Післявоєнне відновлення Запоріжжя
Одразу ж після визволення трудящі приступили до відбудови 1 рідного міста. Ще 27—28 вересня 1943 року обком партії, який перебував у щойно визволеному від окупантів Пологівському районі, накреслив невідкладні заходи по відбудові народного господарства області й обласного центру. 5 жовтня 1943 року ЦК Компартії України направив у розпорядження Запорізького обкому партії понад 800 досвідчених партійних, радянських, господарських та інших працівників. Уже на другий день після визволення Запоріжжя частина їх прибула до міста. Почала виходити обласна газета «Червоне Запоріжжя». Створені міськком і три міські райкоми партії розгорнули організаційну та політичну роботу серед трудящих. Вони передусім спрямували зусилля жителів на ремонт уцілілого житла і відбудову комунального господарства, організували постачання продовольства населенню. Через десять днів частково відновилася торговельна мережа, налагодився підвіз сільськогосподарських продуктів на міські базари.
У жовтні 1943 року відновила роботу Запорізька комсомольська організація. Міськком комсомолу створив винищувальний загін, який охороняв громадські приміщення, виявляв і збирав трофеї, вишукував засоби водної переправи для військових частин. Комсомольці організували збирання подарунків для воїнів-визволителів, брали активну участь у відбудові міста, зокрема аеродрому та залізничних споруд, де працювало понад 2 тис. юнаків і дівчат.
На допомогу трудящим Запоріжжя прийшли всі народи Радянського Союзу. Трудівники Омської області оголосили шефство над Запорізькою областю. Сибіряки першими надіслали сюди 200 металообробних верстатів, 79 вагонів будівельного лісу, багато одягу, взуття, продовольства, літератури, шкільні підручники тощо.
Деякий час (протягом жовтня — грудня) нормалізація життя в місті та відродження зруйнованого господарства ускладнювалися тим, що фронт ще перетинав Запоріжжя. Розгромлені на лівобережжі, фашисти укріпилися на правому березі Дніпра і піддавали місто артилерійському обстрілові. Та в ніч з 29 на 30 грудня частини Червоної Армії форсували Дніпро й вибили гітлерівців з території Дніпрогесу та всієї правобережної частини міста. За успішне проведення цієї операції сотні воїнів нагороджено орденами й медалями. Командирам — 866-го винищувального авіаполку П. М. Іванову, авіаційної ескадрильї гвардії старшому лейтенантові І. М. Ситову, групи розвідників гвардії лейтенантові К. Ю. Парамонову, старшому сержантові П.І. Голудкіну і солдату-розвіднику К. Т. Великому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За успішне форсування Дніпра та захоплення плацдарму на правому березі звання Героя Радянського Союзу присвоєно також командирові саперів інженерної бригади гвардії полковникові Б. Д. Номінасу, солдатам-розвідникам В. М. Авраменку і М. П. Москвиченку. Іменами загиблих у тих боях П. М. Іванова і К. Ю. Парамонова названо вулиці міста.
Тікаючи з правобережної частини міста, фашисти розраховували повністю знищити Дніпрогес і заклали в основу греблі десятки тисяч кілограмів толу, 70 авіабомб по 500 кг кожна. Але цей підлий намір їм не вдалося здійснити. Командування 3-го Українського фронту вирішило будь-що зберегти греблю. Зробити це було доручено воїнам 19-го гвардійського батальйону мінерів. Група воїнів-добровольців—молодший лейтенант М. Г. Курузов, гвардії сержант Н. X. Ямалов, гвардії рядові Стародубов, Аріков та інші під командуванням гвардії капітана М. О. Сошинського, ризикуючи життям, виявили кабелі, що з’єднували закладену в греблі вибухівку з правим берегом, де був ворог. Вони перерізали їх, і таким чином врятували греблю. За цей подвиг відважних учасників операції удостоєно високих урядових нагород, у т. ч. окремих — ордена Леніна.
Першими успішно форсували Дніпро біля греблі ГЕС і захопили плацдарм на правому березі три окремі винищувально-протитанкові дивізіони 12-ї армії, за що командира одного з них — старшого лейтенанта І. П. Пітліна удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. В боях за Дніпрогес загинуло чимало радянських воїнів. Для увічнення їх пам’яті на могилі Невідомого солдата споруджено пам’ятник. Він стоїть біля головного входу до гідростанції, завжди прикрашений квітами і вінками.
На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися тисячі запоріжців. їх ратні подвиги високо оцінила Вітчизна. Ще на початку війни звання Героя Радянського Союзу (посмертно) одержав командир стрілецького полку майор Г. В. Міклей. Лише в боях 27 червня та 29 липня 1941 року, стримуючи наступ переважаючих сил ворога, полк Міклея знищив 72 танки, 928 фашистських солдатів, багато ворожої техніки. Героєм Радянського Союзу в повітряних боях за Сталінград став вихованець запорізького комсомолу В. П. Бабков, згодом генерал-майор, випускник Воєнно-повітряної академії та Академії Генерального штабу. Він здійснив 450 вильотів і знищив 23 ворожі літаки. Герой Радянського Союзу, нині полковник запасу Г. І. Несмашний здійснив 166 нічних вильотів для бомбардування тилів, під час яких знищив багато ворожої техніки і живої сили. За роки війни він підготував 23 штурмани. Колишній слюсар заводу «Комунар» В. О. Судець почав службу в армії ще в 1925 році, потім закінчив Військову академію ім. Фрунзе. В роки Великої Вітчизняної війни
він учасник боїв на багатьох фронтах, має 11 орденів і багато медалей. Для запоріжців ім’я В. О. Судця особливо пам’ятне тим, що він був начальником гарнізону міста до війни, очолював його оборону, а в жовтні 1943 року визволяв Запоріжжя. 29 квітня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу, пізніше — маршала авіації. Вихованець комсомолу В. І. Кияшко лише трохи не дожив до Дня Перемоги. Артилерист, старший сержант, він під час запеклого бою на підступах до Берліна був смертельно поранений в голову, але продовжував і далі бити ворога. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоєно 10 квітня 1945 року посмертно. Школа № 59, в якій учився В. І. Кияшко, та одна з вулиць у правобережній частині міста названі його ім’ям. В боях з фашистами уславив себе колишній робітник «Запоріжсталі» І. К. Валюта. Вивезений гітлерівцями на примусові роботи до Німеччини, він утік, добрався до Словакії. Ставши командиром словацького партизанського загону ім. Чапаева, він протягом 1943—1944 рр. провів багато боїв проти ворога. І. К. Валюта нагороджений знаком «Зірка чехословацьких партизанів».
Фронт відкочувався все далі на захід, а в місті, де після визволення лишилось тільки 65 тис. населення, широко розгорнулись відбудовні роботи. Міська партійна організація, яка в кінці 1943 року налічувала 783 комуністи, об’єднаних у 61 первинну партійну організацію, спрямувала зусилля трудящих на відродження зруйнованого ворогом енергетичного серця Придніпров’я — Дніпрогесу ім. В. І. Леніна та велетнів металургії. На одному з перших засідань бюро міськкому партії було вирішено передусім почати відбудову ГЕС і машинобудівних заводів, однієї батареї на коксохімічному заводі, доменної печі № 3 і двох мартенівських печей на «Запоріжсталі». Натхнені перемогами Радянської Армії над фашистськими загарбниками, запоріжці працювали з небаченим ентузіазмом. Якщо не було механізмів — вручну розчищали завали руїн, ремонтували придатні споруди. Завдяки цьому протягом 1944 року почали працювати основні цехи паровозоремонтного заводу. Колектив заводу ім. Войкова налагодив виробництво окопних пічок для фронту. «Комунар» почав випускати боєприпаси і запасні частини для зернових комбайнів, а 7 жовтня із заводського подвір’я вийшла післявоєнна молотарка. Енергетики відновили високовольтну лінію електропередачі Донбас—Запоріжжя, місто одержало донецький струм.
Трудящі міста робили все від них залежне, щоб наблизити перемогу над ворогом. Так, будувати мости через обидва русла річки вийшло все працездатне населення. Працювати довелось під вогнем противника, проте це не перешкодило виконати завдання радянського командування в строк. Із своїх особистих заощаджень запоріжці в 1944 році внесли до фонду оборони країни для побудови авіаескадрильї «Визволений запорожець» і танкових колон понад 5 млн. крб., придбали облігацій воєнної позики в сумі понад 16 млн. крб.
Юнаки і дівчата із зароблених на відбудові Дніпрогесу грошей внесли до фонду допомоги дітям-сиротам та інвалідам Великої Вітчизняної війни 1,7 млн. карбованців.
ЦК ВКП(б) і союзний уряд, а також ЦК КП(б)У й уряд Радянської України подавали Запорізькій партійній організації повсякденну допомогу у відбудові міста. Вже 23 лютого 1944 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову про відбудову Дніпрогесу ім. В. І. Леніна, а 29 листопада — про відбудову металургійних підприємств півдня. Тоді ж були створені трест «Запоріжбуд», спеціалізовані організації — «Стальконструкція», «Південелектромонтаж» та інші. 1 грудня Державний Комітет Оборони прийняв постанову про допомогу Дніпробудові, що мало загальнодержавне значення. З того часу Запоріжжя стало суцільним будівельним майданом. Зрозуміла річ, труднощів було чимало: бракувало потрібних матеріалів, машин, палива, інструментів. Та найгостріше відчувалася нестача кваліфікованих кадрів, робітників. У лютому—березні 1945 року з різних областей і республік країни прибуло понад 50 тис. чоловік, щоб узяти участь у відродженні Дніпрогесу. На відбудові було зосереджено кращі сили запорізьких комуністів. Майже три чверті будівельників становила молодь. З її числа виросли чудові виробничники та організатори — бригадири бетонярів П. Шило і П. Коробова, бригадир монтажників А. Євграфов, коваль А. Витвинець та багато інших. Серед дніпробудівців розгорнулося змагання за почесне звання «бригади Перемоги», у якому особливо відзначилися бетонярі Г. Лошкарьової і М. Тарасенко, опоряджувальники П. Дегтяра, монтажники І. Касанова. У березні 1945 року міськком партії разом з міськкомом комсомолу провели перший недільник на Дніпробуді. З того часу такі недільники стали традиційними. Трудовий ентузіазм запоріжців виявлявся на кожному кроці. На початку 1945 року в місті працювало понад 7 тис. стахановців.
/ Водночас з відбудовою промислових підприємств запоріжці докладали багато зусиль до відродження міського господарства, навчальних і культурно-освітніх закладів. У місті ще до закінчення Вітчизняної війни відновлено близько 80 проц. зруйнованих житлових будинків і споруджено 237 тис. кв. метрів нового житла. Значні зрушення відбулися в комунальному господарстві. Трамвайна колія досягла 54 кілометри.
Поступово відновлювали роботу заклади охорони здоров’я, освіти, культури тощо. На день першої річниці визволення міста вже діяло 19 медичних і 12 дитячих дошкільних закладів, 33 школи, в яких навчалось близько 10 тис. дітей, 2 медичні училища, алюмінієвий технікум, а також 2 інститути. Протягом наступного року кількість амбулаторій, поліклінік і лікарень подвоїлася. В місті працювали 32 робітничі клуби, багато червоних кутків, 7 бібліотек, 11 кіноустановок. У 1944 році почали діяти Український музично-драматичний театр ім. Щорса, театр ляльок, цирк, обласна філармонія і будинок народної творчості.
Переможне закінчення Великої Вітчизняної війни дало змогу радянському народові зосередити всю увагу на мирному будівництві. Вже у 1945 році підприємства міста випустили продукції на 78,5 млн. крб. За роки першої післявоєнної пятирічки запоріжці мали відбудувати всі енергетичні, металургійні і машинобудівні підприємства. Боротьбу за успішне вирішення цього важливого завдання очолила Запорізька партійна організація. У січні 1945 року в місті налічувалося 149 первинних партійних організацій, на обліку в яких перебувало 2950 членів і кандидатів у члени партії.
Це були переважно молоді комуністи, але вони пройшли бойовий гарт і стали активними бійцями господарського фронту. З відродженням індустрії партійна організація міста швидко зростала. На 1 січня 1950 року вона вже налічувала понад 11 тис. комуністів, об’єднаних у 443 первинні організації1. Найбільш численними серед них були партійні організації «Запоріжбуду», «Дніпробуду» і «Запоріжсталі». Трест «Запоріжбуд» очолював умілий організатор виробництва, досвідчений господарник В. Е. Димшиць, нині заступник голови Ради Міністрів СРСР, голова комітету по матеріально-технічному постачанню при Раді Міністрів СРСР. Відродженням Дніпро-гесу керував Ф. Г. Логінов, відомий у країні організатор будівництва багатьох енергетичних гігантів.
Враховуючи велике значення відбудови Дніпрогесу, восени 1946 року тут було створено районний комітет партії. Партійна організація будови налічувала понад 600 чоловік. Дніпрогес став справді всенародною будовою, де пліч-о-пліч працювали представники 23-х національностей країни. Доброї слави зажили тут алтайські комсомолки Муравйова і Петрова, бригади бетонярів грузина Квиникадзе, підривників казаха Колкєєва та багато інших. Колективи 120 різних промислових підприємств постачали дніпробудівцям обладнання, матеріали тощо.
7 липня 1944 року, коли було вкладено перший кубометр бетону, почалася епопея другого народження Дніпрогесу, а 3 березня 1947 року перший відбудований агрегат Дніпрогесу дав струм. Невдовзі, 8 червня того ж року, після шестирічної перерви відкрилося судноплавство по Дніпру. 22 жовтня під промислове навантаження став другий агрегат Дніпрогесу, а 13 грудня — третій. За дострокове введення в дію першої черги гідростанції 645 учасників будівництва нагороджено орденами і медалями СРСР, з них 10 чоловік одержали найвищу нагороду — орден Леніна. За великі заслуги у відродженні Дніпрогесу колектив будівельно-монтажного управління «Дніпробуд» нагороджено орденом Леніна, а головного механіка О. Г. Іванова за істотне вдосконалення методів спорудження відзначено Державною премією 1947 року. Достроково, 12 червня 1950 року, останній дев’ятий агрегат одержав промислове навантаження. Потужність Дніпрогесу проти довоєнної зросла на 90 тис. квт. Рівень води у Дніпрі піднято на 37,5 метра. По 11-ти лініях електропередач станція щороку дає країні 3,5 млрд. квт-годин електроенергії. За докорінне вдосконалення методів відбудови Дніпрогесу у 1951 році присуджено Державні премії в галузі науки і техніки начальникові Дніпробуду Ф. Г. Логінову, головному інженерові І. І. Кандалову та іншим.
Славною трудовою епопеєю ввійшла в історію міста відбудова комплексу металургійних підприємств. Наприкінці 1945 року почались роботи по відродженню перлини півдня — заводу «Запоріжсталь». У вересні 1946 року сюди прибув монтажно-будівельний полк; в цілому ж на будівельних майданчиках гіганта працювало 50 тис. робітників. У 50 промислових центрах країни 210 заводів виконували замовлення «Запоріжбуду». Завдяки масовому трудовому героїзмові будівельників і монтажників завдання партії й уряду по відбудові заводу виконано своєчасно. В жовтні 1947 року запоріжці відправили на автозаводи Москви і Горького перші ешелони холоднокатаного сталевого листа. 1949 рік став завершальним у відродженні заводу. За досягнуті успіхи колективи тресту «Запоріжбуд» і заводу «Запоріжсталь» нагороджено орденом Леніна. Понад 1800 будівельників, монтажників і металургів відзначено орденами і медалями СРСР. Ряд запоріжбудівців, у т. ч. О. С. Мороз, П. В. Жуков, П. А. Авдеев, О. В. Шелаг, Н. І. Лукашин удостоєні Державних премій.
Протягом 1945—1950 рр. відродились також й інші металургійні підприємства. Почали видавати продукцію заводи електродний та абразивних виробів, «Комунар», став до ладу коксохімічний завод, а наприкінці 1948 року першу післявоєнну плавку видав електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»; єдиний у республіці Дніпровський алюмінієвий завод фашисти дощенту зруйнували. Перша його черга стала до ладу 1949 року; колектив магнієвого заводу вперше в країні освоїв виробництво титану і дістав нову назву Дніпровського титано-магнієвого заводу.
Розгорталося й нове промислове будівництво. За роки 4-ї п’ятирічки тут споруджено 26 нових підприємств, у т. ч. масложиркомбінат, завод скляних виробів, шлаковатний комбінат тощо. В цілому підприємства Запоріжжя першу післявоєнну п’ятирічку виконали за 4 роки і 3 місяці, перевершивши при цьому довоєнний рівень виробництва на 73 проц. Протягом 1944—1950 рр. відбудовано і споруджено 569 тис. кв. метрів житла, набагато розширено мережу закладів культурно-побутового призначення, охорони здоров’я, освіти.
Міська партійна організація приділяла багато уваги поліпшенню організаторської і виховної роботи серед трудящих. Чималою допомогою запорізьким комуністам, яких у 443 партійних організаціях на 1 січня 1950 року налічувалось понад 11 тис. чоловік, була постанова ЦК КП(б)У від 18 жовтня 1950 року по звіту Орджонікідзевського райкому партії міста Запоріжжя, в якій були вказані конкретні шляхи підвищення рівня партійної роботи та поєднання її з успішним розв’язанням виробничих завдань.
У листопаді 1951 року Центральний Комітет КП(б)У обговорив питання про роботу «Запоріжсталі». Було накреслено заходи щодо поліпшення виховання металургів і дальшого піднесення виробництва. Внаслідок широкого розмаху соціалістичного змагання на підприємстві виросли тисячі передовиків. Заводський партком підтримав і розповсюдив почин комуніста-сталевара С. С. Якименка та його змінників С. М. Мартинова і О. Н. Небилицина, які стали ініціаторами комплексного змагання за швидкісні плавки сталі, максимальне використання потужностей агрегатів і надплановий випуск металу. Цю ініціативу підтримали всі металурги країни, її широко популяризувала газета «Правда». У 1952 році керовані С. С. Якименком сталевари виплавили понад 177 тис. тонн сталі, зекономивши 1,2 млн. крб. Такої високої продуктивності малих мартенів країна досі не знала.
Шляхами цікавих творчих пошуків дальшої інтенсифікації та вдосконалення виробництва йшли и інші заводські колективи. 1950 року директора феросплавного заводу доктора технічних наук М. М. Деханова за розробку нового способу виплавки феросплавів удостоєно звання лауреата Державної премії. Наступного року за розробку і впровадження нової технології виробництва металевого марганцю лауреатами Державної премії стали головний інженер феросплавного заводу В. Ф.
Волков, начальник другого плавильного цеху Ф. А. Завада, старший майстер М. С. Семенець і старший плавильник М. О. Краснокутський. За створення нових машин, розробку і впровадження нових технологічних процесів звання лауреата Державної премії удостоєні директор заводу «Комунар» С. О. Сєріков, майстер Запорізького моторобудівного заводу М. С. Федоров. Талановиті інженери І. С. Калиниченко, І. Д. Воєводін та В. Ю. Френкель за створення комплексу високовольтного обладнання для передачі струму на великі відстані удостоєні Ленінської премії. За докорінне вдосконалення методів будівництва керуючий трестом «Запоріжметалургмонтаж» А. Н. Стовповий також став лауреатом цієї премії, а працівники тресту Л. 3. Гурович і П. І. Швець — лауреатами Державної премії.
Міська партійна організація подавала велику допомогу в піднесенні економіки колгоспів і радгоспів. Вона направила на постійну роботу в села області 290 чоловік. Колективи промислових підприємств Запоріжжя стали шефами над 98 колгоспами, вони допомагали їм у спорудженні виробничих приміщень, електрифікації й механізації найбільш трудомістких процесів, особливо в галузі тваринництва.
Багато уваги приділяється збільшенню виробництва свіжих овочів для трудящих міста протягом року. У приміських колгоспах і радгоспах промислові підприємства спорудили теплиці загальною площею 11 тис. кв. метрів. Крім того, в межах міста відділи робітничого постачання заводів мають свої теплиці. Для обігріву їх використовується відпрацьоване тепло металургійних заводів.
Запоріжці успішно виконали завдання другої післявоєнної п’ятирічки і добилися значного збільшення випуску металу — головної продукції, в якій країна відчувала найгострішу потребу. Порівняно з довоєнним часом виробництво чавуну за цю п’ятирічку зросло в 3,2 раза, сталі — в 2,7 раза, сталевого листа — майже в 3 рази. Набагато зріс випуск й інших виробів. Для подальшого розвитку економіки міста і збільшення виробництва продукції найважливішим напрямом стала реконструкція промислових підприємств на основі технічного прогресу. У широких масштабах здійснювалося і нове народногосподарське будівництво. В місті з’явилось багато будівельних і монтажних трестів, виникла потужна база будівельної індустрії.
Численні підприємства Запоріжжя в роки п’ятої п’ятирічки освоїли виробництво багатьох нових видів продукції. Так, на «Комунарі» почали виготовляти копнителі та хедери для комбайнів; дніпроспецсталівці освоїли виробництво нових високолегованих конструкційних та інструментальних сталей; Дніпровський алюмінієвий завод ім. С. М. Кірова успішно освоїв виробництво глинозему — сировини для виробництва блакитного металу. 1958 року завод відзначав своє 25-ліття. Колектив заводу дев’ять разів завойовував перехідний Червоний прапор Ради Міністрів CPGP за перемоги у всесоюзному соціалістичному змаганні.
За самовіддану працю у 1958 році 170 працівників металургійних підприємств міста нагороджено орденами і медалями СРСР; шість чоловік удостоєно високого звання Героя Соціалістичної Праці. Це — сталевар М. Я. Бойко, старший оператор прокатного цеху заводу «Дніпроспецсталь» Я. Є. Рязанцев, старший оператор слябінга заводу «Запоріжсталь» Г. О. Ємельяненко, плавильний майстер мартенівського цеху Г. К. Пометун, майстер доменного цеху С. І. Ципко та директор заводу «Запоріжсталь» JL Д. Юпко. За визначні досягнення у спорудженні підприємств і житла орденами й медалями СРСР нагороджено 57 будівельників, а бригадиру мулярів тресту «Запоріжбуд» М. Є. Залозному присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Соціалістичне змагання, що розгорнулося на запорізьких підприємствах, вийшло далеко за межі міста, республіки, країни. Запоріжсталівці змагалися з колективом «Азовсталі», феросплавники — з грузинськими колегами, абразивники — з Ташкентським карборундовим заводом, дніпроспецсталівці зміцнюють дружбу з підмосковними електрометалургами. У дні першотравневих свят 1958 року в гостях у запоріжсталівців побувала делегація металургів комбінату ім. В. І. Леніна з Нової Гути (Польща). Представники двох підприємств уклали договір про виробничу співдружність. Невдовзі 63 польські металурги приїхали до Запоріжжя, де протягом кількох місяців набували виробничого досвіду, а група запоріжсталівців у свою чергу виїжджала до Нової Гути.
Велике трудове й політичне піднесення панувало на підприємствах Запоріжжя під час підготовки до XXI з’їзду КПРС (1959 р.). У доповіді на XX з’їзді Комуністичної партії України перший секретар ЦК КП України М. В. Підгорний відзначив великі досягнення колективу «Запоріжсталі».
Багато уваги приділяють партком, дирекція та профспілковий комітет «Запоріжсталі» підвищенню загальноосвітніх і технічних знань трудящих заводу. На кошти заводу споруджено великий, багатоповерховий, відмінно обладнаний учбовий корпус, в якому провадиться виробничо-технічне навчання робітників. Завдяки цьому близько 18 тис. чоловік підвищили загальноосвітній рівень, 100 фахівців підготували здачу кандидатського мінімуму. В роки боротьби за дострокове виконання семирічки в Запоріжжі поширилося багато нових форм соціалістичного змагання, яким керували партійні і профспілкові організації. Одним з нових методів керівництва змаганням стало створення партійних груп на особливо відповідальних ділянках виробництва, своєрідних штабів на час важливих виробничих кампаній. Такі групи створювались на «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі» та інших заводах. На «Дніпроспецсталі» під керівництвом партійної організації при активному сприянні всього колективу розроблено п’ятирічний план впровадження у виробництво нової техніки і модернізації устаткування, здійснення якого дало змогу працювати більш ритмічно, випускати багато надпланового металу.
В роки семирічки на підприємствах і установах Запоріжжя розгорнулося змагання за комуністичне ставлення до праці. Першими включились у це змагання майстри доменних цечей С. Т. Тарасов, І. С. Цимбал, Ф. М. Міткалов, М. І. Волощук, бригада сталевара мартенівського цеху «Запоріжсталі» І. А. Кайоли та інші, їх приклад наслідували трудівники коксохімічного заводу, «Дніпроспецсталі», будівельники. Серед перших колективів комуністичної праці в Запоріжжі були бригади слюсарів В. Середи на електровозоремонтному заводі, будівельників тресту «Запоріжбуд» В. Зуйченка і М. Степанченка, колектив зміни доменної печі № 5 «Запоріжсталі» на чолі з майстром Героєм Соціалістичної Праці С. І. Цинком.
Партійні організації підприємств, райкоми та міськком КП України постійно керували змаганням за комуністичне ставлення до праці. Так, у січні 1959 року міськком партії, проаналізувавши роботу перших 42 бригад на «Дніпроспецсталі», обговорив на засіданні бюро хід змагання на цьому підприємстві, а незабаром провів нараду керівників бригад комуністичної праці, які розповіли про перші досягнення і труднощі нового руху. В березні бюро міськкому партії обговорило і затвердило заходи по виконанню критичних зауважень і пропозицій, висловлених на нарадах. У подальші роки рух за комуністичну працю поширився на всіх підприємствах міста, в ньому взяли участь понад 85 тис. робітників і службовців. Першими серед підприємств Запоріжжя вибороли звання колективів комуністичної праці трудівники коксохімічного заводу та Дніпрогесу ім. В. І. Леніна.
Яскраво виявилося зростання комуністичної свідомості запоріжців у славних ділах послідовників Валентини Гаганової. Старший вальцювальник тонколистового цеху «Запоріжсталі» А. І. Волков перейшов працювати у відстаючу бригаду і зумів вивести її в число передових. Електрометалург Д. Ф. Галушка очолював один з кращих колективів печі. В серпні 1959 року він став керівником сусідньої бригади, яка мала великий борг. Досвідчений сталевар зумів налагодити чітку роботу і за короткий строк вивів цей колектив у передові: до кінця року він видав понад 900 тонн надпланової електросталі.
Семирічка стала дальшим кроком на шляху технічного прогресу. Яскравим прикладом цього може бути «Запоріжсталь». 5 червня 1959 року тут вперше перевели одну мартенівську піч на опалення природним газом. Висококалорійне паливо, позбавлене шкідливих для металу домішок, дало змогу скоротити тривалість кожної плавки в середньому на 40 хвилин, підвищити якість металу, а також на 7 тонн збільшити знімання сталі з кожного кв. метра поду печі. Набагато підвищено продуктивність доменних печей завдяки застосуванню дешевого палива — природного газу. За успішне розв’язання складного технічного завдання начальникові доменного цеху Б. Л. Таврогу і директорові заводу Л. Д. Юпку в 1960 році присуджено Ленінську премію.
Нову хвилю трудового піднесення серед трудящих Запоріжжя викликав XXII з’їзд КПРС. Приступивши до вирішення головного завдання — створення матеріально-технічної бази комунізму, вони йшли випробуваним шляхом технічного прогресу. На «Дніпроспецсталі» впроваджено в промисловому масштабі електромагнітне перемішування рідкого металу, що сприяло збільшенню кількості та підвищенню якості металу. Тут здійснено новий спосіб одержання високоякісних марок електросталі шляхом електрошлакового переплаву. За розробку цього методу група вчених, у т. ч. доктор технічних наук професор Запорізького машинобудівного інституту Ю. А. Шульте і директор заводу «Дніпроспецсталь» О. Ф. Трегубенко одержали Ленінську премію.
У січні 1962 року Центральний Комітет КПРС обговорив доповідь секретаря партійного комітету заводу «Запоріжсталь» про досвід впровадження у виробництво найновіших досягнень науки, техніки і передових методів праці. Він відзначив великі успіхи запоріжсталівців у боротьбі за технічний прогрес, а також вказав на недоліки в роботі підприємства. Постанова ЦК КПРС стала бойовою програмою для комуністів і всього колективу «Запоріжсталі». Вже 1962 року доменщики досягли коефіцієнта використання корисного обсягу доменних печей, запланованого на 1965 рік. Виробничо-технічну перемогу здобули прокатники, які докорінно реконструювали триклітьовий стан «Тандем», перетворивши його на чотириклітьовий. Завдяки цьому швидкість прокатки зросла у два з половиною рази. З цього приводу колектив заводу одержав вітального листа від ЦК КПРС і Радянського Уряду.
Справжню технічну революцію здійснили в мартенівському цеху сталевари печі № 5 М. Кінебас, В. Стан, О. Лобода; за допомогою вчених комплексно застосувавши кисень і природний газ, вони виплавили 322 тис. тонн металу. Це був світовий рекорд. У 1967 році вони переступили півмільйонний рубіж виплавки сталі на малому мартені. І це теж було нечуваним: малий мартен давав сталі більше, ніж великовагові печі за звичайною технологією. Знімання сталі досягло 37,5 тонни з кожного кв. метра поду печі. Цим успіхом сталевари ознаменували XXIII з’їзд КПРС і 50-річчя Великого Жовтня.
Збільшено також виробництво прокату на «Дніпроспецсталі». Тут почала плавку перша в країні електронно-променева вакуумна електропіч. Шарикопідшипники, виготовлені із сталі, яку виплавлюють нові печі, працюють у 30—40 разів довше, ніж звичайні; на заводі феросплавів уперше в країні освоєно виробництво сплавів у закритих печах — тут став до ладу велетенський новий цех з печами закритого типу; колектив коксохімічного заводу добився найвищої в країні продуктивності коксових печей. У 1963 році тут налагоджено унікальне виробництво цінної хімічної речовини — роданистого натрію, необхідного для виготовлення штучної вовни — нітрону. Водночас набагато збільшено випуск коксу, фенолу, бензолу, нафталіну, добрив тощо; Дніпровський електродний завод у 1967 році давав близько половини союзного виробництва електродів; друге народження пережив Запорізький метизний завод, який набагато збільшив випуск різноманітних металевих виробів, чудового емальованого посуду тощо. Завод перебазувався на нове місце у сучасні високомеханізовані корпуси; визначних досягнень протягом семирічки добилися трудящі передового підприємства міста — Дніпровського алюмінієвого заводу, де розробили і впровадили у виробництво економічні ртутноперетворювальні агрегати. Автори цієї технічної новини, яка була запозичена багатьма підприємствами країни, головний інженер заводу В. І. Рущук і начальник ртутно-перетворювальної підстанції 0. О. Дроботенко в 1963 році відзначені Ленінською премією; реконструйований і розширений Дніпровський титано-магнієвий завод став взірцем сміливого впровадження прогресивної технології, наукової організації праці і виробничої естетики.
В роки семирічки виросла нова для міста галузь промисловості — хімічна, провідним підприємством якої є великий новозбудований завод «Кремнійполімер», де виготовляються кремнеорганічні мастила, лаки, емалі тощо. У 1960 році став до ладу завод штучних шкір, 1965 року — гідролізно-дріжджевий для виготовлення кормів з клітковини.