Пологи, Пологівський район, Запорізька область
Пологи (1928—1937 рр.— Чубарівка) — місто районного підпорядкування, розташоване на лівому березі річки Конки, на перехресті залізниць Запоріжжя—Волноваха, Харків—Бердянськ, за 98 км на південний схід від Запоріжжя. Великий залізничний вузол. Населення — 19 900 чоловік.
Пологи — центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км., населення 57,3 тис. чоловік (у т. ч. сільського 37,4 тис., міського 19,9 тис.). В районі 46 населених пунктів, підпорядкованих міській і 10 сільським Радам; 18 колгоспів, 1 плодорозсадницький радгосп, 97,6 тис. га орної землі; 16 підприємств, 5 будівельних організацій; 63 школи, 40 будинків культури і клубів.
Виникли Пологи наприкінці XIX ст. під час спорудження залізниці, що з’єднала морський порт Бердянськ з Донбасом і Харковом. Спочатку тут у 1887 році виник грабарський пункт. З 1890 року між ним і річкою Конкою з’явилося кілька хат, де жили будівельники й залізничні робітники. 1894 року запрацювали ремонтні залізничні майстерні, споруджено залізничну станцію, що сприяло зростанню селища. Назву воно дістало від розташованої за 3 км слободи Нові Пологи, заселеної вихідцями з сіл Пологи-Вергуни, Пологи-Яненки Київської губернії. В 1904 році тут пролягла друга залізнична лінія Олександрівськ—Волноваха. Пологи стали залізничним вузлом.
У 1905 році на північній околиці станції збудували нове депо, що мало 24 ремонтні канави, підйомний і промивний цехи. Протягом місяця тут ремонтувалося 2—3 паровози. Всі роботи виконували вручну 65 чоловік. За десятигодинний робочий день робітник одержував 40 копійок. Жінок на роботу не приймали, а підліткам платили по 15—20 коп. за день.
У 1905 році в селищі вже налічувалося близько сотні критих соломою хат і землянок, проживало 700 чоловік. Низька заробітна плата, політичне безправ’я, утиски адміністрації викликали невдоволення робітників, штовхали їх на боротьбу за кращу долю.
У піднесенні пролетарської свідомості пологівських залізничників важливу роль відіграла революційна діяльність Ф. А. Сергеева (Артема), зокрема, створений з його участю 1902 року соціал-демократичний гурток у сусідньому селі Федорівці. Передові робітники депо встановили також зв’язок з Олександрівською організацією РСДРП. 1903 року залізничники провели таємну сходку біля пристанційної водокачки, де обговорювали питання боротьби за поліпшення умов життя. В селищі поширювалися прокламації, які надсилалися сюди Маріупольською організацією РСДРП через слюсаря депо В. В. Тоцького.
З початком революції 1905—1907 рр. активізувалася революційна діяльність пологівських залізничників. На зборах в депо 25 травня, а потім на станції — 5 червня 1905 року робітники вимагали від керівництва залізниці скоротити робочий день, підвищити заробітну плату, скасувати штрафи тощо. Не діставши відповіді, вони 26 червня направили своїх уповноважених до начальника управління залізниці, але їхні вимоги начальство відхилило. На знак протесту 5 липня залізничники оголосили страйк. Для придушення його у Пологи прибув козачий каральний загін. Були заарештовані керівники страйку Я. Н. Скиба, Ю. С. Павлюченко, В. О. Єжков, В. В. Тоцький та інші — всього 9 чоловік. Хоч виступ і зазнав поразки, адміністрація все ж змушена була задовольнити ряд вимог робітників, зокрема, підвищила оплату чорноробам до 60 коп. за день, встановила куб для кип’ятіння води, відкрила бібліотеку.
Під час грудневих подій 1905 року оформилася революційна група робітників депо, які, збираючись на квартирі у слюсарів М. Ф. Тюхтєнєва і М. О. Меркуленцева, обговорювали події в країні, читали листівки, співали революційних пісень.
8 грудня 1905 року в Пологи надійшла телеграма від залізничників Катеринослава з закликом підтримати Всеросійський політичний страйк. Наступного дня робітники й службовці станції та депо Пологи припинили роботу, зібралися на мітинг. Перед його учасниками виступили слюсарі-залізничники М. В. Складнєв, Н. Г. Шуляков. Учасники мітингу вирішили підтримати Всеросійський страйк. Боротьбою робітників керував страйковий комітет, який очолив конторник 24-ї дільниці служби руху Г. Ф. Пирогов. Комітет управляв відправленням поїздів, контролював телеграф і телефон. Його члени виїздили в села, де виголошували революційні промови, закликали селян включитися у боротьбу робітників. Г. Ф. Пирогов зв’язався із страйковим комітетом станції Гришине. Гришинські залізничники направили в Пологи двох членів свого комітету — «Михайла» і «Сергія». Сформована з їх допомогою робітнича бойова дружина у складі 60 чоловік на чолі з М. Ф. Тюхтєнєвим охороняла станцію, депо і селище, обеззброювала жандармів на інших станціях. Особливу активність проявили дружинники В. Ф. Мурашов, Н. С. Меркуленцев, П. С. Бевко та інші.
На кошти, виручені від продажу залізничних квитків, на заощадження робітників і пологівських селян, що надходили до страйкової каси, комітет закуповував зброю в Бердянську, Оріхові, на станції Гришине.
Велику революційну роботу провадили члени комітету і в населених пунктах. Так, 19 грудня М. Ф. Тюхтєнєв, М. В. Коржкевич і О. П. Гусєв затримали на станції Великий Токмак ешелон з новобранцями і провели мітинг, закликаючи солдатів до боротьби з царизмом. Члени бойового страйкового комітету допомогли створити протягом грудня 1905 року революційні повстанські комітети в навколишніх селах. Для об’єднання революційних сил на станцію Пологи почали прибувати озброєні загони федорівських і пологівських селян.
На допомогу повсталому пролетаріатові м. Олександрівська було послано робітничу дружину Пологів, але вона спізнилася і потрапила в оточення козаків, які роззброїли і заарештували повстанців. Каральний козачий загін ранком 27 грудня 1905 року прибув на станцію Пологи і заарештував 17 залізничників, яких пізніше засудили на різні строки ув’язнення і каторгу.
Навіть в’язниці і заслання у Сибір не залякали робітників,— єдиний шлях до кращого життя вони вбачали в революційній боротьбі. Кілька десятків залізничників зібралися 19 січня 1907 року послухати приїжджих агітаторів, які закликали продовжувати боротьбу з самодержавством.
У 1909 році в депо виник соціал-демократичний гурток, до складу якого ввійшли токар А. П. Білецький, бригадир слюсарів В. В. Тоцький, слюсар Ф. І. Теряєв, машиніст електростанції М. X. Галич, мідник П. С. Моргуненко, машиністи паровозів І. В. Малик і П. В. Пипенко та стрілочник Ф. М. Липський. Агітаційна робота гуртка особливо посилилась під час першої світової війни.
У 1907 році неподалік робітничого селища поселилося 140 бідняцьких родин із сусіднього села Басані, нове поселення назвали Новоолексіївкою. Переважна більшість селян шукала постійну та сезонну роботу на залізниці. Робочих рук потребували також 4 парові млини, цегельний завод та невеликий напівкустарного типу завод по виробництву скла. Всі ці підприємства, споруджені на початку XX ст., належали німецьким колоністам, тут працювало близько 200 робітників. У Пологах діяло також кілька шевських та швейних майстерень, близько десятка крамниць та шинків. Напередодні першої світової війни в селищі проживало 800 чоловік, з них в депо та на станції працювало понад 300.
Дореволюційне селище забудовувалося безладно, мало вузькі, криві вулички. Серед землянок, критих соломою або очеретом, виділялося кілька кам’яних споруд. Тривалий час у Пологах не було закладів охорони здоров’я. Лише 1914 року тут відкрилася невеличка амбулаторія, де працював фельдшер, і при ній — перев’язочний пункт та аптека.
Не краще було й з народною освітою. У залізничному селищі лише на початку XX ст. відкрито початкову школу, а в 1907/1908 навчальному році — церковнопарафіяльну, які охопили 105 хлопчиків і 35 дівчаток. 1911 року розпочалися заняття у двокомплектній школі с. Новоолексіївки.
Внаслідок мобілізацій на фронт і арештів у дні Лютневої буржуазно-демократичної революції в Пологах залишилося тільки 4 члени робітничого гуртка: машиніст П. В. Пипенко, робітники П. С. Моргуненко, Ф. В. Теряєв і С. М. Петренко. На початку березня 1917 року в Пологах обрали Раду робітничих і селянських депутатів, більшість в якій спочатку належала меншовикам. У квітні 1917 року на залізничному вузлі створено більшовицький осередок на чолі з П. С. Моргуненком. Осередок провадив роботу по згуртуванню мас, роз’ясненню політики більшовицької партії.
Особливо швидко зростав вплив більшовиків після розгрому корніловщини. 30 серпня 1917 року робітники і селяни Пологів, зібравшись на мітинг, гнівно засудили Корнілова та його прихильників як ворогів революції. Учасники мітингу постановили обрати «комітет врятування революції з диктаторськими повноваженнями», доручити йому організацію бойової дружини, роззброєння ворогів революції, встановлення контролю над телеграфом, телефоном і поштою. Порятунок революції вони вбачали лише в передачі влади до рук більшовицьких Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
Для об’єднання сил і координації дій залізничники запропонували ревкому сусіднього села Пологів, створеному 5 серпня, організувати об’єднаний робітничо-селянський революційний комітет. Цю думку селяни зустріли зі схваленням. Головою ревкому призначили машиніста Є. Н. Свистуна. Об’єднаний революційний комітет організував групу соціалістичної оборони, яка згодом перетворилася на загін Червоної гвардії. До штабу загону входили робітники депо С. М. Петренко і М. X. Галич, селянин С. Ф. Курилов. Червоногвардійці роззброїли міліцію, яка підтримувала Тимчасовий уряд, контролювали проходження військових ешелонів, охороняли майно, запроваджували революційний порядок. Роботу об’єднаного ревкому та червоногвардійського загону спрямовував більшовицький осередок.
Радянська влада в Пологах була встановлена в січні 1918 року. Рада робітничих і селянських депутатів конфіскувала у власників парові млини, цегельню та склозавод, допомогла селянам розподілити поміщицьку та надлишки куркульської землі, вела боротьбу зі спекуляцією хлібом. Партосередок і Рада домоглися відновлення роботи шкіл у селищі, в Новоолексіївці і Пологах.
З наближенням австро-німецьких окупантів член об’єднаного ревкому комуніст Ф. М. Липський та командир червоногвардійського загону П. Г. Наумов у березні 1918 року провели в селі Пологах збори, закликавши селян вступати до Червоної Армії, чинити опір загарбникам. На станцію Пологи для оборони прибув червоноармійський заслон.
Наприкінці квітня 1918 року австро-німецькі війська переважаючими силами захопили залізничний вузол. Боротьбу проти окупаційного режиму очолили більшовики. У травні 1918 року в депо створилася підпільна більшовицька група, до складу якої увійшли: Ф. М. Липський (керівник групи), Л. П. Хижній, П. С. Куранда, О. Г. Гончаренко, Ф. П. Лісогор, М. X. Галич, Г. С. Шамота. Трудящі Пологів підтримали липневий страйк залізничників України. Страйковий комітет випустив листівку із закликом чинити опір австро-німецьким військам. Окупантам 26 липня вдалося частково відновити рух на залізниці та роботу в депо. Але вже З серпня на заклик комітету включилися в страйк всі паровозні бригади. Протримавшись до 6 серпня, страйкарі під багнетами загарбників приступили до роботи.
Страйковий комітет у липні 1918 року почав формувати партизанський загін, який разом з селянськими загонами вже через місяць налічував близько тисячі чоловік. Загін вів активну боротьбу з окупантами. Австро-німецькі війська залишили Пологи в листопаді 1918 року. А наприкінці грудня Пологи захопили білогвардійці з корпусу генерала Тілло. Їх спроба провести мобілізацію трудящих до своєї армії провалилася. 5 лютого 1919 року частини Червоної Армії після запеклого бою визволили селище від білогвардійців. Відновили роботу ревком, партосередок, які спрямували всі зусилля на допомогу Червоній Армії, налагодження роботи депо та залізничного вузла.
Тривожним був 1919 рік для селища. Часто наскакували сюди махновські бандити, в. травні 1919 року вони майже на місяць паралізували роботу залізничного вузла. Лише на початку червня червоноармійський автобронезагін під командуванням О. П. Рябцева, розгромивши махновський бронепоїзд, вигнав бандитів з Пологів. Це дало змогу відновити рух на залізниці. А через кілька днів в окрузі з’явилися денікінці. Кровопролитні бої за залізничний вузол тривали протягом усього червня. Пологи захищали червоноармійські частини 14-ї армії та пологівський партизанський загін, який, діючи в тилу ворога, здійснив ряд великих диверсій на залізниці. Станція кілька разів переходила з рук у руки. На кінець місяця денікінці, відтіснивши червоноармійців, захопили селище. Білогвардійський режим існував тут до 7 січня 1920 року,— до визволення Пологів червоноармійцями 46-ї дивізії. Кілька місяців тут перебували частини Естонської і Латиської стрілецьких дивізій, завдяки чому Пологівський ревком мав змогу нормально працювати. Як тільки червоноармійські частини залишили станцію, її відразу (14 квітня) захопили махновці. Дезорганізувати роботу вузла бандитам не вдалося — вже на другий день регулярні частини Червоної Армії очистили Пологи від махновців.
Небувалого розмаху трудовий ентузіазм охопив залізничників. Робітники депо у травні—червні 1920 року прискорили середній і потоковий ремонт паровозів. Якість ремонту значно перевищила довоєнний рівень. 5 і 12 червня робітники, підтримуючи почин московських залізничників, організували комуністичні суботники. У першому з них взяло участь 52, у другому — 110 робітників. Під час цих суботників вони відремонтували кілька вагонів, паровозів, очистили територію станції, депо і колій.
У липні 1920 року врангелівці повели широкий наступ у напрямі Олександрівська і наприкінці місяця захопили Пологи. На початку серпня червоноармійські частини 46-ї стрілецької дивізії 13-ї армії з приданими їм трьома бронепоїздами вели важкі бої за Пологівський залізничний вузол. 8 серпня вони вибили звідти ворога. Наприкінці вересня врангелівці знову захопили Пологи. Та бої за залізничний вузол не припинялися. 26 жовтня частини 13-ї армії назавжди визволили Пологи від білогвардійців. Жертви врангелівського терору — більшовики В. В. Тоцький, Д. Т. Кравченко та І. Крайній — поховані робітниками біля клубу залізничників. Пізніше, 1924 року, тут встановлено пам’ятник.
Після визволення Пологів політвідділ 42-ї стрілецької дивізії призначив свого працівника А. П. Шаригіна головою селищного ревкому.
27 жовтня 1920 року на мітингу молоді в клубі залізничників з доповіддю про завдання комсомолу виступив представник партосередку депо Р. Я. Гуржій, який запропонував організувати комсомольський осередок. Своїм ватажком комсомольці обрали Р. Я. Гуржія. Осередок швидко зростав і вже наприкінці 1920 року налічував 35 чоловік. Його члени під керівництвом комуністів провадили культосвітню роботу, охороняли залізничні мости на лінії Бердянськ—Чаплине, брали активну участь у боротьбі з бандитизмом та у виконанні продрозверстки.
В кінці листопада 1920 року селище Пологи стало центром району для боротьби з бандитизмом. Було створено райком партії, першим секретарем якого став Р. Я. Гуржій, секретарем свого райкому комсомольці обрали Ф. Ф. Погребняка.
Починати відбудову зруйнованого господарства трудящим Пологів доводилося в надзвичайно тяжких умовах. Вибуло з ладу 57 проц. паровозів і вагонів, підприємствам не вистачало сировини, кваліфікованих кадрів. Робітники не мали хліба, солі, сірників, гасу. Через посуху і неврожай 1921 року населення голодувало Труднощі посилювались і тим, що в окрузі все ще лютували бандити і з ними доводилося вести запеклу боротьбу.
Комуністи, комсомольці, всі робітники докладали багато зусиль для виконання невідкладних завдань, насамперед, відбудови транспорту. Великою радістю для всіх був перший відремонтований паровоз — «Комунар». Стало традицією проведення масових суботників і недільників. В одному з них — 12 лютого 1921 року — взяли участь сотні комсомольців селища і 300 селян з підводами. Вони рубали й возили лід для районної лікарні, ремонтували народний будинок, заготовляли паливо. Для дітей-сиріт радянська влада організувала дитячий будинок. Відновилася робота шкіл. 1 лютого 1921 року почалися заняття у новоствореній педагогічній школі. 4 травня того ж року Пологівський волосний відділ народної освіти відкрив курси підготовки секретарів-діловодів для радянських установ.
Добрий урожай 1922 року дав змогу ліквідувати наслідки голоду. Поступово налагоджувалися і господарські справи. 1924 року почав випускати продукцію цегельний завод. Через рік у Пологах вже діяли залізнична станція, депо, державний елеватор, два млини та олійниця. Існували також приватні майстерні: 2 кузні, 2 бондарні, 8 стельмашень тощо. Працювали 12 державних крамниць, 13 кооперативних, 133 дрібні приватні. Населення Пологів в цей час становило 3 тисячі чоловік.
На околицях селища були поклади каоліну, гончарної глини, піску. 1924 року геологи Харківського тресту «Союзкаолін» провели розвідку покладів. Виявилося, що запаси каоліну становлять приблизно 7 млн. тонн. Навесні 1929 року почалася розробка його покладів. Спочатку видобуток становив 5—6 тис. тонн, а в 1931 році збільшився до 30 тис. тонн. Питання розвитку каолінових підприємств детально обговорювалося на засіданнях райкому КП(б)У, який послав на каолінові розробки 400 робітників, у т. ч. 100 юнаків і дівчат. В цей час тут прокладено вузькоколійку, встановлено нове обладнаннях.
В жовтні 1928 року Пологи стали селищем міського типу. Водночас його перейменували на Чубарівку. Ця назва зберігалася за ним до 1937 року, коли селищу повернули стару назву.
Велику роль у зміцненні колективних господарств відіграла створена в липні 1929 року машинно-тракторна станція, очолена членом партії з 1919 року Л. Д. Денисовим. У рік створення МТС мала 25 тракторів, 6 молотарок, автомашину.
Селищна партійна організація, яка налічувала на 1 травня 1932 року 200 комуністів, спрямувала свою діяльність насамперед на піднесення рівня роботи транспорту і промисловості. З кожним роком розширювалося локомотивне депо. 1932 року 48 паровозних і 19 ремонтних бригад перейшли на господарський розрахунок, це одразу ж забезпечило значну економію коштів. 1934 року в паровозному депо налічувалося 989 робітників і службовців.
Зростала трудова активність залізничників. Всій області стали відомі імена славних пологівських трудівників: машиніста-орденоносця Д. І. Тоцького — одного з організаторів колони паровозів ім. 8-го з’їзду Рад; машиніста В. Г. Маяцького, який при значній економії пального домігся технічної швидкості локомотиву 40 км на годину замість 32 — за нормою; раціоналізаторів депо І. Я. Вороніна, П. О. Пащенка та ін. Робітники вагонного депо з річного ремонту 1936 року випустили 32 вагони замість 30 і 24 холодильники замість 15. Протягом 1939 року по кільцю Пологи—Царекостянтинівка—Запоріжжя—Пологи перевезено понад план 471 тис. тонн вантажів, заощаджено палива на суму 106 тис. крб. Цього року в депо налічувалося 427 стахановців і 130 ударників. Технічна швидкість великовагових поїздів досягала 40—45 км на годину. Втричі скоротились строки ремонту локомотивів.
Великі зміни сталися у Приазовському рудоуправлінні, яке 1933 року віднесено до тресту «Союзкаолін». У травні 1935 року тут працювало 1000 робітників. Широкого застосування набула техніка — екскаватори, транспортери, мотовози тощо. В роки перших п’ятирічок у Пологах виникло нове підприємство по переробці місцевих каолінів — завод «Коагулянт». На підприємствах місцевої промисловості селища виготовлялися цегла, черепиця, посуд, швейні вироби, харчові продукти.
Значних успіхів досягли хлібороби колгоспу «Аврора», створеного ще 1929 року. Вони виростили в 1940 році по 23,3 цнт озимої пшениці з га. Кращі доярки Г. П. Маслюк і Д. В. Лобода надоїли того року від закріплених за ними корів по 2,2—2,3 тис. літрів молока. Вівцеферма артілі була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Мешканців селища обслуговували універмаг, книжковий, мануфактурний, трикотажний, галантерейний, взуттєвий, господарчий та інші магазини, численні побутові підприємства.
З грудня 1938 року Пологи віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Ця подія ніби підсумувала великі соціалістичні перетворення, які сталися не лише в галузі економіки, а й у розвитку культури, благоустрою міста за роки Радянської влади. Його прикрасили нові будинки, у т. ч. багатоповерхові. У 1938 році забруковано центральну вулицю, решту — впорядковано і озеленено. Діяв водопровід.
Медичну допомогу населенню подавали районна поліклініка, розташована у двоповерховому, добре обладнаному приміщенні, районна, а також залізнична лікарні, кілька фельдшерських пунктів на промислових підприємствах. В кінці 1935 року відкрився зубопротезний кабінет, а незабаром став до ладу новий пологовий будинок на 35 ліжок. В місті працювали дитячий садок, ясла, молочна кухня.
Розширювалася мережа навчальних закладів. В жовтні 1935 року відчинили двері дві новозбудовані школи, став до ладу районний піонерський клуб. Навчання близько 3 тис. дітей забезпечували міська та залізнична середні школи, неповна середня та шість початкових. В Пологах діяли також курси підвищення кваліфікації паровозних машиністів, курси медичних сестер, а також швачок для підприємств місцевої промисловості.
Любили пологівці своє дозвілля проводити в районному будинку культури, де були бібліотека з залом для читачів, кімната для занять гуртків художньої самодіяльності тощо. Одним з найкращих на залізниці вважався станційний клуб. Районна бібліотека перед війною мала 12 тис. томів, нею користувалося 2500 читачів. В побут мешканців міцно увійшло кіно. В місті часто відбувалися вистави Запорізького театру ім. Заньковецької та інших театральних колективів країни.
Дізнавшись про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз, трудящі Пологів висловили готовність стати на захист завоювань Жовтня. На підприємствах і в установах міста відбулися мітинги. Машиніст-інструктор І. П. Баркалов заявив на мітингу залізничників:
«Мені 52 роки. Я в громадянську війну водив бронепоїзди і зараз… готовий обрушити їх нищівний удар на кровожерливих фашистів».
У перші ж місяці війни до лав Червоної Армії вступило понад 2 тис. мешканців міста. Велику допомогу армії подав і винищувальний загін, створений у місті.
Трудящі Пологів допомагали колгоспникам району зібрати багатий урожай 1941 року. З наближенням фронту проведено евакуацію техніки, колгоспної худоби. Евакуювалася також частина жителів.
Німецько-фашистські війська окупували місто 5 жовтня 1941 року. Загарбники оголосили всі підприємства своєю власністю. Щоб залякати радянських людей, фашистські варвари вже в перші дні провели масові арешти. На околиці Пологів вони розстріляли і кинули в яму салотопки 66 радянських громадян, у т. ч. 20 дітей.
Після жорстоких тортур гітлерівці розстріляли старого машиніста паровоза Ф. К. Кубаху та члена сільради приміського села активістку Н. М. Кубаху за переховування рації, залишеної однією з відступаючих радянських частин. Рація призначалася для зв’язку з Червоною Армією. Ф. К. Кубаху посмертно нагороджено медаллю «За відвагу».
Відступаючи під ударами радянських військ, окупанти знищили залізничний вузол, завод «Коагулянт», рудник, маслозавод, млин, десятки приміщень установ, організацій, школи, лікарні, житлові будинки тощо. Збитки, заподіяні ними, становили 14,5 млн. крб. За час окупації фашисти вивезли до Німеччини 966 жителів міста.
Війська Південного фронту 17 вересня 1943 року визволили Пологи від німецько-фашистських окупантів. Безпосередньо за місто вели бої 50-а гвардійська і 230-а стрілецькі дивізії, якими командували полковник А. С. Владиченський та полковник А. А. Український. Під час боїв за Пологи загинуло 95 радянських воїнів, у т. ч. командир 487-го мінометного полку 156-ї стрілецької дивізії М. Ф. Пуговський. Після закінчення війни на братських могилах встановлено пам’ятники.
Фронт просувався на захід. Червона Армія громила фашистів. Десятки воїнів-пологівців за мужність, виявлену в боях проти фашистських загарбників, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. 450 жителів міста полягли в боях за свободу і незалежність Батьківщини. Залізничник Я. Я. Швачко службу у Військово-Морському Флоті почав ще 1936 року. З жовтня 1941 року і до закінчення війни був командиром відділення мотористів. Груди Я. Я. Швачка прикрасили багато орденів і медалей та Золота Зірка Героя Радянського Союзу. Цього ж високого звання удостоєно І. І. Чеберка.
Зразу після визволення в Пологах відновили роботу райком партії і райвиконком. У місті до визволення Запоріжжя перебували обласний комітет партії та облвиконком. Постачання наступаючих частин Червоної Армії вимагало насамперед безперебійної роботи залізничного вузла. Пологівці вручну очистили територію станції та депо від завалів цегли, розібрали понівечені рейки та пошкоджені шпали. Робітники проклали нові колії, підготували до дії депо, водокачку. 7 жовтня 1943 року станція прийняла перший поїзд.
Наступного року колектив вагонного депо відбудував парову магістраль опалення, стенд для випробувань повітророзподілювачів, верстати та обладнання. Колектив відділення служби руху та паровозного депо станції за високі виробничі показники у квітні й травні 1944 року удостоївся перехідного Червоного прапора Народного комісаріату шляхів СРСР і ВЦРПС, три місяці утримував перехідний Червоний прапор Сталінської залізниці. У січні 1945 року робітники Пологівського вагонного депо вибороли перше місце у змаганні серед колективів залізниці. За успішне виконання урядових завдань по перевезенню військових та народногосподарських вантажів у роки Великої Вітчизняної війни 7 пологівських залізничників нагороджено орденами й медалями, а машиніста-інструктора І. П. Баркалова удостоєно ордена Леніна.
Війна ще не закінчилася і трудящі міста всім, чим могли, допомагали фронту. Вони разом з колгоспниками району з власних заощаджень внесли у фонд будівництва ескадрильї винищувачів 1,8 млн. крб. А житель Пологів М. Т. Леонов, двоє синів якого були радянськими офіцерами, передав для Червоної Армії збережені ним коштовні речі і 1 тис. крб. грішми.
Відроджувалася промисловість міста. Вже у грудні 1943 року почав працювати місцевий молокозавод. Для відбудови й розширення рудника держава асигнувала 16 млн. крб. В кар’єрі з’явився перший паровий екскаватор «Ковровец», а незабаром — дизельні екскаватори. Здійснивши великі відбудовні роботи, колектив рудоуправління уже 1944 року вдвічі перевиконав державний план видобутку каоліну та вогнетривкої глини. В квітні 1945 року став до ладу завод «Коагулянт». Країна знову одержала цінну продукцію.
Життя міста входило в нормальну колію. Уже в листопаді 1943 року були відкриті 2 лікарні, поліклініка, пологовий будинок. На кінець 1945 року відчинили двері клуб залізничників на 500 місць з стаціонарною кіноустановкою, 3 клуби промислових підприємств і 15 червоних кутків.
Зусилля партійних, радянських і громадських органів, спрямовані на подолання наслідків руйнівної війни, піднесення промислового і сільськогосподарського виробництва, поліпшення роботи залізничного вузла увінчалися першими успіхами. Більшість підприємств міста достроково виконала план четвертої п’ятирічки. Колгосп «Аврора» 1950 року за своїми економічними показниками досяг довоєнного рівня.
Дальший розвиток економіки вимагав дедалі більшої кількості спеціалістів. За 1944—1953 рр. на вузлі було підготовлено близько трьох тисяч машиністів паровозів. Чимало робітників, переважно молодих, опанувало різні спеціальності в школах, створених на руднику й заводі «Коагулянт» та на підприємствах місцевої промисловості.
У соціалістичному змаганні брало участь близько півтори тисячі робітників, у т. ч. понад 700 комсомольців. Паровозний машиніст Я. Д. Гороховський зі своєю бригадою протягом першої післявоєнної п’ятирічки перевіз 108 тис. тонн вантажів понад план і зекономив 2612 тонн пального. Він завоював першість у Всесоюзному змаганні. За п’ятирічку токар О. О. Пастухов та слюсар М. К. Басараб виконали по 7,5 річної норми. У 1951 році до Дня залізничника 117 робітників вузла були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.
Паровозна бригада Я. Д. Гороховського протягом п’ятої п’ятирічки перевезла 1700 тонн вантажів понад план, зекономивши 5932 тонни палива. Її почин підтримало багато залізничників. Завдяки цьому надпланові нагромадження депо у 1953 році становили 1 млн. 600 тис. крб. і далі безперервно зростали.
Колектив локомотивного депо до 1969 року успішно впорався зі складним завданням — переходом до обслуговування тепловозів замість паровозів. Роки семирічки та поточної п’ятирічки ознаменувалися масовим рухом за комуністичне ставлення до праці. Понад 200 раціоналізаторів депо запровадили за 1967—1968 рр. 260 новаторських пропозицій, які дали 60 тис. крб. річної економії. Наступного року машиністи перевезли понад план 2,2 млн. тонн народногосподарських вантажів. 387 робітників стали ударниками комуністичної праці. Звання колективу комуністичної праці присвоїли залізничникам станції Пологи. За багаторічну бездоганну роботу на транспорті високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно котельного майстра локомотивного депо І. Я. Вороніна. Орденом Леніна нагороджено машиністів В. В. Авчухова, Т. М. Андрієнка, М. В. Бобиря, братів В. С., С. С. та І. С. Волковинських та інших — всього 22 чоловіки.
Виробнича діяльність Приазовського рудоуправління за останні роки характеризується високим ступенем технічної оснащеності, розширенням масштабу робіт. 1969 року тут працювало 6 крокуючих і роторних екскаваторів, самохідний перевантажувач, залізничний кран, 50 вантажних автомашин. Видобуток каоліну і вогнетривкої глини 1969 року порівняно з 1950 зріс у 7 разів.
До числа передових підприємств міста належить завод «Коагулянт». 1969 року повністю механізовано весь виробничий процес — від завантаження сировини до вивантаження готової продукції безпосередньо у вагони. Високий рівень механізації дає змогу невпинно збільшувати випуск цінної сировини— сірчанокислого глинозему, який використовується у багатьох галузях народного господарства, зокрема для коагулювання (очищення) питної води в більшості міст європейської частини СРСР.
Чимало підприємств міста зв’язані з сільським господарством. Місцеве об’єднання «Сільгосптехніки» обслуговує велику групу колгоспів.
Об’єднання має майстерні з 14 верстатами, цехи по ремонту вагів, гумових виробів та обладнання тваринницьких ферм і цех шліфування колінчастих валів.
У Пологах діє реалізаційна база хлібопродуктів — добре обладнане сучасною технікою підприємство, яке приймає, просушує, сортує і перевантажує зерно, здане колгоспами. Тут споруджені просушувальний та механічний цехи, два зерносховища на 53 і 88 тис. тонн зерна.
Значним підприємством став Пологівський маслозавод. У 1952—1953 рр. тут почався швидкий процес механізації виробничих процесів. 1958 року змонтовано потокову лінію по виробництву масла, сучасне обладнання одержав також цех по виготовленню сирів.
Переробкою сільськогосподарської продукції займається також відкритий у 1967 році Пологівський консервний завод. У перший рік експлуатації підприємство випустило 2,9 млн. банок овочевих та м’ясних консервів, у 1969 році — понад 4 млн. 1970 року почне діяти друга черга заводу, і тоді повна потужність його становитиме 11 млн. умовних банок консервів на рік.
Продукцією заводів металоштампувального та продовольчих товарів задовольняються потреби трудящих Пологів і району.
За післявоєнні роки в місті великого розмаху набуло капітальне будівництво, спорудження культурно-побутових та житлових приміщень. 1956 року створено районну організацію «Міжколгоспбуд», введено в дію завод будівельних матеріалів, де виробляють цеглу і шлакоблоки. Працюють також «Міжколгосшпляхобуд», шляхо-експлуатаційна дільниця та автотранспортне підприємство.
Значних успіхів за роки семирічки й нової п’ятирічки домоглися колгоспники розташованої у передмісті Пологів сільськогосподарської артілі «Аврора». Господарство спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби, якої 1969 року тут налічувалося 5280 голів. Прибуток артілі перевищив 1 млн. 240 тис. крб. В колгоспі «Аврора» десятки чудових трудівників, справжніх майстрів своєї справи. За успіхи, досягнуті у розвитку господарства, голову колгоспу І. І. Тарана в 1966 році нагороджено другим орденом Леніна. Цієї урядової відзнаки удостоїлись також агроном К. Д. Назаров, доярка Н. М. Глушко. І. І. Таран був делегатом 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників.
Керівною, організуючою силою трудящих Пологів є партійна організація, яка в 1969 році налічувала 1700 комуністів, об’єднаних у 56 первинних партійних організаціях. Під керівництвом партійної організації активно працювали 1289 комсомольців міста.
Плідна і всебічна діяльність міської Ради, на її сесіях обговорювалися актуальні питання міського життя — діяльність культурно-освітніх закладів в умовах п’ятиденного робочого тижня, розвиток житлового та комунально-побутового будівництва, торгівля і громадське харчування тощо. При виконкомі міськради працювали постійні комісії — мандатна, бюджетно-фінансова тощо.
Великою турботою оточені ветерани праці. 1969 року в місті налічувалося 3525 пенсіонерів.
Водночас з піднесенням виробництва невпинно зростала культура, змінювався зовнішній вигляд міста. За післявоєнні роки пологівці повністю відбудували житловий фонд і з 1955 року перейшли до багатоповерхового будівництва. Проведено реконструкцію вулиць. Лише за останні роки місто прикрасилося багатьма адміністративними, культурно-побутовими та іншого призначення спорудами — зведено будинок Рад, приміщення райкому партії, будинок культури на 400 місць, широкоекранний кінотеатр, музичну школу, автовокзал, кілька магазинів тощо.
Зводиться будинок середньої школи, де незабаром навчатиметься близько 1000 дітей, універсальний магазин, дитячий комбінат. Протягом 1968—1969 рр. трудящі міста одержали понад 5 тис. кв. метрів житлової площі. Ведуться великі роботи по впорядкуванню міста. Розбито парк, названий «Ювілейним». Центральні вулиці міста заасфальтовані, озеленені. Місто повністю електрифіковане. Пробурено дві артезіанські свердловини, прокладено 35 км водопроводу.
Дедалі більше задовольняються потреби трудящих у промислових та продовольчих товарах. Населення міста обслуговують 46 магазинів.
На новий, вищий рівень піднялася служба охорони здоров’я трудящих. В місті працюють районна лікарня на 235 ліжок, залізнична лікарня на 125 ліжок, 2 поліклініки, 4 жіночі й дитячі консультації, пологовий будинок, 2 аптеки, дитяча молочна кухня, санепідстанція, станція швидкої допомоги, медпункти на підприємствах і в установах. Ці медичні заклади 1969 року обслуговували 66 лікарів, 182 середні медичні працівники. За багаторічну плідну діяльність в галузі охорони здоров’я лікар-хірург районної лікарні Г. G. Кропивко нагороджений орденом Леніна. Головному лікарю цієї лікарні П. Т. Кравченку присвоєно звання заслуженого лікаря Української PСP.
У 1969/70 навчальному році в Пологах діяли 8 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. З середні, заочна та школа робітничої молоді. В них працювали 81 педагог, навчалося 3200 чоловік. Працюють професійно-технічне училище, дитяча музична школа.
В місті діють 2 міські клуби, районний будинок культури, колгоспний та залізничний клуби.
Майже 200 тис. томів становив 1969 року книжковий фонд 24 бібліотек міста. У побут пологівців міцно увійшли радіо, кіно і телебачення. В місті видається районна газета «Радянське село». У Пологах працює районне відділення товариства «Знання».
Прекрасне сьогодні, ще чудовіше майбутнє міста Пологів — міста багатих революційних і трудових традицій.
І. Ф. БОРИСОВ, А. О. ЗАЙЧЕНКО, О. В. ЧУДНОВСЬКИЙ