Андрушівка, Андрушівський район, Житомирська область
Андрушівка — селище міського типу (з 1938 року), центр району, залізнична станція. Розташована у південно-східній частині області, на берегах річки Гуйви (притока Тетерева), за 47 км від Житомира та за 9 км від автошляху Житомир—Сквира. Населення — 11,2 тис. чоловік.
Територія сучасної Андрушівки була заселена вже у І тисячолітті до н. е. Неподалік селища знайдено знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньо-слов’янського поселення черняхівської культури.
В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовки вперше згадується 1683 року в переліку «пустих сіл, у яких жодної халупи не було». Андрушівка тоді була приписана до Котельні.
З XVII ст. село стало власністю польських магнатів Бержинських, які нещадно експлуатували місцеве населення. Селяни Андрушівки, як і навколишніх сіл, по три дні на тиждень працювали на пана, сплачували грошовий та натуральний оброк.
1793 року здійснилася споконвічна мрія андрушівців: село в складі Правобережної України возз’єднано з Росією.
Андрушівка поступово зростала. 1798 року тут уже налічувалося 123 двори з населенням 1046 чоловік; працювали винокурня з двома котлами, три водяні млини, а четвертий на кінній тязі.
З середини XIX ст. в Андрушівці поряд з хліборобством розвивалося кустарне виробництво, зокрема гончарне, деревообробне, ткацьке. Діяли шкіряний завод, винокурня (пізніше спиртовий завод), кілька крамниць, раз на два тижні відбувались ярмарки.
Грунтово-кліматичні умови, сприятливі для вирощування цукрових буряків, і попит на цукор дали поштовх швидкому розвиткові цукрової промисловості. 1848 року в Андрушівці засновано перший на Житомирщині цукровий завод. Виробництво на ньому базувалося на застосуванні ручної праці кріпаків. За найменшу непокору їх сікли різками.
1859 року Андрушівку віднесено до розряду містечок.
Після реформи 1861 року відбувся швидкий процес розшарування селянства. Викупні платежі та численні прямі й непрямі податки неминуче вели до розорення господарств. Через нестачу землі селяни змушені були йти на заробітки до поміщика. Але під час жнив 1863 року селяни не вийшли збирати врожай на панському полі, заявивши, що поміщик встановив низьку плату. Для «наведення порядку» в маєток графа власті відрядили начальника житомирської повітової поліції. Повернувшись з Андрушівки, він доповідав губернатору Волинської губернії, що без застосування військової сили не можна примусити селян збирати урожай поміщика. 1869 року питання з «вільними» селянами вирішено на користь землевласника.
Андрушівський маєток графів Бержинських 1869 року купив цукрозаводчик Терещенко. 1873 року цукровий завод переобладнано й механізовано. Наступного року він уже виробив 245 тис. пудів цукру. На заводі тоді працювало 1190 робітників. Після реконструкції спиртовий завод різко збільшив виробництво продукції, але умови праці залишалися надзвичайно тяжкими: робочий день тривав по 12—13, а то й більше годин. Жили робітники в низьких, брудних, сирих казармах, харчувалися вкрай погано.
Жорстокий визиск, злидні, безправ’я породжували гостре невдоволення робітників і селян Андрушівки існуючим ладом. 1902 року тут сталося заворушення селян, на придушення якого місцевим властям довелося викликати війська. Виявом протесту проти капіталістичної експлуатації став масовий випас худоби на землях цукрозаводчика в серпні 1904 року. За потраву 10 десятин конюшини до судової відповідальності було притягнуто 41 чоловіка. На користь поміщика селяни повинні були сплатити штраф у сумі 478 крб. Виступи андрушівських селян мали місце і в серпні 1905 року.
Незважаючи на судові вироки і політичні репресії, 1906 року під впливом революційних подій, що відбувалися в країні, в Андрушівці посилився страйковий рух. У червні селяни організовано виступили проти сваволіцукрозаводчика Терещенка, який не дозволяв гнати через свої землі худобу до водопою. Для приборкання непокірних в село прибув загін драгунів. Та це не залякало селян. Вони заманили непроханих гостей на шлях, покритий боронами. Не один з карателів поламав собі ребра на тому шляху. У вересні знову сталося заворушення андрушівських селян, яке придушили війська.
Поступово збільшувалася кількість населення. 1911 року в містечку налічувалося 2359 чоловік.
Надзвичайно низьким був рівень освіти. Більшість жителів містечка не знала грамоти. Лише тоді, коли цукрозаводчику Терещенкові стали потрібні письменні працівники для роботи в конторі й на заводі, 1871 року в Андрушівці відкрито одно-класне училище. За 25 років роботи курс навчання починали 815 учнів, а закінчило 135, у т. ч. 11 дівчаток. 1902 року училище реорганізовано в двокласне сільське. Дещо зросла і кілкість учнів. 1915 року тут навчалося 265 учнів, що становило менше половини дітей шкільного віку.
В роки першої світової імперіалістичної війни посилилося розорення селянських господарств. Багатьох андрушівців мобілізували на фронт. Різко скоротилася посівна площа, знизилася врожайність на селянських наділах, зменшилася кількість худоби. Зросли податки й проводилися реквізиції продуктів для армії.
Передчасними виявилися в населення надії на Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року. Хоча вона і розв’язала основне загальнодемократичне завдання — повалення царизму, однак не вирішила кардинальних питань. Солдати, які поверталися з фронту, викривали перед селянами політику буржуазного Тимчасового уряду, що продовжував імперіалістичну війну, захищав інтереси поміщиків і капіталістів. Земля залишалася в руках поміщика.
З великою радістю зустріли робітники й селяни Андрушівки звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Селяни містечка захопили землі поміщика Терещенка. їх приклад наслідували жителі інших сіл. Виступаючи проти контрреволюційної політики буржуазно-націоналістичної Центральної ради, яка узурпувала владу на Україні, в грудні того ж року селяни і демобілізовані солдати, що перебували у містечку, вигнали лісову варту, вчинили масові порубки поміщицького лісу. 4 січня 1918 року в Андрушівці було встановлено Радянську владу. Створений ревком вигнав з містечка панського управителя і приступив до розподілу поміщицької землі. Але розгортанню соціалістичних перетворень перешкодили кайзерівські війська. Ревком пішов у підпілля. Німецькі окупанти спустошували склади з продуктами й матеріалами. Незважаючи на опір робітників, загарбники вивезли з Андрушівки понад 100 тис. пудів цукру.
Та не довго хазяйнували німецькі окупанти, а також ставленики націоналістичної Директорії, що замінили їх. 10 березня 1919 року частини Червоної Армії визволили Андрушівку від петлюрівців. Трудящі містечка радо зустріли відновлення Радянської влади. Було відновлено ревком, організовано комбід. Земля і лишки продовольства багатіїв розподілялися між біднотою. Робітники цукрового заводу підтримували селян у їх боротьбі з куркулями, допомагали трудовому селянству в ремонті сільськогосподарських машин.
Значну організаційну роботу серед трудящих волості проводив уродженець села Нехворощ, колишній матрос Балтійського флоту, учасник жовтневих подій у Петрограді, перший голова Андрушівського волревкому М. І. Попіль. Під його керівництвом проводилися мобілізація молоді до лав Червоної Армії, збір продовольства для військових частин. Він очолював боротьбу трудящих з контрреволюційними бандами, які діяли на території волості. В червні 1919 року М. І. Попіль поліг смертю героя-революціонера в боротьбі з бандитами.
Мирне будівництво ще не раз переривалося нападами буржуазно-націоналістичних та інших банд. 20 серпня 1919 року петлюрівцям удалося захопити Андрушівку. Та рівно через місяць, 20 вересня, воїни 44-ї та 45-ї радянських дивізій, розвиваючи наступ на київському напрямі, визволили містечко від ворогів. Недовго тривав мирний перепочинок. У листопаді Андрушівку захопили денікінці, але вже 21 січня наступного року їх вигнали частини Червоної Армії. Відразу трудящі приступили до налагодження мирного життя. Було відновлено волревком і комітет бідноти. Для боротьби з бандитизмом при військовому відділі волревкому організовано спеціальні загони. Трудящі містечка всебічно підтримували Радянську владу. Вони допомагали волревкому в зборі продовольства та коней для Червоної Армії. Лише в лютому 1920 року під час тижня фронту зібрано та передано військовим частинам 250 пудів хліба, 25 найкращих коней — кавалерійському загону 12-ї армії.
Утвердження Радянської влади відбувалося в запеклій класовій боротьбі. Волосний ревком і комітет бідноти, переборюючи шалений опір куркулів і спираючись на підтримку бідноти, здійснював націоналізацію промислових підприємств, поміщицької та куркульської землі, продрозкладку. Загальні збори трудящих Андрушівки, що відбулися 10 березня 1920 року, доручили волземвідділу зібрати всі знаряддя праці з колишніх поміщицьких маєтків, створити прокатні та ремонтні пункти, розподілити землю й знаряддя праці між бідними порівну.
Наприкінці квітня 1920 року в Андрушівку вдерлися польські інтервенти. Підтримані українськими буржуазними націоналістами, окупанти грабували жителів, забирали хліб, коней. Проте лютували вони недовго. На початку червня під ударами Першої Кінної армії почався відступ польських інтервентів. 22 червня воїни 4-ї кавалерійської дивізії визволили Андрушівку. Тут розмістилися польові штаби Першої Кінної армії та 4-ї кавдивізії. На мітингу, який відбувся в містечку, виступив з промовою С. М. Будьонний. Він розповів присутнім про становище на фронті, про героїзм червоноармійців у боях з польськими окупантами, закликав населення всіма засобами допомагати й підтримувати Червону Армію.
Окупанти, петлюрівці та білогвардійці вкрай зруйнували Андрушівку. Занепала більшість селянських господарств, не вистачало посівного матеріалу, тягла, реманенту. Епідемії косили людей. Але ніщо не могло похитнути віру трудящих у Радянську владу.
Наступив період мирного радянського будівництва. Населення Андрушівки в той час становило 5110 чоловік. Довелося подолати значні труднощі, оскільки в містечку не вистачало кадрів, належного досвіду керівництва господарством, матеріалу, коштів. Приступив до роботи заново створений Андрушівський волосний ревком. У серпні 1920 року націоналізовано цукровий та винокурний заводи.
19 вересня того ж року організовано волосний, а 20 вересня — сільський комітети незаможних селян, які багато зробили в згуртуванні селян, наданні їм допомоги в боротьбі з куркульством, у справі відновлення радянського правопорядку. Андрушівський комнезам був одним з найактивніших у Житомирському повіті. KHС чимало зробив для зміцнення влади трудящих: організовував допомогу фронту, відбирав лишки хліба й землі у куркулів, розподіляв їх між безземельними та малоземельними селянами. Особлива увага була виявлена до сімей червоноармійців і найбіднішого селянства. їм надавалася допомога насінням, сільськогосподарським інвентарем, тяглом.
Провідну роль у житті Андрушівки відіграла партійна організація, створена 1920 року. Великою опорою комуністів була молодь, яка активно включилася в боротьбу за нове життя. Того ж року засновано комсомольський осередок. Комсомольці вели найрізноманітнішу роботу. Вони влаштовували платні концерти та вистави і зібрані кошти передавали фонду голодуючим Поволжя. Тільки за один тиждень — з 14 по 20 серпня 1921 року — зібрано для голодуючих Поволжя 105 пудів хліба. Так ще в перші роки Радянської влади зміцнювалася дружба українського і російського народів.
У здійсненні соціалістичних перетворень важливу роль відіграв III з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Андрушівської волості, що відбувся 7 листопада 1922 року. Головну увагу з’їзд звернув на зміцнення союзу бідноти з середняком та боротьбу з куркульством.
Після адміністративно-територіальної реформи з березня 1923 року Андрушівка стала районним центром Бердичівського округу Київської губернії, що позитивно позначилося на її економічному й культурному розвиткові.
Партійні й радянські органи приділяли багато уваги питанню відбудови підприємств Андрушівки, зруйнованих у роки громадянської війни. До 1923 року зміцніла сировинна база цукрового заводу, йому передано значні масиви колишніх поміщицьких і куркульських земель. На кінець відбудовного періоду всі землі були повністю освоєні. Ставав до ладу і спиртовий завод.
В центрі уваги партійних і радянських органів у той час була перебудова сільського господарства. Андрушівські комуністи роз’яснювали трудящим ленінський кооперативний план і закликали об’єднуватися для спільного обробітку землі. 1922 року в Андрушівці організовано сільськогосподарське товариство, волосне й цукрове єдині споживчі товариства.
15 листопада 1923 року відбувся IV районний з’їзд Рад, який обговорив питання дальшого розвитку господарства району і зобов’язав місцеві радянські органи всіляко сприяти кооперуванню трудівників села. З’їзд вилився у яскраву демонстрацію непорушного союзу робітників і селян.
В січневі дні 1924 року радянський народ і світовий пролетаріат, оповиті сумом, проводили в останню путь свого вождя. На Андрушівському цукровому заводі відбувся багатолюдний траурний мітинг. Промовці закликали всіх трудівників невідступно йти по шляху, накресленому В. І. Леніним. Найвідданіші справі революції робітники і селяни подали заяви про вступ до лав РКП(б). Тільки за п’ять місяців 1924 року вступило до партії 38 чоловік. Для вшанування пам’яті вождя 1 травня 1924 року в Андрушівці урочисто відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Поряд з вирішенням господарських питань багато уваги приділялось охороні здоров’я, розвиткові освіти й культури трудящих. Місцева Рада передала школі найкраще приміщення в Андрушівці — колишній будинок цукрозаводчика Терещенка. 1920 року двокласне училище перетворено на трудову семирічну школу, де 1924 року навчалося 390 учнів, у т. ч. 128 дівчаток. Тоді ж відкрито педагогічну школу, яка готувала вчителів для шкіл району. Для підготовки кваліфікованих кадрів при Андрушівському цукровому заводі відкрито школу ФЗУ.
Одним з найважливіших завдань була ліквідація неписьменності трудящих. В 1924 році майже 50 проц. дорослого населення не знали грамоти. В ті роки велика увага приділялася системі лікнепів. За рішенням райкому партії та райвиконкому було розширено їх мережу, зміцнено матеріальну базу, вжито заходів щодо забезпечення лікнепів кадрами вчителів. У боротьбі з неписьменністю активну участь взяли працівники народної освіти, комсомольці.
Позитивний досвід роботи перших кооперативних об’єднань наочно переконав селян у перевагах колективних форм господарювання. 1929 року в Андрушівці організовано колгосп «VI з’їзд Рад» (голова Р. П. Огороднійчук), а наступного — ім. Т. Г. Шевченка. З перших днів держава подавала господарствам велику допомогу. Були виділені кредити на придбання тягла, реманенту та спорудження тваринницьких приміщень. Колгоспам допомагали також колективи цукрового та спиртового заводів. Восени 1929 року для ремонту сільськогосподарських знарядь і машин вони відрядили бригаду слюсарів у кількості 20 чоловік.
Перехід на шлях колективного господарювання відбувався в умовах гострої класової боротьби з куркулями, які чинили запеклий опір заходам Радянської влади, зривали хлібозаготівлі, вдавалися до терору. Спекулюючи на окремих недоліках в організації колгоспів, куркулі проводили антирадянську пропаганду.
Ворожим діям куркулів партійні організації Андрушівки, в лавах яких налічувався тоді 71 комуніст, протиставили копітку організаторську й роз’яснювальну роботу, вели непримиренну боротьбу з ними.
Важливою подією 1931 року стала організація в Андрушівці машинно-тракторної станції, яка в наступному році мала 50 тракторів. З приходом техніки на колгоспні лани колгоспники остаточно переконалися в правильності обраного шляху. До 1932 року 287 господарств Андрушівки об’єдналися в колгоспи. За короткий строк трудівники сільського господарства досягли певних успіхів у збільшенні врожайності, розвитку тваринництва, виконанні державних планів хлібозаготівлі.
В 30-х роках дальшого розвитку набуло промислове виробництво. З’явилися нові кадри господарських, партійних і радянських працівників. На початку 1931 року на Андрушівський цукровий завод прибув молодий інженер М. В. Підгорний — нині член Політбюро ЦК КПРС, голова Президії Верховної Ради Союзу РСР. За два роки роботи на заводі М. В. Підгорний зарекомендував себе висококваліфікованим інженером. Він брав активну участь у громадсько-політичному житті колективу заводу та Андрушівки.
З кожним роком поповнювалися ряди робітничого класу Андрушівки. В 1934 році на підприємствах працювало 1460 робітників, у т. ч. 507 — на цукровому заводі.
За почином передових виробничників країни в роки перших радянських п’ятирічок на підприємствах та колгоспах Андрушівки і району розгорнулося соціалістичне змагання за вміле використання техніки, підвищення продуктивності праці, виконання виробничих завдань. Ініціаторами його були робітники цукрового заводу. Десятки буряківників Андрушівки за почином М. С. Демченко боролися за вирощення 500 цнт буряків з га. В розгортанні соціалістичного змагання важливу роль відіграв перший районний зліт п’ятисотенниць, що відбувся 8 січня 1936 року. В ньому взяло участь понад 350 ланкових, агрономів і бригадирів рільничих бригад, які поділилися передовим досвідом вирощування високих урожаїв цукрових буряків. Першою п’ятисотенницею у колгоспі ім. Т. Г. Шевченка стала Н. В. Рудюк. Серед робітничих колективів найбільше стахановців було на спиртовому заводі. 1937 року колектив підприємства здобув право називатися стахановським.
Наступного року завод перевиконав виробничий план.
За ним йшов цукровий завод, на якому в 1939 році працювало 92 стахановці. За високі виробничі показники учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1939 році став колектив конеферми колгоспу ім. Т. Г. Шевченка. Цієї ж честі удостоїлися конюх Г. Й. Берладин, бригадир тракторної бригади Андрушівської МТС Л. М. Рудюк та багато інших передовиків праці.
Чималих успіхів у передвоєнні роки досягнуто в галузі культурного будівництва. В 1929—1930 рр. споруджено приміщення нової школи, будинку культури цукровиків ім. В. І. Леніна та бібліотеки. В райцентрі працювали 2 середні школи, З бібліотеки, будинок культури, кінотеатр. 1937 року в Андрушівській середній школі № 1 відбувся перший випуск. У 1939 році вчительку середньої школи В. Ю. Павлівську за сумлінну працю по вихованню молодого покоління нагороджено орденом Леніна.
З 30 листопада 1931 року виходить районна газета «Соціалістичний шлях» (з квітня 1965 року — «Шлях до комунізму»).
Мирна творча праця андрушівців, як і всього радянського народу, була перервана підступним нападом гітлерівської Німеччини на нашу країну. В перші дні війни більшість чоловіків стала на захист Батьківщини. На виробництві їх замінили жінки та підлітки. Коли ворог наблизився до Житомирської області, тисячі юнаків і дівчат працювали на будівництві оборонних споруд. Близько 3 тис. комсомольців Андрушівського, Корнинського, Попільнянського та Ружинського районів трудилися на спорудженні оборонних рубежів під Фастовом. Партійна організація Андрушівки, яка напередодні війни налічувала в своїх рядах 261 комуніста, організувала і мобілізувала сили для оборони Вітчизни. Переважна більшість членів партії пішла на фронт. А ті, хто був залишений, не шкодуючи сил і здоров’я, працювали в народному господарстві, на спорудженні оборонних укріплень, здійснювали евакуацію населення і матеріальних цінностей, робили для оборони Вітчизни все, що могли.
10 липня 1941 року фашисти вдерлися в Андрушівку. Почалися масові репресії. Наводячи т. зв. новий порядок, вони та їх прихвосні — поліцаї розстрілювали мирних жителів, нищили й грабували все, що протягом років створювалося руками радянських людей. Першими жертвами ворога стали 22 комуністи Андрушівки та сусідніх сіл, по-звірячому вбиті в катівнях поліції. Тоді ж був замордований організатор колгоспу в Андрушівці Р. П. Огороднійчук.
Андрушівці, виховані в дусі беззавітної відданості справі комунізму, не скорилися ворогові. На початку 1942 року на цукровому заводі розпочала свою діяльність підпільна група під керівництвом В. П. Мехеди, О. Г. Сорокіна та інших. Патріоти виводили з ладу устаткування, псували картоплю, заготовлену для гітлерівців.
Всіма засобами трудящі Андрушівки, ризикуючи життям, чинили опір окупаційному режиму. Вони зволікали здачу податків, ховали від фашистів хліб та інші продукти, зривали відправку людей до Німеччини, допомагали партизанам. Кілька лікарів у складі М. Ю. Скачинського, П. М. Накоп’юк та інших тримали зв’язок з партизанською диверсійною групою І. Д. Богорада, яка діяла на території району. Вони лікували поранених партизанів, постачали загону медикаменти, тривалий час переховували у себе партизанських дітей, видавали фіктивні довідки юнакам та дівчатам про хворобу і цим рятували молодь від вивезення на каторжні роботи до фашистської Німеччини. Працівник контори зв’язку П. Т. Лялюшко для партизанської групи І. Д. Богорада склав радіоприймач. Відважні партизани і підпільники розповсюджували листівки із зведенням Радянського інформбюро. Диверсійна група І. Д. Богорада протягом 1942—1943 рр. знищила всі молотарки в районі, не дала можливості німецько-фашистським загарбникам вивезти хліб, пустила під укіс дев’ять ешелонів з живою силою, продовольством та бойовою технікою ворога на залізничній лінії Фастів—Козятин. До складу диверсійної групи і підпільників входили як місцеві жителі, так і воїни —- представники різних національностей, що потрапили у вороже оточення.
Фашисти лютували. Вони проводили облави проти партизанів і підпільників. Смертю героїв загинули комсомольці Юрій Шлапак, Анатолій Ходаківський, Віктор Філіпських, Борис Гринюк, Костянтин Романовський та інші. У фашистських катівнях Андрушівки та Бердичева по-звірячому були закатовані комсомольці-підпільники і партизани Анатолій Габурець, Вікторія Гагич, Борис Мальков.
З вересня 1943 року диверсійну групу І. Д. Богорада підпорядковано партизанському загону ім. В. І. Чапаева, який очолював І. Й. Цендровський.
В ніч з 26 на 27 грудня 1943 року бійці 44-ї гвардійської танкової бригади, якою командував гвардії підполковник Й. І. Гусаковський, визволили Андрушівку від німецько-фашистських загарбників. У боях за селище смертю хоробрих загинуло 80 воїнів-гвардійців, серед них Ф. Т. Антоневський, В. В. Белавін, А. В. Відерников, М. П. Гринько, Т. М. Гуров, І. А. Деньгін, П. А. Жуков, В. В. Зарянцев, О. П. Іванов, К. X. Кламбоцький, І. І. Лахтін, І. П. Міхєєв, В. А. Попов, М. Є. Трофимов та інші. За вміле керівництво бойовими операціями під час визволення Андрушівки і сіл району та виявлену мужність і хоробрість майору П. І. Орехову та лейтенанту Г. С. Петровському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З 9 січня до 29 лютого 1944 року в селищі розміщувався командний пункт штабу 1-го Українського фронту; тут перебував талановитий радянський полководець командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін.
Багато горя і страждань зазнало населення Андрушівки за період тимчасової німецько-фашистської окупації. Гітлерівці закатували і розстріляли 460 мирних жителів, у т. ч. 216 дітей і 25 стариків. Селищу завдано великої матеріальної шкоди: виведено з ладу цукровий і спиртовий заводи, MTG, всі підприємства побутового призначення, школи.
Відразу ж після визволення Андрушівки відновили свою роботу райком КП(б)У та райвиконком.
Ще лунав гуркіт боїв, а жителі селища під керівництвом партійних і радянських органів, переборюючи великі труднощі, взялися до відбудови зруйнованого народного господарства. Не вистачало робочих рук, коштів, матеріалів, машин, робочої худоби. Для обробітку колгоспних полів і присадибних ділянок доводилося використовувати корів. Самовіддано працювали комсомольці. Уже до 5 лютого 1944 року зібрано й підготовлено понад 12 тис. цнт посівного матеріалу і засипано у колгоспні комори. МТС розпочала ремонт тракторів.
Організовано пройшла весняна посівна кампанія 1944 року. За активну участь у проведенні посівної кампанії та збиранні врожаю комсомольську організацію району нагороджено перехідним Червоним прапором Житомирського обкому комсомолу. Цінну ініціативу проявили комсомольці Андрушівки, взявши шефство над дитячим будинком ім. М. О. Щорса. За їх почином розгорнулося шефство комсомольських організацій області над дитячими будинками.
З перших днів після визволення Андрушівки відновлювалася робота в освітніх, культурних і медичних закладах.
Всім, чим тільки могли, допомагали андрушівці рідній Червоній Армії. На будівництво танкової колони «Радянська Житомирщина» колектив цукрового заводу зібрав 300 тис. крб. У фонд допомоги сім’ям фронтовиків передано 22 тис. крб. На славні патріотичні подвиги людей запалювали радісні звістки, що надходили з фронту.
На все життя залишився в пам’яті трудящих Андрушівки ранок 9 травня 1945 року. З нагоди перемоги над гітлеризмом у селищі відбулися мітинг і масове гуляння. Андрушівці пишаються тим, що в розгромі ворога є і їх внесок. 895 односельців брали участь у Великій Вітчизняній війні. Всі вони за мужність і відвагу, виявлені у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, удостоєні урядових нагород. Трьома орденами Червоного Прапора нагороджений командир танкового полку підполковник І. Т. Слободян. Відзначені орденами й медалями О. П. Горкун, Г. Ф. Климчук, І. Й. Круківський, О. М. Шевченко, а О. В. Броницький — повний кавалер ордена Слави. В боях з ворогом полягли смертю хоробрих 304 жителі селища. 1965 року на честь 20-річчя з Дня Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні в центрі селища споруджено обеліск вічної Слави андрушівцям, які героїчно загинули в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини.
Роки четвертої п’ятирічки були роками впертої боротьби за піднесення економіки. В авангарді йшли колективи колгоспу ім. Т. Гг Шевченка, цукрового та спиртового заводів. За високі виробничі показники їх неодноразово відзначали грамотами й перехідними прапорами районних, обласних і республіканських партійних та радянських органів. Приклад самовідданої праці на цукровому заводі показував комуніст токар-модельник Д. М. Надвожин, делегат XIV з’їзду ВКП(б), який прибув із заводу «Красное Сормово» на відбудову підприємства. Багато зробив для відродження і розвитку Андрушівки колишній перший секретар райкому партії П. К. Кращенко.
У 1946 році колгоспи ім. Т. Г. Шевченка та «VI з’їзд Рад» об’єдналися в одне господарство ім. Т. Г. Шевченка, а в 1959 році до нього приєднався і Гардишівський колгосп «XX з’їзд КПРС» (Гардишівка з 1958 року входить до складу Андрушівки). Наполегливо працювали колгоспники. Рік у рік підвищували вони врожайність полів, продуктивність тваринництва, долаючи і природні перешкоди — велику посуху 1946 року. Об’єднання трьох невеличких господарств дало змогу більш ефективно використовувати техніку, земельні масиви, знизити собівартість продукції.
За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 1958 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора завідуючу свинофермою колгоспу ім. Т. Г. Шевченка М. К. Вальчук, слюсаря Андрушівської МТС 3. А. Зайця, бригадира тракторної бригади П. Т. Опанасюка; десять колгоспників і колгоспниць — орденом «Знак Пошани», двох чоловік — медаллю «За трудову доблесть», п’ять — медаллю «За трудову відзнаку».
З 1962 року колгосп спеціалізується на відгодівлі свиней. Уже наступного року тут було вироблено по 195 цнт свинини на 100 га сільськогосподарських угідь; грошові прибутки колгоспу становили 432 тис. крб. Провідними сільськогосподарськими культурами є озима пшениця, ячмінь та цукрові буряки. Колгоспники рік у рік домагалися високих виробничих показників. 1967 року врожайність з га становила по 28,5 цнт зернових, у т. ч.— 29,6 цнт пшениці, 32,8 цнт ячменю. Восьмий п’ятирічний план по виробництву і продажу державі сільськогосподарської продукції колгосп виконав достроково. Змагаючись за дострокове виконання плану першого року 9-ї п’ятирічки, колгоспники зібрали по 29,2 цнт зерна з га, в т. ч. пшениці по 36 центнерів.
За останні роки колгосп ім. Т. Г. Шевченка став високорентабельним і механізованим господарством, за яким закріплено 2660,9 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2317,6 га орної землі. На його полях у 1972 році працювало 23 трактори, 19 різних комбайнів і багато іншої техніки. Всі трудомісткі процеси в тваринництві та рільництві механізовано. Тваринницькі ферми електрифіковано. За 1951— 1971 рр. в колгоспі споруджено 8 типових тваринницьких приміщень, 2 зерносховища та інші будівлі.
Помітні зміни відбулися в промисловості. Внаслідок реконструкції цукрового заводу поліпшилася технологія виробництва, значно зросла його потужність. 1959 року збудовано ТЕЦ. Якщо 1953 року завод переробляв 10 тис. цнт цукрових буряків на добу, то з 1964-го — 18 тис. цнт. Чимала заслуга раціоналізаторів, винахідників і передовиків виробництва. Лише за 1966 рік від впровадження 61 раціоналізаторської пропозиції з 93, що були запропоновані, завод заощадив 55 тис. крб. За підсумками 1967 року колективу підприємства вручено перехідний Червоний прапор Міністерства харчової промисловості УРСР. Невпинно нарощував потужності спиртовий завод (з 1966 року — комбінат). Цьому сприяла реконструкція, здійснена в післявоєнні роки. В роки восьмої п’ятирічки збудовано цех сухих кормових дріжджів і цех вітаміну В-12. Велика увага на спиртовому комбінаті приділяється технічній та побутовій естетиці. Його територія — це справді зелений сад. У світлі, привітні кольори пофарбовано верстати, машини, стіни цехів. Чотири цехи і п’ятнадцять бригад завоювали високе звання цехів і бригад комуністичної праці.
Готуючи трудові подарунки ленінському ювілеєві, андрушівці достроково виконали завдання завершального року восьмої п’ятирічки.
Ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 562 чоловіка. 30 передовиків підприємств і організацій селища занесено до районної Книги ленінської трудової слави.
Нових успіхів у праці досягли трудівники промисловості в дев’ятій п’ятирічці. Колектив цукрового комбінату, який розгорнув боротьбу за дострокове виконання п’ятирічки, виробив близько 300 тис. цнт цукру і дав у 1972 році надпланової продукції на 112 тис. крб. Ударник комуністичної праці делегат XXIV з’їзду КП України М. І. Кондрацький зобов’язався виконати п’ятирічку за 4 роки 2 місяці, а кращі виробничники В. І. Кушніренко, І. Ф. Тишкевич і О. М. Хобер — за 4 роки 3 місяці. Андрушівський спиртовий комбінат у 1972 році дав понад план 25,8 тис. декалітрів спирту, 190 тонн пекарських та 102 тонни кормових дріжджів. У січні 1972 року одержано першу продукцію з консервного цеху райзаготконтори. Його потужність — 500 тис. умовних банок на рік.
Найбільшими підприємствами Андрушівки тепер є цукровий і спиртовий комбінати, сирзавод, комбікормовий завод, 2 цегельні заводи, районне об’єднання «Сільгосптехніки», автопідприємство 05031, шляхово-експлуатаційна дільниця 710, пересувна механізована колона 5, побутовий, промисловий і харчовий комбінати. Всі вони відіграють велику роль в економічному житті селища та всього району.
За високі виробничі показники, досягнуті в ході соціалістичного змагання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, 74 кращих трудівників селища відзначено урядовими нагородами, в т. ч. орденом Леніна — бригадира слюсарів цукрового комбінату Ф. Ф. Парфенюка, комбайнера колгоспу ім. Т. Г. Шевченка делегата 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників М. А. Порскала, апаратників спиртового комбінату С. А. Прищепу і М. Л. Спірина та токаря цукрового комбінату М. І. Кондрацького, раніше нагородженого орденом Трудового Червоного Прапора; орденом Жовтневої Революції — слюсаря районного об’єднання «Сільгосптехніки» А. П. Фесюка, голову «Міжколгоспбуду» Я. У. Лялюшка та бригадира електриків цукрового заводу В. І. Луценка; орденом Трудового Червоного Прапора — начальника зміни цукрового заводу О. Т. Басько-Ярош.
Селище швидко зростає. З кожним роком розгортається житлове будівництво. За післявоєнні роки споруджено понад 500 житлових будинків і 4 заводські гуртожитки, готель на 30 місць, їдальню, триповерхове приміщення поштамту.
Населення Андрушівки обслуговують 44 спеціалізовані магазини, універмаг, З їдальні, 10 буфетів.
Невпинно поліпшується медичне обслуговування населення. В селищі працюють райлікарня на 120 ліжок, 3 медичні пункти на заводах. 146 медичних працівників, у т. ч. 26 спеціалістів з вищою освітою, дбають про здоров’я трудящих. За значні успіхи в охороні здоров’я лікар А. Д. Щетиніна нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Постійною турботою оточені малюки, які виховуються в 3 дитячих яслах і садках. У селищі споруджено стадіон на 3 тис. місць, обладнано 4 спортивні майданчики.
Дальшого розвитку набула народна освіта. В Андрушівці працюють 2 середні та одна восьмирічна школи, в яких 148 педагогів навчають 2138 учнів. 202 дітей навчається в музичній школі-семирічці. Є школа робітничої молоді, заочна середня школа та сільське професійно-технічне училище № 2. За час свого існування профтехучилище підготувало близько 9 тис. механізаторів. Тут навчався В. Г. Дев’ятко— Герой Соціалістичної Праці, який нині працює шахтарем у Кузбасі. Андрушівська середня школа № 1 у 1971 році відзначила своє 100-річчя.
З 1937 року вона випустила близько 2 тис. чоловік з середньою освітою. 29 її вихованців стали кандидатами, 3 — докторами наук. За багаторічну сумлінну працю орденом «Знак Пошани» нагороджено вчителів Л. Ф. Крамаренко і Я. В. Нагребецьку. Вчителька Андрушівського профтехучилища Н. Д. Огороднійчук — заслужений працівник профтехосвіти. 12 педагогів відзначено значком «Відмінник народної освіти».
В Андрушівці — 2 будинки культури (при цукровому і спиртовому комбінатах), кінотеатр (споруджено народним методом), 5 бібліотек, народні музеї В. І. Леніна, революційної і бойової слави при середній школі № 1. Центром масово-політичної і культурно-освітньої роботи стали будинки культури комбінатів. Тут проводяться цікаві тематичні вечори, вечори молоді. При будинках культури працюють гуртки художньої самодіяльності, зокрема хорові, драматичні та танцювальні, в роботі яких активну участь бере молодь не тільки заводів, а й інших підприємств і організацій селища. Аматори самодіяльної кіностудії створили кілька документальних фільмів з життя заводських колективів.
Книга стала вірним другом і порадником трудівників селища. В бібліотеках з фондом понад 175 тис. книг завжди людно. Тут проводяться читацькі конференції. Про зрослий культурний рівень населення свідчить і те, що жителі Андрушівки на 1973 рік передплатили 16 433 примірники періодичних видань.
У побут населення Андрушівки увійшли нові звичаї та обряди. З піснями і музикою проводжають молодь до Радянської Армії, влаштовують комсомольські весілля. Доброю традицією стало посвячення молоді в робітники. В урочистій обстановці ветерани праці вручають молодим виробничникам трудові книжки.
У розквіті радянської Андрушівки велика заслуга селищної Ради депутатів трудящих, до складу якої в 1972 році входило 120 обранців народу. Громадські самодіяльні організації, депутатські групи і пости Ради нині об’єднують 1576 чоловік. Кількість постійно діючих комісій зросла з 7 в 1970 році до 10 комісій у 1972-му, до складу їх входять 113 депутатів. 25 громадян Андрушівки є депутатами районної і 2 — обласної Рад депутатів трудящих. При селищній Раді працюють: група народного контролю, комісія по впровадженню у побут нових радянських свят і обрядів, комісія сприяння законодавству, інспекція по роботі з неповнолітніми. На підприємствах, в організаціях та установах створено жіночі ради, товариські суди, клубні ради, добровільні народні дружини, батьківські комітети шкіл, бібліотечні ради, добровільні товариства тощо. В Гардишівці на добровільних засадах діє сільський комітет. Спираючись на численний актив, виконком Ради, а також її постійні комісії повсякденно розв’язують важливі питання господарського й соціально-культурного будівництва. Постійно зростає бюджет селищної Ради. Якщо в 1970 році він становив 139 789 крб., то в 1972-му — 276 505 крб. Свій бюджет Рада витрачає в основному на народну освіту, культурно-освітні потреби, охорону здоров’я і благоустрій селища. В 1972 році на народну освіту асигновано 144,8 тис. крб., на охорону здоров’я — 18,9 тис. крб., на благоустрій — 100,5 тис. карбованців.
У трудові звершення селища вкладено велику організаторську енергію комуністів, які йдуть у перших лавах тих, хто примножує суспільне добро. Керівну і спрямовуючу роль здійснюють 32 первинні партійні організації, що об’єднують 681 комуніста. Вірними помічниками їх є 1458 членів ВЛКСМ 23 комсомольських організацій.
Добре почали дев’яту п’ятирічку колективи підприємств, установ і організацій. Змагаючись за успішне здійснення планів третього, вирішального року п’ятирічки, трудящі Андрушівки, як і всі радянські люди, поставили за мету реалізувати промислової продукції на 43,2 млн. крб., з них 356 тис. крб. — понадпланової.
До 1975 року в селищі буде споруджено ще один цегельний завод потужністю 9—10 млн. штук будівельної та вогнетривкої цегли на рік, цех переробки деревини, станцію технічного обслуговування автотранспорту, автобусну станцію, агрохімлабораторію, ветбаклабораторію, готель, універмаг, ресторан, 2 робітничі їдальні, адміністративний будинок РК КП України та райвиконкому. Обсяг побутових послуг зросте в 2,1 раза.
Доповідь Генерального секретаря Центрального Комітету КПРС Л. І. Брежнєва на урочистому засіданні в Москві, присвяченому 50-річчю утворення Союзу РСР, полум’яні слова звернення ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів СРСР до радянського народу викликали нову хвилю політичного і трудового піднесення серед андрушівців. Вони розгорнули соціалістичне змагання за дострокове й успішне втілення в життя величних накреслень дев’ятої п’ятирічки.
Й. В. ЛОХАНСЬКИЙ