Червоноармійськ, Червоноармійський район, Житомирська область
Червоноармійськ (до 1935 року — Пулини) — селище міського типу, центр району. Розташований за 40 км від Житомира і за 7 км від автошляху Київ—Львів. До залізничної станції Курне 18 км. Населення— 4350 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Буряківка і Ягоденка.
Уперше село згадується в середині XII ст. під назвою Чортоліси. В літописах зазначено, що існував т. зв. Чортів ліс (звідси й назва), через який пролягав старовинний шлях з Києва на Житомир і Чортоліси до Звягеля (тепер — Старий шлях). В 1240 році під час походу Батия Чортоліси в числі інших сіл були спустошені.
Наступні згадки про село стосуються 1545 року, коли воно дісталося поміщикові Тишкевичу. 31 серпня 1583 року поселення згадується вже як Пулини (в той час воно перебувало під владою шляхетської Польщі) в скарзі воєводи Ф. Ф. Тишкевича на феодала Пронського, який вчинив збройний напад на Пулини, пограбував і побив його підлеглих. Через рік Ф. Тишкевич заставив Пулини старості Звягеля В. Ільїнському за 390 кіп грошей. 1593 року в Пулинах було 50 будинків. Селяни платили громадою грошовий та натуральний чинш, зокрема по 10 кіп грошей, 14 відер меду, відбували раз на рік повинність підводами за 10 миль.
Як і раніше, населення Пулин терпіло від міжусобиць феодалів та військових постоїв. Так, у 1602 році пулинських селян пограбував озброєний загін острозького воєводи. Через три роки на село напав загін пана М. Маховського, урядника Грижанського та брестського воєводи. Вони побили багатьох селян, спалили частину села. В 1617 році пулинців пограбували загони А. Лещинського. Соціально-економічне гноблення посилювалося національно-релігійними утисками.
Мешканці села взяли участь у визвольній війні 1648—1654 рр. За адміністративно-територіальним поділом село ввійшло до Київського полку. Але за Андрусївським перемир’ям 1667 року воно лишилося за Польщею. Селяни не хотіли миритися з польсько-шляхетським пануванням і продовжували боротьбу в гайдамацьких загонах. У жовтні 1750 року в Пулинах та навколишніх селах діяв загін гайдамаків на чолі з Іваном Подолякою. Пулинці, Г. Нечай з сином, П. Шанін, П. Коновалов та інші взяли участь у Коліївщині.
1793 року правобережні землі України, в т. ч. й Пулини, возз’єднано з лівобережними у складі Росії. Село Пулини ввійшло до Житомирського повіту. Основними заняттями мешканців були землеробство, ремісництво, торгівля. Селяни-кріпаки ходили на панщину та виконували інші повинності. Панську сваволю ніщо не стримувало. У 1845 році, коли Микола І, проїжджаючи по Волині, зупинився в Пулинах, селянин Т. Калинський передав йому скаргу на пана. Та цар наказав покарати призвідників цієї справи. 10 селян, що підписали листа, у т. ч. і Т. Калинського, ув’язнили.
Побоюючись зростання народного гніву, намагаючись привернути селян на свій бік у боротьбі проти польського визвольного руху, царський уряд 1848 року провів інвентарну реформу, яка практично не полегшила їх становища. На час реформи 1861 року в маєтку К. Качкогського, якому належав 41 піший двір (208 ревізьких душ), викупу підлягало 86 десятин садибної землі, 7 десятин пасовищ та 760 десятин польової, вт. ч. 272 десятини непридатної. За цю землю селяни повинні були щорічно вносити по 1180 крб. Більшість селянських господарств залишалася безкінною, не могла прожити із свого власного господарства й платити викупні платежі. Селяни, як і до реформи, йшли у найми до поміщика, куркулів, сплачували численні податки. Все це призводило до обезземелення й безперервного дроблення наділів.
У пореформений період у Пулинах дещо прискорився розвиток промисловості. 1866 року село стало волосним центром. Зростало його населення. Якщо в 1870 році в ньому було 130 дворів, то 1899 тут налічувалося 334 двори з населенням 2125 чоловік. Працювали свічковий завод, фабрика гнутих меблів, дві слюсарні майстерні, де лагодили землеробське знаряддя. Найбільшим підприємством була сірникова фабрика.
Протягом 1907—1912 рр. стали до ладу чавуноливарний завод, на якому виготовляли сільськогосподарські машини, паровий млин, два пивоварні заводи й цегельня, де, крім цегли й черепиці, виробляли гончарний посуд. На чавуноливарному заводі працювало 18 чоловік. За рік підприємство давало близько 6 тис. пудів чавуну. Як і раніше, частина населення займалася ткацтвом, обробкою дерева, виготовленням кожухів, виробів з лози тощо.
Малоземелля й безземелля, тяжке, безпросвітне життя посилювали невдоволення селян і змушували їх повставати на боротьбу проти поміщиків. Під час буржуазно-демократичної революції жителі села вдалися до масових потрав панських посівів і сінокосів (травень 1906 року). Коли ж викликані стражники хотіли забрати худобу, селяни закидали їх камінням.
Столипінська аграрна реформа загострила суперечності на селі. Процес обезземелення й класового розшарування посилився. Селяни змушені були продавати свої наділи місцевим куркулям і йти на заробітки до міста чи виїздити до інших губерній Росії. Частина селян, шукаючи кращої долі, переселилася до Сибіру. За період 1906—1912 рр. туди переселилося 16 селянських сімей (82 чол.).
Лише з 1878 року почали працювати дільнична лікарня на 2 ліжка та аптека. Лікарню обслуговував один лікар. Після революції 1905—1907 рр. тут відкрили земську лікарню, яку обслуговували два лікарі. Не кращим було становище в галузі народної освіти. В 1872 році в Пулинах було однокласне народне училище, до 1887 року навчалося 67 учнів. Гроші на утримання вчителя та школи вносили селяни. 1909 року однокласне народне училище перетворено на двокласне. В училищі 5 учителів навчали 139 учнів. Закінчували його далеко не всі. У 1909—1910 рр. воно випустило лише 9 учнів, а в 1914—1915 рр.— 105.
Напередодні першої світової війни в Пулинах налічувалося 4630 жителів. За 15 років (1899—1914 рр.) кількість мешканців села збільшилася майже на 2,5 тис. чоловік. Війна завдала нового лиха. Різко скоротилася посівна площа. Селянам збільшили податки, піднялись ціни на предмети першої потреби. Труднощі посилювалися через скупчення біженців. Навесні 1915 року почалися епідемії холери, тифу, віспи. Понад 100 уродженців села загинуло на війні, багато повернулося додому каліками.
Населення з надією сприйняло Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року. Всі чекали змін у житті, селяни вимагали розподілу поміщицьких земель, але буржуазний Тимчасовий уряд не виправдав їхніх сподівань. Солдати, які поверталися з фронту, викривали політику Тимчасового уряду, що продовжував імперіалістичну війну, захищав інтереси поміщиків і капіталістів.
З великим піднесенням зустріли трудящі Пулин звістку про перемогу Великого Жовтня й утворення Раднаркому на чолі з В. І. Леніним. Почалася боротьба за встановлення Радянської влади. У січні 1918 року радянські війська визволили Пулини від військ контрреволюційної Центральної ради. В селі встановлено владу Рад. Налагоджувалося мирне життя. Та проіснувала влада трудящий у селі недовго. З березня по листопад 1918 року в Пулинах хазяйнували австро-німецькі війська.
Після краху окупації село захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії, які були вигнані в березні 1919 року. В Пулинах відновилася Радянська влада.
Скориставшись просуванням Денікіна, в серпні 1919 року петлюрівці перейшли Збруч і почали наступ на Київ. Однак у 20 числах вересня радянські війська, вибили ворога з Пулин. У визволенні села від петлюрівців брала участь 2-а бригада 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Г. І. Котовського. 23 вересня 1919 року в Пулинах почав діяти волосний ревком. У жовтні оформився партійний осередок. До його складу входило 5 комуністів.
Комуністи втілювали в життя директиви партії та Радянського уряду. Комітет бідноти, створений у лютому 1920 року, разом з активом села приступив до перерозподілу нетрудових земель, організував допомогу бідноті в налагодженні господарства. Але наприкінці квітня 1920 року розпочату роботу припинила окупація повіту польськими інтервентами.
19 червня 1920 року село було визволене від польських інтервентів. У цій операції особливо відзначилась 6-а кавалерійська дивізія під командуванням С. К. Тимошенка. Відновив роботу волосний ревком, створено комнезам, у грудні того ж року обрали сільський ревком.
У квітні 1921 року відбулися вибори до Рад. 21 червня в Пулинах був скликаний волосний з’їзд Рад робітничих і селянських депутатів та комнезамів, на який прибуло 85 делегатів від робітників, селян і службовців. Дізнавшись про відкриття з’їзду, куркулі вирішили зірвати його. До Пулин з’їхалися контрреволюційні елементи. Опівдні близько 250 бандитів перебили міліцію і оточили будинок, де відбувався з’їзд. Для придушення куркульського заколоту з Житомира до Пулин прибули озброєний загін на чолі з секретарем повіткому Д. С. Березовським і загін червоноармійців 54-го кавалерійського полку. Заколот було придушено.
Мирне життя поступово налагоджувалося. Комуністи, радянські працівники виступили ініціаторами боротьби з розрухою. Під їх керівництвом за участю комітету незаможних селян у травні 1921 року була створена сільськогосподарська комуна «Новий шлях». Зусилля трудящих спрямовувалися на подолання розрухи, успішне здійснення весняних польових робіт, забезпечення демобілізованих воїнів роботою, влаштування дітей-сиріт у дитячі будинки. У вересні 1921 року відкрито три початкові школи, в яких працювало 7 учителів, навчалося 235 учнів. Чимала, увага приділялася ліквідації неписьменності серед дорослого населення. До цієї роботи були залучені вчителі, службовці, створено кілька пунктів лікнепу. Тоді ж відкрито лікарню на 9 ліжок, де працювало 2 лікарі і 2 фельдшери, а через два роки вона вже мала 16 ліжок, діяв стоматологічний кабінет.
Трудящі Пулин, як і всієї волості, на зборах 4 березня 1923 року одностайно схвалили рішення І Всесоюзного з’їзду Рад про утворення багатонаціональної соціалістичної держави — GPCP, як добровільного Союзу рівноправних і суверенних республік.
1923 року відповідно до змін в адміністративному районуванні УРСР створено Пулинський район. Почали діяти райком КП(б)У, райвиконком. Весною 1923 року засновано комсомольську організацію.
1924 року стала до ладу електростанція, Пулини одержали перший струм. Відкрилася прокатна станція сільськогосподарського реманенту.
Великий авторитет серед безпартійних мас мав партосередок, який об’єднував у 1925 році 28 комуністів. Комуністи спрямовували роботу КНС, комсомольської організації, проводили виховну роботу серед трудящих мас. У робітничому клубі, сельбуді, хаті-читальні, бібліотеці працювали гуртки політнавчання, влаштовувалися диспути, голосні читання газет і книжок. 1925 року на Всеукраїнському конкурсі сельбудів пулинський сельбуд одержав республіканську премію.
Радянські та партійні органи приділяли увагу поширенню серед селянської бідноти ідей кооперування, залученню її до громадської діяльності. На початку червня 1925 року створено виробниче та споживче товариства. У вересні 1926 року в Пулинах виникло машинне товариство, в яке входило 193 селянські господарства. 1927 року в селі було три земельні громади, що об’єднували 322 двори, 2830 чоловік і обробляли 2897 десятин землі.
Колективізація сільського господарства здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі вдавалися навіть до зброї, вбили 6 активістів сільської Ради та членів КНС.
На базі комуни «Новий шлях» 1929 року був створений перший колгосп, а в 1930 —1931 рр.— ще три. Чималу допомогу селянам в організації колгоспів подавав райком КП(б)У, райвиконком та партосередок села. Важливу роль у розвитку економіки колгоспів відіграла створена 1932 року МТС.
Поступово колгоспи зростали. Парторганізація скерувала увагу комуністів і безпартійного активу на завершення колективізації та організаційно-господарське зміцнення колгоспів. На початок 1934 року в колгоспах зосередилося 98,2 проц. орної землі, розширювались посіви багаторічних трав, поліпшувалася продуктивність тваринництва. Відчутно позначилася на долі села ліквідація хутірської системи. На кінець другої п’ятирічки 112 господарств колгоспників переселилися з хутора в село.
У липні 1935 року за клопотанням трудящих Пулини були перейменовані на Червоноармійськ.
Нових успіхів досягли трудящі в роки другої і третьої п’ятирічок. Чотири червоноармійські колгоспи, згодом об’єднані в два, стали великими багатогалузевими господарствами, які налічували 115 пар коней, 980 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 290 корів), 420 свиней, 530 овець. На полях колгоспів вирощувалися зернові, льон, картопля, овочеві культури. 1937 року окремі ланки одержували по 10 цнт льоноволокна і по 5,2 цнт льононасіння з кожного гектара.
Завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду за роки другої п’ятирічки значно зміцніла технічна база МТС. Станція мала 70 тракторів ХТЗ, 5 тракторів ЧТЗ, 35 зернозбиральних комбайнів, 16 льонобралок, 28 молотарок, 10 двигунів.
Скрізь у трудових колективах панувала атмосфера творчої праці. В лютому 1936 року трудівники колгоспів Червоноармійська підтримали ініціативу хліборобів сусіднього господарства ім. Р. Люксембург про оголошення стахановської декади підготовки до весняної сівби. Колгоспи Червоноармійська включились у змагання за високі врожаї третьої п’ятирічки. Тракторна бригада машинно-тракторної станції, де бригадиром був М. Я. Степарук, взяла підвищені зобов’язання й забезпечила середній виробіток на 15-сильний трактор по 650 га оранки, зекономила 1733 кг пального. Передовики виробництва навчалися в агротехгуртках, ставали досвідченими керівниками ланок, бригад, колгоспів.
1940 року багато ланок, бригад колгоспів порадували Батьківщину високими врожаями. Ланка К. М. Боярчук одержала по 10,7 цнт волокна і по 7 цнт насіння льону-довгунця. Бригада М. С. Тищук виростила по 20 цнт озимої пшениці та по 27 цнт проса з кожного гектара, а ланка О. Г. Коберник — по 20 цнт пшениці і по 230 цнт картоплі, ланка Г. С. Денисюк — по 18 цнт хмелю з гектара. Такого врожаю зернових і льону до революції на поліських землях не знали. Згадані ланки й бригади були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
У розгортанні стахановського руху й соціалістичного змагання важливу роль відігравала районна газета «Більшовик Червоноармійщини», перший номер якої вийшов 11 жовтня 1935 року. Вона систематично друкувала матеріали про хід соціалістичного змагання.
За роки першої та другої п’ятирічок докорінні зміни сталися в побуті жителів Червоноармійська. Райцентр електрифікували, центральні вулиці його вкрилися бруківкою. Населення обслуговували 6 спеціалізованих магазинів, їдальня, 5 побутових майстерень. Працював дитсадок на 35 місць. Поліпшувалося медичне обслуговування населення, лікарня мала вже 60 ліжок.
Помітний крок уперед було зроблено в галузі культурного будівництва. 1932 року в Пулинах було дві семирічки та одна початкова школа, в них навчалося 450 учнів. Багато робилося, щоб ліквідувати неписьменність. Для підвищення політичного рівня керівних районних кадрів при райкомі КП(б)У працювала райпартшкола. Центром культосвітньої роботи став клуб, де працювала бібліотека та гуртки художньої самодіяльності. В 1937 році зведено нову двоповерхову середню школу, будинок культури з кінозалом, кімнатами для гурткової роботи, бібліотеки для дорослих і дітей.
Партійні організації приділяли увагу оборонній роботі, вихованню у молоді почуття радянського патріотизму. Сотні жителів Червоноармійська були в 1940 році членами Тсоавіахіму. У лютому 1941 року в Червоноармійську відбувся комсомольський крос ім. ХХІІІ-річчя РСЧА, який пройшов під знаком дальшої активізації діяльності масових оборонних організацій.
В Червоноармійську було створено 9 первинних парторганізацій, які налічували 104 комуністи.
Під час Великої Вітчизняної війни трудящі Червоноармійська, як і весь радянський народ, стали на захист соціалістичної Батьківщини. В перші дні війни багато жителів села пішли на фронт. Для боротьби з диверсантами тут створили винищувальний загін з 30 чоловік партійно-радянського активу. Понад тисячу чоловік працювали на будівництві військових об’єктів. Організація допомоги Червоній Армії, евакуація колгоспного майна, створення диверсійних груп для боротьби в тилу ворога були в центрі уваги райкому КП(б)У та райвиконкому.
10 липня 1941 року Червоноармійськ захопили окупанти. Зразу ж почалися масові репресії. В Червоноармійську фашисти розстріляли 330 радянських громадян. Більшість убитих — жінки й діти. Майже два з половиною роки перебувало село під гнітом фашистських загарбників, які завдали йому величезних збитків. Гітлерівці зруйнували МТС, господарські приміщення колгоспів. Приміщення середньої школи окупанти перетворили на казарму.
30 грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту визволили Червоноармійськ від німецько-фашистських загарбників.
Безпосередню участь у визволенні села взяли підрозділи 148-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М. П. Якимова та підрозділи 361-ї стрілецької дивізії, якою командував підполковник Ф. І. Дячков. Визволяючи село, смертю хоробрих полягли росіяни І. Т. Жилін та О. Т. Трегубов, узбеки Карім Абдурахманов та Нур Ішмуратов, азербайджанець Амам Бабаев, казах Ібрагім Бісеров, абхазець Георгій Джанія та інші. 447 громадян Червоноармійська відстоювали честь і незалежність своєї Вітчизни, з них 207 не повернулися з війни, 240 удостоєні орденів і медалей, серед них П. Я. Володькін, І. Я. Домославський, І. П. Краснов, А. І. Тузюк, М. І. Цал-Цалкота інші. В парку біля будинку культури встановлено монумент Слави полеглим у роки Великої Вітчизняної війни.
Одразу після визволення відновили свою роботу райком КП(б)У, райком ЛКСМУ, виконкоми районної і сільської Рад депутатів трудящих. Трудящі взялись за відбудову народного господарства й культурно-освітніх закладів. Робітники МТС зібрали деталі і відремонтували кілька тракторів. Сільськогосподарські машини колгоспам виділила держава. До весняної сівби 1944 року Червоноармійська МТС мала вже 25 тракторів, 24 тракторні плуги, 13 сівалок, 2 автомашини; укомплектовано 9 тракторних бригад.
Колгоспи «12-річчя Жовтня», «За комунізм» активно готувалися до весняної сівби. З особистих заощаджень колгоспники здавали насіння ярих культур, зносили на колгоспний двір реманент. Трудовий ентузіазм проявили колгоспники, зокрема жінки, під час весняної сівби й збирання врожаю 1944 року. В артілі «За комунізм» самовіддано працювала бригадиром і заступником голови колгоспу А. С. Плотницька. Зразки сумлінної праці подавали Т. П. Білова, В. Г. Ткаченко, Г. С. Удюк, М. А. Тузюк та інші. Жінки косили сіно, збирали хліб, працювали механізаторами. Трактористки Червоноармійської МТС К. Войтенко, К. Вакуленко річний план тракторних робіт виконали на 238 проц. Тракторна бригада В. В. Теслі план виробітку на трактор виконала на 180 проц. Колгоспники обох артілей зібрали врожай за 20 днів, достроково виконали план здачі хліба державі та до фонду допомоги фронту.
Трудящі Червоноармійська внесли на будівництво танкової колони «Радянська Житомирщина» 68 тис. крб., передплатили 3-ю державну воєнну позику на суму 86 500 крб.; допомагали сім’ям фронтовиків та інвалідам Вітчизняної війни заготовляти паливо, ремонтувати будинки. Організації й установи Червоноармійська здійснювали шефську допомогу госпіталю.
За допомогою братніх республік було відновлено конеферму, ферми великої рогатої худоби, свиней, птиці. Збагатилася технічна база МТС. На початок 1945 року вона мала 38 тракторів, 22 молотарки, 40 тракторних плугів, 4 комбайни, 22 сівалки.
Багато зусиль доклали райком партії, райвиконком, щоб організувати навчання дітей, медичне обслуговування населення, налагодити роботу культосвітніх закладів, комунальних підприємств. Завдяки цьому в січні 1944 року відновилось навчання в середній школі, працювала лікарня. Почав діяти радіовузол, а 23 березня вийшов перший номер газети «Колгоспна нива». Дала струм електростанція, став до ладу комбінат побутового обслуговування. Відбудова й ремонт будинку культури, школи, клубів, бібліотек, комунальних підприємств здійснювалися методом народної будови.
На кінець 1944 року в Червоноармійську було 18 членів та кандидатів у члени ВКП(б). Вони очолили найвідповідальніші ділянки господарського й культурного будівництва. Хоч не вистачало робочої і тяглової сили, трудівники колгоспів успішно справилися з поставленими завданнями. В 1944 році зібрано урожай пшениці по 9,8 цнт з га, жита по 11,5 цнт, хмелю по 11 цнт. Червоноармійський район до війни славився хмельовими плантаціями, окупанти знищили 16 га хмільників. Протягом 1944 року хмелярі колгоспів відновили 5,8 га. Наполегливо працювали робітники промкомбінату.
В 1950 році колгосп «12-річчя Жовтня» об’єднався з колгоспом «Більшовик» с. Ягодинки. Об’єднане господарство пізніше назвали «Заповіт Ілліча». За ним закріплено 2329 га сільськогосподарських угідь, з них 1756 га орної землі. 1963 року колгосп «За комунізм» об’єднався з господарством ім. Рози Люксембург (с. Буряків-ка) і в 1966 році був перейменований на колгосп ім. XXIII партз’їзду. За ним закріпили 2406 га сільськогосподарських угідь.
Завдяки самовідданій праці хліборобів і допомозі, що її подали партія і уряд, обидва колгоспи за короткий строк досягли довоєнного рівня врожайності зернових і технічних культур. На кінець 1950 року колгосп ім. Рози Люксембург виконав трирічний план розвитку тваринництва. Доярка цього колгоспу 3. Н. Піддубна надоїла по 1808 кг молока від кожної корови, свинарка О. К. Підгайська одержала по 17 поросят від кожної свиноматки. Бригада М. М. Згодзинського в 1951 році виростила на площі 137 га урожай жита по 18,7 цнт з гектара. Зросла технічна оснащеність сільського господарства. Тракторний парк Червоноармійської MTG на початку 1951 року зріс вдвоє порівняно з 1947 роком. При МТС весною 1951 року 34 чоловіка закінчили курси трактористів.
На початку 50-х років відбуваються помітні зміни в розвитку економіки села. В колгоспи прийшли два агрономи з вищою освітою, 2 економісти-плановики, зоотехнік. Поліпшувалось оснащення МТС технікою. Вжиті партією й урядом заходи допомогли колгоспам збільшити на кінець 50-х років виробництво зернових і технічних культур.
Впроваджуючи передові методи агротехніки, досвід передовиків сільського господарства, трудівники колгоспів щороку підвищували врожаї зернових і технічних культур, продуктивність тваринництва. В 1968 році в несприятливих погодних умовах колгосп ім. XXIII партз’їзду одержав по 12,8 цнт хмелю, по 119,1 цнт овочів, по 145,3 цнт зеленої маси кукурудзи з гектара. Колгоспи «Заповіт Ілліча» та ім. XXIII партз’їзду спеціалізуються на відгодівлі великої рогатої худоби.
Новими трудовими звершеннями відзначили трудящі селища 50-річчя Великого Жовтня, 50-річчя Радянської влади на Україні та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В колгоспах побудовано і реконструйовано кілька тваринницьких приміщень, основні роботи механізовано, споруджено великий кормоцех, зерносховище, контору колгоспу. Значно зросла продуктивність тваринництва. Надій молока на корову за восьму п’ятирічку збільшився в колгоспі «Заповіт Ілліча» з 1304 кг до 2298 кг, в колгоспі ім. XXIII партз’їзду — з 1336 кг до 2420 кг. В 1970 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено: в колгоспі «Заповіт Ілліча» м’яса — 131 цнт, молока — 94 цнт; в колгоспі ім. XXIII партз’їзду м’яса — 79 цнт, молока — 184 центнери.
Рішення XXIV з’їзду КПРС сприяли дальшому економічному й культурному розвиткові Червоноармійська. Зростає урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тваринництва. В 1971 році колгосп ім. XXIII партз’їзду одержав урожай зернових 21,9 цнт з га, в т. ч. пшениці — 23,4 цнт, ячменю — 34,5 цнт. Надій молока на фуражну корову становив 3026 кг.
Високих виробничих показників досягли трудящі селища у виконанні соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. В колгоспі ім. XXIII партз’їзду з кожного гектара колгоспники одержали по 24,5 цнт зернових, по 153 цнт картоплі, по 393 цнт буряків, по 227,3 цнт овочів, по 16,7 цнт хмелю. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 87 цнт м’яса, 256 цнт молока. В колгоспі «Заповіт Ілліча» на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 217 цнт молока та по 98 цнт м’яса. Урожай зернових становив 17,1 цнт, картоплі — 148 цнт з кожного гектара.
За успіхи, досягнуті в піднесенні економіки колгоспів, у збільшенні виробництва й продажу державі сільськогосподарської продукції, голова колгоспу «Заповіт Ілліча» І. Д. Прищенко (згодом заступник голови райвиконкому), телятниця цього колгоспу М. Й. Кравченко, голова колгоспу ім. XXIII партз’їзду С. А. Гаврилюк та доярка О. П. Гомон у квітні 1971 року нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва й продажу державі зерна та інших продуктів землеробства в ювілейному 1972 році, бригадир комплексної бригади колгоспу «Заповіт Ілліча» М. Ф. Мельник удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.
Помітні зміни відбулися в промисловості. В 1961 році почало працювати районне об’єднання «Сільгосптехніки». На його території зведено нові майстерні, гаражі, склади. Райоб’єднання «Сільгосптехніки» виконує роботи щодо меліорації земель, добування та вивезення органічних добрив, механізації тваринницьких ферм, ремонту техніки. Успішно виконали робітники райоб’єднання соціалістичні зобов’язання, взяті на честь XXIV з’їзду КПРС. Колектив тричі був удостоєний перехідного Червоного прапора Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС та Всесоюзного об’єднання «Сільгосптехніки» і кілька разів — республіканського та обласного об’єднання «Сільгосптехніки». Ремонтна бригада, очолювана комуністом В. Д. Байдилюком, систематично виконує виробничі завдання на 120—130 проц. У квітні 1971 року керуючий об’єднанням 3. А. Гарлінський і тракторист М. С. Травников нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення Союзу РСР колектив райоб’єднання «Сільгосптехніки» нагороджено Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради У РСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок. На території райоб’єднання «Сільгосптехніки» посаджено великий сад, на постаменті встановлено колісний трактор «ХТЗ».
Хороших виробничих показників рік у рік добивається колектив міжколгоспного цегельного заводу, збудованого в 1957 році. Вже 1958 року це підприємство виробило 2140 тис. штук цегли, 16 тис. штук черепиці, що створило сприятливі умови для розширення колгоспного будівництва. Робітники «Міжколгоспбуду» взяли участь у спорудженні Очеретянської міжколгоспної електростанції, Курненського овочесушильного й Червоноармійського льонозаводів. В роки восьмої п’ятирічки робітники «Міжколгоспбуду» здали 33 приміщення тваринницьких ферм колгоспів, 2 гаражі, 4 зерносховища та ряд інших виробничо-господарських споруд. Крім цього, будівельники звели 2 будинки культури, 2 середні школи, 2 будинки дитячих ясел, здали 345 кв. метрів житла.
Далеко за межами району славиться високою якістю помелу червоноармійський млин. В 1962 році його переведено на електричну енергію, устатковано новими машинами, потужність доведено до 20 тонн сортової муки за добу. Згодом тут створено харчокомбінат з цехами безалкогольних напоїв, булочно-кондитерських та ковбасних виробів. 1971 року комбінат виробив продукції на суму 374 тис. крб., в 1972 році — на 380 тис. крб. 1961 року у селі почав працювати механізований хлібозавод потужністю 17 тонн хлібобулочних виробів на добу. Діє комбінат побутового обслуговування, при якому є телеательє, фотоательє, швейна й ‘взуттєва майстерні.
З 1963 по 1966 рік Червоноармійськ входив до Новоград-Волинського, а потім Житомирського районів. Вдруге Червоноармійськ став районним центром 1966 року, а з 1967 — селищем міського типу. Відтоді в селищі здійснено велике будівництво. Тут споруджено чотириповерховий будинок райкому партії і райвиконкому, двоповерхові приміщення селищної Ради, поліклініки, побутового комбінату, будинок культури, готель, дитячий садок, п’ятиповерховий гуртожиток профтехучилища на 500 місць, триповерховий — торговельного комплексу, 10 двоповерхових житлових будинків на 2776 кв. метрів житла, двоповерхову середню школу на 600 місць, будинок культури.
Значні роботи здійснено й щодо благоустрою райцентру. Центральні вулиці заасфальтовано, працює водогін. Заасфальтовано також 7 км дороги до автошляху Київ—Львів. Крім того, є автобусне сполучення з багатьма селами району і районними центрами Володарськом-Волинським і Черняховом.
Розширилася мережа торговельних закладів. У селищі є 14 магазинів, 5 їдалень, ресторан, кафе. В побут мешканців широко входять холодильники, пральні машини, газ. В особистому користуванні громадян — 25 легкових автомашин, понад 100 мотоциклів, близько 1000 телевізорів.
Про здоров’я населення дбають районна поліклініка, районна клінічна лікарня на 175 ліжок, дитяча й жіноча консультація, зубопротезна амбулаторія, санепідстанція, санлабораторія, аптека. В медичних закладах селища працюють 32 лікарі, 83 чоловіка середнього медперсоналу. Завідуючий відділенням лікарні B. М. Немудрий у 1961 році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Тільки за післявоєнні роки атестат зрілості Червоноармійської середньої школи одержали 1115 юнаків і дівчат. 15 випускників закінчили інститути і викладають у цій же школі. З 1968 року працює музична школа. В будинку піонерів у різних гуртках беруть участь 120 дітей. В середній заочній школі навчаються 110 чоловік дорослого населення. Справі підготовки кадрів для сільського господарства успішно служить професійно-технічне училище механізації сільського господарства, відкрите в 1963 році. В ньому навчаються 500 юнаків та дівчат. Училище має добру навчальну базу. Тут є 17 тракторів, 6 автомашин, 6 комбайнів різного призначення. Учнівська молодь забезпечена гуртожитком, їдальнею, навчальними майстернями. Протягом 1965—1970 рр. училище закінчило 1513 трактористів-машиністів широкого профілю, шоферів, будівельників.
У Червоноармійську чимало культурно-освітніх закладів. Крім районного будинку культури, працюють будинки культури в райоб’єднанні «Сільгосптехніки», на цегельному заводі. Діють 2 колгоспні клуби з стаціонарними кіноустановками. При будинках культури та клубах є бібліотеки, книжковий фонд яких налічує 50 тис. книжок. У селищі споруджено стадіон.
У жовтні 1971 року в час проведення днів РРФСР в Червоноармійську гостювала делегація Російської Федерації на чолі з секретарем Гагарінського міськкому КПРС Смоленської області Героєм Соціалістичної Праці М. І. Артюховим. У складі делегації були ланкова колгоспу ім. Леніна Єльнінського району цієї ж області, депутат Верховної Ради РРФСР В. А. Бондарець, письменник з міста-героя Ленінграда C. Д. Давидов та інші. З 22 по 26 травня 1972 року в Дні літератури Адигейської автономної області жителі селища зустрічали адигейських письменників І. Ш. Маш-баша та Д. Г. Качанова.
Первинна організація товариства «Знання», в складі якої 92 лектори — працівники освіти, культури, медицини, спеціалісти сільського господарства — організовує читання лекцій, кінолекторій, роботу університету культури.
Урочисто відзначаються в селищі радянські, революційні свята. Входять в життя такі нові традиції та обряди, як щедрівки, свято першої борозни, свято урожаю, посвячення молоді в механізатори, проводи до Радянської Армії та інші.
Райком партії, райвиконком велику увагу приділяють вшануванню людей праці, переможців соціалістичного змагання. 397 чоловік відзначено урядовими нагородами, в т. ч. 332 — ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». В будинку культури відбуваються збори, зльоти, наради передовиків сільського господарства, механізаторів, тваринників, ланкових та інших працівників. На честь переможців змагання, кращих людей району в центрі селища піднімають Прапор трудової слави, засвічують Зірку слави, їх портрети можна побачити в галереї Пошани.
26 грудня 1972 року на районній нараді передовиків виробництва переможцям змагання, що відбувалися на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, були вручені Ювілейні свідоцтва.
Зусилля трудових колективів нині спрямовують 16 партійних організацій селища, які об’єднують 300 членів і кандидатів у члени партії. Вірними помічниками комуністів є 800 комсомольців, об’єднаних в 16 комсомольських організаціях.
Жителі Червоноармійська свято шанують пам’ять тих, хто віддав життя, відстоюючи здобутки Великого Жовтня. На братській могилі споруджено пам’ятник загиблим воїнам. У центрі селища встановлено пам’ятник засновникові Радянської держави, організаторові й вождю Комуністичної партії В. І. Леніну.
З впевненістю трудящі Червоноармійська дивляться в завтрашній день. Вони разом з усім радянським народом упевненою ходою крокують у щасливе майбутнє.
В. М. ГЕРАСИМЧУК, В. Д. ДАЦКЕВИЧ, А. А. ПАВЛОВСЬКИЙ