Стара Котельня, Андрушівський район, Житомирська область
Стара Котельня — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Гуйві (притока Тетерева), за 12 км на північний захід від районного центру та за 6 км від залізничної станції Гряда. Поблизу села проходить автошлях Житомир—Сквира. Населення — 2217 чоловік.
На території сучасного села люди жили ще в II—VI ст. н. е. Про це свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Поблизу села й досі збереглися рештки великого давньоруського могильника, на якому розкопано 5 курганів. Котельня належить до найдавніших на Україні населених пунктів. Під назвами Котельнич, Котельниця та Котельня місто 9 разів згадується в літописах за 1143— 1169 рр. Тут збереглися залишки фортеці, яка в XII ст. була значним стратегічним пунктом у системі оборони давньоруських земель і відігравала помітну роль в історії Київської Русі.
У X—XIII ст. місто не раз зазнавало спустошливих нападів кочівників. 1159 року його зруйнували половці, а 1241-го — монголо-татари. З часом воно знову відродилося.
В 1362 році Котельня була загарбана Литовським князівством.
Після Люблінської унії 1569 року Котельня опинилася під владою Речі Посполитої. В 1581 році її власником став князь К. Ружинський. Управителі міста — польські шляхтичі та духовенство — жорстоко експлуатували населення, глумилися над його національними традиціями, силоміць насаджували католицтво. Багато лиха зазнавали жителі від постійних міжусобиць польських магнатів.
Наприкінці XVI ст. боротьба селянства проти феодального і національно-релігійного гніту загострилася. Населення Котельні не раз виступало проти своїх гнобителів. Активну участь воно взяло у повстанні 1618 року. В серпні 1643 року котельнянці вчинили розправу над місцевими шляхтичами.
Особливої гостроти набула боротьба під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Влітку 1648 року, тікаючи з Лівобережної України, під Вютельнею з’явився восьмитисячний шляхетський загін Я. Вишневецького, який зі звірячою жорстокістю чинив люті екзекуції, розправлявся з населенням. Але у відповідь на терор шляхти полум’я визвольної боротьби охоплювало все нові й нові райони.
Після возз’єднання України з Росією польська шляхта не полишала зазіхань на українські землі. Заодно з нею виступали її союзники — кримські татари. Так, 1655 року Котельню захопили татари, багато будівель було зруйновано, а населення захоплено в полон. Спустошивши ще не один населений пункт, татари повернули на південь. Під Уманню їх перехопив зі своїми загонами І. Богун і відбив полонених.
За Андрусівською угодою 1667 року Котельня, як і вся Правобережна Україна, ще тривалий час перебувала під владою шляхетської Польщі.
У XVIII ст. котельнянці були активними учасниками гайдамацьких рухів. 1734 року селяни разом з загоном гайдамаків зруйнували панський маєток у Котельні.
Перебуваючи під владою шляхетської Польщі, населення Котельні, як і всієї Правобережної України, прагнуло до возз’єднання з Росією. Ця віковічна мрія здійснилася 1793 року. 1797 року Котельня ввійшла до складу Волинської губернії. Дещо пожвавилося економічне та культурне життя. Містечко стало значним центром торгівлі хлібом. Дедалі більшого розвитку набували гончарне та шевське ремесла.
Проте становище трудящих залишалося важким. Поміщики жорстоко визискували населення. На їх сваволю нікому було скаржитися: місцеві власті і суд обстоювали інтереси заможних класів. Інвентарні правила 1847—1848 рр. теж не принесли селянам полегшення. Майже не змінилося тяжке життя трудового селянства й після реформи 1861 року. Селянам хоч і надавалося право викупу землі, але більшість з них не мала для цього коштів. Все це викликало незадоволення серед селян. У вересні 1864 року під впливом агітації, проведеної Демидом Кислицьким та Йосипом Раком, селяни Котельні відмовилися сплачувати податки та викупні платежі за землю. Тільки втручання поліції та суду примусили селян підкоритися властям.
1866 року Котельня стала волосним центром Житомирського повіту. До складу волості увійшло 32 населені пункти. В містечку тоді налічувалося 436 дворів; працював пивоварний завод, діяло 12 приватних крамниць, через кожні 2 тижні збиралися ярмарки. З того часу одна частина містечка стала називатися Старою, а друга Новою Котельнею.
В кінці XIX ст. землі Котельні потрапили до рук заводчика Терещенка. Розвиваючи цукрове виробництво, він скуповував у своїх сусідів землі, придатні для вирощування цукрових буряків. Угіддя Котельнянського маєтку, розташовані поблизу Андрушівського цукрового заводу, становили особливий інтерес. Заволодівши землею, Терещенко більшу частину її відвів під посіви цукрових буряків. На вирощуванні буряків широко використовувалася наймана праця. Поряд з котельнянцями на бурякових плантаціях працювали люди сусідніх сіл.
Нестерпні умови праці на бурякових плантаціях змушували трудящі маси підніматися на боротьбу проти буржуазно-поміщицького ладу. 1901 року тут сталося заворушення селян, які вимагали повернення відрізків. У листопаді 1905 року під впливом революційних подій, що проходили в країні, в Котельні відбувся масовий мітинг, в якому взяли участь представники 25 сіл та 5 хуторів. У червні наступного року місцеві селяни, змовившись, пустили худобу на землі цукрозаводчика. Землевласник наказав зайняти її і зачинити в оборі. Тоді натовп селян, побивши охоронника, поламав огорожу і випустив худобу. Масові виступи селян не припинялися протягом усього літа. В жовтні для розправи з «бунтарями» до містечка увірвався загін карателів. Почалося масове катування селян різками й нагайками, багатьох з них віддали до суду.
В роки столипінської аграрної реформи ще більше прискорився процес класового розшарування селянства. В його середовищі утворювалися великі куркульські господарства, в кожному з яких було від 20 до 30 десятин землі. Основна ж маса селян дедалі зубожіла і розорювалася. Шукаючи кращої долі, селянські сім’ї виїжджали на нові землі до Сибіру та на Далекий Схід. Лише в березні 1909 року з Котельні та ближніх сіл переселилося в Примор’я близько 70 сімей.
Котельня в той період стала центром різного роду кустарних промислів. Особливого поширення набули шевський, ковальський, ткацький промисли та плетіння кошиків з лози.
В 1913 році розпочалися заняття у двокласному училищі, де навчалося 188 учнів; працювали земська поштова станція, земська лікарня, аптека.
Звістку про повалення царського самодержавства трудящі Котельні зустріли радісно. Всі чекали змін у житті, селяни вимагали розподілу поміщицької землі, але Тимчасовий уряд не виправдав їхніх сподівань.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді активізувала боротьбу котельнянців за владу Рад. 20 листопада 1917 року селяни захопили в маєтку Терещенка 211 десятин землі. Переляканий управитель маєтком просив губернського комісара вжити термінових заходів для припинення самочинних дій селянства. Губернський комісар на деякий час зумів припинити розподіл землі. На початку січня 1918 року в містечку встановлено Радянську владу. 11 січня селяни знову почали ділити землю. Але довести до кінця розпочату справу тоді не вдалося. В лютому 1918 року на запрошення Центральної ради на Україну прийшли австро-німецькі окупанти. Майже рік інтервенти та буржуазно-націоналістичні посіпаки хазяйнували у містечку. В грудні Котельня опинилася під владою Директорії.
На початку березня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії під командуванням М. О. Щорса визволили Котельню. Відразу ж були створені волосний та містечковий революційні комітети. З великим піднесенням трудящі Котельні взялися за здійснення соціалістичних перетворень. За короткий строк між селянами була розподілена земля. Жителі містечка і волості активно підтримували всі заходи Радянської влади. Коли влітку 1919 року в повіті проводився збір продовольства для Червоної Армії, Котельнянська волость зібрала понад 10 тис. пудів хліба, що в 5—6 разів перевищувало контрольне завдання.
Великі труднощі доводилося переборювати на шляху господарського будівництва. Селяни хоч і одержали землю, але більшість з них не мала ні тягла, ні реманенту, ні посівного матеріалу. Волосний та містечковий ревкоми, спираючись на актив, подавали селянам всебічну допомогу. Проте по-справжньому розгорнути господарське й культурне будівництво заважала складна обстановка, яка була тоді на Україні. Скориставшись виступом Денікіна, петлюрівські недобитки переправилися через річку Збруч і почали наступ на Київ. У другій половині серпня 1919 року котельня опинилася в руках ворога. Та недовго протрималися петлюрівці у містечку. Південна група радянських військ, здійснюючи свій легендарний похід з-під Одеси на північ на з’єднання з 12-ю армією, яка відбивала натиск петлюрівських банд, 16 вересня визволила містечко.
В умовах прифронтової смуги спрямовувалася увага на подання допомоги Червоній Армії. Всю осінь 1919 року неспокійно було в містечку. Лише в лютому наступного року, коли фронт відкотився далеко на захід, трудящі приступили до вирішення господарських справ.
Однак мирний перепочинок тривав недовго. Навесні 1920 року на Україну вдерлися польські війська, а наприкінці квітня вони захопили Котельню. Прокотилася нова хвиля грабежів, насильств, репресій. Почали відновлюватися старі порядки. Прорвавши 5 червня польський фронт, Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного стрімко рушила на захід. 8 червня 4-а та 11-а кавалерійські дивізії визволили Котельню від польських інтервентів.
Відразу ж після визволення в містечку відновили роботу волосний та містечковий ревкоми, які очолили боротьбу трудящих Котельні й волості за відбудову господарства в тяжких умовах розрухи. 11 липня 1920 року з нагоди успішного завершення радянськими військами Ровно-Дубнівської операції в Котельні відбувся багатолюдний мітинг. Учасники його заявили про свою готовність підтримувати Червону Армію всім потрібним для прискорення перемоги над ворогом.
В остаточному розгромі бандитизму, діяльності й зміцненні місцевих органів Радянської влади, вирішенні складних питань господарського й культурного будівництва важливу роль відіграв комітет незаможних селян, створений улітку 1920 року. KHG організовував допомогу бідноті тяглом, насінням, реманентом, дбав про зміцнення союзу бідноти з середняком, всіма засобами обмежував вплив куркульства.
Наприкінці року в Старій Котельні налічувалося 769 дворів і 4211 чоловік населення. Весною 1921 року завдяки великим зусиллям вдалося засіяти 1004,5 десятини, що становило 60 проц. землі, наділеної селянам після Жовтня. Відновили роботу паровий млин та шкірзавод.
Здійснюючи соціалістичні перетворення, актив села багато уваги приділив розвитку сільськогосподарської кооперації як основного засобу залучення селян до соціалістичного будівництва. 1924 року в Старій Котельні на хуторі Ліски створено першу сільськогосподарську артіль «Вільна праця». 1927 року організовано товариство спільного обробітку землі. Того ж року в містечку засновано молочарське та машинно-тракторне кооперативні товариства, з квітня почав діяти маслоробний завод.
Радянська держава всебічно підтримувала кооперативний рух на селі, надавала грошові кредити, насіннєву допомогу. Так, для посівної кампанії в 1928 році сільгоспартіль «Вільна праця» одержала 50 пудів жита, 40 — пшениці, 100 — вівса, 10 — ячменю, 12 — гороху, 5 — конюшини, 2 — насіння кормових буряків; ТСОЗ — 85 пудів жита, 150 — вівса, 50 — ячменю і 2 — насіння кормових буряків. На перший квартал того ж року сільгоспартілі було виділено кредитів на купівлю робочої худоби 800 крб., машин — 500 крб., на будівництво — 500 карбованців.
Здійснювалися заходи щодо культурного будівництва. Влітку 1922 року відкрито семирічну трудову школу і хату-читальню. Для ліквідації неписьменності створено два гуртки, навчання в яких проводилося у кілька потоків. За один потік курс навчання проходило 40 чоловік. У 1926 році відкрито народний будинок (клуб) та бібліотеку.
Активну участь у господарському і культурному житті села брали комсомольці, осередок яких створено на початку 1922 року.
Для селян Старої Котельні, як і всієї країни, поворотним став 1929 рік. В запеклій боротьбі з куркульством створюється колективне господарство «Нове життя». В ньому об’єдналося 107 бідняцьких і середняцьких господарств. На початку свого існування колгосп мав 460 га землі та 12 пар коней. Незважаючи на гостру класову боротьбу, коли від рук куркулів спалахували хати сільських активістів, селянство ставало на шлях колективізації. На кінець 1930 року в селі організовано 4 колгоспи, в яких об’єдналося 67 проц. усіх селянських господарств4. 1931 року відбулося укрупнення колгоспів. З чотирьох господарств створено два — «Нове життя» та ім. Е. Тельмана. В авангарді колгоспного руху йшли комуністи. На різних ділянках виробництва у той час працювало 13 членів та кандидатів у члени партії.
З кожним роком економічно міцніли і розвивалися колгоспи. Важливу роль у цьому відіграла Котельнянська MTС. Її тракторні бригади обслуговували колгоспи.
Перші успіхи господарств окрилювали колгоспників на нові трудові звершення. Коли за почином О. Г. Стаханова, М. О. Демченко та інших новаторів високопродуктивної праці в країні розгорнувся масовий рух новаторів виробництва, старокотельнянці активно підтримали його. Одними з перших ударників стали п’ятисотенниці X. С. Галушко, К. І. Дубовик та А. М. Крошко. Багато ланкових вирощувало по 250—300 цнт цукрових буряків з гектара.
За роки довоєнних п’ятирічок значних успіхів досягнуто в культурному будівництві. В основному було ліквідовано неписьменність. У селі працювали неповна середня (семирічна) та середня школи, в яких навчалося близько 600 учнів. Діяли два клуби, бібліотека. Двічі на тиждень приїздила до села кінопересувка.
Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя. У перший же день війни чимало громадян Старої Котельні пішли захищати Батьківщину.
В кінці червня 1941 року, коли фронт наблизився до Житомира, жителі села почали евакуацію колгоспного майна. За короткий строк у східні райони країни вони відправили худобу, машини. Тривожні дні переживало село. День і ніч повз Стару Котельню, по шосе Житомир—Сквира рухалися колони евакуйованих, військові частини, а вночі на горизонті здіймалися заграви пожеж, викликаних бомбардуванням ворожої авіації. 9 липня село окупували гітлерівці.
Майже два з половиною роки німецько-фашистські варвари грабували й руйнували Стару Котельню. Багато лиха зазнали жителі села. Було знищено понад 500 мирних жителів. 50 юнаків і дівчат вороги відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці зруйнували колгоспні будівлі, спалили майже всі хати.
Населення Старої Котельні брало активну участь у партизанському русі. Чимало жителів села мужньо билися з ворогом у складі партизанських загонів A. Й. Цендровського та С. Ф. Лисниківського. Особливо відзначилися в боротьбі з фашистськими душогубами П. О. Таринський, О. Й. Тацюк, А. М. Дубовик, С. І. Чиж, І. I. Пилипчук, Ф. К. Павловський, А. С. Білоченко, Г. А. Скиба, B. І. Скиба, В. М. Вигівський та інші. В травні 1943 року група партизанів, що діяла на території села, розгромила гітлерівську варту, роздала населенню 50 цнт хліба, вивела з ладу маслопункт.
Від німецько-фашистських загарбників Стару Котельню визволено 29 грудня 1943 року воїнами 53-ї Фастівської орденів Леніна, Червоного Прапора, Суворова та Богдана Хмельницького танкової бригади.
На фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога воювали 597 старокотельнянців, з них 553 — відзначені урядовими нагородами, 362 — полягли смертю хоробрих. Імена відважних викарбовані на гранітному обеліску вічної Слави, що височить у центрі села.
Трудящі Старої Котельні, переважно жінки та підлітки, взялися за відновлення зруйнованого окупантами господарства. «Все для фронту!», «Все для перемоги!» — під такими гаслами працювали старокотельнянці в ті дні. Високий патріотизм проявили жителі під час збору грошей на будівництво танкової колони «Радянська Житомирщина».
Довгождана перемога над ворогом ще вище підняла трудовий ентузіазм старокотельнянців. Колгоспи «Нове життя» та ім. Е. Тельмана дедалі міцніли і розвивалися. 1950 року вони об’єдналися в одне господарство під назвою «Більшовик», головою якого було обрано агронома Л. А. Любченко. Під керівництвом партійної організації в складних умовах післявоєнного часу в колгоспі створено міцну матеріально-технічну базу, яка стала основою для дальшого розвитку господарства. До 1953 року збудовано 19 виробничих приміщень, а також пересувну електростанцію потужністю 28 кіловат. Дальшому розвитку економіки колгоспу сприяло здійснення рішень вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. За 4 роки врожайність зернових зросла в 2, цукрових буряків у 1,5, поголів’я великої рогатої худоби в 2,5, свиней більше ніж у 4 рази.
1959 року колгосп «Більшовик» об’єднано з господарством «Червоний Жовтень» с. Старосілля, що увійшло в зону Старої Котельні. Тоді ж створено партком колгоспу, який об’єднав 58 комуністів 5 бригадних первинних організацій.
Рік у рік збільшувалося виробництво сільськогосподарської продукції. 1965 року колгосп був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Партія і уряд високо оцінили трудові досягнення старокотельнянців. 1967 року колгосп «Більшовик» відзначено найвищою нагородою — орденом Леніна. За сумлінну працю 83 працівників колгоспу нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Більш високі завдання перед трудівниками колгоспу стоять у дев’ятій п’ятирічці. Старокотельнянці зобов’язалися виростити на кінець п’ятирічки з кожного гектара по 35 цнт зернових, 380 цнт цукрових буряків, 250 цнт картоплі, 150 цнт овочів, виробити на 100 га сільськогосподарських угідь по 115 цнт м’яса, надоїти від корови по 3 тис. кг молока.
Колгосп «Більшовик» став переможцем соціалістичного змагання 1971 року по виробництву і продажу державі цукрових буряків. План продажу державі цукрових буряків виконано на 112 процентів.
Йдучи назустріч 50-річчю утворення Радянського Союзу, трудівники колгоспу з честю виконали взяті соціалістичні зобов’язання, а по деяких показниках перевиконали. В 1972 році зібрано зернових по 33 цнт, цукрових буряків по 316 цнт, картоплі по 203 цнт з га; вироблено м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь по 110 цнт, молока по 350 цнт. Колгосп «Більшовик» — багатогалузеве високомеханізоване господарство з розвинутим тваринництвом, одне з найбільших в області. За ним закріплено 5095 га землі, в т. ч. 3744 га орної, 425 га пасовищ і луків, 54 га саду. Значно зросла енергетична та технічна база колгоспу. Його підключено до державної електромережі. В господарстві створено машинно-тракторний парк, у якому налічується 37 тракторів, 40 вантажних автомашин, 29 різних комбайнів, 100 електромоторів і багато іншої техніки. Всі трудомісткі процеси механізовано. В тваринництві, на вирощуванні зернових культур і цукрових буряків запроваджено комплексну механізацію.
В колгоспі працює 4 агрономи, з них 3 — з вищою освітою, 2 ветфельдшери, З інженери, в т. ч. 2 — з вищою освітою.
Колгосп «Більшовик» — відоме господарство в районі та області. На його базі організовано обласну школу передового досвіду. Господарство є колективним членом Товариства радянсько-болгарської дружби. Між жителями Старої Котельні та трудівниками села Лехчево Михайловградського округу Болгарії зав’язалися дружні стосунки — українські і болгарські хлібороби обмінюються досвідом роботи, делегаціями.
Соціалістичне змагання стало дійовим і масовим, в ході якого виросло чимало передовиків сільськогосподарського виробництва. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно бригадира тракторної бригади В. П. Аврамця, ордена Леніна — свинарку А. В. Леонову, ордена Трудового Червоного Прапора — свинарку Л. П. Яремчук, тракториста П. Г. Артемчука, бригадира тракторної бригади П..Й. Дев’ятка та інженера О. В. Моренця. Механізаторам А. А. Хоменку, М. П. Калинчуку та В. П. Музичуку присвоєно звання заслуженого механізатора УРСР, агроному Л. Й. Іванченко — заслуженого агронома УРСР. Її нагороджено також орденом Жовтневої Революції.
У зміцненні й розвитку господарства колгоспу чимала заслуга його голови члена КПРС Л. А. Любченко. Її життєвий шлях — приклад вірного служіння Вітчизні. В роки Великої Вітчизняної війни двадцятирічною дівчиною вона працювала токарем на Магнітогорському металургійному комбінаті, де її за сумлінну працю Батьківщина відзначила орденом «Знак Пошани». По закінченню в 1948 році Житомирського сільськогосподарського інституту Л. А. Любченко працює в колгоспі «Більшовик» спочатку агрономом, а з 1950 року — головою правління колгоспу.
За багаторічну самовіддану і сумлінну працю на посаді голови правління колгоспу Л. А. Любченко нагороджена орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. В 1971 році їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вона член ЦК КП України, депутат Верховної Ради СРСР 7-го скликання, делегат XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України* Зростає матеріальний і культурний рівень населення. За повоєнні роки в селі із 833 родин 630 спорудили нові або перебудували старі житлові будівлі. Милує зір нове колгоспне житло, майже у кожній квартирі — телевізор, пральна машина, холодильник. В особистому користуванні жителів Старої Котельні — 12 легкових автомашин, 94 мотоцикли, 180 моторолерів. Село електрифіковане і радіофіковане, потопає в зелені. До послуг населення— 7 магазинів, їдальня, буфет, 5 ларків, відділення зв’язку, побутовий комбінат.
У 1971 році розпочато перебудову Старої Котельні згідно з генеральним планом, на що держава асигнувала 8,6 млн. крб. Вже закінчується спорудження кінотеатру на 350 місць, будуються дитячий комбінат, каналізація, водогін, теплоелектроцентраль. Автобусним шляхом село сполучене з обласним та районним центрами.
Належна увага приділяється охороні здоров’я населення. В селі є медамбулаторія, лікарня на 35 ліжок, де працюють 2 лікарі та 16 чоловік середнього медперсоналу, аптека. Постійною турботою оточені дошкільнята; для них організовано дитячі ясла.
Створено умови для навчання і виховання підростаючого покоління. В Старій Котельні на кошти колгоспу «Більшовик» збудована типова двоповерхова середня школа, в якій 52 вчителі навчають 615 учнів.
Своє дозвілля трудящі проводять у будинку культури з залом на 450 місць, бригадному клубі (210 місць). При будинку культури працюють хоровий, драматичний та інші гуртки.
Книга стала вірним другом і порадником трудівників села. В двох бібліотеках з фондом понад 21 тис. книг завжди людно. Тут проводяться читацькі конференції та інші заходи, присвячені пропаганді книги.
Питання економічного розвитку й культурного будівництва, поліпшення добробуту населення вирішує сільська Рада, у складі якої 35 депутатів, з них комуністів — 20, комсомольців — 5, колгоспників — 27, жінок — 15. Активно працюють 6 постійних комісій, вуличні комітети, депутатські пости.
Справжнім авангардом сільських трудівників є 79 комуністів, які працюють на вирішальних ділянках господарського і культурного будівництва. Сільська парторганізація об’єднує 5 бригадних організацій і 3 партгрупи. Активну участь у трудовому і громадсько-політичному житті беруть 160 членів ВЛКСМ сільської і шкільної комсомольських організацій.
Трудовим і політичним піднесенням відзначили старокотельнянці 1972 рік — рік 50-річчя утворення Союзу РСР. 1973 рік для них став вирішальним у боротьбі за виконання завдань дев’ятої п’ятирічки, за втілення в життя рішень XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.
Л. К. ГОЛУБКО, І. Л. ДМИТРУК