Тимошівка, Михайлівський район, Запорізька область
Тимошівка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована за 10 км на південний захід від районного центру Михайлівки. До залізничної станції Пришиб — 20 км. Населення 4,3 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковано село Переверзівка.
Тимошівку засновано наприкінці 1809 року як слободу державних селян в урочищі Матогай однодвірцями з солдатських поселень старої Дніпровської лінії і названо за прізвищем першого поселенця Тимофія Тимошенка. Водночас сюди прибули селяни з Курської, пізніше — з Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній, яких царський уряд примусово переселив на необжиті землі. Переселенці прибували до слободи щороку. У 1814 році тут налічувалося 2,7 тис. жителів. Спочатку землею користувалися за правом вільної займанщини. Селяни переважно займалися скотарством, головним чином вівчарством, оскільки більшості з них піднімати цілину не було чим: значна частина поселенців мала лише одну-дві конячини. Щоб виростити хліб для власних потреб, селяни вступали в супрягу.
1814 року Тимошівській общині відмежували понад 18 тис. десятин землі. Населення її швидко зростало, в 1839 році тут проживало 3388 жителів, у т. ч. 1760 чоловіків. Наступного року вперше проведено розподіл наділів з розрахунку 9 десятин на ревізьку душу. Напередодні селянської реформи в зв’язку з зростанням попиту на зерно в селі стало переважати хліборобство, тваринництво мало допоміжний характер. 1861 року Тимошівка стала волосним центром. Село забудовувалося хата-ми-мазанками та землянками, критими здебільшого соломою; виглядали вони убого. Впадали в око лише церква та кілька куркульських садиб. Антисанітарні побутові умови спричинялися до виникнення пошесних хвороб, але медичної допомоги населення не мало.
Не дбали власті і про народну освіту. З 1842 року в селі діяло однокласне з дворічним строком навчання міністерське початкове училище, в якому навчалися 123 хлопчики — головним чином з заможних сімей. Чотири п’ятих чоловічого населення і всі жінки були неписьменними.
Після реформи 1861 року державні селяни Тимошівки мусили сплачувати казні оброчний податок, що був на третину вищим від попередніх, а з січня 1887 року — викупні платежі, розраховані на 50 років. Щорічні державні поземельні, земські волосні та мирські податки общини становили 23 тис. крб. В середньому на ревізьку душу припадало 11 крб. 50 коп., за одну десятину землі — 1 крб. 30 копійок.
У 1872 році селяни Тимошівки, за прикладом сусідніх сіл, вперше здійснили розподіл землі за наявними чоловічими душами, припало по 6,1 десятини. Нестача землі, тягла й реманенту зумовлювала зубожіння основної маси селянства. За даними подвірного перепису 1884 року, в селі налічувалось 934 двори, проживало 6267 чоловік. 74 двори не були приписані до сільської общини і, як сторонні, правом на надільну землю не користувалися. Вони займалися ремісництвом або батракували. 79 не мали посівів, 180 засівали до 5 десятин і 168 — від 5 до 10 десятин. Отже, половину господарств становила сільська біднота. Понад 60 проц. з них були без робочої худоби, і тільки 11 дворів мали плуги та деякий інший інвентар.
Середняцька група становила третину дворів села. Але тільки 27 господарств обробляли землю своїм тяглом та інвентарем, 234 — вдавалися до супряги. Частина середняцтва поступово розорялася і поповнювала ряди бідноти. 17 проц. господарств села становили куркулі. Вони зосередили в своїх руках майже всю орендну землю. Якщо середняцька група господарств орендувала в сільської бідноти 909 десятин, то куркулі — 3108 десятин. У 43 куркульських господарствах постійно працювали наймити.
Щоб якось прохарчувати сім’ї, 181 бідняцька родина мусила вдаватися до побічних заробітків — йти в найми до куркулів чи в поміщицькі економії; багато селян займалося ремісництвом. У селі з’явилися кравці, шевці, шорники, булочники, дрібні торговці.
Важке економічне становище і політичне безправ’я породжували незадоволення сільської бідноти існуючим ладом, штовхали її на боротьбу проти царизму та місцевих багатіїв. Революційні події 1905—1907 рр. мали відгомін і в Тимошівці. Місцеві селяни Ф. М. Пучков (Безродний), М. А. Хадєєв та П. Н. Бородавка підтримували тісний зв’язок з соціал-демократами Михайлівки та Балок. Вони розповсюдили в селі прокламацію ЦК РСДРП «Селяни, до вас наше слово», в якій закликали селян не сплачувати податків, чинити опір мобілізації до армії, захоплювати поміщицькі землі і готуватися до збройного повстання проти самодержавства. За більшовицьку агітацію та підбурювання селян до виступів проти царизму Ф. М. Пучкова у жовтні 1907 року засуджено до ув’язнення. Повернувшись з в’язниці, він не припинив революційної діяльності. В червні 1909 року його було знову заарештовано і за вироком суду заслано на каторгу, звідки він повернувся тільки після Лютневої революції.
Столипінська аграрна реформа поглибила класове розшарування селян, спричинила остаточне розорення багатьох бідняцьких родин. Напередодні першої світової війни в селі налічувалось 1369 дворів, з них понад 60 проц. були бідняцькими.
Безземельні селяни поповнили лави сільських пролетарів, які в пошуках заробітків йшли в найми до німецьких колоністів, або виїжджали до інших губерній в надії на кращу долю.
На той час Тимошівка була вже великим селом, де проживало 10,2 тис. чоловік. Проте будь-яких змін тут не сталося. Невеликі хати-мазанки, покручені брудні вулиці. На околицях села височіло 18 вітряків, якими володіли куркулі, а в центрі — три церкви і єврейський молитовний будинок та кілька цегляних лабазів і крамниць.
Тільки на початку XX ст. в селі відкрили медичний пункт, де працювали фельдшер та акушерка.
Наприкінці XIX ст. в Тимошівці, крім колишнього міністерського училища, перетвореного на земську початкову школу, відкрили ще дві церковнопарафіяльні. У 1907/1908 навчальному році однокласну земську школу реорганізовано на двокласну, працювало 4 школи грамоти, що утримувались на кошти сільської общини. Але більше половини дітей шкільного віку все ще залишалося поза школою. У1909/1910 навчальному році 105 дітей «нижчого стану» не були прийняті до школи.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції в Тимошівці було обрано волосну Раду. Проте верховодили в селі куркулі, які підтримували політику Тимчасового уряду.
Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання 1917 року в Петрограді швидко дійшла до Тимошівки. Трудове селянство повело рішучу боротьбу проти глитаїв. На початку 1918 року тут обрано нову Раду селянських депутатів, створено ревком, який розпочав підготовку до проведення в життя ленінського Декрету про землю.
Під час австро-німецької окупації значна частина тимошівців, головним чином з колишніх фронтовиків, вступила до Михайлівського партизанського загону М. П. Барабаша. Партизани вели боротьбу проти загарбників і їх посібників із т. зв. гетьманської варти.
Після вигнання окупантів наприкінці 1918 року в селі поновив роботу ревком, виник комітет селянської бідноти (комбід), яким керував селянин І. Я. Титов.
На початку січня 1919 року до села наблизилися денікінські частини з корпусу генерала Тілло. Партизани деякий час тримали оборону Тимошівки, але під тиском переважаючих сил ворога 11 січня 1919 року відійшли до Михайлівки, де з’єдналися з місцевим загоном. Населення саботувало проголошену тут мобілізацію до білої армії, ховало продовольство. Наприкінці січня — початку лютого 1919 року з’єднані партизанські загони вели запеклі бої за визволення Тимошівки, Михайлівки та інших навколишніх сіл. Тимошівка кілька разів переходила з рук в руки. Партизани розгромили в Тимошівці штаб білих, знищили багатьох солдатів і офіцерів, а кількох з них захопили в полон. У цій операції брало участь близько 100 партизанів, понад половина з них були тимошівці. Загін очолював Н. Д. Обрізай.
У лютому 1919 року в район Михайлівки прибула група бійців загону П. Ю. Дибенка, в яку влилося партизанське з’єднання І. С. Опанасенка. В березні 1919 року село визволили від ворога.
Тут створили ревком, який забезпечив виконання плану продрозверстки, збір хліба для робітничих міст півночі країни, організував супрягу бідноти для проведення весняної сівби. Після перебування білогвардійців у селі не вистачало насіння, майже 30 проц. орної землі лишилося незасіяною.
У червні 1919 року Тимошівку знову захопили денікінці. Довгий час в селі не вщухав білогвардійський терор, грабунки і насильства. Лише 8 січня 1920 року частини 46-ї дивізії визволили село від ворога. Політвідділ дивізії допоміг створити
ревком, який організував поповнення червоноармійських частин, а також подбав про виконання продовольчої розверстки. Наприкінці січня того ж року в селі виникла комсомольська організація. Невдовзі в ній налічувалося близько 30 комсомольців. Секретарем осередку був О. О. Свиридов. Комсомольці допомагали ревкому здійснювати директиви та розпорядження Радянського уряду. На початку червня тут створено комітет незаможних селян, його очолив активіст бідняк О. Є. Ігнатенко.
Але вже в середині червня 1920 року на околицях Тимошівки розпочалися бої з врангелівцями, які точилися до кінця місяця. Під натиском переважаючих сил ворога, частини Червоної Армії змушені були відійти. Захопивши село, врангелівці жорстоко розправилися з активістами. Від рук білогвардійців загинули члени комнезаму: О. Є. Ігнатенко, Ф. Л. Черняков, І. О. Гордієнко, І. В. Головін, A. Л. Єськов, Д. Борисенко. Стратили вони й трьох поранених у боях червоноармійців.
Протягом липня, серпня, вересня село перебувало у прифронтовій смузі. 30 жовтня 1920 року частини 94-го кавалерійського полку Другої Кінної армії та 264-го стрілецького полку 30-ї Іркутської дивізії 13-ї армії назавжди визволили Тимошівку від білогвардійців.
Через кілька днів після визволення села односільчани, вчорашні бійці Червоної Армії, організували партійний осередок у складі 6 чоловік. Його очолив М. А. Чаусов. Партосередок відновив роботу ревкому, створив волосний комітет незаможних селян, який відразу ж очолив боротьбу з куркульством, приступив до вирішення земельного питання. У грудні того року відновлено діяльність комсомольської організації.
Активну участь у боротьбі з контрреволюцією на фронтах громадянської війни брав уродженець Тимошівки більшовик Ф. М. Пучков. З 1918 по 1921 рік він був комісаром і заступником інспектора піхоти 12-ї армії, головою трибуналу армії та членом військової ради. Пізніше він працював на керівній партійно-радянській та господарській роботі, а з серпня 1924 по січень 1927 року — у Наркоматі закордонних справ СРСР.
Після закінчення громадянської війни тривала боротьба з залишками куркульських банд. 1 грудня 1920 року на Тимошівку зробили несподіваний напад махновці. Бандити вбили секретаря партосередку М. А. Чаусова, а також працівників міліції B. М. Россолова, Т. В. Свідовського та В. М. Ольховського. На допомогу тимошівцям прийшли частини 4-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії. У Тимошівці та її околицях було знищено понад 700 махновців, решту розсіяно.
Перед партійним осередком та обраними наприкінці січня 1921 року волосною і сільською Радами, які очолювали В. І. Чуйков і М. В. Переверзев, постали невідкладні завдання по ліквідації післявоєнної розрухи. У більшості селян не було коней, реманенту, члени 792 бідняцьких родин батракували у куркулів.
Під час весняної сівби волвиконком створив посівний комітет, який організував супрягу незаможних господарств, надавав насіннєві позички, залучив до проведення польових робіт червоноармійців військової частини, що перебувала в селі.
Активізував діяльність комнезам. Члени КНС при допомозі комсомольців вилучали у куркулів лишки хліба, нетрудові землі, тягло й реманент, брали участь у переділі землі згідно ленінського Декрету; на кожного їдця нарізувалось по 2,5 десятини орної землі.
З ініціативи партосередку та КНС того ж року в селі створено кооперативні споживче та кредитне товариства, які при допомозі держави надавали відчутну допомогу сільській бідноті. Через три роки ці товариства об’єднували вже понад 500 селян.
Улітку 1921 року внаслідок посухи майже повністю загинули посіви зернових. Почався голод. Створена при волвиконкомі комісія організувала допомогу голодуючим. Для 800 дітей відкрили кілька їдалень, іншим надавалася допомога через харчопункти. Весною і влітку 1922 року тимошівці одержали близько 5 тис. пудів державних позичок продовольством і посівматеріалом. Поступово з голодом було покінчено. 1924 року тимошівці вже освоїли довоєнні посівні площі. Відроджувалося поголів’я худоби. Внаслідок спустошливих імперіалістичної та громадянської воєн, а також голоду, населення Тимошівки значно скоротилося. В 1924 році тут налічувалося 1315 дворів, проживало 5893 чоловіка.
Впроваджена партією і Радянською владою нова економічна політика сприяла зміцненню селянських господарств; відродилися кустарні промисли, поряд з кооперативними крамницями діяли десятки дрібних приватних лавок.
Організаційно зміцніли партійний і комсомольський осередки. Секретарем партосередку, який об’єднував 5 комуністів, став колишній червоноармієць І. Д. Почернін. Секретарем комсомольської організації обрано О. В. Обрізана. Вони згуртували міцний актив. Вже 1921 року розпочали роботу 6 трудових початкових шкіл, у яких працювало 15 вчителів, навчалося близько 600 дітей. Для неписьменних селян відкрито кілька гуртків лікнепу. Відновив роботу і фельдшерський пункт.
Завдяки зусиллям комсомольців у вересні 1924 року в Тимошівці відкрився сільський будинок. Тут працювали політичний, сільськогосподарський і драматичний гуртки, діяла бібліотека, що мала 500 книг і 44 постійних читачі. До активної громадської роботи залучалися жінки. Щороку тут обиралися делегатські жіночі збори; сільських трудівниць залучали до участі в роботі гуртків художньої самодіяльності, добровільних громадських організацій — МОДРу, Тсоавіахіму.
Партійний осередок та сільрада постійно роз’яснювали політику Комуністичної партії щодо селянства, закликали бідноту до об’єднання в сільськогосподарські кооперативи. 1926 року в селі організувалося три ТСОЗи: «Дружба», «Нове життя» і «Прогрес». У наступному році виникло ще два таких господарства — ім. Красіна та «Пам’ять Леніна». Держава надавала їм кредити на придбання реманенту і сільськогосподарської техніки. У 1927 році ТСОЗ ім. Красіна придбав трактор, згодом трактори придбали й інші господарства.
Після XV з їзду ВКП(б) партійний осередок, в якому налічувалося 11 комуністів, спрямував радянський актив села на створення колгоспів. Протягом 1929— 1930 рр. на базі ТСОЗів організовано артілі «Біднота» (пізніше — ім. Петровського), ім. Калініна, ім. Клари Цеткін, «Великий кут», «Дружба», «Вільна праця» і «Червоний прапор», а наступного року — «Більшовик», ім. Кірова та ім. XVII парт-з’їзду. Активну участь у колгоспному будівництві взяли комуністи і комсомольці В. В. Єськов, Г. К. Полятов, М. Ф. Чуркін та інші.
Перехід до колективних форм господарювання відбувався в умовах запеклої класової боротьби. Намагаючись підірвати у селян віру в колгоспи, куркулі посилили наклепницьку, антирадянську пропаганду, знищували артільне майно. Комуністи викрили їх злочинницькі дії. За рішенням загальних зборів глитаї були розкурку-лені і разом з сім’ями вислані за межі республіки.
Організаційному та господарському зміцненню колгоспів сприяв прийнятий у 1935 році Примірний статут сільськогосподарської артілі, а також оснащення сільського господарства новими машинами та механізмами. Колгоспи Тимошівки обслуговувала Пришибська, азі січня 1934 року — Тимошівська МТС, які відіграли важливу роль у піднесенні економіки артілей. Політвідділ МТС проводив політико-виховну роботу серед хліборобів, сприяв формуванню у них нової соціалістичної свідомості, розвиткові їх творчої ініціативи.
Рік у рік зростали врожаї на колгоспних ланах, підвищувалась продуктивність громадського тваринництва. У 1938 році передовиків тимошівських артілей і машинно-тракторної станції за високі виробничі показники представлено до участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці наступного року. В їх числі були бригадир тракторної бригади А. П. Переверзев, трактористи П. Г. Гостшцев, М. І. Єлізаров, Ф. В. Озеров і І. П. Меснянкін, комбайнери В. К. Мінаков, Ф. Г. Роботягов, Ф. М. Струков, Г. П. Гулевський, коваль МТС Й. М. Грушко та інші. Свої досягнення на ВСГВ демонстрували трудівники молочнотоварної ферми колгоспу ім. Калініна, які в 1937—1938 рр. надоїли по 2327 літрів молока від кожної корови. Персональною учасницею Виставки була доярка цієї ферми Н. М. Борисенко, яка надоїла по 3483 літри молока від кожної корови, та інші.
1940 рік став для тимошівців роком ще вищих досягнень у розвиткові сільського господарства. Артілі мали вже по 3—4 тваринницькі ферми. Весь Михайлівський район боровся за право участі у Виставці, за успіхи в громадському тваринництві. Представником від Тимошівки була Н. М. Борисенко, яка надоювала від кожної корови своєї групи по 4088 літрів молока. В 1940 році великою золотою медаллю ВСГВ нагороджено комбайнера Г. П. Гулевського, великою срібною медаллю — коваля Й. М. Грушка, бригадира тракторної бригади Г. Т. Дяченка, старшого агронома МТС В. П. Болдирєва, малої срібної медалі удостоєно тракториста І. М. Григоренка, агронома Ю. П. Найдьонова.
Середня урожайність зернобобових в колгоспах села того року досягла 16 цнт з га. Прибуток артілей становив 1,7 млн. крб. Підвищився добробут трудящих. На трудодень членам артілей видано по 1,5 кг хліба і 1—2 крб. грішми.
У Тимошівці широко розгорнулося будівництво громадських споруд, значні кошти виділялися на розвиток освіти й культури. Напередодні Вітчизняної війни майже весь житловий фонд села було капітально відремонтовано, з’явилися нові вулиці, забудовані добротними хатами. На присадибних ділянках колгоспників зеленіли сади. Відкрилося кілька державних і кооперативних крамниць та ларків. В селі працювали поштове відділення, ощадкаса, амбулаторія, лікарня на 20 ліжок, пологовий будинок.
До 1940 року в Тимошівці ліквідували неписьменність, здійснювався закон про загальне обов’язкове семирічне навчання. Середню школу тут відкрито у 1938 році. Село було повністю електрифіковане і радіофіковане. Своє дозвілля колгоспники проводили в сільському клубі, де аматори сцени ставили п’єси Т. Г. Шевченка, І. К. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, влаштовувалися концерти художньої самодіяльності, а раз на тиждень демонструвалися кінофільми. В сільській бібліотеці налічувалося понад 8 тис. книг.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, багато тимошівців стали на захист Батьківщини. З наближенням фронту з села вивезли на схід зерно, худобу, значну частину техніки, обладнання МТС та частину людей. 4 жовтня 1941 року після двотижневих боїв гітлерівці захопили село. Фашисти грабували селян, чинили розправу над радянськими патріотами. На каторжні роботи до Німеччини вивезено понад 200 юнаків і дівчат.
В чорні дні окупації в Тимошівці розповсюджувалися переписані від руки листівки під назвою «Правда про війну». В них розповідалося про бойові дії Червоної Армії на фронтах Вітчизняної війни.
Тимошівку визволено від німецьких загарбників 27 жовтня 1943 року частинами 320-ї стрілецької дивізії 44-ї армії 4-го Українського фронту. Під час боїв загинуло 70 радянських солдатів і офіцерів, які поховані в 4 братських могилах, де зараз встановлено пам’ятники та обеліски.
У лавах Червоної Армії хоробро билося з ворогом багато тимошівців. Чимало їх віддали своє життя за незалежність Батьківщини, а 238 воїнів після переможного закінчення війни не повернулися до рідного села.
Були серед односельців і такі, що уславили свої імена безсмертними подвигами. Весною 1944 року при визволенні Севастополя батарея під командуванням І. А. Найдьонова знищила 9 ворожих танків, 5 гармат і 120 гітлерівців. Того ж року, під час одного з боїв за гірський перевал у Карпатах, І. А. Найдьонов особисто знищив 27 ворожих солдатів. У боях за м. Ужгород відважний воїн загинув. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Бойовими орденами Союзу РСР нагороджено М. П. Зимницького, В. Є. Паршакова, І. О. Ситнікова, Я. Д. Тимошева та інших.
Нелегкими були роки відбудови народного господарства села. Відступаючи, окупанти зруйнували громадські будівлі, садибу МТС, культурно-освітні заклади, багато жител колгоспників. Збитки, заподіяні тільки колгоспам, становили 28,8 млн. карбованців.
Відразу ж після визволення у Тимошівці відновили діяльність парторганізації МТС, колгоспів, а також сільська Рада, які підняли населення на відбудовні роботи. В колгоспах не було тягла та реманенту. Допомогли військові частини, що виділили артілям 20 пар коней. Пізніше надійшла допомога від трудящих РРФСР і республік Середньої Азії; вони надіслали 86 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 62 корови.
Відроджувалася Тимошівська МТС. Для забезпечення її кадрами 1 грудня 1943 року 50 юнаків і дівчат пішли навчатися на курси механізаторів. Наприкінці того ж року до Тимошівки прибули кілька механізаторів МТС. На подвір’ї МТС вони виявили 15 напівзруйнованих тракторів, 10 з яких відремонтували; полагодили також кілька комбайнів, молотарок і тракторних плугів.
Під час весняної посівної кампанії 1944 року колгоспники зорали й засіяли близько 40 проц. посівних площ. Зібрали пересічно по 8—10 цнт з гектара. Колгоспники виконали план хлібозаготівель, здали 23 тис. пудів хліба понад план у фонд Червоної Армії. Крім того, із особистих запасів тимошівці у фонд оборони країни здали понад 10 тис. пудів зерна. Понад 120 чоловік брали участь у відбудові Дніпрогесу та відродженні шахт Донбасу.
Застрільниками соціалістичного змагання за якнайшвидшу відбудову колгоспного господарства виступили комуністи. Парторганізації МТС і колгоспів поповнили демобілізовані воїни, які після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни повернулися до рідного села.
Значно зросла допомога від держави кредитами і технікою. У роки першої повоєнної п’ятирічки завдяки неухильному зростанню обсягу тракторних робіт (наприкінці 1948 року МТС мала вже 84 трактори) колгоспи освоїли довоєнні посівні площі. Окремі передовики виробництва добились високої врожайності. Так, ланка Л. І. Уськової з колгоспу «Вільна праця» 1948 року зібрала по 30,4 цнт пшениці з гектара.
Подвоїлось поголів’я великої рогатої худоби, в т. ч. число корів зросло в чотири рази; поголів’я овець збільшилось у три, свиней — у десять разів. Підвищилася продуктивність тваринництва. Передові доярки Г. Я. Переверзева, О. М. Воробйова, Н. В. Біляєва і М. П. Черняєва надоювали від кожної корови в середньому по 2500 літрів молока. Свинарі Д. Д. Меснянкін і Ф. Г. Єропудов у 1950 році одержали по 15—16 поросят від кожної свиноматки.
Влітку 1950 року відбулося укрупнення тимошівських артілей, тепер їх стало 4. Це зробило можливим краще планувати сівозміни та доцільніше використовувати сільськогосподарську техніку. Завдяки поліпшенню агротехніки в роки другої
післявоєнної п’ятирічки середня врожайність зернових у колгоспах становила 21 цнт з га, а на окремих ділянках вона була значно вищою. Так, комбайнери П. Г. Гостищев і І. І. Мазін в 1952—1954 рр. на площі 900 га збирали в середньому по 26 цнт озимої пшениці з гектара. На значних площах колгоспи сіяли соняшник, врожайність якого досягла 15 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 1,7 тис., свиней — 1,9 тис., овець — 2,2 тис. Поліпшилась породність тварин і їх продуктивність. Середні надої молока перевищили 2 тис. кг від корови. Прибутки артілей 1955 року становили 6,2 млн. карбованців.
За високі досягнення в розвитку тваринництва та високі врожаї озимої пшениці групу колгоспників і механізаторів МТС, зокрема доярку М. П. Черняєву, свинарку М. Г. Немикіну, бригадира рільничої бригади О. О. Россолова, бригадира тракторної бригади П. М. Гостищева та інших нагороджено великими і малими срібними медалями ВДНГ та цінними подарунками.
В роки семирічки відбулося подальше укрупнення артілей Тимошівки. У 1962 році на базі чотирьох колгоспів створено два — «Росія» та ім. Горького (з 1963 року — колгосп «Батьківщина»). Артілі стали великими багатогалузевими господарствами, що мали відповідно 9658 і 8850 га угідь.
В наступні роки колгоспи добилися високих врожаїв зернових і технічних культур. Так, пересічна врожайність зернових у 1962—1964 рр. становила 23 цнт з гектара; підвищилася продуктивність тваринництва. Протягом 1959—1964 рр. прибутки артілей подвоїлися.
Березневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС, XXIII з’їзд КПРС та XXIII з’їзд Компартії України дали наукову програму дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва. Партійна організація та правління колгоспів переглянули структуру посівних площ, поліпшили культуру землеробства. Питома вага зернових культур в артілі « Росія» становила 46 проц. З 1961 року господарство спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. У колгоспі «Батьківщина» питома вага зернових становить 54 проц., а технічних культур—11 проц. Оскільки в колгоспах широкого розвитку набуло м’ясо-молочне тваринництво, під кормовими культурами зайнято 30 проц. посівних площ.
Парторганізації та правління артілей велику увагу приділяли поліпшенню методів морального та матеріального заохочення колгоспників, добилися дієвості соціалістичного змагання, зміцнили кадри механізаторів і тваринників спеціалістами, подбали про посилення матеріально-технічної бази господарств. Найвідповідальніші ділянки колгоспного виробництва очолили комуністи. 1969 року в артілях працювало 354 механізатори, з них 48 були комуністами. Серед спеціалістів сільського господарства налічувалося 25 комуністів; 30 членів і кандидатів у члени партії трудилися в тваринництві. На цей час обидва колгоспи мали 143 трактори, 70 різних комбайнів і стільки ж вантажних автомашин, екскаватор, грейдер та іншу потужну техніку. Дійову допомогу артілям подавало розташоване в селі відділення «Сільгосптехніки», яке мало 26 автомобілів, 4 трактори, добре обладнану ремонтну майстерню.
Над колгоспами шефствували робітники запорізьких моторобудівного заводу та автозаводу «Комунар». З їх допомогою завершено електрифікацію Тимошівки, прокладено водогін, механізовано всі трудомісткі виробничі процеси на тваринницьких фермах.
Під керівництвом партійних організацій хлібороби і тваринники Тимошівки розгорнули соціалістичне змагання на честь 100-річного ювілею В. І. Леніна. В 1969 році вони виростили в середньому по 25,3 цнт зернових, у т. ч. 28,5 цнт озимої пшениці з гектара на всій площі посіву, а також по 17 цнт соняшнику. Добрі врожаї дали кукурудза, ячмінь і просо.
Значних успіхів добилися тваринники. Того ж року обидва колгоспи мали 8,5 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. 533 корови; 9,5 тис. овець, 900 свиней, 4,5 тис. птиці. Механізований відгодівельний пункт колгоспу «Росія» протягом року виробив по 80 цнт яловичини на 100 га угідь. Собівартість центнера м’яса становила 94 крб. (вдвічі менше, ніж 1964 року). Надої молока в цій артілі також були високими і становили в середньому по 3230 кг від кожної корови. Порівняно з 1964 роком виробництво молока збільшилось у два рази, вдвоє знизилась його собівартість. Протягом 1957—1969 рр. трудівники вівцеферми колгоспу «Батьківщина» посідали перше місце в районі по виробництву вовни.
В обох артілях добре розвинуто садівництво та виноградарство. Під колгоспними садами і виноградниками зайнято 250 гектарів.
Все вагомішу роль у господарському й культурному житті села відіграють комуністи. У 1969 році в селі діяло 5 первинних парторганізацій, які об’єднували 150 членів і кандидатів у члени КПРС. Більшість з них трудилася безпосередньо в сфері виробництва, виступала застрільником у соціалістичному змаганні за комуністичне ставлення до праці. У 1967 ювілейному році тракторна бригада № 3 колгоспу «Батьківщина» здобула звання колективу комуністичної праці, а понад 100 колгоспників стали ударниками комуністичної праці. В час підготовки до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна цей рух серед тимошівських колгоспників набув масового характеру.
Під керівництвом комуністів працюють комсомольські організації, які об’єднують 190 юнаків і дівчат. Вони становлять понад половину всього колективу механізаторів, чимало їх і на тваринницьких фермах, у будівельних бригадах. Комсомольці — ініціатори впорядкування та озеленення вулиць, а в колгоспі «Росія» вони чимало потрудилися над спорудженням механізованого відгодівельника для великої рогатої худоби.
Тимошівці беруть активну участь у громадському житті села. 44 депутати сільської Ради працюють у її постійних комісіях, сміливо втручаються у всі сфери виробництва, допомагають культурно-освітнім закладам, дбають про поліпшення побутових умов трудящих. Загальну пошану односельчан завоювали депутати сільради — доярка М. Д. Пекарчик, бригадир тракторної бригади Г. І. Гостищев, лікар В. Т. Красніков, учитель 3. І. Терехов.
Багатьма чудовими трударями пишаються односельчани. За визначні успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва в роки семирічки орденами і медалями GPCP нагороджено 15 механізаторів і рільників. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно ланкову кукурудзовода артілі «Росія» Р. О. Гостищеву, ордена «Знак Пошани» — головного агронома цього ж колгоспу О. П. Тупицю та комбайнера І. О. Зимницького. Цього ж ордена удостоєно комбайнера П. П. Кізілова з артілі «Батьківщина» та бригадира цього ж господарства І. П. Чаусова.
Вісім тимошівських тваринників відзначено урядовими нагородами за багаторічну сумлінну працю. Понад 10 років працює дояркою в колгоспі «Росія» Р. Д. Самченко — депутат районної Ради депутатів трудящих. Вона надоювала від кожної із закріплених за нею корів по 3500—4000 кг молока; її нагороджено орденом Леніна. Протягом післявоєнних років в артілі «Батьківщина» працює У. М. Пузанова, за цей час вона виростила 727 корів; її удостоєно ордена «Знак Пошани».
Піднесення врожайності зернових і технічних культур, збільшення виробництва тваринницької продукції забезпечують неухильне піднесення економіки обох артілей. Протягом 1959—1969 рр. їх прибутки потроїлися, а неподільні фонди зросли вчетверо. У 1969 році вони становили відповідно 2,9 млн. і 5,75 млн. карбованців.
Дедалі підвищується оплата праці трудящих. Середньомісячний заробіток рядового колгоспника у 1969 році становив 100 крб., механізатора і тваринника — 130 карбованців. В особистому користуванні жителів Тимошівки — 900 телевізорів, 9 автомобілів, 148 мотоциклів, близько 1000 пральних і понад тисячу швейних машин, 100 холодильників. До послуг трудівників — два колгоспні парові млини, олійниця, майстерня для пошиву та ремонту одягу. Протягом 1960—1969 рр. в селі збудовано 207 кам’яних, критих шифером, житлових будинків з усіма комунальними вигодами; з’явилися нові упорядковані вулиці, працює 78 км водогону.
У Тимошівці споруджено новий будинок культури із залом на 400 місць і кімнатами для роботи самодіяльних гуртків, триповерхове приміщення середньої школи і двоповерхове — правління колгоспу «Росія», аптеку, пологовий будинок на 30 місць, будинки тваринників та механізаторів, 2 дитячих ясел, їдальні, 2 магазини, телевізійне ательє. На честь 50-річчя Радянської влади в центрі села закладено великий парк, обладнано спортивний майданчик.
Медичну допомогу трудящим подають поліклініка з рентгенівським та іншими спеціальними кабінетами, лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, профілакторій для тваринників.
Вищим став освітній і культурний рівень селян. З уродженців Тимошівки у вузах і спеціальних середніх учбових закладах підготовлено 36 учителів, 21 медичний працівник, 67 інженерів і техніків, 10 агрономів і стільки ж зоотехніків та ветеринарів, 330 механізаторів. За роки Радянської влади Тимошівка дала країні понад тисячу дипломованих спеціалістів різних галузей народного господарства.
Сьогоднішня Тимошівка — село суцільної грамотності. Тут працюють середня та 2 початкові школи; в них — 32 вчителі, половина їх — уродженці села. Понад 25 років викладають у школі педагоги 3. І. Терехов, нагороджений значком «Відмінник народної освіти», К. О. Свиридова, К. В. Першина, А. І. Гулевська.
Набагато зросли культурні запити тимошівців. На 1969 рік вони передплатили 4,6 тис. примірників газет та журналів, в той час як у 1913 році на все село надходило тільки 4 газети. Своє дозвілля колгоспники проводять у будинку культури, сільському та двох бригадних клубах, де можна послухати лекцію, подивитися виставу або виступ учасників художньої самодіяльності; чотири рази на тиждень демонструються кінофільми. До послуг тимошівців — 4 бібліотеки, загальний книжковий фонд яких у 1969 році становив 28 тис. книг. Бібліотеки обслуговують щороку понад тисячу читачів. У бібліотеках відбуваються читацькі конференції, літературні вечори й диспути, ленінські читання.
В життя й побут трудівників села владно ввійшли нові, радянські звичаї та обряди: свята врожаю, «Серпа і молота», комсомольські весілля, проводи до Радянської Армії, вечори трудової слави, вечори зустрічей трьох поколінь тощо.
Втілюючи у життя історичні рішення XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України, тимошівські трудівники докладають всіх зусиль, щоб успішно виконати завдання поточної п’ятирічки.
А. Я. МІНАКОВА