Стара Чортория, Любарський район, Житомирська область
Стара Чортория — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Случі, за 108 км від обласного центру та за 12 км від залізничної станції Печанівка. Дворів — 480. Населення — 1640 чоловік. Сільраді підпорядковані села Борушківці та Дослідне.
Археологічні знахідки свідчать про те, що люди жили в цих місцях дуже давно. На території села знайдено крем’яні сокири, рубила, ножі, наконечники для списів та інші пам’ятки кам’яного віку, виявлено залишки поселення трипільської культури. За часів Київської Русі тут існувало городище, яке було оборонним пунктом від нападу степових кочівників.
Під назвою Чортория село вперше згадується в Литовській метриці за 1449 рік. Тоді воно належало одному з слуг великого князя литовського і складалося з двох сотень селянських дворів та невеликого укріплення. Жителі займалися землеробством, скотарством і різними промислами: рибальством, бортництвом, млинарством, гончарством. Своєму феодалу вони платили подимне, виконували на його користь інші повинності.
Після Люблінської унії 1569 року посилився процес закріпачення селян. 1585 року чорторийський маєток перейшов у володіння магнатів князів Острозьких. Вони жорстоко визискували кріпаків. Середня норма панщини становила два-три дні на тиждень. Під владою Речі Посполитої населення, крім соціального гноблення, зазнавало ще й національного та релігійного гніту.
1609 року Чорторию спалили татари. Але жителі, які залишилися в живих, з часом відбудували її. Вже 1629 року село платило подимне від 90 димів. Одночасно на правому березі річки Случі почала будуватися Нова Чортория. Село, що містилося на лівому березі, назвали Старою Чорториєю.
В середині XVII ст. поселення розрослося й перетворилося на невелике містечко. Тут стояв гарнізон польських військ. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. воно було визволене загонами Максима Кривоноса. Богдан Хмельницький розмістив у Чорториї та інших населених пунктах на річці Случі невеликі загони козаків.
За Андрусівським перемир’ям 1667 року Чортория знову потрапила під владу шляхетської Польщі. Проте її жителі продовжували чинити опір поневолювачам. Коли на Правобережжі в 1702 р. почалося народне повстання під проводом С. Палія, в районі Старої Чорториї діяли загони повстанців на чолі з Самусем. Жителі села брали участь в антифеодальному повстанні, що відбулося в районі Житомира в 1754 році. Вони боролися проти своїх гнобителів і під час Коліївщини 1768 року.
1793 року Чортория в складі правобережних українських земель була визволена від польсько-шляхетського панування й возз’єднана з Росією. 1797 року село включено до складу новоутвореної Волинської губернії. Але становище селян в умовах царського самодержавства залишалося важким. Поміщик Дублянський, який володів у той час Старою Чорториєю, збільшив панщину до 4 днів на тиждень. Експлуатувала селян також і церква. їй належало 66 десятин землі, яку обробляли ‘селяни.
1856 року в Старій Чорториї відкрито парафіяльну школу, в якій навчалося 52 учні. Спеціального приміщення не було. Заняття проводилися в селянських хатах.
Голод і епідемії були постійними супутниками жителів села. На всю округу було лише два лікарі. У випадку хвороби селяни зверталися переважно до знахарок.
Мало змінила економічне становище селян і реформа 1861 року. Після реформи їм виділили під викуп 481 десятину землі, більша частина якої була непридатною для обробітку. Тому селяни відмовилися її купувати. За придатну землю треба було щорічно сплачувати по 742 крб. протягом 10 років. Становище ускладнювалося тим, що з 76 селянських дворів 69 були безкінними.
Тяжкий економічний стан і політичне безправ’я викликали обурення селян, штовхали їх на боротьбу за поліпшення умов свого існування.
Реформа 1861 року привела до загострення класової боротьби. Під впливом робітничого руху в країні на початку XX ст. в село починають проникати революційні настрої.
Під час першої російської буржуазно-демократичної революції жителі Старої Чорториї виступили проти місцевого поміщика. 24 листопада 1905 року близько 200 селян з’явилося в поміщицький маєток, вимагаючи передачі землі сільській громаді. Наляканий землевласник утік до повітового центру. Звідти волинському генерал-губернатору була надіслана телеграма про селянські заворушення. 1 грудня в село прибув загін карателів. 18 жителів заарештували й кинули до в’язниці.
Столипінська аграрна реформа поглибила класове розшарування серед селян. Найбільш заможні селяни виселилися на хутір. Куркулі наживалися, скуповуючи землю, яку бідняки не могли обробляти. В 1913 році поміщик, церква і куркулі володіли 990 десятинами землі, тоді як 256 бідняцьким та середняцьким дворам належало лише 1382 десятини.
Перша світова війна ще більше погіршила і без того тяжке становище трудящих Старої Чорториї. Понад 120 чоловіків були мобілізовані в царську армію.
Па початку березня 1917 року до Старої Чорториї дійшла звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію. Про повалення самодержавства жителі села дізналися від робітників Новочорторийського млина. Вони сподівалися, що Тимчасовий уряд полегшить їх нестерпне становище. Але ці надії виявилися марними. Тимчасовий уряд відстоював інтереси буржуазії, поміщиків та куркулів.
Перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді трудящі Старої Чорториї зустріли з великою радістю. Вони палко сприйняли ленінський декрет про землю. У січні 1918 року в селі встановлено Радянську владу. Комісія облікувала поміщицьке майно і землі, після чого приступили до їх розподілу. Але завершити розпочату роботу не вдалося. На перешкоді стали контрреволюційні дії Центральної ради, яка за допомогою іноземних багнетів нещадно розправлялася з трудящими України. Наприкінці лютого 1918 року в село вдерлися австро-німецькі окупанти. Були відроджені старі порядки.
Наприкінці 1918 року, скориставшись з втечі австро-німецьких окупантів, село Стару Чорторию підступно захопили петлюрівці. Весною 1919 року в селі було відновлено Радянську владу, створено ревком і комітет бідноти, які втілювали в життя директиви та постанови Радянського уряду. Під їх керівництвом велася боротьба з контрреволюцією, здійснювалися заготівля і розподіл хліба.
Великої шкоди радянському будівництву завдали петлюрівські банди. На початку серпня 1919 року загони Директорії захопили Стару Чорторию. Протягом кількох місяців тут панував жорстокий буржуазно-націоналістичний терор. Та в кінці лютого 1920 року частини 47-ї дивізії Червоної Армії визволили село від петлюрівців. Відновив свою діяльність ревком. Сільська біднота розгорнула роботу по здійсненню соціалістичних перетворень. За рахунок перерозподілу поміщицьких земель десятки наймитських і бідняцьких сімей одержали земельні наділи.
Проте і цього разу жителі не змогли остаточно приступити до мирної праці. В квітні 1920 року село захопили польські інтервенти, які напали на Радянську країну. 27 червня 1920 року бригада Г. І. Котовського визволила Стару Чорторию.
Після укладення договору з Польщею про перемир’я, коли основні сили Червоної Армії були перекинуті на врангелівський фронт, недобиті петлюрівські банди, що залишилися в районі Проскурова, зробили нову спробу наступу. В кінці жовтня 1920 року вони вийшли на річку Случ і на деякий час захопили Стару Чорторию. Проте частини Червоної Армії, які перейшли 10 листопада 1920 року в контрнаступ, змусили ворога відступити. В ході боїв основні сили петлюрівців були розгромлені, а решта втекла за Збруч.
В Старій Чорториї остаточно було відновлено Радянську владу. В той час селяни часто збиралися на сходи, обговорювали питання розподілу землі, організації кооперативної торгівлі, благоустрою, слухали доповіді про міжнародне і внутрішнє становище країни. Почесним головою сходок обирався В. І. Ленін.
Наприкінці 1920 року Стара Чортория стала центром сільради. Першим головою сільради обрали селянина-бідняка К. Нагорного. Навесні 1921 року тут створено КНС, його головою став М. Іщук. Сільська Рада та КНС провели часткову експропріацію куркульського землеволодіння, реманенту, хліба, сприяли бідноті в налагодженні господарства, організовували допомогу сім’ям червоноармійців продовольством. У 1922 році відкрився кооперативний магазин на селянських паях, в 1923 році — магазин страхового фонду.
В роки громадянської війни в селі створено чотирирічну школу, в якій навчалося 70 дітей. 1921 року відкрито хату-читальню. В ній проводилися бесіди, читання книжок, газет і журналів, працювали гуртки лікнепу. В селі тоді було близько 60 проц. неписьменних. В хаті-читальні відбувалися репетиції драмгуртка.
Господарсько-політичні і культурні заходи Радянської влади викликали шалений опір куркулів. Вони проводили антирадянську агітацію, робили замахи на активістів села. 1922 року від рук куркулів загинув І. Р. Жук, один з найактивніших учасників соціалістичного будівництва на селі. Та, незважаючи на підступи класового ворога, трудове селянство все тісніше згуртовувалося навколо Комуністичної партії і Радянської влади. Велика заслуга в цьому належить першим комуністам на селі талановитим організаторам мас В. Н. Соломасі, М. 3. Ткачову, Н. П. Іщуку, О. В. Кулиничу, G. 3. Нагорному, I. X. Коломійцю.
У 1927 році в Старій Чорториї було організовано два товариства спільного обробітку землі: «Хлібороб» та імені В. І. Леніна. Через два роки на базі цих ТСОЗів утворився колгосп «Нова перемога». В ньому налічувалося 115 чоловік працездатних. Господарство мало 28 пар коней, 27 возів, 20 кінних плугів, сівалку та 12 дерев’яних борін. Поступово, рік у рік колгосп міцнів і розвивався. Важливу роль у цьому відіграла первинна партійна організація, що виникла 1930 року. Її очолив Ф. П. Якимець, який повернувся з Червоної Армії. Раніше, у 1928 році, створено сільську комсомольську організацію, секретарем якої був М. Подзірей.
Рільничі бригади, які очолювали комуністи та комсомольці, успішно виконували господарські завдання. Колгоспники брали активну участь у всесоюзному соціалістичному змаганні, що розгорнулося в роки перших п’ятирічок. Тракториста М. Т. Жука за високі виробничі показники 1935 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1937 році бригада, якою він керував, виробила на кожний трактор по 758 га умовної оранки і заощадила 2787 кг пального.
Багато уваги приділялось тваринництву. Для утримання худоби були збудовані добротні тваринницькі приміщення, в яких розмістилася конеферма, ферма великої рогатої худоби та свиноферма. Свинар X. К. Андрощук, який виростив по 28 поросят від кожної свиноматки, 1939 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Протягом 1929—1937 рр. колгосп перетворився у економічно міцне багатогалузеве господарство. Він мав 1622 га угідь, вт. ч. 1420 га орної землі та 12 га саду, 100 корів, 198 свиней, 257 коней та пасіку з 134 бджолородинами.
Невпинно зростав добробут трудівників села, підвищувався їх культурний рівень. В 1937—40 роках колгоспники отримували на трудодень по 2—3 кг зерна та іншу сільськогосподарську продукцію. Багато колгоспних родин одержували щороку по 200—250 пудів пшениці.
1930 року в Старій Чорториї був сельбуд. У 1934 році чотирьохрічну школу перетворено на семирічку. Під кінець 30-х років в селі повністю ліквідовано неписьменність. Сюди регулярно (3—4 рази на місяць) приїздила звукова кінопересувка.
Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирний розвиток села. Вже через два тижні після початку війни фронт проходив на відстані кількох десятків кілометрів від Старої Чорториї. На початку липня 1941 року в районі села точилися запеклі бої між частинами 6-ї армії під командуванням генерала І. М. Музиченка і наступаючими гітлерівськими військами. Зайнявши оборону на правому березі річки Случі, радянські воїни мужньо відбивали атаки ворога. Але сили були нерівні. 8 липня гітлерівці захопили Стару Чорторию.
Два з половиною роки село перебувало під гнітом фашистських загарбників. Багато лиха зазнали під час окупації його жителі. В перші ж дні окупації фашисти й поліцаї розстріляли кілька колгоспних родин.
Але, незважаючи на жорстокий окупаційний режим, жителі села вели боротьбу з ворогом. Вони саботували заходи окупаційної влади, палили та витолочували хліб на пні, знищували добро, яке підлягало відправленню до фашистської Німеччини.
9 січня 1944 року частини 1-го Українського фронту визволили Стару Чорторию від фашистських загарбників. 90 солдатів та офіцерів Радянської Армії — росіян, українців, білорусів, представників інших народів Радянського Союзу — полягли в бою за визволення села. Над могилою загиблих воїнів споруджено пам’ятник.
Зразу ж після визволення відновили свою діяльність сільська Рада і правління колгоспу. Головою колгоспу став учасник партизанського руху на Житомирщині С. Середюк. Переборюючи величезні труднощі, колгоспники, серед яких більшість становили жінки і підлітки, взялися за відродження зруйнованого господарства. Вчасно провели вони весняні польові роботи 1944 року, а на початку літа почали зводити тваринницькі приміщення. З цією метою проведено кілька недільників, в яких взяло участь все працездатне населення. Щоб відновити поголів’я великої рогатої худоби, жителі здали на колгоспну ферму 100 голів молодняка.
В 1944 році колгосп вніс до фонду перемоги понад план 5200 пудів зерна, 6 тис. літрів молока.
Почала працювати сільська семирічна школа.
Настала довгождана перемога. У боротьбі з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь 236 жителів села, 111 з них віддали своє життя за Батьківщину. їх імена викарбовані на пам’ятнику воїнам-односельцям, який у 1968 році споруджено в новому сільському парку. 84 учасники Великої Вітчизняної війни відзначені урядовими нагородами. Двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів та орденом Червоної Зірки нагороджений П. Г. Кохановський — учасник оборони Москви, боїв на Курській дузі і визволення Києва. Орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня, Слави 3-го ступеня удостоєний учасник оборони Ленінграда В. Г. Сєриков.
Протягом 1944—1950 рр. господарство колгоспу за допомогою держави було відбудоване.
В наступні роки вживалися заходи до дальшого піднесення культури землеробства й продуктивності тваринництва, впровадження у виробництво досягнень сільськогосподарської науки і передових методів організації праці. Внаслідок цього врожайність пшениці 1964 року зросла до 24,2 цнт, а цукрових буряків — до 380 цнт з одного га порівняно з 15 цнт пшениці і 218 цнт буряків з одного га у 1955 році. Якщо у 1955 році дійних корів у колгоспі було 153 голови, а надій молока становив 2105 цнт, то в 1964 році корів стало 300 голів, а надій молока досяг 5853 цнт. Колгосп продав державі 1147 цнт м’яса, в той час як у 1955 році — лише 560 цнт. Замість старих приміщень тваринницьких ферм були збудовані нові, цегляні, за типовими проектами. Споруджено також майстерню ремонту тракторів, стельмашню, кормоцех, адміністративне приміщення правління колгоспу.
Новий значний крок вперед зробило господарство в роки восьмої п’ятирічки. Колгосп має молочно-тваринницький напрям. Виробництво молока зросло до 466,3 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь, м’яса — 140,9 цнт. Було механізовано працю в 7 тваринницьких приміщеннях. Врожайність зернових в середньому досягла 29,6 цнт з гектара.
Немала заслуга у цьому правління колгоспу і його голови, депутата Верховної Ради СРСР VIII скликання, делегата XXIV з’їзду КПРС С. М. Трохимчука, вмілого організатора колгоспного виробництва. Ось уже 13 років він очолює колгосп «Нова перемога». С. М. Трохимчук — учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений двома орденами Червоної Зірки. За сумлінну працю у післявоєнні роки він двічі удостоєний ордена Леніна.
Тепер колгосп «Нова перемога» — високорентабельне господарство, одне з кращих в області. За ним закріплено 1660 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1448 га орної землі, близько 50 га луків та пасовищ і 27 га саду. Не раз колгосп був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. За успіхи у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції йому вручено на вічне зберігання Червоний прапор Житомирського обкому КП України і виконкому обласної Ради депутатів трудящих. З нагоди 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп нагороджено Ювілейною Почесною грамотою Центрального Комітету КПРС, Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Серед трудівників села чимало орденоносців. Орденом Леніна нагороджені бригадир тракторної бригади А. П. Трохимчук, свинар П. О. Хоменко, орденом Жовтневої Революції — зоотехнік Ф. П. Курган, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадири В. Г. Марцинкевич, I. X. Яцьков та доярка Н. П. Матвійчук, орденом «Знак Пошани» — ланкова М. Ц. Батюх і доярка Л. П. Жук.
В селі Дослідне є наукове господарство Українського науково-дослідного інституту землеробства. Тут працював відомий вчений-агроном П. М. Браславський. Наукові працівники випробовують нововиведені сорти рослин, широко популяризують агрономічну науку.
Самовіддано борються трудівники колгоспу за виконання завдань 9-ї п’ятирічки. 1971 року вони зібрали високий урожай — по 36,7 цнт зернових, 343 цнт цукрових буряків, 229 цнт картоплі з одного гектара. Тваринники одержали на 100 гектарів сільськогосподарських угідь 486 цнт молока, 156 цнт м’яса, 12 699 штук яєць і завоювали першість у районі.
Колгоспники, розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, домоглися нових успіхів. У 1972 році вирощено урожай: пшениці — 37,5 цнт з одного гектара, цукрових буряків — 357 цнт, картоплі — 203 цнт. Державі продано 9076 цнт молока, 3796 цнт м’яса, або у два-три рази більше, ніж на початку восьмої п’ятирічки. Колектив колгоспників нагороджений Ювілейним Почесним знаком Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Важливу роль у виробничих успіхах господарства відіграє допомога трудящих братніх республік СРСР. На полях колгоспу працює 50 сільськогосподарських машин. Це — трактори з маркою Липецького заводу та «Беларусь», комбайни «Ростсільмашу», автомобілі з Москви та Горького. 120 електромоторів, виготовлених ленінградськими робітниками, працюють в різних галузях колгоспного виробництва. У 1971 році озима пшениця (сорти «Кавказ» та «Аврора») , виведена вченими Російської Федерації, дала на ланах колгоспу по 50 цнт зерна з гектара. Рекордним виявився завезений з Білорусії сорт картоплі «Темп», урожайність якого на окремих ділянках становила 360 цнт з га. З Калінінградської області чорторийці одержали стадо телиць чорно-рябої породи, яких зараз у господарстві 250 голів. Поповнювати кормову базу високопоживними концентратами допомагають трудівники міста Вулканешти Молдавської РСР і Поморського району Ростовської області.
Частими гостями в Старій Чорториї є колгоспники сільгоспартілі «Радянська Білорусія» Наровчатського району Гомельської області БРСР, з якими змагається колгосп «Нова перемога». Взаємний обмін досвідом приносить велику користь.
Представники 9 національностей живуть і працюють в Старій Чорториї. В дружній сім’ї вони самовіддано борються за дальший розквіт колгоспного виробництва і культури. Заслуженою повагою серед жителів села користуються комбайнер росіянин В. Сєриков, тваринник українець Б. Курган, фуражир білорус В. Марцинкевич, їздовий вірменин Варлам Мелконян та багато інших трудівників.
З кожним роком зростає добробут населення. У 1971 році колгоспникам виплачено понад 400 тис. крб., середній заробіток становив 100—120 крб. на місяць.
Село повністю електрифіковане й радіофіковане. До послуг населення — 3 магазини, майстерня індивідуального пошиття одягу, перукарня, їдальня. Нещодавно в Старій Чорториї закінчено будівництво нового сільмагу і побуткомбінату. Прокладено шосе, що зв’язує село з с. Дослідним. Широкого розмаху набуло житлове будівництво. Протягом 1966—1970 рр. споруджено 156 цегляних житлових будинків.
Організатором трудових перемог колгоспників є первинна партійна організація. Вона налічує 55 комуністів. їй активно допомагають дві комсомольські організації, що об’єднують 96 членів ВЛКСМ. Комуністи і комсомольці проводять велику виховну роботу, мобілізують сільських трудівників на виконання історичних рішень XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Багато корисних починань втілює в життя сільська Рада депутатів трудящих, до складу якої обрано 18 депутатів.
Невпинно росте місцевий бюджет. Якщо у 1968 році він становив 18 327 крб., то в 1972 — 24 719 крб. Основні суми бюджету (80 проц.) витрачаються на народну освіту і утримання культосвітніх закладів та медичного пункту.
1964 року на кошти колгоспу збудовано нове приміщення восьмирічної школи, в ній навчається 358 дітей. Переважна більшість вчителів (14 з 19) має вищу педагогічну освіту. Багато колгоспної молоді вчиться без відриву від виробництва на заочних відділеннях вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
Рік у рік поліпшується медичне обслуговування трудящих. У селі є фельдшерсько-акушерський пункт. Щороку 30—40 колгоспників оздоровлюються в санаторіях і будинках відпочинку. На кошти колгоспу 1965 року збудовано дитячий комбінат.
1966 року в селі споруджено будинок культури. В ньому — зал на 360 місць, бібліотека з фондом 11 тис. книжок. Працюють хоровий, драматичний гуртки, гурток художнього слова.
Щороку тут провадяться огляди народної творчості. Незмінним успіхом користуються вишивки колгоспниць Є. С. Олійник і Л. І. Киричок, картини місцевого художника М. П. Огійчука.
Заможно, культурно живе населення Старої Чорториї. Трудящі села вдячні Комуністичній партії і Радянській владі, які вказали їм шлях до щасливого життя.
І. О. ПРУТА