Преслав, Приморський район, Запорізька область
Преслав — село, центр однойменної сільської Ради. Розташований в гирлі річки (Збиточної за 12 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Єлизаветівка на лінії Пологи—Бердянськ — 39 км. Населення — 2772 чоловіки.
Місцевість, де розташований Преслав, була заселеною ще в давні часи. В околицях села виявлено 4 поселення, а також кургани з похованнями доби бронзи (III—І тисячоліття до н. е.) та поселення скіфських часів (IV—III ст. ст. до н. ери).
Починаючи з XIII ст. тут кочували ногайські татари. В 60-х роках XIX ст. ногайці виїхали до Туреччини. На спустілі землі царський уряд переселив у 1861 році македонських болгар (403 ревізькі душі), які після втечі з-під турецького іга тимчасово проживали в бессарабському селі Ташбунарі (тепер с. Кам’янка Ізмаїльського району Одеської області). На місці залишеного ногайцями аулу Шекли-2 вони заснували колонію, назвавши її на честь стародавньої столиці Болгарії Преславом.
Колонії, що мала 171 двір, було виділено 8874 десятини землі. Від загальної її кількості 60 десятин відрізали для церкви. Переселенці дістали деякі пільги: вони на 8 років звільнялися від сплати податків, а чоловіки, які народжувалися після 1863 року,— від рекрутчини. Для спорудження житла кожна сім’я одержала по 125 карбованців.
Протягом першого року поселенці землю не ділили, а обробляли й засівали, хто скільки міг. Восени наступного року наділено по 12 десятин орної землі на двір, решта її залишалася під толокою. Надалі кількість розорюваної землі на двір щороку збільшувалася на 2—3 десятини і вже 1886 року її припадало по 30 десятин. Кожним двір мав наділи в 15 різних місцях. Повним господарем землі був голова сім’ї, сини до його смерті права на землю не мали, хоч при виділенні самостійного господарства батько нарізав синові (а то й кільком) частину землі в тимчасове користування. Жінки права на землю не мали. Продати землю господар міг лише комусь з членів болгарської общини.
Оскільки сім’ї колоністів зростали й ділилися, незабаром надільні господарства села мали далеко не однакову кількість землі. Проникнення торговельного капіталу в сільське господарство прискорювало класове розшарування села. За переписом 1886 року в Преславі, який був центром правління болгар у Приазов’ї, налічувалося 267 дворів, проживало 1701 чоловік. 19 дворів вважалися посторонніми і права на землю не мали. Це були торговці, ремісники, наймити. 60 господарств села були бідняцькими, 86 — середняцькими. Більшість з них через брак реманенту і тягла обіробляли землю у супрязі чи наймом. Значну частину — 101 господарство колонії становили заможні двори. Вони разом з орендною засівали по 25—50 десятин, а ще кілька господарств — по 70 десятин землі. Всі куркульські господарства мали по 4—6 робочих коней, по 12—17 голів великої рогатої худоби, отари овець, а також по кілька плугів, букерів, жаток, машин для поливання городів тощо. Ці багатії експлуатували 23 наймити з бідняцьких родин. В Преславі культивувалися яра пшениця-арнаутка, а також озима пшениця, ячмінь, овочі. В Преславі почали розводити й виноград, головним чином займалися цим куркульські господарства. Частину врожаю, насамперед хліб, заможні господарі збували приїжджим купцям або у Бердянську.
На початку XX ст. диференціація на селі ще більше посилилася. Це, зокрема, підтверджується відомостями про наявність тягла, інвентаря, про способи обробітку землі. 1906 року з 350 дворів понад 100 відносилися до бідняцьких, половина яких не мала ніякої худоби, решта — по одному, зрідка — двоє коней. На 131 середняцьке господарство припадало 359 коней, в той час як на 116 заможних господарств — 605 коней. 93 господарства не мали ніякого сільськогосподарського інвентаря, зате куркулі мали не тільки простий інвентар, але й складні машини. Половина господарств села змушена була обробляти землю супрягою чи наймом.
Використовуючи найману працю, куркулі експлуатували місцевих бідняків, а також сезонних наймитів, що приходили сюди з Полтавської, Харківської, Курської та Орловської губерній. Деякі з них через рік-два привозили до Преслава свої сім’ї. Наживаючись за рахунок експлуатації чужої праці, куркулі скуповували землі навіть за межами повіту, перетворюючись у справжніх сільських капіталістичних хижаків.
Революційна хвиля 1905—1907 рр. докотилася й до Преслава. Доведені до відчаю, бідняки виступали проти існуючого ладу. В червні 1905 року за відкрите висловлення незадоволення царською політикою був заарештований селянин М. С. Главчев. Агітаційну роботу серед селян провадили вчителі О. В. Варбанський та Д. І. Ганєв. На сільському сході восени того ж року вони закликали бідноту боротися за землю. Коли куркулі викликали загін поліції, бідняки, щоб перепинити карателям шлях, загородили вулиці боронами. Але поліцаям вдалося заарештувати обох агітаторів-учителів та відправити їх до таганрозької в’язниці. Наймити з Преслава, що працювали в поміщицькому маєтку в (Збиточному, у липні 1906 року брали участь у розгромі того маєтку. Боротьба селян проти гнобителів не припинялася й після придушення заворушень. Преславські вчителі І. Ніколаєв, П. Ф. Фуклєв, М. М. Тодоров організували сходки бідноти, закликали до боротьби проти царизму, розповсюджували революційну літературу.
Напередодні першої світової війни Преслав виріс у велике село, де вже було 460 дворів, проживало 3512 чоловік. Село мало 4 широкі подовжні та 8 поперечних вулиць. Там, де жили багатії, вулиці були обсаджені декоративними деревами, тротуарні доріжки посипані піском. Будинки куркулі будували з цегли і покривали черепицею виробництва місцевого заводу, який належав одному з глитаїв. Біднота ж тулилася в халупах або землянках. Ще в гірших умовах перебували наймити, особливо ті, що прийшли з інших місць. Виснажені тяжкою працею, вони влітку спали просто неба, а взимку — на горищах стаєнь чи сараїв.
У селі діяло понад 30 різних торговельних закладів — крамничок, винних лавок і погребів, шинків тощо. Належали вони дрібним торговцям або ж куркулям. Ширилися різні пошесні хвороби. Єдиний фельдшер, що був у селі, не міг подати хворим медичної допомоги. Касторове масло та йод були основними засобами лікування, що їх мала місцева аптека.
Не набагато кращим був і стан народної освіти. Лише в 1873/74 навчальному році у Преславі відкрито земське однокласне початкове училище, де навчалося 89 хлопчиків і 14 дівчаток. Через два роки на його базі створено два — чоловіче і жіноче початкові училища, які відвідувало 100 хлопчиків і 38 дівчаток. У 90-х роках XIX ст. тут відкрилося ще одно земське однокласне училище. Але цими школами охоплювалася тільки п’ята частина дітей шкільного віку.
В 1875 році в Преславі, як центрі управління болгар у Таврії, відкрито особливе вище училище для підготовки вчителів болгарських початкових шкіл і писарів управ. Згодом його реорганізовано в учительську семінарію, в якій навчалися діти із заможних родин з болгарських колоній Бердянського і Мелітопольського повітів. При семінарії діяло однокласне училище, в якому майбутні вчителі набували педагогічної практики.
Третина дворів села займалася народними промислами, славилися своїми майстерними виробами ковалі, бондарі, стельмахи, чинбарі, кравці, шевці, вишивальниці. Болгарське населення Преслава зберігало давні національні обряди і звичаї: вважалося гріхом проклинати худобу, щоб вона не перевелася; після косовиці на лузі залишали клаптик «бороди», щоб заручитися добрим урожаєм наступного року. Збирачем усної народної творчості в селі був революціонер і прогресивний діяч О. В. Варбанський, 1910 року він надрукував у Ногайську збірку болгарських пісень.
Під час імперіалістичної війни близько половини працездатного чоловічого населення відправлено на російсько-турецький фронт. Багато родин залишилося без годувальників. Часті реквізиції коней, возів, худоби і хліба для армії розорювали селянські господарства. Це викликало гострі протести. Доведена до повного зубожіння і відчаю біднота розгромила кілька куркульських садиб, висловлювала своє гостре незадоволення політикою царизму.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції з фронту повернулося до села кілька десятків солдатів, у тому числі селяни-бідняки О. А. Григоров, П. Н. Курлов та інші. Вони роз’яснювали селянам більшовицькі ідеї про мир і землю, закликали бідноту підтримувати революційну боротьбу пролетаріату.
Перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді бідняцькі маси зустріли з радістю. На мітингах трудящі села висловлювали свою солідарність з пролетаріатом Петрограда. В лютому 1918 року, після мітингу, на якому виступили представники Бердянської повітової Ради та революційно настроєні семінаристи, в Преславі обрано волосну Раду селянських і батрацьких депутатів, головою якої став К. І. Рупчев. При волвиконкомі організували земельний комітет на чолі з місцевим селянином-бідняком К. І. Марковим. Комітет відібрав лишки землі у куркулів та розподілив її між бідняками по дві десятини на кожного члена сім’ї. Крім того, комітет готував бійців для Червоної Армії, а також збирав для неї продовольство, виділяв коней.
У квітні 1918 року Преслав захопив білогвардійський загін полковника Дроздовського. Білогвардійці закатували активних борців за Радянську владу семінаристів Д. Д. Димитрова, Лебедя, Расихіна та інших. Підтримані білогвардійцями, активізували контрреволюційну діяльність болгарські буржуазні націоналісти. Вони агітували за відокремлення болгар від Радянської України, домагалися екстериторіальності. Але ця агітація не знайшла підтримки серед болгар-трудящих. У червні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Разом з ними з’явилися українські буржуазні націоналісти — гетьманці. Окупаційний режим супроводжувався пограбуванням населення і розправою над активістами. В жовтні 1918 року окупанти залишили село і згрупувалися у Бердянську, звідки незабаром їх вигнала Червона Армія.
В Преславі відновилася Радянська влада. На заклик Бердянської повітової Ради Преславський волвиконком розпочав збирання хліба для голодуючих робітників промислових центрів країни, організував поповнення лав Червоної Армії.
Та контрреволюція не складала зброї. В червні 1919 року Преслав захопили денікінські війська. За допомогою місцевих куркулів вони заарештовували співчуваючих Радянській владі і жорстоко з ними розправлялися.
10 січня 1920 року 8-а дивізія Червоного козацтва, що входила до складу 13-ї армії, визволила Преслав від денікінців. Відновив роботу ревком, головою якого став К. І. Марков.
У червні 1920 року село захопили врангелівці. Знову почалися грабування, арешти й розстріли активістів, знущання над біднотою. В жовтні частини 13-ї армії під командуванням І. П. Уборевича остаточно визволили Преслав від білогвардійців. Трудящі села палко відгукнулися на звернення Центрального комітету РКП (б) взяти участь у створенні інтернаціональної бригади для штурму Перекопу. З Пре-слава до тієї бригади влилися десятки бійців.
Багато лиха заподіяли селянам наскоки махновців. Вони грабували й розстрілювали жителів. На початку грудня 1920 року червоноармійські частини 9-ї дивізії 4-ї армії розгромили бандитів і вигнали з села.
Вийшов з підпілля ревком. Ревкомівці створили волосний комітет незаможних селян, головою якого був І. Ф. Соломонов. Вони організували збирання продовольства для Червоної Армії, а в другій половині січня 1921 року підготували й провели вибори сільської та волосної Рад селянських і червоноармійських депутатів. Головою волвиконкому обрали К. І. Маркова.
Після важких років громадянської війни більша частина селянських господарств зовсім занепала. Посуха 1921 року згубила майже весь урожай, почався голод.
Волвиконком, сільрада, КНС організували в селі сільськогосподарські кредитну і споживчу спілки, створили фонд допомоги голодуючим. Повітовий виконком виділив хліборобам Преслава 2 тис. пудів зерна для посіву озимих та ярих культур наступного року.
Ще в липні 1920 року молодь Преслава в підпіллі створила ініціативну групу, що мала підготувати організацію комсомольського осередку. Але він оформився лише З лютого 1921 року у складі 12 юнаків і дівчат. У квітні 1922 року в Преславі створено партійний осередок, що налічував 4 члени. Комуністи і комсомольці роз’яснювали населенню суть щойно введеного продовольчого податку, вели боротьбу з куркулями, залучали до громадської діяльності жінок, створили комсомольсько-молодіжний клуб, де для неписьменних читали газети. При 2-х семирічних школах, створених на базі початкових, відкрилися бібліотеки. Разом з учителями молодь організувала кілька гуртків художньої самодіяльності, активно боролася з неписьменністю. 1923 року преславська комсомольська організація була визнана кращою в районі.
У березні 1923 року Преслав увійшов до складу новоствореного Ногайського району. На той час у селі налічувалося 556 дворів, де проживало 3477 мешканців.
Сільське господарство до 1925 року було повністю відбудоване. У тому році в селі працювало 2 парові млини, 5 вітряків, олійниця, крупорушка, бондарня, 9 кравецьких, 6 шевських і 11 теслярських майстерень, 6 кузень. Значну допомогу подавали селянам споживче та кредитне кооперативні товариства. З липня 1925 року Преслав ввійшов до новоствореного Романівського району, згодом перейменованого на честь видатного діяча міжнародного робітничого руху В. П. Коларова у Коларівський.
Проводячи в життя ленінську політику колективізації сільського господарства, партійний і комсомольський осередки, сільрада, комнезам наполегливо переконували хліборобів у перевагах колективної праці. Перша спроба створення в Преславі колгоспу була в серпні 1922 року, коли 25 господарств бідноти об’єднали 185 десятин землі і створили артіль ім. Фрунзе. До неї вступили 5 комуністів — С. М. Вітанов, С. М. Рупчев, В. І. Соломонов, І. Н. Курлов, О. М. Іванов, а також 5 комсомольців та 13 членів КНС. Артіль була тоді економічно слабкою. В господарстві налічувалося 10 коней, 8 корів, 74 вівці, невелика кількість реманенту: 2 плуги, З букери, сівалка, борона, жниварка, молотарка, віялка, двигун тощо. Артіль одержала насіннєву позичку від держави. У травні 1923 року артіль перетворилася в комуну ім. КІМу, яка проіснувала до вересня 1927 року і була реорганізована на товариство спільного обробітку землі ім. Благоєва. ТСОЗ вступив до Бердянської кредитної спілки, взяв позичку на купівлю кількох коней, снопов’язалки і трактора, послав М. А. Терехова на курси трактористів. Зміцнення матеріальної бази сприяло ростові економіки й авторитету ТСОЗу. Весною 1930 року в селі виникло ще два ТСОЗи — ім. Леніна та «Прогрес».
Куркулі залякували сільську бідноту і середняків, розпускали ворожі плітки, погрожували розправою активістам колгоспного руху. Але партійний осередок і комсомольці викрили підступні дії класових ворогів, і наприкінці 1930 року більшість селян пішла до артілей, що створювалися на базі ТСОЗів. Їх виникло шість. На початку 1931 року відбулися загальні збори колгоспників і одноосібників Преслава, де було прийнято рішення про організовану підготовку і проведення першої колгоспної весни. До кінця року колективізацію в селі було завершено.
Становлення колгоспів відбувалося в тяжких умовах: мало було досвіду, не вистачало кадрів, техніки, врожаї залишалися низькими. Щоб організаційно та економічно зміцнити дрібні артілі, весною 1932 року на їх основі створено дві великі — ім. Леніна та ім. Комінтерну. Того року в селі організовано невелику риболовецьку артіль «Голос рибака». Для зміцнення молодих господарств на заклик партії до села прибули комуністи — двадцятип’ятитисячники. Головою колгоспу ім. Леніна обрали робітника Макіївського металургійного заводу М. Д. Мелентьєва.
Значну допомогу в утвердженні колгоспного ладу, зміцненні виробничої дисципліни та політичної свідомості колгоспників відіграла створена 1930 року Ботєвська МТС. Вже 1934 року на ланах преславських артілей працювало 20 тракторів.
Зазнавши невдач у спробах відвернути селян Преслава від колгоспного руху, куркулі змінили тактику. Щоб шкодити колгоспам, вони пробиралися на керівні посади, розкрадали посівний матеріал, зривали плани хлібоздачі, ховали зерно в ямах і криницях. Ворожі дії куркульства були викриті. Лише протягом кількох днів січня 1932 року активісти знайшли 38 ям, де виявили понад 600 пудів пшениці. Незабаром над куркулями Преслава відбувся відкритий судовий процес, злочинці були суворо покарані, а їх родини вислані з села.
З перемогою колективізації в Преславі сталися великі зміни в громадському житті, зросла свідомість трудящих селян. Зміцнював свій вплив на маси партійний осередок. У березні 1931 року до лав партії вступило ще 8 чоловік, серед них одна жінка. Значну роль відігравала жіноча рада, члени якої читали колгоспницям лекції, збирали кошти на допомогу безробітним капіталістичних країн, проводили атеїстичну пропаганду.
Колгоспна молодь створила ударні бригади і вперше розгорнула соціалістичне змагання. Люди працювали із завзяттям, перевиконуючи норми виробітку. Високопродуктивною працею відзначилися ударники городньої бригади І. Г. Каліцев, Ф. І. Главчев, Ф. І. Степанов, І. В. Нейковський, які премійовані екскурсійними путівками до Асканії-Нова.
У 1934 році селяни Преслава почали сіяти бавовну, розширяти площі під садами і виноградниками, завели пасіку. Налагоджувалися справи і в тваринництві. У колгоспі ім. Леніна 1941 року налічувалося 520 голів великої рогатої худоби, 15 тис. овець, 200 свиней. Збільшувалися врожаї зернових культур. їх врожайність у передвоєнні роки пересічно становила 18 цнт з га. У 1940 році прибуток артілей села становив 993,5 тис. крб. Колгоспники одержали на трудодень по 2 кг хліба та по 1 крб. 35 коп. грішми.
Поліпшувався добробут, зростав культурний рівень трудящих. Змінився й загальний вигляд села. Замість похнюплених убогих хатинок споруджувалися добротні будинки. В селі діяв фельдшерський, а з 1938 року — медичний пункт з лікарем.
Партійна організація Преслава надавала великого значення підвищенню загальноосвітнього рівня трудящих, їх ділової кваліфікації. Десятки жителів навчались у політгуртках, рільники — в агрошколі. Взимку починалися заняття в школі тваринників. До 1937 року в Преславі працював болгарський педагогічний технікум, що мав заочне відділення. У 1937/38 навчальному році на базі педагогічного технікуму та семирічки створено середню школу. В селі діяв також сільськогосподарський технікум, що мав денне і вечірнє відділення. У 1936 році технікум перевели до м. Ногайська.
У квітні 1936 року в селі відкрито будинок піонерів, а на березі моря — піонерський табір, де щороку відпочивало понад 1 тис. дітей району.
Центром культурно-масової роботи серед трудящих став споруджений комсомольцями та молоддю в 1927—1928 рр. двоповерховий будинок культури. При ньому працювали драматичний, музичний, хоровий та інші гуртки художньої самодіяльності. Колгоспники широко користувалися послугами місцевої бібліотеки, передплачували багато газет.
Мирне будівництво в Преславі зупинив віроломний напад на СРСР фашистської Німеччини. Коли фронт наблизився, в селі почали евакуацію техніки та худоби за річку Дон. Колгоспники шили кожухи, плели шкарпетки та рукавиці для радянських воїнів, брали активну участь у спорудженні оборонних укріплень під селами Михайлівкою та Іванівкою.
4 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Преслав. Вони встановили режим терору і насильства, примушуючи місцевих жителів під нагайками працювати на ланах. Багато патріотів села розпочали активну боротьбу з фашистами. Особливою сміливістю відзначилися вчителька В. С. Машньова, бухгалтер П. Т. Савенко, колгоспники О. І. Панасюк, сестри Г. Г. та М. Г. Терехови, Л. М. Машньова та інші. Вони розповсюджували антифашистські листівки в Преславі та сусідніх селах Дмитрівці й Партизанах, таємно збирали одяг і пересилали його до Бердянська для радянських військовополонених, роздобували для них документи, допомагали тікати з полону. Штабом підпільників була квартира В. С. Машньової. Вони мали радіоприймач, слухали зведення Радянського інформбюро. Фашисти натрапили на слід підпільників, заарештували їх і кинули до бердянської в’язниці. Після допитів і звірячого катування всіх патріотів розстріляли в Мерликовій балці.
За час окупації Преслава гітлерівці насильно відправили на каторгу 302 жителів села.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, фашисти чинили нечувані злочини. Вони розстріляли 157 дітей, які виховувалися в Преславському дитячому будинку, зруйнували будинок культури, школу, амбари, багато житлових будівель. Матеріальні збитки, заподіяні селу, перевищили 107 млн. карбованців.
18 вересня 1943 року 130-а стрілецька дивізія під командуванням полковника К. В. Сичова визволила Преслав.
У боротьбі за перемогу над фашистами брало участь понад 100 жителів села. 46 з них загинули на фронті.
Після визволення Преслава від окупантів одразу відновили роботу сільрада і партійна організація, яка спочатку об’єднувала 3 комуністи. Трудящі приступили до відродження зруйнованого господарства. В селі не залишилося ні тракторів, ні автомашин, доводилося обробляти землю лопатами і сапками, сіяти і збирати врожай вручну. На колгоспних фермах майже не залишилося худоби. Незважаючи на виключно тяжкі умови, справжній трудовий героїзм виявляли жінки, підлітки, літні колгоспники. Вони засіяли майже 40 проц. посівної площі. За самовіддану працю 11 хліборобів Преслава нагородили медалями «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни».
З переможним закінченням історичної битви проти фашизму відродження господарства Преслава пішло швидшими темпами. Цьому в першу чергу сприяло повернення воїнів до мирної праці. Хоч тракторів та іншої техніки в селі ще не було, хлібороби освоїли близько 60 проц. посівної площі. 1945 року в артілях було 224 голови великої рогатої худоби, 108 коней, 393 вівці тощо.
Дальшим успіхам у відродженні господарства Преслава сприяло зміцнення технічної бази артілей. У 1949 році на ланах артілей працювало вже по 16 тракторів. В червні наступного року обидва колгоспи об’єдналися в артіль ім. Комінтерну. До її складу ввійшли 4 рільничі бригади, 2 овочеві, кормодобувна, садова й будівельна. На кінець першої повоєнної п’ятирічки в господарстві потроїлось поголів’я великої рогатої худоби і овець. Загальний прибуток колгоспу досяг 1 млн. карбованців.
За роки другої повоєнної п’ятирічки врожайність зернових зросла в 2,5 раза і в 1955 році пересічно становила 17,7 цнт. Подвоївся прибуток артілі. За три наступні роки досягнуто нових успіхів. Хлібороби Преслава довели середню врожайність озимої пшениці в 1958 році до 19,3 цнт з га, а кукурудзи та соняшнику — до 17,3 цнт. Тваринники збільшили поголів’я великої рогатої худоби до 1450 голів.
Протягом семирічки колгоспне виробництво набуло подальшого піднесення. З метою спеціалізації виробництва наприкінці 1962 року колгосп ім. Комінтерну поділили на два. За першим залишилося 6,5 тис. га землі. Землі новоствореної артілі «Азов» відійшли до с. Комишуватки. Основним виробничим напрямком преславської артілі стало зернове господарство та молочне тваринництво. Більше половини орної землі відведено тепер під посіви головної культури — озимої пшениці. Значні площі займали і посіви соняшнику. Важливі кроки зроблено в галузі тваринництва. Поряд з поліпшенням кормової бази впроваджувалася в широких масштабах механізація трудомістких робіт на фермах. Протягом 1963—1965 рр. споруджено 5 корівників, 4 свинарники, 3 вівчарні, 2 кормокухні тощо. Зміцнення економіки артілі забезпечило зростання прибутків. В 1965 році вони становили 1,2 млн. карбованців.
Самовіддану працю багатьох колгоспників Преслава у роки семирічки відзначено урядовими нагородами. Орден Леніна одержала ланкова В. П. Гогунська, а також керівник механізованої ланки П. М. Рупчев, який 20 років беззмінно працював трактористом. Його ланка вирощувала на значній площі по 35—38 цнт зерна кукурудзи з га без застосування ручної праці. За багаторічну сумлінну працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора голову колгоспу К. Г. Полукчі та комбайнера І. М. Мільчева.
Виконуючи рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК, XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду Компартії України, керівництво.та партійна організація колгоспу вжили заходи щодо впорядкування посівних площ та підвищення агрокультури землеробства, кращої розстановки кадрів, моральної та матеріальної заінтересованості колгоспників. Це відразу дало відчутні наслідки. За три роки нової п’ятирічки значно зросла врожайність зернових і технічних культур. 1968 року середній врожай озимої пшениці становив 29,7 цнт з га, кукурудзи — 34,3 цнт, соняшнику — 20,4 цнт з га. В артілі налічувалося 3 тис. голів великої рогатої худоби, близько 5 тис. овець. Грошовий прибуток артілі зріс до 1,35 млн. крб. Місячна оплата праці колгоспників пересічно становила 100 крб. Виробничі процеси в рільництві артілі механізовано на 98 проц., у тваринництві — на 60—75 проц. Артіль у 1969 році мала 46 тракторів, 13 зернових комбайнів, 20 автомашин та багато іншої техніки. В колгоспі працює понад сто механізаторів.
Значну допомогу артілі в механізації виробництва подали шефи —робітники бердянського заводу «Азовкабель». Вони електрифікували багато виробничих ділянок, обладнали тваринницькі кормокухні, спорудили під’їзні шляхи до ферм, виділили колгоспові металообробні верстати. Зусиллями колгоспників та шефів на околиці Преслава виросло тваринницьке містечко, сполучене з селом бетонованими доріжками.
Провідну роль в господарському і культурному житті Преслава відіграють комуністи. Первинні організації колгоспу і школи налічують в своїх лавах 55 членів партії. Партійний комітет артілі розставив комуністів на вирішальних ділянках виробництва: 9 працюють у рільництві, 8 — у тваринництві, 11 — механізаторами. Комуністам допомагає комсомольська організація, яка об’єднує 68 юнаків і дівчат. Всі вони, здебільшого, передовики виробництва.
Багато питань господарського і культурно-побутового характеру вирішує сільська Рада, при якій працює 6 постійних комісій: сільськогосподарська, бюджетно-фінансова, культурно-освітня, з питань побуту і впорядкування села, торгівлі і мандатна. При сільраді діють також жіноча рада, батьківський комітет, товариський суд, народна дружина, вулично-квартальні комітети.
Змінився зовнішний вигляд Преслава. В селі 5 рівних брукованих вулиць, обсаджених деревами. В центрі —- новий будинок культури, навколо нього чудовий парк. Тут же й фонтан, біля якого завжди людно. Поруч з парком — стадіон. Далі — двоповерхові будинки правління колгоспу і сільради, корпуси школи. У Преславі є 9 крамниць, поштове відділення, майстерні побутового обслуговування. Протягом останніх п’яти років тут споруджено 260 і капітально відремонтовано 280 житлових будинків.
Добре налагоджена медична служба. В дільничній лікарні на 25 ліжок працює 50 медичних працівників, у т. ч. З лікарі. При лікарні є лабораторія, фізіотерапевтичний, зубний та рентгенівський кабінети. В 1964 році споруджено приміщення дитячої консультації та пункту для проведення щеплення. На тваринницькій фермі першої бригади колгоспу відкрито профілакторій. Працює аптека.
Багато років у Преславі діє обласний будинок для людей похилого віку на 250 місць з їдальнею, фізіотерапевтичним кабінетом, клубом з кіноустановкою, бібліотекою. У кімнатах — парове опалення, радіоприймачі, телевізори. Будинок розташований на березі моря в оточенні зелені. При ньому створене невелике підсобне господарство, що має своїх корів, свиней, птицю, а також сад і виноградник.
Усі діти навчаються в середній школі, де у 1969/70 навчальному році працювало 34 вчителі. За роки Радянської влади з цього села вийшло понад 400 фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою. 242 вихованці середньої школи стали механізаторами.
Уродженцем Преслава був видатний радянський філолог та історик-словіст М. С. Державін (1877—1953), дійсний член Академії Наук СРСР, почесний член АН БРСР і Болгарської Академії Наук. Його перу належить понад 500 наукових праць, більшість яких присвячена історії Болгарії та болгарської літератури. М. С. Державіна нагороджено двома орденами Леніна, а в 1948 році він став лауреатом Державної премії. Д. Ф. Марков (народився 1913 року), доктор філологічних наук, професор, нині працює в Інституті слов’янознавства Академії наук СРСР. Його перу належать праці «Про естетичні погляди Благоєва», «Маяковський і болгарська революційна поезія», «Горький і болгарська література» тощо. Один з перших комсомольців села М. П. Фуклєв (1905—1942) був відповідальним секретарем болгарської газети «Серп і Чук» — органу ЦК КП(б)У. 1934 року він став членом Спілки письменників України.
У Преславі відкрито новий будинок культури. Тут влаштовуються концерти художньої самодіяльності, лекції, демонструються кінофільми. Значне місце в репертуарі гуртків художньої самодіяльності відводиться болгарським пісням і танцям. Тут можна побачити виконання під акомпанемент старовинних скрипок такі народні танці як хуро, рученицю, подарець. До цього часу зберігся і давній струнний музичний інструмент — киминге. Сільська і шкільна бібліотеки налічують 18 тис. книг, при сільській є 4 пересувки. У селі створено на громадських засадах історико-краєзнавчий музей.
Жителі Преслава зберігають чимало національних болгарських традицій, які найбільше виявляються в їхньому побуті. Типове житлове приміщення тут — будинок на 4 кімнати. Кожна з них оббита килимами, долівки застелені доріжками, на вікнах занавіски. Найвишуканішими і найсмачнішими стравами вважають тут яхнію (деченю) та різноманітні пироги: млін, тутменек, тиквиник тощо. Ще й зараз у святкові дні біля чиїх-небудь воріт збираються жінки на «урата» — збори. Такі збори тут багатолюдні. Сучасні весілля також зберегли багато давніх рис. Сватання (гудеж) супроводяться взаємними дарунками. Весілля починається в оселі нареченої і закінчується у нареченого. Міцно входять у культуру й побут нові радянські звичаї — проводи до Радянської Армії, комсомольські весілля, проводи ветеранів праці на пенсію та інші.
Преслав і далі впорядковується. Тут намічено до кінця п’ятирічки ввести в дію 40—50 нових житлових будинків, побутові майстерні, корпус середньої школи на 320 місць тощо. Заплановано збудувати 12 км дороги з твердим покриттям, яка сполучатиме село з районним центром, прокласти 4 км тротуарів з бетонних плит. Трудящі села вирішили закласти на площі 2 га новий парк, а біля будинку культури до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрили пам’ятник геніальному вождю революції і Радянської держави.
О. С. ГЕШЕВА, Я. С. ФРІДНІВ