Балки, Василівський район, Запорізька область
Балки — село, центр однойменної сільської Ради. Розташовані на узбережжі Каховського водоймища, за 30 км на південний захід від райцентру. Відстань до найближчої залізничної станції Каховське море — 5 км. У Балках є морський причал. Населення — 6976 чоловік.
На території сучасного села знайдено рештки стоянки доби палеоліту (понад 40 тис. років тому). В околицях є багато курганів, з яких досліджено близько 100.
В них виявлено поховання епохи бронзи (кінець IV — початок І тисячоліття до н. е.), сарматські (II ст. до н. є.— II ст. н. е.), а також пізніх кочівників (IX— XIII ст. н. е.). 1969 року в кургані Гайманова могила розкопано поховання скіфського царя (IV ст. до н. е.). Тут знайдено унікальний набір посуду (2 бронзові казани, жаровня, підноси, відро, амфори тощо) та шедеври античного мистецтва світового значення, в т. ч. срібний і золотий ритони, срібний глек, дерев’яні чаші з золотою оковкою. Найвизначнішою знахідкою є срібна, покрита листовим золотом ваза, корпус якої оздоблено широким барельєфним фризом зі сценами із скіфського військового побуту.
Протягом XVI—XVIII ст. ст. поблизу дніпровських плавнів, що мали назву Великого Лугу, запорізькі козаки заснували чимало зимівників. У другій половині XVIII ст. на їхньому місці утворилося кілька маленьких поселень. До одного з таких поселень 1795 року прибули державні селяни з Миргородського повіту Полтавської губернії. Слідом за ними — ще кілька партій переселенців з Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини. Вони будували хати переважно у вибалках. Так виникло село, назване Балками. Жителі вели натуральне господарство. Близькість плавнів з луками сприяла розвиткові тваринництва. Крім цього, розвивалося рибальство, бджільництво, чинбарство. Поступово перше місце в господарстві зайняло хліборобство.
Спочатку незайманих земель навколо села було вдосталь. Але населення швидко зростало. В першій половині XIX ст. сюди прибули кількасот селян-однодворців, а також тих, що мали невеличкі наділи в густонаселених губерніях. За розпорядженням Палати державного майна вони одержували від Банківської общини наділи з ще незайнятих ділянок. Незабаром вільної землі зовсім не стало, і община почала вдаватися до періодичних переділів.
Земля общини тяглася вузькою смугою вздовж слободи і, немов у лещатах, була затиснута володіннями поміщиків-латифундистів Іваненка, Попова, Бродського. Поблизу Балок багатії заснували невеликі села Павлівку та Єлизаветівку, оселивши тут своїх кріпаків. Землевласники намагалися покріпачити і банківських жителів, але дістали рішучий опір. Селяни залишилися державними. А проте жили вони не набагато краще, ніж кріпаки: землі у них було обмаль, врожаї низькі. В середині XIX ст. Банківська община, що об’єднувала 370 дворів, мала 11 тис. десятин землі. Половину цієї площі займали плавні. Отже, пересічно на двір припадало менше 15 десятин. Цього було не досить, щоб прогодуватися селянській родині, бо через примітивний спосіб обробітку грунту врожаї були низькі.
Біднота, не маючи виходу з важкого становища, залишала рідні оселі. Так, 1851 року чимало селян переселилося на землі, які раніше належали духоборцям, і заснували там село Новоіванівку. У 1861 році в Таврії, на колишніх ногайських землях, з’явилося ще одне «балківське» село — Новоуспенівка. Значна частина балківчан переселилася також до сусідніх сіл Малої Білозерки і Орлянського.
Незважаючи на міграцію жителів, Балки, які 1864 року стали волосним центром, продовжували швидко зростати. У середині 60-х років XIX ст. тут налічувалося 417 дворів і 2865 жителів. Поряд з хатами-мазанками та землянками з’являються цегляні будинки під черепицею. Замість дерев’яної церкви було споруджено кам’яну. При церкві відкрито парафіяльну школу на 25—30 дітей. Крім неї, в Балках працювало (з 1820 року) однокласне початкове училище, яке утримувала сільська община. 1853 року його підпорядковано міністерству державного майна. Але від того не поліпшилися умови навчання, не підвищився рівень письменності населення. У 1885 році 85,4 проц. жителів Балок були неписьменними. Освіта лишалася привілеєм заможних верств населення. Куркулі, які багатіли на продажу пшениці, посилали своїх дітей навчатися в гімназіях Бердянська, Олександрівська, Одеси.
Розвиток капіталізму в пореформений період поглибив класове розшарування на селі. За переписом 1884 року в Балках налічувалося 570 дворів, з яких 41 зовсім не мав посівів, 66 засівали менше 5 десятин, а 141 — менше 10 десятин. Близько половини цих господарств не мали тягла, а дві третини — сільськогосподарського реманенту. Лише 3 із 248 бідняцьких дворів обробляли землю своїм тяглом та інвентарем, решта мусила вдаватися до супряги або найму. Чимало безтяглових селян здавали свої наділи в оренду куркулям і йшли до них у найми.
230 господарств засівали від 10 до 25 десятин кожне, мали в середньому по двоє коней та одному плугу. Однак ця середняцька група була далеко не однорідною. 183 двори обробляли свої ділянки супрягою. 35 більш заможних господарств орендували по 10—15 десятин. Два з них, крім того, мали 325 десятин купленої землі і за своїм майновим станом наближалися до куркулів.
Куркульських господарств було 92. Маючи понад 1,6 тис. десятин надільної землі, в середньому 18 десятин на двір, вони орендували ще 1,4 тис. десятин у своїх односельчан і сусідніх поміщиків. 16 дворів прикупили 1257 десятин орної землі. Отже, на кожне з цих господарств припадало по 25—50 і більше десятин посіву. Вони мали також по 3—5 пар коней, 3—4 корови, чимало свиней і овець. Глитаї експлуатували не тільки своїх односельчан, а й наймитів з інших губерній. Заради більшого зиску вони запроваджували сівозміни, застосовували добрива, кінні молотарки і навіть локомобілі. Нагромаджуючи значні капітали, куркулі не обмежувалися сільськогосподарським виробництвом. Чимало з них займалося торгівлею. З балківської пристані вони щороку відправляли на продаж десятки барж з пшеницею, торгували хлібом і в Балках. З 1877 року тут двічі на рік збиралися дводенні ярмарки. Куркулям і багатим торговцям належали в селі 3 хлібні комори, 14 винарень, 3 корчми, 4 оптові горілчані склади, а також 16 мануфактурних, бакалійних та галантерейних крамниць і складів, лісосклад.
Особливо нажилися куркулі на спекуляціях хлібом під час російсько-японської війни. Становище ж основної маси селянства, внаслідок зростання дорожнечі, дедалі погіршувалося. В роки війни революційну роботу в селі проводив вчитель земської школи І. С. Опанасенко. Влітку 1904 року з Петербурга до Балок приїхав студент В. С. Вовк. Разом з І. С. Опанасенком він проводив революційну агітацію серед місцевих жителів.
У роки першої російської революції соціал-демократична агітація на селі значно посилилася. 1905 року тут поширювалися прокламації та листівки Севастопольського комітету РСДРП «До всього цивілізованого світу!», «До всіх!», «До громадян!», «Товариші матроси!» їх доставляли у Балки чорноморські матроси С. Широчкін і К. Гнідий. Вони ж поширили і звернення ЦК РСДРП «Селяни, до вас наше слово!», яке закликало до ліквідації поміщицького землеволодіння революційним шляхом.
Революційні заклики справляли велике враження на селянську бідноту, яка піднімалася на боротьбу. Але її виступи мали здебільшого стихійний характер. Так, 20—21 грудня 1905 року багато балківчан разом з селянами Павлівни взяло участь у розгромі економії Кам’яна Балка поміщика Тарновського. Вони забрали в економії хліб і худобу, підпалили винокурню, садибу. Поліцейського та урядника, що приїхали провадити дізнання, вигнали. Щоб придушити заворушення, губернські власті послали солдатів. Селян відшмагали різками, а керівників «бунту» судили. Балківчан М. М. Чуба і його сина Олександра за вироком судової палати було вислано у Вологодську губернію, а І. В. Мірошниченка, С. П. Кобиляцького та К. А. Куцевола — засуджено до чотирирічного тюремного ув’язнення. І все ж селяни не скорилися. Місцеві жителі І. Листопад та В. Мікешин вчинили замах на урядника. їх судили і розстріляли.
Після цих подій до села щотижня навідувався ескадрон козаків. Та це не допомагало. Виступи селян тривали і в наступні роки. Біднота рішуче протестувала проти запровадження столипінської аграрної реформи, що прирекла її на цілковите розорення. Напередодні першої світової війни у Балках з 1056 господарств 159 були безземельними, 20 мали менше 1 десятини, 214 — від 1 до 5 і 223 — від 5 до 10 десятин. Отже, з 1884 по 1914 рік процент бідняцьких дворів у селі збільшився з 43,5 до 58,3. Майже всі вони не мали ні тягла, ні реманенту, а тому значну частину землі мусили здавати в оренду куркулям. Понад 30 бідняцьких родин продали свої наділи і у пошуках кращої долі виїхали на Дон, Урал та в інші місця Росії. У 160 родинах всі працездатні на цілий рік йшли на заробітки. Решта бідноти наймитувала у куркулів.
Селян експлуатували й грабували не тільки багатії, а й держава. Вона здирала з них? подушний, поземельний та інші податки. Платили балківчани і земський податок, який нібито йшов на будівництво та утримання лікарень, шкіл тощо. Проте грошей брали багато, а робили мало. Так, 1914 року у Балківській волості з населенням у 31,8 тис. чоловік була одна-єдина амбулаторія. Медичну допомогу хворим подавали лікар і 3 фельдшери.
У 1907 році в селі працювали 3 земські училища, церковнопарафіяльна школа та школа грамоти, які відвідували 418 дітей. Але тільки третина хлопчиків і дівчаток закінчувала курс навчання. Діти бідняків через нестатки ходили до школи один рік або зовсім не вчилися. Лише третина населення вміла читати й писати. 1903 року Мелітопольське повітове земство відкрило у Балках маленьку бібліотеку з кількасот російських книжок, переважно релігійного змісту.
Злидні, темрява не давали селянам змоги повною мірою виявити природний творчий хист. Та все ж у селі було чимало народних умільців, зокрема майстрів обробки металу. Вони працювали в невеличкій майстерні, яку місцеві жителі гучно називали ливарним заводом. Там виготовляли букери, віялки, плуги, ремонтували сільськогосподарський інвентар. Були також 2 кустарні гончарні підприємства, де виробляли макітри, глечики та інший посуд. Його розписували рослинним і геометричним орнаментом. Найбільшого поширення набрали виготовлення домотканого конопляного полотна і плетіння корзин, прикрашених національним орнаментом.
Світова імперіалістична війна згубно вплинула на господарське життя Балок. Селянські господарства, позбавлені робочих рук і тягла, розорялися. Майже зникли товари першої потреби, нестримно зростала дорожнеча. Стогін і плач лунали в сім’ях, які одержали звістки про загибель на фронті своїх близьких і рідних.
На початку березня 1917 року до Балок повернулися брати Петро і Михайло Миньки, В. Малиш, які самовільно пішли з фронту, а також учитель І. С. Опанасенко. Від них селяни дізналися про Лютневу революцію і повалення самодержавства.
- С. Опанасенко налагодив зв’язки з більшовиками Олександрівська. Було скликано селянський сход, який під тиском бідняків і середняків ухвалив забрати у поміщиків землю та майно і розподілити між селянами, причому давати і на «хусточки», тобто не тільки чоловікам, а й жінкам. Однак здійснити це рішення дала змогу тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції.
У січні 1918 року, коли в Балках було встановлено Радянську владу, створений ревком передусім узявся ділити колишню поміщицьку землю між бідняками і середняками. Проте вже у квітні 1918 року село захопили австро-німецькі війська. З допомогою гайдамаків, а потім гетьманців вони близько 8 місяців грабували населення.
На початку листопада 1918 року до Балок прибули представники Олександрівської підпільної більшовицької організації Кричевський, Витвицький і Дудник. Спираючись на місцевих жителів П. С. Минька, К. Н. Чуба, X. І. Науменка та інших, вони організували збройну групу з 50 чоловік. Скориставшись відсутністю в селі німецьких солдатів, вона вночі проти 9 листопада роззброїла загін гетьманської варти. На ранок Балки були в руках повстанців. Бойову групу, яка зросла до 100 чоловік, перетворено на партизанський загін. На його прапорі полум’яніли слова «Вся влада — Радам!». Командиром призначили І. С. Опанасенка.
У грудні 1918 року балківські партизани з’єдналися з партизанами Михайлівни, Великої та Малої Білозерок й інших сіл. Об’єднаний загін допомагав червоним частинам вести боротьбу з білогвардійським корпусом генерала Тілло. Пізніше партизани Балок стали ядром 5-го Задніпровського полку 2-ї бригади 1-ї Задніпровської радянської дивізії.
На початку 1919 року, після відновлення в Балках Радянської влади, новообрана волосна Рада (голова П. С. Минько) продовжила розподіл землі між селянами. У куркулів було реквізовано великі запаси зерна, більшу частину якого здано державі на виконання продрозверстки, а решту віддано бідняцьким господарствам для засіву полів. Мелітопольський повітовий комітет КП(б)У схвалив діяльність волосної Ради і прийняв у партію Т. П. Бенду, П. С. Минька та В. А. Лютого — найбільш активних борців за Радянську владу. Весною 1919 року вони організували в Балках партійну групу.
Комуністи очолили на селі будівництво нового життя. Але вже у червні воно було перерване денікінською навалою. На заклик комуністів населення всіляко саботувало накази білогвардійських властей. Марними виявилися спроби денікінців провести мобілізацію до своєї армії: селяни тікали в плавні, ховали коней, корів, майно. Жителі Балок тримали зв’язок із своїми односельчанами, що служили в в 518-му полку (колишній 5-й Задніпровський) 58-ї радянської стрілецької дивізії. Наприкінці 1919 року його командиром став Т. П. Бенда.
7 січня 1920 року частини 46-ї радянської стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Балки від білогвардійців. У запеклому бою на західній околиці села загинуло багато бійців 268-го полку. їх поховано в братській могилі, на якій нині височить обеліск.
Не встигли балківчани передихнути від навали денікінців, як наприкінці липня 1920 року у село вдерлися врангелівці. Вояки «чорного барона» грабували, розстрілювали і вішали мирних жителів. Мародери забрали у селян весь хліб, 400 коней, порізали худобу. Нарешті прийшов час визволення. Наприкінці жовтня 1920 року частини 83-ї бригади 16-ї кавдивізії 2-ї Кінної армії, переправившись через Дніпро, вибили білогвардійців з Балок. 31 жовтня за допомогою представника політвідділу 16-ї дивізії, частини якої розташувалися в селі на перепочинок, створено волосний ревком. Його очолив В. А. Лютий. Тоді ж організовано Балківський сільський ревком. На початку грудня відновив діяльність партійний осередок.
Зважаючи на складну обстановку в селі і волості, волревком розпочав свою роботу з видання наказу, в якому закликав громадян об’єднатися навколо радянських органів і повести рішучу боротьбу з контрреволюційними бандами, що нападали на села. Так, 17 грудня 1920 року бандити спалили в Балках частину хат, розгромили приміщення міліції, розстріляли кількох міліціонерів. Для допомоги місцевим органам Мелітопольський повітовий ревком у січні 1921 року створив Балківський компактний район, відрядив сюди 5 членів Надзвичайної повітової наради. Вони організували Надзвичайну районну нараду з участю представників ревкомів. Спираючись на бойову дружину з 100 бійців, а також на 264-й полк 30-ї Іркутської дивізії, нарада організувала успішний наступ на бандитські зграї. Наприкінці 1921 року з бандитизмом у районі в основному було покінчено.
Одночасно розгорталася боротьба з ще небезпечнішим ворогом — розрухою. Внаслідок імперіалістичної і громадянської воєн, нападів бандитів понад 60 проц. селянських господарств у Балках остаточно розорилися. Вони не мали ні реманенту, ні тягла. Посівна площа скоротилася на третину, катастрофічно знизилися врожаї. Від епідемій гинули люди і худоба. Волревком і партійний осередок робили все, аби полегшити тяжке становище бідноти, родин червоноармійців. Так, для М. Лютої, на утриманні якої було 6 душ сім’ї, а син служив у Червоній Армії, ревком виділив корову; У. Нестеренко одержала матеріал для ремонту хати тощо. Велику допомогу бідняцьким господарствам подавали волосний та сільський комітети незаможних селян, створені в грудні 1920 року. Наприкінці січня 1921 року сількомнезам об’єднував 254 члени.
У другій половині січня відбулися вибори до Рад, спершу сільської, а потім і волосної. Разом з волосним партійним осередком і КНС Ради продовжили розпочате ревкомом радянське будівництво. Вживалися всі заходи до того, щоб селяни засіяли якомога більше землі, виростили добрий урожай. Але влітку 1921 року через посуху хліб вигорів, почався голод. Із 1158 дворів з населенням понад 7 тис. чоловік тільки 34 куркульські господарства мали великі запаси хліба. Вони не тільки не голодували, а й намагалися нажитися на людському горі. Проте це були не старі часи. Радянська влада прийшла на допомогу трудящому селянству. Комуністи, комнезамівці конфіскували частину хліба у куркулів й розподілили серед голодуючих. Держава допомогла балківчанам зерном та сіном. З серпня 1921 року по листопад 1922 року волвиконком розподілив між бідняками і середняками 6390 пудів пшениці та 2660 пудів жита. Комнезами організували колективні засіви полів і збирання врожаю. У 1923 році урожай порадував хліборобів. Господарства, які занепали через голод, почали набиратися сил.
Поступово відступали епідемії, тяжкі хвороби. Самовіддану боротьбу з ними на селі провадили лікар і 6 фельдшерів. В їхньому розпорядженні були лікарня на 10 ліжок і амбулаторія, відкриті ще влітку 1921 року. Для дітей-сиріт організували дитячий будинок на 45 місць.
У грудні 1921 року в селі діяли 10 трудових шкіл, де 12 вчителів навчали 486 дітей. Для боротьби з неписьменністю створили спеціальну комісію — Волграмчека, яка підшукувала будинки для шкіл лікнепу, добирала вчителів. Отже, навіть в найтяжчий час комуністи не забували ленінської вказівки, що для будівництва нового суспільства потрібні письменні, освічені люди. У 17 членів більшовицької партії, об’єднаних у волосний осередок, було неймовірно багато роботи. Вони працювали у виконкомах волосної та сільської Рад, в КНС, керували діяльністю Балківського волосного комсомольського осередку, організованого на початку 1921 року.
Навесні 1923 року, після утворення Балківського району, в селі почали діяти районний комітет партії, райком комсомолу. Обрано районну Раду депутатів трудящих. Це сприяло дальшому зміцненню Радянської влади на селі, пожвавленню господарського будівництва. Райком партії і територіальний партійний осередок, який 1925 року налічував 24 комуністи, проводили в життя ленінський кооперативний план. Найсвідоміші з бідняків ще 1921 року об’єдналися в колгосп «Червона балка». Наступного року створено ще дві сільськогосподарські артілі, за якими держава закріпила 600 десятин землі. У 1924 році колгосп «Червону балку» на прохання його членів реорганізовано в комуну «Червоні борці» (голова П. С. Іванісов). Того ж року 13 бідняцьких родин об’єдналися в ТСОЗ «Селянка». Спираючись на досвід перших колективних господарств, партійні і радянські органи посилили агітацію за організацію нових. Протягом 1925—1928 рр. у Балках було створено ще близько 10 ТСОЗів.
1929 року, коли розгорнулася масова колективізація селянських господарств, ТСОЗи почали переходити на статут сільськогосподарських артілей. Одним з найбільших був колгосп ім. Першої п’ятирічки, де головував С. А. Куліш. Артіль мала 700 га землі, однак тягла і реманенту не вистачало. З 15 кіньми, 9 гарбами, 4 лобогрійками, кількома сівалками важко було вести господарство. Все ж 1929 року колгоспники виростили по 16 цнт зерна з гектара.
Господарські успіхи цієї та інших артілей остаточно переконали селян-одноосібників у перевагах колективної праці. Поповнилася новими членами комуна «Червоні борці». Зростав її партійний осередок, створений 1929 року. У 1931 році він об’єднував 7 комуністів. Поступово партосередки було організовано в більшості артілей. Протягом 1932—1933 рр. 35 колгоспників вступили до лав партії. Серед них — ударники праці П. Щербань, К. Леоненко та інші. Під керівництвом комуністів дедалі активніше працювали 90 комсомольців сільської територіальної організації ЛКСМУ.
З ініціативи партосередків та місцевої Ради балківські артілі включилися у соціалістичне змагання з хліборобами сусіднього села Орлянського. Це сприяло поширенню в них руху ударників. У 1933 році на районному зльоті передовиків сільського господарства чимало балківчан, зокрема машиніста М. О. Дрозда, рільників М. Т. Демешка, С. С. Шевченка , відзначено подяками і цінними подарунками.
Зі створенням на початку 1934 року Банківської МТС на полях колгоспів з’явилися потужні машини. В міру дальшого розвитку радянської промисловості МТС поповнювалася новою технікою. Перед війною її машинний парк налічував 120 тракторів, 40 зернових комбайнів, 13 автомобілів тощо. Застосування машин допомогло значно поліпшити агротехніку землеробства, підвищити врожайність зернових до 18 цнт з га. Кожна балківська артіль мала по кілька тваринницьких ферм. У 1940 році колгоспи ім. Будьонного, «9-е січня», ім. 268-го полку, ім. г Ворошилова, а також багато передовиків — рільників і тваринників — були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
З піднесенням економіки колективних господарств підвищився добробут трудящих. Балківчани мали добрі заробітки. У більшості артілей вартість трудодня становила 1 крб. 50 коп. грішми та 4 кг зерна, а в колгоспі ім. Будьонного — 2 крб. та 6 кг хліба. На зароблені гроші чимало трудівників спорудило добротні будинки під черепицею на дві—три кімнати з дерев’яною підлогою. На присадибних ділянках зазеленіли садки. Село прикрасилося парком, посадженим руками молоді. Озеленили і територію навколо лікарні. Крім неї, в Балках були ще фельдшерський і акушерський пункти. В цих закладах працювало 20 спеціалістів з вищою і середньою медичною освітою.
У селі ставало дедалі більше вчителів. Напередодні війни в середній, семирічній і трьох початкових школах 40 педагогів навчали і виховували понад тисячу дітей. Вчителька О. В. Жук, нагороджена медаллю «За трудову доблесть», була депутатом Василівської районної Ради. Сільська інтелігенція несла знання і культуру в маси. Вона виступала з лекціями, бесідами, допомагала самодіяльним гурткам ставити п’єси українських класиків і радянських драматургів, у сільських бібліотеках організовувала обговорення книг, читання цікавих матеріалів з газет і журналів. У 12 колгоспних клубах і 2 бібліотеках села провадилася різноманітна і цікава робота. Найактивнішу участь в ній брали комсомольці та неспілкова молодь.
Партійна і комсомольська організації широко залучали юнаків і дівчат до спортивно-оборонної роботи: близько 400 чоловік склали норми БГПО, ГПО, ГСО, «Ворошиловський стрілець». Молоді патріоти наполегливо оволодівали військовими знаннями, бо цього вимагала напружена міжнародна обстановка.
22 червня 1941 року гітлерівські орди напали на Радянську країну. Близько 600 жителів Балок пішли захищати Вітчизну. Ті, що залишилися, збирали врожай, допомагали червоноармійцям копати протитанкові рови і траншеї. З наближенням фронту з села було вивезено найбільш цінне артільне майно. На схід евакуювалася і частина жителів. Група балківчан влилася до Василівського партизанського загону, створеного для боротьби в тилу ворога.
Невдовзі після того, як 4 жовтня фашисти окупували Балки, командир партизанського загону О. Г. Дяченко послав сюди комуністів С. Г. Лисенка та П. Т. Гаманця. Вони мали провадити агітаційну і диверсійну роботу. Проте гестапівці схопили їх і після жорстоких тортур стратили. За допомогу партизанам та саботаж наказів окупаційних властей гітлерівці розстріляли 36 чоловік, серед них М. Н. Брилька, Ф. Л. Давиденка, О. І. Нестерова. І все ж таки балківчани М. С. і П. С. Чигрини, П. І. Гаманець, Л. Г. Зенчик та багато інших не поривали зв’язку з народними месниками. Н. М. Волкова, яка працювала в німецькій комендатурі, добула план дислокації німецьких військ на правому березі Дніпра. Цей план через зв’язкових передали диверсійному загонові О. І. Яценка, а через нього — штабу 3-го Українського фронту.
Активну боротьбу проти загарбників провадив також партизанський загін К. І. Лиманченка, що діяв у плавнях між Балками та Благовіщенкою. На його бойовому рахунку близько 100 знищених солдатів ворога, 3 автомашини. Загін поповнювався новими бійцями з місцевих жителів. Восени 1943 року він налічував 220 чоловік.
27 жовтня 1943 року частини 3-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту визволили Балки від німецько-фашистських загарбників. В кровопролитних боях за село брали участь і воїни-балківчани, офіцери Червоної Армії М. Г. Загонка, С. В. Денисенко, І. Єрмоленко. На фронтах Великої Вітчизняної війни відзначилося багато жителів Балок. Понад 150 чоловік нагороджені орденами і медалями. З орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки і чотирма медалями повернувся до рідного села М. Я. Куценко. Ратні подвиги І. Я. Худолія командування відзначило двома орденами Слави і трьома медалями. Та не всі воїни після перемоги повернулися до мирної праці. Віддали своє життя за Вітчизну ветерани боротьби за владу Рад Т. П. Бенда, В. А. Лютий, П. С. Минько та інші.
За час окупації гітлерівці завдали селу величезних збитків. Тільки колгоспи зазнали втрат на 72 млн. карбованців. Гітлерівські варвари спалили в Балках всі адміністративні і шкільні приміщення, лікарню, зерносховища, 57 житлових будинків, вивезли 407 коней, 220 голів великої рогатої худоби, понад тисячу свиней і овець. В селі не лишилося жодного трактора, комбайна, сівалки. В колгоспі ім. Будьонного восени 1943 року було всього 8 коней, 3 плуги, 8 борін та сіножатна, в артілі «Селянка» — пара коней, 5 борін та 6 культиваторів.
У грудні 1943 року відновила роботу Балківська МТС. Механізатори із назбираних старих частин склали кілька тракторів і комбайнів. Ними МТС мусила обслуговувати 24 колгоспи, які тоді мали 102 коня та 39 волів. Через гостру нестачу техніки і робочих рук у 1944 році балківчани обробили та засіяли лише половину орної землі. І все-таки завдяки самовідданій праці колгоспниць, таких як К. Гладка, К. Руденко, П. Сорокопуд, К. Савкіна та багатьох інших, артілі зібрали порівняно непоганий врожай — по 13 цнт озимої пшениці з га, по 10 цнт кукурудзи.
Організуючою силою в битві за врожай виступала сільська парторганізація, якою керував І. Г. Денисенко. Комсомольці села також по-бойовому готувалися до сівби — очищали і засипали в комори посівний матеріал, ремонтували інвентар, орали, сіяли.
З переможним завершенням війни держава посилила допомогу машинами, худобою. На весну 1946 року МТС мала вже 59 тракторів, 22 комбайни. В колгоспах значно збільшилася кількість коней та волів. Все це дало змогу повністю обробити орні землі. Комуністи МТС особливу увагу приділяли поліпшенню використання техніки. Організоване ними соціалістичне змагання дало добрі наслідки. Тракторист К. С. Гергіль на тракторі ХТЗ-НАТІ виробив 1075 га умовної оранки. Історія села ще не знала такого трудового подвигу. Завдяки піднесенню рівня механізації 1949 року всі балківські артілі досягли довоєнного рівня виробництва.
Протягом наступних двох років в Балках відбулося укрупнення колгоспів. Замість Н дрібних тут створено шість, а потім три великі господарства — ім. Будьонного, ім. Ворошилова та «Перемога». В кожному діяла первинна партійна організація. Для дальшого підвищення продуктивності праці комуністи добилися запровадження індивідуальної відрядності, поширення досвіду передовиків. В усіх артілях організували громадське харчування, впорядкували польові стани, криті токи, обладнали ленінські кімнати-агітпункти. Комсомольці почали випускати польові і світлові газети. Розгорталася лекційна пропаганда.
Організаційна та ідеологічна робота сприяла поліпшенню трудової дисципліни, зміцненню економіки артілей. У 1951 році хлібороби зібрали по 21,2 цнт колоскових, 31 цнт кукурудзи з гектара.
Роки другої і третьої післявоєнних п’ятирічок були періодом дальшого зміцнення колгоспів. 1953 року, коли село підключили до державної електромережі, розгорнулася механізація трудомістких процесів на токах, фермах і в майстернях. Зросла продуктивність тваринництва. Доярки колгоспу ім. Будьонного М. Костюк, М. Юхименко, М. Яремчук щороку надоювали по 3 тис. і більше кг молока від корови. На новий ступінь піднялося овочівництво. Цьому сприяло спорудження зрошувальної системи на 250 гектарах.
1958 року в Балках відбулося дальше укрупнення колгоспів. Замість трьох створено одну велику артіль «Батьківщина». Проте вона виявилася надто великою, незручною для керівництва і це негативно відбилося на господарських показниках артілі в роки семирічки. Тому в лютому 1965 року на її базі створено 2 радгоспи «Балки» і «Батьківщина». З перших днів партійні організації обох господарств повели боротьбу за круте піднесення їх економіки. В своїй діяльності комуністи керувалися рішеннями березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС та XXIII з’їзду партії. Передусім було зміцнено матеріально-технічну базу. Кількість тракторів у радгоспах зросла до 100, комбайнів — до 45, автомашин — до 50, збільшився парк інших сільськогосподарських машин. Це дало змогу повністю механізувати працю рільників і на 70 проц.— працю тваринників. Механізовано токи, подачу кормів на тваринницьких і птахівницьких фермах, запроваджено механічне доїння корів. Новозбудована зрошувальна система з дощувальними установками і насосною станцією дала можливість значно підвищити урожаї. Для внесення добрив у грунт та боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур дедалі ширше використовується авіація. Протягом 1969 року, наприклад, літаками оброблено близько п’яти тис. га посівів.
Заходи, спрямовані на полегшення праці людей, підвищення її продуктивності, а також запровадження чіткої системи морального і матеріального заохочення трудівників мали позитивні наслідки. Навіть несприятливого за погодними умовами 1969 року, коли багато шкоди посівам завдали «чорні» бурі, балківчани зібрали з кожного га по 22,7 цнт зернових. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 4,4 тис., свиней до 1,1 тисячі.
Господарським успіхам сприяла організаторська і виховна робота партійних організацій, які налічують 123 члени КПРС, зокрема радгоспні — 96. Комуніст П. Є. Сахно працює в сільському господарстві з перших років його колективізації. 1944 року очолив місцеву МТС, яка під його керівництвом не раз посідала першість в районі. Після реорганізації МТС був головою балківського колгоспу «Батьківщина». І хоч нині він на пенсії, але продовжує брати участь в господарському і громадському житті села, активно працює в районній секції ветеранів війни. За багаторічну і плідну діяльність його нагороджено орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медалями. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначено Н. Ф. Грабар, яка з 1947 року працювала агрономом артілі ім. Будьонного, після реорганізації колгоспів — головним агрономом радгоспу «Батьківщина», а з 1965 року очолює тут партійну організацію. Високих урядових нагород удостоєно механізаторів Р. Д. Дядюшка, О. Ф. Вертегела та ін. 18 чоловік вибороли звання ударників комуністичної праці.
Під керівництвом комуністів працюють комсомольські організації села, які об’єднують 135 юнаків і дівчат. Основну свою увагу вони зосереджують на комуністичному вихованні сільської молоді.
Той, хто не був у Балках кілька років, нині їх не впізнає. Власне, за чверть століття, що минуло після війни, народилося нове село. Виріс парк, пролягли нові вулиці, споруджено більше півтисячі красивих добротних житлових будинків. Тільки за 1968—1969 рр. у Балках з’явилося 43 одно- та двоквартирні будинки, робітничий гуртожиток. В них оселилися не тільки працівники радгоспів «Балки» і «Батьківщина», а й шахтобудівники та гірники Запорізького залізорудного комбінату, будівельники шахтарського селища Дніпрорудного, що зростає на узбережжі Каховського моря, поруч з Балками.
Сусідство з новим промисловим районом сприяє швидкому збільшенню населення. За останні 2—3 роки воно зросло на тисячу чоловік. У зв’язку з цим сільська Рада, громадськість села проводять велику роботу по удосконаленню системи побутового і культурного обслуговування трудящих. Лікарню розширено до 40 ліжок, сучасне обладнання одержала поліклініка. Медичну допомогу жителям подають також 2 фельдшерські та акушерський пункти. В медичних закладах працюють 40 фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою. Багато з них, зокрема лікар 3. В. Тарабріна, нагороджена орденом «Знак Пошани», заслужили любов і повагу балківчан.
Найбільшою турботою на селі оточені діти. Поки батьки працюють, 250 малят перебувають в дитсадках. Сільська Рада, радгоспи подбали про створення для них найкращих умов. Усі діти шкільного віку — близько 800 чоловік — вчаться у середній, восьмирічній і початковій школах, для яких споруджено нові приміщення. Серед 60 учителів Балок переважають корінні жителі. Щиру повагу завоювала О. П. Луговська, в роки минулої війни — учасниця партизанського руху на Запоріжжі; М. В. Сидоренко— ветеран війни, кавалер ордена Слави III ступеня; П. Ю. Пизиков, відзначений за сумлінну працю орденом «Знак Пошани» та значком «Відмінник народної освіти».
Нині в селі працює великий загін інтелігенції — 140 фахівців з вищою та неза-кінченою вищою освітою, в т. ч. 43 спеціалісти сільського господарства. їм, як і всім жителям Балок, створено всі умови для культурного зростання і цікавого відпочинку. В селі є 2 клуби, діють 3 стаціонарні кіноустановки, 4 бібліотеки з фондом понад 17 тис. книг.
У найближчі роки в Балках відбудуться нові великі зміни, бо вже зараз розробляється план дальшого впорядкування села, розвитку його господарства. На землях радгоспів «Балки» і «Батьківщина» розпочато спорудження магістрального каналу Північно-Рогачицької зрошувальної системи. Життєдайна дніпровська вода напоїть кілька тисяч га, удвічі підвищаться врожаї пшениці, кукурудзи та інших культур. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрився народний краєзнавчий музей, у найближчому майбутньому споруджуватимуться корпус школи-інтернату, літній кінотеатр, кілька багатоквартирних будинків, розшириться мережа закладів побутового обслуговування трудящих.
Мине ще кілька років, і Балки перетворяться на селище міського типу. Вже тепер понад 200 мешканців села працюють на Запорізькому залізорудному комбінаті, і цей робітничий прошарок населення дедалі зростатиме. Отже, на прикладі звичайного українського села Балок наочно видно, як активно йде процес стирання істотних відмінностей між містом і селом.
І. П. САВОВСЬКИЙ