Матвіївка, Вільнянський район, Запорізька область
Матвіївка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована за 19 км від райцентру, від станції Запоріжжя — 13 км. Через село проходять автотраса Москва—Сімферополь і залізнична колія Запоріжжя—Синельникове. Населення — 2060 чоловік. Матвіївській сільраді підпорядковані населені пункти Безіменне, Богатирівка, Вільногрушівське, Вільноуланівське, Дружелюбівка, Кам’яне, Люцерна, Новоіванівське, Новософіївка, Підпорожнянське, Середнє, Скворцове, Українка.
В степу поблизу Матвіївки височить близько 10 курганів. Біля села Підпорожнянського розкопано понад 50 поховань доби неоліту.
Матвіївку заснували на початку 1918 року 32 бідняцькі родини з села Вознесенки (нині територія м. Запоріжжя). Вони оселилися на землях колишніх німецьких колоністів Маркуса, Реймера, Классена. На згадку про вулицю, на якій раніше мешкали, переселенці назвали свій хутір Матвіївкою. Дещо згодом за версту від нього інша група вознесенських селян заснувала хутір Шовковий (50 дворів).
Важко довелося матвіївцям на новому місці. Вознесенський волвиконком виділив їм землю — по 2,5 десятини на їдця, але переселенці не могли дати їй ради, бо бракувало тягла та реманенту. Погано було із житлом. В ярах серед степу повикопували селяни землянки; спали покотом на соломі, вечорами світили каганці або ж сиділи поночі. Хто мав коней, їздив ночувати до родичів у Вознесенку.
Протягом квітня—жовтня 1918 року на хутори не раз вдиралися німецькі солдати і гетьманці. Навесні 1919 року матвіївців і шовківців тероризували банди Махна, Правди, Коробки та інших «батьків», влітку і восени — денікінці, а з вересня до жовтня 1920 року — врангелівці. Всі вони грабували селян. Чимало жителів загинуло від рук ворога, дехто, не витримавши лихої долі, пішов світ за очі.
У Матвіївському хуторі залишилося тільки 17 дворів, а у Шовковому — 30.
Відшуміла громадянська війна. Селяни за допомогою виконкому Вознесенської волосної Ради та волкомнезаму сяк-так засіяли свої ділянки. Але влітку 1921 року вдарила посуха, і збирати на полі було нічого, почався голод. У найтяжчі 1921 — 1922 роки волосний комітет допомоги голодуючим виділив матвіївцям та шовківцям близько 300 пудів хліба і насіння. Крім того, більше як наполовину зменшено податки, що дало змогу селянським господарствам поступово звестися на ноги. І все ж труднощів лишалося дуже багато. Більшість селян не мала путнього сільськогосподарського реманенту, а третина — ще й тягла. Хліборобам Матвіївки та Шовкового, у яких було 600 десятин землі, доводилося обробляти її здебільшого супрягою, коровами і вручну. Врожаї не перевищували 25—30 пудів з десятини, і селяни майже не мали товарного зерна, яке можна було б продати і поліпшити своє становище.
Матвіївці й далі жили в землянках. Перші справжні хати в селі споруджено тільки 1924 року. Тоді ж громадою збудували невеличку крамницю, яка торгувала цукром, милом, гасом, сірниками, цвяхами та іншими господарчими товарами. У Шовковому відкрили сільбуд і хату-читальню. У жовтні 1924 року на хуторах створено осередки волосного комітету КНС.
Наприкінці 1925 року селяни обрали Матвіївську сільську Раду, якій було підпорядковано 10 хуторів. Її головою став місцевий бідняк М. В. Синько. Рада контролювала виконання селянами продовольчого податку, вживала заходів щодо впорядкування хуторів, допомагала влаштовуватися новим поселенцям. У 1926 році в Матвіївці було відкрито початкову трудову школу, організовано лікнеп. У хаті селянина-активіста П. С. Білецького часто збиралися такі ж незаможники, як і сам господар. Селянин-активіст Т. К. Костомаха читав їм газети. Так виникла на хуторі перша хата-читальня. Обмірковуючи почуте, мудруючи, як підняти врожаї, селяни прийшли до висновку, що поодинці, тримаючись за своє власне господарство, з нужди не вийти. У грудні 1926 року 8 бідняцьких родин вирішили створити товариство спільного обробітку землі. Орну землю усуспільнили, а худоба, тягло, плуги та борони залишилися в кожного господаря на подвір’ї. Разом обробляли і засівали своє поле, разом збирали врожай. До весни 1928 року товариство об’єднувало вже 24 селянські господарства і 487 га землі. У вересні наступного року до нього вступило ще 20 бідняцьких і середняцьких дворів. Тоді ж ТСОЗ був офіційно зареєстрований і дістав назву «Комінтерн». Він мав 1015 га орної землі, 70 голів робочої худоби, 41 плуг, 14 сівалок, 37 жниварок та одну молотарку з локомобілем. Хоча реманенту і тягла було обмаль, члени товариства збирали непогані врожаї — по 8—10 цнт зернових з кожного га посіву.
1930 року ТСОЗ «Комінтерн» об’єднався із садово-городньою артіллю «Січ», яку було переведено з острова Хортиці на хутір Шовковий. До неї вступило і чимало селян-одноосібників. Колгосп «Січ» мав 1,8 тис. га землі, значну частину якої було відведено під зернові культури та городи. Під керівництвом досвідченого садовода І. К. Лотка колгоспники заклали великий сад і парк. Передова на той час організація праці, застосування агрономії сприяли успішному розвиткові господарства.
Того ж 1930 року в артілі створено партійний осередок, до складу якого ввійшли місцевий селянин Й. І. Маковський та робітники-двадцятип’ятитисячники із Запоріжжя С. Юдковський і І. Андреев. Комуністи допомогли організувати комсомольський осередок, який став вожаком молоді. Комуністи і комсомольці велику увагу приділяли політичному вихованню і культурно-масовій роботі серед колгоспників,
розгортанню соціалістичного змагання. Молодь першою в колгоспі відгукнулася на стахановський рух, що весняною повінню розлився по всій країні. Ланкова М. Скорина, снопов’язальниця К. С. Пархоменко та інші дівчата включилися у змагання під гаслом: «Щодня — тисячу снопів!» і з честю виконували це зобов’язання. Першим трактористом у селі став М. У. Ахинько, механіком-мотористом — С. Л. Карамазь.
Велику допомогу колгоспникам у зміцненні артілі, в розкуркулюванні глитайських господарств подала Запорізька МТС, її політвідділ. Пізніше поля артілі «Січ» обробляли механізатори Червоноармійської МТС. У 1939 році колгосп мав понад тисячу га орної землі, 646 га плодового саду, понад 100 га ягідників і виноградників, плодорозсадник. Урожай кісточкових становив пересічно 43 цнт з га, а зернових — 12,4 центнера.
Рясно родили колгоспні сади і в цьому велика заслуга агронома-садівника А. К. Білая, який проводив наполегливу селекційну роботу. За виведення нових високоврожайних сортів яблук і груш виставком ВСГВ у 1940 році нагородив його Великою золотою медаллю. Такою ж медаллю було відзначено і ланкову-садівника Н. С. Пархоменко, яка виростила високий врожай яблук.
Учасниками виставки були і передові тваринники колгоспу — конюх М. С. Стрілець та свинар П. С. Булат. Перед війною тваринництво стало важливою галуззю господарства. На фермах налічувалося 94 голови великої рогатої худоби, 80 свиней, 113 овець, 126 коней.
Про неухильне зміцнення господарства свідчить зростання його доходів. За 7 передвоєнних років вони збільшилися в 4 рази і в 1940 році перевищили 920 тис. крб. Значну частину доходів правління артілі витрачало на капітальне будівництво — спорудження бондарні, переробних овочевих та фруктових пунктів, овочесховища тощо. Рік у рік поліпшувалася оплата праці колгоспників. У 1940 році колгоспники одержали на трудодень по 6 крб. 17 коп. грішми, 2,1 кг хліба та по 3,5 кг фруктів.
Достаток прийшов у кожну хату, кожну родину. Зникли землянки, багато сімей колгоспників переселилося в нові будинки, яких ставало дедалі більше. Протягом 1930—1940 рр. хутори Матвіївка і Шовковий настільки розрослися, що злились у єдине село, де 1941 року налічувалось близько 300 дворів. У 1936 році село та колгосп одержали електроенергію від Дніпрогесу ім. В. І. Леніна. На вулицях і в будинках колгоспників засяяло електричне світло. Під час організованих комуністами і комсомольцями недільників жителі посадили великий парк (18 га) і створили розарій. І нині цей чудовий парк є улюбленим місцем відпочинку матвіївців. Сюди на свята та у вихідні дні приїжджають на відпочинок трудівники з м. Вільнянська.
У передвоєнний час в селі збудовано нові корпуси семирічної школи, відкрито клуб з бібліотекою. Жителі щотижня бачили нові кінофільми. Заслуженою популярністю користувалися вистави драматичного гуртка: «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка; з ними гуртківці виїздили і до навколишніх сіл.
Світлі перспективи відкривалися на майбутнє. У 1941 році на ланах і в садах дозрівав багатий урожай. Але збирали його колгоспники вже під гуркіт гармат.
В перші дні Великої Вітчизняної війни 149 матвіївців пішли на фронт. Решта чоловіків, що могли носити зброю, вступила до винищувального загону, якого очолив секретар комсомольської організації колгоспу Ю. Д. Романченко. Разом з частинами Червоної Армії бійці загону обороняли село від гітлерівців. В нерівному бою смертю хоробрих загинули командир загону Ю. Д. Романченко та голова колгоспу «Січ» С. В. Єськін.
У вересні 1941 року Матвіївку захопили фашисти. Два роки вони грабували село, вбивали його жителів. За відмову працювати на окупантів і організацію саботажу були розстріляні депутати сільської Ради І. А. Колісниченко, І. Ф. Назаренко, колгоспник Є. П. Христич. Гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 90 юнаків і дівчат; спалили 24 хати, млин, приміщення переробних пунктів, викорчовували виноградники і ягідники, порізали і вивезли худобу. Тільки господарству артілі було завдано збитків на 21,3 млн. карбованців.
14-го жовтня 1943 року після тяжких багатоденних боїв на підступах до Запоріжжя частини Червоної Армії визволили Матвіївку від загарбників. У боях за село загинуло 50 бійців і офіцерів, серед них Герой Радянського Союзу сапер І. В. Скворцов, уродженець м. Тули. Його поховано на сусідньому хуторі Зеленому (нині село), який за клопотанням жителів з 1949 року став називатися за прізвищем героя.
Десятки матвіївців вкрили себе славою в боях проти гітлерівських загарбників. Легендарною людиною став підполковник авіації С. Й. Маковський. Відважний сокіл здійснив 216 бойових вильотів, провів 76 повітряних боїв і збив 37 ворожих літаків. В одному з боїв він, ризикуючи життям, врятував лейтенанта Кузнецова, який на підбитому «ястребку» змушений був приземлитися в розташуванні ворога. С. Й. Маковський посадив свого одномісного літака поруч з підбитим, забрав товариша і, злетівши з-під самого носа фашистів, повернувся на свій аеродром. У 1944 році С. Й. Маковського удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу.
Нині Маковський працює в Запоріжжі. Він частий гість матвіївської школи-інтернату, учні якої обладнали стенд, присвячений подвигам героя. На вечорах-зустрічах демонструється документальний фільм, що розповідає про С. Й. Маковського і його батька — одного з перших комуністів Матвіївки.
Уславив себе в боях з ворогом і уродженець села генерал-майор артилерії І. П. Діброва. Він нагороджений 10 орденами, в т. ч. двома орденами Леніна, а також — Суворова, Олександра Невського та багатьма медалями. Всю війну з боями пройшов старший агроном-садівник кавалер ордена Червоного Прапора А. К. Білай. Це він колись закладав у Матвіївці парк і розарій. А настав час, одягнув шинелю солдата, щоб захистити від фашистів рідну землю. Орденоносцем і комуністом повернувся з фронту П. Д. Скорина.
Відразу ж після визволення села відновила свою діяльність сільрада, яку очолив комуніст І. П. Шевченко. Створена наприкінці 1943 року територіальна партійна організація разом з Радою очолила боротьбу матвіївців за відбудову господарства колгоспу «Січ». Тяжко було піднімати занехаяні в час окупації, зарослі бур’янами поля. Жителям удалося сховати в плавнях від гітлерівських мародерів 11 голів колгоспної худоби, а також кілька власних корів. Червоноармійські частини виділили для колгоспу 14 коней, але з них лише дві пари були робочими. Орали здебільшого коровами, сіяли вручну зерном з власних запасів. Багато праці вимагали знівечені окупантами колгоспні сади.
Настала весна, а з нею надійшла від держави допомога посівним матеріалом, а також худобою, що прибувала з Азербайджану, Казахстану, РРФСР. На полях працювали по 16—18 годин, орали і сіяли у 2 зміни. Таким чином, вже весною 1944 року колгосп засіяв 40 проц. орних земель, збирання врожаю провів не за 11 робочих днів, як було визначено планом, а за 9. План хлібозаготівель виконав достроково і здав ще кілька тонн хліба до фонду Червоної Армії. Колгоспники зібрали близько сотні подарунків для воїнів, послали на фронт сухофрукти, тютюн, рукавички тощо.
З переможним закінченням Великої Вітчизняної війни до села повернулися десятки демобілізованих бійців, які відразу включилися у відбудовні роботи. На колгоспних ланах вже працювали тракторні бригади відродженої Запорізької МТС. У колгоспі створили партійну і комсомольську організації, комуністи й комсомольці очолили найвідповідальніші ділянки виробництва на фермах і в садах. Внаслідок героїчної праці всіх колгоспників, механізаторів МТС у 1945 році артіль освоїла близько 70 проц. посівних площ, середня врожайність зернових і бобових культур становила 9,4 цнт з га. Протягом цього року поголів’я худоби зросло в півтора раза, а загальний прибуток перевищив 1 млн. карбованців.
Великих зусиль доклали трудівники до відродження саду, і вже 1949 року він плодоносив на 500 га. Десятки гектарів займали виноградники. Коваль Г. Н. Омельчак сконструював спеціального плуга, за допомогою якого механізовано одну з найбільш трудомістких робіт — укриття виноградників на зиму. За допомогою цього плуга не 200 чоловік, як раніше, а лише 2, і не за 10 днів, а за 3 виконували цю роботу.
1950 року колгосп «Січ» об’єднався з іншими артілями. Укрупнене господарство дістало назву «Зоря комунізму». Завдяки постійному підвищенню рівня механізації та агрокультури рільництва колгоспники артілі протягом другої повоєнної п’ятирічки довели врожайність зернових культур до 22 цнт з кожного га посіву, а основної технічної культури — соняшнику — до 18,2 цнт. Ще значнішими стали ці успіхи після того, як навесні 1958 року до артілі «Зоря комунізму» приєднався колгосп «Більшовик» хутора Зеленого. Об’єднане господарство, яке було назване «Запорізька Січ», мало понад 10,2 тис. га земельних угідь. Його очолив досвідчений керівник комуніст-тридцятитисячник С. К. Антоненко, який раніше був головою артілі «Більшовик». Того року колгоспники зібрали пересічно по 23,4 цнт зернових, зокрема по 36,1 цнт кукурудзи, а також по 20,2 цнт соняшнику з га. Врожай фруктів перевищив 42 цнт з кожного га саду.
Успішно розвивалося і тваринництво. Господарство мало 2,2 тис. голів великої рогатої худоби, 3,3 тис. свиней, 1,5 тис. овець і багато птиці. За успішне вирощування племінних телиць, якими було повністю оновлено колгоспне стадо, знатного тваринника І. Д. Терещенка у 1957 році нагороджено орденом Леніна.
Одну з комплексних бригад, яка веде перед у соціалістичному змаганні, очолює Герой Соціалістичної Праці, кавалер двох орденів Леніна М. І. Клименко. Це високе звання він одержав за самовіддану працю на цілинних землях Казахстану, де працював кілька років. 1957 року за 25 робочих днів на комбайні «Комунар» він намолотив 6767 цнт пшениці, а наступного року комбайном «С-6» — вже 12 тис. цнт. зерна. Добре працювали трудівники артілі в роки семирічки. Вони посадили понад 500 га молодого саду, добилися підвищення врожайності зернових у середньому до 22—23 цнт з кожного гектара.
Ще у 1959 році на території колгоспу став до ладу високомеханізований міжколгоспний свиновідгодівельний пункт, розрахований на одночасне утримання понад 7 тис. свиней. Наступного року цей відгодівельник передано артілі «Запорізька Січ», яка поряд з садівництвом почала спеціалізуватися на відгодівлі свиней. Крім того, господарство мало ферми великої рогатої худоби та птиці. Тваринники радгоспу «Запорізька Січ», який утворено в 1965 році на базі колгоспу, виробили на 100 га зернових по 120,6 цнт м’яса. Прибутки господарства за семирічку зросли майже вдвоє.
Уряд високо оцінив трудові успіхи матвіївців. Високі нагороди прикрашають груди 50-ти трудівників села. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно С. К. Антоненкові — голові колгоспу «Запорізька Січ», під керівництвом якого господарство досягло високого рівня виробництва та значного перевиконання державних заготівель сільськогосподарської продукції. Орденом Леніна нагороджено свинарку А. М. Назаренко, яка щороку відгодовувала 1,5 тис. свиней і добилася щодобового приросту ваги тварин до 450 грамів. Таку ж високу нагороду одержала майстер високих врожаїв технічних культур Г. М. Коломоєць. На площі 40 га вона щороку збирала по 10—11 цнт рицини з га. Нещодавно С. К. Антоненко і Г. М. Коломоєць пішли на заслужений відпочинок.
У квітні 1965 року матвіївці провели в останню путь одного з фундаторів артілі, найстарішого агронома-садівника А. К. Білая. Ця благородна людина, яка все свідоме життя віддала уквітчуванню рідної землі, стала прототипом одного з головних героїв роману Є. Ю. Поповкіна «Сім’я Рубанюків». Мов естафету, передав Білай любов до землі старшому сину Петрові, своїм землякам. Петро закінчив сільськогосподарський технікум, потім, заочно, інститут і нині працює в Матвіївці головним агрономом. У жовтні 1966 року П. А. Білая нагороджено орденом Леніна.
Враховуючи давній напрямок виробництва та приміське розташування господарства, радгосп, за яким закріплено 7,3 тис. га угідь, в т. ч. близько 5,9 тис. га орної землі, продовжує спеціалізуватися на вирощуванні фруктів, овочів і відгодівлі свиней. Партійний комітет, дирекція радгоспу переглянули та упорядкували структуру посівних площ, більш доцільно розставили на виробничих ділянках 80 членів і кандидатів у члени КПРС, а також 30 комсомольців. Партком і робітком профспілки очолили соціалістичне змагання трудівників радгоспу за дострокове виконання завдань нової п’ятирічки, за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
З кожним роком все ширше розгортається змагання робітників за право носити почесне звання ударника комуністичної праці. У 1967 році його удостоєні 154 кращі трудівники. Імена трактористів А. І. Шавранського і А. В. Комличенка, робітниці П. М. Бичкової занесено до Книги пошани.
Багато уваги приділяється в радгоспі підвищенню рівня механізації та електрифікації всіх виробничих процесів. У розпорядженні 34 спеціалістів сільського господарства з вищою та середньою спеціальною освітою, а також 200 механізаторів 1969 року було 123 трактори, 26 різних комбайнів, 45 вантажних автомашин та інша сільськогосподарська техніка, а також понад 400 електромоторів. У радгоспі працює багато таких фахівців, яких не знало старе село, — електротехніків, електро-зварювальників, слюсарів-механіків, сантехніків, меліораторів, інженерів, зокрема інженер з питань техніки безпеки тощо.
Наявність потужної техніки і досвідчених кадрів, впровадження досягнень науки і передової агрокультури зумовили високу ефективність виробництва. Робітники радгоспу протягом чотирьох років нової п’ятирічки здобували високі врожаї зернових, технічних і плодових культур. У 1969 році врожай зернових дорівнював 24,6 цнт з га, у т. ч. кукурудзи — 35 цнт; соняшнику — 19 цнт з гектара.
Успішно розвивається садівництво. Площа радгоспного саду дорівнює 544 га. Тут щороку одержують високі врожаї фруктів. Виробничий «секрет» цього полягає в тому, що роботи в саду проводяться протягом усього року. У 1966—1969 рр. врожай ягідних культур становив пересічно 27,5 і фруктів — 43,5 цнт з га. У споживачів великою популярністю користуються такі сорти яблук, як Білий налив, Пепін-литовський, Пепін-китайка, Семеренко, Мліївський та інші. 108 га засаджено грецьким горіхом, який добре плодоносить і дає чималі прибутки. У саду розміщено пасіку на 300 вуликів.
Радгосп постачає населенню Запоріжжя велику кількість овочів. 1968 року розпочато будівництво тепличного комбінату, розрахованого на 5 га зимових теплиць та на 10 га теплиць, вкритих поліетиленовою плівкою. Комбінат має стати до ладу 1970 року.
Колектив радгоспу не тільки вирощує, а й власними силами переробляє чимало своєї продукції. На околиці Матвіївки височать корпуси плодоконсервного заводу, що почав діяти в 1958 році. Його колектив, який складається з 20 чоловік, виготовляє і відправляє споживачам консерви з овочів і фруктів, томати, цукеркове тісто. Виробничі процеси тут автоматизовано. Завод щороку випускає близько 2 млн. банок різних консервів. У 1969 році його валовий прибуток дорівнював 100 тис. крб. А в цілому радгосп щороку одержує близько 3 млн. крб. валового прибутку, в т. ч. чистого доходу понад 500 тис. крб. Доходним стало і тваринництво. У 1969 році в господарстві було 1646 голів великої рогатої худоби, близько 7 тис. свиней і близько 13 тис. штук птиці. У поточній п’ятирічці на 100 га угідь щороку виробляється понад 120 цнт м’яса, головним чином свинини, 250 цнт молока і понад 30 тис. штук яєць на 100 га зернових.
Успіхи в розвитку економіки господарства, його висока прибутковість дають змогу невпинно підвищувати життєвий рівень творців достатку, провадити в широких масштабах капітальне і житлове будівництво. Середньорічний заробіток працівників радгоспу становить 800 крб., а у робітників провідних спеціальностей він значно вищий. Тваринники заробляють за рік пересічно по 1160 крб., механізатори — 1370 карбованців.
Протягом 1964—1969 рр. у радгоспі збудовано 8 корпусів тваринницьких ферм, зокрема вівцеферми; інкубатор, механізований тік, кілька сховищ. Коштом радгоспу споруджено 60 двоквартирних фінських будинків для спеціалістів.
Невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. Матвіївка забудовується за єдиним планом, на зразок міста. За післявоєнний час тут споруджено близько 300 цегляних або облицьованих будинків, критих шифером, черепицею. Вони потопають у вишневих, черешневих та яблуневих садках. Головна вулиця села забрукована. Прокладено тротуари, діє водогін. Через село проходить автомагістраль Москва— ‘Сімферополь, вздовж якої посаджено 70 га фруктових і декоративних дерев. Біля кожного двору та в палісадниках — квітники, а подвір’я середньої школи прикрашають кримські троянди. Щомісяця, в останній четвер, матвіївці проводять санітарний день: прибирають вулиці, подвір’я, підбілюють будинки, дерева, лагодять тротуари тощо.
У селі є 5 магазинів, які щороку продають товарів майже на 1 млн. крб., чайна, швейна майстерня, перукарня, готель, відділення зв’язку. Медичну допомогу трудящим подають 2 лікарі та фельдшер. Відкрито фельдшерський пункт. У спорудженні лікарні немає потреби, оскільки вони є в сусідніх селах. Щороку в Алуштинському будинку відпочинку зміцнюють своє здоров’я багато сільських трудівників. Для малечі є добре обладнаний садок, школярі відпочивають у піонерських таборах.
Всі діти шкільного віку навчаються в загальній середній та середній школі-інтернаті, де працюють 70 вчителів, з них дві третини — уродженці Матвіївки. Найстаріший учитель (нині пенсіонер) I. X. Земляний та директор школи-інтернату М. С. Семенченко нагороджені значком «Відмінник народної освіти». За роки Радянської влади 360 вихідців з цього села закінчили вищі та середні спеціальні навчальні заклади і працюють в різних галузях народного господарства країни.
У Матвіївці споруджується чудовий будинок культури на 600 місць. Своє дозвілля трудівники радгоспу проводять у п’яти бригадних клубах. Тут демонструються художні й науково-популярні кінофільми, місцеві аматори виступають з концертами. Велику популярність серед населення мають виступи учасників художньої самодіяльності школи-інтернату: хору, танцювального колективу, духового оркестру. В їх репертуарі — пісні про Леніна, про Батьківщину, українські та російські народні пісні й танці.
Осередками культури на селі є сільська бібліотека, яка налічує понад 5 тис. книг, а також бібліотеки при відділках радгоспу і школах. Тут організовуються цікаві виставки — «Наші знатні земляки», «Наше село за роки Радянської влади», «Подвигом славні твої земляки». Працівники бібліотек прищеплюють жителям села любов до книги, газети. Щороку матвіївці передплачують близько 3 тис. примірників газет і журналів, тобто по 3—4 примірники на кожний двір.
Молодь захоплюється спортом і, перш за все, звичайно, футболом. Радгоспна футбольна команда посідає одне з перших місць серед команд району.
У життя й побут матвіївців увійшли нові радянські звичаї, обряди, свята. Під час свят — Дня механізатора, Дня тваринника, Дня садівника, свята врожаю — привселюдно вшановують кращих виробничників. їх нагороджують преміями, путівками в санаторії та будинки відпочинку, цінними подарунками. У клубах влаштовуються комсомольські весілля, урочиста реєстрація шлюбів, новонароджених, зустрічі трьох поколінь, проводи до лав Радянської Армії тощо.
Село має давні міцні інтернаціональні зв’язки. Подивитись на господарство радгоспу «Запорізька Січ» та на життя трудівників Матвіївки щороку приїздить близько двадцяти, а то й більше іноземних делегацій. Тут побували болгари, поляки, румуни, угорці, італійці, французи, бірманці, канадські українці та багато інших. Ось два записи з книги почесних гостей радгоспу:
«Ми в захопленні від вашої соціалістичної ферми. Дякуємо вам за товариську гостинність. У вашій боротьбі за мир — ми з вами! Бажаємо всіляких успіхів у роботі по будівництву комунізму.
Альфред Утт, кореспондент газети «Трибюн», Сідней, Австралія, Рей Утт, подружжя».
«Ми радіємо успіхам наших братів… Будемо вчитися на успіхах наших друзів зробимо все, щоб зміцнити наше господарство. Це буде запорукою розвитку дружби між народами Болгарії і Радянського Союзу, запорукою зміцнення миру в усьому світі. Ми разом боротимемося проти ворогів соціалізму. Бажаємо всього найкращого нашим товаришам і братам.
Від імені делегації с. Копрівця Русенської округи (Болгарія) голова колгоспу К. Леонов».
Піонери Матвіївської середньої школи та школи-інтернату ведуть жваве листування з учнями Болгарії, Угорщини, Румунії, Чехословаччини та інших країн. В школах обладнані куточки інтернаціональної дружби, де виставлені галстуки, значки, сувеніри, одержані від зарубіжних друзів.
Світле, заможне життя трудівників Матвіївки. Ще прекраснішим стане воно завтра. Дальшому підвищенню ефективності виробництва в значній мірі сприятиме спорудження Вільнянської державної зрошувальної системи. Частина її вже введена в експлуатацію. У 1968 році було зрошено 2 тис. га радгоспної землі.
Багато змін станеться і в селі. До кінця 1970 року тут буде споруджено близько 40 житлових будинків, у т. ч. 10 двоквартирних — коштом радгоспу. До Матвіївки із Запоріжжя вже тягнуть лінію газопроводу, і до кінця 1970 року село та господарство радгоспу будуть повністю газифіковані. Проляжуть нові кілометри тротуарів і водопроводу, стануть до ладу нові господарські приміщення.
Впевнено крокують трудівники Матвіївки по накресленому партією шляху.
Т. Ф. МОЩИЦЬ, М. Г. CAЕHKO