Комишуваха, Оріхівський район, Запорізька область
Комишуваха — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташована в глибокій долині, по обидва береги річки Конки та її притоки Комишуватки (звідси і назва населеного пункту). Відстань від районного центру — 31 км. На околиці селища є залізнична станція Фісаки (на лінії Запоріжжя—Пологи). Комишуваху перетинає шосейний шлях. Населення — 5,5 тис. чоловік. Комишуваській селищній Раді підпорядковано населені пункти Григорівське, Димитрове, Одарівка, Червоний Жовтень.
Поблизу селища виявлено чимало корисних копалин, які мають промислове значення. Зокрема, тут залягають великі шари залізної руди, а також марганцеві руди, буре вугілля, каоліни, білі кварцові піски, вапняки й граніти.
Навколо Комишувахи розташовано багато курганів — свідків давнього заселення людиною придніпровських степів. Біля одного з них знайдено кам’яну сокиру-молот доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Збереглися руїни Микитської фортеці, яка належала до Дніпровської укріпленої лінії.
У 1770 році, під час будівництва цієї фортеці, за 4 версти від неї засновано солдатську слобідку Павлівку (вона ж Комишуваха). Спочатку тут спорудили казарми, а потім — землянки, де мешкали майстрові та рекрутські сім’ї. Уже в перший рік поселяни пережили жахливу моровицю, а через 3 роки — епідемію чуми, занесену сюди з Туреччини. Населення слобідки, рятуючись від наглої смерті, залишало свої домівки і тікало в степ.
Після ліквідації 1775 року Запорізької Січі в Комишувасі оселилося кілька сімей запорізьких козаків. Згодом сюди почали прибувати кріпаки-втікачі, а також державні селяни. Уже з самого початку давалася взнаки значна майнова нерівність: у бідняків були самі землянка та робочі руки, а багатії зводили добрі оселі, мали худобу й реманент. Голота змушена була наймитувати в багатіїв. Хліборобство тут розвивалося повільно, переважало скотарство. Жителі розводили худобу і коней, займалися різними промислами, серед яких найпоширенішим був каменотесний.
У 1777 році до Микитської фортеці було приписано 13 970 десятин, в т. ч. 6908 десятин до поселення Комишувахи, де проживало 307 чоловік. Становище більшості населення, особливо незаможного прошарку, було нелегким. Не маючи тягла й інвентаря, бідняки мусили віддавати свої наділи в оренду заможним господарям.
Бідування селян-бідняків посилювалися частими неврожаями, яких з 1799 по 1856 рік було 20, непосильними податками. На початку XIX ст. вони дорівнювали на рік 12—15 крб. з ревізької душі та 1,5—2 крб. за десятину надільної землі. Селяни терпіли також від військового постою та різного роду повинностей і поборів. Особливо ж великих збитків зазнали вони під час російсько-турецьких війн, а також Кримської війни 1853—1856 рр. Жителів примушували за безцінь здавати армійським інтендантам продовольство і фураж.
Після реформи 1861 року державні селяни Комишувахи мали сплачувати за землю оброчний податок, який перевищував старі оброчні платежі майже на 15 процентів.
Із зростанням населення (у 1859 році в селі проживало 1660 чоловік, а 1899 року — 4,2 тис. чоловік) наділи селян дедалі зменшувалися. Внаслідок трьох земельних переділів, проведених до 1891 року, наділ на ревізьку душу скоротився з 12,1 до 3,5 десятини. Та не всі родини мали й такий мізерний клаптик землі. Напередодні XX ст. із 630 общинних дворів 37 зовсім не мали землі, у 10 було менше ніж по одній десятині, у 79 — від 3 до 5 десятин, а в 309 дворів — від 5 до 10 десятин. Всі ці господарства або зовсім не мали робочої худоби і реманенту, або мали їх обмаль. Отже близько 70 проц. дворів були бідняцькими. На кожне з 138 середняцьких господарств припадало по 10—25 десятин посіву. Але у значної їх частини теж не вистачало тягла та інвентаря. Про це свідчить той факт, що 488 бідняцьких і середняцьких дворів обробляли свої наділи, вдаючись до супряги. 60 господарств не мали навіть і цієї можливості, вони зовсім не засівали своїх наділів, а здавали їх в оренду багатіям. В селі налічувалося 57 куркульських і заможних родин, кожна з них засівала по 25—50 і більше десятин. Всі вони орендували землю у місцевих бідняків, а також у навколишніх поміщиків.
Багатії мали промислові підприємства — каменоломні, млини, олійниці, повстяну, бондарну і колісну майстерні тощо. Глитай Рутберг захопив у свої руки видобуток вапняку. Маючи 4 випалювальні печі, він експлуатував понад 100 робітників з місцевої бідноти. За 14-годинний робочий день Рутберг платив їм по 30— 40 копійок. Понад 350 бідняцьких родин відривали працездатних чоловіків і жінок від сільськогосподарських робіт і посилали на заробітки в каменоломні, на спорудження залізниці Довгинцеве — Волноваха, яку прокладали у 1885— 1900 рр.
Чимало вихідців з села працювали на підприємствах Олександрівська і Катеринослава. Через них до Комишувахи потрапляла революційна література: листівки, прокламації тощо. Соціал-демократи Олександрівська вели пропагандистську роботу серед селянства. У Комишувасі був створений політичний гурток, до якого входили місцеві бідняки К. К. Грушецький, Т. О. Дудник, Ю. М. Андрющенко, П. Д. Бирюк та інші. Цей гурток став ядром місцевої соціал-демократичної групи, яка підтримувала зв’язок з Олександрівською соціал-демократичною організацією, а через неї і з Катеринославським комітетом РСДРП.
У 1905 році під час страйків у Олександрівську і особливо збройного повстання, що почалося 12 грудня, члени Комишуваської соціал-демократичної групи збирали гроші для закупівлі зброї, допомагали повсталим робітникам продовольством. Кілька чоловік виїхали до міста, щоб взяти безпосередню участь у збройній боротьбі пролетарів проти самодержавства. В грудні 1905 року на станції Фісаки відбувся мітинг залізничників, які гаряче підтримали революційні виступи робітників Петрограда, Москви й Олександрівська. Активну участь у цьому мітингу брали селяни. Вони всіма засобами підтримували боротьбу робітників. Наприклад, селянин Л. Василенко розповсюджував антиурядові прокламації, переховував революціонерів, яких розшукувала поліція.
Після поразки Олександрівського збройного повстання його учасники — К. К. Грушецький, Т. О. Дудник, Ю. М. Андрющенко емігрували до Америки, звідки повернулися лише після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції. П. Д. Бирюк наприкінці 1905 року був схоплений жандармами і засуджений до довічної каторги. Телеграфіст станції Фісаки О. Коломієць теж був висланий до Сибіру. О. Гончаренко, О. Борисенко, П. Барабаш, уникнувши арешту, продовжували революційну роботу в селах Олександрівського, Мелітопольського і Бахмутського повітів. Поліція довго вистежувала їх і, нарешті, схопила в Новоросійську. 1912 року їх було засуджено до довічної каторги.
Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки, але більшовицькі ідеї конфіскації поміщицьких земель та розподілу їх серед бідняків жили в свідомості селян. Столи-пінська аграрна реформа ще більш посилила класові суперечності на селі. У 1911 році в Комишувасі з 712 дворів 60 проц. були малоземельними, близько 100 родин зовсім не мали наділів. Зосередивши в своїх руках через оренду 65 проц. землі і маючи вдосталь робочої худоби та сільськогосподарського інвентаря, куркулі дедалі багатіли. Майже половина мешканців села була їхніми боржниками.
У 1913 році в Комишувасі налічувалося 5177 жителів. З часу заснування село дуже змінилося. В центрі у цегляних будинках жили багатії. Тут же височіла церква, було відкрито 15 крамниць та магазин сільськогосподарських машин. Основна маса селян мешкала в убогих хатинах. Чимало бідняків працювало на 2 великих парових млинах, споруджених німцями І. Классеном і Г. Герцем, на цегельному і черепично-цементному заводах, в каменоломнях та каменотесних майстернях. В них трудилося близько 700 робітників. У Комишувасі було також 8 вітряків, гончарні, бондарні, повстяні та колісні майстерні. З 1878 року в селі діяла кінна станція поштового тракту Катеринослав—Оріхів.
Напередодні першої світової війни на станції Фісаки було відкрито фельдшерський пункт, де працювали фельдшер і акушерка. Вони обслуговували переважно залізничників. А селянська біднота, як і раніше, мусила звертатися до знахарок.
Більшість жителів Комишувахи не мала доступу і до освіти. Наприкінці XIX ст. тільки шоста частина наявних у селі дворів посилала дітей до школи. З 612 хлопчиків та дівчаток земську однокласну початкову школу, відкриту в 1871 році замість церковнопарафіяльної, відвідувало всього 140 дітей. У 1912 році в селі працювало 4 земські початкові школи, в яких навчалося 326 учнів, тобто п’ята частина всіх дітей шкільного віку. Понад 60 проц. мешканців Комишувахи були зовсім неписьменними, а решта ледь-ледь могла читати і писати. Однак жадоба знань серед селян була великою. Книжки невеличкої народної бібліотеки, створеної у 1908 році з ініціативи вчителів, зачитувалися до дірок.
Всупереч переслідуванням української мови та культури в селі старанно зберігалися кращі національні звичаї, обряди, розвивалося самобутнє народне мистецтво. Чудові витвори місцевих умільців Н. І. Пацюка, С. С. Пустовіта та інших з каменю й глини за мотивами народних легенд і пісень славилися по всій губернії.
Перша світова війна згубно вплинула на селянські господарства. З Комишувахи до армії було мобілізовано 48 проц. працездатних чоловіків. Кількість коней та робочої худоби внаслідок реквізицій скоротилася майже наполовину. Селяни все менше засівали землі. Набагато важчими, ніж у мирний час, стали натуральні повинності, особливо гужова та шляхова, зростала дорожнеча. Все це призводило до розорення і зубожіння не тільки бідняків, а й середняків.
Під впливом революційної агітації олександрівських та катеринославських більшовиків, які час від часу приїздили до Комишувахи, трудящі переконувалися, що головним винуватцем народних бідувань є царизм. Вони палко вітали повалення самодержавства і проголошення в Росії республіки. Народні маси чекали від Тимчасового уряду миру і землі. Та дарма. І вже у травні—червні 1917 року селяни почали самовільно косити поміщицькі луки.
Особливо посилилися революційні настрої трудящих, коли до Комишувахи повернулися політичні емігранти — К. К. Грушецький, Ю. М. Андрющенко, Т. О. Дудник. З сибірського заслання приїхав П. Д. Бирюк. Було створено партійний осередок. У серпні 1917 року в Комишувасі відбувся підпільний селянський з’їзд, організований більшовиками Олександрівська. У ньому взяв участь 61 делегат від 11 волостей повіту. З’їзд засудив антинародну політику Тимчасового уряду, закликав селян почати на місцях конфіскацію поміщицьких земель і майна, формувати бойові дружини на випадок опору поміщиків та їх прислужників. Після перемоги Жовтневого збройного повстання петроградського пролетаріату в Комишувасі в листопаді 1917 року було обрано спеціальний комітет для переділу землі.
Радянську владу в селі встановлено на початку січня 1918 року. Тут був створений волосний ревком (його очолив К. К. Грушецький), а у березні — земельний комітет (голова К. І. Троян)3. Радянські органи приступили до втілення в життя ленінського Декрету про землю. Вони вилучали у куркулів надлишки землі і розподіляли їх між бідняками. Класові вороги чинили жорстокий опір цим заходам, вдаючись до терору. Від їх рук загинув активний борець за владу Рад П. Д. Бирюк. Для боротьби проти контрреволюційних елементів і захисту завоювань Жовтня ревком створив червоногвардійський загін. Він брав участь в боях проти австро-німецьких загарбників, а після того, як у квітні 1918 року вони захопили Комишуваху, приєднався до регулярних частин Червоної Армії.
Майже 8 місяців грабували окупанти село. Вони вивезли з Комишувахи понад 200 коней, багато худоби, кілька вагонів хліба. Тільки в грудні 1918 року під натиском Червоної Армії загарбники залишили село.
У Комишувасі відновив діяльність ревком. З бідноти та активістів сформовано загін для охорони села від куркульських банд. Волревком і партосередок продовжили розподіл землі з розрахунку 2,25 десятини на кожного члена родини. Вони також організували збирання хліба для населення промислових міст, набирали добровольців до Червоної Армії. Але у червні 1919 року денікінці, захопивши Оріхів, рушили на Комишуваху і далі — на Олександрівськ. З боями відступили за Дніпро радянські військові частини і разом з ними створені ревкомом червоногвардійські загони. В село вдерлися білогвардійці. Тільки на початку січня 1920 року частини 45-ї дивізії 14-ї армії визволили Комишуваху від ворога. Діяльність відновлених органів Радянської влади проходила в умовах відчайдушного опору куркульства, боротьби з бандитизмом. Однак партосередок і ревком добилися виконання плану продрозверстки. Комишуваську волость було занесено на Червону дошку. Жителі села одержали мануфактуру, цукор, сірники та інші товари.
Влітку 1920 року становище ускладнилося: почався наступ врангелівських військ. У другій половині липня ворог оволодів залізницею в районі Оріхів — Комишуваха. На станції Фісаки стояв бронепоїзд, навівши гармати на село. Повсюди нишпорили карателі, грабуючи і вбиваючи селян. Та пануванню білих швидко настав кінець. У жовтні бійці 16-ї кавалерійської бригади 2-ї Кінної армії визволили село від врангелівців. В бою під Новояковлівкою загинув командир цієї бригади П. П. Костін. Його поховано на станції Фісаки, на могилі встановлено гранітний пам’ятник.
Після переможного закінчення громадянської війни трудящі почали боротьбу за відродження зруйнованого господарства. Її очолили волосний ревком, партійний осередок (секретар Н. Жилін), що відновили діяльність наприкінці жовтня. Активну допомогу їм подавали сільський ревком і комітет незаможних селян, організовані протягом листопада—грудня 1920 року.
17 грудня у селі відбулися загальні збори громадян, які ухвалили провести підготовку до першої мирної весни. Найближчого часу сотні людей вийшли засипати окопи, прибирати з полів колючий дріт тощо. Мирній праці людей перешкоджали часті напади на село бандитських зграй. Так, вночі 23 листопада бандити вчинили наскок на волосний ревком, а в грудні Комишуваху захопили махновці. Вони вщент пограбували село, вбили голову ревкому К. К. Грушецького. У боротьбі з бандитами загинули також сільські активісти Д. А. Чорнявський, К. К. Просяний, М. О. Темний, слідчий Олександрівського губревкому Б. Ю. Вишневецький.
Та, незважаючи на куркульський терор, в селі й далі здійснювалося соціалістичне будівництво. 24 січня 1921 року на загальних зборах громадян Комишувахи було обрано сільську, а 27 січня — волосну Ради. Головою сільвиконкому став П. О. Табарний. Депутати Ради організували виконання продрозверстки, обладнали і відкрили бібліотеку з читальнею. Було створено сільське споживче товариство, яке постачало біднякам потрібні товари за зниженими цінами. Товариству виділили 90 десятин землі під оранку і 30 — під городи. Партосередок і Рада вели підготовку до весняних польових робіт. Проте через нестачу тягла, реманенту і зерна хлібороби змогли зорати і засіяти менше половини орної землі. Влітку 1921 року через посуху посіви майже повністю загинули. Почався голод.
У липні Комишуваська сільська Рада намітила заходи щодо боротьби з голодом. В селі було відкрито 6 їдалень і кілька продовольчих пунктів, де харчувалися бідняцькі родини. У жовтні відбулася волосна безпартійна жіноча конференція, яка закликала жінок взяти активну участь у врятуванні дітей, у створенні дитячих будинків та ясел. Держава виділила населенню Комишувахи 300 пудів хліба і 10 тис. пудів насіння.
Тяжкою була весна 1922 року, але на посівну вийшли всі працездатні. Рік видався дещо кращим. Врожай зернових не перевищував 25—30 пудів з десятини, але з голодом було покінчено.
Ще однією важливою перемогою трудящих була ліквідація бандитизму, якою керував волревком, створений в липні замість волвиконкому. Він спирався на загін самооборони на чолі з Г. Вівденком.
Того ж року з ініціативи партійної організації на хуторі поруч з селом було організовано перше колективне господарство — комуну «Червоний Жовтень», в якій об’єдналися 15 бідняцьких родин (через 3 роки на її базі створено ТСОЗ). В селі відкрито прокатну станцію, де бідняки могли за невеликі кошти брати в оренду сільськогосподарські знаряддя, а пізніше — сільський комітет взаємодопомоги. У наступні роки було відновлено довоєнні посівні площі, зросли врожаї. Розвивалися кустарні промисли, особливо на базі місцевих покладів вапняку. У Комишувасі почали працювати цегельно-черепичний завод, 3 вапнярні, 4 кузні, бондарна, гончарна і повстяна майстерні, 4 кооперативні та 1 державний вітряні млини, 10 крамниць (переважно приватні).
Поряд з відродженням і дальшим розвитком господарства партійна організація, сільрада приділяли багато уваги культурному будівництву. 1921 року в Комишувасі було вже 4 школи, де навчалося 340 дітей. Розгортався наступ на неписьменність: в чотирьох гуртках лікнепу селяни вчилися грамоти. Комсомольці обладнали сільбуд. Тут працювали гурток політграмоти та драматичний гурток художньої самодіяльності.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. При фельдшерському пункті відкрили амбулаторію і аптеку.
У жовтні 1923 року відбулися вибори нового складу сільської Ради. На засіданнях обговорювалися питання впровадження сівозмін, ремонту шляхів, ліквідації неписьменності тощо. Комуністи і члени сільради вели активну політико-виховну роботу серед трудящих. За їх ініціативою населення зібрало близько 10 тис. крб. на будівництво повітряного флоту Країни Рад.
Як найважчу втрату пережили трудящі Комишувахи смерть вождя революції В. І. Леніна. 23 січня 1924 року відбулися траурне засідання сільради і селянські збори. В ухваленій постанові говорилося: «Даємо клятву тісніше згуртувати свої лави для боротьби з міжнародною контрреволюцією. Спи, дорогий наш вождь, розпочату тобою справу ми доведемо до кінця».
У жовтні 1928 року проїздом на Дніпрогес в Комишуваху завітали голова ВУЦВКу Г. І. Петровський, Максим Горький та журналіст Михайло Кольцов. На мітингу, що відбувся у селі, великий пролетарський письменник закликав трудящих до культурної революції, до активної участі в індустріалізації країни. Селяни гаряче відгукнулися на цей заклик. Протягом 1928—1930 рр. понад 300 мешканців Комишувахи працювало на Дніпрельстані.
Переломним у житті селян став 1929 рік. В селі організовано 2 колгоспи — ім. Ворошилова та ім. Сталіна. їх очолили бідняки-комуністи С. Ф. Рудченко та П. Т. Дуб. Зміцнювати і розвивати молоді артілі допомагали посланці робітничого класу Запоріжжя комуністи двадцятип’ятитисячники І. І. Мінаєв, О. Сазонов, М. П. Бєліков, Л. Я. Зотов.
Куркулі чинили шалений опір колективізації. Переконавшись, що їм не залякати селян примарою голоду і зубожіння, вони вдалися до підпалювання артільних скирт хліба, стаєнь, отруєння худоби. За рішенням колгоспних зборів наприкінці 1930 року два десятки господарств сільських багатіїв було розкуркулено, а самих глитаїв виселено. Незабаром виявилося, що не всіх ворогів колгоспного ладу викрито і знешкоджено. 19 жовтня 1933 року пострілом з обріза вбито комсомольця-механізатора А. Ф. Короля. Цим підлим вбивством куркулі і їх прибічники намагалися зірвати осінні польові роботи. Та дарма! За кермо трактора сів інший комсомолець, і підняття зябу було успішно завершено.
Колгоспний лад рік у рік зміцнювався. Цьому сприяло створення в 1933 році Жеребецької МТС, що обслуговувала також артілі Комишувахи. Того ж року на колгоспних ланах з’явилися перші радянські комбайни, надіслані для випробування запорізьким заводом «Комунар». Незабаром сталася ще одна важлива подія. Лінія електропередачі від Дніпрогесу дійшла до Комишувахи, і лампочки Ілліча засвітилися в хатах колгоспників. Невдовзі село було повністю електрифіковане.
Провідну роль у господарському і культурному будівництві на селі відігравала партійна організація, яка 1933 року налічувала 35 комуністів і мала партійні групи в колгоспах. Комуністи керували роботою комсомольської організації, що об’єднувала у своїх лавах 120 юнаків та дівчат. Члени партії і комсомольці спрямовували зусилля колгоспників на підвищення врожайності зернових і технічних культур, на розвиток тваринництва. І ці зусилля не були марними. Якщо до 1936 року артілі збирали зернових пересічно по 7—8 цнт з га, то в передвоєнні роки вже до 18 цнт. Партійні групи добилися організації в колгоспах зразкових тваринницьких ферм. Перед війною громадське тваринництво налічувало 620 голів великої рогатої худоби, майже 4 тис. овець. За визначні успіхи в розвитку господарства обидві комишуваські артілі 1940 року стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Колгоспи добре оплачували працю своїх членів. Колгоспники одержували на трудодень до 5 кг хліба і 6 крб. грішми. Наприклад, селянин І. Я. Мащенко разом з сином на вироблені трудодні отримав 5,2 тис. крб. грішми і 3,9 тонни хліба. Достаток прийшов у кожну родину. На нових широких і прямих вулицях села з’явилося чимало добротних кам’яних будинків. Перед війною житловий фонд Комишувахи був капітально відремонтований, багато хат обличковано цеглою і покрита черепицею. Село, яке до революції не мало садків, тепер потопало в зелені.
Жителі забули про домотканий одяг і саморобне взуття. До їх послуг були шевська і кравецька майстерні. Промислові і продуктові товари вони купували в магазинах і крамницях. Великий попит мав вироблюваний місцевою промисловою артіллю полив’яний посуд: глечики, макітри, горщики, миски тощо. Ця артіль об’єднувала близько півсотні родин потомствених гончарів. Очолював її колишній червоний партизан Н. І. Пацюк.
Дедалі поліпшувалося медичне обслуговування трудящих. 1937 року було відкрито лікарню. До Комишувахи приїздили лікарі із Запоріжжя, давали медичні консультації, обстежували населення.
Багато уваги приділялося розвиткові культури і, зокрема, освіти. У 1927 році в селі відкрито першу, а згодом і другу семирічні школи. Через десять років тут працювали середня, 4 семирічні і початкові школи. Завдяки наполегливій праці педагогічного колективу, що складався з 40 учителів, до 1936 року було повністю ліквідовано неписьменність. Вчителі виступали з лекціями, влаштовували літературні вечори. Драматичні колективи ставили п’єси Т. Г. Шевченка, М. Л. Кропивницького, а 1939 року показали глядачам оперу М. В. Лисенка «Наталка Полтавка». В цій виставі взяли участь майже всі самодіяльні гуртки, що працювали у двох будинках культури,— хорові, танцювальні, а також струнний оркестр.. У сільбудах демонструвалися кінофільми; працювали бібліотеки, які разом з шкільними мали понад 20 тис. примірників книг.
Війна обірвала щасливе життя людей. 22 червня 1941 року до військкомату надійшли сотні заяв від жителів з проханням негайно відправити їх на фронт. Близько 400 мешканців села із зброєю в руках пішли захищати соціалістичну Вітчизну. Незважаючи на нестачу робочих рук, колгоспники вчасно зібрали і обмолотили хліб, виконали державні хлібопоставки. У глиб країни було евакуйовано найціннішу техніку, худобу. На початку липня в селі організовано загін народного ополчення. З наближенням фронту ополченці влилися до лав Червоної Армії.
Гітлерівці захопили Комишуваху 3 жовтня 1941 року. У центрі села, на подвір’ї колгоспу, вони створили концтабір, де тримали близько 12 тис. полонених червоноармійців. Фашистські кати цілими партіями розстрілювали поранених, знесилених голодом людей. Місцеві жителі всіляко допомагали радянським воїнам. Ризикуючи життям, вони передавали до табору продукти, переховували червоноармійців, яким щастило втекти з полону.
Мешканці села чинили опір фашистам: саботували сільськогосподарські роботи, ховали від ворога хліб, худобу, уникали німецької каторги. Організатором опору була підпільна група, залишена в Комишувасі Оріхівським райкомом партії. До неї входили комуністи І. Т. Калашников, М. Г. Пенечко, Ф. Ф. Сизоненко та ін. Та група діяла лише кілька місяців. На початку 1942 року фашисти напали на її слід. Частину підпільників було розстріляно, а Ф. Ф. Сизоненка — закатовано. Підпільника М. Г. Пенечка гестапівці відправили до Бухенвальда, де він і загинув. За саботаж і антифашистську агітацію вороги розстріляли мешканців села Ф. Т. Братченка, В. М. Курінного, М. і Н. Соколів. Проте терор не зламав патріотичного духу населення, яке й далі боролося проти окупантів.
Відступаючи, гітлерівці спалили або зруйнували приміщення шкіл, лікарні, клубів, колгоспні громадські і господарські будівлі, близько 300 хат. Повністю спустошити село їм перешкодив стрімкий наступ Червоної Армії.
19 вересня 1943 року частини 126-ї стрілецької дивізії (командир дивізії — генерал-майор О. Г. Казарцев) 55-го стрілецького корпусу 51-ї армії Південного фронту визволили Комишуваху від окупантів. Під час кровопролитного бою наші війська знищили сотні гітлерівців, але загинуло немало і радянських солдатів та офіцерів. Військкомат за допомогою червоних слідопитів з’ясував прізвища 123 загиблих радянських воїнів. їх імена викарбувані на меморіальній дошці обеліска, встановленого на братській могилі.
Великих збитків завдали фашисти Комишувасі. В селі лишилася пара коней та кілька десятків корів колгоспників, схованих ними у плавнях. Однак люди не розгубилися. Почалася відбудова жител, шкіл, господарства колгоспів. Прагнучи допомогти Червоній Армії швидше добити ворога, трудівники села внесли до фонду оборони 6 тис. пудів хліба, зібрали на будівництво ескадрильї імені Поліни Осипенко 65 тис. крб. Селяни передали для поранених радянських воїнів багато овочів, фруктів, теплих речей тощо.
Поступово життя в селі налагоджувалося. Держава надіслала кілька тракторів, плуги, сівалки. Із східних районів країни поверталася колгоспна худоба. Значну увагу було приділено підготовці трактористів, комбайнерів, працівників ферм. Завдяки самовідданій праці трудівників села восени 1943 року їм вдалося засіяти озиминою майже половину всієї орної землі, відремонтувати тваринницькі приміщення.
З великим патріотичним піднесенням трудилися колгоспники і в наступні два роки. 15 колгоспників було нагороджено медалями «За доблесну працю v Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». Близько двохсот жителів Комишувахи на заклик партії вирушили до Запоріжжя на відбудову Дніпрогесу ім. Леніна та заводів-гігантів.
У березні 1945 року село стало центром новоутвореного Комишуваського району. Райком партії та райвиконком очолили боротьбу трудівників за найшвидшу відбудову і дальший розвиток господарства. На кінець першої післявоєнної п’ятирічки колгоспи Комишувахи досягли довоєнного рівня виробництва. З 1944 по 1950 рік врожайність зернових майже подвоїлася, а кількість великої рогатої худоби зросла уп’ятеро.
У 1950 році здійснено укрупнення колгоспів сільради: 4 артілі об’єдналися в 2. За ними залишили назви — ім. Сталіна та ім. Ворошилова. Господарства економічно міцніли. За високі виробничі показники чимало колгоспників удостоєно урядових нагород, зокрема бригадирів комплексних бригад М. Ю. Гуляєва ІП. І. Шахова, що виростили по 30 і більше цнт озимої пшениці на кожному га, відзначено орденом Леніна.
На цей час майже повністю було відроджене і село. Споруджений цегельний завод давав для будівництва цеглу. Почав діяти райпромкомбінат, який мав швейну, взуттєву, гончарну, слюсарну та інші майстерні.
У 1958 році комишуваські артілі об’єдналися в одно велике господарство, що дістало назву «Радянська Україна». За ним закріплено понад 8 тис. га землі, в т. ч. 7,6 тис.— орної. Воно спеціалізується на відгодівлі свиней. їх кількість перевищує 4,5 тис. голів. Колгосп «Радянська Україна» — одне з найкращих свиновідгодівельних господарств України. У вересні 1967 року в Комишувасі відбувся республіканський семінар з питань комплексної механізації тваринницьких ферм. У четвертому році п’ятирічки на 100 га угідь вироблено по 90 цнт м’яса.
Застосування передових методів агротехніки, широкі іригаційні роботи (1967— 1969 рр. зрошено 800 га), раціональне використання потужного машинного парку забезпечують сталі урожаї. 1969 року, незважаючи на «чорні» бурі, колгоспники зібрали пересічно по 20 цнт зернових з га. Добре вродив сад і виноградник.
На основі зростання і розвитку всіх галузей громадського виробництва невпинно підвищуються доходи господарства. За останнє десятиріччя вони збільшилися вдвоє і досягли 1,9 млн. крб. Колгоспники Комишувахи заробляють пересічно по 100 крб. на місяць.
Партійна організація колгоспу «Радянська Україна», що об’єднує 45 комуністів, та її бойові помічники — комсомольці (понад сто чоловік), велику увагу приділяють вивченню й поширенню досвіду передовиків, організації соціалістичного змагання. В колгоспі часто відбуваються районні, обласні і республіканські
семінари з питань раціонального господарювання. На них виступають спеціалісти і передові механізатори. Кращі виробничники навіть їздять передавати свій досвід трудівникам інших країн. Механізатор В. М. Курінний навчав передових методів праці кубинських друзів. У 1967 році він побував в Афганістані. На Кубі і в Алжірі працював шофером І. І. Антоненко.
Хлібороби Комишувахи гаряче підтримали ініціативу трудящих Бершадського району Вінниччини щодо збільшення виробництва зерна. Трудівники одностайно схвалили новий статут колгоспного життя і послідовно його здійснюють.
У Комишувасі є ще одне сільськогосподарське підприємство — птахофабрика «Дмитрівська». На її фермах налічується 75 тис. штук курей і качок, а також 640 голів великої рогатої худоби.
За останні роки у Комишувасі дальшого розвитку набули підприємства місцевої промисловості. Невпинно зростає видобуток каменю з діючого кар’єру, де застосовується сучасна техніка. У четвертому році п’ятирічки він дав продукції більше як на 150 тис. крб. За останні десять років вдвоє зросла потужність цехів і майстерень побутового комбінату. У селі працюють також база «Заготзерно», «Міжколгоспбуд». Велику допомогу колгоспу «Радянська Україна» та іншим господарствам району подає відділення «Сільгосптехніки». Створена 1955 року інкубаторна станція щороку вирощує півмільйона штук молодняка курей, качок, індиків. Споруджуються й нові підприємства: завод залізобетонних конструкцій та колгоспний овочеконсервний завод. На кожному промисловому підприємстві і птахофабриці є партійні організації. Вони об’єднують 218 комуністів. У десяти комсомольських організаціях налічується 250 членів ВЛКСМ.
Поряд з партійними організаціями велику роль в господарсько-політичному житті відіграє Рада депутатів трудящих. Вона ж дбає про благоустрій Комишувахи, яка у 1957 році стала селищем міського типу. У 1963 році, після ліквідації Комишуваського району, селище увійшло до складу Оріхівського району. За післявоєнний час в Комишувасі оновлено житловий фонд. Лише протягом 1960—1969 рр. споруджено понад три тис. кв. м житла, в т. ч. 8 двоповерхових багатоквартирних будинків.
У центрі селища розташовані палац культури, середня і музична школи, лікарня, магазини тощо. Центральну вулицю заасфальтовано. Вздовж усіх вулиць, обсаджених декоративними й фруктовими деревами, прокладено тротуари. У Комишувасі є три парки, добре обладнаний стадіон. Поблизу будинку правління колгоспу встановлено пам’ятники К. Марксу і В. І. Леніну.
Невпинно поліпшується побутове обслуговування населення. Відкрито швейну і шевську майстерні, радіотелевізійне ательє, готель, їдальні тощо. У магазинах жителі можуть купити всі необхідні товари від хліба, який випікає місцева пекарня, до пральних машин і газових плиток. Протягом останнього десятиріччя трудящі Комишувахи придбали 12 автомашин, сотні мотоциклів, телевізорів, радіоприймачів та багато інших промислових товарів.
У післявоєнні роки значно розширено мережу медичних закладів. Створено лікарняне містечко з амбулаторією, лікарнею на 125 ліжок, пологовим будинком, аптекою. Крім того, в селищі є 4 фельдшерські пункти, а на тваринницьких фермах — профілакторії. Медичну допомогу жителям подають 65 медичних працівників з вищою і середньою спеціальною освітою. Під їх постійним наглядом працюють дитячий садок і ясла, колгоспний дитячий комбінат санаторного типу на сто місць, 5 бригадних ясел.
Безперервно підвищується освітній і культурний рівень населення Комишувахи. За роки Радянської влади багато уродженців села здобуло середню, середню спеціальну та вищу освіту. Чимало з них стали інженерами, вчителями, лікарями, науковцями, державними і партійними працівниками. Наприклад, I. С. Грушецький—член ЦК КПРС, кандидат у члени Політбюро ЦК КП України, голова Партійної Комісії ЦК КП України.
Нині в селищі працюють 7 шкіл, у т. ч. 2 середні (денна і вечірня). В них навчаються понад 1,3 тис. дітей. Є музична школа. Серед вчителів — 15 відмінників народної освіти. Чудовим педагогом і вдумливим вихователем молодого покоління зарекомендувала себе заслужена вчителька УРСР Є. П. Куваєва. Силами учнів і вчителів у школах створено музеї, відкрито кімнати пам’яті В. І. Леніна, а також революційної, бойової і трудової слави. Працює будинок піонерів.
Увечері багато людей збирається в палаці культури, і кожний знаходить собі заняття до душі. Любителі музики і співів беруть участь в духовому, домровому і естрадному оркестрах, у хоровому гуртку, прихильники хореографічного мистецтва — у танцювальному колективі. Є і драматичний гурток. Самодіяльні колективи виступають з цікавими концертами, виставами. До Комишувахи часто приїздять артисти із Запоріжжя, Одеси, Києва, Москви та інших міст. У палаці культури відбуваються вечори трудової і революційної слави, комсомольські весілля, молодіжні вечори відпочинку тощо.
Крім палацу культури, в селищі є бригадні клуби, літній кінотеатр, що розташований в чудовому парку, кілька бібліотек. До піввікового ювілею Радянської влади в селищі відкрито історико-краєзнавчий музей, а до 100-річчя з дня народження вождя — музей В. І. Леніна. Відвідувачів особливо цікавлять експозиції, що висвітлюють боротьбу трудящих за встановлення влади Рад, за соціалістичну перебудову села, їх участь у Великій Вітчизняній війні. Численні діаграми і фотографії розповідають про трудові звершення робітників, колгоспників Комишувахи.
Багатим і змістовним стало життя трудящих Комишувахи. Вони пишаються тим, що це щасливе життя вони створили своїми власними руками під керівництвом ленінської партії комуністів. На турботу партії вони відповідають, як і всі радянські люди, новими патріотичними справами, за що 453 з них відзначено урядовими нагородами. Кожен трудівник своєю звитяжною працею звеличує рідну землю, віддає всі сили комуністичному будівництву.
А. М. ВОРОБЙОВ, Г. Т. ЗАБІЯКА