Післявоєнне відновлення народного господарства Запорізької області
Величезних руйнувань завдали окупанти області. Відступаючи під натиском радянських військ, вони тільки в Запоріжжі перетворили на руїни 21 підприємство союзного підпорядкування, а всього зруйнували в області 475 підприємств, знищили всі МТС, майже всі громадські та виробничі приміщення радгоспів і колгоспів. Загальні збитки, заподіяні ворогом народному господарству області, становили 18,7 млрд. карбованців.
Трудящі області під керівництвом партійної організації, яка на 1 січня 1944 року налічувала 2067 членів і 472 кандидати у члени партії, з великим ентузіазмом приступили до відбудови народного господарства. Для успіху наступальних дій радянських військ важливо було якнайскоріше відбудувати залізничний транспорт. Протягом жовтня—листопада 1943 року відновили роботу залізничні вузли і станції — Запоріжжя, Пологи, Мелітополь. У листопаді 1943 року тисячі запоріжців разом з воїнами Червоної Армії за кілька днів спорудили тимчасовий міст через Дніпро. Водночас відбудовувались окремі підприємства, цехи, комунальне господарство міст. У містах і селах розгорнули роботу 156 поліклінік і амбулаторій. 1945 року відновили навчання 1157 шкіл, розміщених здебільшого у пристосованих приміщеннях. Партійні, комсомольські та профспілкові організації, колгоспи піклувалися про дітей-сиріт. Сім’ям загиблих воїнів, дітям-сиротам надавалась постійна допомога. У 1945 році тільки ці витрати становили 140 млн. карбованців.
Успішна відбудова Придніпровського промислового комплексу значною мірою залежала від енергетичної бази. Тому ЦК КП України, обласна партійна організація особливо великого значення надавали якнайшвидшому відродженню первістка соціалістичної індустріалізації — Дніпровської гідроелектростанції ім. В. І. Леніна. Відбудова гідроелектростанції стала всенародною справою. В ній взяли активну участь 120 заводів і фабрик країни. З Москви, Ленінграда, Уралу, Сибіру, Казахстану, Узбекистану, Грузії і Башкири до Запоріжжя йшли ешелони з заводським устаткуванням, інструментами, матеріалами, будівельним лісом. До Запоріжжя їхали будівельники, монтажники, а насамперед ті, що споруджували ГЕС у тридцятих роках; протягом трьох місяців тут працювало понад 20 тис. трудящих 22-х сільських районів області. Колгоспи Київської області направили на будову 600 чоловік і 226 підвід.
Другим важливим об’єктом відбудови стали заводи чорної і кольорової металургії. Після постанови Державного Комітету Оборони від 29 листопада 1944 року «Про відбудову заводів чорної металургії Півдня» роботи розгорнулися широким фронтом. На «Запоріжсталі» виник трест «Запоріжбуд» та багато спеціалізованих організацій.
Завдяки самовідданій праці робітників наприкінці 1945 року вже випускали продукцію 109 підприємств союзного і республіканського підпорядкування.
Трудівники сільського господарства, серед яких переважну більшість становили жінки і підлітки, докладали всіх зусиль, щоб своєчасно зібрати хліб, відродити посівні площі, відновити тваринницькі ферми колгоспів і радгоспів.
Поряд з відбудовою народного господарства партійним організаціям області і Радам депутатів трудящих довелось вирішувати чимало завдань, пов’язаних з допомогою фронтові, розмінуванням території області тощо. У містах і селах провадилося збирання коштів на будівництво літаків і танків для Червоної Армії. У лютому 1944 року цей фонд вже налічував 30 млн. крб. Колгоспник артілі ім. Леніна Новомиколаївського району В. Виноградний на власні заощадження купив літак для Радянської Армії. Його приклад наслідував колгоспник. Й. М. Удод з Андріївського району, який також подарував літак, куплений на власні кошти.
Великого розмаху набули відбудовні роботи у роки четвертої (першої післявоєнної) п’ятирічки, планом якої передбачалося відбудувати і переобладнати на новій технічній основі насамперед підприємства металургійної й енергетичної промисловості. Всього належало освоїти 3 млрд. карбованців капіталовкладень.
Питання відбудови Дніпрогесу ім. В. І. Леніна, підприємств чорної і кольорової металургії, відродження машинобудівної промисловості були серед найважливіших у роботі обласної партійної організації, яку з серпня 1946 до листопада 1947 року очолював Л. І. Брежнєв, нині Генеральний секретар ЦК КПРС. Другим секретарем Запорізького обкому КП(б) України з січня 1939 року по жовтень 1941 року та з вересня 1943 до лютого 1947 року працював А. П. Кириленко, нині член Політбюро ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС.
Трудовий подвиг багатотисячного колективу будівельників, виявлений на відбудові Дніпрогесу, увінчався перемогою. Вже в березні 1947 року дав струм перший турбогенератор. До кінця п’ятирічки Дніпрогес повністю відродився, він виробляв електроенергії набагато більше, ніж до війни. За успішну відбудову Дніпрогесу будівельну організацію «Дніпробуд» нагороджено орденом Леніна. Самовіддану працю 645 дніпробудівців теж відзначено високими урядовими нагородами.
Швидко відроджувалася металургійна промисловість. Рішення ЦК КПРС (квітень 1947 року) та Ради Міністрів СРСР (березень 1947 року) стали програмою дій партійної організації області у відбудові гіганта чорної металургії. Обком КП(б)У зміцнив «Запоріжбуд» і завод «Запоріжсталь» кадрами інженерів і техніків, партійних і господарських працівників. Ядром колективу тресту стала партійна організація, яка в жовтні 1947 року налічувала тисячу комуністів. їм належала авангардна роль в усіх ланках відбудови. Завдяки самовідданій праці запоріжбудівців на кінець 1947 року перша черга гіганта чорної металургії вступила до ладу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 грудня 1947 року трест «Запоріжбуд» і завод «Запоріжсталь» були нагороджені орденом Леніна; 1830 будівельників, металургів, інженерно-технічних працівників — орденами і медалями Радянського Союзу.
За роки четвертої п’ятирічки трудящі області ліквідували наслідки тимчасової німецько-фашистської окупації, багато підприємств чорної металургії, електротехнічної, хімічної промисловості, будівельних матеріалів перевищили довоєнний рівень виробництва. Але в цілому промисловість області досягла лише 93,2 проц. продукції довоєнного часу. За роки п’ятирічки виросли сотні новаторів виробництва. Значно перевиконували щоденні завдання, навчили професії металурга багатьох молодих робітників старший сталевар заводу «Дніпроспецсталь» І. С. Семикопенко, вальцювальник «Запоріжсталі» Ф. М. Гусениця, бригадир плавильників заводу феросплавів М. О. Краснокутський та багато інших.
Новий великий крок уперед зробила промисловість області у період п’ятої (1951—1955 рр.) п’ятирічки. Підсумки цієї роботи були відбиті у звітній доповіді першого секретаря обкому КП України А. І. Гайового на VIII обласній партійній конференції (грудень 1955 року). У 1955 році промисловість області перевищила довоєнний рівень виробництва на 224 проц. Швидкими темпами розвивалась чорна металургія. Одним з важливих шляхів збільшення виплавки сталі стало комплексне змагання за швидкісні плавки. Ідея цього чудового почину належала знатному сталевару, депутатові Верховної Ради УРСР комуністу G. G. Якименку. Сталевари С. С. Якименко, О. Н. Небилицин, С. М. Мартинов, застосовуючи прогресивні методи і передову організацію праці, в останньому році п’ятирічки зварили таку кількість сталі, що вона на 27 тис. тонн перевищила середньорічне виробництво на інших печах мартенівського цеху.
Почин С. С. Якименка і його товаришів широко підтримали металурги Запоріжжя та інших металургійних центрів країни.
Після XX з’їзду КПРС промисловість на Запоріжжі і далі нарощувала темпи. Валова продукція промисловості області за 1956—1968 рр. порівняно з 1955 роком зросла на 110 проц. Надпланове зниження собівартості продукції лише за 1958 рік дало сотні мільйонів карбованців економії.
У колективах промислових підприємств народжувалися нові форми змагання, множились трудові подвиги. Розгорнуте за почином шахтаря Донбасу М. Я. Мамая змагання за щозмінне перевиконання виробничих завдань знайшло багато послідовників на Запоріжжі. У 1958 році на заводі «Комунар», колектив якого натхненно працював над виробництвом нового комбайна GK-3, лише в механічному цеху налічувалось понад 400 передовиків виробництва, які щодня перевиконували змінні завдання. За високі виробничі досягнення 1958 року 6 металургам та будівельнику М. Є. Залозному присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці, 225 чоловік нагороджено орденами і медалями.
Боротьба за виконання семирічного плану розвитку народного господарства народжувала нові, вищі форми соціалістичного змагання. Робітники Запоріжжя активно включились у рух за комуністичну працю. Першою підхопила цей рух бригада сталеварів заводу «Запоріжсталь», очолена І. А. Кайолою. Її наслідували металурги, будівельники, енергетики Запоріжжя, машинобудівники Мелітополя, Бердянська, Токмака. Незабаром в області вже налічувалось 300 бригад, дільниць і змін, які боролись за почесне звання колективів комуністичної праці. У грудні 1958 року в Запоріжжі відбувся перший обласний зліт учасників змагання за комуністичну працю. Він узагальнив досвід новаторів виробництва. Учасники зльоту звернулися до всіх трудящих області з закликом включитись у всенародну боротьбу за дострокове виконання плану семирічки.
Зростання комуністичної свідомості трудящих яскраво виявилось у славних ділах послідовників знатної прядильниці Валентини Гаганової. Близько 400 передовиків промисловості і сільського господарства області пішли на відстаючі ділянки виробництва, щоб підняти їх до рівня передових. Одним з перших перейшов працювати у відстаючу бригаду старший вальцювальник тонколистового цеху заводу «Запоріжсталь» А. І. Волков. На кінець 1960 року очолена ним бригада не тільки ліквідувала заборгованість, яка утворилася внаслідок невиконання плану попередніх років, а й виробила понад план 3970 тонн сталевого листа.
Серед підприємств і закладів культури, які першими на Запоріжжі завоювали у 1961 році почесне звання колективів комуністичної праці, були Дніпрогес ім. В. І. Леніна, коксохімічний завод, Бердянська і Мелітопольська трикотажні фабрики, залізнична станція Пологи та інші.
З новою силою розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці під час підготовки до XXII з’їзду КПРС. Ширився він і в подальші роки. У 1965 році цим рухом на Запоріжжі було охоплено 350 тис. чоловік. Дедалі ширше впроваджувались у життя громадські засади. У 1965 році в радах і бюро економічного аналізу, конструкторських бюро брало участь близько 2-х тис. інженерно-технічних працівників і новаторів виробництва.
Підсумки виконання рішень Жовтневого (1964 року) та наступних Пленумів, а також завдань семирічного плану були підбиті в лютому 1966 року на XIV обласній партійній конференції у звітній доповіді першого секретаря обкому О. А. Титаренка, нині члена Політбюро ЦК КП України, секретаря ЦК КП України.
Велика організаторська робота комуністів, трудовий героїзм, творча натхненна праця робітників зробили свою велику справу. Вже 1963 року досягнуто рівень виробництва, запланований на кінець семирічки. В цілому ж семирічний план по валовій продукції область виконала достроково — 18 жовтня 1965 року. Обсяг її за 7 років збільшився на 108 проц., а основні виробничі фонди за цей час зросли на 89 проц. Колективи підприємств машинобудування та електроенергетики разом з науково-дослідними інститутами створили 335 видів нових машин, устаткування, агрегатів; підприємства місцевої промисловості освоїли виробництво 250 нових виробів народного споживання.
За роки семирічки реконструйовано і значно збільшено потужність двох доменних печей «Запоріжсталі», введено в дію нові цехи на багатьох заводах Запоріжжя, Бердянська і Мелітополя. Запорізький автомобільний завод «Комунар», створений на базі комбайнового, та Мелітопольський моторобудівний завод, який виготовляє мотори для автомобіля «Запорожець», фактично стали новими підприємствами. Одним з важливих підсумків семирічки на Запоріжжі є те, що промисловість тут швидко розвивалась не тільки в обласному центрі, айв інших містах області. Справжніми промисловими центрами, крім Запоріжжя, стали Мелітополь, Бердянськ, Токмак.
У Мелітополі працює десять машинобудівних заводів, а всього — 34 підприємства, які випускають понад 150 назв різних виробів. Серед них — холодильники і компресори, які продаються у нас та за рубежем.
Бердянськ у післявоєнні роки став містом електротехнічної, машинобудівної, хімічної, харчової та легкої промисловості. Продукцію бердянців знають в усіх республіках Радянського Союзу, вона експортується більше як до 40 країн світу. Збудовані нові підприємства в Оріхові — «Орсільмаш», у Василівці — взуттєву фабрику. 1964 року почалось будівництво залізорудного комбінату на Білозерському родовищі, розвіданому в післявоєнні роки. За неповними даними родовище має мільярди тонн високоякісної руди, яка за концентрацією заліза (65—70 проц.) не має собі рівних серед родовищ країни.
Ще величніші перспективи розвитку економіки, науки і культури в області відкрили директиви по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1966—1970 рр., прийняті XXIII з’їздом КПРС. На зборах Запорізького обласного партійного активу, які відбулися 14 квітня 1966 року, було всебічно обговорено доповідь першого секретаря обкому КП України М. М. Всеволожського «Про підсумки роботи XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України і завдання обласної партійної організації» та накреслено програму дальшого поліпшення керівництва всіма ланками господарства.
Партійні організації і всі трудящі області відповіли на рішення XXIII з’їзду КПРС, прийняті ним директиви по п’ятирічному плану, новим піднесенням трудової і політичної активності. Це знайшло своє яскраве відображення в розгортанні соціалістичного змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня і 50-річчя встановлення Радянської влади на Україні, в успішному виконанні накреслень поточної п’ятирічки. Йдучи назустріч сторіччю з дня народження В. І. Леніна, колективи промислових підприємств достроково завершили виконання плану чотирьох років п’ятирічки. За цей час обсяг промислового виробництва зріс на 38 проц., продуктивність праці піднялась на 17 проц., прибутки зросли в півтора раза. Успішно справились з своїми завданнями і будівельники, які за чотири роки здали в експлуатацію понад 70 промислових комплексів, 1730 тис. кв. метрів житла і ряд інших об’єктів соціально-культурного та побутового призначення.
Для піднесення і дальшого розвитку суспільного виробництва особливо велике значення має перехід на нову систему планування і економічного стимулювання. На кінець 1969 року на нові умови роботи переведено 78 проц. усіх промислових підприємств області, на долю яких припадає майже 95 проц. всієї вироблюваної продукції.