Приазовське, Приазовський район, Запорізька область
Приазовське (до 1935 р.— Покровка Друга) — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване за 135 км від Запоріжжя на автошляху Ростов—Одеса—Рені. До найближчої залізничної станції Мелітополь Придніпровської залізниці 26 км. Населення 5,7 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Білорічанське, Вишневе, Гамівка, Новоіванівка і Таврійське.
Приазовське — центр району, площа якого 1,9 тис. кв. км, населення — 42,2 тис. чоловік (у т. ч. міського — 9,4 тис., сільського — 32,8 тис.). В районі 58 населених пунктів, підпорядкованих 2 селищним і 13 сільським Радам; 24 колгоспи, 2 радгоспи, 145,5 тис. га орної землі; 6 підприємств, 3 будівельні організації, 53 школи, 44 будинки культури і клуби.
До III ст. н. е. у навколишніх степах кочували скіфи, про що свідчать знайдені у селищі скіфські бляхи IV—III ст. дон. е. Пізніше і до середини XIX ст. на місці сучасного Приазовського були ногайські аули Ессабей — 2, Аккую і Шуют Джурет. Після переселення ногайців до Туреччини сюди 1860 року прибуло близько 80 сімей державних селян з Андріївни Бердянського повіту. Вони й поклали початок Покровці Другій. До осені того року кількість переселенців збільшилася за рахунок малоземельних селян, які прибули сюди з різних місць. Усім їм було нарізано на ревізьку душу по 6 десятин орної землі, крім присадибної, та по 3 десятини толоки. У 1861 році до села прибули ще 80 сімей переселенців з Тамбовської та Чернігівської губерній. їм, як і першопоселенцям, було нарізано однакову кількість орної землі та толоки. В тому ж і в 1862 рр. сюди почали прибувати колишні кріпаки з Чернігівської, Полтавської, Харківської, Курської. Тамбовської та інших губерній. Село назвали Покровкою, але на відміну від Покровки, що вже існувала в повіті, воно стало зватися Покровкою Другою.
Закріплена за общиною земля (11,7 тис. десятин) періодично переділялася. До 1878 року її ділили лише на 908 ревізьких душ (згідно X перепису 1858 року), хоч насправді чоловічого населення в селі було вдвічі більше. Між селянами весь час точилися суперечки про те, як ділити землю, і лише 23 липня 1878 року сільська сходка вирішила ділити на наявні душі чоловічої статі по 6,5 десятини вже з толокою.
Село швидко зростало за рахунок природного приросту населення та нових переселенців, і земельні наділи подрібнювалися. Тому сільська община в середині 80-х років XIX ст. взяла з торгів в оренду кілька великих державних ділянок землі (загальною площею понад 2 тис. десятин), і при черговому переділі додала на душу ще по 1 десятині. Отже середній земельний наділ на наявну чоловічу душу у 1884 році становив 7,5 десятини з присадибною ділянкою.
Через 6 років після поселення селяни викуповували землю в казни. Платили вони за десятину по 1,3 крб. з розстрочкою на 49 років. Разом з державними, губернськими, земськими, мирськими та іншими податками, з кожної ревізької душі брали по 16,5 крб. за рік.
Протягом кількох пореформених років віками незаймані степи навколо села були розорані. Покровка Друга в ці роки швидко зростала і незабаром стала одним з великих волосних центрів Бердянського повіту. За переписом 1886 року тут налічувалося 582 двори, проживало 3,6 тис. населення. 90 дворів — 450 жителів — торговці, ремісники та ін. не були членами сільської общини, тому не мали надільної землі. У селі працював цегельний завод, десять вітряків, поштова станція, 9 крамниць промислових і продуктових товарів та 7 шинків; регулярно, два рази на рік, відбувалися ярмарки. Хліб та інші сільськогосподарські продукти вивозилися заможними селянами для продажу в Мелітополь, Цареводарівку (нині Ботєве), у Бердянськ, звідки експортувалися за кордон. За майновим станом склад населення був неоднорідним. З 492 дворів 19 не мали посівів, 28 — засівали по 5 десятин, 116 господарств — від 5 до 10 десятин, отже, 34 проц. дворів, що мали близько 10 десятин надільної землі кожний, половину якої здавали в оренду, становили бідняцьку групу. Дві третини з них не мали корів, тягла й інвентаря, землю обробляли супрягою, чи наймом вже після того, як з польовими роботами управилися заможні селяни. Середняки (близько 40 проц.) теж здавали частину землі в оренду або вдавалися до супряги і найму. Частина їх розорялася й поповнювала ряди сільської бідноти.
Верховодили в селі куркулі. їх налічувалося 132 господарства, 5 господарств з них — крім надільної землі — володіли ще й 550 десятинами купленої. Вони мали багато робочої худоби, плуги, букери, косарки, жниварки; використовували робочу силу— близько 100 наймитів.
Село й далі зростало й наприкінці XIX ст. вже мало понад 800 дворів. Поглибилось класове розшарування. Із загальної кількості господарств 180 були бідняцькими, 350 — середняцькими, 280 — куркульськими. Багатії засівали від 40 до 300 десятин кожен. На початку XX ст. вони скупили й орендували велику кількість общинної землі, широко застосовуючи кінні та парові молотарки, локомобілі та інші сільськогосподарські машини. Наймитів-односельчан вони експлуатували протягом усього року, а під час весняних і осінніх польових робіт наймали, крім того, сезонних робітників, заробітна плата яких не перевищувала 10 крб. на місяць. (Для порівняння варто відзначити, що середня заробітна плата робітника-металіста на початку XX ст. становила 28,4 крб. на місяць).
Під час столипінської аграрної реформи понад 100 бідняцьких дворів продали свої наділи. Частина селян виїхала до промислових міст, поповнивши лави робітників, інші переселилися до Сибіру. Куркулі, широко використовуючи допомогу і підтримку т. зв. Селянського земельного банку і повітової землевпорядної комісії, скуповували землю і так розбагатіли, що за розмірами землекористування, кількістю техніки і експлуатованої робочої сили наближались до поміщиків — власників економій.
Перед початком першої світовоі війни Покровка Друга була великим селом, що мало 903 двори, де проживало 7,3 тис. чоловік. Але воно було непривабливим, забудовувалося без плану. Криві вулички влітку потопали в пилюці, а весною та восени — в непролазній грязі. Тільки куркульські будинки були здебільшого кам’яні, криті залізом або черепицею. Більшість сільських будівель становили бідняцькі хати-мазанки. В центрі села височіла церква і поряд півтора десятка крамниць, шинків.
Дільнична лікарня у Покровці Другій відкрилася лише на початку XX ст. і мала 23 ліжка. Тут працював лікар, два фельдшери і акушерка. Вони обслуговували 8 населених пунктів.
Майже до кінця XIX ст. в Покровці Другій існували дві початкові школи — церковнопарафіяльна та однокласна земська, в яких у 1886/87 навчальному році навчалося 103 хлопчики і 10 дівчаток. У 1907—1912 рр. у селі відкрилися ще три початкові земські школи (в т. ч. двокласна), але вони охоплювали лише 45 проц. дітей шкільного віку, з яких тільки шоста частина закінчувала навчання. Напередодні першої світової війни 40 проц. чоловіків і 90 проц. жінок села були неписьменнними.
Новим лихом для селян Покровки Другої, особливо бідноти, стала перша світова війна. Майже половину працездатних чоловіків було взято до царської армії, в результаті чого близько третини господарств залишились без годувальників. Масові реквізиції коней, волів для армії позбавили більшість господарств тягла. Посівні площі в селі зменшилися на 25 проц., зменшився й обсяг виробництва пшениці, ячменю. Життєвий рівень селян катастрофічно падав.
Жителі Покровки Другої з великою радістю зустріли звістку про перемогу збройного Жовтневого повстання у Петрограді, ленінські Декрети про мир і землю. На заклик більшовиків Бердянська вони активно включились у боротьбу за перемогу влади Рад.
У Жовтневому збройному повстанні у Петрограді брав участь приазовець Ф. К. Антипенко. В той час він служив кочегаром на лінкорі «Імператор Павло І» і разом з частиною особового складу корабля 25 жовтня штурмував Зимовий. На початку січня 1918 року в Покровці Другій встановилась Радянська влада. Обрані волосна і сільська Ради організували збирання і відправку хліба робітникам Москви і Петрограда, набір добровольців до Червоної Армії та розподіл землі згідно ленінського Декрету про землю. Але мирне будівництво тривало недовго. Наприкінці квітня 1918 року Покровку Другу захопили дроздовці. Пограбувавши село, вони вирушили на Ногайськ. Незабаром село захопили австро-німецькі війська й гайдамаки. Понад півроку окупанти грабували селян. Радянська влада була відновлена в листопаді, але не надовго. В січні 1919 року його захопили білогвардійці з корпусу генерала Тілло. У другій половині березня частини 2-ї бригади Першої Задніпровської радянської дивізії вибили з Покровки Другої білогвардійців. До першого полку цієї бригади, що пізніше називався особливим Кримським радянським полком, влилося багато жителів села.
За допомогою представників політвідділу бригади у Покровці Другій утворився волосний ревком, який проводив мобілізацію селян до Червоної Армії, займався виконанням продрозверстки. Дальшому розгортанню радянського будівництва перешкодили денікінці, які в червні 1919 року захопили село. Знову розпочався білий терор. Трудове населення Покровки Другої всіляко ухилялося від мобілізацій у денікінську армію. А як тільки в районі Другопокровської та інших волостей Бердянського повіту розгорнув дії партизанський загін Г. 3. Голика, чимало жителів села пішло в партизани. Серед них — П. 3. Ковальов, М. П. Данченко, Я. Т. Самохвалов (розстріляний білогвардійцями) та інші.
2 січня 1920 року частини 8-ї Червоної козачої дивізії вибили денікінців з Покровки Другої. Трудове селянство з радістю зустріло визволителів. 5 січня 1920 року відбулися загальні збори жителів села, на яких вони затвердили волосний і сільський революційний комітети. Ревкоми спрямовували зусилля активістів на зміцнення революційного порядку в селі і організацію допомоги Червоній Армії, якій посилали нових бійців, а також продовольство. Ревкоми вирішували питання народної освіти, охорони здоров’я. В березні того ж року було створено відділ народної освіти, а трохи пізніше представники ревкомів на своїх зборах затвердили склад волревкому, сформували волвійськкомат, обрали кандидатів у народні судді та народні засідателі. Але головним питанням залишилось постачання продовольством бійців Червоної Армії. 8 квітня 1920 року Другопокровський волревком повідомляв Бердянський повітовий ревком про виконання цього завдання. Тоді ж в селі був створений партійний осередок, один з перших в селах Приазовья. Першими комуністами в Покровці Другій стали бідняки К. І. Прокопов, П. К. Коноваленко і Г. А. Федорець (командир Червоної Армії в роки громадянської війни).
У липні 1920 року Приазовья захопили війська Врангеля.
В другій половині жовтня 1920 року почався наступ військ Південного фронту під командуванням М. В. Фрунзе. 30 жовтня частини 2-ї бригади 5-ї кавдивізії 13-ї армії назавжди визволили Покровку Другу від білогвардійців.
Другопокровський волревком, до складу якого ввійшли Є. Самохвалов — голова, Ф. Астахов — заступник голови і військовий комісар, С. Блинов — завідуючий земвідділом, В. Проскурня та М. Курочкін, ухвалив організувати в усіх населених пунктах волості комітети незаможних селян та, в зв’язку з посиленням бандитизму, зміцнити міліцію. Волосний КНС очолив селянин комуніст К. І. Прокопов.
Для зміцнення Радянської влади та викорінення бандитизму створено Другопокровський компактний район з центром у Покровці Другій і районну Надзвичайну нараду в складі представників Бердянської повітової Надзвичайної наради, командира одного з полків 30-ї Іркутської дивізії, що тут перебував, а також голів парт-осередку, волревкому та волкомнезаму. З місцевих активістів організовано загін самооборони. До осені 1921 року з бандитизмом було покінчено остаточно.
На початку 1921 року Другопокровська волость була виділена з Бердянського повіту і ввійшла до складу Мелітопольського повіту Олександрівської губернії. Партосередок, до якого входили 7 членів партії, мав великий вплив на економічне життя села і волості, на роботу комнезаму.
Земельна комісія волвиконкому разом з КНС наділила селян землею з розрахунку по 2 десятини на кожного члена сім’ї. Комнезам конфіскував хлібні надлишки у куркулів, а також тяглову силу та сільськогосподарський реманент на користь бідняків. У лютому 1921 року волвиконком і КНС вирішили питання про мобілізацію коштів і хліба робітникам Донбасу.
Велику роль у зміцненні Радянської влади у Покровці Другій відіграли також волосна, створена в червні 1921 року, та сільська робітничо-селянські інспекції.
Нелегкими виявилися перші кроки у відбудові господарства села. Не вистачало робочої худоби, сільськогосподарського реманенту. Другопокровський прокатний пункт, створений на базі сільськогосподарського кредитного товариства, на початку 1921 року мав у своєму розпорядженні лише 4 букери, 6 плугів, трієр, 3 борони та невелику кількість іншого знаряддя. Ремонтні майстерні і сільські кузні потребували палива, металу, мастил для коліс тощо. Зацікавленість селянства в розвитку свого господарства дещо сковувала політика «воєнного комунізму». Тому рішення X з’їзду партії про перехід до непу і заміну продрозверстки продподатком селяни Покровки Другої зустріли з великим задоволенням.
Не припинялася боротьба з куркульським саботажем. У березні 1921 року визнано нетрудовими і націоналізовано великі господарства глитаїв.
На початку 20-х років у Покровці Другій почали виникати сільськогосподарські артілі. Але посуха 1921 року і спричинений нею голод призвели до загального занепаду господарства села, де голодувало 90 проц. жителів. Партосередок, KHG, волосна і сільська Ради, комсомольці організували допомогу голодуючим, насамперед вони влаштували громадське харчування для дітей. 8 лютого 1923 року безпартійна волосна конференція вітала рішення з’їзду Рад про об’єднання республік. «…Ми ще міцніше триматимемо прапор боротьби проти капіталу…, — заявили учасники конференції — представники численних національностей Приазов’я.— Ми всі як один будемо боротися за відбудову сільського господарства і зміцнення Радянської влади на місцях».
Весною 1923 року Покровка Друга стала центром новоствореного Другопокровського району, що увійшов до складу Мелітопольського округу Катеринославської губернії. Органи радянської влади виявили піклування про здоров’я трудящих. Уже з 1921 року у Покровці Другій працювали амбулаторія та лікарня. Кваліфіковану медичну допомогу хворим подавали лікар, фельдшер та молодші медичні працівники.
Партосередок і сільрада розгорнули освітню і культурно-виховну роботу. У 1924/25 навчальному році у трьох сільських школах 11 учителів навчали 236 учнів. Дорослі відвідували гуртки по ліквідації неписьменності. Крім відкритого комсомольцями ще 1921 року сільбуду, двох хат-читалень і невеликої бібліотеки з 1924 року почав працювати районний сільбуд, який керував роботою сільських будинків.
Успішне запровадження в життя нової економічної політики, перетворення Покровки Другої на районний центр сприяли дальшому розвиткові торгівлі. В перші роки непу в селі відкрилось близько 20 крамниць, 3 рази на тиждень — в неділю, середу і п’ятницю — збиралися великі базари, а з 10 по 12 жовтня кожного року — ярмарки. На базарах, крім збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів тут можна було придбати промислові товари.
На кінець непу в Покровці Другій розширились посівні площі, збільшився обсяг виробництва.
Після XV з’їзду партії комуністи повели серед селян широку роз’яснювальну роботу про переваги колективного господарювання над одноосібним. Це дало позитивні наслідки. 1928 року в Покровці Другій організувався перший в селі ТСОЗ, головою якого став комуніст М. І. Шеренін. До кінця 1929 року в селі діяло чотири ТСОЗи і дві сільгоспартілі. Але особливо швидкими темпами колективізація проходила в першій половині 1930 року, коли в колгоспи суцільною масою пішли не тільки бідняки, а й середняки. У Покровці Другій організувалося 6 колгоспів: «Прогрес», «Гігант», «Шлях до соціалізму» та інші, які об’єднали близько 80 проц. дворів. До кінця 1930 року усі господарства в селі були колективізовані.
Колгоспне будівництво в перший свій період зустрічалося зі значними труднощами. Економіка артілей була ще слабкою. Не вистачало тягла і сільськогосподарського реманенту. Селяни не мали досвіду колективного господарювання. Заважала зрівнялівка у розподілі прибутків між членами сільгоспартілей, слабка трудова дисципліна.
В селі знайшлися сили, здатні подолати труднощі, перебороти відчайдушний опір куркулів та індивідуалістичні тенденції селянства. Визначну роль у цьому відіграли комуністи-двадцятип’ятитисячники — посланці робітничого класу Донбасу А. І. Пручковський, П. М. Грешников, А. Г. Носикова. Справжніми колгоспними ватажками, активними провідниками політики партії показали себе в цей період голова першого в селі ТСОЗу М. І. Шеренін, голова районного комітету незаможників К. І. Прокопов, голова районного земельного відділу П. К. Коноваленко, голова першого колгоспу у Покровці Другій Г. А. Федорець та ще багато активістів колгоспного руху.
Важливим фактором організаційно-господарського зміцнення колгоспів було утворення 1 жовтня 1930 року Другопокровської МТС, якій спочатку було передано 26 тракторів, 4 комбайни та іншу сільськогосподарську техніку. 1933 року при МТС розгорнув роботу політвідділ. З того часу МТС стала центром не тільки господарсько-технічного, а й організаційно-політичного керівництва колгоспами. 1939 року МТС мала вже 115 тракторів і 54 комбайни. Вона обслуговувала 17 колгоспів. Крім трактористів і комбайнерів тут працювали 8 агрономів, 5 інженерів і техніків.
Відзначаючи докорінні перетворення, що відбулися в усіх галузях економічного і суспільно-політичного життя села, ВУЦВК постановою від 31 липня 1935 року перейменував село Покровку Другу, яка вже тривалий час була центром При-азовського району, в село Приазовське.
Заспівувачами усіх добрих справ на селі були комуністи й комсомольці. Вони підтримали й очолили стахановський рух, спрямований на збільшення виробництва зерна, зростання продуктивності тваринництва. У жовтні 1936 року райком партії та райвиконком зробили перші підсумки цього руху, визначили переможців. Серед них — бригадир рільничої бригади колгоспу «Ударник» М. М. Мозговий, бригада якого виростила на площі 253 га пересічно по 18 цнт зернових з га, а на площі 50 га по 26 цнт озимої пшениці. Комбайнер МТС М.П. Слесь за 30 робочих днів зібрав хліб на площі 570 га, а його колега Г. П. Васильєв — за 28 робочих днів — з площі 715 га. Визначних успіхів добилися й інші трудівники МТС і колгоспів.
Самовіддана праця механізаторів гідно відзначена партією й урядом. Трактористи Д. Т. Матвеев та В. Ф. Пантов 1936 року першими в районі нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
У передвоєнні роки усі 6 колгоспів Приазовського домоглися чималих успіхів у своєму господарюванні. Колгосп «Прогрес» зібрав по 21,6 цнт зернових за га, «Шлях до соціалізму» — по 29,7 цнт. Помітного розвитку набуло тваринництво. 1940 року артіль «Прогрес» мала 4,7 тис. голів великої рогатої худоби, 1700 свиней, близько 2,5 тис. овець, понад 4,5 тис. штук птиці. Трудовим успіхам колгоспів Приазовського сприяло створення у більшості з них у 1939—1941 рр. партійних і комсомольських організацій, що стали застрільниками соціалістичного змагання та стахановського руху.
Зміцнення економіки артілей сприяло поліпшенню добробуту та культурного рівня життя трудящих. 1940 року колгоспи райцентру одержали 1,7 млн. крб. загального прибутку. Вартість трудодня становила 2,3 кг хліба, та 1,3—2 крб. грішми.
Протягом тридцятих років у селі з’явилась і місцева промисловість — тут працювали харчокомбінат, маслозавод, побутовий комбінат.
Відрадні зміни сталися в медичному обслуговуванні селян Приазовського за два радянські десятиліття. Безплатну кваліфіковану медичну допомогу одержували колгоспники в добре обладнаній амбулаторії та лікарні на 70 ліжок, працював пологовий будинок.
Небувалого злету досягла народна освіта. До 1937 року тут ліквідували неписьменність серед дорослих. Діти навчалися спочатку в десяти початкових школах, одна з яких ще 1925 року стала семирічною, а з 1936 — середньою, інша — семирічною. Працювали і сім початкових шкіл. Навчалося в них близько 2 тис. дітей.
Велику культурно-освітню роботу та науково-атеїстичну пропаганду провадили районний будинок культури і 3 колгоспні клуби, що разом могли розмістити близько 3 тис. глядачів. При клубах працювали хорові, драматичні, танцювальні та інші гуртки художньої самодіяльності. Кіно і радіо широко ввійшли в життя і побут села, наблизили до людей світ, розширили їх інформованість.
Значну допомогу партійній організації району в комуністичному вихованні трудящих подавала районна газета «Більшовик Приазов’я», що виходила з 1934 року тиражем 2 тис. примірників.
Люди, пізнавши радість письменності, потяглися до книги. У вільний від роботи час вони відвідували бібліотеки, що працювали при колгоспних клубах та районному будинку культури і налічували близько 20 тис. книг.
Понад 1,2 тис. приазовців у перші ж дні Великої Вітчизняної війни зі зброєю в руках пішли на фронт. їхні робочі місця зайняли жінки, старики та підлітки. У селі створено бойову дружину, що згодом була перетворена на загін народного ополчення, працювали курси медсестер г. Пізніше, з наближенням фронту, організовано Приазовський винищувальний батальйон, бійці якого засилалися в тил ворога. Матеріали їхньої розвідки були використані Червоною Армією 2.
Незважаючи на воєнний стан, збирання врожаю 1941 року пройшло організовано. Запаси колгоспного хліба, худоба, техніка МТС були або вчасно евакуйовані у східні райони країни, або передані військовим частинам. І коли 7 жовтня село окупували фашисти, вони не знайшли там того, на що сподівалися.
У Приазовській школі працював учителем В. Симоненко (підпільна кличка — Севастопольський). На уроках історії він виховував у своїх учнів ненависть до німецько-фашистських загарбників. Дізнавшись про це, гітлерівці заарештували його й по дорозі в поліцію вбили.
З 1942 року у Приазовському та в сусідніх селах діяла підпільна група під керівництвом Мурашова. До її складу входили Д. Мандрика, Є. Я. Моспан, О. Д. Вороніна, В. Носковський. Підпільники за завданням Мелітопольського партизанського загону провадили агітаційну роботу: розмножували і поширювали листівки, які інформували населення про успішні бойові дії Червоної Армії, закликали чинити опір. Близько двох років тривала окупація Приазовського. Гітлерівці під загрозою розстрілу вивезли в концтабори та на каторгу до Німеччини 150 чоловік, кілька десятків чоловік вони розстріляли.
Відступаючи, фашистські варвари проводили «тактику спустошеної землі», знищували все на шляху відступу. Село Приазовське майже повністю було спалене. Гітлерівці знищили електростанцію, МТС, 9 шкіл, лікарню, пошту, спалили 836 житлових будинків. За відмову евакуюватись фашистські кати схопили багато жителів села і готували над ними розправу, але цьому перешкодив стрімкий наступ радянських військ.
Село визволили 20 вересня 1943 року 664-й, 1175-й, 1179-й стрілецькі полки, 10-та гвардійська окрема протитанкова артилерійська бригада та інші частини.
В бою за Приазовське загинули смертю хоробрих 15 радянських офіцерів, 90 сержантів і солдатів.
У центрі села споруджено пам’ятник загиблим воїнам, на якому золотими літерами написані імена героїв-визволителів. Біля пам’ятника та на могилах воїнів не в’януть квіти.
Мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни приазовці. М. І. Фурманов один з перших у своїй військовій частині у боях за Донбас був нагороджений орденом Червоної Зірки. Такої ж нагороди удостоєний Л. Т. Лобода.
Натхнені великими перемогами Червоної Армії, мешканці села гаряче взялись за відбудову зруйнованого фашистами села і господарства колгоспів. Цю роботу довелося проводити в умовах небачених труднощів. Фашистські варвари завдали селу збитків на суму 355 млн. карбованців.
У перші ж дні після визволення відновили свою діяльність райком партії, райвиконком. Первинні партійні та комсомольські організації МТС і колгоспів мобілізували трудівників села на його відбудову.
Важкою була осінь 1943 року для колгоспників Приазовського. Копали землю лопатами, орали коровами, які уціліли. В МТС нашвидкуруч зібрали з деталей, викинутих у брухт, кілька тракторів. Завдяки героїчним зусиллям колгоспників восени 1943 — весною 1944 року засіяли близько 30 проц. посівних площ і зібрали всього по 5—8 цнт зернових і бобових культур. Все ж артілі змогли відправити понад план до фонду оборони 20 тис. пудів хліба 1. Одночасно з цим жителі ремонтували школи, виробничі приміщення, хати колгоспників. Відбудовні роботи значно прискорилися, коли наприкінці 1943 року у Приазовське почали надходити будівельні матеріали.
Завдяки братній допомозі колгоспів Російської Федерації та республік Середньої Азії наприкінці 1944 року в артілях райцентру було вже близько 400 голів великої рогатої худоби.
Значно прискорилась відбудова громадського господарства, коли до села повернулися фронтовики. Вони гаряче взялися за роботу. Кавалер трьох орденів Слави Я. К. Лайкін знову став будівельником, офіцери Ф. І. Дольніков, С. М. Кудар, B. І. Башкатов та інші пішли працювати на головні ділянки виробництва.
Боротьба за виконання першого повоєнного п’ятирічного плану, мобілізація колгоспників, робітників та інтелігенції на відбудову господарства становили в цей період основний зміст діяльності комуністів, які йшли в авангарді соціалістичного змагання. Зразки самовідданої праці показували механізатор В. Лазаренко, доярка І. С. Тихонська, тракторист В. Є. Родіонов — з артілі «Прогрес», секретар парторганізації колгоспу ім. Кірова М. П. Коробов, механізатори і рільники І. Г. Гомзиков, C. І. Попазов та інші.
За першу післявоєнну п’ятирічку колгоспи села відновили посівні площі і впорядкували сівозміни. Врожайність зернових і бобових з гектара на всіх площах посіву збільшилась до 10—14 цнт. Поголів’я великої рогатої худоби зросло втричі. Подвоїлися й колгоспні прибутки, які в 1950 році досягли 1,7 млн. карбованців.
За п’ятирічку значно поліпшилася технічна оснащеність колгоспного виробництва. В МТС було 80 тракторів, їх потужність зросла проти довоєнної з 1260 до 1850 кінських сил. Кількість комбайнів збільшилась до 40 і перевершила їхню довоєнну чисельність приблизно на 25 процентів.
Партійні організації здійснили ряд заходів, спрямованих на подальше організаційно-господарське зміцнення колгоспів. Насамперед протягом 1950—1951 рр. відбулося укрупнення сільгоспартілей. Замість шести економічно слабких в Приазовському утворилось три великі артілі — «Прогрес», ім. Кірова та «Гігант». За ними закріпили 18,9 тис. га землі.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС партійні організації провели значну організаційну і масово-політичну роботу. Її результати виявилися досить відчутними, зокрема, підвищилася продуктивність тваринництва. Протягом другої повоєнної п’ятирічки надій молока від кожної корови зріс удвічі. Кількість поголів’я корів майже потроїлась і досягла 700 голів. 1955 року у трьох колгоспах вродило по 13—15 цнт з га, зокрема, в артілі ім. Кірова кожен гектар ярої пшениці дав по 19,2 цнт зерна.
В наступні роки (1956—1958) економіка колгоспів і далі зміцнювалась. Урожайність зернових збільшилась до 18 цнт з га, а озимої пшениці — до 20. Певних успіхів добились колгоспи у розвиткові тваринництва.
Держава гідно відзначила плідну працю ударників села. За одержання високих урожаїв зернових культур і збільшення виробництва тваринницької продукції 1958 року 9 колгоспників нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Село незрівняно виросло, прикрасилось новими будинками житлового та культурно-побутового призначення, вулиці й тротуари його одягалися в асфальт. З травня 1957 року Приазовське — селище міського типу.
З великим трудовим і політичним піднесенням приазовці боролися за здійснення завдань семирічки (1959—1965 рр.). Незважаючи на часті посухи, а також труднощі, зумовлені недоліками в плануванні та економічному стимулюванні виробництва, вони добилися певних успіхів. Середньорічне виробництво важливих видів продукції у трьох колгоспах селища за 1961 —1965 рр. порівняно з 1956— 1960 рр. значно зросло, зокрема зернових на 115 проц. Важливу роль у розвитку господарства відіграла спеціалізація. Починаючи з 1962 року колгосп «Прогрес» став спеціалізуватись на відгодівлі великої рогатої худоби м’ясних порід, артіль ім. Кірова — на відгодівлі свиней. Лише колгосп «Гігант» залишився багатогалузевим господарством.
За самовіддану працю 1966 року ордена Леніна удостоєні бригадир комплексної бригади колгоспу «Гігант» В. А. Бакланов, ланкова артілі ім. Кірова К. І. Шеставіна, слюсар районного об’єднання «Сільгосптехніки» М. А. Душин. Орденами й медалями відзначені також голова колгоспу «Прогрес» Г. А. Дрокіна, скотар цього ж колгоспу І. І. Букрєєв, свинарка колгоспу ім. Кірова В. Г. Редько, доярка колгоспу «Гігант» Д. К. Бородіна та інші.
Підвищенню виробництва зернових і технічних культур сприяло зростання технічної оснащеності сільгоспартілей. У 1969 році на полях і фермах колгоспів селища працювали 30 тракторів, 27 зернових комбайнів, 53 вантажні автомобілі, багато інших машин і механізмів.
Визначну роль у піднесенні і зміцненні колгоспної економіки в роки поточної п’ятирічки відіграли рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України. Партійні організації артілей провели велику роботу по роз’ясненню цих рішень. Науково обгрунтована система ведення сільського господарства, підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію і матеріальна заінтересованість колгоспників в результатах своєї праці дали позитивні наслідки. Протягом трьох років (1966—1968) колгосп «Прогрес» збирав на всій площі посіву пересічно по 20,2 цнт зернових з гектара. Врожайність озимої пшениці по трьох артілях становила 1968 року 20—25 цнт з гектара. Наступного року, незважаючи на «чорні бурі», що змусило колгоспників пересівати озимі, господарства Приазовського зібрали небувалий у цих краях урожай — 14 тис. тонн хліба.
На полях і фермах колгоспів селища 1969 року працювали сотні рільників, тваринників, механізаторів. Своєю самовідданою працею вони забезпечили значне зростання економіки колгоспів. Успіхові сприяло й те, що колгоспи добре забезпечені висококваліфікованими кадрами. 1969 року тут працювало 35 спеціалістів сільського господарства. В авангарді боротьби за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції ідуть комуністи, яких у селищі 112 чоловік. Переважна більшість комуністів працює механізаторами, тваринниками, рільниками. Справжніми помічниками партійних організацій є комсомольці.
У післявоєнний час значних успіхів добились робітники місцевої промисловості. Валова продукція Приазовського райпромкомбінату збільшилась у два рази, в т. ч. з основного виду продукції — металевої черепиці — в 3,5 раза. Маслозавод збільшив виробництво цільномолочної продукції з 829 цнт у 1959 році до 4,5 тис. цнт у 1969. Значно зріс обсяг послуг, поданих населенню райпобуткомбінатом. Перевиконали виробничі плани працівники районного об’єднання «Сільгосптехніки». Протягом 1969 року підприємства райцентру, на яких працювали 750 робітників, виробили валової продукції на 6 млн. крб. Успішно справився із завданням і Приазовський міжколгоспбуд. За рік силами цієї організації тільки в артілях були побудовані корівник на 100 голів, 4 телятники на 900 голів, 2 свинарники на 200 голів, два пташники на 6 тис. голів, зерносховище тощо.
Зростання сільськогосподарського і промислового виробництва забезпечило дальше підвищення добробуту трудящих. Пересічний денний заробіток трудівника артілі дорівнює 3,5 крб. Це без врахування прибутків від особистого господарства, в кожному з яких по одній — дві корови, по кілька десятків штук птиці, вівці, свині тощо. Значно зросла купівельна спроможність колгоспного селянства. Про це свідчить і обсяг товарообороту Приазовського сільського споживчого товариства, який перевищив 1969 року 2,5 млн. крб. Нині в кожній колгоспній хаті гарні сучасні меблі, телевізор, радіоприймач, домогосподарки користуються газовими плитами, пральними машинами. 50 приазовців мають власні автомашини, понад 300 — мотоцикли та мопеди.
Невпізнанним стало тепер селище Приазовське. Починаючи з 1959 року тут побудовано 25 комунальних двоповерхових житлових будинків на 200 квартир і понад 400 індивідуальних. Широкі прямі вулиці озеленені й забруковані, вздовж них пролягли тротуари. Водогінна лінія селища дорівнює 14 км і з кожним роком збільшується. Центр Приазовського прикрашають нові магазини, готель, чайна, будинок культури, універмаг. До послуг трудящих — 10 промтоварних, продовольчих і господарських крамниць, книгарня, магазин культтоварів, швейні, шевські та інші майстерні, відділення зв’язку, автоматична телефонна станція, радіовузол, автобусна станція тощо.
Охорону здоров’я трудящих забезпечують 19 лікарів і 70 чоловік середнього медичного персоналу. Заслужену шану приазовців здобули лікар-терапевт Н. І. Шакун, медсестра М. А. Шереніна, акушерка Л. Г. Аненко та інші. Медики працюють у лікарняному містечку, що має амбулаторію з усіма необхідними і добре обладнаними профілактичними кабінетами, чотири лікарняні корпуси на 125 ліжок, пологовий будинок, дитяча консультація, лабораторії тощо. У колгоспах селища для тваринників створені профілакторії, десятки колгоспників щороку відпочивають у санаторіях і будинках відпочинку, а піонери — в таборах на узбережжі Азовського моря.
У селищі працюють середня та восьмирічна школи, які в 1969/70 навчальному році відвідувало 1250 учнів. їх навчають і виховують 60 педагогів. Двадцять з них — відмінники народної освіти, удостоєні урядових нагород. Понад 30 літ віддали почесній справі народного вчителя М. В. Слесь, Л. М. Гук та інші. У Приазовському є також вечірня й заочна школи робітничої молоді, в яких навчаються понад тисячу юнаків та дівчат.
Є в селищі де відпочити, цікаво, з користю для себе провести вільний час. Працюють дві бібліотеки, щовечора гостинно розчиняє двері широкоекранний кінотеатр. При районному будинку культури є естрадний ансамбль, хоровий, танцювальний, драматичний та інші самодіяльні гуртки, в яких беруть участь близько 100 чоловік. У гості до приазовців приїжджають митці Запоріжжя, Києва, Харкова, Москви, Ленінграда та інших міст країни. Великий інтерес у трудящих до подій в нашій країні та в міжнародному житті. Завжди широку аудиторію збирають лекції та доповіді, з якими виступають члени місцевої організації товариства «Знання».
У життя приазовців все ширше входять нові звичаї та обряди. Цікаво проходять комсомольські весілля в районному будинку культури, вечори трудової слави, вечори-зустрічі трьох поколінь, свята «Серпа і молота», проводи на службу до Радянської Армії тощо.
Багате життя буяє нині у Приазовському, дедалі кращим стає селище. Колгоспники, трудова інтелігенція селища гідно несуть трудову вахту на честь Ленінського ювілею.
Л.М. ВОЛКОВ, А. С. СТАВНИЧИЙ, Ю. 3. ТКАЧЕНКО