Камінь, Дзержинський район, Житомирська область
Камінь — село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км на південний захід від районного центру. До найближчої залізничної станції Печанівка на лінії Бердичів—Шепетівка 3 км. На території села бере початок річка Лисява, притока Кам’янки Лісної. Населення 1120 чоловік. Сільській Раді підпорядковано село Химрич.
Місцевість, на якій розташований Камінь, була заселена в давнину. На околицях Каменя та Гордіївки виявлено поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.). Під час земляних робіт часто знаходять крем’яні знаряддя праці тих часів.
Вперше село згадується в документах за 1585 рік, коли київський воєвода К. Острозький подарував його разом з Чудновом, П’яткою та 45 іншими населеними пунктами своїй невістці княгині Сусанні. 1650 року в Камені налічувалося 4 дими і 20 чоловік населення. Село належало вже К. Коряцькому. Після Андрусівської угоди 1667 року, за якою Правобережна Україна залишилася під Польщею, ще більше посилився соціальний і національно-релігійний гніт.
У 1793 році село в складі Правобережної України було возз’єднане з Росією й увійшло до Романівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. В ньому налічувалося тоді 58 дворів і 381 чоловік населення, з них 356 кріпаків.
Протягом багатьох років Камінь належав різним поміщикам, в 1811 році одна його частина стала власністю графа Лося, а друга з 1839 року поміщика Александровича. В частині, що належала Лосю, було 35 дворів і 116 ревізьких душ, в Александровича — відповідно 35 і 983. Кріпаки мусили відробляти панщину і сплачувати оброк. Спочатку вони працювали два дні на тиждень зимою і три дні літом, крім того, сплачували оброк; вже в 30—40 рр. XIX ст. відробіток становив 194 дні на рік.
Регламентація панщини за інвентарними правилами 1847—1848 рр. не змінила становища селян, поміщики не дотримувалися правил і панщину встановлювали на свій розсуд. До того ж, вони штучно зменшували селянські наділи. В обох частинах села наділи були зменшені на 205 десятин проти визначених інвентарними правилами. Як і в інших поміщицьких маєтках, в Камені широко застосовувалися т. зв. уроки. Жінки й підлітки пряли, ткали полотно, збирали гриби, ягоди, тіпали льон тощо.
Лікувального закладу в селі не було. Не було й крамниці для продажу товарів першої потреби. Кріпосники тримали трудящих у неуцтві. Про освіту ніхто не дбав. Лише 1860 року у селі відкрито парафіяльну школу, в якій навчалося 15 учнів. Школа містилася в убогій хатині з двох кімнат. В одній з них навчалися діти, а в другій жив учитель. Закінчувало школу не більше трьох-чотирьох учнів.
Реформа 1861 року мало змінила економічне становище селян. У тій частині Каменя, що належала поміщикові Лосю, селянам переходило 364 десятини землі, за яку вони щорічно протягом 49 років повинні були сплачувати 364 крб. 55 коп. У частині Александровича викупу підлягало 398 десятин. За них селяни мали сплачувати щорічно протягом того ж строку 584 крб. 83 коп. Селян залишили без лісу і примусили «добровільно» відмовитися від сінокосу. В уставній грамоті зазначалося: «за добровільною згодою всі селяни відмовилися назавжди від сінокосів, що входять до основного наділу, розташованого серед панських лісів».
Селянам заборонялося полювати, ловити рибу, збирати гриби та ягоди і займатися винокурінням. «Всі прибуткові статті, що нині існують і надалі можуть бути відкриті,— зазначалось в уставній грамоті,— залишаються в безпосередньому розпорядженні поміщика. Таке «звільнення» викликало глибоке обурення селян. Вони підтримали виступ селян сусідніх сіл — Мирополя, Печанівки та Колодяжного.
Розвиток капіталістичних відносин в пореформений період позначився певною мірою і на Камені. У зв’язку з розвитком цукроварного виробництва поміщики почали здавати свої землі в оренду під посіви цукрових буряків. Наприкінці XIX ст. землі Каменя купив цукрозаводчик Терещенко. Не маючи нічого, крім своїх рук, біднота залишала насаджені місця і йшла на пошуки роботи в міста. Значна частина селян працювала на будівництві залізниці Бердичів—Шепетівка, яке розпочалося 1869 року. Відкриття в 1872 році руху по залізниці, що пролягла за 3 км від села, поліпшило зв’язки Каменя з навколишніми містами та містечками, зокрема з Миро-полем, Бердичевом і Шепетівкою. Внаслідок цього посилився відплив робочої сили з села.
Під час революції 1905—1907 рр. у Камені, як і в інших селах Волині, відбувалися селянські заворушення. Спільно з селянами Мирополя, Булдичева та Химрича вони самоправно рубали поміщицькі ліси і випасали худобу на їхніх посівах. 1905 року в миропільського поміщика Папського було вирубано 210 десятин лісу. Викликані поміщиком карателі жорстоко розправилися з учасниками цього руху.
Після поразки революції становище трудящих стало ще гіршим. Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування. Довкола села утворювалися великі куркульські господарства, які мали по 60—70 десятин землі, 762 десятини дісталися в спадщину Уваровій, дочці капіталіста Терещенка.
В той час, як поміщиця і куркулі багатіли, селянські господарства бідніли і занепадали. Якщо в другій половині XIX ст. селяни мали по 5—6 десятин, то в 1912 році їхні наділи зменшилися до 1,5—2 десятин. Зменшувалось і поголів’я худоби, оскільки не. було пасовищ. Кожне третє господарство не мало тягла. Обробляли землю примітивним знаряддям. Ще в 1913 році застосовувались мотика, дерев’яні плуги та дерев’яні борони. Удобрювали грунт раз на 9—12 років. Внаслідок цього врожаї зернових були дуже низькі. Якщо за 1911—1913 рр. по Новоград-Волинському повіту вони становили пересічно 62,5 пуди з десятини, то в Камені — не перевищували 25. Зібраного хліба часто не вистачало навіть для оплати податків, які щороку зростали. Щоб урятувати сім’ю від голоду, селянинові доводилося йти на підробітки й віддавати своїх дітей у найми. Так складалося дореволюційне життя багатьох селян. Оплата їх праці по найму була мізерна. Під час гарячої пори сінокосів, жнив чи прополювання, дорослим сільськогосподарським робітникам Новоград-Волинського повіту платили в день по 32—40 коп., жінкам — 22—31 коп., підліткам — 17—22 копійки. Знедолені селяни Каменя змушені були працювати ще за меншу плату, а часто просто за шматок хліба. Жили люди в похилих халупах, критих соломою. У вікна з однією шибкою ледь пробивалося світло. Личаки й свитина — оце й усе, що носив селянин. На випадок хвороби люди зверталися по допомогу до знахарів та різних бабусь-шептух.
За 50 років після скасування кріпацтва в селі значних зрушень не відбулось і в галузі освіти, хоча населення його збільшилося до 1280 чоловік. Як і раніше, єдиним навчальним закладом була парафіяльна школа, в якій навчалося 20—35 дітей, переважно заможних селян. Діти бідняків через матеріальні нестатки майже не відвідували школу. Навчали учнів вчитель і піп. На все село була лише одна жінка, яка закінчила трирічну школу. Бібліотеки чи хати-читальні або іншого культурно-освітнього закладу тут не було. Газету «Санкт-Петербургские ведомости» отримував лише священик.
Загальнореволюційне піднесення в Росії вплинуло на селянський рух. Зростала ненависть селян до експлуататорів. Ніякі форми «умиротворення» не змогли стримати народного гніву, який набував відкритої форми класової боротьби проти поневолювачів. У 1912—1914 рр. мешканці Каменя разом з іншими селянами виступили проти поміщиків, яким належали в Романові великі латифундії. Вони напали на їхні маєтки, почали рубати ліс.
Перша світова війна 1914—1918 р.р. паралізувала економічне життя Каменя. До армії забрали працездатних чоловіків. Для потреб фронту з населення брали зерно, борошно, худобу. Затяжний характер війни викликав розруху, зниження й без того мізерних урожаїв, зменшення поголів’я худоби. Все це призводило до посилення незадоволення селян. Не зникло воно й після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Поміщики, куркулі, як сиділи на своїх землях, так і залишилися на них.
Від більшовиків військових частин, що були розташовані в селах, жителі Каменя дізналися про Жовтневу соціалістичну революцію. Вони вітали перемогу робітничого класу і солдатів Петрограда, рішення Другого Всеросійського з’їзду Рад, ленінські декрети про мир і землю. В січні 1918 року в Камені було встановлено Радянську владу. Ревком розпочав розподіл поміщицької землі. Проте довести розпочату справу до кінця не довелося. В кінці лютого 1918 року весь повіт захопили австро-німецькі окупанти. Багато жителів села пішли в Червону Армію боротися за Радянську владу.
Окупанти почали відновлювати старі порядки. Поміщиці повернули весь реманент, худобу, землю. Селян, які зняли руку на «священну» і «недоторканну» власність, жорстоко скарали. Близько року на території повіту хазяйнували вороги Радянської влади. Лише в березні 1919 року Камінь визволили воїни Червоної Армії. Було відновлено ревком, який головну увагу приділяв організації допомоги Червоній Армії і встановленню революційного порядку. Це обумовлювалося тим, що значна частина території повіту ще перебувала в руках ворога.
Неспокійною залишалась обстановка і 1919—1920 рр. В серпні 1919 року Камінь захопили петлюрівці і пробули тут до лютого 1920 року. Після вигнання їх у квітні того ж року його окупували польські інтервенти. Остаточно Радянську владу було відновлено в кінці червня 1920 року. Зразу ж розгорнув свою діяльність ревком. Під його керівництвом трудящі села вели боротьбу з контрреволюційними бандами, розподіляли нетрудові землі, організували допомогу Червоній Армії.
Восени 1920 року в Камені було створено комітет незаможних селян. Він багато робив щодо здійснення соціалістичних перетворень на селі, допомагав бідноті в налагодженні господарств, в культурному будівництві, забезпечував виконання продрозкладки, а потім продподатку. Навколо КНС згуртувався сільський актив, який залучався до громадської роботи на селі. Сільська Рада очолила боротьбу трудящих за виконання директив партії та уряду, спрямованих на відбудову сільського господарства. Вона проводила в життя радянські закони, організовувала допомогу селянам реманентом і насінням, здійснювала будівництво нової школи тощо.
В червні 1925 року в селі створено комсомольський осередок. Комсомольці брали активну участь в організації і проведенні сільськогосподарських робіт, допомагали ліквідувати неписьменність серед населення, організовували гуртки художньої самодіяльності, проводили політичні бесіди тощо. Своїми силами вони відремонтували і обладнали хату-читальню, що стала центром всієї культурно-виховної роботи на селі.
Завдяки вмілій організаторській і політико-виховній роботі, допомозі, що подавав Радянський уряд сільськогосподарським реманентом, кредитами, насінням тощо, до 1925 року сільське господарство Каменя загалом було відбудовано. Відновлено довоєнні посівні площі, врожайність і поголів’я худоби досягли рівня 1913 року.
Поліпшився матеріальний добробут жителів села. Селяни більше стали вивозити продуктів сільського господарства на ринки Мирополя, Бердичева й Житомира. Населення зросло до 1590 чоловік.
Борючись за відродження економіки, сільська Рада і КНС разом з тим вживали заходів щодо культурного будівництва. В селі було створено 5 гуртків ліквідації неписьменності, відкрито трудову початкову школу, при хаті-читальні — бібліотеку. Розгортали свою діяльність політичний, агротехнічний та ін. гуртки.
В травні 1926 року створено кандидатську групу. Спочатку вона налічувала 5 чоловік, а через рік зросла до 10 і оформилася в партосередок. Хоч він був і невеликим, але його вплив позначився на всіх ділянках сільського життя. Комуністи виступили організаторами боротьби за дальший розвиток економіки села, господарського і культурного будівництва. Восени 1927 року в Камені засновано машинно-тракторне товариство. Воно мало молотарку, культиватори, жатку, віялку та інший сільськогосподарський реманент, який на пільгових умовах видавався селянам у тимчасове користування. Це сприяло зміцненню господарств незаможного селянства, піднесенню їх економіки. 1928 року організувалося товариство спільного обробітку землі, яке відіграло важливу роль у залученні селян до колективного господарювання. В листопаді 1930 року засновано колгосп ім. XVI партз’їзду. Через рік цей колгосп вже об’єднував 191 господарство, усуспільнив 732 га землі. Господарство мало молотарку, трактор, 72 плуги, сівалку, жатку, 82 пари коней, 17 корів, 13 свиней і 16 овець.
Колгоспне будівництво здійснювалося в жорстокій боротьбі з куркулями. Вони робили все, щоб зірвати колективізацію, посіяти серед селян недовіру до колгоспного ладу. Куркулі погрожували активістам, організували замах на голову колгоспу, труїли колгоспну худобу. Але всі їх намагання були марними. Згуртувавшись навколо активу села, трудове селянство під керівництвом партійного осередку твердою ходою пішло но шляху колективного господарювання. Колгоспи дедалі міцніли і розвивалися. Рік у рік збільшувалося поголів’я громадської худоби, зросли врожаї. Перші успіхи, здобуті колективною працею, підносили політичну та трудову активність колгоспників.
Одним із центральних питань у діяльності партійного осередку, сільської Ради та правління колгоспу в ті роки було питання добору та виховання колгоспних кадрів. Вони уважно придивлялись до людей і здібних організаторів висували ланковими, бригадирами, завідуючими фермами.
1935 року буряківники Дзержинського району, зокрема, ланка М. А. Марцун з колгоспу ім. Сталіна села Химрича, підхопили почин М. С. Демченко та М. В. Гнатенко і очолили рух п’ятисотенниць. В колгоспі ім. XVI партз’їзду цей почин підтримала ланкова, депутат районної Ради А. Я. Готин. Її ланка зібрала тоді по 300 цнт буряків з гектара. Приклад М. А. Марцун, яка на бідних підзолистих грунтах збирала урожай по 396 цнт цукрових буряків з гектара, став повчальним не тільки для колгоспників Каменя, а й усіх сіл Дзержинського району й області. Колгосп рік у рік добивався нових успіхів у розвитку господарства. В 1939 році на круг було вирощено по 320 цнт цукрових буряків. Зростав добробут трудівників села. На трудодень колгоспники одержували грошову оплату, по 3—4 кг хліба, по 1,2—2 кг картоплі та інші продукти. Буряківники, крім того, одержували цукор.
За роки першої та другої п’ятирічок значних успіхів досягнуто в галузі освіти й культури. В селі створено додатково 22 гуртки ліквідації неписьменності. До навчання було залучено понад 200 чоловік. Завдяки цьому вже в другій половині 30-х років неписьменність в селі в основному була ліквідована. Партійна організація і місцева Рада подавали практичну допомогу в залученні до школи учнів, створювали для них необхідні матеріальні умови: забезпечували їх взуттям і одягом, гарячими сніданками тощо. 1934 року початкову школу перетворено на семирічну, для неї побудовано нове приміщення. Працювали клуб, бібліотека, в якій налічувалося тоді понад 2 тис. книжок. Посилили свою роботу гуртки художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, музичний та інші. Кілька разів на тиждень демонструвалися художні, документальні і науково-популярні фільми. Колгоспники передплачували газети, політичні та художні журнали.
Дедалі життя колгоспників ставало заможнішим і культурнішим. У них були великі плани дальшої боротьби за неухильний розвиток колгоспного виробництва. Вимальовувалися чудові перспективи піднесення їх матеріального добробуту й культури. Але раптовий напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз не дав можливості реалізувати благородний задум радянських людей. З наближенням фронту жителі Каменя почали евакуацію колгоспного майна. В східні райони країни були вивезені запаси хліба та основні сільськогосподарські машини.
7 липня 1941 року село окупували гітлерівські загарбники. Фашисти переслідували і знищували радянських активістів. Жителі Каменя залишали село і йшли в загони народних месників. Багато мешканців села боролися з ворогом у складі Молдавського з’єднання під командуванням В. А. Андреева. В числі їх були О. А. Пригонюк, Г. О. Павленко, І. 3. Царенко та багато інших.
Чимало сміливих операцій здійснили народні месники села у ворожому тилу.
В одному з рапортів керівника Дзержин-ського підпілля С. Г. Левченка зазначалося: «26 жовтня 1943 року на вагоні поїзда, що йшов з фронту, була встановлена електроміна. На перегоні Миропіль—Долонне вона вибухнула. Вбито і поранено 62 окупанти, виведено з ладу 2 вагони з хлібом. Мінер 1.3. Царенко». Підпільники Каменя під час жнив псували молотарки, палили хліб на пні, щоб ним не могли скористатися окупанти. Раз по раз вони виводили з ладу залізницю на перегоні Чуд-нів—Шепетівка. 273 патріоти села відважно билися з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни. Понад 40 з них відзначено урядовими нагородами. 137 патріотів села полягли на полях битв, 40 повернулися додому інвалідами.
4 січня 1944 року частини 322-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника П. М. Лащенка визволили Камінь від фашистських загарбників. У боротьбі за визволення села на камінській землі смертю хоробрих полягли росіяни Г. Г. Балихін, І. К. Степанов, туркмен Мухам Мурдов, українець В. І. Скороход та сини інших народів нашої Батьківщини.
Великих збитків було завдано колгоспу. Фашисти повністю знищили громадську худобу, зруйнували всі виробничі приміщення. В селі залишилося лише 7 плугів, 17 борін, 10 коней і 20 корів.
З першого ж дня після визволення Каменя від гітлерівських окупантів відновили свою роботу партійна і комсомольська організації та сільська Рада. Трудівники Каменя вносили до фонду оборони країни сільськогосподарські продукти, гроші на побудову танкової колони «Колгоспник Житомирщини», надсилали подарунки радянським воїнам.
В складних умовах готувались колгоспники до весняної посівної кампанії 1944 року. Орали коровами, більшість робіт виконували вручну. Люди працювали, не шкодуючи сил і часу, але врожай зібрали невеликий: 4,3 цнт зернових і 41 цнт цукрових буряків з гектара. Згодом становище почало помітно поліпшуватися. До мирної праці поверталися демобілізовані воїни-фронтовики.
Самовіддано трудилися хлібороби, держава допомогла сортовим насінням, добривом, технікою, і колгосп швидко ставав на ноги. Важливу роль у відбудові і дальшому розвиткові господарства відіграло соціалістичне змагання. У 1947 році були досягнуті перші післявоєнні успіхи: колгоспники виростили по 290 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Зросла продуктивність тваринництва.
Дальшому розвиткові господарства сприяло об’єднання у 1950 році колгоспів ім. Сталіна с. Химрича та ім. XVI партз’їзду в один колгосп — ім. Сталіна. За об’єднаним колгоспом було закріплено 2560 га землі, він мав 136 корів, 370 свиней і 414 овець. МТС допомагала технікою. Ширше почали застосовувати добрива, передову агротехніку, досвід новаторів соціалістичного землеробства. Внаслідок цього 1951 року колгосп зібрав по 268 цнт цукрових буряків з га, а ланка М. А. Марцун по 539. За видатні заслуги у вирощуванні цієї культури М. А. Марцун була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.
До 1951 року господарство артілі вже було відбудоване, освоєні довоєнні посівні площі, хлібороби збирали чималі врожаї зернових і технічних культур, збільшилось поголів’я громадського тваринництва. Зросли доходи колгоспу, достроково виконувалися зобов’язання колгоспників перед Радянською державою. Важливим у господарській діяльності було те, що переважно на піщаних і малородючих землях почали вирощувати сталі врожаї зернових і технічних культур. Колгосп ім. Сталіна став зразковим багатогалузевим господарством.
У селі була відбудована і працювала семирічна школа, в якій 14 учителів навчали 270 учнів, клуб, бібліотека. В роботі драматичного, хорового, танцювального та ін. гуртків брали участь учителі, колгоспники. Почалася суцільна радіофікація та електрифікація села.
Трудівники Каменя під керівництвом партійної організації розгортали боротьбу за нові успіхи. 1957 року колгоспники зібрали пересічно з кожного гектара по 23,5 цнт зернових культур, по 474 цнт цукрових буряків і надоїли від кожної корови по 3651 кг молока. Зростали доходи колгоспу. Якщо у 1955 році вони дорівнювали 280 тис. крб., то у 1967 році — 400 тис. крб. Це дало можливість далі розвивати економіку, поліпшувати матеріальний добробут і культурний рівень колгоспників.
На початку 60-х років у селі розгорнулися будівельні роботи: споруджено цегельний завод, майстерні для виготовлення цементно-піщаної черепиці і хвилястих шлако-цементних листів. Будівельна бригада за 3 роки п’ятої п’ятирічки збудувала два типові корівники, два свинарники, гараж, будинок правління колгоспу та інші приміщення.
За роки Радянської влади в селі виросли трудівники, які по-новому ставились до праці. Великим повчальним прикладом для колгоспників була трудова діяльність М. А. Марцун. У 1958 році вона зібрала по 720 цнт цукрових буряків з одного гектара. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили цей трудовий подвиг, їй вдруге присвоїли почесне звання Героя Соціалістичної Праці. Звитяжний труд цього чудового майстра землі збагатив сільгосппрактику і дав багато цінного для науки. З почуттям великої поваги і любові прийняли колгоспники цей вклад героїні, яка за часів роботи ланковою дала Батьківщині 100 тис. пудів цукрової сировини. М. А. Марцун була делегатом XVII, XVIII і XIX з’їздів Комуністичної партії України, 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників, обиралася депутатом обласної і районної Рад депутатів трудящих. За рішенням партійної організації і правління колгоспу вона навічно занесена до списку ланки, якою керувала 25 років. 1960 року в селі Камені встановлено бронзовий бюст героїні.
Її син Д. Д. Марцун керує в колгоспі бригадою, яка посідає одне з перших місць. У 1958 році вона зібрала по 22 цнт зернових і по 510 цнт цукрових буряків з одного гектара. Д. Д. Марцун був удостоєний ордена Леніна. Його не раз нагороджували золотими і срібними медалями ВДНГ СРСР. В ланці М. А. Марцун працюють її дві дочки. За високі врожаї орден Леніна одержала старша дочка А. Д. Кадощук, а молодша А. Д. Лещук — орден Трудового Червоного Прапора.
В селі виховалася плеяда послідовників М. А. Марцун, серед них буряківниці С. Г. Полупай, яка очолила ланку після того, як героїня пішла на пенсію, М. Я. Хомич, А. І. Якимчук, Є. Ф. Готин, тваринники О. П. та Л. Й. Бабійчук, М. Г. та Л. М. Фурман і багато інших. За досягнуті високі виробничі показники всі вони були відзначені урядовими нагородами. Ордена Леніна удостоєно 12 і ордена Трудового Червоного Прапора — 36 чоловік. Понад 200 чоловік відзначені медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Колгосп був неодноразово нагороджений дипломом ВДНГ.
За особливі успіхи в розвиткові колгоспу його голова Ф. Д. Долібець нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Трудового Червоного Прапора і удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Ф. Д. Долібець — депутат Верховної Ради УРСР трьох скликань.
Ювілейний 1967 рік — 50-у річницю Великого Жовтня трудівники колгоспу «Україна» (до 1961 року ім. Сталіна) зустріли високими виробничими показниками. Вони зібрали пересічно по 24,5 цнт зернових культур з га. На 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 350 цнт молока і 70 цнт м’яса. В колгоспі є 20 тракторів, 6 зернових комбайнів, 18 автомашин та багато іншої техніки. На тваринницьких фермах налічується 1450 голів великої рогатої худоби, 700 свиней, багато овець і птиці.
З нагоди 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 69 колгоспників нагороджено ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили нові досягнення камінчан. У 1971 році орденом Леніна нагороджені ланкова Г. І. Якимчук і доярка Л. Й. Бабійчук, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкова Л. Г. Полупай і доярка М. Г. Фурман.
З піднесенням економіки колгоспу неухильно зростають матеріальний добробут і культурний рівень його трудівників. 1970 року середня оплата дорівнювала 3 крб. на день, місячний заробіток доярок і механізаторів перевищив 100 крб.
Виконуючи рішення XXIV з’їзду КПРС, трудівники колгоспу в першому році дев’ятої п’ятирічки зібрали з одного гектара по 28,9 цнт зернових, по 411 цнт цукрових буряків, виробили на кожні 100 га сільськогосподарських угідь по 423 цнт молока і 74,8 цнт м’яса. За рішенням обкому КП України і облвиконкому колгоспові присвоєно звання господарства високої культури землеробства. Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, хлібороби колгоспу «Україна» у 1972 році зібрали вже по 35,2 цнт зернових культур, по 572 цнт цукрових буряків, по 137 цнт картоплі, виробили молока на 100 га угідь по 550 цнт і м’яса — по 80 цнт. За високі досягнення ланкова Л. Г. Полупай нагороджена орденом Леніна, ланкова М. Л. Моргун і комбайнер П. А. Шилюк — орденом Трудового Червоного Прапора. Особливо високих показників досягла бригада Д. Д. Марцуна. Вона зібрала по 40 цнт зернових і по 230 цнт картоплі. Д. Д. Марцуну присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці. Тепер у колгоспі «Україна» працює понад 50 трудівників, удостоєних урядових нагород.
Знаменним у трудовому житті хліборобів став третій, вирішальний рік дев’ятої п’ятирічки. Колгоспники поставили собі за мету зібрати в 1973 році зернових по 35,5 цнт, цукрових буряків по 580 цнт, картоплі — 180 цнт з кожного га посіву, виробити молока по 600 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Одна з кращих доярок колгоспу О. П. Бабійчук зобов’язалася в 1973 році надоїти по 5100 кг молока від кожної корови.
За післявоєнні роки село докорінно перебудовано. Всі колгоспники переселилися в просторі будинки, значна частина яких побудована з цегли. Багатьом передовикам поставити хати допоміг колгосп. Окремі сім’ї молодих виробничників та сільської інтелігенції поселилися в 16-квартирному житловому будинку. В селі прокладено шляхи з твердим покриттям, тротуари заасфальтовані, вулиці обсаджені деревами.
Працює побутова майстерня, чайна, готель.
Майже в кожній хаті — пральна машина, холодильник, телевізор. До послуг жителів села—промтоварний, господарчий, продуктові магазини.
1972 року в Радянському Союзі гостював відповідальний секретар нью-йоркської газети «Русский голос», уродженець Каменя К. Я. Осип. Побувавши у своїх рідних в Камені, він писав: «Я розумію, що в селі відбулися зміни, але те, що я побачив, перевершило всі найсміливіші передбачення. Село виросло вдвічі. Якщо раніше тільки 5—6 дворів мали садки, то тепер кожна садиба має садок, город і т. ін. Раніше в селі можна було розшукати два-три будинки, в яких було дві кімнати, тепер в селі важко знайти дім, в якому було б менше трьох кімнат. Замість земляної долівки, як колись, — дерев’яні підлоги, паркет, замість солом’яних стріх — шифер і залізо».
Трудящих Каменя обслуговує дільнична лікарня на 25 ліжок, в якій працюють 13 кваліфікованих медпрацівників, з них три лікарі.
Незрівнянно зросла культура села. В центрі Каменя побудовано приміщення середньої школи, де 18 учителів навчають 280 дітей. Багато молоді здобувають знання в середніх і вищих навчальних закладах країни. 1966 року в селі було відкрито будинок культури із залом на 520 місць та кімнатами для занять гуртків художньої самодіяльності. Сільська бібліотека налічує тепер 10 тис. книжок. Кожна сім’я передплачує газети, журнали.
Докорінні зміни, що відбулися в селі за роки Радянської влади, викликають законну гордість жителів Каменя за своє сучасне і майбутнє, глибокі почуття вдячності Комуністичній партії і Радянському урядові за щасливе, заможне й культурне життя. Вони запалюють їх на нові звершення в боротьбі за комунізм.
Г. П. БУЛКІН, В. І. СИДОРУК