Базар, Народицький район, Житомирська область
Базар — село, центр сільської Ради. Розташоване за 35 км на південний схід від районного центру, за 40 км від залізничної станції Малин. Дворів — 594. Населення — 1667 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бродник, Великі Міньки, Колосівка, Листвинівка, Рудня-Базарська та Сухарівка.
Вперше Базар згадується в документах як містечко Київського воєводства під 1613 роком. Його жителі були кріпаками й відбували до трьох днів панщини на тиждень. Крім того, вони сплачували грошові податки, виконували різні додаткові повинності, утримували церкву та її служителів. Розмір чиншу рік у рік зростав. Якщо 1631 року з кожного селянського господарства стягували від 15 грошів до 3 злотих, то 1643 року жителі Базара уже вносили від 2 до 18 злотих з господарства. До того ж вони мусили сплачувати по 150 злотих за звільнення від підвідної повинності та вивезення попелу, давати меду на 190 злотих.
Соціально-економічний гніт посилювався національно-релігійними утисками. Жителів містечка змушували приймати католицтво. Для некатоликів вводились обмеження в торгівлі, не дозволялося вступати в цехи тощо. Все це викликало загострення класової боротьби. Найпоширенішою формою протесту були втечі селян, що стверджують численні звертання магната до судових установ Речі Посполитої. Значна частина селян вливалася в повстанські загони, які вели боротьбу проти польської шляхти. Вони брали участь у визвольній війні українського народу 1648— 54 років.
9 січня 1656 року Б. Хмельницький своїм універсалом передав «Базар зо всіми пожитками, ставами, млинами, сеножатми й іншими… доходами і приналежностями»— Київському братському монастирю.
За Андрусівським договором 1667 року містечко знову підпало під владу шляхетської Польщі. Для окатоличення населення в 1678 році польський король передав Базар Овруцькій єзуїтській колегії, яка була активним провідником католицизму. Жителі містечка змушені були відбувати повинності і сплачувати чинш на користь єзуїтів. Мешканці Базару терпіли також від утисків коронних і шляхетських військ. Офіцери й жовніри знущалися з міщан, грабували і розоряли їхнє господарство.
Посилення соціально-економічного гніту та національно-релігійних утисків у кінці XVII—XVIII ст. породжувало протест проти визискувачів. Як і раніше, значна частина жителів залишала своє господарство і йшла на південь Київщини і Брацлавщини, де в кінці XVII ст. формувалися полки, очолювані С. Палієм та А. Самусем. Втікачі брали участь у визвольній боротьбі проти шляхетської Польщі, за возз’єднання з Росією. Новий прояв знайшла народна боротьба у гайдамацькому русі. Поліські ліси, непрохідні болота були сприятливі для дій гайдамацьких загонів. 1750 року в районі Базара і навколишніх сіл діяли загони Івана Подоляки. Гайдамаки, підтримувані селянами, нападали на шляхтичів і католицьких священиків, знищували документи, забирали гроші й передавали їх бідним.
Прагнучи зміцнити позиції шляхти, польський король в 1774 році надав містечку привілей на проведення щомісячних ярмарків замість традиційних 3—4 на рік.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії в 1793 році Базар включено до Ізяславського намісництва. В 1797 році він увійшов до складу Волинської губернії і став волосним центром Овруцького повіту. З цього часу, хоч феодальний гніт і залишився, становище українського населення дещо поліпшилось. 1798 року в містечку налічувалося 73 двори і 535 чоловік населення. Була винокурня, постоялий двір та церква.
До 1845 року Базар був казенним містечком, а в 1845 році він став власністю поміщиків Черняхівського і Отецького, які збільшили панщину до п’яти днів на тиждень. Інвентарна реформа 1848 року, що мала обмежити панщину трьома днями, по суті не змінила становища селян. Поміщик Отецький, всупереч введеним інвентарним правилам, навіть збільшив розмір панщини, бив кріпаків. Тому багато з них залишило свої господарства й тікало.
У 50-ті роки XIX ст. серед кріпаків пана Отецького було 40 піших дворів, 3 городники і лише один тягловий, а пана Черняхівського — 28 тяглових, 12 піших та 8 городників. Містечко повільно розвивалося. Число його жителів десятки років не змінювалось. 1858 року в містечку проживало 529 чоловік. Про їх медичне обслуговування ніхто не дбав. Парафіяльна школа на 25 дітей була відкрита лише в 1862 році. Більшість населення жила в темних, курних хатах, одягалася в грубий домотканий одяг. Не справдила надій селян реформа 1861 року. За уставною грамотою 1862 року селянам Отецького виділялось 45 десятин присадибної землі та 1200 десятин польової, за яку вони мали платити 1281 крб. 15 коп. щорічно. У пана залишилося 3412 десятин. Черняхівський із 8353 десятин виділив селянам тільки 1305. До того ж селянам дісталися супіщані землі невеликими ділянками з усіх боків оточені панською землею.
Вносити завищені викупні платежі селяни відмовились і в знак протесту пішли в ліси, де пробули три тижні. Але селян змусили платити високі викупні платежі. В 1871 році навіть Волинська казенна палата визнавала, що 139 ревізьких душ маєтку Черняхівського в Базарі переплатили 2339 крб. 15 коп.
Боротьба селян проти панського гноблення тривала. 1883 року бідняк П. Венцеславський за агітацію проти поміщиків був відданий до суду. «Б’ють царів і треба їх бити за те,— говорив селянин,— що поміщики всякий раз збільшують чинш».
Скасування кріпацтва дещо сприяло розвиткові місцевої промисловості. Крім винокурного заводу, у 1883 році засновано пивзавод, що випускав по 3 тис. відер пива. З часом почали діяти водяний млин (переробляв 8 тис. пудів зерна) та два невеликі шкіряні заводи. На початку XX ст. в Базарі появилося ще два парових млини. Розвивалася торгівля.
Зростало в Базарі й населення. 1888 року в ньому було 284 двори, де проживало 1720 чол., а в 1910 році в 354 дворах мешкало 2608 чоловік. Більшість жителів займалася землеробством.
Революційні події в країні в 1905—1907 рр. посилили боротьбу селян. Вони відмовилися виплачувати викупні платежі за землю. Місцевий поміщик 19 липни 1907 року в листі до казенної палати писав, що вільні люди (селяни) вже три роки не сплачують викупних платежів.
В роки столипінської реформи процес розорення і обезземелення селян тривав. 1910 року в Базарській волості й містечку 4,2 проц. селянських господарств не мали землі, 24,8 проц. мали її не більше десятини на душу, 49,7 проц.— по 2 десятини на душу, 15 проц. господарств володіли від 15 до 25 десятин та 5,7 проц. від 25 до 50 десятин.
На кінець XIX ст. більшість дорослого населення містечка була неписьменним. Тут 1889 року на базі парафіяльної відкрито двокласну школу, яку закінчили одиниці (в 1913 році, наприклад, закінчило 8 дітей).
В місцевій аптеці й лікарні працювали один лікар і фельдшер. Першу бібліотеку було відкрито лише в 1905 році.
В умовах першої світової війни злиденне становище жителів містечка ще погіршилося.
Лютнева революція повалила царизм, але не змінила економічного становища трудящих. Війна тривала, землі бідняки не отримали. Лише Великий Жовтень приніс трудящим визволення від гніту. Жителі Базара радісно зустріли звістку про революцію в Петрограді. В січні 1918 року тут проголошено Радянську владу. Але розпочати революційні перетворення трудящі Базара не встигли.
У лютому 1918 року містечко окупували австро-німецькі війська. Почалися грабежі й переслідування мирного населення. Селяни стали збирати зброю, готуватися до боротьби за владу Рад. 24 червня 1918 року, коли т. зв. гайдамаки стали відбирати у населення Базара зброю, селяни вбили начальника варти, кинувши в нього бомбу.
У грудні 1918 року окупанти залишили Базар, але владу в містечку прибрали до рук петлюрівці. Лише наприкінці березня 1919 року загони Червоної Армії вигнали їх з містечка. Відразу ж було створено волосний ревком, який очолив боротьбу з бандитизмом і контрреволюцією, організував допомогу Червоній Армії, заготовляв продовольство, розподіляв землю. В проведенні цих заходів ревком спирався на бідноту. Важливу роль в активізації бідноти відіграв перший повітовий з’їзд селянства, що відбувся 14 травня 1919 року в Овручі. На ньому були делегати від Базара. З’їзд спрямував селянство на подолання розрухи в сільському господарстві. В серпні 1919 року петлюрівські банди знову вдерлися в містечко Базар. Наприкінці вересня 1919 року вони були розгромлені. Розпочалася відбудова господарства. Проте весняної сівби 1920 року провести організовано не вдалося. Наприкінці квітня 1920 року польські інтервенти захопили Базар і встановили тут режим нечуваного терору. В середині червня 25-а стрілецька ім. В. І. Чапаева дивізія у взаємодії з іншими частинами 12-ї армії визволила Базар.
Настав довгожданий час мирного будівництва. 20 червня 1920 року відновив роботу волосний ревком у складі І. Г. Федоренка, М. А. Романчука, Й. І. Народицького та ін., створено 2 сільревкоми (в колишніх маєтках Отецького і Черняхівського) та окремо містечковий. В червні організовується волосний комсомольський осередок. У серпні 1920 року в складі 3 чоловік розпочав роботу волпартком. У вересні 1925 року створено Базарський партосередок. За допомогою волпарткому і комосередку було організовано комосередки в селах Дерманівці, П’ятидубах, Хриплі. Вони очолили боротьбу трудівників за здійснення планів соціалістичного будівництва. Велику допомогу їм подавали комітети незаможних селян, а з січня 1921 року волосний виконком і містечкова Рада. В листопаді 1920 року розпочали роботу волосний та містечковий КНС. Під керівництвом волпарткому волосний КНС проводив у життя конкретні заходи. В березні 1921 року він подав допомогу зерном та картоплею 6 селянам-біднякам. У квітні її одержали ще 3 жителі містечка. Для бідняцьких господарств у куркулів було вилучено 1606 десятин землі. В містечку здійснено націоналізацію 32 приміщень багатіїв, у яких розмістилися лікарня, сельбудинок, нарсуд, пошта та інші заклади й установи. На кінець відбудовного періоду в Базарі діяли млин, бойня, 1924 року посівна площа в сільському господарстві досягла довоєнного рівня.
1923 року Базар став центром району. Тут працювали райпартком та райвиконком. Уже в перші роки мирного будівництва було досягнуто помітних змін у соціально-культурному розвитку села. З 1921 року почали працювати медичні заклади та школи. Через два роки в лікарні налічувалося 10 ліжок, а на 1925 рік — 15. В ній працювало 3 лікарі, 3 фельдшери. Тут діяла ветеринарна лікарня. В семирічній і початковій школах 10 учителів навчали 305 учнів. У селі діяла школа лікнепу, відкрилися бібліотека та райсельбудинок (з 1923 року), при якому проводили роботу політичний, драматичний і природничий гуртки, демонструвалися кінофільми.
1923 року в Базарі створено сільськогосподарське кредитне товариство. Наступного року з’явилося ще одно. їх зміцненню і розвиткові допомагала держава. В 1925 році вона виділила для товариств на 5635 крб. сільськогосподарських машин, а в 1926/27 рр.— на 20 944 крб., насіння на 1291 крб. та робочої худоби на 13088 крб. Влітку 1925 року на районній сільськогосподарській виставці Базарське кредитне товариство було визнане найкращим у районі.
1925 року організувалася сільськогосподарська комуна, до якої увійшло 16 сімей. Серед її членів було 2 комуністи і 10 комсомольців. Створювалися й набирали сили кооперативні організації.
Колективні господарства Базара були прикладом для всіх незаможників. Керуючись постановами XV з’їзду ВКП(б), комуністи ухвалили рішення про всемірне розгортання колективізації. Спільно з безпартійним активом вони вели серед селян широку роз’яснювальну та організаторську роботу. Восени 1929 року створюються колгоспи «Зірка» і «Незаможник». При першому колгоспі виникає партосередок (4 чол.), а при другому — кандидатська група.
Становленню новостворених колгоспів сприяла держава. Лише в 1929 роді колгоспи Базара одержали позик на придбання машин та худоби близько 20 тис. крб., а також 8223 пуди насіння.
На кінець; 1930 року 80 проц. господарств Базара були колективізовані. Тут виникло ще три колгоспи. Спроби куркулів зірвати хід колективізації зазнали рішучої відсічі з боку сільської бідноти. На заклик партії у щойно створені колгоспи Базара з Луганська приїхало п’ять робітників.
Колективні господарства дедалі міцніли й розвивалися. 7—8 листопада 1931 року з нагоди 14-ї річниці Жовтня, з ініціативи хліборобів Базара було споряджено червону валку з хлібом, картоплею, городиною для робітників Донбасу, що вилилося в яскраву демонстрацію нерозривної єдності двох братніх класів — робітників і селян.
У 1932 році в Базарі створено МТС, а невдовзі й другу. Вони допомагали колгоспам в обробітку землі, збиранні врожаю, в підготовці колгоспних кадрів. На 1938 рік МТС мали 74 трактори, 4 комбайни, 70 плугів, 25 сівалок, 26 культиваторів та іншу техніку. У зміцненні економіки колгоспів велику роль відіграв стахановський рух, що розгорнувся в 1936 році. По-стахановськи працювало майже 60 проц. колгоспників. Серед стахановців у ті роки першість тримав льонобральник колгоспу ім. Леніна С. Ф. Дідківський. В 1935 році він зібрав льон на площі 83 га, 1936 року — 103 га. За високі виробничі показники 1937 року його нагороджено орденом «Знак Пошани». У 1939 році колгосп ім. Тсоавіахіму за зразкове ведення вівчарства був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Вівцеферма отримала протягом двох років по 85 ягнят в розрахунку на 100 вівцематок.
У роки перших п’ятирічок у селі розгорнулася реконструкція існуючих і будівництво нових підприємств. Було розширено хлібопекарню, бойню, створено побутову артіль «Прогрес». 1930 року закінчено будівництво маслозаводу, який виробляв масло, сир, казеїн. У роки другої п’ятирічки збудовано районну електростанцію. Від Базара до Малина прокладено шосе. Напередодні війни почалося спорудження цегельно-черепичного і шкіряного заводів.
Поряд із зростанням економіки поліпшилося медичне обслуговування населення. Якщо в 1936 році в лікарні на 35 місць працювало 7 лікарів та 11 чоловік середнього медперсоналу, то в 1940 році відповідно було 50 ліжок, 14 лікарів і 23 чоловіка середнього медперсоналу. Нових досягнень здобуто в галузі освіти. 1937 року почала працювати середня школа. Протягом 1938—1939 років споруджено будинок культури, палац піонерів, райбібліотеку. З 1932 року виходила районна газета «Колективіст».
Чимало було зроблено для впорядкування села. Центральні вулиці забруковано, обсаджено деревами. 1937 року село повністю радіофіковано. 1939 року відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини на СРСР перервав мирну творчу працю радянського народу. На заклик партії сотні жителів села пішли до лав Червоної Армії. 900 чоловік (на 500 підводах) з Базара та сусідніх сіл працювали на будівництві Коростенського укріпленого району, 50 патріотів входило до винищувального батальйону.
На початку серпня в районі Базара точилися запеклі бої, в ході яких було стримано швидке просування ворога з півночі до Києва. Особливо відзначились в них воїни 27-го стрілецького корпусу. Та сили були нерівні. 22 серпня Базар окупували фашисти. Німецькі кати розпочали криваву розправу над радянськими людьми. Окупанти зруйнували колгоспні будівлі, МТС, маслозавод, будинок культури, редакцію, культмаг та багато жител колгоспників. Фашисти грабували населення. 19 вересня 1941 року комендант Базара зігнав жителів на площу і наказав за 24 години здати німецькій армії 200 кожухів, 100 пар валянок та 200 пар теплих рукавиць. З натовпу вийшов вчитель — пенсіонер Григоренко і сказав, що німецькі солдати вже вчинили грабіж. Розлютований фашист вдарив старого пістолетом по голові, збив його з ніг, а солдати відкрили по натовпу вогонь.
Гнівом і ненавистю до окупантів сповнювались серця радянських людей. Наприкінці 1941 року розпочав бойові дії Базарський партизанський загін, створений за рішенням обкому партії. Партизани знищували гітлерівців, висаджували в повітря мости і склади з боєприпасами, розповсюджували листівки. Активізації боротьби з загарбниками сприяв рейд партизанського з’єднання на чолі з М. І. Наумовим, яке весною 1943 року пройшло поблизу Базара. У вересні 1943 року в районі села діяла диверсійна група під командуванням Б. Д. Кореневського і П. С. Лозо-вика, яка в жовтні налічувала вже 70 чоловік. Вона увійшла до складу партизанського з’єднання С. Ф. Маликова і була виділена в окремий партизанський загін ім. Чкалова.
13 листопада воїни 336-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту визволили Базар. В боях за село героїчно загинуло 65 воїнів, з них 13 росіян, 25 українців, 9 білорусів, 2 грузини, 3 татарини, 2 казахи та інші. В братській могилі села поховані 320 патріотів і серед них — Герой Радянського Союзу І. П. Артамонов. У боротьбі з фашизмом брало участь 226 базарців, з них 102 загинуло, 65 відзначено за бойові заслуги орденами й медалями СРСР.
З перших же днів визволення в Базарі відновили роботу партійні та радянські органи. їх діяльність здійснювалася під керівництвом Житомирського обкому партії та виконкому обласної Ради депутатів трудящих, які розміщалися тут в листопаді—грудні 1943 року.
Важкою була весна 1944 року. В колгоспах не вистачало тягла, реманенту. Так, в колгоспі «Зірка» було лише 19 коней, 2 корови, 17 плугів, 13 борін, 2 культиватори, одна жатка та молотарка. Колгосп ім. Леніна мав 4 воли, 19 коней та 10 корів. В обох артілях залишилось 180 працездатних, серед них 14 чоловіків, 110 жінок і 56 підлітків.
В тяжкому становищі перебували й інші артілі села. Господарствам допомагала Базарська МТС, яка в квітні 1944 року мала 11 тракторів. Під час посівної масовий героїзм проявляли жінки-трудівниці. Вони збирали причіпний інвентар, насіння, на польових роботах використовували власних корів. Весною колгосп «Зірка» посіяв 367 га зернових та посадив 15 га картоплі. З врожаю 1944 року хлібороби засипали насінні фонди, 182 цнт зерна передали до фонду Червоної Армії, 289 цнт — державі. Відроджувались і подавали допомогу фронту й інші господарства Базара.
Відновлення тваринництва проходило завдяки братерській допомозі російського народу. В колгоспи Базара та району трудящі Рязанщини прислали 278 голів худоби.
У 1943—1945 роки відновили роботу і набирали потужностей колгоспний цегельний завод, хлібопекарня, побутова артіль «Прогрес». Силами громадськості в 1944 році відбудовано райлікарню на 50 ліжок, амбулаторію, школи та культурно-побутові заклади. В медичних закладах на 1950 рік працювало 13 лікарів та 35 чоловік середнього медперсоналу. В середній та початковій школах було 613 учнів, яких навчали 47 учителів, серед них 9 комуністів і 12 комсомольців. У будинку культури діяли кіноустановка та гуртки художньої самодіяльності. Відновили роботу радіовузол, відділення зв’язку.
В 1950—1958 роках в базарських артілях проведено кілька реорганізацій. На їх базі створено велике господарство — колгосп ім. Щорса, посівна площа якого досягла 1250 га, великої рогатої худоби в ньому налічувалося 505 голів, свиней 243 та овець 330 голів. На 1952 рік колгосп мав млин, олійню, дві льоносушарки. В наступні роки до нього приєдналися артілі сіл Листвинівки, Колосівки, Рудні Базарської, Великих Миньок. Колгосп у роки шостої п’ятирічки став економічно міцним, одним з кращих у районі. Його прибутки в 1958 році перевищили 2 млн. крб. Збір льоноволокна становив 5 цнт з гектара, а ланкові Є. Н. Гордієнко, Н. Л. Бондарчук, Г. Бондар одержали по 6 цнт льоноволокна і 5 цнт насіння з гектара. На 20 цнт більше, ніж в 1957 році, зібрано картоплі. Її врожайність по колгоспу становила 140 цнт з гектара. Виробництво молока на 100 га угідь досягло 164 цнт. Доярка К. С. Козлова в 1957 році надоїла понад 2 тис. кг молока на корову, а 1958 року майже 2,5 тис. кг, за що була удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора, а голова колгоспу, колишній секретар райкому партії І. А. Близнюк — ордена «Знак Пошани».
При реорганізації МТС колгосп ім. Щорса в 1958 році придбав 8 тракторів, 2 комбайни та багато інших сільськогосподарських машин.
Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспу в 1960—1972 рр. дало змогу здійснити значне капітальне будівництво. В ці роки було побудовано 9 тваринницьких приміщень, гараж для автомашин, 3 водонапірні башні, контору колгоспу, гасосклад тощо.
Нині колгосп ім. Щорса — високомеханізоване господарство. За ним закріплено 5467,9 га землі, в т. ч. 4096,7 га орної. На 760 га проведено меліоративні роботи. Якщо 1910 року в усій Базарській волості було лише 25 залізних плугів, 11 жаток та 62 молотарки, то тепер тільки колгосп ім. Щорса має 14 тракторів, 15 комбайнів, 13 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Виконуючи зобов’язання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, трудівники села 1972 року зібрали по 12,4 цнт жита з га, 4,6 цнт льоноволокна. Тваринники виробили по 205 цнт молока і 39,7 цнт м’яса на 100 гектарів сільськогосподарських угідь. З 1965 по 1972 рік прибутки колгоспу та оплата праці зросли вдвоє.
В 1973—1975 роках економіка колгоспу набуде дальшого розвитку. В третьому вирішальному році дев’ятої п’ятирічки колгоспники боротимуться за виробництво 47 цнт м’яса на 100 га угідь і 220 цнт молока.
Дальшого розвитку набирала місцева промисловість. Протягом п’ятої п’ятирічки було реконструйовано колгоспний цегельний завод. Успішно працювали сирзавод, побутова артіль «Прогрес».
Після укрупнення районів Базарський район 1958 року ліквідовано, а село увійшло до складу Народицького. З 1961 по 1965 рік Базар входив до Малинського району. Та незважаючи на адміністративні зміни, Базар не втратив значення економічного центру для навколишніх сіл. З 1963 року тут діє відділення «Сільгосптехніка», де працює 144 робітники. За восьму п’ятирічку це підприємство виконало робіт на 2866 тис. крб. Успішно працює міжколгоспний цегельний завод, потужність якого нині становить 2,6 млн. цегли в рік. Діють філія райпромкомбінату, станція технічного обслуговування автомобілів, комунгосп, електростанція. В 1971 році споруджено будинок побуту. За виконання завдань восьмої п’ятирічки 43 робітники промислових підприємств Базара нагороджені орденами та медалями, всього урядовими нагородами відзначено 70 жителів села.
З розвитком колгоспного і промислового виробництва змінюється й зовнішній вигляд села. Тільки в 1960—1972 рр. у ньому зведено 86 нових житлових багатокімнатних, світлих будинків, заасфальтовано центральну вулицю, 5, 7 км інших вулиць мають тверде покриття. Регулярно курсують автобуси між Базаром і Києвом, Житомиром, райцентром, а також навколишніми селами. З обласним центром село, крім того, зв’язане авіалінією.
За роки Радянської влади значно поліпшилося життя й побут населення Базара. В особистому користуванні його жителів — 236 телевізорів, 189 пральних машин, 305 газових установок, 85 холодильників, 46 мотоциклів і автомашин, 113 телефонів. Село повністю електрифіковано і радіофіковано. До послуг базарців — 7 магазинів і кіосків, буфет, чайна та три їдальні.
Багато зроблено в галузі культурно-побутового обслуговування населення. 1966 року в селі стала до ладу нова дільнична лікарня на 75 місць, поліклініка. В них працюють 5 лікарів і 29 чоловік середнього медперсоналу. Діють рентген-кабінет, аптека, дитячі ясла та садок.
Великих успіхів досягнуто в галузі освіти. В середній та восьмирічній школі-інтернаті в 1972 році здобували знання 710 учнів, яких навчав 61 педагог. Для учнів школи-інтернату побудовано новий спальний корпус. Нині 56 випускників шкіл села навчаються у вищих навчальних закладах країни. За сумлінну працю педагог — комуніст Н. П. Бовсунівська 1958 року нагороджена орденом «Знак Пошани».
Багато культурно-освітніх закладів працює над задоволенням запитів жителів села. Тут працюють будинок культури, кінотеатр, бібліотека з книжковим фондом понад 48 тис. книг. Вона обслуговує 2202 читачі. В будинку культури систематично працює лекторій, провадяться тематичні вечори, усні журнали, вечори вшанування людей праці, відбуваються концерти художньої самодіяльності. Міцно ввійшли в життя нові радянські обряди — урочисті проводи юнаків до Радянської Армії, реєстрація шлюбів та новонароджених, свята першої борозни, урожаю та інші.
Організаторами й вихователями трудящих Базара є 7 первинних партійних організацій, в складі яких налічується 102 члени КПРС. 98 юнаків і дівчат об’єднують 4 комсомольські організації. В селі 537 членів профспілки. Зростає громадсько-політична активність робітників і колгоспників. 38 трудівників обрано депутатами сільської Ради, серед них 20 членів КПРС, 2 комсомольці та 16 жінок. До її роботи залучаються 60 активістів. 82 чоловіка є членами групи народного контролю, 112 — народними дружинниками.
У Базарі за роки Радянської влади зросли чудові люди — трудівники, колективісти, віддані справі комунізму. Багато з них віддали життя в боротьбі проти ворогів, в ім’я перемоги соціалізму. їх імена викарбувані на спорудженому в 1965 році обеліску Слави, що стоїть в сільському сквері. Сюди завжди приходять піонери, молодь, проводять урочисті піонерські лінійки, мітинги, покладають на могили загиблих квіти, вінки. Багато сил віддали розвиткові рідного села учасники Великої Вітчизняної війни, механізатори колгоспу брати О. К. і В. К. Будько, О. І. Кириченко — доярка, депутат сільської Ради, учасниця Вітчизняної війни, за багаторічну працю нагороджена орденом «Знак Пошани» (1958 р.), а в 1970 орденом Трудового Червоного Прапора — фельдшер сільської лікарні, учасниця Великої Вітчизняної війни П. Р. Підлісоцька.
Історія Базара — це історія людей-працелюбів, патріотів своєї рідної Батьківщини. Трудівники села наполегливою працею оновлюють свій рідний край, натхненно борються за успішне втілення в життя історичних рішень XXIV з’їзду КПРС.
М. К. НОВИК, А. А. ПАВЛОВСЬКИЙ