Сьогоднішнє життя Запоріжжя
Величезні зміни сталися у машинобудуванні — найстарішій галузі запорізької промисловості. Успішно виконує важливі державні замовлення колектив Запорізького моторобудівного заводу, що виготовляє двигуни для літаків. Найдавніше підприємство міста — «Комунар» повністю реконструйоване, значно розширене. Воно стало первістком вітчизняного мікролітражного автомобілебудування. В листопаді 1960 року тут розпочато серійне виробництво легкових автомашин «Запорожець», а 20 липня 1965 року з конвейєра зійшов стотисячний автомобіль. У березні 1967 року «Комунар» почав випускати машини нової конструкції — більш потужні, надійні, комфортабельні, привабливі зовнішньо.
Колишній паровозоремонтний завод перейшов на ремонт електровозів, у зв’язку з чим повністю реконструйований і докорінно переобладнаний. Запорізький комбінат абразивних виробів уже 1967 року давав близько половини вітчизняних виробів. Реконструйований також інструментальний завод ім. Войкова.
За роки семирічки місто стало значним центром енергетичного машинобудування^ Запорізький трансформаторний дяіютг у гттіяггружттог/гі з розташованим побли-зу Всесоюзним інститутом трансформаторобудування випускає для найбільших гідравлічних і теплових електростанцій країни потужні трансформатори. 1967 року тут виготовили для Красноярської ГЕС трансформатор потужністю 630 тис. кіловольт-ампер. Він міг би передати всю електроенергію, вироблювану Дніпрогесом. З того ж часу працює завод силових комплексних напівпровідникових перетворювальних пристроїв — провідне підприємство в цій галузі. Розширили своє виробництво заводи електроапаратний, високовольтної апаратури, «Запоріжкабель» та інші.
За семирічку колективи машинобудівних та електротехнічних підприємств разом з науково-дослідними інститутами і конструкторськими бюро створили 335 нових видів машин, агрегатів тощо. Основні фонди машинобудування й електротехніки у місті за цей час подвоїлися.
Місто має багато підприємств легкої та харчової промисловості. Діють масло-жиркомбінат, що випускає маргарин, олію, мило; м’ясний і молочний комбінати, кондитерська фабрика, заводи пивоварний і плавлених сирків, багато харчових підприємств місцевого підпорядкування. Серед підприємств легкої промисловості найбільш значні: Запорізьке швейне об’єднання, шовкомотальна і взуттєва фабрики, заводи емальованого посуду, світлотехнічних виробів і «Сувенір», фабрика індивідуального пошиття одягу тощо.
У післявоєнний час в Запоріжжі створено потужну будівельну індустрію: пущено нові заводи залізобетонних виробів, цегельно-черепичний, великих стінових блоків та інші підприємства.
Велика роль у розвиткові економіки міста належить транспорту, особливо залізничному. Через Запоріжжя проходять лінії на Харків—Москву, Крим, Кривий Ріг, Пологи—Волноваху. Залізниці на Харків, Кривий Ріг електрифіковані, на решті напрямів паровозну тягу замінено тепловозною. З кожним роком зростає народногосподарське значення Дніпровської річкової магістралі з портом ім. В. І. Леніна. Широкого розвитку набув й автомобільний транспорт. Запоріжжя зв’язане асфальтовими шосе з Харковом, Сімферополем, Донецьком, а з Дніпропетровськом — двома асфальтовими стрічками.
Завдяки виховній і організаторській роботі міської партійної організації, самовідданій праці трудящих, запланованого на семирічку рівня виробництва в основних галузях промисловості досягнуто ще 1963 року, а по виробництву валової продукції — 18 жовтня 1965 року. В цілому по місту випуск промислової продукції порівняно з 1958 роком зріс майже вдвічі, а продуктивність праці — на 36 проц. Економія від зниження собівартості продукції досягла близько 68 млн. карбованців.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю робітників Запоріжжя. 19 серпня 1966 року на багатолюдному мітингові з нагоди 50-річниці з дня заснування та за великі виробничі досягнення член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК КП України П. Ю. Шелест вручив орден Леніна колективу Запорізького моторобудівного заводу. Орденом Леніна нагороджено також алюмінієвий завод; орденом Трудового Червоного Прапора—«Дніпроспецсталь», «Комунар» і трансформаторний завод. 22 тис. передовиків виробництва у 1966 році відзначено орденами і медалями СРСР. 38 кращих робітників, інженерів і техніків стали Героями Соціалістичної Праці.
Трудящі Запоріжжя успішно втілюють у життя завдання поточної п’ятирічки (1966—1970 рр.). Протягом чотирьох років вони дали сотні тисяч тонн надпланового чавуну, сталі й прокату, багато машин, хімічних виробів, електротехнічного устаткування, товарів широкого вжитку тощо. Сконструйовано близько 200 нових типів машин та апаратів.
Впроваджена на багатьох підприємствах міста нова система планування й економічного стимулювання забезпечила зростання випуску продукції і поліпшення економічних показників. Цьому значною мірою сприяли створені на громадських засадах постійні заводські і цехові наради, ради науково-технічного товариства, новаторів, молодих спеціалістів, цехові бюро економічного аналізу тощо.
Колектив заводу «Дніпроспецсталь» ще в середині грудня 1969 року виконав соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. На титано-магнієвому заводі створено всі умови для творчого зростання інженерно-технічних працівників. Завод дбайливо вирощує свої наукові кадри. Понад 20 інженерів на основі вивчення заводської технології захистили дисертації на звання кандидата технічних наук, понад 100 чоловік готуються до захисту дисертацій. Завдяки цьому чимало актуальних досліджень впроваджено у виробництво.
На алюмінієвому заводі високого рівня досягла промислова естетика. Три роки підряд (1967—1969) колектив підприємства виходить переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні серед споріднених підприємств і щоквартально одержує перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Чималий внесок у прискорення технічного прогресу зробила багатотисячна армія запорізьких новаторів, труд яких належно оцінено. Заступник головного механіка заводу «Запоріжсталь» М. Ю. Кривицький і електромеханік Є. П. Налігацький були удостоєні почесного звання заслуженого винахідника УРСР. Заслуженими раціоналізаторами УРСР стали слюсарі Г. І. Волобуєв, А. П. Бондаренко та інші. За розробку і впровадження важливої технічної новини начальникові цеху А. С. Ткаченкові присуджено Ленінську премію. Всього 45 запоріжців стали лауреатами Державної і Ленінської премій.
У Запоріжжі плодотворно працюють 8 науково-дослідних і кілька проектних інститутів. Провідне місце належить Всесоюзному науково-дослідному інституту трансформаторобудування і високовольтної апаратури, Всесоюзному інституту титану, Українському науково-дослідному інституту спеціальних сталей і сплавів та Державному спеціальному конструкторському бюро сільськогосподарського машинобудування.
Тут працюють філіали інституту автоматики Укрдіпромезу, Придніпровського промбудпроекту та інші.
Великих успіхів добилися запоріжці у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня. Бригаду сталевара «Запоріжсталі» Героя Соціалістичної Праці М. Т. Кінебаса удостоєно високої честі: вона взяла участь у плавці 100-мільйонної тонни сталі ювілейного року і встановила три нові світові рекорди: плавка тривала всього 1 год. 40 хв., знімання сталі з кожного кв. метра поду печі становило 50,67 тонни, продуктивність мартена за годину — 139,4 тонни.
Успішно виконав ювілейні соціалістичні зобов’язання первісток індустріалізації країни Дніпрогес ім. В. І. Леніна. 22 вересня 1967 року відзначено видатну перемогу: на цей день гідроелектростанція виробила з початку свого існування 75 млрд. квт-год. електроенергії.
За визначні успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції дев’ять виробничих колективів міста одержали пам’ятні Червоні прапори ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Це — Дніпрогес ім. В. І. Леніна, «Запоріжсталь», алюмінієвий, моторобудівний, титано-магнієвий і трансформаторний заводи, трести «Запоріжбуд» і «Запоріжметалургмонтаж». Три передові колективи одержали пам’ятні прапори ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради, а 19 — пам’ятні прапори обкому КП України, облвиконкому, облпрофради, обкому комсомолу.
Робітники запорізьких підприємств охоче діляться досвідом з трудящими братніх республік СРСР та інших країн світу. Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», алюмінієвий завод та інші підприємства міста стали справжньою кузнею кадрів для численних новобудов Радянського Союзу, соціалістичних та інших країн світу. Тут вчилися майстерності болгари, німці, поляки, румуни, чехи, китайці, араби, індуси та інші. Підприємства міста мають торговельні зв’язки з 64 країнами світу.
Запоріжці вносять гідний внесок у боротьбу за мир і дружбу між народами. В місті діють обласні відділення товариств СРСР — Польща, СРСР — Швеція та міські відділення товариств СРСР — Франція, СРСР — Фінляндія і СРСР — Англія. Кожне з них налічує по 15—20 колективних членів — промислових підприємств, установ, учбових закладів.
Запоріжжя і фінське місто Лахті, а також Запоріжжя і французьке місто Бельфор — міста-побратими. Між ними щороку відбуваються обміни делегаціями, спортивними колективами, виставками фотографій, картин художників тощо.
Відроджене з руїн і попелу Запоріжжя стало зразком міста нового соціалістичного типу. Воно повністю змінило свої давні обриси. Вільна, незаселена територія та колишнє село Вознесенка, що були між новою і старою частинами міста, зникли. На їх місці виросли прямі й широкі, добре озеленені проспекти й вулиці, просторі майдани, житлові мікрорайони з новими будинками і комплексами комунально-побутових, оздоровчих та культурно-освітніх закладів. Головною міською артерією є багатокілометровий проспект ім. Леніна, що простягнувся від вокзалу Запоріжжя-І до греблі Дніпрогесу. Проспект ім. Леніна — окраса всього міста; тут стоять багатоповерхові, архітектурно оздоблені будинки, він весь озеленений і прикрашений. Стару й нову частини міста тривалий час роз’єднувала глибока і широка балка. Тепер тут споруджено величезну дамбу, яка з’єднала розірвані частини проспекту ім. Леніна в одну магістраль. Сотні недільників на спорудженні дамби відпрацювали молоді запоріжці. На відзнаку заслуг молоді в упорядкуванні міста дамба дістала назву ім. Ленінського комсомолу. Численні розрізнені селища злилися тепер у єдине ціле. Від проспекту ім. Леніна в старій частині пролягла нова міська магістраль — Космічне шосе, вздовж якого здійснюється велике будівництво; виросли нові житлові масиви у правобережній частині міста, зокрема — в Шевченківському районі; проводиться реконструкція Павло-Кічкаса та інших робітничих селищ.
Набагато зріс житловий фонд. Якщо в 1929 році він становив тут близько 160 тис. кв. метрів, то в 1969-му — 5 млн. кв. метрів. Особливо бурхливо зростало Запоріжжя протягом 1966—1969 рр., коли на житлове будівництво витратили близько 100 млн. крб. державних коштів. Трудящі щороку одержують 8,3 тис. нових квартир.
Важливим показником рівня комунальних послуг кожного міста є, як відомо, кількість споживаної води. У 1969 році на кожного жителя Запоріжжя її припадало на добу понад 330 літрів,— майже втричі більше, ніж до Великої Вітчизняної війни, і більше, ніж у багатьох столицях розвинутих капіталістичних країн Європи (Лондон — 290, Відень — 230 літрів). У місті споруджується новий великий комплекс очисних споруд з штучною біологічною очисткою стічних вод. У 1958 році почалася газифікація Запоріжжя. З того часу прокладено близько 230 км магістральних газопроводів. Зусиллями населення та працівників управління зеленого будівництва Запоріжжя перетворене на справжнє місто-сад. Його забудова ведеться так, що між кварталами заздалегідь залишається досить місця для скверів. А їх тут багато, всі вони добре впорядковані, прикрашені, освітлені. Особливістю міста є широкі . проспекти й вулиці, проїжджа частина яких неодмінно відокремлена від тротуарів і будинків газонами та деревами. Загальна площа зелених насаджень у 1969 році досягла 11 тис. гектарів.
Улюбленим місцем відпочинку трудящих є Центральний парк «Дубовий гай», розташований на площі 155 га, де росте 450 дубів. До послуг відпочиваючих — літній кінотеатр, естрада, майданчик для розваг дітей, річковий причал з човнами, каруселі тощо. З іншого парку, що міститься в новій частині міста, видніється чудова панорама Дніпрогесу, Дніпра та острова Хортиці. Він має зелений театр, кінотеатр, музичну естраду, читальний зал тощо. У третьому парку — ім. Пушкіна завершується будівництво нового приміщення цирку на 2 тис. місць. Не менш улюбленими місцями відпочинку запоріжців є узбережжя Дніпра з його чудовим пляжем, знаменитий острів Хортиця і Великий Луг. У верхній частині острова розкинувся лісопарк, у центральній — ростуть сади й виноградники, у нижній — буяє густий ліс.
У місті інтенсивно розвиваються всі види транспорту. Наприкінці 1969 року воно мало 14 трамвайних, 7 тролейбусних і багато автобусних маршрутів. До послуг жителів 400 легкових автотаксі. Запорізьке відділення цивільної авіації, організоване 1947 року, з кожним роком збільшує перевезення пасажирів та вантажів. Запоріжжя має сучасний, добре обладнаний аеропорт, звідки вирушають літаки по 80 рейсах, а також автовокзал, два річкових порти тощо. З Запоріжжя по Дніпру можна виїхати швидкісними суднами «Ракета» чи «Метеор» на південь — у напрямі Херсона та на північ — до Києва.
У післявоєнний час невпинно зростала мережа підприємств побутового обслуговування населення. В місті створено сучасну індустрію побуту, що 1969 року об’єднувала понад 20 великих механізованих підприємств. Комбінат побутових послуг має кілька ательє прокату побутових речей, бюро добрих послуг тощо. На Радянській площі споруджено будинок одягу, на площі Пушкіна — дев’ятиповерховий Будинок побуту.
Яскравим свідченням зростаючого добробуту трудящих є розширення торговельної мережі, особливо на околицях міста. 1969 року тут працювало 640 магазинів, колгоспний критий і два міські ринки. Роздрібний товарооборот державної і кооперативної торгівлі перевищив рівень 1940 року у 7 разів. Постійно розширюється система підприємств громадського харчування, яких налічується близько 680. Промислові підприємства мають свої їдальні.
Радянська держава повсякденно піклується про охорону здоров’я трудящих, особливо дітей. У Запоріжжі лише протягом семирічки і поточної п’ятирічки асигнування на охорону здоров’я зросли в кілька разів. За цей час стали до ладу 8 великих лікарень, радіологічний корпус для лікування онкологічних захворювань, 2 пологові будинки, 80 дитячих садків, ясел тощо. Кількість лікарняних ліжок збільшилася до 7315. В закладах охорони здоров’я працює 2079 лікарів, 70 з них готують дисертації на звання кандидата медичних наук. Велике значення надається організації медичної допомоги трудящим промислових підприємств. У 1969 році вони мали 138 оздоровчих пунктів. Запорізькі металурги, енергетики, машинобудівники, хіміки, будівельники зміцнюють своє здоров’я в цілорічних і сезонних профілакторіях, розміщених переважно на острові Хортиці; на базах відпочинку на узбережжі Азовського і Чорного морів та на Дніпрі. У 1969 році 40 тис. юних запоріжців відпочили в піонерських таборах на острові Хортиці, у Великому Лузі, на узбережжі Азовського і Чорного морів. Одним із здобутків Великого Жовтня є система пенсійного забезпечення трудящих. Протягом семирічки та поточної п’ятирічки виплата пенсій по місту збільшилась майже втроє.
Небувало зросла у післявоєнний час система народної освіти. У 1968/69 навчальному році у місті працювало 127 масових шкіл, що охоплювали 106 тис. дітей. Кожна запорізька школа — справжній палац учнів. У місті працює також 17 технічних і професійно-технічних училищ, у яких здобувають спеціальність 8430 юнаків і дівчат, та 10 шкіл-інтернатів. Понад 15 тис. молодих запоріжців дістають освіту в 13 середніх спеціальних навчальних закладах. Підростаюче покоління виховується в дусі радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму. У кожній школі діє піонерська організація, ленінська кімната або музей В. І. Леніна. Багато шкіл мають музеї революційної, бойової і трудової слави. У місті працює два палаци піонерів, 10 спортивних шкіл, екскурсійно-туристська і три технічні станції тощо. У запорізьких школах працює 30 заслужених учителів школи Української РСР, 192 — нагороджено орденами і медалями СРСР.
Значного розвитку набула в Запоріжжі вища освіта. У 1969 році тут працювало З вузи, а разом з вечірніми та заочними — 6, де навчалося 20 тис. студентів. Найбільшим навчальним, закладом є машинобудівний інститут ім. В. Я. Чубаря, в якому навчається 8,3 тис. студентів. Працюють також педагогічний і медичний інститути, філіали інститутів Дніпропетровського металургійного і Донецького радянської торговлі. У 1969/70 навчальному році у вузах міста працювало 19 професорів і докторів наук, 400 доцентів і кандидатів наук. Щороку запорізькі вищі учбові заклади випускають для народного господарства і культури понад 5 тис. спеціалістів.
Багато уродженців Запоріжжя стали видатними діячами науки і культури. Серед них — доктор технічних наук Г. А. Воловик, професор О. Ф. Ігнатьєв, доктор економічних наук, професор В. К. Логвиненко, доктор технічних наук, професор Б. С. Натанов, професор В. С. Розсихін та інші.
Осяяна сонцем Великого Жовтня, розквітла в післявоєнні роки національна за формою, соціалістична за змістом культура. Провідне місце в культурному житті міста посідає обласний музично-драматичний театр ім. Щорса, який працює тут з 1944 року. Збудоване для нього в 1953 році нове приміщення є справжньою окрасою проспекту ім. Леніна. У творчому колективі театру виросло багато талановитих акторів: народний артист СРСР В. Г. Магар (помер у 1965 році), народні артисти УРСР А. І. Морозова і С. К. Сміян, заслужені артисти УРСР Є. І. Хуторна, М. П. Хорош, Г. І. Дамаскін, А. Ф. Трощанівський, А. І. Король, П. П. Рибалка, К. Й. Пара-коньєв, Н. С. Бережна, О. А. Свенцицький, чимало здібної артистичної молоді.
Другим визначним культурним закладом у місті є обласна філармонія, що об’єднує близько ста акторів. До її складу входять концертна з квінтетом бандуристів та естрадна групи, музично-літературний лекторій, симфонічний оркестр, театр ляльок. У 1953 році філармонія одержала від металургів подарунок — прекрасний концертний зал ім. М. І. Глинки на 860 місць.
У місті 38 палаців культури і робітничих клубів, які стали справжніми вогнищами культури. Найкращі побудували робітники трансформаторного та алюмінієвого заводів. Кожен палац культури має театральний зал на 500—700 місць, лекційні і читальні зали, бібліотеки, приміщення для занять гуртків тощо.
Запоріжжя заслужено пишається творчими здобутками численних колективів художньої самодіяльності, яких 1969 року налічувалось не менше шестисот. Вони охоплювали близько 30 тис. чоловік. За майстерність і високу культуру виконання почесне звання народного колективу здобули: хор і духовий оркестр Будинку культури будівельників, чоловіча хорова капела «Титан», драматична студія Будинку культури ім. Жданова, циркова студія клубу металургів, хорова капела будинку культури вчителів та інші. Звання заслуженого колективу удостоєні: жіноча хорова капела Будинку культури тресту «Запоріжалюмінбуд» і танцювальний колектив «Запорожець» Будинку культури ім. Т. Г. Шевченка.
Запорізькі профспілки провели трирічну естафету культури, присвячену 50-річ-чю Великого Жовтня, та дворічну, присвячену 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Перша з них стала складовою частиною республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, в якому взяли участь 11 кращих творчих колективів міста. Жюрі фестивалю нагородило золотими медалями 5 та срібними і бронзовими медалями кілька колективів. Лауреатами всесоюзного фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю Великого Жовтня, стали заслужена народна хорова капела УРСР Будинку культури «Запоріжалюмінбуду», самодіяльна народна чоловіча хорова капела «Титан», заслужений ансамбль танцю УРСР «Запорожець» Будинку культури ім. Т. Г. Шевченка, самодіяльний народний цирк клубу металургів, а також — апаратник Дніпровського титано-магнієвого заводу А. Т. Минаков та інженер облміжколгоспбуду С. І. Приварникова (співаки).
З давніх давен славиться Запоріжжя своїми піснями, талановитими співаками і композиторами. Тут починали свій творчий шлях тепер широко відомі українські композитори брати Г. І. і П. І. Майбороди. Георгій Іларіонович у 1931—1936 рр. працював механіком на алюмінієвому і коксохімічному заводах, робив перші творчі спроби — обробки народних пісень для самодіяльної капели «Дніпрельстан»; Платон Іларіонович у 1931—1937 рр. навчався і кінчав тут середню школу, брав участь у художній самодіяльності. Звідси обидва вони поїхали вчитись до Києва, закінчили консерваторію, створили багато опер, симфоній, кантат, улюблених народом пісень. Г. І. Майборода — народний артист СРСР, професор; П. І. Майборода — заслужений діяч мистецтв Української РСР, лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка.
Капелою «Дніпрельстан» довгі роки керував відомий композитор Л. А. Усачов. Заслужений артист РРФСР, автор багатьох пісень Г. Пономаренко починав свою творчу діяльність у Запорізькому палаці піонерів. Композитор, заслужений артист республіки О. М. Радченко до війни завідував музичною частиною театру ім. М. К. Заньковецької.
Ще 1952 року в місті створено обласне об’єднання самодіяльних композиторів, до складу якого у 1969 році входило 27 чоловік. Очолює об’єднання член Спілки радянських композиторів О. І. Носик, автор багатьох музичних творів. Художній керівник хорової капели «Титан» К. К. Єржаківський — автор пісень: «Дума про Кобзаря», «Запорізький вальс», «Під залп «Аврори» тощо. Педагог музичного училища К. А. Георгіаді відомий як автор симфонічних творів.
Мають свою творчу організацію і запорізькі художники. У 1962 році тут створено обласне відділення Спілки художників України, до якого входить 37 членів і 6 кандидатів. Очолює його живописець-портретист Ф. Ф. Шевченко, який створив ряд портретів знатних людей міста. В Запоріжжі відомі своїми полотнами С. Г. Шинкаренко, В. А. Коробов, скульптурами В. К. Дубинін, І. М. Носенко, М. М. Худас. Привертають увагу і роботи монументалістів Л. М. Орленка, Г. О. Соколенка, А. С. Скрипки, графіків Л. П. Точиліна, В. А. Герценка та інших. Всі запорізькі митці були учасниками всесоюзних і республіканських виставок. Багато з них відзначено медалями, грамотами, призами.
В місті живе і працює багато народних умільців — різьбярів, вишивальниць та інших талановитих митців. Славляться своїми роботами різьбярі по дереву, рогу й органічному склу В. Т. Рибін, Б. А. Андрюшин, Б. В. Федоренко, Г. М. Пивоваров, а С. В. Латанський — виробами з фаріюру і кераміки. Добре зарекомендували себе майстри різьбярства заводу «Сувенір». їхні твори, виконані з дерева під лаковий декор, демонструвалися на міжнародній виставці в Монреалі (Канада). Знають у місті і водія трамваю Є. Т. Мельник, яка виготовила килим з портретом В. І. Леніна та подарувала його міжнародному конгресові жінок у 1963 році. До сторіччя від дня народження геніального вождя вона виготовила новий чудовий килим «Ленін — і тепер живіший від усіх живих!».
Визначною подією в культурному житті Запоріжжя було створення в січні 1967 року обласного відділення Спілки письменників України, яким керує поет Петро Ребро, автор першої збірки віршів «Заспів» (1955). Його перу належить 20 книг ліричних і сатиричних поезій, публіцистики. Відділення об’єднує 10 членів спілки, серед яких заслужений лікар УРСР Ольга Джигурда, автор повісті «Загибель «Абхазії»» (1946) та кількох наступних книг; поет Василь Діденко, автор кількох збірок віршів (перша «Зацвітай, калино», 1958); поет і критик Володимир Омельченко, доцент Запорізького педагогічного інституту; автор повістей для дітей і юнацтва О. Огульчанський та інші.
Загальний книжковий фонд 346 бібліотек міста становить 6,3 млн. примірників. У Державній обласній бібліотеці ім. О. М. Горького — понад 876 тис. книг та в обласній дитячій бібліотеці «Юний читач» понад 100 тис. томів. Важливу роботу провадить центральна науково-технічна бібліотека, що налічує 500 тис. томів науково-технічної літератури, в т. ч. державні стандарти, патенти та інші інформаційно-довідкові видання з різних галузей знань. Її послугами користується 9,5 тис. інженерно-технічних працівників, новаторів виробництва, робітників. При ній діють дворічний університет патентознавства та консультпункт з патентних питань. Бібліотека передплачує 765 наукових і технічних журналів. Широко відома в Запоріжжі спеціалізована медична бібліотека, що має 130 тис. томів, якими користуються 6,5 тис. читачів. У 1969 році в місті діяло 27 державних кінотеатрів на 13 тис. місць.
Міська партійна організація створила широко розгалужену мережу політичної освіти. Тут працює вечірній університет марксизму-ленінізму, діє багато теоретичних семінарів, шкіл основ марксизму-ленінізму та початкових політичних шкіл. Особлива увага приділяється політичному і культурному вихованню молодих робітників. Система політичної освіти для молоді охоплює близько 20 тис. юнаків і дівчат. Особливо популярними є гуртки «Виднокруг», «Наш Ленінський комсомол», політичні клуби «Прометей», «Глобус» та інші. В місті є 16 народних університетів, де, крім загальновідомих, працюють факультети громадських професій, робітничих кореспондентів, народних контролерів. На підприємствах і в установах організовано понад 170 лекторіїв і кіно лекторіїв, де виступають лектори парткомів та обласної організації товариства «Знання».
В Запоріжжі видаються обласні газети «Запорізька правда», «Индустриальное Запорожье» і «Комсомолець Запоріжжя», 15 заводських, будівельних і вузівських багатотиражних газет. Телецентр веде передачі місцевої студії і ретранслює передачі республіканського та центрального телебачення по двох програмах. Провадиться місцеве радіомовлення.
Місто славиться і своїми визначними місцями. Чудові його площі з монументальними спорудами і пам’ятниками. Напередодні 47-х роковин Великого Жовтня на майдані, що увінчує центральний проспект міста, біля греблі Дніпрогесу, урочисто відкрито величний пам’ятник В. І. Леніну, створений скульпторами М. Г. Лисенком і М. М. Суходоловим та архітекторами Б. І. Приймаком і В. О. Ладним. Тут є пам’ятники Ф. Е. Дзержинському, С. М. Кірову, видатному металургові країни А. М. Кузьміну й академікові О. В. Вінтеру, монумент М. І. Глінки, горельєф Т. Г. Шевченка. Споруджено також обеліск бійцям грудневого збройного повстання 1905 року та пам’ятник воїнам, що брали участь у визволенні Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників, а також пам’ятник чекістам.
Велику увагу трудящих, зокрема численних гостей міста, привертають обласний історико-краєзнавчий музей, острів Хортиця, надзвичайний красень — 700-річний дуб, що росте в робітничому селищі Верхній Хортиці, і, звичайно, Дніпрогес ім. В. І. Леніна.
Масового розвитку набули тут фізкультура і спорт. 250 спортивних організацій об’єднують понад 80 тис. спортсменів. Тут виховано 355 майстрів спорту, в т. ч. таких прославлених спортсменів, як Л. Жаботинський. У місті споруджено 10 стадіонів, 48 футбольних полів, 13 спортивних залів.
Заслужену повагу та високий авторитет серед трудящих міста здобула міська Рада депутатів трудящих. Обрана 12 березня 1969 року, Рада 11-го скликання налічує 500 депутатів, серед яких — 240 робітників промисловості, транспорту, будівництва, ударників комуністичної праці. 466 жителів беруть активну участь у роботі постійних комісій при міськраді, примножують славні традиції рідного міста.
Серед обранців народу до верховних органів влади, зокрема Верховної Ради Союзу РСР, є прославлений сталевар «Дніпроспецсталі» Герой Соціалістичної Праці Д. Ф. Галушка, заслужений металург У РСР, начальник прокатного стана тонколистового цеху «Запоріжсталі» П. О. Гуменюк-Грицай, секретар ЦК КП України О. А. Титаренко; 7 чоловік від міста обрано депутатами Верховної Ради УРСР.
Прекрасне сьогоднішнє міста Запоріжжя, ще кращим буде воно в недалекому майбутньому. Спроектовано будівництво великого житлового району на 350 тис. мешканців на правому березі Дніпра. Наприкінці 1969 року стали до ладу перші десятки багатоповерхових будинків. Острів Хортиця стане в центрі міста. Він не буде забудовуватись, а залишиться місцем відпочинку трудящих. Уряд Української РСР оголосив Хортицю державним історико-культурним заповідником. Тут створюється великий архітектурно-меморіальний комплекс, що відбиватиме історію славетного запорізького козацтва.
Змінюється, удосконалюється архітектурне обличчя міста. В його різних районах вже виросли 9—12-поверхові будинки. У 1970 році, у дні 200-річного ювілею міста, стали до ладу величні споруди Палацу культури трансформаторного заводу, цирку тощо.
Всім тим, чим стало Запоріжжя, чим стає воно тепер і стане в майбутньому, його трудівники завдячують ленінській партії комуністів, рідній Радянській владі, якій вічно зоріти над оновленою землею.
О. К. ЖИГАЛОВ, Л. Ю. НЕЧАЕНКО, С. І. СТРАШНИКОВ