Михайло-Лукашеве, Вільнянський район, Запорізька область
Михайло-Лукашеве — село, центр однойменної сільської Ради. Розташоване за 12 км на південний схід від районного центру. До залізничної станції Софіївка — 12 км. Через село проходить шосе Запоріжжя—Донецьк. Населення — 1138 чоловік. Михайло-Лукашівській сільській Раді підпорядковано населені пункти Затишне, Миролюбівка, Нововасилівське, Новомихайлівське.
В околицях села є 12 курганів, з них найбільші «Бариня» та «Петрашівська висота».
Село засновано 1780 року у верхів’ях річки Мокрої Московки на землях поміщика Михайла Караватки, колишнього коменданта Олександрівської фортеці, який одержав тут понад 6 тис. десятин угідь. У 1793 році частину його землі купив Лукашевич. Першими мешканцями села були кріпаки, перевезені з Курської губернії. Пізніше сюди переселено кріпаків з Полтавської та Харківської губерній. Селяни займалися тут землеробством і тваринництвом. Кожний двір, залежно від наявності тягла та реманенту, одержував у користування від 1 до 4 десятин поміщицької землі. Безтяглим, т. зв. «пішим», поміщик давав мізерні ділянки. Щоб обробити їх, бідняки мусили наймати волів, позичати знаряддя праці у заможних сусідів. Кріпаки відробляли панщину, яка дедалі ставала тяжчою і напередодні скасування кріпосного права досягала 5—6 днів на тиждень. Для свого господарства селянам лишалася неділя та ще іноді — субота. Несвоєчасний і недостатній обробіток землі, відсутність будь-якої агротехніки були причиною низьких врожаїв і майже жебрацького існування більшості кріпаків. Населення зростало дуже повільно. 1859 року тут налічувалось 45 дворів, проживало 242 мешканці, у т. ч. 123 чоловіки.
Внаслідок реформи 1861 року розкріпачені селяни Михайло-Лукашевого здобули право на половинні наділи від тих, що їх мали державні селяни, тобто по 4 десятини на ревізьку душу. Проте такі наділи взяли тільки 23 чоловіки, які мали інвентар і тягло. 68 селян взяли т. зв. дарчі наділи в розмірі 1,25 десятини. 32 ревізькі душі зовсім лишилися без землі, бо були дворовими або ж до реформи дістали від поміщика «волю». За уставними грамотами 91 селянинові Лукашевич визначив всього 176 десятин надільної землі. З половинних і особливо дарчих наділів годі було й думати прогодувати сім’ї. Основною формою землекористування для більшості селян стала оренда, що й визначало глибину класового розшарування на селі. За даними перепису 1897 року, в Михайло-Лукашевому було 92 двори, проживало 653 чоловіка. 11 бідняцьких родин зовсім не мали посівів і цілий рік працювали в наймах. 40 господарств орендували по 1—3 десятини й засівали по 2—5 десятин, вдаючись до супряги чи найму тягла. 14 середняцьких дворів мали до 20 десятин посіву. А 27 куркульських господарств орендували у поміщика від 20 до 50 десятин і засівали по 40—80 і більше десятин. Куркулі нещадно визискували незаможних односельчан. Восени, коли селянам потрібні були гроші для оплати податків, глитаї за безцінь скуповували в них хліб, а навесні їм же втроє дорожче продавали зерно на посів. Поступово нагромаджуючи чималі капітали, 18 місцевих багатіїв та німців-колоністів купили в поміщика 2312 десятин землі — по 100 і більше десятин кожний — і оселилися хуторами поблизу Михайло-Лукашевого. 6 заможних родин мали крамниці, торгували мануфактурою, господарчими товарами, хлібом, спиртними напоями.
Михайло-Лукашеве, яке 1880 року стало волосним центром, швидко зростало. В ньому були поштова станція, кілька кам’яних будинків. 1894 року один з місцевих багатіїв Пшеничний спорудив у селі завод сільськогосподарських знарядь, на якому працювало 60 робітників. Робочий день тривав 12—14 годин, а заробітки не перевищували 30—40 копійок.
15 січня 1905 року під впливом революційних подій в країні робітники оголосили страйк. Його очолили ковалі Я. Н. Бабенко і Г. П. Романчук. Страйкарі вимагали підвищити плату, видавати її щосуботи, скасувати грабіжницькі штрафи. Переляканий заводчик викликав козаків, і страйк було придушено.
Становище трудящих дедалі гіршало. Столипінська аграрна реформа, що стимулювала зміцнення куркульства, призвела до ще більшого зубожіння основної маси селян. 1913 року в Михайло-Лукашевому налічувалося 132 двори, проживало 929 мешканців, з яких майже три чверті були бідняками. Значно зріс прошарок багатіїв. Якщо на всі двори села так і залишилося 176 десятин надільної землі, то 36 куркулів мали 933 десятини власної землі. Кількість куркульських господарств, що вийшли на хутори, збільшилася з 18 до 50. Кожний з хуторян мав щонайменше 50 десятин, а 22 — від 500 до 1100 десятин купленої землі. На їх полях гнули спини бідняки, одержуючи за тяжку працю жалюгідні копійки.
Важко жилося трудящим селянам Михайло-Лукашевого. Погано оброблювана через нестачу тягла і реманенту земля давала мізерні врожаї. Протягом 1908— 1912 рр. вони не перевищували 30 пудів зернових з десятини, а у посушливі роки — 10 пудів. Біднота голодувала. Смертність була жахлива, особливо серед дітей.
Майже сто років у Михайло-Лукашевому не було навіть фельдшера. Тільки 1873 року земство відкрило лікарню на 20 ліжок, в якій працювали лікар, 2 фельдшери та акушер. Проте вона обслуговувала, передусім, навколишніх німців-колоністів і куркулів, за що лікарня дістала в народі назву «сорокапанська».
В 1885 році у саманній хаті відкрили земське однокласне початкове училище. 1898 року тут навчалося 10 хлопчиків і одна дівчинка. З усіх жителів села лише 97 чоловіків і 4 жінки вміли читати й писати. На початку XX ст. училище було перетворене на двокласну земську школу, яку 1912 року відвідувало 118 дітей, але закінчили навчальний рік менше половини. Прогресивно настроєні сільські вчителі М. М. Кулябко і П. С. Бальзам проводили серед жителів революційну агітацію. П. С. Бальзам вислали в одну з віддалених губерній Росії.
Лютнева буржуазно-демократична революція пробудила до активного політичного життя найширші трудящі маси. Зростала їх класова свідомість. 22 вересня 1917 року 200 робітників Михайло-Лукашевого підтримали страйкарів Олександрівського заводу сільськогосподарських знарядь Наталенка. Робітники заводу Пшеничного відрахували до фонду допомоги страйкуючим половину денного заробітку, а незабаром і самі кинули роботу. Вони зажадали від адміністрації збільшення плати, безплатної медичної допомоги, компенсації за весь час страйку.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на заводі 14 листопада відбулися збори робітників і службовців, які запровадили контроль над виробництвом. У селі в січні 1918 року був створений ревком, першим головою якого став робітник М. І. Іванов. Навесні селяни під керівництвом ревкому почали розподіляти поміщицьку, а частково і куркульську землю, коней, зерно. Глитаї чинили відчайдушний опір, виказували активістів банді Чалого.
Соціалістичні перетворення на селі були затримані інтервенцією та громадянською війною. На початку квітня 1918 року Михайло-Лукашеве захопили австро-німецькі окупанти. Члени ревкому, які пішли в підпілля, створили невеликий партизанський загін на чолі з Ємократьєвим. Але нечисленні погано озброєні партизани не могли протистояти австрійським регулярним частинам. В одному з боїв загін був розбитий. Більшість його бійців загинула, багатьох схопили і розстріляли окупанти. Загарбники наклали на жителів Михайло-Лукашевого контрибуцію, нещадно грабували село. У листопаді того ж року під натиском частин Червоної Армії окупанти залишили село і відійшли до Олександрівська.
У Михайло-Лукашевому було створено новий волревком. Він продовжив розподіл землі серед бідняків та середняків. Куркулі, у яких забирали надлишки землі, організовували т. зв. загони самоохорони. Це, власне, були бандитські зграї, які зривали всі заходи Радянської влади. Коли наприкінці червня 1919 року до села вдерлися денікінці, куркульня зустріла їх хлібом-сіллю. Вона видала білогвардійцям радянського активіста, робітника С. В. Кобезького, якого вороги по-звірячому вбили.
На початку січня 1920 року частини 2-ї бригади 41-ї дивізії Червоної Армії визволили село від денікінців. Відновив діяльність волосний ревком, почалося господарське будівництво. Було націоналізовано підприємство Пшеничного, що дістало назву державного заводу № 9. Його директором призначено місцевого робітника І. О. Первова. Тут створили профспілкову організацію, яка мала завдання відновити роботу підприємства.
Великі труднощі довелося долати ревкомові під час весняних польових робіт. У більшості селян не було посівного матеріалу, тягла, реманенту. Ревкомівці з допомогою активістів вилучали їх у куркулів і розподіляли між бідняками. Завдяки вжитим заходам весняна сівба пройшла успішно. Проте, як відзначалося на повітовому з’їзді волревкомів, що відбувся в середині липня 1920 року, «через нестачу коней селяни збирають урожай надто повільно, і він майже весь ще у полі. Коней, відібраних у куркулів, захопили махновці. Маючи бази в багатьох навколишніх хуторах, вони звідти нападають на село». Для боротьби проти бандитів до Михайло-Лукашевого з Олександрівська прибув кінний загін міліції на чолі з С. М. Голомисловим. Загін, до якого вступило багато місцевих бідняків-активістів, здійснював успішні бойові операції проти бандитських зграй не тільки в Михайло-Лукашівській, а й Заливнянській та Новомиколаївській волостях.
Але восени 1920 року мешканцям села довелося вести боротьбу з ще грізнішим ворогом. У середині вересня Михайло-Лукашеве захопили врангелівці. А вже 28 вересня частини 23-ї дивізії 13-ї армії розгорнули бої за село. Після запеклої боротьби 22 жовтня червоноармійські частини за допомогою жителів остаточно визволили Михайло-Лукашеве від білогвардійців.
Першого грудня 1920 року розпочав роботу волосний ревком, який очолив Ф. М. Артемченко. Тоді ж створено і сільський ревком. 27 грудня в Михайло-Лукашевому відбувся волосний з’їзд сільревкомів, він ухвалив в усіх селах волості організувати комітети незаможних селян. Вже наступного дня створено волосний комнезам, головою якого обрано місцевого селянина П. Н. Романчука. Через 2 місяці волосний КНС об’єднував уже 322 члени. Комнезамівці були опорою волосного ревкому в розгортанні радянського будівництва, в організації відсічі махновським бандам, які тероризували й грабували населення.
Для боротьби з бандитськими зграями створено Новомиколаївський компактний район, тимчасовим центром якого стало Михайло-Лукашеве. Тут за рішенням Надзвичайної повітової наради наприкінці 1920 року почала працювати Надзвичайна районна військова нарада. Вона організувала в Михайло-Лукашевому та навколишніх селах загони, озброїла їх гвинтівками й наганами. До початку 1922 року військові частини і селянські загони покінчили в окрузі з бандитизмом. Нарада допомогла зміцнити місцеві органи Радянської влади, підготувати й провести 23 січня 1921 року вибори сільської, а 5 лютого — волосної Рад селянських і робітничих депутатів. Новообрані Ради за участю КНС створили кооперативне й позичково-ощадне товариства, які допомагали бідноті зміцнювати господарства.
Земельна комісія волвиконкому остаточно завершила розподіл землі з розрахунку по 2 десятини на кожного члена сім’ї. Родинам червоноармійців і бідноті було подано істотну допомогу продовольством та в обробітку наділів. І все ж більшість селян Михайло-Лукашевого зазнавала нестатків. Адже інтервенти, білогвардійці та махновсько-куркульські банди завдали їм збитків на 92,2 тис. крб. (у золотій валюті мирного часу)3. Влітку 1921 року сталося нове лихо — посуха. Селяни залишилися без хліба. У лютому наступного року з 1586 жителів голодувало понад 800 чоловік.
Боротьбу з голодом очолив волосний партосередок, створений у січні 1921 року (секретар М. І. Іванов). За його ініціативою засновано комітет допомоги голодуючим. Він вилучив у місцевих куркулів 180 пудів борошна, відкрив 2 пункти харчування та їдальню для дітей. Тоді ж у селі створено дитячу колонію на 100 чоловік, їх забезпечили продовольством, взуттям та одягом. Комітет розподілив серед селян сотні пудів державної насіннєвої позички, і це допомогло хліборобам весною та восени 1922 року засіяти більшу частину ріллі. Врожай зібрали по 35—-50 пудів зерна з десятини. Поступово голод подолали. Але його наслідки, а також спустошення, завдані імперіалістичною та громадянською війнами, ще довго давалися взнаки. Навіть на кінець відбудовного періоду з 2180 жителів 1338 лишалися бідняками.
Партосередок, сільрада, КНС всіляко допомагали бідноті піднімати господарство, використовуючи для цього споживчу й кредитну кооперацію. Чималу роль відіграв створений 1922 року прокатний пункт, який тоді мав 20 жниварок-лобогрійок, 10 букерів, 7 плугів і 15 залізних борін. На 1926 рік урожайність зернових культур та поголів’я худоби в основному досягли довоєнного рівня.
Поряд з сільським господарством місцеві партійні і радянські органи значну увагу приділяли заводу сільськогосподарських знарядь, який став до ладу наприкінці 1922 року. Тут налагоджено виробництво плугів, букерів, сівалок тощо. Сільський партійний осередок проводив на підприємстві велику виховну і масово-політичну роботу. З його ініціативи на заводі 1922 року був створений перший у селі комсомольський осередок, що налічував 16 юнаків і дівчат, засновано добровільні організації сприяння повітряному флотові та допомоги політичним в’язням за кордоном. У фонд МОДРу робітники зібрали сотні карбованців.
Комуністи й комсомольці влаштовували недільники — впорядковували село, залучаючи до цієї справи і жителів. Чимало було зроблено для розвитку освіти й культури. Вже у серпні 1921 року почалися заняття у школі. Навесні наступного року тут навчалося 138 дітей, працювало 3 вчителі. В селі відкрили бібліотеку, книжками якої користувалися читачі всієї волості. Чимало було зроблено і для ліквідації неписьменності серед дорослих. Переписом 1921 року в селі виявлено 128 неписьменних, у т. ч. 114 жінок. Більшість з них відвідувала курси лікнепу, якими керував учитель І. Боярський.
Восени 1921 року в Михайло-Лукашевому відкрили клуб. В 4 гуртках художньої самодіяльності, створених ще у 1918 році, молодь розучувала п’єси, пісні. Кожного революційного свята гуртківці виступали перед односельчанами з новою програмою.
У січні 1922 року відновила роботу лікарня. Для хворих з величезними труднощами добували харчі у населення. Та поступово налагоджувалося й медичне обслуговування. Уже 1924 року лікарня мала 25 ліжок і утримувалась за рахунок місцевого бюджету. При ній відкрили амбулаторію, аптеку, працювали лікар, 2 фельдшери, акушерка, 4 санітарки. Тоді ж у селі організували дитячі ясла.
Керували радянським будівництвом в Михайло-Лукашевому сільська Рада і партосередок, який в середині 20-х років налічував 7 членів і 3 кандидати в члени ВКП(б) 3. Спираючись на бідняцький актив і комсомольців, комуністи вели гостру боротьбу проти куркульства та його спроб пролізти до радянських органів. У січні 1925 року під час підготовки виборів до місцевих Рад глитаї склали свої списки кандидатів у депутати сільради і намагалися протягти їх на сільських сходках. Проте трудящі селяни відмовилися голосувати за ці списки і обрали до Ради комуністів, а також комсомольців і безпартійних активістів-бідняків.
Члени партосередку, депутати Ради вели роз’яснювальну роботу серед бідняцтва, переконували, що лише колективне господарювання — шлях до заможного життя. Ще в лютому 1922 року 10 бідняцьких родин створили перший у Михайло-Лукашевому ТСОЗ. Повітовий земельний відділ надав тсозівцям позичку — 335 пудів насіння, і весняну сівбу вони завершили успішно. При підтримці партосередку, сільради та КНС товариство поступово міцніло, більшала кількість його членів. Протягом 1927—1928 рр. у селі виникло ще понад 10 невеликих колективних господарств. У травні 1929 року вони об’єдналися в комуну, яка дістала назву «Гігант». Спочатку комунари мали 387 десятин землі, 2 трактори — «Інтернаціонал» і «Фордзон», 2 локомобілі, молотарку, 16 коней, 167 корів, 29 свиней, а також майстерню та кузню. Створена в комуні партійна організація запалювала людей на самовіддану працю.
До комуни вступали нові й нові родини, і на вересень того ж року вона мала вже 1900 га землі, 100 коней. На її ланах працювало 11 тракторів щойно створеної Запорізької МТС. Комунари уклали договір на соціалістичне змагання з комуною «Маяк» Новомиколаївського району. їхні господарські успіхи переконували селян-одноосібників у перевагах соціалістичного способу господарювання. У червні— серпні 1929 року в Михайло-Лукашевому та навколишніх хуторах і селах виникло ще 3 господарства: комуна «Загроза буржуазії», ТСОЗ «Зірка» і колгосп «Вперед». Згодом вони приєдналися до комуни «Гігант».
З самого початку колективізації на селі точилася гостра класова боротьба. Але, зважаючи на зростаючий вплив комуни, куркулі змушені були змінити тактику і вдатися до прихованих підривних дій. Вони пролазили до складу сільради, правлінь колективних господарств, на завод сільськогосподарських знарядь, підпорядкований комуні, намагалися шкодити «тихою сапою». Але всі їх підступні дії було викрито і знешкоджено. Соціалістичні засади перемагали. Навесні 1930 року комуна «Гігант» мала понад 6,7 тис. га землі. Господарство складалося з 16 філій. Восени наступного року в комуні об’єдналися 273 двори, в яких налічувалося 1178 чоловік. За соціальним станом 166 комунарів належали до наймитських родин, 428 — бідняцьких і 55 — середняцьких, а решта — робітники та службовці заводу сільськогосподарських знарядь. Того року хлібороби засіяли озимими і ярими культурами понад 3,7 тис. га і зібрали зернових пересічно по 15 центнерів.
Цементуючою силою в господарстві були 58 членів та кандидатів у члени ВКП(б) і 165 комсомольців. Партійна організація створила вечірній комуністичний університет, що мав загальноосвітню програму та курс основ політграмоти. Тут навчалося понад 100 селян. Працювали курси механізаторів, тваринників, рахівників. У 7 філіях комуни відкрилися червоні кутки, де шефи з Дніпрельстану та запорізькі лікарі читали для комунарів лекції.
Наприкінці 1931 року з ініціативи парторганізації на базі комуни «Гігант» створено кілька колгоспів, у т. ч. безпосередньо в Михайло-Лукашевому — сільськогосподарську артіль «Зоря». В ній об’єдналося 212 дворів, працювало 663 чоловіка. З допомогою тракторної бригади Запорізької МТС вони обробляли 2067 га землі. Очолювали правління артілі і колгоспний партосередок комуністи-двадцяти-п’ятитисячники робітники із Запоріжжя І. Г. Свинаренко і К. Я. Семеренко.
Важливу роль у розвиткові економіки колгоспів відіграла створена 1935 року на базі заводу сільськогосподарських знарядь Михайло-Лукашівська машинно-тракторна станція. Комуністи МТС подали партійному осередку артілі «Зоря» дійову допомогу в організації виховної роботи серед колгоспників. Підвищення агрокультури рільництва забезпечило збільшення врожаїв зернових і бобових культур, які протягом 1938—1940 рр. у колгоспі «Зоря» становили пересічно 16 цнт з га. Ланкові Г. Т. Рубан і Г. П. Туркота вирощували на своїх ділянках понад 50 цнт кукурудзи на кожному гектарі.
Успішно розвивалися в артілі й інші галузі господарства. Тут було створено молочнотоварну, свино-, вівце- і птахоферми, закладено фруктовий сад, культивувалися городні культури. По валовому збору зерна (понад 16 тис. цнт) колгосп посів третє місце в районі, а по прибутках (333,5 тис. крб.) — четверте.
Відрадні зміни сталися в селі, в житті його мешканців. Будувалися добротні господарські приміщення; споруджено клуб і сільмаг; розширено лікарню. Десятки колгоспників переселилися до нових будинків. Відмітною рисою побуту селян стали електрика, радіо, кіно. До 1937 року в Михайло-Лукашевому майже не лишилося неписьменних. Всі діти шкільного віку вчилися у семирічній (відкрито 1926 року), а з 1939 року — в середній школах. В селі працювали сільбуд, 4 бібліотеки.
Успішний розвиток колгоспного господарства був перерваний нападом на нашу країну гітлерівської Німеччини. Жителі села, як і всі радянські люди, піднялися на боротьбу проти ненависного ворога. У перші ж місяці війни до лав Червоної Армії пішло 150 чоловіків. За складних умов наближення фронту колгоспники завершували жнива, евакуювали в тил частину худоби та інші матеріальні цінності.
Фашистські загарбники вдерлися до села 3 жовтня 1941 року. Призначивши старосту, створивши сільську управу і поліцію, окупанти з їх допомогою почали запроваджувати кривавий «новий порядок». Вони заарештували комуністів Ф. С. Кобезького, М. П. П’ятиволову, М. О. Циганка, мешканців села В. С. Ткаченка, Д. О. Камінського, М. І. Бабаригу. Їх було розстріляно в запорізькій комендатурі. У 1942 році фашисти стратили колишніх керівників Миролюбівської сільради та споживчого товариства X. Г. Незвісного, А. В. Панченка, П. М. Приходько, Д. В. Галушку, які закликали односельчан саботувати розпорядження окупантів.
На початку 1943 року передові танкові частини Червоної Армії прорвалися в район залізничної станції Синельникове. 22 лютого радянські танкісти оволоділи Михайло-Лукашевим та сусідніми селами Дудниковим і Купріянівкою, де визволили з фашистських таборів близько 3 тис. радянських військовополонених. Але, відірвавшись від своїх частин, не маючи пального, танкісти змушені були відступати. До Михайло-Лукашевого прибув каральний загін гітлерівців. За допомогу радянським воїнам фашисти розстріляли 13 патріотів: П. А. Бурку, М. О. і І. О. Слюсів, П. І. і О. І. Жужів та інших.
Чим ближче підходили наші війська, тим більше шаленів ворог. Гітлерівці відправляли на каторжні роботи до Німеччини юнаків і дівчат, заморили голодом 72 селян, зруйнували господарські й культурні споруди, спалили 138 хат колгоспників. Загальні збитки, завдані селу окупантами, обчислювалися в 7,7 млн. карбованців.
20 вересня 1943 року частини 59-ї гвардійської стрілецької дивізії Південно-Західного фронту вибили окупантів з Михайло-Лукашевого. У боях за його визволення брав участь і мешканець села старший сержант 172-го окремого протитанкового батальйону Ю. Я. Коновал. По закінченні війни він повернувся додому і нині працює заступником голови артілі «Зоря». 107 жителів Михайло-Лукашевого, які відзначились у боротьбі з ворогом, нагороджені орденами й медалями. Вшановуючи пам’ять земляків, що полягли в грізні роки війни, колгоспники спорудили монумент, на якому викарбувано 106 прізвищ.
Важко доводилося піднімати зруйноване ворогом господарство: не було тракторів, автомашин, коней. Не вистачало робочих рук. Бракувало одягу, взуття. Радянські воїни подарували колгоспникам трьох коней і пару волів. Оце й усе тягло.. Люди вручну обробляли поля. Восени 1944 року члени артілі зібрали по 10 цнт зернових з га. Близько 900 цнт зерна здали до фонду Червоної Армії.
Завдяки допомозі держави, трудящих Російської Федерації, Узбекистану, звідки надходили худоба, а також ліс та інші будівельні матеріали, жителі розпочали відбудову села й господарства колгоспу. У роки першої повоєнної п’ятирічки було в основному загоєно рани війни, освоєно всі посівні площі. Кількість великої рогатої худоби за п’ятиріччя зросла в 4 рази, свиней — майже у 8 разів, овець — у 5 разів. Прибутки колгоспу за цей час подвоїлись, а неподільні фонди досягли півмільйона карбованців.
Піднесення виробничої дисципліни завдяки добре поставленій роботі партійної організації, дальша механізація виробничих процесів у рільництві й тваринництві сприяли значному зростанню економіки артілі. 1958 року колгосп по врожайності зернових, яка досягла 25,7 цнт з га, посів третє місце в районі, а по врожайності кукурудзи — 39 цнт — перше. Парторганізація, правління колгоспу вжили заходів щодо піднесення тваринництва, зокрема, подбали про спорудження капітальних тваринницьких приміщень та їх механізацію. Це дало позитивні наслідки. У четвертому році п’ятирічки на 100 га угідь молока вироблено 300 цнт, м’яса — 55,7 цнт; яєць на 100 га зернових — 20,2 тис. штук.
Вирішальною ланкою колгоспного виробництва є кадри. В 1969 році тут працювало десять спеціалістів сільського господарства, близько ста механізаторів, понад 1 тис. тваринників, рільників тощо. їх трудові зусилля спрямовувала добре згуртована партійна організація, що об’єднувала 42 комуністи, більшість з них працювала на вирішальних ділянках виробництва.
Всього ж у селі є чотири партійні і стільки ж комсомольських організацій. 74 сільські комуністи мобілізували трудівників на виконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони проводять масово-політичну роботу, спрямовують діяльність сільради, комсомольських організацій. У колгоспі видається багатотиражна газета «Зоря», працюють редколегія «Перця», місцеве радіомовлення, які допомагають парторганізаціям усувати недоліки.
Велику повагу односельчан здобули кращі виробничники артілі, її ветерани — коваль П. К. Смола, телятниця Є. Л. Скрипник, які працювали в колгоспі понад 30 років. За визначні успіхи у вирощуванні зернових культур ланкову рільничої бригади Д. Г. Гончарову нагороджено орденом Леніна. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно головного зоотехніка артілі В. Г. Скрипника.
Рік у рік підвищується життєвий рівень населення, зростає його купівельна спроможність. Середньомісячний заробіток колгоспника у 1969 році становив 92 крб. 480 чоловік одержують пенсії.
Красивішає, впорядковується село. Зникають саманні хатки під солом’яними стріхами. Натомість зводять кам’яні чи облицьовані будинки, криті шифером, черепицею. Головну вулицю заасфальтовано, прокладено тротуари. В ювілейному році при в’їзді до села посаджено вербовий гай — понад 1000 дерев. Обсаджуються деревами всі шляхи й вулиці. Велику організаційну роботу щодо впорядкування Михайло-Лукашевого ведуть депутати сільради.
Добре поставлено медичне обслуговування трудівників. Працюють лікарня з хірургічним і пологовим відділеннями, рентгенкабінетом, а також цілорічний дитячий протитуберкульозний санаторій, що розмістився в колишньому поміщицькому маєтку і двох новозбудованих корпусах. Споруджено новий лікувальний корпус сільської лікарні. 85 медичних працівників обслуговують ці установи. Головний лікар В. Л. Гнаток в 1967 році удостоєний урядової нагороди. Дбаючи про зміцнення здоров’я жителів, лікарі з допомогою правління колгоспу і дирекції місцевого відділення «Сільгосптехніки» щороку направляють в будинки відпочинку і санаторії чимало сільських трудівників.
Підвищується освітній і культурний рівень жителів Михайло-Лукашевого. Діти здобувають знання в середній школі. Тут працює клуб інтернаціональної дружби. Учні підтримують дружні зв’язки й листуються з піонерами Народної Республіки Болгарії, Німецької Демократичної Республіки та інших країн. Після закінчення школи чимало юнаків і дівчат вступає до вищих і середніх спеціальних закладів. 1969 року 7 трудівників колгоспу підвищували свою кваліфікацію на заочних відділеннях вузів і технікумів.
Соціалістичний лад пробудив великі духовні сили, заховані в народі, відкрив шлях для розвитку народних талантів. У клубі, який за підсумками трирічної естафети культури, присвяченої піввіковому ювілею Великого Жовтня, завоював звання клубу відмінної роботи, активно працюють гуртки художньої самодіяльності. В концертних програмах агіткультбригади, яку завжди радо зустрічають на ланах і фермах, пісні, танці, художнє читання. Головне місце в репертуарі посідають твори про Ілліча, Партію, Батьківщину. У сільській бібліотеці до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відбулися читацькі конференції, тематичні вечори, тут влаштовано книжкові виставки: «Ленін — вічно живий», «Завдання спілок молоді», «Будуємо комунізм своїми руками» та інші. Особливо добре пропагують ленінську теоретичну спадщину. За один тільки 1969 рік бібліотека видала близько 250 творів Леніна, з яких понад 200 взяли молоді читачі.
Мешканці Михайло-Лукашевого проявляють високу громадську активність. Вони беруть участь у роботі постійних комісій сільради, в народній дружині, групах народного контролю, групі товариства «Знання».
Все ширше входять у побут населення комсомольські весілля, урочисті проводи до лав Радянської Армії, вечори вшанування ветеранів праці, зустрічі трьох поколінь, свята врожаю. Вони проходять урочисто, цікаво. У Михайло-Лукашевому часто відбуваються спортивні змагання, футбольні матчі. Колгоспна футбольна команда — одна з кращих у районі.
Добре дбають про культурне дозвілля жителів села шефи — колектив Дніпровського титано-магнієвого заводу. Але особливо цінною для колгоспу є їх допомога в капітальному будівництві, електрифікації та механізації трудомістких процесів. Така ділова дружба сприяє дальшому розквітові Михайло-Лукашевого.
Г. М. ГОЛОВЧЕНКО, М. М. МИКИТЕНКО