведучи запеклі бої за важливий стратегічний пункт — Мелітополь, кілька разів проривалися до річки Молочної й зав’язували бої на околицях Вознесенки. Лише ввечері 30 жовтня село остаточно було визволено від врангелівців частинами 7-ї Самарської кавалерійської дивізії.
Німецькі окупанти і білогвардійці розорили населення Вознесенки. Наприкінці 1920 року в селі налічувалось 1100 дворів, проживало 7975 чоловік. Більшість хат стояла напівзруйнованою, без покрівель. Дві третини селян не мали ні інвентаря, ні худоби. 15 грудня волревком скликав загальні збори жителів, на яких обговорено питання про відбудову господарства. Тоді ж обрано комітет незаможних селян у складі К. Д. Мордвинова, О. Л. Зінченка, Л. Я. Горди та ін. Збори прийняли вітального листа В. І. Леніну: «Ми, вся біднота, хлібороби села Вознесенки,— говорилося в ньому,— зобов’язуємось всемірно зміцнювати дорогу нам Радянську владу і шлемо гарячий привіт дорогому вождю соціалістичної революції тов. Леніну і гаряче любимій нашій героїчній Червоній Армії — захисниці трудящих усього світу. Зобов’язуємося всіма силами допомагати робітничому класові вести найзапеклішу боротьбу з проявами махновщини та куркулями — ворогами Радянської влади і трудового народу».
У січні 1921 року відбулися вибори до сільської та волосної Рад селянських депутатів. Волвиконком з участю комнезаму створив волосний посівний комітет, який доклав багато зусиль, щоб забезпечити бідняків і середняків насінням, організувати супрягу і засіяти всі орні землі.
У травні в селі створено партійний осередок, до складу якого ввійшли А. П. Вєточкін (секретар), Ф. М. Миронов, Д. Ф. Габов, М. П. Щукін та Ф. Д. Дмитрієв. Комуністи зосередили свою увагу на організації політико-масової роботи насамперед серед незаможників і молоді. У липні сількомнезам об’єднував вже 96 чоловік. У серпні створено комсомольський осередок. Комуністи з допомогою членів сільради та комсомольців відкрили хату-читальню, організували роботу драматичного і хорового гуртків, які щонеділі влаштовували концерти або ж вистави; тут провадились бесіди й доповіді на суспільно-політичні теми, з питань атеїзму. Було відремонтовано школи.
Створена при сільраді земельна комісія під керівництвом партосередку та КНС провела перерозподіл землі з розрахунку 1,6 десятини на їдця; 70 господарств, які мали понад 60 десятин землі кожне, розкуркулено. Відібрані у них нетрудові землі, худобу та реманент передано бідноті. На сільському сході, що відбувся 25 вересня, прийнято рішення про створення сільськогосподарського кооперативного товариства, до якого вступило 800 чоловік. Відновило діяльність сільськогосподарське кредитне товариство, організовано прокатний і ремонтний пункти.
Того року внаслідок посухи посіви зернових загинули. Населення голодувало. Партійні і радянські органи мобілізували незаможників, комсомольців, молодь на пошуки захованого куркулями хліба. Створено комісію по боротьбі з голодом, яка організувала збирання пожертвувань, патронаж, їдальні та харчопункти для дітей і бідноти; були вилучені на користь голодуючим церковні цінності. Але становище лишалося дуже тяжким. Голод породив епідемії хвороб, від яких загинуло кількасот людей. Багато селян, в пошуках порятунку, залишили село.
1922 року через гостру нестачу насіння, тягла, інвентаря значна частина землі лишилася незасіяною. До того ж близько 10 проц. озимини вимерзло, решта дала мізерний урожай. Та в цей час державна допомога селу значно збільшилась, оскільки в багатьох районах України одержано добрі врожаї. З 1 вересня вознесенський фельдшерський пункт було взято на утримання Червоного Хреста, проведено протиепідемічні прищеплення. Набагато зменшилася смертність від пошесних хвороб. У 1923 році хліба вродили добрі. Держава надала податкові пільги маломіцним та середняцьким господарствам, а понад 30 проц. бідняцьких дворів зовсім звільнено від податків.
У березні 1923 року Вознесенка стала центром однойменного району, до якого ввійшло сім сільських Рад, що об’єднували понад два десятки населених пунктів. Під керівництвом новостворених райкому партії та райвиконкому активізували роботу сільський партосередок, сільрада, КНС, що забезпечило дальше піднесення економіки і культури села. Було відкрито 2 кооперативні крамниці, працювали 6 швейних, шевських і столярних майстерень, 11 кузень, 9 вітряків і 6 парових млинів. Фельдшерський пункт перетворено на лікарню. Селяни відремонтували чотири сільські школи, забезпечили їх паливом. В цей час у школах навчалось 336 дітей. За допомогою вчителів організовано кілька гуртків по ліквідації неписьменності. В одній з колишніх куркульських хат відкрито сільбуд.
Справжній перелом у житті селян Вознесенки стався в роки колективізації сільського господарства. Провідниками її були партійний та комсомольський осередки; значну організаційну роботу проводили сільрада і КНС. У 1928 році створено ТСОЗ «Перемога», садово-городні товариства «Зелений гай» та «Добрий шлях», а також ремісничу артіль «Шубник». Наступного — організовано колгосп «Перемога», до якого наприкінці 1930 — на початку 1931 року вступили всі одноосібні господарства. За рішенням загальних зборів колгоспників було розкуркулено і вислано за межі села 63 куркульські родини, багатьох підкуркульників позбавлено виборчих прав.
Завдяки зусиллям партосередку в колгоспі «Перемога» успішно проведено першу більшовицьку весну. Наприкінці 1930 року артіль виконала план хлібозаготівель на 141 проц., перевиконала план осінньої сівби. В організаційно-господарському зміцненні колгоспу велику роль відіграв політвідділ Мелітопольської МТС, створеної того ж року. Самовіддано працювали комсомольці. Комсомольсько-молодіжні бригади І. Корнієнка, М. Зінченка, М. М. Міняйло, П. Ф. Деркаченко та ін. показували приклад на сівбі і збиранні врожаю 1931 року.
Колгосп «Перемога» був найбільшим в районі. Але відсутність досвіду керівництва великим господарством породжувала значні труднощі в організації артільного виробництва. У 1934 році на базі колгоспу-гіганта створено чотири артілі — «Колос», «Перемога», «Повстанець» і «Хлібороб». У кожній з них були партійні й комсомольські організації. Колгоспи Вознесенки активно включились у соціалістичне змагання артілей області за високі врожаї сільськогосподарських культур та підвищення продуктивності худоби. У 1936—1940 рр. колгоспи збирали пересічно по 20 цнт пшениці та 22 цнт ячменю з га. Окремі бригади і ланки мали ще вищі показники. Так, ланка Ф. Поволоцького з колгоспу «Перемога» 1937 року виростила по 38 цнт озимої пшениці на кожному з 30 гектарів.
Успішно розвивалося громадське тваринництво. В усіх колгоспах були конеферми, ферми великої рогатої худоби, свино- і вівцеферми, а в артілі «Перемога» — і птахоферма. Артіль «Повстанець» 1939 року одержала від тваринництва 50,5 тис. крб. прибутку. Значні прибутки давали баштани, сади. Колгоспи «Перемога» і «Повстанець» мали по 40—80 га садових насаджень — черешень, вишень, яблунь, абрикос, груш. За визначні успіхи у вирощуванні високих врожаїв зернових і технічних культур та виробництві продуктів тваринництва артілі, а також багато колгоспників не раз були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Голова колгоспу «Колос» І. В. Баляба, зоотехнік В. С. Лень, доярка Є. К. Ємець нагороджені дипломами ВСГВ.
На основі піднесення усіх галузей колгоспного виробництва загальні прибутки господарств протягом 1936—1940 рр. зросли в чотири рази і становили 2,3 млн. крб. Колгоспи одержували значні грошові премії за надплановий продаж державі продуктів сільського господарства. Так, у 1936 році артілі «Перемога» видано 44 тис. крб. премії. Підвищилась оплата праці трудівників села. У 1936—1940 рр. колгоспники одержували на трудодень по 2—3 кг хліба і 1,2—5 крб. грішми. Більша частина витрат колгоспника (близько 80 проц.) припадала на його культурно-побутові потреби, в т. ч. третина — на мануфактуру, одяг, взуття тощо.
Селяни стали жити заможно і культурно. У передвоєнні роки в селі капітально відремонтовано житловий фонд, споруджено десятки нових добротних будинків. На присадибних ділянках зеленіли сади. Упорядковано вулиці. Вознесенку було радіофіковано й електрифіковано.
Поліпшилася охорона здоров’я жителів. Працювали лікарня на 15 ліжок, пологовий будинок, дитяча консультація, аптека. У кожному колгоспі були дитячі ясла й садки.
До 1938 року в селі покінчено з неписьменністю. Неухильно здійснювався закон про загальну початкову, а потім і семирічну освіту. У 30-і роки організовано семирічну школу. 1938 року її перетворено на середню, а одну початкову — на неповну середню. В них працювало 50 вчителів.
Своє дозвілля вознесенці проводили в сільбуді, що мав зал на 400 місць, стаціонарну кіноустановку. При ньому працював драматичний гурток, який поставив близько двох десятків п’єс. Полюбили вознесенці й свою хорову капелу, струнний та духовий оркестри, останнім керував колгоспник Г. Г. Монахов. Діяли колгоспні клуби, хати-читальні й червоні кутки. При клубах були стаціонарні й пересувні бібліотеки. Кожна сім’я передплачувала один—два примірники газет і журналів.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, понад дві тисячі жителів Вознесенки зі зброєю в руках стали на захист соціалістичної Вітчизни. З наближенням фронту в селі створено винищувальний загін, який потім влився до лав Червоної Армії. У серпні було евакуйовано 250 механізаторів і тваринників, вивезено 42 трактори, 6 комбайнів, 1,2 тис. голів великої рогатої худоби, хліб.
5 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. За час окупації фашисти розстріляли і закатували 234 жителі, в т. ч. учасників боротьби за встановлення Радянської влади, членів колишнього комнезаму Г. Д. Бондаренка, М. А. Мордвінова, Ю. Юрченка та його 15-річного сина. На каторжні роботи до Німеччини вивезено 345 юнаків і дівчат. Ліквідувавши колгоспи, окупанти під загрозою зброї примушували селян працювати в «общинах». Патріоти всіляко чинили опір окупантам. У Вознесенці діяла підпільна патріотична група, яка мала радіостанцію і збирала розвідувальні дані для передачі командуванню Червоної Армії. Наприкінці 1941 року фашисти схопили підпільників Ф. Є. Козакова, П. Я. Коломійця і С. С. Юрченка і привселюдно розстріляли.
Ще задовго до вирішального наступу радянських військ на півдні України гітлерівці створили на річці Молочній потужний оборонний рубіж з центром у Мелітополі. У Вознесенці споруджено глибоко ешелоновану оборону, що закривала підступ до Криму та пониззя Дніпра.
Понад місяць точилися бої на річці Молочній. 14 жовтня 1943 року частини 126-ї Горлівської, 416-ї Таганрозької та 347-ї стрілецької дивізій 51-ї армії визволили Вознесенку від німецько-фашистських загарбників. В запеклих боях загинуло 163 радянські воїни, які поховані в братській могилі в центрі села, де пізніше встановлено пам’ятник. У 1970 році завершено спорудження меморіального комплексу загиблим воїнам-визволителям.
2760 жителів Вознесенки мужньо билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. З них 1686 чоловік нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
Після відступу окупантів в селі уціліло тільки 15 хат і приміщення початкової школи. Загальні збитки, заподіяні фашистами, становили 151,5 млн. крб. Бойовим штабом відбудови села і артільного господарства стали партійні та комсомольські організації, створені в усіх чотирьох колгоспах. Комуністи очолили найважливіші ділянки громадського виробництва: В. С. Леня, І. М. Щербину, Г. П. Данильченка і М. Л. Рябця обрано головами колгоспів, Г. О. Лютого, В. І. Рудченка призначено бригадирами. Держава подала допомогу артілям насінням та худобою. Навесні 1944 року всю скопану вручну й зорану землю було засіяно. Восени в село прибуло кілька тракторів Мелітопольської МТС.
Було зорано й засіяно близько половини посівних площ. Врожай зернових того року становив пересічно 8,4 цнт з гектара.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни до села повернулося понад тисячу демобілізованих воїнів.
З братніх республік надходила допомога — машини, худоба, будівельні матеріали. До 1950 року було відбудовано близько половини житлового фонду Вознесенки, освоєно довоєнні посівні площі. В колгоспах вже налічувалося 1100 голів великої рогатої худоби, 1129 овець, 830 свиней.
Того ж року всі чотири колгоспи — «Перемога», «Колос», ім. 30-річчя ВЛКСМ та «Хлібороб» — об’єдналися в одну артіль, якій було присвоєно ім’я С. М. Кірова. За колгоспом закріплено 10,8 тис. га землі, в т. ч. 224 га фруктових садів. Колгосп очолив колишній офіцер-фронтовик, кавалер багатьох орденів і медалей комуніст Г. М. Зубенко. Протягом наступних восьми років завдяки зміцненню виробничо-технічної бази та поліпшенню організації праці колгоспники добилися дальшого зростання економіки артілі. 1958 року середня врожайність озимої пшениці становила вже 19 цнт з га. Виробництво молока збільшилося вп’ятеро, а м’яса — майже у вісім разів. Прибуток артілі 1958 року становив 1,1 млн. карбованців. В роки семирічки прибуток господарства зріс майже вдвоє.
Виконуючи рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду Компартії України, партійний комітет, правління артілі вжили ряд заходів щодо поліпшення агротехніки сільськогосподарських культур, удосконалення системи морального і матеріального заохочення колгоспників. Це забезпечило значне піднесення економіки колгоспу. 1969 року врожайність зернових становила пересічно 23 цнт з га, соняшнику — 17 цнт з га. Неподільний фонд господарства перевищив три млн. крб. Збільшилася й оплата праці. Колгоспники одержували на людино-день близько 4 карбованців.
У колгоспі трудилося 20 спеціалістів сільського господарства і понад сто механізаторів. Почесне звання колективів комуністичної праці вибороли друга і третя комплексні бригади, працівники тваринницьких ферм; близько 300 колгоспників змагалися за званні ударників комуністичної праці. Одними з перших одержали це почесне звання знатний механізатор колгоспу М. В. Яценко, що сів за кермо трактора ще в перші роки колективізації, та доярка комсомолка Н. Я. Дубина, яка прийшла працювати на ферму після закінчення школи. За визначні успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції 11 колгоспників нагороджено орденами і медалями Союзу РСР.
Заспівувачем всіх передових починань у колгоспі є партійна організація, яка налічує 92 комуністи. Під її керівництвом активно працює комсомольська організація, що об’єднує 138 юнаків і дівчат.
Щасливо й заможно живуть колгоспники Вознесенки. Вони мають в особистому користуванні 60 легкових автомашин, 400 мотоциклів, 755 телевізорів. За післявоєнний час в селі споруджено 1,2 тис. добротних будинків, критих шифером або ж черепицею. Всі вулиці забруковано, обсаджено декоративними деревами. В центрі села на восьмигектарній ділянці насаджено парк. Навколо нього розташувалися двоповерхові приміщення правління колгоспу, школи, колгоспний будинок культури. Споруджуються сільський будинок культури із залом на 650 місць, будинок тваринника, що матиме їдальню, профілакторій, червоний куток, кімнату відпочинку. В селі діє водопровід, вздовж головних вулиць прокладено тротуари.
У Вознесенці працюють відділення пошти й телеграфу, автоматична телефонна станція, колгоспний радіовузол, майстерні побутового комбінату тощо.
До послуг трудящих — лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок, четверо дитячих ясел і садків. На тваринницьких фермах діють профілакторії. Щороку багато колгоспників зміцнюють здоров’я в санаторіях і будинках відпочинку, а учні — в піонерському таборі на узбережжі Азовського моря.
У Вознесенці працюють середня та восьмирічна школи; перша розміщується в типовому двоповерховому будинку, має виробничі майстерні. Понад 200 випускників середньої школи залишилися працювати в рідному колгоспі. З них 12 чоловік, закінчивши заочно вузи й технікуми, трудяться бригадирами, агрономами, зоотехніками й ветеринарами.
Розквітає культура оновленого села. Мистецтво, радіо, кіно, телебачення, преса міцно ввійшли в життя і побут колгоспників. Художня самодіяльність, яка створює умови для всебічного розвитку народних талантів, охоплює дедалі більшу кількість трудівників Вознесенки. За успішну діяльність колгоспному будинку культури присвоєно звання закладу відмінної роботи. Хор та вокально-хореографічний колектив «Веснянка» посіли перші місця на районному та обласному оглядах художньої самодіяльності, присвячених 50-річчю Радянської влади. Колектив «Веснянки» успішно виступав на ювілейному республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва в Києві.
У будинку культури відбуваються вистави і концерти місцевих аматорів сцени, вечори трудової слави, зустрічі трьох поколінь тощо. Тут виступають колективи професіональних театрів і філармоній Запоріжжя, Києва, Москви та інших міст країни. В селі є літній кінотеатр.
Вознесенці подружили з книгою, яка стала і порадником у праці, і супутником в години відпочинку. В колгоспній та шкільних бібліотеках налічується понад 25 тис. книг. Багато сімей мають власні бібліотеки. В селі любовно оформляються стінні газети, бойові листки «блискавки», «їжаки», які гострим більшовицьким словом допомагають викорінювати недоліки, кличуть до нових трудових звершень.
Жителі Вознесенки доклали багато зусиль, щоб гідно зустріти знаменну дату — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
Г. В. ТОВЧИГРЕЧКО