Брусилів, Коростишівський район, Житомирська область
Брусилів — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Здвижі, за 50 км на південний схід від райцентру, за 35 км від залізничної станції Скочище, на лінії Фастів — Житомир й за 12 км від автошляху Київ — Львів. Населення — 3780 чоловік.
Археологічні дослідження, що проводилися на березі річки Здвижу, поблизу Брусилова, свідчать про те, що тут «селилися люди ще в добу бронзи. Знайдено також поселення ранньослов’янських часів (II—VI і VII—VIII ст.) та залишки давньо^ руського городища.
Перша писемна згадка про Брусилів датується 1543 роком. За часів литовського панування населений пункт входив до Київського воєводства. 1569 року він підпав під владу шляхетської Польщі. Для захисту від нападів кримських татар у 70-х роках XVI ст. тут збудовано замок, який невдовзі вони зруйнували. У 1585 році Брусилову надано магдебурзьке право. Дозволялося влаштовувати на рік чотири ярмарки та щотижня торги. Це сприяло розвитку ремесел, торгівлі тощо.
У XVI ст. селяни Брусилова платили грошовий та натуральний чинш, а також відробляли панщину. Середня норма для волочного господарства становила три дні на тиждень. Соціально-економічний гніт поєднувався з національно-релігійним. Польська шляхта зневажала українську Мову, народні звичаї, намагалася окатоличити населення. У відповідь на цей гніт трудящі Брусилова неодноразово піднімалися на боротьбу за визволення. Вони билися в повстанських загонах під керівництвом К. Косинського (1591—1593 рр.), С. Наливайка (1594—1596 рр.). Влітку 1618 року селяни містечка підпалили поміщицький маєток, вчинили розправу над ненависною шляхтою.
Активну участь брусилівці брали у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Багато жителів відважно билися з шляхетським військом під Пилявцями, Зборовом та в інших битвах. 1649 року Брусилів став сотенним містечком Білоцерківського полку. Під час воєнних дій польсько-шляхетських військ за підкорення Правобережної України повстанці під керівництвом Д. Дейнеки у травні 1666 року обложили Брусилів. їх підтримало місцеве населення. Селяни відмовилися виконувати повинності. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Брусилів залишився під владою шляхетської Польщі. В цей період . ще більше посилився визиск трудящих. Під час Коліївщини в районі Брусилова діяв гайдамацький загін І. Бондаренка. Коли гайдамаки підійшли до містечка, міщани зустріли їх хлібом-сіллю. У загін влилося багато брусилівців. Повстанці вчинили розправу над польськими панами, орендарями, крамарями та корчмарями.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Брусилів 1797 року став волосним центром Радомисльського повіту Київської губернії. Основну масу населення становили ремісники, об’єднані в цехи. Щороку вони платили власникові Брусилова по 16 злотих і виконували роботи на ремонті замку й греблі. 1852 року налічувався 201 ремісник, у т. ч. 112 шевців, 39 кравців, 32 кушніри, 10 шаповалів та 8 ткачів.
Історія містечка пов’язана з декабристським рухом. 1825 року тут стояв Кременчуцький піхотний полк, офіцери якого підтримували зв’язки з Північним товариством та Васильківською управою. Коли за декабристами Петербурга повстав Чернігівський полк, М. П. Бестужев-Рюмін і С. І. Муравйов-Апостол взяли напрям на Брусилів. Містечко мало стати вихідним пунктом для рішучих революційних дій. Дізнавшись, що Кременчуцький полк спішно відводиться до Житомира, С. І. Муравйов-Апостол вирішив змінити маршрут і вести полк на Білу Церкву.
В умовах самодержавного ладу трудящі Брусилова продовжували зазнавати жорстокої експлуатації. У користуванні 322 кріпаків перед земельною реформою налічувалося всього 51 десятина присадибної та 546 десятин орної землі, тоді як поміщиці належало 1023 десятини. Селяни відбували по три дні панщини на тиждень, зазнавали нелюдських знущань. Так, 1853 року поміщицький економ за спізнення на роботу висік різками 17-річну І. Паламаренко, після чого вона через три дні померла.
У 40-х роках XIX ст. в Брусилові з’явилися перші промислові підприємства — шкіряний і винокурний заводи, де працювали кріпаки. Всі роботи тут виконувалися вручну. В 1848 році в містечку вже діяли пивоварний, цегельний заводи та два водяних млини на річці Здвижу. З розвитком промислового виробництва розвивалася й торгівля. У 40—50-х роках XIX ст. Брусилів став одним з найбільших торговельних містечок у повіті. Сюди привозили з Полісся лісоматеріал, вироби з дерева, дьоготь, смолу, дубову кору, з південних районів України — сіль, вовну, солону рибу. Протягом року в містечку відбувалося 12 ярмарків та 26 торгів. Місцеві власті мали від торгівлі великі прибутки. За віз товарів з кожного продавця стягувалося мито.
У 1852 році в Брусилові було 416 будинків, у яких проживало 5288 чоловік. У містечку діяла аптека. Працювало парафіяльне училище, де один учитель навчав 19 учнів.
Не поліпшилося економічне становище селян і після реформи 1861 року. За уставною грамотою 721 ревізькій душі, що належала поміщику Чацькому, виділили 186 десятин присадибної, 1473 — польової та 129 десятин сінокосної землі, за яку мали платити великий викуп. Селяни поміщиці Свірчевської одержали в користування 109 десятин землі. Наділ на ревізьку душу становив трохи більше двох десятин. Така кількість землі не могла забезпечити достатку сім’ї. Але й за цією середньою цифрою ховалося майнове розшарування, оскільки на тяглий двір (а їх 56) виділялося по 18 десятин, на піший (86) — лише 8. 112 дворів користувалися тільки городами. Малоземельні й безземельні селяни, щоб якось жити, йшли на заробітки до економії чи на підприємства, кількість яких після скасування кріпацтва помітно зросла. За даними 1900 року, в містечку було 43 чинбарні, спиртозавод, 4 повстяні фабрики, 2 водяні, паровий та вітряний млини, 4 кузні, 2 слюсарні майстерні.
На початку XX століття в містечку поширюються марксистські ідеї. У липні 1902 року за допомогою Київського комітету РСДРП створена соціал-демократична група. Її члени вели серед населення політичну агітацію, розповсюджували революційну літературу. У 1905 році під керівництвом групи відбулося кілька виступів та демонстрацій робітників і селян. Під їх впливом у навколишніх селах також виникали заворушення. В роки розгулу реакції група була розгромлена й припинила своє існування.
Столипінська реформа ще більше загострила суперечності між бідними селянами та багатіями. Розширилися господарства куркулів, які скуповували землі бідноти.
Бідні селяни, мізерні наділи яких не могли прогодувати сім’ю, продавали землю і йшли у найми чи працювати на підприємствах. 1912 року в Брусилові налічувалося 603 селянські господарства, які мали в користуванні 1668 десятин землі. Розподілялася вона нерівномірно. 43 селянські двори зовсім не мали землі, 127 мали менше десятини, 260 — від 1 до 3, 40 куркулів володіли 416 десятинами землі. Аналогічне становище було і з худобою, якої налічувалося 2846 голів, у т. ч. робочої — 447, корів — 536. 55 господарств зовсім не мали худоби.
За часів капіталізму повільно розвивалася медицина. Наприкінці XIX ст. відкрито земську лікарню, яку обслуговували лікар та два фельдшери. На 1913 рік тут налічувалося 4 фельдшери й акушерка. Крім того, була ще одна приватна лікарня, де приймали хворих 4 лікарі, в т. ч. 2 зубних, та 2 акушерки. Працювали аптека й два аптечні магазини. З освітніх закладів діяло двокласне парафіяльне училище.
У роки революційного піднесення в Брусилові почали розгортати свою діяльність більшовики. В березні 1912 року за дорученням Київського комітету РСДРП більшовик М. С. Токарський створив підпільний політичний гурток, який проіснував до 15 вересня. У 1916 році в містечку знову почав діяти нелегальний більшовицький гурток у складі 10 чоловік. Зразу ж після перемоги Лютневої революції він вийшов з підпілля, й 1 березня сформувалася більшовицька партійна організація. Обрано комітет з 5 чоловік.
Після VII (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП(б) більшовики Брусилова розгорнули серед трудящих роботу, спрямовану на підготовку пролетарської революції. їх гасла відповідали корінним інтересам робітників і селян. Це яскраво продемонструвала багатолюдна демонстрація 18 липня 1917 року. У серпні Брусилівська більшовицька організація провела серед трудящих збір коштів для газети «Голос социал-демократа» — органу Київського комітету РСДРП(б). На адресу редакції надіслано 110 крб., а також лист, у якому говорилося: «Хай не змовкне наш «Голос»! Хай гуде, як дзвін, на захист інтересів пролетарської партії, на страх ворогам!».
З великою радістю зустріли трудящі Брусилова звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Під керівництвом більшовицької організації, в якій налічувалося 50 чоловік, у листопаді на знак солідарності з пітерськими робітниками відбулися масові мітинги й демонстрації. На цей час у містечку проживало 7 тис. жителів, у т. ч. 300 робітників, які працювали на двох парових млинах, кількох дрібних шкіряних заводах та інших кустарних підприємствах.
У січні 1918 року в Брусилові було встановлено Радянську владу й створено Раду робітничих і селянських депутатів. За її рішенням організовано комісію, яка, спираючись на сільську бідноту, ділила поміщицьку землю, худобу та сільськогосподарський реманент економії. Але соціалістичні перетворення припинило вторгнення на Україну німецьких окупантів. Вони відродили старий лад. Землю повернули поміщикам, розігнали народну міліцію. Спираючись на українських буржуазних націоналістів, кайзерівці грабували населення, чинили насильства й розправи, забирали в жителів зерно, худобу, реманент.
Брусилівська більшовицька організація готувалася до виступу проти німецьких окупантів та їх прислужників, тримала зв’язок з підпільними ревкомами Ходоркова, Коростишева, Радомисля та Малина. У червні 1918 року в Брусилів перемістився повітовий повстанський комітет. Активну участь у підготовці виступу брала Галя Тимофеева — секретар Київського підпільного губкому партії. Уповноваженими від повстанкому Брусилівської волості були П. Цепляк та А. Ф. Левченко.
В містечку друкувалися відозви та листівки, які закликали трудящих повіту до боротьби проти німецько-гетьманського режиму та відновлення Радянської влади. 23 серпня о 3 годині повстання почалося. Кайзерівський гарнізон змушений був тікати, зазнавши великих втрат. Перегрупувавши свої сили, окупанти перейшли у наступ, піддавши перед тим артилерійському обстрілу Брусилів та Соловіївку. Партизани, яких налічувалося близько 300, були погано озброєні (мали лише 80 гвинтівок) й не могли стримати ворога. Захопивши містечко, загарбники почали репресії. 1 вересня вони повісили 4-х партизанів, по-звірячому замордували члена повітревкому К. П. Шепетчука з Соловіївки. Але ніщо не могло залякати трудящих. Боротьба за владу Рад розгорнулася з новою силою. Наприкінці листопада 1918 року кайзерівці втекли з Брусилова. Однак владу в містечку захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. Більшовики знову розгорнули роз’яснювальну роботу серед трудящих, викривали реакційну суть петлюрівщини. Наприкінці лютого 1919 року спільними діями партизанів та червоноармійців Богунського й Таращанського полків Брусилів визволено від ворога.
Після вигнання петлюрівців в містечку одразу створено ревком. Наприкінці березня почав діяти волосний ревком на чолі з В. П. Корнійчуком. Під їх керівництвом трудящі містечка й волості приступили до здійснення соціалістичних перетворень. Але по-справжньому розгорнути цю роботу заважали різного роду контрреволюційні банди. В ніч на 30 травня 1919 року після двогодинного бою з загонами міліції вони вдерлися до Брусилова, вчинили криваву розправу над населенням і спалили його центральну частину. Активну участь у боротьбі за владу Рад брала робітничо-селянська молодь. У травні 1919 року створено волосний комсомольський осередок, у якому налічувалося близько 100 членів ВЛКСМ.
У серпні 1919 року Брусилів знову захопили петлюрівці. Але ворог не зміг закріпитися на захопленій території. У вересні 1919 року Південна група радянських військ, здійснюючи свій легендарний похід з-під Одеси в район Коростеня, на з’єднання з 12-ю армією, визволила містечко від ворогів. У той час кілька днів тут перебував штаб 45-ї дивізії. Знову почали діяти містечковий і волосний ревкоми. Вони перерозподіляли землі нетрудових елементів, налагоджували культурне будівництво. Проте й цього разу брусилівцям не вдалося по-справжньому розгорнути роботу. Наприкінці квітня 1920 року на Україну вдерлися війська буржуазно-поміщицької Польщі. Понад місяць «господарювали» вони в містечку. На початку червня радянські війська визволили Брусилів від ворога.
Відновили роботу містечковий й волосний ревкоми, у червні 1920 року обрано комітет незаможних селян, а на початку 1921 року — Раду. У травні 1921 року обрано оргбюро, якому загальні збори молоді Брусилівської волості доручили організувати комсомольський осередок. 4 вересня 1921 року відбулася перша конференція комсомольських організацій Брусилівщини. Спільними зусиллями Ради, КНС, комуністів та комсомольців вживалися заходи до зміцнення союзу з середняком і створення колективних господарств. У жовтні 1922 року 23 господарства, в т. ч. 2 середняцькі, об’єдналися в комуну «Прогрес», за якою закріплено 100 десятин землі. Вона мала 15 коней, 18 корів, 13 свиней, 14 плугів, 22 борони, 14 возів та 4 культиватори. За допомогою держави комуна швидко міцніла й набувала все більшої популярності серед селян.
У 1923 році Брусилів став селом, центром однойменного району. В тому ж році створені районні партійна та комсомольська організації, райвиконком. Під їх керівництвом трудящі села й району пішли далі по шляху соціалістичного будівництва. У 1925 році, наслідуючи приклад передових господарств республіки, комуна «Прогрес» перейшла на статут сільгоспартілі й стала першим колгоспом в Брусилівському районі.
Багато уваги приділялося налагодженню охорони здоров’я трудящих, які дістали змогу безплатно користуватися медичною допомогою. З 1923 року працювали районна лікарня, аптека. Населення обслуговували лікар та два фельдшери. Особливо значна робота проводилася в галузі освіти. На кінець 1925 року в семирічній школі 10 учителів навчали 346 учнів. Починаючи з 1921 року, відкривалися пункти й школи ліквідації неписьменності серед дорослих. Так, у 1924 році в селі навчалася третина населення. З 1923 року працювали районний сельбуд, бібліотека, хата-читальня.
Після відбудовного періоду трудящі села ще з більшою енергією взялися за втілення в життя ленінського кооперативного плану. У 1927 році засновано сільгоспартіль «Червоний шлях», а в 1928—1929 рр.— «Незаможник» та ім. Котовського. Через рік усі чотири колгоспи об’єдналися в одне господарство «Перебудова». Куркулі намагалися всіляко перешкодити колективізації, вдавалися до шкідництва, шантажу й терору. В ніч на 3 серпня 1926 року вони убили активного сількора-комсомольця І. Литвинчука. Проте це не допомогло їм. Трудове селянство назавжди зв’язало свою долю з колгоспами.
Значну допомогу в зміцненні сільгоспартілей подала Брусилівська МТС, яку створено 1932 року. Робітники Ленінграда надіслали їй 15 вітчизняних тракторів, зустрічати яких з музикою і квітами вийшло майже все населення, відбувся мітинг. У лютому 1933 року над МТС узяв шефство Київський паровозо-вагоно-ремонтний завод, який виділив з свого колективу двох комуністів-слюсарів. У березні Київський обком партії надіслав для роботи в машинно-тракторній станції 8 комуністів. Незабаром у МТС, відгукнувшись на заклик знатного бригадира першої жіночої тракторної бригади Старобешівської МТС Донецької області Паші Ангеліної, прийшли дівчата. Вони швидко оволоділи професією трактористок і показували зразки високопродуктивної праці. На всю Україну прославилася комсомолка Ольга Байдюк, яка у 1934 році на всеукраїнському конкурсі трактористів посіла одне з перших місць.
На кінець першої п’ятирічки колгосп «Перебудова» так зріс, що 1934 року на його базі створено 4 артілі: «16-річчя РСЧА», ім. Котовського, ім. Будьонного та ім. 17-го партз’їзду, які спеціалізувалися на вівчарстві й добивалися успіхів у виведенні овець цигайської породи. Артіль «16-річчя РСЧА» протягом 1937— 1938 рр. в середньому отримувала по 136 ягнят на 100 вівцематок. У 1939 році три з чотирьох колгоспів були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки й занесені до її Книги пошани.
Напередодні Великої Вітчизняної війни працювало також кілька невеликих промислових підприємств, зокрема маслозавод, цегельний завод, який до 1937 року належав колгоспу «16-річчя РСЧА». У селі діяло 6 промислових артілей, а також млин, МТС, друкарня.
Завдяки піклуванню держави дедалі поліпшувалося медичне обслуговування населення. В 1940 році в селі діяли районна лікарня на 60 ліжок, поліклініка, пологовий будинок та аптека. У них працювало 6 лікарів і 20 чоловік середнього медперсоналу. Значних успіхів досягнуто в галузі культурного будівництва. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. До кінця 1935 року в основному ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. В 1940 році у двох середніх школах 35 учителів навчали 967 учнів. За самовіддану працю 1938 року вчителя А. С. Макаренка нагороджено орденом «Знак Пошани». Напередодні Великої Вітчизняної війни діяли будинок культури, кінотеатр та бібліотека, в якій налічувалося понад 14 тис. книжок. Більшість дворів була радіофікована. 1935 року відкрито палац піонерів. З 1930 року виходила районна газета «Колгоспна правда».
Мирну працю брусилівців перервав розбійницький напад фашистської Німеччини. З самого початку війни багато брусилівців пішло в Червону Армію. Для боротьби з ворожими диверсантами створено винищувальний батальйон, який очолив учитель середньої школи Ю. Я. Грушецький. Приміщення середньої школи обладнали під військовий лазарет. За кілька днів почалася евакуація майна колгоспів та МТС в східні райони країни. 10 липня ворог окупував село.
Німецько-фашистські загарбники одразу встановили жорстокий режим: знищували активістів, закатували голову сільської Ради І. Я. Криворотенко та 152 чоловіка мирного населення. З перших днів окупації брусилівці піднялися на боротьбу.
В травні 1942 року за завданням підпільного обкому КП(б)У на території району створено підпільну організацію «Радянські патріоти», яку очолив комуніст П. С. Макаренко. В її складі налічувалося 28 чоловік, у т. ч. брусилівці Т. А. Любашенко, А. С. Макаренко та К. К. Микитенко. Підпільники мали два радіоприймачі й вели серед населення антифашистську агітацію, інформували його про становище на фронтах, викривали брехливість ворожої пропаганди, підтримували тісний зв’язок з партизанськими загонами І. О. Хитриченка та А. Й. Цендрівського, відбирали для них людей, добували розвіддані, зброю та медикаменти.
Гітлерівцям вдалося в липні 1943 року натрапити на слід підпільників. Вони схопили A. G. Макаренка, сподіваючись дізнатися від нього про склад підпільної організації. Незважаючи на жорстокі катування, патріот не сказав ні слова. Розлючені кати розстріляли героя, його дружину й сина, а хату спалили. Проте фашисти зазнали справедливої кари. Невдовзі підпільники разом з партизанами, захопивши телефон в с. Яструбеньках, подзвонили в Брусилів, в гестапо, про те, Що там нібито перебувають партизани. Негайно в село виїхав каральний загін. На його шляху народні месники влаштували засідку й влучним вогнем знищили 20 карателів і начальника жандармерії.
Вигравши битву за Дніпро, Червона Армія продовжувала бої за визволення Правобережної України. Наприкінці грудня 1943 року під Брусиловом відбулися запеклі бої військ 1-го Українського фронту проти гітлерівців, у результаті яких було знищено 4 тис. ворожих солдатів і офіцерів та велику кількість техніки. Навколо села диміли підбиті «тигри» й «пантери». Тільки 9-й механізований корпус знищив у районі Брусилова 123 ворожі танки, 24 гармати, 23 бронетранспортери та 58 автомашин. 24 грудня ворог залишив село. Відступаючи, гітлерівці зруйнували двоповерхове приміщення середньої школи, палац піонерів, спалили будинок культури, приміщення райкому партії, райвиконкому та багато житлових будинків.
З перших днів після визволення брусилівці почали відбудовувати рідне село. Райком партії, райвиконком, які одразу відновили свою діяльність, насамперед мобілізували всіх трудящих на відбудову колгоспів, МТС, підприємств, шкіл. Проводилася велика робота, спрямована на відновлення партійних, комсомольських та громадських організацій. У 1944 році розгорнули діяльність 4 первинні партійні організації, 9 комсомольських. У цьому ж році стали до ладу МТС, розпочалося навчання в школах.
Прагнучи допомогти Червоній Армії якнайшвидше здобути перемогу, трудящі весною 1944 року здали для її потреб близько 21 тис. пудів хліба та майже 1 млн. крб. грішми. Щасливим днем для брусилівців, як і для всіх радянських людей, було 9 Травня 1945 року — переможне завершення Великої Вітчизняної війни. Певний вклад у розгром ворога внесли й вони самі. 847 жителів села билися на фронтах та в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників. За виявлений героїзм 469 з них нагороджено орденами й медалями, О. В. Броницького — орденами Слави трьох ступенів. 321 чоловік поліг смертю хоробрих. Переборюючи великі труднощі, колгоспники відновлювали посівні площі, зміцнювали господарство артілі. У цьому значну допомогу подавала МТС, яка в 1945 році виконала план тракторних робіт на 138 проц. На кінець 1950 року господарство всіх колгоспів було відновлено, укомплектовано худобою тваринницькі ферми, яка прибула з Саратовської області РРФСР. Рік у рік підвищувалися врожайність, продуктивність тваринництва.
Значну роботу у відбудові та дальшому розвитку народного господарства проводили районна та сільська Ради депутатів трудящих. Вони розробили проект забудови й благоустрою Брусилова. З їх ініціативи розпочато будівництво гідроелектростанції, маслозаводу, відремонтовано приміщення лікарні, шкіл.
Великі зміни сталися в сільському господарстві в наступні роки. Цьому певною мірою сприяло об’єднання всіх чотирьох колгоспів (1959 рік) в одне господарство, яке з 1962 року має назву ім. Паризької комуни. За ним закріплено 3405 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2776 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами були озима пшениця, жито, льон, картопля. Розвивалося тваринництво м’ясо-молочного напряму. Нині колгосп — це високомеханізоване господарство, у якому на початок 1973 року налічувалося 30 тракторів, 11 автомашин, 11 різноманітних комбайнів та багато іншої техніки. На основі комплексної механізації з кожним роком поліпшувалися виробничі показники. В 1970 році прибутки господарства становили 703 тис. крб. За роки восьмої п’ятирічки врожайність сільськогосподарських культур зросла на 13 проц., надій молока на корову — на 727 кг, а прибуток — майже вдвоє. За сумлінну високопродуктивну працю 54 колгоспники нагороджено орденами й медалями. Велике трудове піднесення викликало серед хліборобів соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна й на честь XXIV з’їзду КПРС. За успішне виконання соціалістичних зобов’язань та вклад у зміцнення й процвітання Вітчизни 50 колгоспників нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», всього по селу удостоєно цієї нагороди 164 чоловіка.
Після відбудови господарства швидкими темпами почала розвиватися промисловість. 1956 року став до ладу харчокомбінат. На базі невеликого хлібо-булочного цеху харчокомбінату 1957 року виник хлібозавод, який забезпечує продукцією не лише Брусилів, а й навколишні села. Великим підприємством став «Міжколгоспбуд», заснований 1954 року. Йому підлягають цегельний, деревообробний заводи та цех залізобетонних конструкцій. За час існування підприємство побудувало в колгоспах району близько 70 тваринницьких приміщень, складів, зерносховищ, а в Брусилові — виробничий корпус харчокомбінату, приміщення для дитячого і терапевтичного відділень лікарні, дитячих ясел, середньої школи, будинок культури. Лише за роки восьмої п’ятирічки здано в експлуатацію 55 об’єктів.
Одним з найбільших підприємств є відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки», створене 1961 року на базі PTC. Тут добре устаткована ремонтна майстерня, автопарк та механізований загін добування й вивезення торфу на добриво. Відділення обслуговує 18 колгоспів, його колектив налічує 300 робітників та інженерно-технічних працівників і допомагає колгоспам у механізації тваринницьких ферм, в освоєнні нової техніки. На підприємстві з початку 60-х років широкого розмаху набув рух за комуністичну працю. В авангарді його йдуть комуністи й комсомольці. На 1972 рік тут налічується 28 ударників комуністичної праці.
Широко розгорнувши соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС, механізатори добилися високих показників у виконанні завдань восьмої п’ятирічки. Вони достроково завершили план, підвищили продуктивність праці на 12 проц. Відзначаючи 50-річчя з дня утворення СРСР, колектив відділення достроково здійснив завдання другого року дев’ятої п’ятирічки.
Докорінно змінилося й саме село. На його забрукованих вулицях за 1963— 1972 рр. виросло 163 житлові будинки, над якими височать телевізійні антени. І хоч 1962 року Брусилівський район ліквідовано, село не втратило значення економічного й культурного центру для навколишніх сіл. Багато зроблено для поліпшення медичного обслуговування населення. На 1972 рік у Брусилові діяли дільнична лікарня на 150 ліжок і поліклініка, в яких працювало 19 лікарів та 52 чоловіка середнього медперсоналу. За сумлінну працю головного лікаря М. І. Дроздовського 1961 року нагороджено орденом Леніна. Досягнуто успіхів у галузі освіти. 1964 року середня школа перейшла в нове приміщення. В 1972 році у ній 35 учителів навчало 423 учні.
Центром культурно-масової роботи є добре обладнаний будинок культури, при якому створено народний університет культури, що має три факультети: педагогічний, медичний та дошкільного виховання. їх відвідує 146 слухачів. У будинку культури та піонерському клубі працюють гуртки художньої самодіяльності. До Брусилова часто приїздять з концертами й виставами митці-професіонали з Києва, Житомира, Чернігова, Ровно. Демонстрували свою майстерність артисти РРФСР, зокрема Костроми, Краснодара. До послуг любителів книги — сім бібліотек.
Організаторами й вихователями трудящих Брусилова є комуністи. На 1972 рік налічувалося 11 первинних парторганізацій, що об’єднували 205 членів та кандидатів у члени партії. Вони завжди в авангарді боротьби за дальший розвиток економіки й культури села. Надійними помічниками їх є комсомольці, яких у 1972 році було 257.
Брусилів — батьківщина народного артиста УРСР Б. Н. Города й народного артиста СРСР Є. І. Червонюка, нагородженого орденом Леніна. В селі 1950 року споруджено пам’ятник В. І. Леніну. 1967 року встановлено обеліск воїнам-визволителям села та односельцям, які полягли за Батьківщину.
Щасливим життям живуть нині брусилівці, вони з упевненістю дивляться в своє прекрасне майбутнє.