Ушомир, Коростенський район, Житомирська область
Ушомир — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Ужа, притоки Прип’яті, за 20 км на південний захід від районного центру й за 8 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 396. Населення — 1860 чоловік. Сільраді підпорядковані села Березневе, Заріччя, Ковбащина, Пугачівка, Рудня-Ушомирська, Садибне, Сантарка та Струмок.
Поблизу Ушомира виявлено поселення періоду неоліту. Перші відомості про населений пункт з’являються наприкінці XVII ст. Це вже було містечко Житомирського повіту Київського воєводства й належало магнату Немиричу. З 1683 по 1699 рр. тут розміщалися козаки С. Палія та 3. Іскри, які розгромили поміщицький маєток. Під їх впливом селяни перестали коритися панам, а багато посполитих повтікало від поміщика.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією містечко в 1796 році стало волосним центром Житомирського повіту Волинської губернії. У 1798 році в ньому налічувалося 50 дворів і 530 чоловік. У центрі жили міщани, які займалися ремеслами й торгівлею, на околицях — селяни, основним заняттям яких було землеробство та тваринництво. Наприкінці XVII та у XVIIIст. значного розвитку набуло ремісництво, зокрема ковальське, стельмашне, гончарне, а також виробництво поташу шляхом спалення деревини в навколишніх лісах. У цей час уже діяли невеличкі промислові підприємства, зокрема рудня, де виплавляли залізо з болотної руди, дві винокурні, водяний млин. На них використовувалася праця кріпаків, яких жорстоко експлуатували. Робочий день тут не обмежувався часом, працювали від світанку до заходу сонця. Не кращим було становище селян, які наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. відробляли на тиждень 3—4 дні панщини в маєтку поміщика, якому належало понад 4 тис. десятин землі, 200 голів худоби.
Незважаючи на те, що Ушомир був волосним центром до середини XIX ст., тут не існувало ні лікарні, ні школи.
Скасування кріпосного права мало що змінило економічне становище селян. Згідно з уставними грамотами 1861 року їм виділили на 189 ревізьких душ 40 десятин садибної й 1714 десятин польової землі надзвичайно низької якості. Община повинна була щороку (протягом 49 років) сплачувати за неї 894 крб. 71 коп. 1863 року суму платежів зменшили на 20 проц., але й її колишні кріпаки не могли виплатити. Лише після 1866 року, коли річний внесок зменшили до 439 крб. 27 коп., община одержала викупний акт. Більшість селян не мала тягла, щоб обробляти свої наділи. На 1866 рік з 54 сімей 50 були безкінними. Тому частина колишніх кріпаків здавала свою землю в оренду або зовсім продавала, а сама знову наймалася до поміщицької економії, йшла на заробітки на лісорозробки. 1870 року на поміщика працювало, крім дворової прислуги, 50 наймитів, які доглядали рогату худобу, виконували різні роботи в полі. Під час сінокосу, збирання хлібів сезонні робітники за світловий день заробляли по 20 коп., наймити одержували в рік по З крб. та 6 пудів хліба. Шукаючи кращої долі, на початку XX ст. 11 селянських сімей переселилися в Самарську та інші губернії.
Після проведення столипінської реформи серед селян ще більше посилилося майнове розшарування. Біднота спродувала за безцінь свої наділи, завдяки чому розширялися володіння заможних селян.
Частина селян і міщан працювала на підприємствах, які швидко виникали після скасування кріпацтва.
З 1870 по 1890 рік у містечку побудовано два шкіряні, три смоляні, пивоварний та скляний заводи, сукновальню. Розширено цегельню, гончарний цех. У першому десятиріччі XX ст. побудовано три лісопильні заводи та паркетну фабрику, де працювало 68 робітників. Діяло також два водяні та паровий млини. Перед першою світовою війною в містечку налічувалося понад 100 робітників. Поряд з промисловістю розвивалося ремісництво. Наприкінці XIX ст. в Ушомирі було 15 кузень, 5 стельмашень.
З розвитком промисловості, ремесел, торгівлі зростало містечко, кількість його населення. Якщо в 1866 році в Ушомирі було 153 двори й 1731 чоловік, то в 1911 році відповідно — 336 дворів і 2480 чоловік. Однак медичне обслуговування населення перебувало на низькому рівні. Лише у 80-х роках XIX ст. почала діяти аптека. Сюди й зверталися по допомогу хворі. Аптекар не тільки продавав ліки, а й призначав їх на свій розсуд. 1898 року земство розпочало будівництво волосної лікарні на 10 ліжок й амбулаторії. Оскільки коштів виділялося дуже мало, відкриття їх затягнулося до 1902 року. В лікарні працювали один лікар та фельдшер.
Не кращим було становище з освітою. Першу школу тут відкрили 1870 року. В ній у 1888 році навчалося 45 учнів. Через два десятиріччя її перетворено на народне училище, де налічувалося два вчителі і 101 учень. Часто діти через нестатки залишали школу.
Перша світова війна, яка забрала на фронт основних годувальників сімей, ще більше погіршила життя трудового народу. Підвищилися ціни на продовольство, товари першої потреби. Коли Волинська губернія стала ареною боїв, містечко опинилося в прифронтовій зоні. Значну кількість населення мобілізовано на спорудження оборонних ліній. Незадоволення зростало з кожним днем.
Звістка про Лютневу революцію зародила у серцях трудящих надію на краще життя, але швидко вони переконалися, що Тимчасовий уряд не принесе ні миру, ні землі, ні хліба. 1 Травня в містечку відбулася демонстрація і мітинг, на якому виступали більшовицькі агітатори з Коростеня, закликали трудящих боротися за 8-годинний робочий день, підтримувати більшовицькі гасла, викривали антинародну політику Тимчасового уряду, сіоністів, які подвизались у містечку. Тоді ж на склозаводі та лісопильні робітники об’єдналися в профспілки. Під їх керівництвом на цих підприємствах встановлено робітничий контроль над виробництвом. Згодом в Ушомирі створено волосну раду профспілок. Коли на початку жовтня 1917 року в повіті почалася виборча кампанія до Установчих зборів, трудящі містечка бойкотували її. Волосній виборчій комісії навіть не вдалося скласти списків виборців.
Велику радість у робітників, селян викликала перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Вони одностайно схвалювали ленінські декрети про мир і землю, робили спроби втілити їх у життя.
На початку січня 1918 року в Ушомирі встановлено Радянську владу. Під керівництвом обраної Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів було конфісковано поміщицьку економію, безземельним і малоземельним селянам виділили частину великої рогатої худоби, коней, сільськогосподарського реманенту, велася підготовка до розподілу землі. Наприкінці лютого містечко окупували кайзерівські війська. Разом з ними повернувся і власник економії. Почалася розправа над селянами, які брали участь у розподілі поміщицького майна. Після краху німецької окупації, наприкінці листопада містечко захопили петлюрівці. Але і їх на початку березня 1919 року було вигнано бійцями 1-ї Української радянської дивізії. З відновленням Радянської влади створено волосний та містечковий ревкоми, згодом — комітет бідноти. Ревкоми взяли на облік поміщицьку худобу, майно, почали налагоджувати роботу школи, лікарні. Комбід наділив колишніх наймитів та безземельних селян поміщицькою землею, кіньми, худобою, реманентом. 1 квітня 1919 року розпочався загальний перерозподіл землі.
На початку серпня Ушомир захопили петлюрівці. У бідняків знову забрали землю, худобу, почалися погроми, знущання над активістами Радянської влади. Прорвавши петлюрівський фронт на Коростенському напрямі, на початку вересня 1919 року частини 44-ї стрілецької дивізії визволили містечко від ворога. Створені одразу волосний і містечковий ревкоми мобілізовували трудящих на відбудову господарства. З участю червоноармійців, які розміщалися в Ушомирі, проводилися суботники. Під час їх заготовлялися дрова для Коростенського залізничного вузла, впорядковувалися вулиці, ремонтувалися приміщення шкіл, лікарні. Селяни одержали землю й приступили до весняної сівби 1920 року.
Війська буржуазно-поміщицької Польщі в квітні розпочали наступ на Україну й наприкінці місяця окупували містечко. Однак недовго довелося їм «господарювати». Під ударами частин 4-ї кавдивізії Першої Кінної армії та 25-ї стрілецької дивізії ім. В. І. Чапаева, що наступали з південного заходу та сходу, 19 червня інтервенти залишили Ушомир.
Після визволення містечка від ворога відновили свою діяльність волосний і містечковий ревкоми, трохи згодом виник комітет незаможних селян, у серпні 1920 року — комсомольський осередок. У листопаді створено партійний осередок. Ревком, а з січня 1921 року Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, партійний осередок енергійно взялися за відбудову зруйнованого господарства, проведення сільськогосподарських робіт, землевпорядкування, налагодження роботи школи, медичного обслуговування. Відновили роботу млини, лісопильня, цегельня та склозавод, паркетна фабрика, кустарні майстерні. Переборюючи труднощі відбудовного періоду, трудящі Ушомира подавали допомогу голодуючому населенню Поволжя, відправили їм у серпні 1921 року 240 пудів хліба.
1924 року Ушомир став селищем, центром однойменного району. Обрані тоді відповідні партійні, радянські й комсомольські органи, селищна Рада, партосередок значну увагу приділяли створенню колективних господарств. У вересні виникли три шевські промартілі, пошиття одягу й виготовлення виробів широкого вжитку з осикової стружки, де працювало близько 100 робітників. Тоді ж засновано сільськогосподарське кредитне товариство, яке надавало селянам допомогу для придбання сільськогосподарських знарядь, худоби, сортового насіння.
Поряд з дрібного приватною торгівлею в селищі розвивалася кооперативна торгівля. Споживчій кооперації в Ушомирі належало 24 крамниці. Одразу після закінчення громадянської війни радянські органи значну увагу почали приділяти охороні здоров’я трудящих. Уже в 1921 році у лікарні кількість ліжок збільшилася до 15. 1925 року почалося будівництво нової поліклініки.
Швидко розвивалася освіта. Після вигнання військ буржуазно-поміщицької Польщі відновила роботу за новими програмами школа. В містечку було відкрито семирічну трудову школу, де 9 учителів навчало 200 дітей. Ще 220 учнів училося в двох початкових школах, у яких працювало 5 учителів. Велася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. 31 жовтня 1924 року створено районну організацію товариства «Геть неписьменність!», відкрито першу школу лікнепу, 1925 року — ще три.
Центром культурно-масової роботи став сельбуд, створений 1920 року. Тоді ж виникла бібліотека. На 1925 рік у ній налічувалося понад 2 тис. книг. Діяло 18 хат-читалень.
В усіх цих досягненнях господарського й культурного будівництва — значна частка праці комуністів, кількість яких постійно зростала й на кінець відбудовного періоду становила 45 чоловік. Багато членів ВКП(б) відряджалося в села району для зміцнення органів Радянської влади, втілення в життя директив партії й уряду. Підмогою партійного осередку, його резервом були комсомольці, яких на серпень 1925 року налічувалося 303.
Закінчивши відбудовувати зруйноване війною господарство, трудове селянство Ушомира під керівництвом районної парторганізації, місцевого партосередку, селищної Ради, КНС почало втілювати в життя Ленінський кооперативний план. 1929 року 37 колишніх наймитів заснували першу сільгоспартіль ім. Ворошилова. За нею закріпили 300 га землі. Через рік на околицях селища, колишніх хуторах Заріччі, Рудні-Ушомирській, Ковбащині, виникло ще шість колгоспів. На 1933 рік сільгоспартілі мали в користуванні 1587 га орної землі, 300 га лук та близько 500 га лісу. Багато зробила для економічного зміцнення місцевих сільгоспартілей створена 1929 року Ушомирська МТС. Вона не лише допомагала технікою, її спеціалісти — агрономи, зоотехніки, ветеринарні лікарі — вчили хліборобів, тваринників вести господарство на науковій основі.
На шляху розвитку колгоспів було багато труднощів. Нове щасливе життя доводилося здобувати в гострій класовій боротьбі з куркулями, що чинили шалений опір: агітували селян не вступати до артілей, залякували їх, вдавалися до вбивства комуністів, активістів. Але незабаром ворогів колективного господарювання було знешкоджено.
1930 року Ушомирський район, як і деякі інші, ліквідовано, селище відійшло до Коростенського району. 1935 року відбулося об’єднання колгоспів, замість семи створено два — ім. Леніна та ім. Сталіна. Це сприяло економічному зміцненню господарств, концентруванню коштів, техніки, сил і кращому використанню їх. Так, на кінець 1935 року в артілях зміцніли тваринницькі ферми. Зокрема, в колгоспі ім. Сталіна налічувалося 98 корів, 84 свиноматки, 65 пар коней. Досягнуто непоганих успіхів у землеробстві. 1939 року в колгоспах одержували на піщаних і супіщаних грунтах по 11—12 цнт зернових, 4—5 цнт льоноволокна з кожного гектара. Окремі ланки, бригади добивалися ще кращих показників, 5 колгоспників стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Високопродуктивна праця добре оплачувалася. На трудодень хлібороби одержали по 1,5—2 кг зерна, 4 кг картоплі, гроші, фураж.
Поряд із сільським господарством розвивалася промисловість. На 1929 рік повністю витіснено приватний сектор у ремісничому виробництві. 6 промартілей, що виготовляли взуття, одяг, вироби широкого вжитку з осикової стружки, об’єднання стельмахів, бондарів, ковалів, цегельний завод, об’єдналися в одну артіль «Нове життя». їй було підпорядковано також невеличку сукновальню. В Ушомирі налічувалося 248 робітників. 1940 року в зв’язку із зростанням окремих цехів і з спеціалізацією виробництва назріла необхідність реорганізації підприємства. На його базі виникли артілі ім. XVIII партз’їзду, де працювали шевці, кравці, ім. Щорса (деревообробна), «Нове життя» (текстильна) та «3-й вирішальний», де виробляли гончарний посуд, цеглу, черепицю. 1935 року склозавод, що знаходився далеко від залізниці й не мав перспектив для дальшого розвитку, закрили, а його устаткування передали Тетерівському склозаводу. Лісозавод і паркетну фабрику передано ліспромгоспу. Здобув перемогу соціалістичний сектор і в торгівлі. Напередодні Великої Вітчизняної війни ССТ об’єднувало 29 торгових точок, хлібопекарню, цех виробництва безалкогольних напоїв та їдальню.
Ще більших успіхів досягнуто в охороні здоров’я трудящих. У 1927 році відкрито поліклініку з різними лікувальними кабінетами. Розширено до 70 ліжок лікарню. Відкрито пологове відділення, будинок інвалідів громадянської війни. Медичну допомогу населенню перед війною подавало 7 лікарів та 14 працівників середнього медперсоналу. Діяли аптека, дитячі ясла.
Успішно розвивалася народна освіта. В 1934 році семирічну школу перетворено на десятирічну. У селищі, де до революції лише 13 проц. населення уміло писати й читати, 1937 року 48 дітей трудящих здобуло середню освіту. На 1940 рік у середній школі навчалося 800 учнів і працювало 16 учителів. Була також початкова школа, в якій налічувалося 100 школярів і 8 учителів. З 1933 року в селищі відкрито два дитячі будинки, а через рік — два дитсадки. Тривала робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. На 1938 рік з нею в основному було покінчено.
Підвищувався рівень культурно-масової роботи, урізноманітнювалися її форми. З 1927 року в райсельбуді, а з 1934 року в клубі демонструвалися кінофільми. Понад 80 юнаків і дівчат брали участь у хоровому, танцювальному та драматичному гуртках. Безперервно зростав книжковий фонд бібліотеки. Якщо в 1927 році у ній налічувалося 3,6 тис. томів, то в 1940 — 5,1 тис.. Крім того, працювали бібліотеки в школі, дитбудинку та будинку інвалідів громадянської війни. 1935 року Ушомир радіофіковано.
Заможно й щасливо жили ушомирці. Під керівництвом партійної організації, Ради вони успішно втілювали в життя рішення XVIII з’їзду ВКП(б), але підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю. Разом з усім народом Країни Рад трудящі селища піднялися на боротьбу проти ворога. В перші дні після початку війни 248 жителів влилося до лав Червоної Армії.
Після запеклих боїв у Коростенському укріпленому районі 6 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували населений пункт. Розпочалися грабіж, насильство, терор. За кілька днів «господарювання» гітлерівці розстріляли 58 мирних жителів та 283 військовополонених. Але населення не скорилося ворогові. Воно саботувало розпорядження окупаційних властей. Під керівництвом комуністів С. О. Угнівого та І. О. Угнівого виникла патріотична група, що проводила диверсійні акти. Влітку 1942 року гестапівці схопили братів-підпільників і стратили. Керівництво групою взяли на себе С. М. Башинський та М. Н. Щербина. У листопаді 1942 року з механізаторів колишньої MTG створено ще одну підпільну патріотичну групу на чолі з І. Р. Кондратенком. За короткий час вона зросла до 27 чоловік. Підпільники розповсюджували серед населення листівки, зведення Радінформбюро, доставляли партизанам зброю, медикаменти, продовольство, тримали тісний зв’язок з Коростенським підпільним райкомом КП(б)У та Омелянівською підпільною групою залізничників, разом з ними здійснювали диверсії у тилу ворога.
На боротьбу проти гітлерівців піднялося майже усе населення. 130 чоловік пішло в партизанські загони ім. Боженка та ім. Котовського. Хоробро билися в лавах народних месників проти ворога сім’я П. С. Васяновича у складі 4-х чоловік, Ф. Є. Піддубний, A. С. Кутишенко та десятки інших. Понад 30 чоловік були зв’язковими, передавали партизанам загону ім. Котовського розвіддані, переховували десантників, поранених, допомагали продовольством. Гітлерівці та поліцаї 1942—1943 рр. боялися малими силами навіть появлятися сюди. На розправу з населенням приїжджали великі каральні загони, які 1943 року спалили села Ушомирської селищної ради Ковбащину та Сантарку, замордували жителів М. Д. Українець, О. Д. Українець та М. В. Войцешук. Під час битви радянських військ на Курській дузі і за Дніпро партизани з’єднання G. Ф. Маликова своїми діями в районі Коростеня—Ушомира сприяли успіхові Червоної Армії. Вони в грудні 1943 року розгромили фашистський гарнізон в Ушомирі, дезорганізували ворожий тил, підвіз боєприпасів і продовольства гітлерівцям, що засіли в Коростені.
Із сльозами радості на очах зустріли ушомирці 27 грудня 1943 року воїнів 226-ї стрілецької дивізії 60-ї армії, які визволили їх від німецько-фашистської неволі. У перші дні після вигнання окупантів відновили діяльність сільська Рада, парторганізація. Вони закликали трудящих Ушомира приступити до відбудови господарства, якому гітлерівці завдали величезних збитків. Було зруйновано обидва колгоспи, МТС, млин, електростанцію, міст через річку, всі магазини, поліклініку, клуб, приміщення школи перетворили на конюшню, а лікарню — на казарму, вирубали третину парку. В січні 1944 року хлібороби приступили до відродження колгоспів. Багато труднощів довелося долати їм. Не вистачало людей. У селі залишилися лише жінки, старики, діти. У колгоспах не було ні коней, ні машин, ні насіння. Зате у людей була віра в перемогу і тисячі друзів багатонаціональної Країни Рад, які протягнули їм руку братської допомоги. У 1944 році з РРФСР, інших республік колгоспам передано 30 коней, понад 300 цнт насіння, до Ушомирської МТС надійшло 5 тракторів, весною в сільгоспартіль прибула велика рогата худоба. Спільними зусиллями поступово відроджувалося господарство, налагоджено роботу шкіл, медичних і культурно-освітніх закладів.
Великою радістю для трудящих села, як і для усього радянського народу, була звістка про капітуляцію фашистської Німеччини. У здобуття довгожданої перемоги внесли свій вклад і ушомирці. 460 з них хоробро били ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. За виявлений героїзм убоях проти загарбників 357 чоловік нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Червоного Прапора Д. М. Ковтуна, П. Л. Пономаренка, М. Г. Фещенка (двічі). 229 чоловік загинули смертю героїв.
Після закінчення війни, коли до мирної праці повернулися демобілізовані фронтовики, село швидко почало підніматися з руїн. З кожним роком зростали ряди партійної і комсомольської організацій. На 1947 рік налічувалося 13 комуністів і 38 комсомольців, які працювали в колгоспах, займалися питаннями культурного будівництва. На 1948 рік артілі повністю освоїли довоєнні посівні площі, виконали план розвитку тваринництва. На цей час збудовано типове приміщення МТС, яка подавала значну допомогу ушомирським хліборобам у боротьбі за підвищення врожайності полів та продуктивності громадського тваринництва. 1950 року колгоспи об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. Сталіна, за якою закріпили 2200 га угідь, у т. ч. 1587 га орної землі. В господарстві налічувалося 1300 голів великої рогатої худоби, 350 свиней, багато птиці.
У 1944 році відновила свою роботу промартіль «3-й вирішальний», що виготовляла цеглу та гончарний посуд; 1945 року — лісозавод, столярна і бондарна майстерні, які об’єдналися в райлісгосп; став до ладу промкомбінат, де працювали шевці, кравці, столяри. Сільське споживче товариство на 1950 рік відкрило в селі 5 магазинів, збудувало хлібопекарню, чайну, продмаг. Одразу після визволення відновили роботу лікарня на 75 ліжок, поліклініка, аптека. На 1950 рік медичні заклади обслуговувало 9 лікарів, 13 працівників середнього медперсоналу.
З 1944 року сіли за парти 500 дітей, які навчалися у середній та початковій школах. Знову створено дитячий будинок. З 1945 року відкрито дитячий садок. Налагоджувалася робота культурно-освітніх закладів. У сільському клубі працювали гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний, у яких брало участь 70 чоловік, демонструвалися кінофільми.
Значні зміни сталися в селі після того, як відбувся вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС. Виконуючи його рішення, колгоспники добилися дальшого організаційного й господарського зміцнення артілі. Велика увага приділена розвитку льонарства, яке давало колгоспу 75—80 проц. прибутків. Під посіви льону відведено 150 га. За наступні п’ять років грошові надходження від цієї культури збільшилися в три рази й становили 450 тис. крб. 1958 року, після реорганізації МТС, колгосп придбав 10 тракторів, 3 комбайни, багато іншої техніки. 1959 року відбулося об’єднання ушомирського колгоспу з сільгоспартіллю с. Пугачівки. За новоствореним господарством «Дружба» закріплено 3630 га сільгоспугідь, у т. ч. 2550 га орної землі. У ньому налічувалося 2400 голів великої рогатої худоби. Починаючи з 1961 року, колгосп спеціалізується на виробництві м’яса. Партійна організація звернулася з закликом до молоді — взяти шефство над фермами. І вже на кінець року з 62 тваринників 55 були комсомольці і неспілкова молодь. 1962 року почалася комплексна механізація ферм. Широкого розмаху в господарстві набрало капітальне будівництво. За 1957—1964 рр. побудовано чотири кормоцехи, п’ять тваринницьких приміщень. Спочатку на фермах, а згодом і в усьому колгоспі запроваджено щомісячне грошове авансування.
Партійна організація, яка в 1962 році зросла до 60 чоловік, комсомольська (190 членів ВЛКСМ) багато уваги приділяли піднесенню ролі рільничих бригад і бригадних рад, підвищенню їх авторитету, відповідальності за стан справ у господарстві. Усі ці заходи дали добрі результати. Значно зросла урожайність, підвищилася продуктивність тваринництва. За трудові досягнення у восьмій п’ятирічці 4 чоловіка нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора голову колгоспу, комуніста В. І. Гулого, ланкову Н. Й. Бігоцьку, яка одержала з гектара по 8,5 цнт льоноволокна. 90 колгоспників відзначено Ленінською ювілейною медаллю.
Виконуючи накреслення XXIV з’їзду КПРС, ушомирські хлібороби з великим піднесенням трудяться над втіленням у життя завдань дев’ятої п’ятирічки. Вони перевиконали плани й зобов’язання 1971 року, гідно зустріли 50-річчя утворення Союзу РСР. Колгосп виробив на 100 га угідь 84 цнт м’яса, вдвічі більше плану продав молока державі, зібрав з кожного гектара по 166 цнт картоплі, 130 цнт овочів. Виборювати ці показники допомагали ушомирським колгоспникам передовий досвід та досягнення учених Російської Федерації, інших братніх республік. Так, хлібороби колгоспу «Дружба» культивують такі високоврожайні сорти ячменю, як Московський-121, пшениці — Кавказ, картоплі ленінградських селекціонерів — Гатчинський, естонських — Сулев, білоруських — Темп. На тваринницьких фермах поряд з племінним стадом високопродуктивних телиць білоголової української породи, чорнорябої ушомирці вирощують корів бурої литовської породи, надій кожної з них за лактацію перевищує 3000 кг. Запорукою досягнення намічених рубежів дев’ятої п’ятирічки є люди. Це — ветерани й фундатори колгоспу Д. К. Примак, П. М. Сичевський, Н. П. Кутишенко та ін., які ще й зараз працюють у господарстві, діляться своїм досвідом з молоддю. Щорічно по 180—200 цнт картоплі з гектара вирощують ланкові механізованих ланок М. В. Приведьон, В. Ф. Кириленко, М. І. Плішевський. По три тис. кілограмів молока надоює від кожної корови молода доярка В. А. Миколаєнко. За самовіддану працю вони відзначені урядовими нагородами. Велика заслуга у зростанні колгоспу належить його первинній парторганізації, у складі якої 47 комуністів. Це вона є ініціатором нових форм змагання серед хліборобів та тваринників. Зараз у колгоспі налічується 37 ударників комуністичної праці, два «Майстри — золоті руки» й два «Кавалери Трудової Слави». Серед них комуністи А. Т. Войцешук, Н. В. Остапенко, В. А. Додонов, М. С. Угнівий, нагороджений 1972 року орденом Трудового Червоного Прапора, та інші.
Значну допомогу колгоспу у його зміцненні подавала Ушомирська лукомеліоративна станція, створена 1960 року на базі РТС. Вона лише в Ушомирі докорінно поліпшила 450 га луків і пасовищ, а всього за восьму п’ятирічку розкорчувала в колгоспах району понад 11 тис. га кущів, осушила 80 га боліт, вивезла на поля 500 тис. тонн торфу. 1970 року підприємство об’єдналося з Коростенською механізованою колоною № 64 Житомирського тресту облводбуду. Розширено Ушомирський лісозавод, що входить до Коростенського лісгоспзагу. Тут встановлено нове електроустаткування, що дало змогу колективу підприємства щорічно перевиконувати завдання щодо поставок народному господарству пиломатеріалів. Діє також філія районного комбінату побутового обслуговування, яка забезпечує запити населення в ремонті й пошитті одягу, взуття, виконує столярні замовлення.
Невпізнанно змінилося село. Воно стало кращим, як було. За післявоєнні роки побудовано 253 будинки. Лише у восьмій п’ятирічці 144 сім’ї справили новосілля. Понад 80 тис. крб. вкладено колгоспом на замощення доріг. За 1970—1971 рр. виросла нова вулиця, прикрашена красивими світлими дво- і трикімнатними житлами з верандами. Змінився і самий побут населення. У кожній хаті — сучасні меблі, радіоприймачі, бібліотечки. В особистому користуванні ушомирців — 19 автомашин, 102 мотоцикли, 357 телевізорів. 1965 року завершено електрифікацію. Після спорудження 1963 року нового моста через річку Уж і греблі виник чудовий став з водним дзеркалом 36 га. До послуг жителів села добре впорядкований пляж. Довкола села багато мальовничих місць, лісів, де з 1948 року на площі 22 тис. га розміщається мисливське господарство «Ушомир». Тут добре прижилися і розмножуються бобри, ондатри, косулі, благородні олені, лосі, дикі кабани.
За 1950—1972 рр. великі зміни сталися в торгівлі. ССТ відкрило в Ушомирі спеціалізовані продовольчий, книжковий та господарський магазини, нову чайну. До 50-річчя Радянської влади здано в експлуатацію універмаг, 1969 року — хлібозавод. Значного розвитку набула охорона здоров’я трудящих. Кількість ліжок у лікарні збільшено до 100. 1963 року введено в дію нову поліклініку та аптеку. 1969 року колгосп побудував медпрофілакторій, де оздоровлюються тваринники та хлібороби. На 1973 рік у медичних закладах села працює 22 лікарі та 61 медсестра.
Величезні зміни сталися в розвитку освіти. 1961 року здано в експлуатацію нове приміщення середньої школи, в якій 1972 року працювало 33 вчителі й навчалося 410 учнів. Тоді ж 450 дітей сіли за парти в новій восьмирічній школі-інтернаті санаторного типу. їх навчають 70 учителів та вихователів. Триповерхове приміщення розташоване серед столітніх лип парку, де учні після навчання проводять своє дозвілля, оздоровлюються. Діє також вечірня школа робітничо-селянської молоді. За 1950—1972 рр. понад 600 юнаків і дівчат здобули середню освіту. Багато з них навчаються у вузах, частина працює в колгоспі механізаторами, ланковими, доярками. З 1960 року діє юнацька спортивна школа, з 1968 — музична. Розквітла культура села. У 1953 році відкрито будинок культури. За 1961—1972 рр. збудовано п’ять бригадних клубів на 200—250 місць кожний. У них працює шість колективів художньої самодіяльності та шість стаціонарних кіноустановок. Населення села обслуговують 10 бібліотек з книжковим фондом 35 тис. томів. З 1954 року Ушомир повністю радіофікований.
Значних успіхів в економічному й соціально-культурному житті ушомирці досягли під керівництвом 6 первинних партійних організацій, у яких нині налічується 104 комуністи. Майже половина їх працює безпосередньо в колгоспі, 115 юнаків і дівчат є членами ВЛКСМ. Багато зусиль для дальшого розквіту села докладає сільська Рада. У її складі — 66 депутатів, у т. ч. 38 колгоспників, 8 робітників, 32 комуністи, 8 комсомольців, 26 жінок.
Ушомирці свято шанують пам’ять тих, хто не дожив до цих щасливих днів, віддав своє життя в боях проти німецько-фашистських загарбників. У 1964 і 1970 рр. встановлено два пам’ятники — визволителям села, які загинули смертю хоробрих.
На центральній площі 1964 року споруджено пам’ятник В. І. Леніну. На честь любимого вождя в школі-інтернаті створено музей на громадських засадах. Жителі села, які часто відвідують музей, усвідомлюють, що всі ті зміни, які відбулися в їх житті за роки Радянської влади, нерозривно зв’язані з дорогим іменем засновника й організатора Комуністичної партії й рідної держави, і ще з більшим ентузіазмом трудяться над виконанням планів дев’ятої пятирічки.
А. А. ПАВЛОВСЬКИЙ, М. Г. ФЕЩЕНКО