Приморськ, Приморський район, Запорізька область
Приморськ (до 1964 року — Ногайськ) — місто районного підпорядкування. Розташований за 3 км від Азовського моря і за 211 км від м. Запоріжжя. До найближчої станції Єлизаветівка Придніпровської залізниці — 32 км. Через місто протікає річка Обиточна, що впадає в Азовське море. Населення — 10 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані населені пункти Банівка, Комишуватка, Набережне, Нове, Обиточна Коса, Подспор’є.
Приморськ — центр району, площа якого 1,4 тис. кв. км, населення 41,9 тис. чоловік (у т. ч. сільського — 31,9 тис., міського — 10 тис.). В районі 36 населених пунктів, підпорядкованих міській і 13 сільським Радам; 19 колгоспів, 3 радгоспи та радгосп-технікум, 104,7 тис. га орної землі, 4,3 тис. га садів; 7 підприємств, З будівельні організації; 37 шкіл, 36 будинків культури і клубів.
Територія сучасного міста та його околиць була заселена людьми в глибоку давнину. Поблизу Приморська та Комишуватки розкопано 8 курганів і виявлено залишки 5 поселень доби бронзи (III—І тисячоліття до н. е.). Досліджено також поселення і курган скіфського часу (IV ст. до н. е.), що має назву Гостра Могила. У цьому кургані знайдено золоту оббивку сагайдака, наконечники бронзових стріл і бронзовий перстень.
У 1800 році граф Орлов-Денисов, який одержав від царя на узбережжі Азовського моря 11,3 тис. десятин землі, привіз із Рязанської губернії кілька сімей і поселив їх на лівому березі річки (Збиточної. За найменуванням цієї річки було названо й село.
Переселенці, не маючи засобів для обробітку землі, деякий час займалися скотарством, переважно дрібним. Заможні мешканці почали розводити велику рогату худобу та коней.
Через Обиточне в першій половині XIX ст. проходив торговельний шлях з Криму до Таганрога. Там, де цей шлях перетинав річку Обиточну, оселилося немало шинкарів, власників заїжджих дворів, купців. До села переїхало також багато родин з Петрівської та Захарівської фортець. Колишні солдати займалися здебільшого візникуванням та різними ремеслами. Крім того, в Обиточному проживало 24 сім’ї ногайських татар. Заможні ногайці торгували маслом, овечим лоєм, худобою, кіньми, хлібом. У 1808 році тут розмістилося управління в справах ногайців. Багатії почали споруджувати собі кам’яні будинки на правому березі річки, слідом за ними сюди переселилися й родини з меншим достатком. З ініціативи і при безпосередній участі садівника Клерфона, який працював у графа Орлова-Денисова, 1811 року вздовж лівого берега річки Обиточної посаджено великий сад фруктових і декоративних дерев. Незабаром він став своєрідною школою садівництва для всієї округи.
У 1814 році генерал-губернатор Новоросійського краю Рішельє порушив перед урядом клопотання про спорудження в гирлі річки Обиточної морської пристані. Будівництво її розпочалося при новому правителеві краю Ланжероні. 18 січня 1821 року було видано указ про заснування міста на правому березі річки Обиточної напроти села, де вже стояло кілька кам’яних будинків. У 1822 році губернський архітектор розробив план забудови нового міста, яке назвали Ногайськом. Відповідно до положення про заснування міст, поселенці, які були приписані до міщан, звільнялися на 10 років від державних податків. Це приваблювало багатьох, і в Ногайську почали оселятися міщани з Херсонської губернії, а також кріпаки-втікачі з різних місць України і Росії, вірмени з Нахічевані тощо.
Сталося так, що плани перетворення Ногайська в адміністративний, торговельний і транспортний центр не здійснилися. Генерал-губернатор краю Воронцов у 1825 році домігся скасування указу про будівництво ногайської пристані. Замість неї через два роки відкрився морський порт Бердянськ, де й почала концентруватися торгівля. Це негативно вплинуло на розвиток Ногайська. Кількість населення тут почала зменшуватися, обсяг торгівлі скоротився, незначними стали асигнування на міські потреби. Та все ж місцеві власті в 1832 році домоглися затвердження штатів міської поліції. 1835 року місто, де налічувалося 2927 жителів, було віднесено до числа заштатних містечок Таврійської губернії. Ногайськ втратив значення адміністративного центру і почав занепадати.
Під час Кримської війни 1853—1856 рр. жителі Ногайська допомагали російським солдатам переправлятися через річку Обиточну, яка навесні широко розливалася. В місті перебував шпиталь для поранених солдатів, який утримувався переважно на кошти місцевого населення.
Напередодні реформи 1861 року в Ногайську налічувалося 3248 жителів, у т. ч. понад 2 тис. міщан. Чимало з них наймитувало в селах повіту, інші візникували або займалися ремісництвом. Деякі міщани займалися сільським господарством. Кілька десятків жителів були спадкоємними дворянами, священнослужителями, іноземними колоністами. В місті налічувалося багато купців та дрібних торговців, бо в економіці переважала торгівля. Тут діяло 36 крамниць, 3 заїжджі двори тощо. Щотижня збиралися базари, а двічі на рік — 24 липня і 14 жовтня — ярмарки.
Село Обиточне, утворюючи з Ногайськом фактично єдиний населений пункт, до 1861 року було кріпацьким. Ним володіла дочка засновника села графа Орлова-Денисова поміщиця Толстая, якій належало 1367 кріпаків. Основним напрямом господарства економії стало виробництво товарної пшениці. Крім того, графині належали великі отари овець, винний і цегельно-черепичний заводи тощо.
Влітку 1861 року, дізнавшись, що при одержанні т. зв. волі доведеться сплатити поміщиці великий викуп за землю, кріпаки Обиточного відмовилися вийти на панщину, вимагаючи безплатної передачі їм наділів. Активну участь у виступі прийняли селяни В. Голик, В. Баклажков, Г. Гиренко, А. Улазко, Т. Мамонов, А. Єременко і О. Мельников. Для придушення «бунту» 26 липня 1861 року губернатор направив до Обиточного 155 солдатів, 100 козаків, потім ще одну роту солдатів. Вони зігнали селян на майдан і вчинили над ними розправу: 30 селян побили різками, решту примусили стати на коліна, зректися своїх вимог і просити «пробачення» у поміщиці. Графиня зажадала, щоб селяни відробили пропущені дні. Витрати на утримання солдатів і козаків віднесли теж за їх рахунок.
Та боротьба не припинилася. 19 лютого 1863 року селяни знову не вийшли на поміщицький лан. Щоб привести їх до покори, за наказом губернатора чиновники описали селянське майно і оголосили торги. Але ніхто не став купувати майна знедолених людей. Жорстокість карателів переповнила чашу терпіння селян, і вони зруйнували поміщицький маєток, захопивши майно та 12 тис. крб. грішми. Для придушення повстання в червні 1863 року до села прибула рота солдатів на чолі з віце-губернатором. Карателі заарештували 8 селянських ватажків, жорстоко побили їх і кинули до бердянської в’язниці. Незважаючи на розправи і залякування, селяни не скорилися. Вони не засівали поміщицької землі, аж поки не домоглися відміни недоїмки та штрафів за «прогуляні» дні. Після цього селяни погодилися одержати «дарчі» наділи, аби позбутися будь-якої залежності від поміщиці.
В пореформений період у Ногайську швидко розвивалася торгівля, насамперед хлібом та худобою. Тут виникли контори Дрейфуса, Гуревича й Шашкіна, пивоварний завод, олійниця та інші підприємства харчової промисловості, що належали місцевим багатіям. 1895 року в місті проживало 4140 мешканців. Міщани сплачували численні податки і побори, платили навіть за проїзд до моря, за право ловити рибу тощо. Ремісники через низьку купівельну спроможність населення не мали де збувати свої вироби. Лихварі міцно тримали в своїх пазурах значну частину міщан. Сільським господарством жителі Ногайська займатися не могли — керуючий поміщицькою економією в Обиточному відмовляв їм у оренді. Щоб одержати більші прибутки, він здавав землю в оренду куркулям великими масивами, часто до 150 десятин. Знедолені жителі наймитували у куркулів та поміщиці. Толстая карбувала навіть свої «гроші» і знеціненими мідяками платила заробітчанам, змушуючи їх купувати потрібні товари в поміщицькій крамниці, ціни на крам вона встановлювала сама.
Важкий соціальний гніт викликав гостре незадоволення трудящих, вони активно включилися в загальноросійську боротьбу. У березні 1905 року в Ногайську з’явилися революційні прокламації РСДРП. Частину з них розклеїли навіть на стінах міської управи. 16 серпня 1905 року візники і вантажники, які перевозили пшеницю і вантажили баржі, оголосили страйк, вимагаючи від представників хлібних контор «Тубіно» і «Дрейфус» підвищення платні. Страйкарі повернулися до роботи лише після задоволення їхніх вимог. Наприкінці серпня у місті знову появилися листівки, які закликали до активної боротьби проти царизму, зокрема, соціал-демократична відозва «До всього цивілізованого світу!». В середині листопада 1905 року біля воріт ремісничого училища було знайдено прокламацію «З ким йти селянам?», а в міському саду — прокламацію «Про погроми». Наступного року застрайкували наймити в поміщицькому маєткові. Вони не допустили штрейкбрехерів до роботи, вигнали з села старосту та поліцаїв, вирішили розгромити економію.
Напередодні війни в Ногайську було відкрито 3 приватні контори по закупівлі зерна, відділення Азово-Чорноморського банку — Бердянське товариство кредиту. Місцевим власникам 1914 року належало 3 цегельні заводи, 2 парові млини та 4 вітряки, пивоварний завод, підприємство по виготовленню безалкогольних напоїв, 2 пекарні тощо. Кількісно зростав, формувався загін міського пролетаріату.
Все ж Ногайськ залишився глухим провінціальним містечком, в якому проживало 5,6 тис. чоловік. В центрі міста височів православний собор. Від нього в усі боки розходилися небруковані й неосвітлені вулиці, обабіч яких тулилися глиняні хатини бідняків, криті очеретом чи соломою. Лише в торговельній частині стояли магазини і розкішні особняки міської буржуазії.
Переважна більшість населення не одержувала кваліфікованої медичної допомоги. 1876 року земство відкрило в Ногайську лікарню на 15 ліжок, яка обслуговувала хворих міста та навколишніх сіл. Працювали тут 1 лікар, 1 фельдшер і 4 санітарки. На березі Азовського моря у дерев’яному будинку діяла грязелікарня, але лікувалися тут представники заможних кіл населення.
Повільно розвивалася у Ногайську народна освіта. 1826 року для дітей заможних міщан відкрили російсько-татарську школу. Спочатку її відвідувало 10, а в 1832 році — 33 учні. З 1849 року тут діяло вже 2 парафіяльні училища, де навчалося 47 дітей, а з 1872 року — 2 однокласні училища. Засноване 1884 року ремісниче училище на 20 місць весь час перебувало в стані фінансової скрути. У 1892 році на його утримання було асигновано лише 500 крб., тоді як на поліцію та тюрму— 950 крб. 1900 року в Ногайську відкрилося двокласне училище, реорганізоване через 4 роки в жіночу гімназію, а з 1905 року почало працювати реальне училище. В гімназії та реальному училищі навчалися переважно діти дворян, купців, власників підприємств та куркулів. 5 початкових шкіл, де працювало 10 вчителів, охоплювали трохи більше 500 учнів.
Багатії відвідували приватний кінематограф, відкритий у Ногайську 1908 року, а також заснований місцевими купцями клуб та інші розважальні заклади, недоступні для трудящого населення. Вільним був тільки вхід до духовних закладів. На початку XX ст. в місті діяли собор, дві російські та вірменська православні церкви, синагога та німецька кірка.
Як тільки стало відомо про лютневі 1917 року події в Петрограді, у Ногайську відбулася демонстрація трудящих, які вийшли на вулиці з червоними прапорами.
Трудящі міста гаряче вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці грудня 1917 року було обрано першу Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. До її складу ввійшли Г. Ф. Кокошко, І. Я. Поляцький, В. П. Гарбузов, С. А. Новицький, Ю. А. Голубенко, І. І. Єчин, П. У. Шутенко, І. П. Глинський, І. Є. Пупкін та інші, головою обрано А. А. Новицького. Коли в січні 1918 року було скликано повітовий з’їзд Рад у Бердянську, від Ногайської Ради для участі в його роботі делегували 10 депутатів.
Проводячи в життя рішення з’їзду про зміцнення влади Рад на місцях, Ногайська Рада розгорнула активну діяльність. Протягом січня 1918 року націоналізовано банк, лісні й хлібні склади, паровий млин, цегельні заводи. Члени Ради на чолі з Г. Ф. Кокошком встановили контроль над поміщицькою економією, взявши на облік 12 тис. десятин землі, 10 тисяч овець, багато свиней, тягла тощо. Члени Ради організували допомогу інвалідам війни та родинам загиблих. Було відкрито будинок притулку для сиріт. Голова Ради А. А. Новицький очолив відділ народної освіти, який приступив до ліквідації неписьменності. За вимогою Ради в усіх школах ліквідували посади почесних попечителів, попечительниць та наглядачок. До складу педагогічних рад жіночої гімназії та реального училища Рада направила своїх представників. Вона звільнила дітей бідноти від оплати за навчання, припинила викладання «закону божого», ввела в програму історію України й українську мову і літературу. Для навчання дорослих було відкрито вечірню школу.
Радянське будівництво проходило в складних умовах іноземної інтервенції та громадянської війни. Коли на Україну почали наступ австро-німецькі війська, підняла голову контрреволюція. В квітні 1918 року місто захопив загін полковника Дроздовського. Білогвардійці заарештували й розстріляли членів Ради. Врятувався лише І. І. Єчин, якого бандити вважали за вбитого (він був лише поранений), інші 16 — загинули. Пам’ять про перших борців за Радянську владу в Ногайську свято зберігається. На братській могилі 1957 року встановлено кам’яний монумент, іменами А. А. Новицького та Ю. А. Голубенка названо вулиці міста.
Наприкінці квітня 1918 року Ногайськ захопили австро-німецькі війська. Окупанти грабували населення, вивозили хліб і худобу. В грудні 1918 року, вони відступили, а в місто вдерлися денікінські частини з корпусу генерала Тілло. На початку березня 1919 року Ногайськ визволили частини 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії Червоної Армії; тут відновилася Радянська влада. Міську Раду очолив більшовик С. І. Кара.
Та в червні 1919 року Ногайськ знову захопили денікінці. їм вдалося схопити і стратити радянських активістів І. Я. Поляцького та В. П. Кривицького. У відповідь на грабежі й терор денікінців трудящі почали збройну боротьбу. Бідняк Г. 3. Голик разом з своєю дружиною та двома синами організував партизанський загін, комісаром у ньому став бердянський робітник О. Д. Леванісов. Згодом до цього загону увійшло багато жителів Ногайська та навколишніх сіл. Партизани вели активні бойові дії у ворожому тилу. Так, поблизу села Чумаків Херсонської губернії у серпні 1919 року ногайський партизанський загін розгромив одну з частин групи генерала Шкуро, за що командира загону Г. 3. Голика було нагороджено орденом Червоного Прапора.
Ногайськ визволено від денікінців 10 січня 1920 року кіннотниками 8-ї дивізії червоного козацтва. Був створений ревком, який одразу організував збирання продовольства для Червоної Армії — того місяця радянським бійцям відправлено 1829 пудів пшениці. Відновив свою роботу і партійний осередок, секретарем якого став М. М. Сопільник. 20 травня 1920 року в Ногайську відбулися збори молоді, на яких створено міський комсомольський осередок на чолі з Н. Кошкарьовою.
У зв’язку з наступом врангелівців у першій половині червня 1920 року більшість радянських установ довелося евакуювати з міста. Після захоплення білогвардійцями Ногайська Г. 3. Голик і О. Д. Леванісов знову сформували партизанський загін, який мужньо боровся проти ворога аж до повної перемоги над ним. Під час морського бою 15 вересня Азовська червона флотилія розгромила врангелівців біля (Збиточної коси. 29 жовтня 1920 року червоноармійські частини 13-ї армії визволили Ногайськ.
Та залишалася ще одна перешкода мирному радянському будівництву — бандитизм. Рештки махновських загонів на початку грудня 1920 року захопили Ногайськ. Притиснуті частинами Червоної Армії до моря, вони чинили відчайдушний опір, доки 16 грудня їх не розбила 9-а радянська стрілецька дивізія під командуванням Карташова.
Після визволення міста відновили свою діяльність ревком, партійний і комсомольський осередки. Всі 60 комсомольців стали бійцями загону особливого призначення, очолюваного начальником міліції П. П. Єрьоміним. На початку 1921 року в Ногайську створено комнезам.
Вибори до міської Ради відбулися у січні. 13 з 50 депутатів Ради були комуністами. Водночас відбулися вибори до волосної Ради, головою волвиконкому обрали Д. Я. Поляцького.
Незважаючи на труднощі, викликані громадянською війною та голодом, в Ногайську активізувалося громадське життя, розгорнулося культурне будівництво. Колишню жіночу гімназію було реорганізовано в єдину трудову семирічну школу, на базі реального училища 23 січня 1921 року урочисто відкрито сільськогосподарську школу. У квітні 1921 року в Ногайську організовано перші профспілки, які об’єднали близько 400 працівників будівельних організацій, харчових підприємств, міських установ. В траурні січневі дні 1924 року трудящі Ногайська на багатолюдних мітингах поклялися довести справу В. І. Леніна до повної перемоги. Під час ленінського призову лави комуністів поповнили багато місцевих активістів, і серед них А. Волков, В. Шакула та інші.
1923 року створено Ногайський район. На цей час населення міста через розруху та голод зменшилося порівняно з 1914 роком на 1,8 тис. чоловік. Тому в жовтні 1924 року центр району Ногайськ став селом, до нього було прописано 1,3 тис. га землі.
Запровадження непу сприяло відродженню господарства Ногайська. Наприкінці 1924 року тут діяло 28 приватних крамниць і 3 кооперативні. Крім того, працювали 8 невеликих підприємств — цегельні, олійниці, крупорушки тощо. Серед них тільки пивоварний та цегельний заводи належали державі. Наприкінці 1925 року рівень промислово-кустарного виробництва у селі досяг 88 проц. рівня 1913 року. У боротьбі за дальше піднесення сільського господарства сільрада та партійний осередок організували допомогу найбіднішим селянам грішми і продовольством, провели місячник по залученню трудящих до споживчої кооперації, роз’яснювали переваги колективних методів господарювання. Визначну роль в пропаганді соціалістичної перебудови сільського господарства відіграло створення на околиці селища першого в республіці радгоспу по вирощуванню насіння овочевих культур. Всеукраїнський староста Г. І. Петровський назвав його надією республіки, і робітники радгоспу вирішили дати йому саме таку назву. Спочатку радгосп «Надія республіки» був невеликий, економічно слабкий. Та поступово господарство перетворювалося в справжню агрономічну школу насінництва. Крім радгоспу, 1923 року в Ногайську створено сільськогосподарську артіль «Червоний стяг», яка об’єднала 30 бідняцьких родин.
Влітку 1927 року 31 родина села об’єдналася в сільськогосподарську артіль «Незаможник», яку очолив І. І. Єчин. Колгосп мав 300 га землі, в т. ч. 100 га орної. Завдяки піклуванню держави «Незаможник» у 1928 році вже мав трактора, 28 коней, 2 лобогрійки і самоскидку. Того року було організовано й риболовецьку артіль «Ударники моря», яка одержала від держави кредити для закупівлі човнів та інвентаря.
Приклад перших колективних господарств та наполеглива роз’яснювальна робота сільських активістів мали великий вплив на одноосібників. Наприкінці 1929 року колективізація в селі була завершена. Крім артілі «Незаможник» створено ще 3 колгоспи: «Червоний стяг», «Вільна праця» і «Партизан». Велику допомогу артілям подавала Троянівська MTG. Врожайність зернових і бобових культур у колгоспах Ногайська 1940 року становила пересічно 16 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці — майже 18 цнт. Артілі почали використовувати заплавні землі річки (Збиточної, закладали сади й виноградники. Виникли нові галузі виробництва — городництво, шовківництво, насінництво.
Багато уваги приділялося розвиткові громадського тваринництва. 1940 року колгоспи мали 200 робочих коней, 302 голови великої рогатої худоби тощо. Середньорічні надої молока від корови перевищили 1,5 тис. літрів. Вівчар П. А. Тодоров 1940 року одержав від 100 ярок по 152 ягняти.
З кожним роком все більшого розмаху набувало соціалістичне змагання трудящих. У 1939 році близько 30 колгоспників і робітників радгоспу стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За вирощення 17,9 цнт зернових та по 2,7 цнт насіння кавунів і динь з га Головний виставочний комітет нагородив радгосп «Надія республіки» дипломом першого ступеня, легковою автомашиною та грішми. Колгосп «Вільна праця», члени якого вирощували по 132 цнт кісточкових і по 8,3 цнт бавовни-сирцю з га, нагороджено дипломом другого ступеня і премійовано грішми і мотоциклом.
Вживалися заходи для розвитку місцевої промисловості. 1930 року став до ладу рибозавод, що мав виробничу потужність близько 40 тис. цнт солоної, маринованої та в’яленої риби. Стала до ладу фабрика по виготовленню перламутрових гудзиків з річкових черепашок. Для задоволення потреб трудящих було створено промисловий, харчовий комбінати та інші підприємства.
У 1938 році Ногайськ віднесено до категорії селищ міського типу. На той час тут замість старих глиняних хат виросло чимало кам’яних будинків. Невелика електростанція потужністю 50 квт подавала струм для громадських та житлових будинків. У центрі селища на 2 га закладено чудовий парк, забруковувалися вулиці. Підвищувалася оплата трудодня в колгоспах, яка 1940 року становила 2,3 кг хлібом і 1,5 крб. грішми.
Велика увага приділялася розвиткові системи охорони здоров’я трудящих. Було споруджено лікарняне містечко, відкрито поліклініку, дитячу консультацію, санітарну і протималярійну станції. 1 грудня 1939 року при лікарні відкрили пологове відділення на 16 ліжок.
У 1936 році семирічну школу реорганізовано в середню. В кінці 30-х років у Ногайську діяли кінотеатр із залом на 400 місць, два клуби та бібліотека, в якій налічувалося 6,5 тис. томів. При клубах, зокрема піонерському, працювали гуртки художньої самодіяльності.
Коли радіо повідомило про віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР, того ж дня після мітингу понад 40 жителів добровільно стали до лав Червоної Армії. На захист Вітчизни пішло близько тисячі чоловік, з яких 200 стали бійцями місцевого винищувального загону. Коли наблизився фронт, колгоспники здали державі хліб, а також провели евакуацію артільного майна і худоби.
6 жовтня 1941 року гітлерівські війська окупували Ногайськ. Одразу ж почалися облави на комуністів. Фашисти заарештували і розстріляли 117 жителів, у т. ч. кількох комуністів.
Майно радгоспу і колгоспів окупанти оголосили своєю власністю, створили т. зв. общини, примушуючи жителів безплатно працювати на ланах. На каторгу до фашистської Німеччини гітлерівці вивезли з Ногайська 227 жителів.
Це були переважно юнаки і дівчата.
Та трудящі не корились окупантам. Члени підпільної групи, очолюваної директором місцевої школи С. А. Ліпченком, поширювали серед населення антифашистські листівки, переховували червоноармійців, що тікали з полону, виготовляли для них документи. Гестапівці заарештували багатьох народних месників і в 1943 році на околиці Бердянська розстріляли Є. М. Барановського, О. І. Гуленську, І. М. Галигузова, В. І. Бредихіна, А. Ф. Власова, В. Г. Голубова, С. О. Гусинського, М. І. Захарова, І. І. Лазаренка, Ф. В. Ліпаткіна, С. А. Ліпченка, Т. Т. Позднякова, І. І. Прядка, О. Ю. Рослякова, Ф. І. Сочинського, І. М. Тисленка, А. П. Шипанова, П. І. Заболотного1. Тільки деяким підпільникам пощастило врятуватися: К. І. Ліпаткіна й Л. Ф. Ліпаткіна втекли з Бердянської тюрми, М. Р. Корнієнка поліцаї жорстоко побили, а потім звільнили. В. П. Супрун і G. П. Шутенко уникнули арешту й переховувалися до визволення Ногайська Червоною Армією.
18 вересня 1943 року воїни 130-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника К. В. Сичова визволили Ногайськ від окупантів. Відступаючи, фашисти зруйнували вальцьовий млин, цегельний, пивоварний і рибний заводи, будівлі МТС, електростанцію, друкарню, школу, лікарняне містечко, 75-метровий міст через річку Обиточну, морську пристань, 130 житлових будинків та інші споруди. Загальна сума збитків, заподіяних ворогом, становила 42,4 млн. карбованців.
Сотні вихідців з Ногайська продовжували далі громити фашистів. І. Т. Шаповалов, пішовши добровільно на фронт, захищав Донбас, брав участь у боях за Ростов у 1941 році. Під час боїв на Кубані в січні 1943 року сержант І. Т. Шаповалов під щільним кулеметним вогнем ворога розмінував проходи і відкрив шлях наступаючим радянським танкам, за що був відзначений урядовою нагородою. Комуніст Ф. О. Панченко, потрапивши після поранення у полон, не припинив боротьби з фашистами. Після втечі з концентраційного табору він разом з польськими партизанами громив гітлерівців, за що нагороджений орденом «За свободу польського народу». Старшина 1-ї статті В. М. Долганов, захищаючи Ленінград, брав участь у сміливих рейдах моряків на бронепоїзді «За батьківщину!». Залишивши мирну професію агронома, лейтенант артилерії І. Г. Босенко бився з фашистами на Калінінському і Ленінградському фронтах, потім брав участь у визволенні багатьох країн Західної Європи. Крім інших нагород, лейтенант І. Г. Босенко відзначений медаллю «За визволення Праги». Воїнам-землякам, які не повернулися з фронтів Вітчизняної війни, у місті встановлено монумент.
Відроджувати зруйноване ворогом господарство було дуже важко. Не вистачало техніки й тягла, робочих рук, транспортних засобів. Колгоспники змогли зберегти тільки 39 голів артільної худоби. Від частин Червоної Армії колгоспи одержали 26 робочих коней. Механізатори Троянівської МТС відшукували в металобрухті старі частини і ладнали трактори, щоб допомогти колгоспникам та робітникам радгоспу. Проте восени 1943 року жінкам і підліткам довелося обробляти землю майже повністю вручну та своїми уцілілими коровами. З такими ж труднощами провели сівбу і жнива 1944 року. Натхнені перемогами Червоної Армії на фронтах, люди працювали з величезним піднесенням. Вже того року майже наполовину збільшилося поголів’я худоби, а грошові прибутки становили 370 тис. крб. Колгоспники допомагали фронтові хлібом, здавали до фонду перемоги облігації державних позик, грошові заощадження, збирали теплі речі і подарунки для радянських воїнів.
Поступово відновлювали роботу промислові підприємства. Влітку 1944 року почала працювати артіль «Червоний цегельник». Майже водночас було створено промисловий комбінат у складі деревообробного, ковальського та механоскладального цехів, відновилася робота шевської та кравецької майстерень. Згодом запрацювала невелика електростанція.
1946 року хлібороби освоїли довоєнні посівні площі. Серед трудящих розгорнулося змагання за кращі показники у підвищенні культури виробництва і високу врожайність. Щоб поширити передовий досвід у господарствах району, з жовтня 1950 року в Ногайську щорічно проводилися сільськогосподарські виставки.
Протягом першої повоєнної п’ятирічки колгоспи селища добилися підвищення урожайності зернових і бобових культур до 10—12 цнт з га. В 1950 році 4 ногайські артілі об’єдналися в дві. В роки другої повоєнної п’ятирічки в артілях ім. Сталіна та ім. Калініна, а також в радгоспі «Надія республіки» пересічна врожайність зернових зросла до 14, а соняшнику — до 12 цнт з га. Навесні 1957 року артіль ім. Калініна приєднали до радгоспу «Надія республіки». На початку 1958 року на базі навчально-дослідного господарства сільськогосподарського технікуму створено плодорозсадницький радгосп «Приморський». Через два роки він задовольняв потреби господарств і трудящих у фруктових та декоративних саджанцях не тільки свого, а й сусідніх районів. Тут було закладено 219 га садів та 117 га виноградників. За роки семирічки це господарство розширилося і зміцніло. У 1964 році сюди приєднано землі першої бригади колгоспу ім. Димитрова (села Банівка). Загальна площа угідь становила 3244 га. У 1968 році хлібороби виростили по 28 цнт озимої пшениці з га, по 39 цнт кукурудзи. Господарство було добре оснащене технікою.
Значних досягнень добилися і працівники радгоспу «Надія республіки». Протягом семирічки вони збирали пересічно по 25 цнт озимої пшениці з га. Збільшилася площа під садами та виноградниками, господарство спеціалізувалося на виробництві насіння овочевих культур. 1964 року радгосп став навчально-дослідною базою сільськогосподарського технікуму; новий заклад дістав назву Ногайський радгосп-технікум. Він посів перше місце у ювілейному соціалістичному змаганні (1967 рік) і одержав пам’ятний Червоний прапор обкому партії, облвиконкому, облпрофради та обкому комсомолу.
У Ногайську виросло чимало досвідчених майстрів сільськогосподарського виробництва, Тракторист радгоспу «Приморський» В. С. Фрікін та робітниця М. О. Вельєва протягом кількох років збирали по 20 цнт насіння соняшнику з га. їх, а також ланкову О. І. Ткаченко за високі врожаї винограду нагороджено орденом «Знак Пошани». У радгоспі-технікумі урядовими нагородами відзначено 17 чоловік.
Багато мужності й наполегливості проявляють рибалки артілі «Ударники моря». Артіль має два судна і мотобот. У 1969 році рибалки виловили 7 тис. цнт риби.
Успішно розвивалася місцева промисловість. В 1965 році на базі колишнього промислового комбінату створено завод металовиробів, який виготовляє тарні ящики для транспортування пляшок, бляшанки для фарб, а також залізну черепицю, використовуючи відходи виробництва заводу «Запоріжсталь». У 1967 році окремий цех освоїв виробництво сувенірів.
Завод продовольчих товарів створено на базі харчового комбінату. Його продукція — борошно, олія, безалкогольні напої та хлібний квас. Олія місцевого виробництва — завжди високої якості. Її експортують до багатьох країн.
У місті працюють міжколгоспбуд, а також хлібо- та побутовий комбінати, телевізійне ательє, районний вузол зв’язку, радіовузол тощо. Значну допомогу хліборобам і тваринникам району подає колектив місцевого об’єднання «Сільгосптехніки». У 1969 році підприємство продало колгоспам машин і запчастин до них на 6,1 млн. крб. За трудові досягнення 19 працівників міжколгоспбуду і «Сільгосптехніки» відзначено урядовими нагородами.
З розвитком народного господарства і культури змінився і виріс Ногайськ. Ще у 1964 році його перейменовано на Приморськ, а 1967 — віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Широкого розмаху набуло у Приморську капітальне будівництво. На проспекті ім. Леніна, на вулицях ім. Голубенка, ім. Голика, Пролетарській виросли багатоповерхові будинки з центральним опаленням, каналізацією. В центрі міста виріс чотириповерховий будинок, в якому містяться райком партії і райвиконком; став до ладу новий аеропорт. Заплановано спорудити будинок культури на 600 місць, лікарню, стадіон тощо. За допомогою державних кредитів та на власні заощадження трудящі побудували понад 500 індивідуальних житлових будинків, багато з них газифіковано.
У місті вже заасфальтовано 26,5 тис. кв. м. вулиць і майданів, прокладено 6 тис. кв. м. тротуарів, багато вулиць забруковано. Асфальтована дорога, що проходить через лиман, з’єднує місто з берегом моря. В невеликому парку 1965 року встановлено пам’ятник членам першої Ногайської Ради. Поблизу радгоспу-технікуму закладено ювілейний парк, на північно-західній околиці міста виростає великий фруктовий сад, насаджений трудівниками радгоспу «Приморського». Всі перетворення в Приморську здійснювалися за активною участю міської Ради, до якої обрано 110 депутатів, та її широкого активу.
В районній лікарні на 175 ліжок працює 27 лікарів і 70 працівників середнього медичного персоналу. При ній створено хірургічне, терапевтичне, педіатричне, фізіотерапевтичне і пологове відділення, клінічну лабораторію. Закінчується також будівництво обласної міжколгоспної грязелікарні на 200 місць. У місті є багато досвідчених фахівців-медиків. Багато років віддав охороні здоров’я трудящих учасник Великої Вітчизняної війни заслужений лікар УРСР хірург О. М. Грибанов. Педіатр В. О. Серьогіна, лікар з багаторічним стажем, нагороджена орденом «Знак Пошани». Школярі влітку відпочивають на березі моря в 3 піонерських таборах. Малюки виховуються в З дошкільних дитячих закладах. Згідно з генеральним планом Приморськ має стати здравницею республіки. Чудові піщані пляжі Азовського моря будуть використані і для розташування 16 баз відпочинку трудящих багатьох підприємств області (зараз вже діє 3).
Центр курортної зони розміститься напроти Малого лиману.
1,7 тис. учнів відвідували 1969/70 навчального року денну та вечірню середні школи, дві восьмирічні. У місті працює дитяча музична школа на 100 учнів. Понад 40 років у Приморську діє сільськогосподарський технікум. Тільки за післявоєнний період він підготував 1112 агрономів, 193 зоотехніки, 67 гідромеліораторів. У районі немає жодного господарства, де б не працювали випускники технікуму. Всі навчальні заклади міста забезпечено кваліфікованими кадрами. Вчителям середньої школи К. І. Неусихіній та Н. С. Поповій, нині пенсіонерам, присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР.
При будинку культури працюють драматичний, хоровий, танцювальний та інші гуртки художньої самодіяльності, дитяча балетна студія. Жіночий вокальний ансамбль «Приморочка», чоловічий хор і хор хлопчиків, ляльковий дитячий театр користуються популярністю серед трудящих міста і району. При будинку культури працює також районний краєзнавчий музей, в якому зібрано чимало документів та експонатів з історії міста і району. До послуг мешканців районні бібліотеки для дітей та дорослих, в яких 1969 року налічувалося понад 24 тис. книг. Працює також будинок піонерів.
У квітні 1967 року відзначила свій 25-річний ювілей районна газета «Приморская степь». Багатотиражні газети виходять у районному відділенні «Сільгосптехніки» («Механізатор») і в радгоспі-технікумі («Совхозная правда»).
Боротьбу трудящих за дальший розвиток економіки й культури міста очолює численний загін комуністів (650 чоловік), об’єднаних у 29 первинних організаціях. Вони спрямовують діяльність профспілкових організацій, які в 1969 році об’єднували 6 тис. членів, та керують роботою комсомольської організації, яка налічувала тоді ж близько 960 юнаків і дівчат. Комуністи велику увагу приділяють пропаганді передового досвіду, розвиткові масового соціалістичного змагання. Переможцям вручаються перехідні червоні вимпели і прапори, їх імена значаться на Дошці пошани. Почесні звання колективів комуністичної праці вибороли десятки бригад, близько 400 передовиків виробництва стали ударниками комуністичної праці.
Трудівники міста натхненно працюють на славу і могутність соціалістичної Батьківщини.
М. С. ШАТАЛІНСЬКИЙ