Пришиб, Михайлівський район, Запорізька область
Пришиб — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради, розташоване поблизу станції з тією ж назвою, за 7 км на схід від районного центру — смт Михайлівки. За 7 км на схід від селища проходить асфальтована магістраль Москва— Сімферополь. Населення — 4,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковано також населені пункти Розівка, Слов’янка, Смиренівка і Цвіткове.
Виникнення селища пов’язано з спорудженням у другій половині XIX ст. Лозово-Севастопольської залізниці. У 1874 році на місці, де новозбудована колія перетинала грунтовий шлях Нікополь—Великий Токмак, поблизу волосного центру села Михайлівки споруджено станцію, що теж дістала назву Михайлівки. Навколо неї почали селитися спочатку її будівельники, а згодом — залізничники.
Розташування станції в центрі великого сільськогосподарського району з численними господарствами капіталістичного типу сприяло швидкому зростанню вантажообороту. На початку 90-х років станція розширилася ще на дві колії, спорудили водокачку, вантажні майданчики. Однак маневрування поїздів здійснювалося за допомогою кінної тяги. На той час у селищі поблизу станції проживало 250 чоловік, з них 230 — робітники.
1894 року Лозово-Севастопольську залізницю об’єднали з Курсько-Харково-Азовською. На відрізку останньої вже була станція з такою ж назвою — Михайлівка. Отже, щоб уникнути плутанини, таврійську станцію й селище при ній перейменовано на Пришиб. Назва ця походить від старослов’янського «пришибь», що означає — яр при крутому повороті річки. Назву перенесли сюди селяни Кобеляцького повіту Полтавської губернії, які до переселення в Таврію жили в слободі Пришиб поблизу містечка Келеберди.
Господарське значення нової станції швидко зростало, невпинно збільшувалася кількість вантажів. Поруч будували нові підприємства, зокрема,— базу нафтопромислового й торговельного товариства «Мазут», вугільний та лісовий склади, грецьку контору для заготівлі хліба «Луї Дрейфус» та інші контори й склади, кустарні підприємства.
Поступово зростало і пристанційне селище — головним чином за рахунок селян, що розорялися й ставали до роботи на залізниці та приватних підприємствах. На початку XX сторіччя населення Пришиба становило близько 300 чоловік.
Умови праці й життя робітників на залізниці були дуже важкі. Як зазначалося в акті Олександрівського повітового комітету громадського здоров’я, робітники жили в холодних землянках. Приміщення не мали вікон і нагадували овечі кошари. Тут же були й хворі. Всі роботи на залізниці виконувалися вручну. У майстерні при лісоскладі, де виготовлялися також вози й тачанки, люди працювали на морозі — власник побоювався пожежі. Робочий день тривав 12—14 годин, а денний заробіток становив 40—45 копійок.
Особливо ж скрутно жилося безземельним селянам, які мешкали в робітничому селищі й не мали постійних заробітків на станції. Злидні часто змушували їх віддавати в найми до німецьких колоністів і куркулів навіть дітей. Глитаї примушували працювати наймитів з ранку й до пізнього вечора.
Нещадна капіталістична експлуатація, тягар феодально-кріпосницьких пережитків викликали обурення робітників.
Після кривавого 9 січня 1905 року тут з’являються соціал-демократичні прокламації, які розповсюджував робітник залізниці Григорій Тарасенко. На таємних сходках робітники ознайомилися з листівками «До громадян», «Про погроми», «Царський мир», «Піднімайтеся, солдати!».
Організатором сходок був табельник П. Г. Костогризов, який підтримував зв’язки з олександрівськими соціал-демократами, зокрема,— з робітниками залізничних майстерень. Коли залізничники Олександрівська оголосили страйк, пришибські робітники зібрали кошти, щоб допомогти страйкуючим. У вересні того року працівники станції Пришиб одержали листівку Мелітопольської соціал-демократичної організації «Чому ми говоримо: „Геть самодержавство!“».
З розвитком капіталізму Пришиб набував все більшого значення, як залізнична станція, через яку вивозилася сільськогосподарська продукція майже всієї півночі Мелітопольського повіту. Найбільше вивозили зерно, пшеничне борошно, крохмаль, вовну тощо. У 1910 році вантажооборот станції становив близько 2 млн. пудів. Селище ж Пришиб ще й напередодні першої світової війни лишалося невеликим пристанційним поселенням, в якому проживало 400 чоловік. Більшість робітників тулилися в бараках. Антисанітарні умови в побуті призводили до частих захворювань, але медичної допомоги населенню не подавали. Лікарні селище не мало.
Не краще було і з народною освітою. Тільки у 1908 році в селищі відкрили школу. Вона почала працювати після тривалого клопотання керівників залізниці: потрібні були робітники, які вміли б читати й писати. Школу розмістили в кімнаті одного з бараків. Єдиний учитель навчав грамоти 17 хлопчиків — дітей залізничників. Шкільна бібліотека мала всього кілька десятків книжок. У селищі лише начальник станції передплачував газету.
Коли на станцію прибував пасажирський поїзд, тут збирався натовп. Жінки виносили продавати насіння, дерев’яні ложки та іграшки, гаптовані рушники. Продаж кустарних виробів був додатковим заробітком для сімей робітників.
З самого початку першої світової війни станція Пришиб перетворилася на базу постачання армії продовольством, реквізованим у навколишніх селах. Тут виготовляли також вози й тачанки для війська. Всіх працездатних чоловіків призовного віку, за винятком залізничників, мобілізували на фронт. Підприємці, користуючись воєнним часом, збільшували робочий день, знижували розцінки.
Трудящі радо зустріли повідомлення про повалення самодержавства. Але невдовзі залізничники та наймити Пришиба переконалися, що політика Тимчасового уряду не має нічого спільного з інтересами трудящих. Роз’яснювальну роботу серед населення провадила група співчуваючих більшовикам під керівництвом учителя П. І. Попова. Ця група виникла в Пришибі навесні 1917 року. Її члени розповсюджували в селищі прокламації, влаштовували збори робітників.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді в Пришибі відбулася демонстрація на підтримку Радянського уряду. Прибулого сюди агітатора з Василівської націоналістичної організації «Просвіти» зустріли свистом і вигуками: «Геть зрадників!», «Хай живуть Ради».
15 лютого 1918 року Мелітопольський повітовий комітет РСДРП(б) призначив учасника Жовтневого повстання у Петрограді, більшовика П. Д. Ломейка комісаром на ст. Пришиб. На загальних зборах він зачитав декрети Радянської влади про мир і землю. Тут же було обрано ревком, до якого ввійшли П. Д. Ломейко (голова), місцеві жителі М. І. Ляхно, В. Л. Малахов, С. Ф. Бєліков, Й. П. Альтман, Й. П. та І. О. Хом’якови. Ревком сформував збройний загін з колишніх фронтовиків, націоналізував склади, майстерні та паровий млин, що належав німецьким колоністам, допоміг голодуючим біднякам, реквізував частину нетрудових земель у куркулів і наділив нею безземельних селян.
У березні 1918 року на станцію Пришиб раптово напала куркульська банда. Сили були нерівні, члени ревкому разом зі збройним загоном відступили. Бандити закатували захопленого зненацька Й. П. Альтмана, побили шомполами жителів, які дістали допомогу від ревкому. Через кілька днів члени ревкому разом із загоном повернулися до Пришиба. За короткий час після нападу банди число бійців його зросло до 300 чоловік. Очолив загін колишній унтер-офіцер Ф. Щербаков, комісаром став комуніст В. Л. Малахов.
У квітні 1918 року Пришиб захопили австро-німецькі війська. Загін Ф. Щербакова з боєм відступив до Дніпровських плавнів. Окупанти стратили П. Г. Костогризова, який, допомагаючи партизанам, затримав німецький бронепоїзд поблизу станції Пришиб.
Разом з партизанами сіл Михайлівки і Балок загін Ф. Щербакова брав участь у боротьбі проти австро-німецьких окупантів та їх посіпак — гетьманців на території Михайлівської волості.
Наприкінці грудня 1918 року Пришиб визволив загін моряків під командуванням більшовика О. Б. Мокроусова.
Але вже 8 січня 1919 року білогвардійські частини з корпусу генерала Тілло захопили селище. Колишніх членів Пришибського ревкому залишено в тилу ворога для організації підпільної та партизанської боротьби. Двох з них — К. Д. Щербака й Д. Р. Скляренка за доносом зрадника було схоплено й страчено.
Жителі Михайлівської волості, керовані більшовиками, чинили активний опір денікінцям. До партизанських загонів, які діяли на території волості, вступило понад 2 тис. чоловік. До них приєднався і пришибський партизанський загін.
5 лютого група радянських військ під командуванням П. Ю. Дибенка, підтримана партизанами, змусила ворога залишити Пришиб. На полі бою захоплено 2 гармати, броньовик, багато кулеметів і гвинтівок.
Запеклі бої тривали. 16 лютого особлива група військ завдала в районі станції Пришиб нового удару білогвардійцям, що готувалися до наступу. Ворог зазнав великих втрат — близько 600 вбитих, багато поранених. Наші війська захопили чимало зброї. 50 чоловік перейшло на бік радянських військ.
Після визволення Пришиба відновив діяльність ревком. Було створено комітет бідноти, його очолив робітник млина Ф. Здор. Ревком організував робітничі загони, які заготовляли хліб для голодуючого населення півночі країни. Часто ревкомівцям доводилося брати зброю і вести бої з куркульськими бандами, що шастали в повіті.
На початку липня 1919 року денікінці знову захопили Пришиб. Білогвардійці відновили старі порядки, запровадили режим терору. Масове насильство, арешти, розстріли стали звичайним явищем.
У січні 1920 року Пришиб визволили від денікінців частини 46 дивізії 14 армії радянських збройних сил. Новостворений ревком подавав допомогу найбіднішим верствам населення, вилучав продовольчі лишки для промислових центрів країни. Завдяки оперативній роботі Пришибського ревкому заготовлений у повіті хліб був швидко доставлений залізницею за призначенням. В ті дні газета «Звезда» від 24 квітня 1920 року повідомляла, що протягом «тижня фронту», який тут проведено, трудящі Мелітопольського повіту зібрали 20 вагонів продовольства.
Період мирного будівництва й цього разу був короткий. 6 червня 1920 року до Пришиба вдерлися врангелівці. Протягом тривалого часу селище перебувало у прифронтовій смузі. В липні 1920 року укріплені позиції врангелівських військ проходили по лінії Михайлівка—Пришиб—Орлянка. Лише 30 жовтня частини 30 стрілецької дивізії остаточно визволили Пришиб від білогвардійців.
В листопаді того ж року Пришиб, як центр однойменної волості, включено до складу новоутвореного Василівського району. У грудні відбулися вибори сільської Ради. Головою виконкому став П. Д. Ломейко, секретарем—М. В. Жуков. Тоді ж було організовано і комітет незаможних селян, який очолив С. О. Бородін.
Сільська Рада й комнезам негайно почали розподіляти надлишки землі, вилучені у куркулів. Під час весняної сівби 1921 року у багатіїв вилучали лишки зерна і передавали незаможникам як посівний матеріал. Відкрили кузню. На той час у Пришибі налічувалось 183 господарства, проживало понад 700 чоловік.
Внаслідок посухи того року в Пришибі почався голод. Поширювалася епідемія тифу. Великої шкоди жителям завдавали рештки куркульських банд, що грабували селян, вбивали активістів.
На боротьбу з бандитизмом сюди відряджено частини 30-ї Іркутської дивізії. Активну допомогу воїнам подавали місцеві робітники й селяни. У серпні з бандами в основному було покінчено. Під час операції загинув колишній партизан — комуніст В. Д. Щербак.
До весняної сівби 1922 року держава подала допомогу селянам посівним матеріалом і продовольством. Наприкінці жовтня того ж року група колишніх партизанів та демобілізованих червоноармійців створює першу в Пришибі сільськогосподарську артіль, яка дістала назву «Маяк». Вона об’єднала 12 бідняцьких родин. В господарстві налічувалося 5 коней, 8 корів, плуг, сівалка, три борони й чотири косарки. Артілі виділили 107 десятин землі в єдиному масиві. Але через нерентабельність артіль невдовзі ліквідували.
Протягом 1924—1926 рр. до Пришиба переселилось багато сімей з Чернігівської і Полтавської губерній, Північного Кавказу, а також з сусідніх сіл Михайлівки, Тимошівки та Білозерки. Кількість дворів у селищі зросла до 300, чисельність жителів збільшилася до 1280 чоловік. Навкруги виросли нові населені пункти — Слов’янка, Смиренівка, Розівка, Цвіткове, які увійшли до складу Пришибської сільської Ради. На той час у Пришибі працювали паровий млин, кузня. Відбудовано пристанційні споруди. Відкрилося сім приватних магазинів.
21 грудня 1925 року в Пришибі створено партійний осередок, який об’єднував 12 комуністів. Секретарем його обрано І. Г. Польченка. Парторганізація поступово зростала. Тільки в січні 1926 року прийнято кандидатами у члени ВКП(б) 4 чоловіки.
Головну увагу комуністи приділяли політичному вихованню трудящих. З їх ініціативи відкрито хату-читальню, організовано політичну школу, в якій навчалися члени й кандидати партії, комсомольці, члени комнезаму, активісти жінвідділу, профспілкової організації, сільської Ради тощо. На всіх підприємствах працювали гуртки лікнепу.
Помічником комуністів став комсомольський осередок, створений у 1924 році. Секретарем обрали І. К. Шершньова. В липні 1925 року осередок налічував 19 членів ЛКСМУ. Того ж року в школі виникла піонерська організація. Вожатою стала комсомолка Н. М. Губарева. Разом з учителями комсомольці організували драмгурток, який ставив на самодіяльній сцені п’єси Т. Шевченка й М. Кропивницького. Перед виставами комуністи й комсомольці виступали з доповідями на політичні теми. Створений при сільській Раді жінвідділ, який очолила вчителька Є. І. Семендяева, відіграв значну роль у залученні робітниць і селянок до активної участі в громадському житті.
Комуністи виступили ініціаторами організації споживчого кооперативу «Змичка», який відпускав у кредит місцевим жителям промислові товари, видавав на прокат сільськогосподарський реманент, одночасно скуповуючи у населення лишки сільськогосподарської продукції. Нова форма торгівлі швидко здобула популярність і невдовзі витіснила приватний сектор із сфери обслуговування.
Партійна і комсомольська організації відіграли велику роль у здійсненні політики партії щодо підготовки селян до колективного господарювання. На початку 1927 року засновано артіль «Бідняк», яка об’єднала 52 родини. Мелітопольський окрземвідділ виділив артілі трактор та сільськогосподарський реманент. Невдовзі колективне господарство перейшло на статут ТСОЗу. В липні 1929 року воно уже об’єднувало 141 селянське господарство і дістало назву «Шлях Ілліча». Тоді ж в с. Смиренівці члени Пришибського КНС П. П. Сухоруков та І. О. Сапунов організували ТСОЗ «Перше Закавказьке», куди увійшло 35 господарств; у с. Слов’янці створюється ТСОЗ «Безвірник» (згодом ім. Нариманова), а в с. Розівка — «Україна».
У лютому 1930 року ТСОЗи «Шлях Ілліча», «Україна» та «Перше Закавказьке» об’єдналися в колгосп «Шлях Ілліча», за яким закріпили 1881 га угідь. Головою правління обрали колишнього партизана — комуніста І. О. Хом’якова.
Важливою подією в житті трудящих Пришиба було створення у жовтні 1929 року однієї з перших в окрузі машинно-тракторної станції. Пришибська МТС відіграла важливу роль у дальшому зміцненні колгоспів. 1939 року вона обслуговувала 36 артілей — 33 300 гектарів орних земель, мала 55 тракторів «ХТЗ», 65 комбайнів. На курсах при МТС навчалися голови колгоспів, бригадири, завідуючі фермами, ветеринари, рахівники, трактористи, шофери. Політвідділ МТС з участю комуністів артілі вів політико-масову роботу серед населення, очолив соціалістичне змагання, поширював передовий досвід виробництва. Партійну організацію в колгоспі створено у 1932 році; до її складу ввійшло троє комуністів і п’ять кандидатів у члени партії. Того ж року в артілі створено і комсомольську організацію.
Згодом трудівники артілі «Шлях Ілліча» добилися чималих успіхів у виробництві сільськогосподарської продукції. Підвищилась урожайність зернових культур, 1940 року вона становила близько 14,2 цнт з гектара.
Успішно розвивалися й інші галузі виробництва. У колгоспі споруджено молочнотоварну, свиновідгодівельну, вівчарську та птахівничу ферми. В 1940 році від кожної корови одержано по 2294 кг молока, а від кожної вівці — по 5,4 кг вовни, по 20 поросят від свиноматки, по 123 ягнят на кожні 100 вівцематок.
Прибуток артілі становив 974 тис. крб. На трудодень колгоспникам видано по 2 кг хліба і по 2 крб. 30 коп. грішми.
За досягнуті виробничі успіхи артіль «Шлях Ілліча» затверджено учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і удостоєно диплома II ступеня. Персональними учасниками ВСГВ були тракторист М. Ф. Шахов, комбайнер М. Н. Пустовіт, свинарі Ю. І. Чибіков та Г. П. Мосіна, доярки Є. А. Шкарбет та М. О. Капелюш.
Напередодні Великої Вітчизняної війни колгосп став економічно міцним, багатогалузевим господарством. Швидкими темпами розвивалася місцева промисловість Пришиба, зростав товарооборот залізничної станції. Збудовано нові під’їзні колії, вантажні майданчики, складські приміщення. На місці спаленого білогвардійцями вокзалу у 1937 році спорудили новий. 1 грудня 1938 року на станції створено первинну партійну організацію, яка складалася з 5 членів і кандидатів у члени партії.
Найбільшим підприємством у Пришибі став збудований 1928 року елеватор. У 1940 році тут працювало близько 200 чоловік. Елеватор приймав зерно від багатьох колгоспів Михайлівського та сусідніх районів.
У 1934 році Пришибську МТС переведено до с. Михайлівки. В колишньому приміщенні машинно-тракторної станції створили майстерню, де ремонтували трактори та інші сільськогосподарські машини. Тут працювало 111 робітників і 12 інженерів та техніків. Докорінну реконструкцію здійснено на паровому млині, якого оснастили новітнім устаткуванням. Працювали нафтобаза та кілька пунктів для заготівлі сільськогосподарської продукції.
Невпізнанним стало й селище, в якому налічувалось 14 добре спланованих і озеленених вулиць. Зникли брудні бараки, виросли квартали нових житлових будинків. Головні вулиці почали брукувати. В Пришибі проживало 2650 чоловік. Дві третини з них були робітниками місцевих підприємств, решта — колгоспники.
Невпинно підвищувалися добробут та культурний рівень трудящих. Зникли епідемії. З 1925 року тут працює амбулаторія. У 1930 році відкрито пологовий будинок.
В середині 30-х років у селищі було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Осередком культурного життя став клуб, збудований у 1940 році. Він мав зал для глядачів на 350 місць, бібліотеку, приміщення для музичної школи та гуртків художньої самодіяльності. Щотижня демонструвалися кінофільми. Виступав духовий оркестр. На стадіоні відбувалися змагання з різних видів спорту. Працювало кілька спортивних секцій.
Коли в Пришибі стало відомо про віроломний напад гітлерівської Німеччини на нашу Батьківщину, тут відбувся багатолюдний мітинг, на якому трудящі висловили свою рішучість стати на захист рідної землі. Від Пришибської сільради добровільно вступило до лав Червоної Армії близько 800 чоловік. Тих, хто пішов на фронт, замінили жінки, підлітки, літні люди. Чимало колгоспниць сіло за кермо трактора, очолили ланки та ферми.
4 вересня 1941 року німецько-фашистська авіація бомбардувала Пришиб, було зруйновано станцію, елеватор, приміщення шкіл, МТМ, ферм, чимало житлових будинків; загинуло багато мирних жителів.
Коли наблизився фронт, на Схід евакуювали значну кількість колгоспного добра, худоби й устаткування, створили винищувальний батальйон.
Гітлерівці захопили Пришиб 4 жовтня 1941 року. Відразу ж почалися арешти й розстріли комуністів, комсомольців, безпартійних радянських активістів, які не встигли евакуюватися. Окупанти стратили учасника Жовтневого збройного повстання в Петербурзі Н. Д. Обрізана, колишнього заступника голови сільради Д. О. Лібця, активістів Й. X. Халоту, Т. М. Гореліка, колишнього партизана, одного з перших голів Пришибської сільради, а згодом заступника голови Михайлівського райвиконкому М. І. Бурсевича, бійців винищувального батальйону 3. М. Криворучка та І. М. Момота, які не встигли відійти з радянськими військами.
Окупанти грабували населення, понад 120 юнаків і дівчат примусово відправлено на каторжні роботи до Німеччини.
Жителі Пришиба чинили опір загарбникам: саботували заходи військової адміністрації, ховали хліб і теплі речі, якими окупанти хотіли постачити своїх солдатів.
В перші ж дні фашистської неволі почала діяти підпільна патріотична група, очолювана учителем І. І. Першиним. Разом з своєю помічницею 3. П. Коробко вчитель розповсюджував зведення Радянського інформбюро та листівки під назвою «Правда про війну».
27 жовтня 1943 року воїни 823-го полку 301-ї гірничо-стрілецької дивізії 5-ї ударної армії визволили Пришиб від фашистів. В бою за селище загинуло 137 бійців Червоної Армії.
Жителі селища свято шанують пам’ять про воїнів-визволителів. На братській могилі встановлено пам’ятник. Юні слідопити місцевої школи листуються з рідними й земляками героїв.
На багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися з ворогом жителі Пришиба. У битвах на білоруській і литовській землі відзначився вихованець місцевої комсомольської організації К. Я. Гнатенко, якого удостоєно орденів Слави двох ступенів і медалі «За відвагу». Кавалери двох орденів Слави В. І. Рикун і О. Д. Агафонкін брали участь у штурмі Берліна. Високі урядові нагороди мають колгоспники Я. М. Сторчило, Д. М. Подорога та інші. Близько 300 чоловік віддали своє життя в боях за свободу й незалежність Батьківщини.
Тільки руїни залишили гітлерівці після втечі з Пришиба. Вони спалили десятки промислових підприємств та складів, пограбували колгосп. Загальна сума збитків досягла 73 млн. карбованців.
Велику допомогу у відбудові господарства Пришиба подала держава. Після визволення артіль «Шлях Ілліча» мала лише 7 голів великої рогатої худоби. Колгосп одержав довгострокову позику на суму 730 тис. крб., посівний матеріал, інвентар, будматеріали. Весною 1944 року колгоспники засіяли 1,2 тис. га орної землі. Того року колгосп одним з перших у районі здав державі тисячу тонн хліба понад план, до фонду оборони — 6560 пудів зерна.
Партійна організація колгоспу, що на той час налічувала три комуністи, згуртувала навколо себе активістів, очолила боротьбу трудящих за відродження артілі. Активними помічниками комуністів були комсомольці. Вони допомагали впроваджувати передові методи праці, боролися за скорочення строків і підвищення якості польових робіт.
Вже 1948 року колгосп «Шлях Ілліча» досяг довоєнного рівня виробництва зерна. а невдовзі і значно перевершив його. 1955 року тут зібрано по 24,1 цнт зернових з га, у 1958 році по 26 цнт з га. У 1955 році в артілі налічувалося 240 корів, що більш як утроє перевищувало число корів у довоєнному 1940 році.
У той час самовідданою працею прославили себе багато механізаторів Пришибської МТС, яка відновила свою роботу невдовзі після визволення селища. В числі передових були комсомольсько-молодіжна тракторна бригада М. Я. Мартиненка та бригада Г. І. Назаренка.
В 1956 році колгосп «Шлях Ілліча» став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, його нагороджено срібною медаллю і премійовано вантажною автомашиною.
Нового піднесення в економіці господарства добилися колгоспники протягом семирічки. Валовий збір зерна в 1965 році становив 2,4 тис. тонн, м’яса на кожні 100 га земельних угідь вироблено по 30,8 цнт, молока — по 276 цнт.
У 1966 році за визначні показники у вирощуванні високих врожаїв сільськогосподарських культур велику групу передовиків колгоспного виробництва відзначено урядовими нагородами. В їх числі — ланкова Н. І. Глазунова, яка зібрала по 41 цнт зерна кукурудзи з га, комбайнер І. І. Стадниченко, керівник тракторної бригади Ф. І. Безуглий, пташниця Н. І. Кабатова та інші.
Значних виробничих успіхів досягли колгоспники в перші роки поточної п’ятирічки. Провідна роль серед сільськогосподарських культур належала озимій пшениці. У 1966 році пересічна врожайність її становила 31 цнт з гектара. Того ж року Головний комітет ВДНГ удостоїв колгосп «Шлях Ілліча» диплома II ступеня.
Здійснюючи рішення XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду Компартії України, трудівники артілі «Шлях Ілліча» зробили дальші кроки в підвищенні культури сільськогосподарського виробництва та його економічної ефективності. Виробництво зерна в 1969 році збільшилось порівняно з останнім роком семирічки у півтора, а м’яса в 2,3 раза. Прибуток артілі становив 899 тис. крб., а неподільні фонди досягли 1 млн. 630 тис. карбованців.
Успіхи колгоспного виробництва були досягнуті значною мірою завдяки високій технічній озброєності господарства. В колгоспі налічуються: 21 трактор, 14 комбайнів, 14 вантажних автомашин, 57 електромоторів. Широко використовується сільськогосподарська авіація. Лише у 1969 році підживлено посіви літаками на площі 1120 гектарів.
Керівною силою в артілі є її партійна організація, яка 1969 року об’єднувала 50 комуністів. Комсомольська організація колгоспу налічує 35 членів ЛКСМУ. Комуністи й комсомольці ведуть перед у змаганні. В артілі широко практикують заходи морального й матеріального заохочення. Щороку відбуваються артільні свята трудової слави, де обговорюють наслідки змагання, кращим передовикам вручають нагороди.
У Пришибі успішно розвивається місцева промисловість. На базі елеватора створено комбінат хлібопродуктів, який має млин, комбікормовий цех та калібрувальний завод обробки гібридного і сортового насіння кукурудзи. Це сучасне високомеханізоване підприємство. Продукцію комбінату одержують майже всі союзні республіки та кілька зарубіжних соціалістичних країн. На комбінаті працюють 500 робітників і службовців, в т. ч. 13 інженерів, агроном та 15 лаборантів з вищою і спеціальною середньою освітою.
Партійна організація підприємства налічує 69 комуністів. Під її керівництвом працюють профспілкова та комсомольська організації, жіноча рада. Комуністи приділяють велику увагу удосконаленню виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці. У чотирьох цехах комбінату вже змонтовано стаціонарні транспортери, авторозвантажувач для великовагових машин та механізми для завантаження вагонів. Для робітників створено курси, їх слухачі оволодівають суміжними професіями. Колектив комбінату у 1968 році став переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання і виборов перехідний Червоний прапор та першу премію. Десять бригад комбінату завоювали почесне звання колективів комуністичної праці; 200 робітників — ударники комуністичної праці.
З 1961 року на базі колишньої машинно-тракторної майстерні працює Пришибський ремонтний завод. У 1967 році став до ладу його головний корпус, оснащений найновішою технікою. Тепер завод — підприємство республіканського підпорядкування. Тут працює 9 інженерів, 15 техніків, понад 200 робітників. У заводських цехах ремонтують автомобілі та двигуни для радгоспів і колгоспів Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської, Одеської та Кіровоградської областей.
Овочева перевалочна й заготівельно-збутова бази заготовляють сільськогосподарські продукти. Звідси вони надходять до багатьох міст країни. Десятки тисяч тонн картоплі, кавунів, овочів, фруктів, м’яса та олії одержують трудящі.
В селищі є міжрайонна нафтобаза, крамниця-склад, де реалізують лісоматеріали, вугілля, цемент, покрівельне залізо тощо. У 1969 році в Пришибі став до ладу невеликий асфальтовий завод. Того ж року розпочато будівництво підприємства залізобетонних конструкцій, труб та жолобів для зрошувальних систем.
Залізнична станція Пришиб стала важливим перевалочним пунктом Михайлівського, Кам’янсько-Дніпровського та Василівського районів області. В 1969 році закінчено монтажні роботи і стала до ладу електрифікована дільниця залізниці Запоріжжя — Мелітополь. В порівнянні з 1940 роком вантажооборот станції зріс удвоє.
Завдяки розвиткові економіки зростало й селище. Тут з’явилися нові вулиці, обсаджені декоративними деревами, з добротними цегляними та личкованими будинками, критими шифером або черепицею, споруджено 1530 нових будинків, прокладено більше як 10 км тротуарів, понад 14 км водогону. На площі 4,2 га посаджено парк. У селищі споруджено будинок механізатора, дитячий комбінат, павільйон побутового обслуговування, який проводить пошив одягу, взуття, лагодить побутову техніку; працюють телевізійне ательє, відділок зв’язку, кілька магазинів.
У травні 1957 року Пришиб віднесено до категорії селищ міського типу. Пришибська селищна Рада, до складу якої обрано 61 депутата, в т. ч. 25 жінок, веде чималу роботу щодо благоустрою селища. Активно діють 7 депутатських комісій, громадські вуличні комітети.
Кращим стає життя трудящих. З кожним роком збільшується продаж населенню Пришиба найрізноманітніших товарів, у т. ч. речей культурно-побутового призначення. Трудящі мають у власному користуванні 30 легкових автомашин, 250 мотоциклів, 1150 телевізорів, холодильники, пральні машини. У багатьох оселях є газові плити; газифікація квартир продовжується. У 1969 році вкладниками місцевої ощадної каси було 2250 жителів селища, сума їх вкладів становила понад 1 млн. карбованців.
За післявоєнний час у селищі поліпшилася медична служба. Ще в 1955 році було споруджено нове приміщення лікарні, в 1963 році став до ладу ще один її корпус. 1967 року тут налічувалося 40 ліжок, працювали 3 лікарі, 16 чоловік середнього медперсоналу, є відділення швидкої допомоги.
Держава, адміністрація підприємств й правління колгоспів асигнують значні кошти на охорону здоров’я трудящих і пенсійне забезпечення ветеранів праці. Протягом 1969 року лише з числа колгоспників 19 чоловік провели свої відпустки в санаторіях та будинках відпочинку, 430 чоловік одержують пенсії. У 1965 році для дітей робітників, службовців і колгоспників відкрито комбінат на 240 місць.
З 1954 року в селищі працює середня школа. У головному шкільному корпусі — просторі й затишні кімнати, актовий зал, бібліотека з книжковим фондом 8 тис. примірників, фізичний, хімічний, біологічний, технічний та інші кабінети. Юні краєзнавці організували при школі історико-краєзнавчий музей. При середній школі відкрито вечірню школу робітничої молоді та консультаційний пункт заочної середньої школи. Створено філіал районної музичної школи на 45 дітей.
Сотні випускників Пришибської середньої школи здобули вищу й середню спеціальну освіту, працюють у різних галузях народного господарства. П’ять колишніх випускників стали кандидатами наук. Одного з них — А. І. Гудименка удостоєно звання лауреата Ленінської премії за наукову роботу в галузі літакобудування.
У Пришибі — великий загін інтелігенції: 50 вчителів, 19 медичних працівників, 33 інженери й техніки, 10 спеціалістів сільського господарства.
У Пришибі є робітничий та селищний клуби, які мають зали для глядачів на 250 місць кожний. Тут щодня демонструють художні та науково-популярні фільми, влаштовують вистави й концерти аматорів самодіяльного мистецтва. Пришибці полюбили свої бібліотеки, фонд яких налічує 15 тисяч книг. У 1969 році жителі передплачували 4500 примірників газет та журналів.
У трудівників Пришиба в пошані нові обряди: вечори трудової, революційної і бойової слави, урочисті реєстрації шлюбу, комсомольські весілля, проводи до Радянської Армії, свято «Серпа і молота» тощо.
Всім громадським життям у Пришибі керують вісім первинних парторганізацій (колгоспу, залізничної станції, комбінату хлібопродуктів, авторемзаводу, нафтобази, сільського споживчого товариства, середньої школи і територіальна). 225 комуністів і 250 комсомольців — актив селища.
За самовіддану працю колишній начальник станції І. 3. Піпенко та працівник зв’язку Н. Д. Драган нагороджені орденом Леніна.
Ще кращим стане селище в майбутньому. За генеральним планом забудови, розрахованим на 20—25 років, у центральній частині селища буде споруджено кілька багатоповерхових будинків, промкомбінат, нові магазини, ресторан, їдальню, кафе, театр, будинок культури, середню школу, вузол зв’язку, спортивний комплекс тощо.
Жителі селища — трудівники колгоспу «Шлях Ілліча», робітники залізниці й підприємств успішно перетворюють в життя рішення XXIII з’їзду КПРС.
В. X. БІБРО