Веселе, Веселівський район, Запорізька область
Веселе — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Відстань до обласного центру 124 км. Залізнична станція — Нововесела. Населення — 8,4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Новоолександрівка і Ясна Поляна.
Веселе — центр району, площа якого 1,1 тис. кв. км, населення 26,2 тис. чоловік (у т. ч. сільського 17,8 тис., міського 8,4 тис.). В районі 45 населених пунктів, підпорядкованих селищній та 9 сільським Радам; 11 колгоспів і 5 радгоспів; 99,6 тис. га орної землі; 6 підприємств, 3 будівельні організації, 39 шкіл, 33 будинки культури і клуби.
Село засноване 1812 року обабіч улоговини Малого Менчикура, в центрі якої було невеличке мальовниче озеро. Чумаки, подорожуючи до Криму по сіль і рибу, завжди зупинялися на його берегах, напували й годували волів. За переказами, вони й назвали це місце Веселим. Згодом і поселення, що виникло тут, дістало назву Веселе. Його перші поселенці — здебільшого селяни-втікачі від кріпосницького гніту і рекрутчини. 1812 року сюди прибули 30 сімей державних селян з Білгородського повіту Курської губернії, що оселилися на західному березі озера. Спочатку вони як десятинники орендували землю у поміщика Рахманова, а через три роки одержали державні наділи. В 1823—1824 рр. прибули переселенці з Полтавщини, які осіли на схід від озера. На час ревізії 1842 року у Веселому на кожну ревізьку душу в середньому припадало близько 15 десятин землі.
Населення села швидко зростало, але кількість общинної землі не збільшувалася. Після наступних ревізій наділи на ревізьку душу значно зменшено. Так, на час ревізії 1858 року в селі налічувалося понад 400 дворів, де проживало близько З тис. жителів, у т. ч. 1446 — чоловічої статі. Сільській общині належало 16 тис. десятин придатної та 465 десятин непридатної для обробітку землі. На ревізьку душу припадало вже по 10 десятин надільної землі.
Напередодні реформи 1861 року село мало жалюгідний вигляд. Селяни будували свої житла з цегли-сирцю та саману, вкриваючи їх соломою або очеретом. Під час весняних чи осінніх негод село потопало в грязюці. В 1812—1850 рр. тут кілька разів вибухали епідемії холери і чуми, але медичної допомоги населення не мало.
Не дбали царські власті і про народну освіту. Якщо церкву було побудовано ще у 1829 році, то перша парафіяльна школа з’явилася в селі лише 1851 року.
Після реформи 1861 року державні селяни Веселого, крім різних податків, мусили щорічно вносити до казни т. зв. державну оброчну подать за надільну землю, згодом — викупні платежі.
Розподіл землі на ревізькі душі не задовольняв більшу частину населення, особливо бідноту. На сходках тривалий час обговорювалось питання, як ділити землю: за ревізькими душами чи за наявною кількістю чоловіків. Селянство поділилося на два протилежні табори. Врешті вирішено було домагатися переділу землі на наявні чоловічі душі. За цим принципом в 1862—1883 рр. проведено кілька переділів, але з 1884 року община Веселого знову повернулася до наділення землею за ревізькими душами.
Нестача землі, тягла й реманенту зумовлювала зубожіння основної маси селянства, поглиблювала класове розшарування села. За даними перепису 1884 року, у Веселому налічувалося 810 дворів, проживало 5182 чоловіка. 82 двори не були приписані до общини, надільної землі не мали. 306 господарств були бідняцькими, понад третина цієї кількості не мала робочої худоби. Брак тягла й реманенту змушував бідноту повністю або частково здавати землю в оренду заможним селянам, а самим йти в найми. 257 господарств мали в середньому по 16 десятин землі кожне. Залежно від наявності тягла, реманенту та можливості орендувати землю, вони засівали від 10 до 25 десятин кожне. Серед них лише 35 господарств обробляли землю власними тяглом та реманентом, усі інші вдавалися до супряги і найму.
Куркулі, крім своєї власної, засівали понад тисячу десятин орендованої у бідноти землі та стільки ж поміщицької. Крім того, вони мали 1127 десятин купленої землі. На глитаїв у селі гнули спину 193 наймити.
Непосильним тягарем для багатьох селян були податки. Так, у 1884 році община мусила внести близько 19 тис. крб. викупних платежів, поземельного, земського та мирського податків, або по 13 крб. з ревізької душі (по 1,3 крб. з десятини землі).
Процес класового розшарування селян Веселого дедалі поглиблювався. До цього значною мірою призводило подрібнення селянських наділів, особливо бідняцьких та середняцьких. Так, у 1906 році розмір земельного наділу на чоловічу душу зменшився до 3,4 десятини. Щоб якось прогодувати сім’ю, більшість середняків також мусила орендувати землі у поміщика. В. І. Ленін у помітках на полях книги В. Ю. Постникова «Південноросійське селянське господарство» наводив бюджет родини С. Маслова, селянина-бідняка з Веселого. З 608 крб. річних видатків 156 крб. він сплачував за оренду землі, 34 крб. становили податки; лагодження реманенту забирало 32 крб. Таким чином, майже половина коштів ішла на утримання господарства. Бідняки й середняки розорялися. Так, на 1 січня 1913 року сільське кредитне товариство мало понад 1400 боржників, їх господарства продавали з молотка.
Тяжке економічне становище, політичне безправ’я ставали все більш нестерпними. В той час соціал-демократичні організації Мелітополя та Олександрівська посилили агітаційну роботу на селі. В червні 1903 року у Веселому виявлено друковану прокламацію «До сільської інтелігенції». Листівки завозили сюди з Мелітополя прикажчики купця Кондака, що жив у селі. Вони поширювали також ленінську «Искру» (1936 року під час ремонту сільської крамниці в стіні знайдено великий пакунок газети «Искра»).
1906 року під впливом більшовицької агітації почалися селянські заворушення проти поміщиків-колоністів. Того ж року наймити з Веселого брали участь у розгромі економії Шредера. Вони розподілили зерно і худобу, маєток спалили. Розгромлено й інші економії волості. Для придушення революційних виступів власті надіслали каральний загін. Кількох веселівських селян заарештували, допитали. Мелітопольська поліція довго провадила слідство, але виявити ватажків виступу не змогла.
Заворушення тривали і в 1907 році. У вересні того року до Веселого знову прибули загони поліції та війська, які вчинили розправу над «бунтівниками».
Столипінська аграрна реформа ще більше погіршила становище основної маси селян. Куркулі, виходячи на хутори, захоплювали кращі землі общини. У 1906— 1907 рр. біднота, озброєна вилами і кілками, не раз чинила опір свавіллю куркулів. Все ж за підтримкою властей протягом 1906—1914 рр. у Веселівській волості близько 200 родин заснували хутори. У 1914 році з 1418 дворів села понад 700 бідняцьких господарств мали в середньому не більше 9 десятин кожне. 126 розорених селянських господарств переселилося до Сибіру, решта безземельних залишила село, поповнивши лави міського пролетаріату.
Напередодні першої світової війни в селі проживало близько 9 тис. чоловік. Веселе забудовувалося без будь-якого плану, здебільшого саманними хатами або ж землянками. Лише в центрі стояли кам’яні будинки куркулів, крамниці та склади. Убогі бідняцькі житла тулилися вздовж вузьких і кривих вуличок, які в негоду ставали непролазними від багнюки.
У селі діяли дві невеликі цегельні, п’ять парових млинів, кілька вітряків, кустарні майстерні чинбарів, кравців і шевців. Були кінна станція, поштове відділення і телеграф.
Часто спалахували епідемії тифу, малярії, віспи, а в 1910 році — холери і чуми. Лікарні в селі не було; відкрита наприкінці XIX ст. амбулаторія та лікарняна дільниця, де працювали лікар, фельдшер, акушерка, обслуговували близько 30 тис. населення з навколишніх сіл. У березні 1912 року повідомлялося, що у Веселому «епідемічних хвороб, особливо дитячих, надто багато, не кажучи вже про те, що хворих на інші хвороби — сухоти, гострий ревматизм, лихоманку, сифіліс, коросту — мало не півсела. Приймальний покій штурмують сотні хворих».
Більш як через 40 років після відкриття парафіяльної школи земство у 1897 році спорудило у Веселому двокласне училище, а на початку XX ст.— ще одну церковнопарафіяльну та одну земську початкову школи. Але й вони не могли забезпечити навчанням навіть третини дітей шкільного віку. До того ж, викладання провадилося лише російською мовою. За переписом 1914 року тільки 22 проц. жителів уміли читати й писати.
З початком першої імперіалістичної війни з села призвано до армії 980 чоловіків. Двічі реквізували коней. У 1914—1916 рр. для потреб армії конфісковано 150 бричок, 500 корів і 800 свиней. Наполовину зменшилися посівні площі. Бідняцькі господарства занепадали.
Та ось долинула до Веселого звістка про повалення самодержавства. В селі відбулися мітинги: селяни вимагали землі і миру. На сходках та мітингах часто виступали мелітопольські більшовики. Вони викривали антинародну політику Тимчасового уряду, роз’яснювали позицію революційної соціал-демократії в основних питаннях революції. Під впливом більшовицької агітації селяни відмовлялися вносити орендну плату, самовільно захоплювали землі, що належали поміщикам і колоністам. Влітку 1917 року в селі виникла група співчуваючих більшовикам, якою керували брати Пирогови.
З радістю зустріли веселівці звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянську владу проголошено в селі у січні 1918 року. Тоді ж створено волосний ревком на чолі з селянином-фронтовиком Т. С. Вечірком та сільський ревком, головою якого став М. К. Бовкун. Ревкоми енергійно здійснювали закони й розпорядження Радянської влади. На зборах активу, в яких взяло участь понад 500 чоловік, ухвалили негайно приступити до розподілу поміщицьких та обліку нетрудових куркульських земель. Цю роботу здійснював земельний комітет, пізніше — комбід, очолюваний сільським активістом Т. А. Огурцовим. Коли у куркулів вилучали нетрудові землі, лишки хліба, худоби, інвентаря, то часто вони підпалювали свої господарства. Для захисту майна, яке тепер належало революції, в березні 1918 року волревком створив кінний загін Червоної гвардії. На хутори та в економії послано загони охорони по 5—10 червоногвардійців. Запеклі сутички між червоногвардійцями і куркулями сталися в ряді місць, зокрема на хуторі Міщенка.
Навесні того ж року у Веселому, на базі маєтку Шредера, створено трудову артіль, яка об’єднала кілька десятків бідняцьких родин. Та вона проіснувала недовго. В середині квітня 1918 року Веселе окупували австро-німецькі війська. Разом з гайдамаками вони розправилися з радянськими активістами, керівниками артілі, в т. ч. П. С. Попова повісили. Селяни чинили опір окупаційним властям: ухилялися від сплати контрибуції, перешкоджали відправці награбованого майна до Німеччини. В жовтні 1918 року у Веселе вступив партизанський загін під командуванням Зубка, але протримався в ньому лише три дні. Тоді до загону вступило багато веселівців, у т. ч. І. В. Постников, І. Соболь, А. Д. Білокопитов. Повернувшись до села, окупанти вчинили розправу над населенням, а партизанів М. Т. Кизилова і О. К. Соболя, які потрапили до їхніх рук, стратили.
В листопаді 1918 року кайзерівські війська змушені були залишити село. У Веселому почав діяти сільський ревком на чолі з колишнім фронтовиком А. 3. Артемовим. Тоді ж тут виник партійний осередок у складі 7 чоловік: Я. Є. Осини, П. Кобзева, І. Стецюри, П. Хачка й інших. Головою партосередку обрали В. Є. Довгополова. Комуністи проводили велику організаторську роботу, спрямовану на зміцнення Радянської влади. Ревком і партосередок почали здійснення ленінського Декрету про землю та заходів щодо обмеження куркульських господарств. Водночас значна увага приділялася допомозі бідняцьким господарствам, яким було надано частину реманенту й худоби, конфіскованих у поміщиків і колоністів.
Та мирний період у селі тривав недовго. У червні 1919 року Веселе захопили денікінці. Частина комуністів лишилася для роботи в тилу ворога. Денікінці пограбували населення, відібрали у селян землю, яку вони одержали від Радянської влади. Спроба провести мобілізацію до білої армії зустріла рішучу відсіч. У тилу денікінців хоробро билися партизанські загони.
В січні 1920 року частини 46-ї стрілецької дивізії Червоної Армії визволили
Веселе від денікінців. Почали працювати волосний і сільський ревкоми, які організовували допомогу Червоній Армії продовольством, забезпечували виконання продрозверстки та збір хліба голодуючим містам півночі країни.
10 червня 1920 року село захопили врангелівці. Частини 15-ї стрілецької дивізії та кавалерійський полк 3-ї дивізії 13-ї армії в середині червня вели запеклі бої за визволення села, але під натиском переважаючих сил ворога змушені були відійти. На початку серпня частини 3-ї стрілецької дивізії знову з боями наблизились до Веселого. Незабаром сюди прибули частини Другої Кінної армії. Бої поблизу Веселого точилися протягом усього літа. Лише 31 жовтня частини 90-ї та 89-ї бригад 4-ї армії Південного фронту визволили село від білогвардійців. У боях за населені пункти Веселівської волості особливо відзначилися червоноармійці 270-го Білорецького полку 30-ї Іркутської стрілецької дивізії. Поблизу сіл Михайлівни та Єлизаветівки полк вступив у бій з переважаючими силами врангелівських військ і затримав просування їх до підходу основних сил Червоної Армії. Та це далося дорогою ціною: 112 бійців і 20 командирів полягли смертю хоробрих. На увічнення їх пам’яті у Веселому та Єлизаветівці встановлено пам’ятники. Михайлівну перейменовано на Білорецьке. Одну з вулиць Веселого названо Білорецькою.
З листопада 1920 року відновив роботу волосний ревком, головою якого призначено комуніста О. Зарубаєва, колишнього матроса Чорноморського флоту. Секретарем волревкому став П. Прусенко. Одночасно почав діяти Веселівський сільський ревком у складі І. Є. Шевченка (голова), А. 3. Артемова, М. Ф. Ребристого, П. М. Лихачова, Т. С. Каменева. Всі вони були місцевими селянами, активними учасниками громадянської війни. Волосний ревком мав чотири відділи: загальний, земельний, народної освіти та військкомат. Основну увагу волревком приділяв зміцненню Радянської влади в населених пунктах волості, а також виконанню продрозверстки.
Наприкінці листопада 1920 року в селі створено волосний комітет незаможних селян на чолі з О. Рязановим; КНС став опорою волревкому в боротьбі за утвердження в селі й волості Радянської влади.
Наприкінці листопада — початку грудня 1920 року відновила роботу партійна організація, яка налічувала 12 членів і 9 кандидатів у члени партії. Серед них О. Зарубаєв (голова осередку), В. Долгополов, П. Хачко, Я. Осина, Г. Калабухов та інші. Партійна організація очолила боротьбу селян за перші соціалістичні перетворення в селі. Партосередок допоміг молоді села створити комсомольську організацію. На початку 1921 року вона вже налічувала 40 чоловік. Першим секретарем її був О. П. Гармаш.
Оскільки в дніпровських плавнях та поблизу їх ще орудували махновські банди, волревком створив загін самооборони, куди ввійшли комуністи, комсомольці та члени КНС. У грудні 1920 року загін з допомогою частин 30-ї Іркутської дивізії, що перебували в селі, розгромив біля села Менчикурів одну з цих банд.
Партосередок, волревком і волкомнезам підготували і провели 21 січня вибори сільських Рад. Веселівську сільраду очолив І. Є. Шевченко. Перший волосний з’їзд Рад відбувся у Веселому 27 січня 1921 року. Головою волвиконкому обрано О. Зарубаєва.
Імперіалістична та громадянська війни підірвали економіку селянських господарств. 1920 року в усій Веселівській волості було тільки 4 тис. коней і приблизно стільки ж корів. Під керівництвом партосередку актив села створив земельний
комітет, який перерозподілив усю землю з розрахунку 2,2 десятини на кожного члена сім’ї. Створений при волвиконкомі посівний комітет допоміг селянам одержати насіннєві позички та організував супрягу бідняцьких і середняцьких господарств. В селі з’явилися кооперативні споживче і кредитне товариства. І все ж через нестачу тягла обробіток землі провадився на низькому агротехнічному рівні, до того ж засіяно було не більше 60 проц. довоєнних посівних площ. Внаслідок посухи в 1921 році загинули майже всі посіви зернових. Зібрали менше, ніж сіяли. Почався голод. У Веселому тяжко бідували 3,5 тис. чоловік. Десятки сімей, шукаючи порятунку, виїхали з села.
Партійна організація, комсомольці, сільська Рада, комнезам організували допомогу голодуючим. Для дітей відкрили їдальні, для сиріт — дитячий будинок на 45 місць. З ініціативи волосного партійного комітету почалося збирання коштів до фонду допомоги голодуючим. Веселівське споживче товариство зібрало гроші на користь дитячого будинку та сільської лікарні. Велику допомогу подала держава. Поступово з голодом було покінчено.
7 березня 1923 року створено Веселівський район Мелітопольського округу. Перетворення Веселого на районний центр сприяло впорядкуванню та дальшому зростанню села.
Партійний осередок, сільрада і КНС вели серед бідноти роз’яснювальну роботу за створення в селі колективних господарств. Ще в листопаді 1921 року в с. Веселому організувалася сільськогосподарська артіль «Ведучий до соціалізму», а у січні 1923 року — артіль «Вільна праця», що об’єднала 13 дворів, і комуна ім. Леніна, яка об’єднала 41 двір (762 га землі).
Протягом 1924—1925 рр. економіка Веселого швидко відроджувалася. Цьому значною мірою сприяло запровадження непу. Посівні площі зросли в півтора раза, вищими стали врожаї. У 1925 році, наприклад, окремі господарства збирали по 70—100 пудів зерна з гектара. Певну роль у піднесенні сільськогосподарського виробництва відіграли комуни, організовані 1921 року в колишніх хуторах та поміщицьких маєтках. У Веселівському районі їх було вісім. Для заохочення селян-одноосібників до колективних форм праці у вересні 1925 року в селі відкрилася районна сільськогосподарська виставка, на якій демонструвалися досягнення сільськогосподарського виробництва комун району і, зокрема, радгоспів «Веселе» та «Соцземлеробство».
В селі налічувалося 1560 селянських господарств, проживало 7,2 тис. чоловік. Тут діяли 6 парових млинів, 12 вітряків, маслозавод, 4 кузні, 14 крамниць. Поліпшилась робота споживчої кооперації; товарооборот її в 1925 році зріс порівняно з попереднім роком більш як у 6 разів, а кількість пайовиків — з 70 до 1028 чоловік.
Місцеві органи влади постійно дбали про розвиток народної освіти. Ще в 1919/20 навчальному році у Веселому працювало 8 трудових початкових шкіл, у яких навчалось 438 дітей. Тоді ж організовано ремісничу школу, яка готувала слюсарів і столярів. 1920 року відкрилися ще дві початкові школи; всього працювало в селі 24 вчителі. У 1924 році одну з початкових шкіл реорганізовано в семирічну. Всіх дітей шкільного віку охоплено навчанням. Першим директором семирічки став комуніст І. К. Наливайко.
Велику організаторську і політико-виховну роботу провів районний комітет партії на чолі з Я. Є. Осиною. Особлива увага приділялася роботі серед бідноти й середняків, а також політичному навчанню комуністів і комсомольців. У селі діяли політшкола, лікнепи, активізувалась робота сільбуду, що діяв з 1921 року, та хат-читалень. Кількісно зросла районна партійна організація, поширився її вплив на трудящих.
У 1927 році вона об’єднувала 108 комуністів. Комсомольська організація налічувала 64 чоловіка.
Значну роботу провадила партійна організація серед жінок, які дедалі активніше залучались до громадсько-політичного життя. В літній період у Веселому відкривалися дитячі ясла, що давало змогу жінкам більше уваги приділяти громадсько-корисній справі.
У липні 1927 року в селі організувалося перше товариство спільного обробітку землі — «Спільна праця», до якого вступило 39 родин. За ним закріпили 75 га землі. Згодом виник ще один ТСОЗ — «Червона громада», а восени 1928 року в селі вже налічувалось п’ять колективних товариств, які об’єднали 47 проц. одноосібних селянських господарств.
1930 рік став роком масової колективізації сільського господарства, яка проходила в умовах гострої класової боротьби. 2 січня у Веселому зібрався 2-й з’їзд комнезамів району. Учасники з’їзду надіслали телеграму урядові України, в якій запевнили, що комнезами району зроблять усе необхідне для соціалістичної перебудови сільського господарства. У травні в селі вже налічувалось 14 товариств спільного обробітку землі, а наприкінці року на базі ТСОЗів утворилося 9 укрупнених сільськогосподарських артілей.
У 1931 році почала працювати МТС. Спочатку вона мала 25 тракторів, через два роки тракторний парк збільшився в три з половиною рази. На полях веселівських артілей працювало 30 тракторів. Та кваліфікованих механізаторів не вистачало, отже, техніка використовувалась не на повну потужність. Внаслідок низького рівня агротехніки урожайність зернових у 1930 році становила в середньому 10—12 цнт з га. Малопродуктивним було й тваринництво.
Завдяки заходам, вжитим партійною організацією та наполегливій праці людей, економіка колгоспів міцніла. У 1935 році у веселівських артілях з’явились перші ударники праці, стахановці, які значно перевиконували встановлені норми. Серед них—комбайнери М. Й. Чорнобай, Ф. М. Постник, А. Р. Сафонова, тракторист І. Зубов та інші. За ударну працю передовики виробництва неодноразово преміювалися, а комбайнера Ф. М. Ребристого, який удвоє перевиконував норми виробітку, удостоєно ордена Леніна.
1939 року колгоспи села виростили по 15 цнт зернових з га, а в радгоспі «Известия» — по 19,5 цнт. В наступному році на 48 тваринницьких фермах артілей і радгоспу налічувалося близько 2 тис. голів великої рогатої худоби. Артілі села одержали близько 2 млн. крб. грошового прибутку.
1941 року учасниками ВСГВ стали три веселівські колгоспи.
Визначних успіхів у сільськогосподарському виробництві досягнуто завдяки організаційній і виховній роботі районного партійного комітету та партійних осередків. У 1940 році на території Веселого було шість первинних партійних організацій, які об’єднували 40 комуністів. Особливу увагу парторганізації колгоспів приділяли питанням організації праці, піднесення культури землеробства та підвищення продуктивності тваринництва, дбали про побут і відпочинок людей.
Невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. Назавжди зникли землянки, у центрі виросли добротні цегляні будинки районних установ, крамниць, районного будинку культури. Озеро, яке давно стало болотом, засипали і натомість створили парк. Усі вулиці загрейдеровано та обсаджено декоративними деревами, на присадибних ділянках зазеленіли фруктові сади.
Місцеві органи постійно дбали про поліпшення охорони здоров’я трудящих. В 1925 році у Веселому були дві амбулаторії, лікарня на 20 ліжок, аптека, жіноча та дитяча консультації. Населення обслуговували два лікарі, фельдшер і два лікпоми, В передвоєнні роки кількість місць у лікарні потроїлася, тут працювало 10 лікарів, діяло кілька медпунктів, пологовий будинок. У колгоспах працювали постійні та сезонні дитячі ясла; у 1936 році на березі Азовського моря відкрито піонерський табір. Згодом такі табори відкрили на березі Дніпра поблизу Кам’янки-Дніпровської та Великої Знам’янки.
Докорінно поліпшилася народна освіта. До 1937 року у Веселому ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 1935/36 навчального року відкрилися дві середні школи, в яких працювало 50 вчителів. Особливу повагу серед населення заслужили педагоги В. В. Кулик, Ф. К. Лисенко, І. К. Наливайко та інші.
З піднесенням колгоспної економіки зростала мережа культурно-освітніх закладів. У Веселому працювали районний будинок культури, кілька колгоспних клубів. При всіх клубах діяли гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми. Значна частина житлових будинків і державних установ радіофікована.
Небувало зросли культурні запити трудящих. У районній бібліотеці, фонд якої становив 13 тис. книг, у 1941 році налічувалося 1200 читачів. Жителі передплачували багато газет і журналів. З лютого 1935 року у Веселому виходить районна газета «Ленінський шлях».
З початком Великої Вітчизняної війни більшість чоловіків призовного віку вступила до лав Червоної Армії. Наприкінці червня 1941 року у Веселому створено винищувальний батальйон. Коли фронт наблизився, з села вивезли техніку, зерно, худобу, евакуювали значну частину людей.
18 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Веселе. Почалися грабування державного та колгоспного майна, арешти і вбивства людей. Першою жертвою стала 23-річна Г. П. Беляева, яку фашисти звинуватили у «шпигунстві» і після допиту та знущань розстріляли. Загинув також комуніст П. К. Калугін, який працював головою колгоспу «Авангард». Він не встиг евакуюватися і переховувався у своїй садибі. 6 травня 1942 року Калугіна заарештували і після катувань розстріляли.
Жителі Веселого всіляко саботували заходи окупантів: не виходили на роботу, уникали відправки на німецьку каторгу тощо. Для підпільної роботи в тилу ворога залишено комуністів Н. С. Муху та Д. Г. Ватагіна (розстріляний фашистами у 1942 році). Високий патріотизм проявляла молодь. Комсомолка В. П. Шкригун збирала й передавала важливі розвідувальні дані радянському командуванню. Допомагав їй ветлікар С. В. Бугайцов.
26 жовтня 1943 року радянські війська визволили Веселе. У боях з ворогом відзначилися частини 4-го гвардійського Кубанського кавалерійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. Я. Кириченка, а також частини 19-го танкового корпусу 28-ї армії 4-го Українського фронту. У складі цих військових частин було багато уродженців Веселого, в т. ч. В. О. Єфімов, В. В. Сафонова та інші. При визволенні села загинуло 162 солдати й офіцери Червоної Армії. У 1957 році на братській могилі героїв встановлено пам’ятник.
Понад 2 тис. веселівців билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. Понад 500 чоловік загинуло смертю хоробрих, 320 нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу.
Окупанти заподіяли господарству села великих руйнувань. Загальні збитки становили 72,9 млн. крб., понад 200 юнаків і дівчат вивезено на каторгу до Німеччини.
Партійна організація та сільська Рада мобілізували людей на відбудову господарства. Артілі очолили комуністи М. М. Безсонов, І. Д. Довгаль, І. Ф. Сафонов та інші. Велику допомогу колгоспам подали держава, братні республіки. Із східних районів країни надійшли трактори й автомашини, з республік Середньої Азії — худоба. Невдовзі відкрито магазини, відремонтовано приміщення громадських установ, житлові будинки. В 1944 році колгоспи Веселого освоїли близько 40 проц. довоєнних площ, відбудували тваринницькі ферми. Артілі успішно виконали свої зобов’язання перед державою, здавши додатково понад 432 тис. пудів хліба, внесли до фонду оборони 1,2 млн. крб. грішми. Близько 200 жителів села брали участь у відбудові Дніпрогесу ім. В. І. Леніна.
Напружено працювала партійна організація села, яка налічувала 9 комуністів. Вона вела організаторську та виховну роботу, впроваджувала досвід передовиків. Велика увага приділялась підготовці кадрів — трактористів, комбайнерів, бригадирів та інших.
Після переможного завершення Великої Вітчизняної війни до села повернулось багато демобілізованих воїнів. Відродилися колгоспні парторганізації, значно посилилася допомога держави. Наприкінці 1945 року прибутки артілей становили близько 1 млн. карбованців.
Протягом першої післявоєнної п’ятирічки господарство артілей було в основному відбудовано. Рік у рік зростав рівень механізації трудомістких робіт. У 1948 році на ланах Веселого працювало 50 тракторів. Колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі. За роки п’ятирічки у 2—3 рази зросло поголів’я худоби, корів — у 8 разів. У 1950 році, після об’єднання, в селі стало 4 великі колгоспи — ім. Леніна, ім. Фрунзе, ім. Суворова та ім. Сталіна. Укрупнення сприяло дальшому піднесенню економіки, кращому використанню техніки, підвищенню культури землеробства. Завдяки цьому врожайність зернових збільшилася до 18 цнт з га, кількість поголів’я худоби потроїлася. Прибутки досягли близько 10,5 млн. карбованців.
У 1957 році Веселе віднесено до категорії селищ міського типу. Того року на базі колгоспу ім. Леніна та кількох артілей Білорецької і Єлизаветівської сільських Рад утворено радгосп «Південний», за яким закріпили 19,2 тис. га земельних угідь, у т. ч. 16,6 тис. га орної землі. На початку 1958 року всі артілі Веселого об’єдналися в одну — ім. Фрунзе, що мала 14,9 тис. га землі. Відразу виявилися переваги великого механізованого господарства, яке спеціалізувалося на виробництві зерна та продуктів тваринництва. У роки семирічки значно зросли прибутки господарств. Цьому значною мірою сприяло зростання їх технічної оснащеності та підвищення культури землеробства. Чималих досягнень добилися трудівники радгоспу та колгоспу протягом чотирьох років поточної п’ятирічки. Виконуючи рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду партії, партійні організації і керівництво господарств поліпшили розстановку кадрів на вирішальних ділянках виробництва, змінили структуру посівних площ, де провідне місце посіла озима пшениця, вдосконалили систему морального і матеріального заохочення працівників. В ході соціалістичного змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна трудівники радгоспу «Південний» в 1969 році зібрали пересічно по 21,5 цнт зернових з га. Колгоспники артілі ім. Фрунзе одержали по 23,5 цнт зернових з гектара.
Успішно розвивається тваринництво. 1969 року на фермах обох господарств було 8,1 тис. голів великої рогатої худоби, 7,6 тис. овець, 14,7 тис. свиней. На 100 га угідь того ж року вироблено понад 200 цнт молока та близько 60 цнт м’яса, а на кожні 100 га посіву зернових — по 10—15 тис. штук яєць.
У провідних галузях колгоспного і радгоспного виробництва широко застосовується комплексна механізація. Трактори, комбайни і автомашини обслуговувало близько 400 механізаторів. У господарстві працює 16 спеціалістів сільського господарства з вищою освітою. Зросли прибутки господарств: 1969 року в колгоспі ім. Фрунзе вони становили понад 2,3 млн., а в радгоспі — понад 3,5 млн. крб.
У процесі піднесення економіки колгоспу та радгоспу провідну роль відігравали партійні організації, які 1969 року об’єднували 196 членів КПРС. Більшість з них (140 чоловік) працює в сфері виробництва. З ініціативи комуністів розгорнулося змагання за підвищення культури землеробства та найповніше використання техніки. Постійна увага приділялася поширенню досвіду новаторів, широко застосовувалося матеріальне і моральне стимулювання праці.
За післявоєнні роки у Веселому виросли сотні передовиків виробництва — майстрів землеробства і тваринництва. Тривалий час у веселівському радгоспі «Південний» працює комбайнер І. А. Гапонов. У 1952 році за високі показники в роботі його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1958 — орденом Леніна. Тракториста О. Є. Білокопитова, коваля М. 3. Євтухова і доярку М. П. Чурсіну відзначено орденом Трудового Червоного Прапора. Всього ж у обох господарствах урядових нагород удостоєно 48 передовиків виробництва. Широкого розмаху в колгоспі і радгоспі набув рух за комуністичне ставлення до праці — 105 чоловік вибороли звання ударника комуністичної праці. Широкого розмаху набуло змагання за дострокове виконання завдань п’ятирічки, за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
Успішно розвивається місцева промисловість. У 1956 році став до ладу елеватор місткістю близько 20 тис. тонн зерна. Тут трудиться перша в районі бригада комуністичної праці, яку очолює В. Я. Шляхова. Того року почав працювати рай-промкомбінат, окремі цехи якого випускають бочкотару та інші господарські товари. Потужність маслозаводу порівняно з першими післявоєнними роками у 1969 році потроїлась. Завод продовольчих товарів виробляє борошно, хлібо-булочні вироби, безалкогольні напої, комбікорм тощо. Діють підприємства будівельно-монтажного управління, «Міжколгоспбуд», автогосподарство, відділення «Сільгосптехніки».
За післявоєнний час у Веселому споруджено понад 1 тис. будинків. Центр селища забудовується двоповерховими спорудами. В районі залізничної станції Ново-весела виросли квартали житлових будинків сучасного типу. Окрасою селища є великий універмаг, кінотеатр, середня школа, готель тощо. З 1955 року тут діє водопровід. Селище повністю електрифіковане й радіофіковане. Більшість вулиць заасфальтовано.
Зростає добробут трудящих. У 1969 році середній річний заробіток колгоспника артілі і працівника радгоспу перевищив тисячу крб. У Веселому — 28 крамниць і кіосків, 5 їдалень та 10 підприємств побутового обслуговування. Дві третини жителів мають телевізори. У власному користуванні громадян є 47 легкових автомашин.
Величезні зміни сталися в медичному обслуговуванні трудящих. До революції у Веселому один лікар обслуговував понад 10 тис. чоловік, зараз на одного лікаря припадає близько 500 жителів. Фашистські окупанти спалили головний корпус лікарні. В середині 50-х років її відбудовано. Пізніше споруджено нові приміщення терапевтичного відділення і поліклініки. В колгоспі та радгоспі є медичні пункти, на фермах — профілакторії. У лікувальних закладах селища — 80 медичних працівників, у т. ч. 18 лікарів. Повагу серед трудящих здобув хірург Л. С. Бобров, який в системі охорони здоров’я працює 27 років. Високий авторитет завоювала в селі лікар М. М. Молодико, учасниця партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни. За заслуги перед Батьківщиною вона нагороджена орденом «Знак Пошани», медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» 2-го ступеня та значком «Відмінник охорони здоров’я».
Величезним завоюванням трудящих є розквіт народної освіти. В довоєнні роки у Веселому здійснено загальне семирічне навчання. У 1969 році в селищі працювало дві середні, три початкові та заочна середня школи. 210 випускників школи у післявоєнний час стали вчителями, 190 — лікарями, 200 — агрономами тощо. 1969 року в селищі працювало 130 спеціалістів з вищою та близько 200 — із середньою спеціальною освітою.
У Веселому є районний будинок культури, 5 клубів, музична школа, 30 червоних кутків. У гуртках художньої самодіяльності беруть участь понад 500 чоловік. Аматори сцени часто виїжджають з виставами та концертами до інших сіл, у польові табори і на ферми. До послуг трудящих — 7 бібліотек. Кожен третій житель — читач бібліотеки. Селищна бібліотека має 25 тис. примірників книг. У багатьох сім’ях є власні бібліотеки. Кожна родина передплачує 3—4 газети і журнали.
У побут трудящих ввійшли нові свята та обряди. В будинку культури влаштовуються комсомольські весілля, вечори трудової слави, свята повноліття тощо.
У господарському, політичному та культурному житті Веселого визначну роль відіграє селищна Рада, в складі якої 85 депутатів. Діють сім постійних комісій Ради: сільськогосподарську очолює депутат М. І. Шеховцов, благоустрою — депутат Ф. Ю. Рябко, культурно-побутову — депутат В. О. Єфімов тощо.
З усієї багаторічної історії Веселого, заснованого понад 150 років тому на колишньому Чумацькому шляху, найзнаменнішими були роки останнього п’ятдесятиріччя. Самовідданою працею трудящих під керівництвом Комуністичної партії невеличке в минулому село перетворилося на один з добре впорядкованих районних центрів на Запоріжжі.
М. П. БІЛКА