Нововасилівка, Приазовський район, Запорізька область
Нововасилівка — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташована по обидва боки балки Опанли, що простяглася до невеличкої степової річки Корсака. До районного центру 15 км, до найближчої залізничної станції Мелітополь — 35 км. Населення 3,6 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Жовтневе, Новоолександрівка, Південне і Федорівка.
Нововасилівка заснована 1823 року. Першими поселенцями були 15 родин державних селян-молокан із Тамбовської губернії, переселених сюди царським урядом. Протягом наступних 20 років у ці місця переїхало чимало державних селян з Володимирської та інших губерній Росії.
Спочатку Нововасилівка входила до складу Мелітопольського повіту, а 1842 року відійшла до щойно створеного Бердянського. На початку другої половини XIX ст. вона стала центром волості.
Землекористуванням відала община. Перші наділи нарізалися на ревізькі душі. За даними IX ревізького перепису 1850 року Нововасилівська община мала 8,9 тис. десятин, з яких 400 десятин розораної ногайцями землі було розподілено під садиби на ревізькі душі, решта цілини залишалася під толокою, на якій випасали отари овець. Напередодні реформи 1861 року відбувся другий переділ. І цього разу орну землю поділили за кількістю ревізьких душ, зареєстрованих ревізією 1859 року.
У Нововасилівці у цей час налічувалося близько 200 дворів, проживало понад 2 тис. чоловік, у т. ч. 939 ревізьких душ. На відміну від інших сусідніх сіл воно забудовувалося за планом. Заможні молокани споруджували облицьовані цеглою будинки. Цеглу вивозили за 30—40 км з німецьких колоній. На початку 50-х років в селі відкрився власний цегельний завод. Жодного медичного закладу тут не було. Неписьменних, затурканих селян неважко було залякати верховодам молоканської секти.
Згідно положення 1866 року державні селяни Нововасилівки мали викупити землю у казни. В цей час на ревізьку душу припадало по 9,1 десятини. За десятину землі селяни щорічно сплачували 1,2 карбованця.
Зростання попиту на товарне зерно у післяреформений період призвело до того, що цілинні масиви розорювалися, вівчарство поступалося перед хліборобством. Власники великих отар брати Мазаєви перекочовували на Північний Кавказ і Ставропільщину. Виведена ними мазаєвська порода овець набула світову славу. Мазаєви орендували поблизу Нововасилівки 20 тис. десятин землі, на яких випасали 200 тис. овець.
З розвитком рільництва значно зросли ціни на землю, піднялася й орендна плата. Більшість селян стояла за переділ на наявні чоловічі душі. За цим принципом і відбувся у Нововасилівській общині третій (1877 року) переділ землі, на кожну з 1703 наявних чоловічих душ припало по 4 десятини ріллі. Під садибу виділялося півдесятини на двір.
Посилилося класове розшарування селян. За переписом 1886 року в селі налічувалося 423 двори, проживало 3095 чоловік. З цієї кількості не мали наділів 72 двори: ремісники, наймити, торговці тощо. З 351 господарства 23 не сіяли, 53 засівали від 1 до 5 десятин, 52 господарства — від 5 до 10 десятин, вдаючись до супряги чи найму тягла і реманенту. Це була сільська біднота, яка становила 37 проц. загальної кількості дворів.
Середняцька група налічувала 103 господарства. Вони мали наділи до 12 десятин. Більшість цих господарств вдавалася до супряги. 120 заможних господарств засівали від 25 до 100 десятин надільної і орендної землі. Крім того, 6 з них ще купили 6784 десятини землі. Вони мали 127 косарок і жниварок, по 4—8 коней; на кожне куркульське господарство припадало по 41,5 голови великої рогатої худоби. Сільські глитаї займалися також торгівлею, мали ремісничі майстерні з найманими робітниками.
Наприкінці XIX — початку XX ст. у Нововасилівці почали споруджуватися промислові підприємства. Зокрема, цегельний завод Євстратова, шкіряний завод Петракова, великий млин з газогенераторним двигуном Калмикова, кустарні майстерні. У сусідньому маєтку поміщика Д. Діка також працювали паровий млин та механічні майстерні. У зв’язку з цим у селі проживало близько 100 робітничих сімей.
Столипінська аграрна реформа, спрямована на руйнування сільської общини, внесла чималі зміни в життя Нововасилівки. У 1911—1914 рр. близько 100 бідняцьких і середняцьких господарств продали свою землю і стали сільськими пролетарями. Понад 200 бідняцьких господарств здавали дві третини землі в оренду. Середняцька група у 1914 році становила лише 32 проц. Куркулів же збільшилося ще на 30 господарств, їхня група становила близько 25 проц. усіх господарств — більше, ніж у будь-якому з сусідніх сіл. 10 куркулів стали великими землевласниками, мали десятки найманих батраків.
Напередодні першої світової війни в Нововасилівці проживало 7 тис. мешканців. У центрі села розташувались кам’яні будинки багатіїв, торговельні склади та промислові підприємства, а на околицях тулилися бідняцькі саманні хати та землянки. Куркульські садиби були обнесені цегляними, залізними чи дерев’яними парканами.
У селі до 1908 року не було питної води, населення користувалося дощовою. Воду завозили в бочках з віддалених місць і продавали по 1—3 копійки за відро. Тільки 1908 року був споруджений артезіанський колодязь, який частково забезпечив жителів питною водою. В кінці XIX ст. в селі з’явився фельдшерський пункт та невеличка аптека, а 1910 року — амбулаторія. Але один лікар та фельдшер не могли подати кваліфіковану медичну допомогу дільниці, що налічувала 15 тис. мешканців, і селяни лікувалися народними методами або зверталися за допомогою до знахарок.
Безпросвітним було життя селянської бідноти. Дві третини чоловіків і 80 проц. жінок Нововасилівки були неписьменними. Перша земська однокласна початкова школа в селі відкрилася 1864 року — через 41 рік після його заснування. В 1873/74 навчальному році відкрилося друге земське однокласне училище. Тоді в обох школах навчалося 84 хлопчики і 34 дівчинки — восьма частина дітей шкільного віку. На початку XX ст. відкрилося ще одне, третє земське двокласне училище, у 1905/1906 навчальному році в школах села вчилось 223 учні. Понад 40 років навчав дітей Ф. С. Тищенко. Це була людина прогресивна, з широким кругозором. Чимало зробив він, щоб діти бідняків одержали хоча б початкову освіту. Проте, більшість бідняцьких дітей залишала школу вже після першого року навчання: у сім’ях потрібні були робочі руки, та й грошей для оплати навчання не було. Навчальний рік, як правило, закінчувало в кожному з класів по 5—7 учнів. Куркулі ж посилали своїх синів і дочок вчитися до Мелітополя, Бердянська та інших міст.
Національна культура виявлялася в народних звичаях, піснях, ремеслах. У селі діяло два десятки шевських, швейних, теслярських, бондарних, чинбарних майстерень, стельмашень, кузень тощо. Вироби народних умільців збувалися на місцевому базарі та в Мелітополі.
В роки першої світової війни становище бідноти ще погіршало. Посівні площі зменшилися майже вдвічі, зате куркульські господарства міцніли. Струков, наприклад, спорудив майстерні, де виготовлялися вози для потреб армії. Шкіряний завод Петракових збільшив випуск продукції, зокрема кінної збруї. Протягом 1915— 1916 рр. куркулі захопили в свої руки майже 75 проц. всієї орної землі, зосередили в себе 80 проц. тягла і реманенту.
Після Лютневої революції у Нововасилівці діяло волосне земство, до якого входили переважно багатії. Головою земства був власник вальцьового млина Калмиков, який намагався згладити протиріччя між бідняками і куркулями. Не маючи власної землі, Калмиков підтримав було вимогу селян про розподіл поміщицької землі, але як тільки проти цього виступили багатії, відмовився від свого наміру. Отже, земельного питання земство не вирішило.
Після липневих подій у Петрограді вимогу бідняків щодо наділення землею підтримав земельний комітет. 6 серпня 1917 року він постановив розподілити між солдатами-бідняками і сиротами землі місцевої церкви.
В цей час посилився вплив більшовиків серед селянства. До села приїздили представники більшовицьких організацій Мелітополя та Бердянська, які роз’яснювали ленінську політику у питаннях аграрної реформи, війни і миру.
З радістю зустріли трудящі Нововасилівки звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У грудні 1917 року в селі була створена Рада робітничих і селянських депутатів. До неї ввійшли місцеві робітники і селяни-бідняки П. М. Голубев, С. С. Вихляев, Я. Т. Лєженкін та інші. На виконання ленінського Декрету про землю, Рада при підтримці більшості селян почала розподіл між бідняками землі по 2 десятини на члена сім’ї х. Рада конфіскувала в економіях хліб, худобу, інвентар, виділила продовольство для промислових районів країни, організувала допомогу бідняцьким господарствам.
Однак австро-німецькі окупанти, які захопили Нововасилівку наприкінці квітня 1918 року, перешкодили радянському будівництву. Окупанти вивозили хліб, худобу й майно. На початку листопада 1918 року вони залишили село.
У Нововасилівці виник волревком, який на початку 1919 року сформував два загони добровольців для боротьби проти білогвардійців з корпусу генерала Тілло. Один із загонів очолював місцевий бідняк М. С. Попов — активний організатор Радянської влади на селі. Пізніше він став командиром однієї з частин Червоної Армії і героїчно загинув під час громадянської війни. Іншим загоном, що налічував понад 300 чоловік, командував місцевий селянин-бідняк С. В. Колодій, колишній унтер-офіцер, що з перших днів Жовтневої революції став бійцем за Радянську владу. Але на початку січня 1919 року білогвардійці захопили Нововасилівку. 8 січня тут пройшов один з терпіннівських партизанських загонів під командуванням Храпова, до якого влилося багато місцевих селян-добровольців. Поблизу Корсак-могили і села Новоспаського загін вступив у нерівний бій з переважаючим ворогом. Багато бійців загону, в т. ч. і його командир загинули. Білогвардійці влаштували в селі терор і знущання над активістами Радянської влади та родинами партизанів. Незважаючи на це, населення саботувало намагання білогвардійців провести мобілізацію до своєї армії. 14 березня 1919 року частини 2-ї бригади Першої Задніпровської радянської дивізії визволили село. Був створений ревком, який організував продовольчу допомогу Червоній Армії. Велику організаторську роботу проводив партосередок, створений у березні 1919 року. Вже 15 березня того ж року на повітовій партконференції, що відбулася в Мелітополі, брав участь делегат від Нововасилівки.
Але перепочинок був недовгим. 9 липня 1919 року село захопили денікінці. Пограбувавши населення, вони теж вирішили провести мобілізацію до «добровольчої армії», але й їх спроба провалилася. 9 січня 1920 року радянські частини кінної групи В. М. Примакова визволили Нововасилівку. Ще під час денікінської окупації з ініціативи колишнього червоноармійця, сільського кравця Я. Я. Корпусова та ветеринара В. Я. Гравшина в селі організувалась партизанська група з 25 чоловік. В одному з боїв героїчно загинув командир загону Я. Я. Корпусов.
Біднота Нововасилівки під керівництвом партосередку і волревкому, що вийшли з підпілля, організувала збирання хліба для Червоної Армії, допомогу родинам червоноармійців тощо.
26 березня 1920 року відбулося об’єднане засідання волземвідділів Нововасилівки, Новоспасівки та Астраханки, на якому вирішено «всю наявну вільну незасіяну землю колишніх економій передати Нововасилівському та Воскресенському земвідділам для розподілу між малоземельними і безземельними селянами».
На початку червня 1920, року Нововасилівку захопили врангелівці. Члени партосередку та ревкому залишили село разом з червоноармійськими частинами. 8 жовтня 1920 року кавалерійська група під командуванням Федотова визволила село від врангелівців. Але збройна боротьба за утвердження Радянської влади тривала, бо в окрузі ще бешкетували махновські банди. Нововасилівський ревком, партосередок багато зробили, щоб виконати заклик партії: «Незаможник — на коня!» Створений у листопаді 1920 року волосний КНС став ядром загону самооборони села від бандитів. За торжество нової робітничо-селянської влади в роки громадянської війни віддали своє життя понад 100 односельчан. Наприкінці 1920 року організувалась сільськогосподарська комуна «Труд незаможника». Комуна передала голодуючим Москви і Петрограда усі свої запаси зерна, врятувала від голодної смерті 185 дітей.
Волревком і партосередок організували і провели наприкінці січня — початку лютого 1921 року вибори до сільської та волосної Рад робітничих і селянських депутатів.
Важкими були перші мирні кроки у селі, коли не вистачало найнеобхіднішого, а куркулі та їх поплічники чинили шалений опір заходам Радянської влади. Партосередок, волвиконком, сільрада, КНС подавали допомогу бідняцьким господарствам: розподілили серед них коней, що надійшли з демобілізованих військових частин, створили прокатний пункт та ремонтну майстерню, насіннєвий фонд. В лютому 1921 року в селі почав працювати посівний комітет. Протягом 1920—1922 рр. у селі було проведено в життя Декрет про землю. На кожного їдця припало по 2 десятини землі.
Партосередок, волвиконком, КНС багато зробили для подання допомоги робітникам Донбасу і міст півночі країни, які голодували. З цією метою у Нововасилівці у січні—лютому 1921 року проводився місячник допомоги робітникам Донбасу, Москви і Петрограда. Відбулося 8 мітингів, пройшли недільники, в яких взяли участь селяни, службовці, воїни 270-го полку 30-ї Іркутської дивізії. Селяни зібрали 70 032 пуди хліба.
Незабаром питання з продовольством значно ускладнилося. Куркулі ховали хліб, посуха, що вдарила влітку 1921 року, майже повністю згубила посіви, спричинила голод.
У цей час особливо виявилася організаторська діяльність комуністів. У парт-осередку на початку 1921 року працювали три комуністи: М. С. Терехов — голова виконкому волосної Ради, І. А. Трифонов — голова комнезаму та В. Ф. Єременко, який очолював партійний осередок. Навколо осередку гуртувався міцний актив з селян-бідняків, учасників громадянської війни. Серед активістів були й жінки. Багато зусиль докладав КНС, щоб забезпечити селян посівним матеріалом, знаряддям, робочою худобою. Щоб більше засіяти ріллі, організувалась супряга. Завдяки допомозі держави, від якої селяни одержали 1,5 тис. пудів посівного матеріалу та грошові кредити, до 1923 року з голодом було покінчено.
1921 року в Нововасилівці виник комсомольський осередок. Він став бойовим помічником партосередку в боротьбі за соціалістичну перебудову села. Очолив його молодий робітник М. І. Кашаєв.
Чимало уваги приділялось організації культурно-освітньої роботи. Ще в жовтні 1920 року відкрилося три початкові школи, сільбуд, дві хати-читальні. У 1922 році прийняв перших відвідувачів народний будинок. Молодь готувала концерти художньої самодіяльності. На той час у селі було 7 молоканських і баптистських молитовних будинків, 3 тис. віруючих. Тому партосередок та комсомольці приділяли багато уваги антирелігійній роботі. Весною 1922 року в Нововасилівці вже діяли 5 трудових початкових шкіл, в яких навчалося понад 700 дітей, відкрилося кілька гуртків лікнепу.
Комуністи повели селян по шляху будівництва нового життя, вказаного В. І. Леніним. У вересні 1922 року 18 бідняків і середняків Нововасилівки об’єдналися в сільськогосподарську артіль. Її організатором був В. І. Вихляєв, учасник громадянської війни. Селяни об’єднали земельні наділи, худобу, реманент. Господарство було дуже бідним — мало одного коня, кілька плугів, сівалку. Але люди працювали завзято, дружно. У жовтні 1922 року повітовий земельний відділ затвердив положення про артіль, присвоївши їй ім’я професора І. І. Вихляєва, уродженця села, видатного радянського вченого в галузі видобутку і використання торфу, брата першого голови артілі. І. І. Вихляєв зустрічався з В. І. Леніним, брав активну участь у розробці і здійсненні плану ГОЕЛРО. Він подав велику допомогу землякам, які ставали на шлях кооперування. Під його впливом наприкінці 1922 року в Нововасилівці виникли сільгоспартілі ім. Введенського, «Хлібороб», «Згода» і ТСОЗ «Ясний ранок». Однак, господарства розвивалися повільно, хліба виробляли мало.
Партійна організація, яка в січні 1924 року значно зросла після вступу до партії селян-активістів під час Ленінського призову, сільська Рада, комнезам провадили копітку роботу, роз’яснюючи селянам ленінський кооперативний план. Протягом 1925—1929 рр. у Нововасилівці виникли нові ТСОЗ’и, зокрема, «Привілля», «Світанок», «Культурний землероб» та ін. У 1929—1930 рр. в селі здійснилася масова колективізація. На базі ТСОЗів було створено понад 10 сільгоспартілей. На 20 січня 1931 року 71 проц. господарств Нововасилівки вступили в колгоспи. Широко використовувався досвід раніше створених артілей ім. І. І. Вихляєва, ім. Введенського, зокрема, в питаннях організації праці, усуспільнення землі, худоби та інвентаря. Новим колгоспам були присвоєні імена М. І. Калініна, чекіста В. Ф. Попова, який героїчно загинув 1929 року при охороні державного кордону.
Колективізація проходила в умовах гострої класової боротьби. Куркулі шкодили колгоспам, провадили антирадянську агітацію, вдавалися до терористичних актів. Партійні та радянські органи вжили рішучих заходів до приборкання куркулів. За рішенням загальних зборів колгоспників десятки сімей були розкуркулені й вислані за межі села. Активну участь у колгоспному будівництві взяв два-дцятип’ятитисячник комуніст В. Д. Іванов, який 1930 року прибув у Нововасилівку з шахти № 5, що у с. Будьонівці на Донбасі, і очолив одну з новостворених сільгоспартілей.
Визначну роль в організаційно-економічному зміцненні колгоспів села відіграла Нововасилівська МТС, створена 1931 року. Вона мала 30 тракторів, 15 комбайнів, іншу техніку. При МТС працювали курси трактористів, бригадирів-рільників, бухгалтерів. Для організаційно-політичного зміцнення колгоспів багато зробив політвідділ МТС.
У травні 1932 року організовуються партійні осередки в 3 колгоспах села. Діяли також осередки: територіальний при сільраді, при МТС і при маслозаводі. Партосередки приділяли велику увагу зміцненню економіки сільгоспартілей, організації соціалістичного змагання. Наприкінці 1932 року до Нововасилівки приїздив Голова Ради Народних Комісарів України В. Я. Чубар, він ознайомився зі станом роботи артілей, ходом виконання хлібозаготівель, подав практичну допомогу в роботі господарств.
До громадсько-політичного життя все більше залучалися жінки. Так, П. Н. Андрієнко з 1938 по 1941 рік очолювала Нововасилівську сільську Раду. Першою з місцевих жінок сіла за кермо трактора К. І. Пельтик. 1936 року з дівчат комсомолок при МТС була створена жіноча тракторна бригада.
З кожним роком міцніли колгоспи, яких у Нововасилівці після укрупнення в 1933—1935 рр. стало 4 — «Шлях Леніна», ім. Ілліча, ім. Сталіна та ім. Калініна. За ними було закріплено 7,3 тис. га землі. Завдяки підвищенню культури землеробства, застосуванню нової техніки зростала врожайність. Якщо в перші роки свого існування колгоспи збирали по 6—8 цнт зерна з га, то в 1936 році і 1937 вони виростили по 16—18 цнт. Артілі достроково виконували плани хлібозаготівель, споруджували громадські приміщення.
Швидко розвивалося й громадське тваринництво. В усіх артілях села в 1934— 1935 рр. були створені ферми, прибутки від яких з року в рік зростали. За вирощування високих урожаїв зернових і технічних культур, зокрема бавовнику та успішний розвиток тваринництва колгосп ім. Сталіна був учасником ВСГВ 1939 року.
До 1941 року в артілях села завдяки щорічному посиленню механізованої допомоги з боку МТС, що на цей час вже мала 88 тракторів і понад 30 комбайнів, у рільництві тракторами й комбайнами оброблялось понад 80 проц. ріллі.
Підвищення врожайності та зростання продуктивності тваринництва забезпечили збільшення колгоспних прибутків, які за три передвоєнні роки подвоїлись і 1940 року дорівнювали близько 1 млн. крб. Відповідно збагатився й колгоспний трудодень, що того року становив 2—3 кг хліба і 1,5—3 крб. грошима.
Маслозавод, що почав діяти ще в 20-х роках, щодоби виробляв понад 1 тонну тваринного масла. Працювала також олійниця.
В колективній праці виростали нові люди, виховані Комуністичною партією. Птахар І. В. Колодій за високі трудові досягнення нагороджений медаллю «За трудову відзнаку», був учасником ВСГВ. Учасниками виставки були також ланкова бавовнярської ланки Л. С. Головльова, механізатори МТС К. 3. Стойков, П. О. Стрюков, Н. Т. Перепелиця та інші.
Відчутні зміни відбулися в культурі й побуті нововасилівців. Селяни будували школу-десятирічку, в колгоспах виростали просторі громадські споруди. Змінився і зовнішній вигляд села. Поступово зникали саманні хати. На їх місці з’являлися добротні кам’яні будинки. Нововасилівка була електрифікована та радіофікована. На початку 30-х років у селі, що стало районним центром, побудували електростанцію потужністю 100 квт, яка працювала на місцевому паливі — газі. Багато уваги приділялось благоустрою села. Повсюдно були споруджені тротуари, подекуди з твердим покриттям. Молодь посадила парк, розбила сквери і квітники.
Підвищився добробут людей, зросла їх купівельна спроможність. До послуг нововасилівців було 5 крамниць. Люди купували велосипеди, радіоприймачі, патефони. Вони краще одягалися, добре харчувалися. У цей період стала до ладу лікарня на 30 ліжок, в якій працювали три лікарі та понад 15 чоловік молодшого медичного персоналу.
До 1937 року у Нововасилівці була ліквідована неписьменність. В селищі працювало чотири школи, в т. ч. з 1931 року — середня. У 1940 році стало до ладу нове приміщення школи-десятирічки, яку відвідували понад 800 дітей. їх навчали й виховували 30 учителів. Добра слава йшла про педагогів подружжя С. С. та О. 3. Кабанцових, М. М. Павленко, Т. І. Бутенка.
Починаючи з 1936 року, в селі працювала дитяча технічна станція. Протягом 1939/40 навчального року станція підготувала 20 юних натуралістів, які стали учасниками ВСГВ. Серед них — учениця 8-го класу Л. Пеліпас, занесена в Книгу пошани виставки.
В тридцятих роках значно пожвавилося культурне життя села. До послуг трудівників було кілька колгоспних клубів, кінотеатр на 150 місць. Великою популярністю користувалися драматичний і хоровий колективи райсільбуду, які не раз виступали на обласних оглядах художньої самодіяльності. Значну роботу проводила культсекція Нововасилівської сільської Ради, яка організовувала вечори художнього читання, лекції та доповіді.
Культурно-освітню роботу розгорнула і Нововасилівська бібліотека, що мала на початку 1941 року 15 тис. томів.
Нове життя, виховна робота парторганізацій зумовили масовий відхід трудящих від релігійних сект. Партійні та громадські організації Нововасилівки провадили велику роботу по патріотичному вихованню трудящих.
Високий патріотизм і відданість ленінській партії виявили трудящі Нововасилівки в роки Великої Вітчизняної війни. У перші дні пішли на фронт понад 1 тис. жителів села. Влилася в діючу армію більша частина комуністів та комсомольців. Для потреб армії були мобілізовані автомашини, трактори. Трудящі працювали, не покладаючи рук, щоб забезпечити всім необхідним Червону Армію. Вони зібрали всі колоскові, розрахувалися хлібом з державою. Коли фронт наблизився, колгоспники евакуювали майно, худобу і техніку в глибокий тил. Були вивезені трактори, сівалки, плуги, значна частина худоби. Люди працювали на спорудженні протитанкових ровів і траншей.
6 жовтня 1941 року під натиском переважаючих сил ворога підрозділи Червоної Армії, які обороняли Нововасилівку, відступили. Почалися чорні дні фашистської окупації. Гітлерівці силою насаджували свій «новий порядок». Всіма справами вершили воєнна комендатура та жандармерія. Старостами і поліцаями стали репресовані в минулому куркулі. Навчання в школах припинилося. Підняли голови ватажки молоканської та баптистської сект, які робили все, щоб підірвати віру людей в перемогу Червоної Армії. Кінотеатр і клуб були перетворені в молитовні будинки. Книги в бібліотеках знищені. Силою зброї окупанти примушували людей працювати у т. зв. общинах, створених на базі колгоспів.
Та населення не підкорялося гітлерівцям, чинило опір їхнім заходам. У селі розгорнули діяльність патріотичні групи, які розповсюджували листівки, провадили політичну агітацію. Весною 1942 року більшість членів підпільної групи, сформованої райкомом партії, була заарештована і вивезена до Мелітополя. Тут після звірячих катувань і допитів були страчені М. В. Тамбовцев, колишній учасник громадянської війни, радянський активіст П. Є. Юрченко та інші. Деякі патріоти врятувалися і, перейшовши лінію фронту, влилися в ряди Червоної Армії.
На околиці Нововасилівки часто ночами збиралася молодь, читала знайдені радянські листівки, зведення Радянського інформбюро, а також патріотичні вірші комсомольця П. В. Попова. У чорні години фашистської окупації, коли за найменшу підозру можна було чекати смертного вироку, патріот закликав: «Народе мій! Вітчизно! Повстань, піднімися. Ланцюг окупантів в боях розірви!».
Розстріли й катування супроводжували кожний крок фашистів. Від їх рук загинули 1942 року комуніст М. Ф. Димитров, комсомолка Г. С. Стоянова. За час окупації було страчено понад 100 жителів села. 200 чоловік примусово вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Особливо лютували фашистські недолюдки, коли фронт почав наближатися до Нововасилівки. Вони вивезли всю худобу, багато різного майна. Гітлерівці спалили 700 житлових будинків, 5 млинів, маслозавод і олійницю; електростанцію, МТС, районну лікарню, амбулаторію, п’ять шкіл і інші споруди.
19 вересня 1943 року частини 28-ї армії Південного фронту, якою командував генерал-лейтенант В. Ф. Герасименко, визволили Нововасилівку від фашистських окупантів. У боях за село смертю героїв загинуло 251 чоловік. Вони поховані в трьох братських могилах, на яких встановлені пам’ятники.
Хоробро билися на різних фронтах понад 1100 воїнів з Нововасилівки, більш як 350 з них віддали своє життя за Батьківщину. Серед полеглих багато комуністів, зокрема секретар партійної організації Нововасилівської МТС П. Я. Городов, голова райспоживспілки І. Д. Пасков. У боях під Ленінградом загинув командир мінометної роти М. І. Степанов, у ворожому тилу при виконанні бойового завдання — радянська розвідниця Н. Ф. Долгова. Трудящі свято шанують пам’ять героїв.
1965 року в центрі селища споруджено пам’ятник, на якому викарбувані імена загиблих односельців.
Понад 500 нововасилівців нагороджені бойовими орденами та медалями. І. П. Кузьменкові присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Великий подвиг він здійснив у бою на берегах Вісли. Артилерійська батарея, якою він командував, забезпечила захоплення нашою піхотою плацдарму на західному березі річки. У цьому бою артилеристи знищили ворожий мінометний підрозділ, гармату, два кулемети і роту фашистів. У найскрутнішу хвилину бою офіцер Кузьменко викликав на себе вогонь наших батарей, щоб ворог не захопив плацдарм.
Важким був період після визволення села. Загальні збитки, завдані Нововасилівці гітлерівцями, становили 78,8 млн. карбованців. Наприкінці 1943 року на все село було 26 голів великої рогатої худоби, 65 коней, в т. ч. тільки 47 робочих. Зібравши зерно по дворах, колгоспники засіяли понад 200 га озимини. Зимою почали надходити до місцевої МТС з евакуації техніка, а в колгоспи — худоба. Зі східних районів, зокрема Омської області та республік Середньої Азії, до Ново-василівки надійшло 50 корів і 200 овець.
В авангарді відбудовників ішли комуністи. В перші місяці після визволення відновили свою діяльність райком КП(б)У та виконком районної Ради. Парторганізація Нововасилівки налічувала тоді 30 комуністів. Одним з перших завдань, які вирішувала парторганізація селища, виконком Ради, було відродження колгоспів, налагодження роботи промислових підприємств, шкіл, культурно-освітніх і медичних закладів. З чотирьох довоєнних сільгоспартілей було створено три: ім. Ілліча, ім. Сталіна, ім. Калініна. На початку 1944 року райком партії рекомендував головою правління колгоспу ім. Ілліча комуністку І. І. Медведеву. Гаряче взялася вона за нелегку справу. Колгосп вчасно впорався з весняними роботами, виконавши план посіву ярових на 120 проц., і зібрав 1944 року непоганий урожай хліба.
Одночасно відроджувалися й інші артілі. Колгоспники Нововасилівки подавали велику допомогу наступаючій Червоній Армії. Протягом 1943—1944 років вони здали до фонду оборони понад 10 тис. цнт хліба. Активно проходили передплата на воєнну позику та збирання коштів серед населення на будівництво бойових літаків.
З переможним завершенням Великої Вітчизняної війни до села повернулися сотні демобілізованих воїнів, і справи колгоспні пішли веселіше. Вже 1945 року було освоєно понад 60 проц. посівних площ. Через несвоєчасний обробіток грунту врожайність зернових і бобових культур була ще низькою, не перевищувала 5—6 цнт. Але поголів’я худоби значно зросло. На фермах колгоспів вже було 211 голів великої рогатої худоби.
Протягом першої повоєнної п’ятирічки (1946—1950) трудівники села завдяки все зростаючій допомозі держави кредитами, посівним матеріалом, технікою добилися зміцнення економіки колгоспів, які наприкінці 1952 року об’єдналися в одну артіль ім. Калініна, що мала 12 462 га землі.
Партія й уряд вжили ряд важливих заходів, спрямованих на піднесення сільськогосподарського виробництва. На кінець другої повоєнної п’ятирічки (1955 р.) колгоспники зібрали по 15 цнт зернових з га. В господарстві було 764 голови великої рогатої худоби. Прибутки артілі на цей час збільшилися у 4,3 раза. Протягом наступних років господарство не знижувало f темпів свого розвитку. 1958 року, завдяки зрослій технічній озброєності, поліпшенню агротехніки рільництва в колгоспі ім. Калініна врожайність озимої пшениці досягла 21 цнт, а основної технічної культури — соняшнику — 15,5 цнт з га. Значного розвитку набуло громадське тваринництво. У 1958 році стадо великої рогатої худоби налічувало близько 1,3 тис. голів.
Самовіддану працю трудівників Нововасилівки відзначено високими урядовими нагородами. Два чоловіка були удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора, п’ять — ордена «Знак Пошани».
У роки семирічки, а особливо поточної п’ятирічки, артіль ім. Калініна економічно зміцнювалась. Цьому у вирішальній мірі сприяли постанови партії про поліпшення керівництва сільським господарством, оснащення артілі новітньою технікою, постійна турбота про кадри, підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію та ряд інших заходів. З 1961 року колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби та свиней; розширено посіви технічних культур. Тому площі під зерновими дещо зменшилися — з 4202 га у 1958 році до 3686 га у 1965 році. Незважаючи на це, валовий збір зерна збільшився і 1965 року становив 71,1 тис. цнт, з них 27,2 тис. цнт озимої пшениці було продано державі. Колгоспники зібрали зернових по 19,3 цнт з гектара.
Батьківщина відзначила ударну працю нововасилівських хліборобів і тваринників. 1966 року орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено бригадира М. В. Алексеева та ланкового механізованої ланки В. Л. Соснова, який виростив без застосування ручної праці по 36,8 цнт кукурудзи (на зерно) на площі 110 га, Т. Т. Вихляєв, який очолює колгосп з 1959 року, та ланкова К. П. Коваленко удостоєні ордена «Знак Пошани».
Трудовими досягненнями відзначені роки поточної п’ятирічки. Середній урожай зернових у колгоспі протягом 1966—1969 років становив 21 цнт з га. У 1967— 1968 рр. артіль збирала по 27—28 цнт озимої пшениці на кожному гектарі. 1969 року, незважаючи на «чорні бурі», артіль зібрала по 23 цнт зернових з га, а рільнича бригада В. Л. Соснова — по 31,6 цнт озимої пшениці з га. Державі продано 5,4 тис. тонн пшениці. Значно підвищилася продуктивність тваринництва. 1969 року артіль мала понад 5 тис. голів великої рогатої худоби.
Успіхів у розвитку і зміцненні економіки артіль ім. Калініна досягла завдяки високій технічній озброєності, забезпеченню необхідними кадрами механізаторів та спеціалістів сільського господарства. 1969 року колгосп мав 53 трактори, 18 зернових комбайнів, 34 автомашини. В артілі працювали близько 200 механізаторів та 20 спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою.
Трудові зусилля колгоспників, їх соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань п’ятирічки, за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна спрямовує партійна організація артілі, яка 1969 року об’єднувала 70 комуністів. Активну участь в її роботі беруть ветерани колгоспу, серед них — комуніст, учасник боїв за Радянську владу, персональний пенсіонер В. В. Колодій. Бойовою помічницею комуністів є комсомольська організація колгоспу, яка об’єднує 50 юнаків і дівчат. Це — переважно механізатори й тваринники.
Близько 160 фахівців і механізаторів колгоспу є членами профспілки, яка зосереджує свою увагу на підвищенні культури землеробства, вивченні й використанні передового досвіду.
1961 року створено нововасилівське відділення «Сільгосптехніки», у ньому працюють висококваліфіковані трудівники — механізатори, які показують зразки праці, перевиконують виробничі плани.
Немалі зрушення сталися в розвиткові місцевої промисловості. Відразу ж після війни став до ладу завод продовольчих товарів. З року в рік зростала його потужність. Трудящим Нововасилівки він постачає олію, борошно, хлібобулочні вироби, безалкогольні напої. Успішно працюють також маслозавод, комбінат комунальних підприємств, міжколгоспне будівельне об’єднання. З 1962 року Нововасилівка одержує струм від державної енергосистеми, що позитивно позначилося на підвищенні рівня механізації сільськогосподарських робіт, поліпшенні культурно-побутових умов населення тощо.
Невпізнанною стала Нововасилівка за післявоєнний час. Селище забудовується за генеральним планом, впорядковується, розширюється. За післявоєнні роки близько 1000 трудящих Нововасилівки справили новосілля. З’явилось 16 будинків державного житлового фонду, чотири з них двоповерхові. Споруджено водогін протяжністю понад 12 км, а також насосну станцію з водонапірною баштою. Чепурні будинки, рівні, широкі вулиці потопають у зелені декоративних дерев і кущів. Починаючи з 1960 року у селищі забруковано 7 км вулиць, 8 тис. погонних метрів тротуарів, закладено парк та кілька скверів. Тільки артіль ім. Калініна у роки поточної п’ятирічки спорудила будинок тваринника, в якому є червоний куток, їдальня, крамниця, душова, кімнати для відпочинку людей, а також приміщення крамниці, фельдшерсько-акушерського пункту, трьох дитячих ясел тощо.
З року в рік поліпшується добробут трудящих. Середньомісячний заробіток колгоспника у 1968 році зріс до 105 крб., а тваринників і механізаторів — до 120 крб. У Нововасилівці є 11 крамниць. їх річний товарооборот у 1968 році перевершив 1.5 млн. крб. У багатьох будинках колгоспників, робітників і сільської інтелігенції встановлені газові плити, є пральні машини, холодильники.
У двоповерховому красивому приміщенні розташувалися поліклініка, лікувальні кабінети, лікарня на 180 ліжок. Крім того, відкрито 4 медичні пункти. 1969 року у селищі працювали 25 лікарів, 60 медичних працівників з середньою освітою. Найменші мешканці виховуються в дитячому комбінаті та в 5 дитяслах. Щороку близько 60 колгоспників артілі ім. Калініна відпочивають у здравницях країни, понад 50 — у колгоспному будинку відпочинку. Діти проводять літні канікули в піонерських таборах, розташованих на березі Азовського моря.
За роки Радянської влади, особливо у післявоєнний час, у Нововасилівці сталися визначні зміни в галузі освіти і культури. У 1969/70 навчальному році в селі працювали середні — масова та вечірня школи, а також восьмирічна і чотири початкові, в яких 58 вчителів навчали і виховували понад 1 тис. дітей. 50 дітей відвідують дитячу спортивну школу. Юні ленінці мають добре обладнаний будинок піонерів. 1969 року в селищі понад 100 фахівців мали вищу, а переважна більшість населення — середню та незакінчену середню освіту.
До послуг трудящих п’ять клубів, у яких одночасно можуть розміститися 790 чоловік, та будинок культури на 240 місць. У 1962 році відчинив двері широкоекранний кінотеатр на 450 місць. Доброю славою користуються місцеві аматори сцени. В селищі 1969 року працювало 6 гуртків художньої самодіяльності, виступають мистецькі колективи міст. Тільки в 1967—1969 рр. тут побували митці Запорізької, Житомирської і Пензенської філармоній, Київського естрадного ансамблю, Воронезького драматичного театру ім. Кольцова.
У двох бібліотеках селища 1969 року було 72 тис. томів. Щороку читачі одержують тут 100—110 тисяч книг. Працівники бібліотек влаштовують читацькі конференції, диспути, книжкові виставки. На фермах, у польових таборах створені спеціальні книгопересувки. Є бібліотеки і в школах.
У життя і побут села міцно ввійшли нові радянські звичаї та обряди. Цікаво проходять свято врожаю, День механізатора, День тваринника, урочиста реєстрація шлюбів, реєстрація новонароджених, проводи юнаків на службу до Радянської Армії. Формування матеріалістичного світогляду, підвищення культурного рівня, посилення атеїстичної пропаганди зумовили відхід віруючих від релігії. Активну атеїстичну роботу проводять педагоги шкіл, особливо заслужений вчитель школи УРСР Д. Л. Островський.
Велику роль в усіх галузях життя відіграє селищна Рада. До її складу трудящі обрали своїх кращих представників. При Раді працюють постійні комісії: сільськогосподарська, по благоустрою, народній освіті, охороні здоров’я, торгівлі та побуту. Навколо них згуртувався великий громадський актив.
Нововасилівка у нинішній п’ятирічці виходить на нові рубежі, накреслені XXIII з’їздом КПРС. Її трудівники гідно несуть трудову вахту на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Стрімкий зліт селища. Прекрасне його сьогодні, ще більш захоплююче майбутнє.
Г. В. КАНІБОЛОЦЬКИЙ, А. С. СТАВНИЧИЙ